Іван Левченко Не губімо в собі Україну! Поезії
| Вид материала | Документы |
- Іван карпенко-карий, 113.24kb.
- Реферат на тему, 149.58kb.
- Г. И. Змиевская, А. Л. Бондарева, В. Д. Левченко, Т. В. Левченко Институт прикладной, 25.58kb.
- Левченко Я., Гиппиус, 156.69kb.
- Левченко А. В. 1-й Оренбургский казачий полк в Харькове (1882-1914) / А. В. Левченко, 493.79kb.
- 2. 3 фразеологізми в прозі І поезії, 43.08kb.
- Переможці конкурсної програми можуть відзначатися призами партнерів тф «Відкрий Україну!», 111.57kb.
- Іпостасі образу чоловіка в поезії Ігоря Римарука, 176.36kb.
- Гетьманство в Україні, 54.14kb.
- Реферат на тему: "Структурно семантичні особливості афоризмів у мові поезій Т. Г. Шевченка", 60.29kb.
Сусід
Сусід у мене – депутат,
І бізнесмен, і будівельник...
А запитать, чому це так:
Йому усе, мені ж – не вельми?..
Він на питаннячко моє
Зітне плечима й каже тільки:
"Хто ризикує, той і п’є
В житті шампанське і горілку!"
Квартира в нього з трьох кімнат.
А я на дві спромігся ледве.
Бо що тягатись: депутат,
І бізнесмен, і будівельник...
У нього й дім за містом є,
Бо грошей же – не знати стільки!
"Хто ризикує, той і п’є
В житті шампанське і горілку!"
А вчора в місті акурат
У нього конкурент був стрельнув.
Тепер у морзі – депутат,
І бізнесмен, і будівельник...
Лишив усе добро своє.
На поминках згадав хтось тільки:
"Хто ризикує, той і п’є
В житті шампанське і горілку!"
Синок в сусіда підроста.
Пішов у батька – це вже гени.
Рік-два, і буде депутат,
І бізнесмен, і будівельник.
Борг в конкурента відіб’є:
Вже забивав йому він стрілку...
"Хто ризикує, той і п’є
В житті шампанське і горілку!"
Уже і чорт йому не брат.
А в мене, як було: не вельми!
Бо що поет – не депутат,
Не бізнесмен, не будівельник...
У мене тільки рими є.
Та радий, що не пнувсь до панства,
Яке втішається, що п’є
За риск горілку і шампанське.
В житті душевний маю лад.
І муза ніжна є у мене –
Душі моєї депутат,
І бізнесмен, і будівельник...
Як кажуть, кожному своє:
Чи майстра кельма, чи сопілка.
Та й у житті не тільки є,
Що знад – шампанське і горілка.
3 серпня 2010 року
Осли
Осла в пустелю занесло.
А там ні паші, ні соломи.
Піски і спека. Так пекло,
Що стало ослика судомить.
От-от нещасний з ніг брикне –
І клямка! Поминай, як звали.
Аж гульк – щось з неба як майне:
Й дві бочки перед ним постали.
В одній хлюпочеться вода.
А в іншій, як сльоза, горілка.
Що випив ослик? Хто вгада?
Звичайно, воду. Воду й тільки.
Так тамада поміж людьми
Свій тост довершував словами:
А ми горілку п’єм, бо ми...
Бо ми не хочем буть ослами!
І всі горілкою впились.
Та ще й побились між собою...
От і вгадай, хто з них осли:
Оті, що воду лиш пили,
А чи горілку з тамадою?
26 січня 2011 року
За водою і по воду
Як дитиною малою
Мама слали за водою,
То ходив я навмання
За водою по півдня.
Куди річка, й я туди:
За водою – хоч куди!
"Де носило тебе, сину? –
Мама миттю за лозину. –
Хоч не шли нікуди з двору!
Де ти взявсь на моє горе?"
Я, тамуючи образу,
Їй пояснював відразу,
Що нема вини за мною,
Бо ходив я за водою.
Куди річка, туди й я.
В чім провина тут моя?
І відтоді, на мій подив,
Мама слали вже по воду.
Миттю з ближньої криниці
Я приносив їй водиці.
І не був для мами горем,
Що гайнути прагне з двору.
Знать різницю не зашкодить:
За водою йти й по воду.
5 серпня 2010 року.
Лист до редакції
Дорога моя газето!
Це – не лист, а крик душі...
Чи пришліть кореспондента,
Чи, як бути, підкажіть.
Я от тільки вийшла заміж.
І у тім біда моя:
Чоловік, якщо між нами, –
Сексуальний маніяк.
Вже нема моєї мочі.
А тому й турбую вас:
Він зі мною бути хоче –
Де завгодно й повсякчас:
Чи то мию я підлогу,
Чи поїсти щось варю,
Чи дзвоню, бува, до кого,
Чи вже навіть говорю...
Не кажу вже про шкарпетки,
Коли штопаю в кутку...
Може, є якісь таблетки?
Чи хто раду дасть яку?
Прошу лиш не зволікайте –
Доконає лиходій.
От і зараз... вибачайте
За нерівний почерк мій...
Підпишу іще конверта.
Лист поштарці передам.
Дорога моя газето,
Підкажи, як бути нам?
17 червня 2010 року
Відповідь із газети
Дорога читачко Насте,
Пише ваш кореспондент.
Ми твоєму раді щастю,
Що твій муж не імпотент.
І не треба когось слати,
Щоб у горі підсобить...
Дуже раді привітати,
Щиро заздрячи тобі.
Словом, так, Настусе мила,
Знала ж бо за кого йти,
Тож уже як одружились,
Мусиш хрест жони нести.
Тут пігулки ні до чого.
Лиш порадили б тепер,
Щоб від надміру такого
Чоловік твій не помер,
Увімкни канал спортивний –
Чи хокей там, чи футбол...
Засіб дуже ефективний –
Не докличешся, їй-бо!
Як і це не допоможе,
Клич матусю погостить,
І тоді не те, що з ложа –
З дому він чкурне за мить.
Теща знає, що порадить
І зайняти зятя чим,
Щоб і в домі був порядок
І достаток був у нім.
Тільки тут будь обережна.
Словом, не переборщи!
Бо терпіння не безмежне
В темпераментних мужчин.
Маніяк не завжди, Насте,
Це недолік. Є момент.
Дай бог всім таке нещастя!
Щиро ваш кореспондент.
17 червня 2010 року
Ловелас на лікуванні
Дві варіації на одну тему
І
Гриць-ловелас зібрався в Семеїз.
В купе чекала вже його знайома.
Букетик з трьох троянд він їй заніс.
Дзвінок – дружина на мобільний з дому:
– Ну, як ти там? Пігулки вже попив?
– Та все гаразд – не треба хвилюватись…
– Ти сам в купе?
– Ні, двоє земляків.
І теж до Криму їдуть лікуватись.
– Тиск не забудь поміряти собі.
І, Грицю, щоб горілки ані грама!
– Гаразд-гаразд! – і дав Грицько відбій,
Бо вже до нього уляглася дама:
Втрачати час в дорозі – який зиск?..
Та не вгавали все дзвінки із дому:
Дружина – про пігулки знов, про тиск.
Хіхікала на те Грицька знайома.
Вони й мене потішили до сліз.
Я нагорі вдавав, що влігся спати…
… Як чоловік без тебе – в Семеїз,
Не факт, що їде він підлікуватись.
ІІ
Старий Осел зібравсь поїхать в Крим.
В купе чекала вже Коза знайома.
І доки розчоломкалася з ним,
Дзвінок Ослиці пролунав із дому:
– Ну, як ти там? Пігулки помогли?
– Та все гаразд – не треба хвилюватись…
– А хто сусіди в тебе?
– Два осли…
– І теж на море?
– Так. Підлікуватись.
– Тиск не забудь поміряти собі.
Не пий горілки, Осле, ради бога!
– Гаразд-гаразд! – і дав Осел відбій,
Бо вже Коза тулилася до нього.
Він щось на вушко пошепки казав
І цілував її – ну як востаннє…
А що Козі – втішалася Коза:
Покинув Цап, зате Ослу жадана.
Втрачати час в дорозі – який зиск?..
І лиш мобільний не вгавав із дому:
Ослиця – про пігулки знов, про тиск.
Хіхікала на те Осла знайома.
Вже за вікном новий займався день,
А телефон не думав замовкати…
…Як твій Осел зібравсь без тебе десь,
Не факт, що їде він підлікуватись.
4 вересня 2010 року
Буває...
Він кіт-вуркіт, вона пухнаста білочка –
Мої сусіди. Чудернацькі люди:
Поглянеш, стрівши: він її ніскілечки
Й вона його нітрішечки не любить.
Але живуть. Так наче все в них склалося:
Раз бачив навіть – він приносив квіти…
Я аж не стерпів – взяв і поцікавився:
– Якщо не любиш, як же разом жити?
– Чому не любиш? – дивиться здивовано.
Та все гаразд – які, мовляв, проблеми?
А що чутки розказують диковинні:
Ну, там про зради – то окрема тема:
Дорослі люди, і лукавить нащо нам ?
Якщо й трапляється стрибнути в гречку,
То лиш з її… із подругами кращими…
Воно, скажу, надійно і безпечно!
А що про неї вже там нарозказують,
До того, вибачте, не дослухаюсь:
В людей бува і не така фантазія!
І я погоджуюся з ним: буває...
2 лютого 2011 року
Порада психолога
Колезі-психологу Ірині Даниловій
Є в мене знайомий – психолог Роман.
Коли був інтерном в районній лікарні,
Сільського він фермера якось приймав,
А той із дружиною клопоти мав.
І як з’ясувати вдалось – сексуальні.
Нервовою стала дружина чомусь,
Знічев’я психує і злиться...
"Любов’ю займаєтесь?" – лікар йому.
А фермер: "Де часу на те я візьму,
Коли он у полі дозріла пшениця?"
Психолог прикинув: о, річ непроста.
І каже: "Пораджу з собою узяти
Рушницю у поле і діяти так:
Коли вам приспічить бажання вже там –
Хапайте рушницю і нумо стріляти.
Дружина почує – до вас прибіжить.
Та ще і поїсти захопить з собою.
Ну, от вам, будь ласка, і знайдеться мить,
Щоб трішки у тіні удвох відпочить.
І там же, будь ласка, зайнятись любов’ю..."
Минув тиждень-два. Якось лікарю стрівсь
Той фермер: сумний, і крізь губу вітався.
"Спочатку гаразд все було, – розповів, –
Дружині сподобалось – там, між снопів...
Допоки мисливський сезон не почався.
З тих пір більш я в полі й не бачив її".
Сказав і пішов, похилившись, стернею…
Лунали десь постріли. І солов’ї
Співали щасливі рулади свої.
Любов! Боронь Бог легковажити нею.
8-10 лютого 2011 року
Слухняний Миколка
Першокласника до школи
Виряджа матуся:
"Будь уважненьким, Миколко!
На уроках слухайсь!
А до колії підійдеш,
Почекай на потяг.
Коли він собі проїде,
І ти підеш потім.
Зрозумів?" – питає сина.
"Так!" – сказав Миколка.
І пішла собі дитина
На уроки в школу.
По обіді повернувся
Той малий до хати.
І з порога ще матусі
Став розповідати,
Як до залізничних колій
Він дійшов. А потім
Не зумів потрапить в школу,
Бо чекав на потяг.
А його нема і досі.
Хтозна, де він їздить?
Повернутись довелося,
Бо кортить вже їсти.
24 червня 2010 року
Нічний гість
Я під вечір нашій киці
Влив у блюдце молочка.
Не вдалось їй поживиться
Через гостя-їжачка.
Просипаюсь серед ночі:
Що за шерхіт за вікном?
Їжачок напивсь досхочу
І під кущики бігом.
Бідна кицька ледь не плаче.
Каже жалібно: "Няв-няв":
Як нагодувать одначе
Їй п’ятьох аж кошенят?
Я кицюню заспокоїв:
Знов приніс їй молочка.
Відтепер вже блюдець двоє:
Їй одне. І їжачкам.
22 вересня 2010 року
Співці кохання
Одній красуні два поети
В дарунок якось піднесли
Свої творіння – два сонети,
Бо що поети ще могли?
Один з них, правда, був глухенький,
Тому сонет свій прокричав.
А інший прочитав тихенько,
Крім того, ще й недобачав.
Красуня весело сміялась
І цілувала їх обох.
А ті співали і співали
Про неземну свою любов.
Насправді в тому суть любові:
Стаєш глухий, сліпий, німий...
Він неймовірно загадковий
Любові образ неземний.
І ти не слухаєш нікого,
Хто й що б про неї говорив.
Як-от: сліпого і глухого
Красуня слухала співців.
Нехай мені вона пробачить,
Що всіх надбанням стало це.
Бо я був теж там, третім значить,
Німим закоханим співцем.
2 листопада 2010 року
Приверзеться ж…
Маю кумів – клопіт маю.
Де й біда взялася:
І дружиноньку кохаю.
І люблю кумасю…
Наче зіроньки дві милі,
І кума, й дружина.
Але ж серце не поділиш
На дві половини.
Прошу, куме, не біснуйся,
Сам не радий, кумцю:
До дружини пригорнуся,
А кума – на думці.
Хоч світ за очі із хати
Накивай п’ятами!
Може, взяти й помінятись,
Куме, нам жінками?
Ти, я знаю, небайдужий
До куми своєї…
Тільки як же бути, друже,
І мені без неї?
За рушницю кум схопився
В мене стрельнув з горя.
… Я прокинувсь – придивився:
Спить дружина поруч.
Посміхнулась, чи здалося,
Уві сні ласкаво...
Доторкнувсь її волосся
І збудив на каву.
Приверзеться ж, Боже правий!..
Вже як зміг – прочуняв.
… А кума у мене й справді –
Ясочка-красуня!
І чого б ото наснилась?
Ех, коб не дружина…
Тільки ж серце не поділиш
На дві половини.
16 січня 2011 року
Вибір Джона
Двом хлопцям – з Аклахоми Джону
І Джеку – другу з Арізони, –
Хоч лусни, вдома не сиділось:
Не бачили у тім резону.
"А хай їй трясця, Аклахомі,
Чого чекати нам удома?"–
Резонно Джон питав у Джека
І Джек був згоден з ним у всьому.
То й подались вони в світи.
Та якось – літ після шести,
Як на якийсь прибились острів,
Джон далі не схотів пливти.
Бо мав поважну Джон причину:
Мовляв, знайшов він половину –
Дочку місцевого вождя
І буде сватати дівчину.
А вождь той мав аж дві дочки.
Такі, мов різні в них батьки:
Одна красуня – старша донька,
А менша донька – навпаки.
Як кажуть, рід спочив на ній:
Не дай Бог прийде уві сні –
Така страшненька, що проснешся
І вже не спатимеш всю ніч!..
І Джек сказав: "Правий ти, Джоне,
Така краса – та старша доня,
Твій вибір просто фантастичний!
Дай Боже Вам щасливу долю!"
А Джон йому: "Ти знаєш, друже,
Молодшу я вподобав дуже!"
"Та що ти – з глузду з’їхав, Джоне?
Вона ж негарна, осоружна!"
"Е, ні, – на те Джон відмовляє. –
Я так рішив, я так бажаю".
"Ну, що ж, тобі видніше, Джоне!"
І Джек подався з того краю.
"Прощай-прощай, мій друже-брате!"
І Джон став меншу доньку сватать.
Так ошелешив тим вождя він,
Що бідний вождь став заїкатись.
Гадав: про старшеньку розмова.
Вже згоду дати був готовий.
Та враз заціпило вождеві,
Як Джон про меншу слово мовив.
Мав острів звичай: наречений
Сплатити викуп мусив певний.
Яка була у дівки врода,
Такий і викуп – достеменно:
Якщо красуня, то з десяток
Корів належало пригнати.
А за таку, як менша донька,
І двох корівок забагато!
Отож, оговтавсь вождь і мовив:
"Аби щоб чесно, дві корови –
І забирай дочку, будь ласка!"
Таке його останнє слово.
"Е, ні! Не дві, – Джон гне своєї. –
Десяток я корів за неї
Прошу прийняти і не менше!".
Сказав і одружився з нею.
Потому літ спливло чимало.
Цікаво Джеку дуже стало,
Як там живеться другу Джону?
І він на острів той причалив.
А там, на березі, на диво
Струнка, і ніжна, і вродлива
Йому зустрілась незнайомка.
Про Джона Джек спитав ту діву.
Вона сказала, де шукати.
І привела його до хати,
Де Джон сидів і грався з дітьми.
Такий щасливий, що й казати.
Джон Джека радісно вітає,
А діва, наче сонце, сяє.
"Знайомся, це моя дружина", –
Джон гостю жінку представляє.
І той не стерпів, став питати:
"Ти вдруге одружився, брате?"
"Та Боже збав, – Джон відмовляє. –
Це ж та, що я збирався сватать".
"Не вірю я. Не може бути! –
Джек відмовляється те чути. –
Щоб невпізнанно так змінитись –
Це має статись просто чудо".
"То можеш в неї сам спитати,–
Всміхнувся Джон, – Як хочеш знати!"
І Джек розпитував дружину,
Як та змінитися змогла так?
Вона йому без зайвих слів
Сказала, щоб збагнуть зумів:
"Я просто якось зрозуміла,
Що варта десяти корів!"
Отак в житті воно буває,
Коли собі ціну хто знає.
І зовсім не остання справа,
Якого мужа жінка має.
4 грудня 2010 року
Бездоганна дружина
Життя усміхнеться тобі і в негоду,
Коли ідеальна дружина в господі.
Епіграф (а може, Епі граф – словом,
якийсь чоловік, не інакше!..
Припущення – авт.)
Із чого почати? А, мабуть що, з німців:
Ті знають, якою належить буть жінці.
Вони переконані: місце твоє,
Де кухня, і церква, і дітки де є.
На кухні, як дзига, лише устигай:
І смачно готуй, і, як треба, подай.
Будь завжди здорова, і гарна, й струнка.
Бо хвора дружина – на дідька така!
Одною ногою злітай на базар,
Щоб свіже придбати – продукти й товар.
А іншою – миттю в кіно, на концерт,
Щоб був чоловіку культурний десерт.
Він книги читає, в цей час мусиш ти
Зайняти позицію біля плити...
А вже як футбол він дивитись почне,
Тут бажано пиво подати смачне.
Він ліг на дивані, дітей угамуй:
Хай татко поспить – дайте спокій йому!
Сама ж одіяльце поправ у цю мить.
Біруші вдягни, як надума хропіть.
Як солодко спить він, коханий, поглянь.
Ти кажеш: втомилась – не треба ля-ля!
Хотіла свободи і рівності теж,
А вже, що посієш, то те і пожнеш!
Навряд чи сварливі поможуть слова.
Усе тобі – ґендерна рівність, права...
Усе ти отримала, маєш сповна,
Але ж за усе є на світі ціна!
Це ж ти від Адама з’явилась – з ребра.
Тому вже давно усвідомить пора:
За це тобі Бог дав дві спритні руки:
Перпетіум мобіле – живчик такий!
Щоб пестити ними, в обіймах тримать,
І шити, і прати, і всюди встигать.
Причому робити надійно все, справно.
Така от вона із ребра – рівноправність!
Маж рученьки кремом. Бо зморшки – біда:
Он твій вже на іншу, як кіт, погляда...
Приперся – зв’язати не може двох слів,
А ти його в ліжко, аби прохмеливсь.
Сама біля нього на стільчику сядь,
"Бо-бо" розболілося в нього – погладь.
Росольчику вранці йому принеси,
А то іще ґиґне, і – на небесі!..
Якщо ж запасний має аеродром,
Ти теж підійди з розумінням, з добром.
Про зраду й гадати немає причин!
Та й тут така справа – їх менше, мужчин...
Ти ж мудра – за нього придумай сама,
Де він цілу ніч проваландатись мав?!..
... Ну, що ти – сховай-но зволожені очі!
Бо ти ідеал: голки геть не підточиш!
8 березня 2011 року, в жіноче свято
Хитрун
Один хитрун укоротив хреста,
Щоб той не муляв надто плечі.
Бо й сили вже не ті, не ті літа.
А так зручніше стало й легше.
Він радісно всміхнувся і пішов.
Став обганяти тих, хто ледве дибав.
Який там хрест – із вовною мішок
На плечах був у нього ніби…
На тім хресті він річку переплив.
Його на плечі – й чимчикує далі.
Та раптом, наче вкопаний, спинивсь:
Попереду було страшне провалля.
І диво дивне: кожен хрест свій клав –
Ішов по ньому й потрапляв до раю.
А от хитрун провалля не здолав:
Не стачило хреста до того краю.
Такі от долі непрості хрести.
Хитрити з нею – справа безнадійна.
Тримаю хрест, що випало нести.
І в тому стверджуюся як людина.
Хай плечі муляють, хай хрест важкий,
Не хитрував і не зрікавсь ніколи.
Бо що тут хитрувати, як він – мій:
Хреста урізать – вкоротити долю.
2 грудня 2010 року