Харківський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

ВИСНОВКИ


Комплексно дослідивши проблеми правового регулювання забезпечення екологічної безпеки автомобільного транспорту, основні правові заходи і механізми її забезпечення. Наведено нове вирішення наукового завдання, яке полягає у науковому обґрунтовані пропозицій щодо удосконалення системи чинного законодавства для ефективного розв’язання проблем зменшення негативного впливу автомобільного транспорту на життя і здоров’я людини та довкілля.

Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими автором у процесі дисертаційного дослідження, є такі:

1. У працях вчених-правознавців України та інших країн з початку 80-х років минулого століття використовується поняття „екологічна безпека”. Під ним досить часто розуміються різні за своїм змістом явища та стани, інколи взагалі ставиться під сумнів саме його існування як правової категорії. Дисертант пропонує в цьому питанні за відправну точку брати права та інтереси індивідууму як основної соціальної цінності в державі, а життя та здоров’я людини розглядати як основний об’єкт охорони від негативного впливу, в тому числі автомобільного транспорту. Внаслідок проведеного дослідження в дисертації набуло подальшого розвитку поняття „екологічна безпека”, яка є станом захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави та довкілля, за якого гарантується право кожної людини на здорове та безпечне навколишнє середовище та існують необхідні умови для захисту довкілля, відтворення природних об’єктів і задоволення інших прав громадян та інтересів держави.

Похідним від загального визначення екологічної безпеки є „екологічна безпека в сфері автомобільного транспорту”, яка є станом захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави та довкілля, за якого гарантується право кожної людини на здорове та безпечне навколишнє середовище та існують необхідні умови для захисту довкілля, відтворення природних об’єктів і задоволення інших прав громадян та інтересів держави, який досягається шляхом виканання юридичними та фізичними особами нормативних вимог щодо експлуатації автомобільних транспортних засобів, перевезення вантажів та обслуговування автомобільного транспорту.

2. У дисертації досліджено процес створення законодавчої бази з регулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки. Він відбувається шляхом переплетення та включення правових норм, які містять вимоги екологічної безпеки, з нормативно-правовими актами інших галузей права та законодавства. До недавнього часу кожна галузь права розвивалася відносно самостійно, відповідна їй правова наука опрацьовувала принципи та закономірності розвитку правового регулювання, властиві тільки даній галузі права. Але такий шлях розвитку неприйнятний. Це пояснюється системністю права, правові норми проникають все глибше в різні сфери суспільного життя, які досить часто переплітаються, і тому стає неможливо розвивати галузь права без проникнення її норм у сферу суспільних відносин, котрі не становлять предмет правового регулювання цієї галузі. Правові інститути однієї галузі права, проникаючи у сферу регулювання іншої, набувають міжгалузевого характеру.Таким прикладом може бути й інститут правового регулювання забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту. І як частина комплексної галузі екологічного права – права екологічної безпеки, він стає тим інструментом, за допомогою якого екологічне право взаємопов’язується з іншими галузями права. Принципи даного інституту стають обов’язковими в інших галузях права, а подекуди і домінують над ними. Тому автор робить висновок, що систему правових норм що регулюють суспільні відносини по забезпеченню екологічної безпеки в сфері автомобільного транспорту необхідно розглядати як міжгалузевий правовий інститут, який формується з метою охорони довкілля, гарантування кожному здорового та безпечного навколишнього середовища та створення необхідних умови захисту довкілля, відтворення природних об’єктів і задоволення інших прав громадян та інтересів держави.

3. Саме існування правового поняття „екологічна безпека” нерозривно пов’язане з наявністю певних загроз. Будь-яка діяльність суб’єкта, спрямована на гарантування екологічної безпеки, завжди пов’язана з пошуком, знешкодженням та подоланням наслідків певних загроз.

Дисертант доводить, що діяльність у сфері автомобільного транспорту становить реальну загрозу екологічній безпеці. Законодавством України та практикою його застосування основними джерелами такої загрози визначені:
  • автомобільні транспортні засоби та безпосередня їх експлуатація;
  • вантажі, що перевозяться автомобільним транспортом;
  • сфера забезпечення діяльності автомобільного транспорту – АЗС, СТО, автомобільні мийки, автотранспортні підприємства, автомобільні шляхи тощо.

4. При вивченні проблем забезпечення екологічної безпеки під час експлуатації транспортних засобів проаналізовано вітчизняне законодавство та досвід інших країн світу в цій сфері. Всі засоби гарантування екологічної безпеки за основними напрямками та способами правового впливу запропоновано поділити на такі групи:

– правові засоби зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря від роботи автомобілів, серед яких виділяються підгрупи:
    • встановлення більш жорстких правових вимог до вмісту шкідливих речовин у відпрацьованих газах двигуна;
    • встановлення додаткового фінансового (фіскального) навантаження;
    • впровадження адміністративно-правових обмежень для власників транспортних засобів;

– правові засоби попередження негативного впливу автомобіля на життя і здоров’я людини та довкілля після виведення його з експлуатації як транспортного засобу;

– правові засоби забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту через поліпшення якості пального;

– правові засоби гарантування екологічної безпеки при поводженні з такими витратними матеріалами, як автомобільні покришки, відпрацьовані мастила, фільтруючі елементи, охолоджуючі рідини, акумулятори тощо.

Дослідження дозволило зробити висновок про недоцільність запровадження окремих адміністративно-правових засобів забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту. Найбільш дієвим засобом зменшення шкідливого впливу кожного транспортного засобу на людину та довкілля є поступове запровадження все більш жорстких вимог до екологічних показників автомобіля в поєднанні з елементами економіко-правового механізму охорони навколишнього природного середовища.

5. Для гарантування екологічної безпеки при перевезенні вантажів автор виділяє економіко-правові та адміністративно-правові засоби.

Перші застосовуються для економічного стимулювання забезпечення екологічної безпеки та фінансування необхідних заходів, серед яких детально проаналізовано попереднє обов’язкове страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків, і виявлено низку недоліків цього механізму, для яких запропоновано шляхи усунення.

Другі включають у себе вимоги, що висуваються державою до транспортної діяльності, включаючи необхідність укладення певних договорів. Серед них слід виділити правові вимоги до дорожнього перевезення небезпечних вантажів, які розділено на групи залежно від напрямку здійснення впливу:
  • вимоги про підготовку вантажу до відправлення (тара, упаковка, зберігання, сумісність різних видів матеріалів, призначених для одночасного перевезення);
  • вимоги до транспортних засобів та персоналу, що здійснюють перевезення;
  • вимоги до організації перевезень (узгодження маршрутів, охорона).

6. Усі правові вимоги щодо екологічної безпеки в галузі транспортної інфраструктури, на думку дисертанта, доцільно класифікувати за джерелами загрози на вимоги до:
  • АЗС;
  • СТО автомобілів, включаючи авторемонтні та шиноремонтні підприємства; стоянки; гаражні кооперативи та індивідуальні гаражі;
  • автомийок;
  • автомобільних шляхів.

Це дозволяє виявити причини виникнення загроз екологічні безпеці, вжити необхідних заходів для їх знешкодження та недопущення повторення в майбутньому.

7. Роль державних органів у сфері забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту автором досліджено залежно від їх функціональних повноважень та організаційно-правового рівня. Це дозволило визначити їх систему та коло повноважень у цій сфері. На основі проведеного аналізу запропоновано розширити компетенцію посадових осіб МВС та Мінприроди для здійснення належного контролю за вмістом забруднюючих речовин у відпрацьованих газах автомобіля та покарання осіб, винних у його перевищенні, усунути прогалини в правовому статусі інспекторів Державної екологічної інспекції; сформульовано причини невиконання деяких нормативних актів органами державної влади.

8. У дисертації досліджено роль громадськості в забезпеченні екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту. Обґрунтовано, що саме завдяки залученню представників неурядових організацій та громадян до процесу здійснення контролю в зазначеній сфері без виділення додаткових коштів стає можливим домогтися більш високого рівня дотримання законодавства України та розширити охоплення контролем сфери суспільних відносин із забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту.

9. Інститут юридичної відповідальності в цілому та за правопорушення в сфері забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту зокрема слід у подальшому вдосконалювати за рахунок посилення відповідальності, особливо шляхом розширення санкцій майнового характеру. Запропоновано алгоритм визначення розміру збору за забруднення навколишнього природного середовища від роботи автомобіля та сформульовано пропозиції щодо його запровадження в чинному законодавстві з метою притягнення всіх автовласників до відповідальності в разі порушення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах автомобіля.

10. Визначено, що для вдосконалення практики застосування вимог законодавства України щодо юридичної відповідальності за правопорушення у сфері екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту необхідно відмовитися від „моногалузевої” відповідальності і комплексно застосовувати всі норми законодавства. Тобто при притягненні особи до відповідальності згідно з КК України чи КУпАП необхідно застосовувати норми Цивільного кодексу України, ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища”, ЗУ „Про охорону атмосферного повітря”, ЗУ „Про відходи” тощо. За таких умов дається повна правова оцінка порушенню екологічного законодавства та забезпечується дія принципу невідворотності юридичної відповідальності.

11. Міжнародну співпрацю у сфері забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту необхідно здійснювати в контексті приведення законодавства України у відповідність до вимог ЄС. Для якісного виконання даного напрямку роботи, на думку дисертанта, основну увагу слід приділяти розробці та впровадженню на території України загальнодержавного програмного документа з комплексної перебудови і розвитку вітчизняної транспортної системи як складової європейської на зразок Білої Книги „Європейська транспортна політика до 2010-го: час для рішень”.

12. Дослідження дозволило обґрунтувати прийняття змін і доповнень до низки нормативних актів, які дозволять ефективно гарантувати право людини на безпечне для життя та здоров’я довкілля та мінімізувати негативний вплив всезростаючої кількості автомобільних транспортних засобів.