Програма навчання депутатів місцевих рад Місцеве самоврядування. Крок до ефективності

Вид материала

Документы

Содержание Функціональні обов'язки начальника військово-облікового столу виконкому сільської, селищної ради. Функціональні обов'язки касира-рахівника виконкому сільської, селищної ради. Функціональні обов'язки уповноваженого з субсидій виконкому сільської, селищної ради. Виключні повноваження Суть реформи Де поділися села Громади із додатковим статусом Необхідна умова для ухвалення законопроекту Правовий статус депутатів місцевих ради та посадових осіб місцевого самоврядування

Подобный материал:

• Програма навчання депутатів місцевих рад Місцеве самоврядування. Крок до ефективності, 1912.63kb.
• Програма навчання депутатів місцевих рад Місцеве самоврядування. Крок до ефективності, 2548.97kb.
• Програма підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування, 21.02kb.
• Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських, 3560.67kb.
• Буковинська міжнародний партнерська фонд агенція відродження, 3873.48kb.
• Програма відшкодування витрат депутатам районної ради, пов’язаних з депутатською діяльністю, 49.56kb.
• Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, 71.68kb.
• Програма для депутатів місцевих рад Республіки Молдова, 12.96kb.
• Календарний план місцевих виборів 31 жовтня 2010, 833.19kb.
• Укра ї н а міжгірська районна рада закарпатської області, 13.47kb.

Функціональні обов'язки начальника військово-облікового столу виконкому сільської, селищної ради.

Начальник військово-облікового столу сільської, селищної ради:

• здійснює облік військовозобов'язаних та організаційні заходи щодо їх призову до Збройних Сил України;
  
• забезпечує виконання мобілізаційних заходів на території громади;
  
• забезпечує паспортизацію населення територіальної громади;
  
• організовує роботу з обліку та обслуговування соціально-побуто­вих умов інвалідів війни, учасників бойових дій, солдатських вдів та сиріт;
  
• виконує інші доручення сільського, селищного голови, пов'язані з діяльністю виконавчого комітету відповідної ради.
  

• Функціональні обов'язки касира-рахівника виконкому
  сільської, селищної ради.

Касир-рахівник виконкому сільської, селищної ради:

• здійснює збір місцевих податків та зборів, передбачених Законом України «Про місцеві податки і збори»;
  
• здійснює облік наявності особистого транспорту громадян та на­рахування транспортного податку;
  
• здійснює облік земельних ділянок громади та нарахування земель­ного податку;
  
• виконує інші доручення сільського, селищного голови, пов'язані з діяльністю виконавчого комітету відповідної ради.
  

• Функціональні обов'язки уповноваженого з субсидій виконкому
  сільської, селищної ради.

Уповноважений з субсидій виконкому сільської, селищної ради:

• здійснює моніторинг та облік усіх домогосподарств територіальної громади для визначення нарахувань за субсидіями на виплату вар­тості комунальних послуг;
  
• доводить до відома мешканців територіальної громади умови надання субсидій на виплату комунальних послуг з відвідуванням удома самотніх громадян похилого віку;
  
• здійснює оформлення відповідної документації населенню терито­ріальної громади щодо пенсійних розрахунків;
  
• виконує інші доручення сільського, селищного голови, пов'язані з діяльністю виконавчого комітету відповідної ради.
  

Створення сільських, селищних відділів (центрів) соціального захисту населення може не лише розширити функціональні обов'язки вище означених працівників, але й дещо змінити саму структуру організації соціального захисту на селі.

Для посад секретаря-друкарки, начальника військово-облікового сто­лу, касира-рахівника та уповноваженого з субсидій характерні обмежені обсяги вмінь та знань, переважно із вузькоспеціалізованих забезпечувальних функцій, що передбачає створення умов нормального функціонування відповідних рад та їх виконавчих комітетів.

Новообраний секретар сільської, селищної ради оформляється на ро­боту за тією ж схемою, що й сільський, селищний голова, його трудова книжка зберігається у відповідній місцевій раді, де на нього оформляється також і особова справа. Там зберігаються також особові справи та трудові книжки інших штатних працівників сільської, селищної ради. Обчислення стажу державної служби державних службовців у кожному конкретному випадку здійснюється відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України. Ранги державним службовцям системи місцевого самоврядування (шоста-сьома категорії посад) присвоює за місцем основної роботи сільський, селищний голова.


Виключні повноваження

Місцевих рад різного рівня

• Затвердження бюджетів
  

• Затвердження структури виконавчого органу ради
  

• Обрання посадових осіб виконавчого органу ради із числа депутатів відповідної ради
  

• Обрання керівництва контрольних органів
  

• Затвердження окладів посадових осіб виконавчого органу ради
  

• Оцінка дій виконавчого органу ради
  

• Забезпечення виконання та контроль за дотриманням Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади
  

• Контроль за недопущенням бюджетних диспозицій
  

Обласна рада

• Програми регіонального розвитку
  
• Підготовка та перепідготовка спеціалістів у інститутах, академіях, університетах
  
• Розвиток регіональної науки
  
• Утримання доріг регіонального значення
  
• Транспортна інфраструктура області
  
• Спеціалізоване медичне обслуговування
  
• Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій
  
• Координація діяльності місцевої міліції
  
• Управління об’єктами спільної власності громад
  
• Дозвілля і культура
  
• Амбулаторні медичні послуги
  
• Підготовка молодшого медичного персоналу
  
• Підготовка спеціалістів у ПТУ, коледжах (насамперед орієнтованих на комунальну сферу)
  
• Орієнтація та утримання місцевої міліції
  
• Утримання доріг районного значення
  
• Транспортне обслуговування дозвілля і культура
  

Громада

• Дитячі дошкільні заклади
  
• Догляд за особами похилого віку та інвалідами
  
• Турбота про сім’ю та підростаюче покоління
  
• Початкові середні школи, вечірні школи
  
• Охорона здоров’я та первинна медична допомога
  
• Планування використання землі, охорони довкілля
  
• Благоустрій території, утримання доріг. Вулиць, парків тощо
  
• Дозвілля та культура
  
• Громадський транспорт
  
• Побутове забезпечення (водогони, каналізації, тепло забезпечення, енергозабезпечення)
  
• Санітарний контроль та профілактика
  

Соціально-економічні проблеми, що

спонукають до реформи

територіального устрою

• Низька якість життя в більшості поселень.
  
• Неможливість надання якісних та доступних послуг органами місцевого самоврядування із-за їх слабкої фінансової спроможності.
  
• Великі диспропорції між регіонами в Україні та між районами в межах регіону.
  
• Відсутність об’єктивних передумов для появи точок економічного зростання у сільських районах поза райцентрами.
  
• Заплутаність та алогічність територіального розмежування між адміністративно-територіальними одиницями, які не піддаються європейській класифікації
  

Диспропорції між регіонами

(валова додана вартість/душу населення, грн.)


2001 рік

• м. Київ – 11944,0 грн.
  
• Чернівецька обл. – 2015,0
  
• Донецька обл. – 4692,0
  

Мах/мін = 5,92

Мах/мін = 2,32 (без Києва)


2003 рік

• м. Київ – 15442,7
  
• Чернівецька обл. – 2382,5
  
• Дніпропетровська обл. – 6817,0
  

Мах/мін =6,48

Мах/мін =2,86 (без Києва)

Області:

• Донецька – 4841
  
• Чернівецька – 922,8
  

Міста обласного

значення:

• Ржищів – 8,4
  
• Кривий Ріг – 712,5
  

Райони:

• Тячівський – 172,4
  
• Поліський – 7,6
  

Сільради:

• Кулаженська – 297 осіб
  
• В. Димерська – 10000 осіб
  

• В Україні 28615 сільських поселень, з яких у 16180(57%) не мають своїх сільрад у своєму селі.
  
• 96% сільрад отримують бюджетні дотації.
  
• Комунальні підприємства з благоустрою, громадського транспорту, ремонту доріг, вивезення сміття в сільрадах практично відсутні.
  
• Після реформи в усіх (100%) поселеннях буде голова села з певним набором повноважень.
  
• В територіях, де об’єднання веде до втрати доступності, громади можуть мати численність і в 1500 осіб і менше.
  
• Створення громад –це перехід на нові ресурси можливості.
  

• Сьогодні у більшості районів центри розміщені асиметрично.
  
• Більшість послуг населенню району надається саме в райцентрі, а не в громаді.
  
• Об’єктивно «дрібні» райони втрачають повний набір представництва державних та комерційних установ.
  

• Реформа передбачає перенесення більшості послуг громадянам у громади, аби не їздити за ними в райцентр.
  
• Механічного об’єднання районів не буде, перегляд меж районів здійснюватиметься з урахуванням доступності до їх центрів та фінансових можливостей території.
  

Регіон

• Регіон – частина території України, яка є адміністративно-територіальною одиницею та утворена з метою здійснення державної політики щодо збалансованого розвитку територій, об’єднує райони та міста-райони, забезпечує реалізацію спільних інтересів цих районів та міст-районів, надання їх населенню визначеного законом спеціалізованих адміністративних та соціальних та культурних послуг, які об’єктивно не можуть бути надані у районах та містах-районах.
  
• Регіонами є адміністративно-територіальні одиниці: Автономна Республіка Крим, області, міста-регіони.
  

Що буде з областями?

• Закон «Про територіальний устрій України» не передбачає укрупнення областей.
  
• Виведення із складу областей міст- районів має сприяти більш активному розвитку альтернативних обласному центру міст та появи у цих містах-районах «квазістоличних» функцій для надання людям особливо спеціалізованих послуг.
  

Необхідна умова для ухвалення законопроекту

• Проект Закону «Про територіальний устрій України» підготовлено на основі законопроекту про внесення змін до Конституції України №3207-1, який ухвалено для направлення до КСУ 08.12.04.
  
• Ухвалення в цілому Закон «Про територіальний устрій України» можливе після ухвалення змін до Конституції.
  

ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАДИ ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ


Андрій Дуткевичй,

ЛМГО «Інститут Політичних Технологій»,

експерт

План

1. Законодавче підґрунтя.
   

• Конституція України.
  
• Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”
  
• Закон України “ Про статус депутатів місцевих рад”.
  
• Закон України “ Про службу в органах місцевого самоврядування”.
  

2. Базовий Закон “ Про статус депутатів місцевих рад”.
   
   • Структура закону;
     
   • Депутат як повноважний представник територіальної громади;
     
   • Повноваження депутата в раді та її органах;
     
   • суперечності в законі;
     
   • проблеми реалізації прав;
     

Дискусія: Як ми вирішуємо проблеми територіальної громади. Проблеми застосування наявного інструментарію у трикутнику.

Депутат - громада - партія;

3. Посадова особа місцевого самоврядування – законодавче підґрунтя.
   
   • Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”;
     
   • Закон України “ Про службу в органах місцевого самоврядування”;
     

Дискусія: Депутат VS посадова особа в органах місцевого самоврядування.

4. Пропоновані законодавчі зміни.
   

• Огляд законопроектів з даної тематики, які знаходяться на розгляді в профільних комітетах Верховної Ради України.
  

Практична робота.


5. Підсумки.


Депутати місцевих рад, посадові особи місцевого самоврядування складають окрему групу посадових осіб, наділених правом у межах наданих їм повноважень приймати рішення, обов’язкові до виконання фізичними і юридичними особами, зокрема їм не підпорядкованими. Правовий статус цих осіб складається із сукупності прав, свобод, обов’язків, обмежень, заборон і відповідальності передбачених чинним законодавством і гарантованих державою. Основи статусу депутатів місцевих рад закріплені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про статус депутатів місцевих Рад», Законом України “ Про службу в органах місцевого самоврядування”, Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», рішеннями Конституційного Суду України, а також іншими законами України.

Законом України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 року № 1667-IV було запроваджено нові правила:

• вибори депутатів міських (у т.ч. міст Києва та Севастополя), районних у місті (в містах із районним поділом), районних, обласних рад, Верховної Ради Кримської автономії здійснюються за виборчими списками організацій політичних партій та виборчих блоків.
  
• вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села (кількох сіл однієї громади) чи селища;
  
• вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному окрузі, межі якого збігаються з межами села селища, міста;
  

В результаті виборів було сформовано ради всіх рівнів, обрано сільських, селищних, міських голів. Минає рік їхньої діяльності. Проблеми застосування чинного законодавства, яке регулює діяльність новообраних місцевих рад, які ще рік тому були предметом теоретичних дискусій в експертних колах перейшли в практичну площину діяльності депутатського корпусу, посадових осіб місцевого самоврядування.

Предметом нашої дискусії стане аналіз певних норм законодавства, які в результаті пропорційних виборів стали «мертвими» нормами або нормами реалізація яких надзвичайно ускладнена і потребує подальшого вдосконалення чинного законодавства. Оскільки ми розглядаємо правовий статус депутатів місцевих рад та посадових осіб місцевого самоврядування спочатку пропонується проаналізувати базовий закон який регулює діяльність депутатів місцевих рад – Закон України «Про статус депутатів місцевих Рад», а після цього базовий закон для посадових осіб органів місцевого самоврядування Закон України “ Про службу в органах місцевого самоврядування”.

Виходячи з дуалістичної природи інституту депутатства, депутат є одночасно членом представницького органу і суб’єктом нормотворчої діяльності. Тобто повноваження депутата місцевої ради стосуються як внутрішньої організації діяльності ради, так і виконання нею своїх повноважень як представницького органу місцевого самоврядування.

Відповідно до Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" депутат ради характеризується як :

• член представницького органу;
  
• представник територіальної (територіальних) громади (громад);
  
• представник виборчого округу.
  

Тобто закон побудований таким чином, що виконання його депутатом забезпечує налагодження безперебійного зворотного зв’язку між найменшими частинками територіальної громади і відповідною радою. Володіючи представницьким мандатом, депутат місцевої ради зобов’язаний підтримувати постійний зв’язок зі своїми виборцями, регулярно інформувати їх про роботу ради, про виконання планів і програм економічного й соціального розвитку, місцевих екологічних програм, рішень ради і наказів виборців, брати участь в організації виконання законів, рішень ради та її органів, у масових заходах, що проводяться на території виборчого округу, вивчати громадську думку, потреби населення, інформувати про них раду, вдаватися до інших необхідних дій для задоволення колективних потреб та законних вимог громадян.

Якщо більш детально проаналізувати закон "Про статус депутатів місцевих рад", то у статтях 10, 11, 12 подано цілий перелік позицій щодо зв’язку депутата з виборцями округу. Десята стаття закону встановлює обов’язкове періодичне (не рідше одного разу на півріччя) інформування депутатом виборців округу "про роботу місцевої ради та її органів, про виконання планів і програм економічного і соціального розвитку, інших місцевих програм, місцевого бюджету, рішень ради і доручень виборців". Закон зобов’язує депутатів місцевих рад проводити не рідше одного разу на місяць особистий прийом громадян (виборців). Адже саме через такий механізм виборець реалізовує своє право на внесення пропозицій щодо роботи депутата та діяльності відповідного органу місцевого самоврядування, відбувається подання скарг, заяв, звернень. Таким чином забезпечується можливість для найбільш активних виборців ефективно проводити лобістські компанії для вирішення нагальних проблем певних територій або певних соціальних груп.
  
Статті 16-17 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" регламентують такі важливі механізми налагодження зв’язку між депутатами і виборцями як звіти депутатів і доручення виборців.

Закон передбачає ініціювання у будь-який час звіту депутата на вимогу зборів виборців, ОСН.

Закон зобов’язує місцеву раду проаналізувати доручення виборців, поданих депутатам місцевої ради, а також прийняти відповідні рішень щодо їх реалізації "з урахуванням матеріальних, в тому числі і фінансових, можливостей". Важливим є врахування доручень виборців при розробці планів і програм економічного та соціального розвитку відповідної території, місцевих економічних програм, складанні бюджету, а також при підготовці рішень з інших питань. Тобто при прийнятті бюджету передбачається голосування по кожному з доручень, що є, таким чином, важливим механізмом лобіювання інтересів виборців.
 Передбачена система постійного контролю за виконанням доручень виборців. При організації виконання доручень виборців депутат місцевої ради наділяється правом брати участь у цьому процесі як одноосібно, так і в складі постійних та тимчасових комісій ради чи депутатської групи; депутат може залучати до їх виконання органи самоорганізації населення, а також виборців відповідного виборчого округу.
Контроль за ходом виконання своїх доручень можуть здійснювати і самі виборці, адже депутат місцевої ради зобов’язаний періодично інформувати своїх виборців про результати розгляду радою та її виконавчими органами доручень виборців та про особисту участь в організації їх виконання. Та і самі органи, які забезпечують виконання доручень виборців, один раз на рік інформують раду про хід їх реалізації.

В сучасних умовах виконання кожної з проаналізованих норм виникають труднощі при їх практичній реалізації. Формально в результаті введення пропорційної системи виборів в логічному ланцюгу виборчий округ – територіальна громада – місцева рада межі територіальної громади (громад) стали межами виборчого округу. Кожен депутат, який пройшов в раду по списку партії (блоку) тепер представляє інтереси всіх виборців певної територіальної громади. Однак чи може одна людина вникнути в інтереси кількох тисяч або і десятків тисяч виборців. Законодавці, вносячи зміни до чинного законодавства, мотивували це можливістю створення механізму адресної відповідальності, коли виборець вибирає партію, а партія відповідно несе відповідальність перед ними. Однак пригадайте виборчі програми партій (блоків) на місцевому рівні. В умовах загальнонаціональної кампанії левова частка програм стосувалася загальнонаціональних проблем, муніципальна складова була далеко не на першому місці. Виборець голосував в кращому випадку за першу п’ятірку у списку, а на загал за партійний бренд. Закрита система виборчих списків сприяла проходженню в ради кандидатів, які мають в першу чергу зобов’язання перед партією, а не перед територіальною громадою. В свою чергу вони не зв’язані особистими обіцянками перед окремими групами членів територіальних громад, які раніше виникали ще на етапі виборчої кампанії. Наступна проблема є безпосереднім результатом пропорційної виборчої системи на місцевому рівні. Як показує статистика (див. таблицю), понад 40% депутатів, які пройшли до районних рад у складі партійних списків, проживають у районних центрах або взагалі за ме­жами районів. Таким чином загалом по Україні можуть бути не представлені інтереси 5617 територіальних громад. По Західній Україні ситуація аналогічна.

Розуміючи складність ситуації, законодавець ще 2005 року вніс доповнення до розділу ІІІ статтею 29-1 «Помічники-консультанти депутатів місцевих рад». Відповідно депутат місцевої ради може мати до 5 помічників-консультантів, які працюють на громадських засадах.

Таким чином зроблена спроба відновити втрачений комунікативний зв’язок між громадою і депутатом, адже помічник має право за дорученням депутата ради брати участь в організації вивчення громадської думки, потреб територіальної громади, інформувати про них депутата відповідної місцевої ради та вносити пропозиції щодо шляхів їх вирішення, він зобов’язаний за дорученням депутата місцевої ради вивчати питання, необхідні депутату місцевої ради для здійснення його депутатських повноважень, готувати по них відповідні матеріали, допомагати депутату місцевої ради в організації проведення звітів і зустрічей з виборцями, допомагати депутату місцевої ради в розгляді надісланих на його ім'я поштою або поданих на особистому прийомі виборцями пропозицій, заяв і скарг громадян та вирішенні порушених у них питань.
Положення про помічників-консультантів затверджується відповідною радою. Значна кількість місцевих рад Західного регіону прийняла такі положення, але наразі пройшло ще дуже мало часу, щоб однозначно говорити, що цей механізм запрацював.

Протягом року зник такий інструмент взаємодії депутатів з громадою як депутатський фонд. Аргументація рад проста: немає закріпленого за депутатом округу – немає депутатського фонду. Хоча цей механізм і не був раніше передбачений чинним законодавством, але це питання вирішувалося на рівні місцевих нормативних актів. Закон про місцеве самоврядування дозволяв це робити шляхом затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування, що давало можливість створення відповідних фондів. Завдяки цим фондам депутати вирішували цілий масив соціальних питань виборців, благоустрою території. Для міст обласного значення, обласних рад ця сума коливалася в межах кількох десятків тисяч гривень, а для Києва сягала більше 500 тисяч гривень на рік. Здавалося б, законодавство в цих питаннях не змінилося. Чому ж у більшості міст таких фондів не створено? Відповідь на це питання лежить в площині відсутності зацікавленості у більшості депутатського корпусу у налагодженні співпраці з громадою, вирішенням таких питань за логікою повинна була б перейматися партія. Тільки в небагатьох радах передбачено фінансування на роботу з виборцями, прийнято положення про громадські приймальні депутатських груп, фракцій. Для прикладу, у Львівській міській раді розглядається можливість прийняття положення про створення депутатського фонду допомоги малозабезпеченим (до 15 тис. грн. на депутата). На рівні певних домовленостей існує подібна практика і у Львівській обласній раді (використання фондів капітального будівництва), але це одиничні випадки і не зовсім зрозуміла процедура справедливого розподілу цих коштів між потребуючими членами територіальної громади.  

Як наслідок, відбулося скорочення практики особистого прийому виборців депутатами місцевих рад, зменшення кількості зустрічей депутатів із виборцями, скорочення практики звітування депутатів перед виборцями, скорочення обсягів депутатських звернень із проблематики, важливої для виборців.

  Якщо ми говоримо про повноваження депутата у раді, то вони стосуються як внутрішньо-організаційних аспектів діяльності ради, так і виконання нею своїх повноважень як представницького органу місцевого самоврядування. Одним з основних повноважень депутата місцевої ради є право голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. Кожний депутат у раді та її органах, до складу яких він входить, має один голос. Крім того, депутат місцевої ради має право:

– обирати і бути обраним до органів відповідної ради;

– пропонувати питання для розгляду радою та її органами;

– вносити пропозиції і зауваження щодо порядку денного засідання Ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті;

– вносити для розгляду проекти рішень, інших документів, що приймаються радою або її органами, поправки до них;

– висловлювати думку щодо персонального складу утворюваних Радою органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються радою;

– порушувати питання про недовіру органам, утвореним радою, особам, які входять до їх складу, а також особам, яких обрано, призначено або затверджено радою;

– брати участь у дебатах, звертатися із запитами, ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні;

– вносити пропозиції про заслуховування на пленарному засіданні ради звіту чи інформації будь-якого органу або посадової особи, підзвітних чи підконтрольних раді, а також з питань, що входять до компетенції відповідної ради, інших органів і посадових осіб, які діють на її території;

– виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій та з мотивів голосування, давати довідки; – оголошувати на засіданнях ради та її органів у встановленому радою порядку тексти звернень, заяв, резолюцій, петицій громадян чи їх об’єднань, якщо вони мають суспільне значення;

Депутат місцевої ради має право звертатися до усіх державних органів, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, до підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, до посадових осіб з питань, пов’язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених питань. Зазначені органи та посадові особи зобов’язані розглянути його звернення і дати відповідь негайно, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки – не пізніш як у місячний строк. У питаннях депутатської діяльності депутат місцевої ради користується правом безперешкодного відвідування на території відповідної ради державних органів, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, а також правом невідкладного прийому їх керівниками та іншими посадовими особами.
Крім цього існує цілий комплекс повноважень, які депутат реалізує в складі депутатських груп і фракцій. Кожен депутат зобов’язаний здійснювати свої повноваження у складі відповідних постійних депутатських комісій, тимчасових контрольних комісій ради. І це далеко не вичерпний перелік повноважень депутата місцевої ради. Але повноцінна робота депутата ради неможлива без системи відповідальності як перед відповідною місцевою радою, так і перед територіальною громадою. Поряд з такою формою відповідальності як заслуховування звітів про виконання рішень і доручень ради, відкликання депутата мало б бути найбільш дієвою формою несення ним відповідальності за невиконання своїх обов’язків. Відповідно до статті 37 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" підставами для відкликання виборцями обраного ними депутата місцевої ради є :
 - встановлені судом факти порушення ним положень Конституції і законів України;  
- невідвідування ним більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії протягом року, невиконання без поважних причин рішень і доручень ради та її органів;  
Цей перелік не є вичерпний, але він чітко окреслює коло суб’єктів внесення пропозиції про відкликання депутата місцевої ради до територіальної виборчої комісії. Сюди входять:

- відповідна місцева рада;

- збори виборців та збори (конференції) об'єднань громадян, їхніх місцевих осередків, які відповідно до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" мають право висувати кандидатів у депутати і знаходяться на території відповідного виборчого округу.

Але ця друга норма є абсолютно мертвою, оскільки поняття виборчого округу змінило закладений законодавцями зміст, та і закон, на який йде посилання, втратив чинність. Таким чином збори виборців округу втратили своє право притягнути депутата місцевої ради до відповідальності шляхом відкликання.
З підписанням Президентом 5 лютого 2007 року Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо статусу депутатів Верховної Автономної Республіки Крим та місцевих рад" з’явилася ще одна причина дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради. Було встановлено такий невичерпний перелік підстав для відкликання політичною силою свого депутата місцевої ради:

- невходження його до складу депутатської фракції відповідної місцевої організації політичної партії (блоку), за списком якої він пройшов до ради:

- вихід зі складу депутатської фракції внаслідок подання ним відповідної особистої заяви;

- перехід його до іншої депутатської фракції;

- відкликання його з інших підстав, установлених вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій).

Суб’єктом відкликання депутата місцевої ради визначено керівний орган партії (блоку).

Плюси і мінуси такого нововведення будуть предметом нашої дискусії, однак беззаперечним є той факт, що місцевий депутат у своїй діяльності тепер в першу чергу буде зорієнтований на генеральну лінію партії і далеко не завжди ця лінія відповідатиме вирішенню нагальних муніципальних проблем конкретно взятої територіальної громади. В цьому контексті виборні посадові особи органів місцевого самоврядування (міські голови) стають заручниками політики партії, яка формує більшість у раді, адже рада наділена правом приймати рішення, які блокують ініціативи міського голови, а у випадку, якщо дві третини ради становлять депутати від одної політичної сили, то вони в будь-який час можуть висловити йому недовіру. Результатом такого протистояння міського голови і ради може бути неможливість виконання міським головою своїх виборчих обіцянок, які він давав виборцям під час виборчої кампанії. В цьому контексті проблематичним є дотримання основних принципів публічної служби, закріплених у Законі України «Про службу в органах місцевого самоврядування»:

- служіння територіальній громаді;

- дотримання прав місцевого самоврядування;

- захисту інтересів відповідної територіальної громади;

- рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки;

- дотримання правової та соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування;

- самостійності кадрової політики в територіальній громаді;

- гласності;

Якщо ж ми звернемося до статті 42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, то переконаємося, що така категорія посадових осіб місцевого самоврядування як сільський, селищний, міський голова наділені надзвичайно широким колом повноважень, реалізація яких в більшості випадків є предметом безпосереднього узгодження з позицією ради, як для прикладу ;

- вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради;

- вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради;

- вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури і штатів виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету;

- скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради;

В цілому статус сільських, селищних, міських голів визначається статтями 12, 42, 79 та окремими положеннями деяких інших статей (наприклад, статей 50, 54, 59) Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Окрім цього, ч. 5 ст. 12 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлює, що “на сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії, передбачені законом про статус депутатів рад”. Отже, положення чинного Закону “Про статус депутатів місцевих рад” в принципі стосуються також і сільських, селищних та міських голів.


З огляду на цілий комплекс проблем, який, у зв’язку з новим принципом формування місцевих рад, впливає на ефективність реалізації повноважень депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування, було б доречно оцінити законодавчі ініціативи депутатів Верховної Ради України. У профільних комітетах Верховної Ради України зареєстровано десяток законопроектів, які стосуються внесення змін до Законів України “Про статус сільських, селищних, міських голів”, "Про місцеве самоврядування в Україні" чи прийняття нових законів, як от проект Закону України “Про статус сільських, селищних, міських голів”. Проаналізувавши їх, можна зробити висновок, що основною ціллю всіх нововведень є :

• забезпечення балансу відповідальності між депутатами ради і міським головою;
  
• покращення внутрішньо-організаційних моментів роботи місцевих рад;
  
• забезпечення прозорості роботи рад у прийнятті рішень;
  
• регламентація процедури відкликання депутатів місцевих рад, сільських селищних міських голів.
  

Заслуговують на увагу такі пропоновані нововведення як “припинення повноважень депутатів місцевих рад, сільських селищних міських голів в зв’язку з неутворенням виконавчих органів зазначених рад протягом певного строку, або неприйняттям бюджету”, “рішення про проведення місцевого референдуму при наявності висновків постійних комісій”, “визнання актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України та регламенту в судовому порядку”, “Секретар сільської, селищної, міської ради обирається за пропозицією однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради або сільського, селищного, міського голови відповідною радою з числа її депутатів та працює в раді на постійній основі», “Перший заступник, заступник голови районної, обласної, районної у місті (у разі її створення) ради обираються відповідною радою у межах строку її повноважень”, “виключення із тексту ч. 16 ст. 46 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” положення, яким передбачається право місцевої ради «у разі необхідності приймати рішення про проведення закритого пленарного засідання», “Депутат місцевої ради вважається відкликаним, якщо в голосуванні щодо його відкликання взяло участь більше половини виборців, внесених у списки виборців, і при цьому за його відкликання проголосувало більше половини виборців, які взяли участь у голосуванні.” , “визнання регіональної мови чи мови меншин такою, що є поширеною на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці”.

Конституційність і законність даних нововведень залишимо на розгляд депутатів.

Але в результаті можна зробити один висновок. Ні в одному законопроекті не запропоновано механізму створення стійкого зворотного зв’язку між громадою і депутатом відповідної ради. Швидше навпаки, є спроби ввести додаткові обмеження на забезпечення прав територіальних громад на відкликання депутатів місцевих рад.