Geum.ru

Перший форум агенцій регіонального розвитку україни

Вид материалаДокументы
1.4 Досвід Італії
1.5 Німецька модель гарантій
Розподіл ризику між учасниками програми
Сума позички
Доля ризику банку у позиці
1.6 Місцеві гарантійні фонди у Польщі
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

1.4 Досвід Італії



Італія відноситься до країн, яка одною з перших впровадила концепцію інституційного гарантування кредитів. Доступ до кредитів малим фірмам у Італії був складним і тільки системний підхід до формування програм розвитку підприємництва привів до післявоєнного буму зростання малих і середніх фірм. Поштовхом служило прийняття у 1956 році закону, яким регулювалось створення консорціумів. Різного роду спілки і об'єднання розпочали формувати власні фінансові гарантійні фонди шляхом об'єднання капіталу. Кошти розміщалися на депозитах одного або декількох банків, які на договірних засадах надавали кредити членам таких фондів.

Поступово фонди наростили власний капітал і почали надавати гарантії на суму до 50% від величини кредиту. Іншу частину гарантували самі клієнти. Дана програма стимулювала розвиток малого бізнесу, але, одночасно, банки отримали нові портфелі клієнтів і розширили свій вплив на нові області діяльності.iii

1.5 Німецька модель гарантій



Згідно з планом Маршала у 1948 році був створений Німецький Кредитний банк відновлення господарства (KfW). Статутний капітал банку включає 80% капіталу федерального уряду та 20% капіталу земель. Величина коштів, якими оперує KfW складає 198 млрд. марок.

Банк сьогодні здійснює фінансові операції по всьому світу. Підтримка розвитку малого бізнесу формується за спеціальними програмами у яких банк бере на себе 50% ризику від величини позики.

Найбільші проекти підтримки малого і середнього бізнесу здійснюються банком у Польщі. Сума вкладень для цієї цілі складає більше ніж 53 млн. марок. Окрім цього уряд Польщі отримав позики уряду ФРН у сумі 420 млн. марок у 1990 році та 35 млн. у 1991-1993 роках на грошову реформу та підтримку різних секторів економіки. Німеччина вклала 2,4 млн. марок у формування консультативних інституцій та реалізацію ряду навчальних програм, що теж сприяло активізації ділової активності малих фірм.

Гарантійні корпорації у ФРН почали створюватись у 1954 році. Через деякий час, набравшись досвіду, корпорації були трансформовані у гарантійні фонди, яких налічується 19 у Західній і 5 у Східній Німеччині. Фонди створені у формі товариств з обмеженою відповідальністю. Засновниками фондів є торгові доми, торгівельні товариства, банки, страхові компанії. У фондах створюються наглядові ради, які здійснюють нагляд за діяльністю фондів і захищають інтереси засновників.

Цими фондами з початку їх діяльності надано понад 100000 гарантій на суму 10 млрд. марок, на загальну суму позичок 14 млрд. марок. Найбільша сума гарантії покривала 80% величини позички. Позичальник сплачує 1% за послугу і 1% річних від суми отриманого кредиту.

Розподіл ризику між учасниками програми

Показники
Величина (марок)
%

Сума позички
100000

100%

Величина гарантії
80 000



Доля ризику уряду у гарантії
64 000
80%

Доля ризику фонду у гарантії
16 000
20%

Доля ризику банку у позиці
20 000
20%

Доля ризику уряду у гарантії

64 000
64%

Доля ризику фонду у гарантії
16 000
16%


Як видно з таблиці, основна величина ризику припадає на федеральний та земельний уряди, які є засновниками кредитного банку. Гарантійні фонди беруть на себе всього 16% ризику від загальної величини позики.

Організаційно-правова форма фонду – товариство з обмеженою відповідальністю, що дає змогу вести іншу комерційну діяльність і поповнювати величину гарантійного фонду.iv

1.6 Місцеві гарантійні фонди у Польщі



Польський уряд визначив, що однією з основних складових розвитку країни має бути розвиток малого і середнього бізнесу. Офіційно проголошені програми мали труднощі у реалізації, оскільки доступ до кредитів залишався складним. Консерватизм банків опирався на високий рівень неповернених кредитів, який сягав 30% та значний рівень інфляції, що знецінювало кредитні ресурси.

З 1989 року у Польщі було апробовано три різні підходи до формування гарантійних фондів:
  1. 1990-1991 році за ініціативою Банку Ініціатив Суспільно-Економічних (БІСЕ) був створений перший гарантійний фонд. Фонд проіснував недовго, оскільки внесків учасників не вистачило на покриття витрат на гарантії і адміністрування фонду.
  2. У 1992 року за ініціативою Міністерства Розвитку Підприємництва та підтримки ЄС у рамках проекту STRUDER була спроба створити Фонди сприяння розвитку підприємництва. У рамках програми був створений Фонд заощадження енергії, який діє до сьогодні. Інші частини ідеї залишились не реалізованими. Група GEMINI пропонувала створити гарантійний фонд при центральному уряді. Проект був не реалізований, оскільки не отримав політичної підтримки.
  3. З 1994 року розпочалась третя хвиля створення фондів ініційована з місцевого рівня. Паралельно за ініціативою уряду та підтримки міжнародних донорський організацій йшло створення агенцій регіонального розвитку, діяльність яких направлена на реструктуризацію промислового комплексу. Створення гарантійних фондів доповнювало діяльність таких агенцій, забезпечуючи доступність кредитів.

Створення гарантійних фондів йшло різними шляхами. У Білостоку фонд регіонального розвитку був створений при підтримці DFID. Експерти програми з Великобританії на протязі двох років забезпечували управління фондом і навчання польських спеціалістів. Фонд діє успішно на протязі усього періоду свого існування.

Інший приклад створення фонду у Нідіце, де ініціатором проекту став екс мер цього міста. Він розробив проект і запросив до співпраці банки і підприємства. Спочатку була відмова, потім сім банків та підприємств зголосились і створили фонд. Фонд працює успішно і збільшив свій капітал на порядок за три роки роботи.v

Опрацьована інформація підтверджує, що формування програм економічного розвитку потребує вирішення проблем фінансово-кредитної підтримки сектору малого і середнього бізнесу. У країнах, що знаходяться на етапі трансформації додаються проблеми реструктуризації промислового комплексу та сектору муніципальної економіки, які треба вирішувати, розробляючи нові механізми і нові підходи до вирішення проблем, впроваджуючи новітні технології та методи управління.

Окремі позитивні приклади активізації економічного розвитку не є показовими для усіє України. Важливим сектором економіки є агросектор, який є основою економічної інфраструктури села і сільських районів. У різних регіонах України ситуація у цьому секторі відрізняється. На Заході колгоспні та радгоспні господарства піддались дикій приватизації і розграбуванню, у центрі, на півдні і сході збереглись великі господарства, земля фактично приватизована приватними фірмами із міст, де концентрується капітал.

Робота на селі має включати:
  • аналіз реального стану господарства;
  • розробку стратегії;
  • реструктуризацію КСП та ТзОВ і розпаювання майна;
  • формування нових форм господарювання з реальними обіговими коштами;
  • методичну методологічну підтримку реструктуризації і навчання;
  • розробку нових механізмів фінансово-кредитної підтримки реформ;
  • розробка і реалізація програм мікрокредитування;
  • модернізація інфраструктури переробки с/г продукції;
  • розвиток фірмової торгівлі.

Кожна громада має знайти свій шлях використання власних можливостей шляхом оптимізації управління економічним розвитком.