Редакційна колегія
| Вид материала | Документы |
- Пашка Серія «митна справа в україні», 14507.36kb.
- Управління освіти І науки Запорізької облдержадміністрації Комунальний заклад, 2365.04kb.
- Тецтв чернігівська спілка перекладачів філософія етнокультури та наукові стратегії, 2978.21kb.
- Вимоги до оформлення статей у збірнику наукових праць пдату, 24.02kb.
- Міністерство науки І освіти україни львівський національний університет імені івана, 8214.57kb.
- Засновник Академія правових наук України Редакційна колегія, 2132.4kb.
- «Держ б-ка України для юнацтва». – К. [б в.], 2010. – 63 с. Редакційна колегія:, 756.61kb.
- Рішення іменем україни " " квітня 2009 року м. Дніпропетровськ, 117.58kb.
- Головне управління освіти І науки Київської обласної державної адміністрації Рішення, 13.35kb.
- Колегія гагарінської районної державної адміністрації, 22.17kb.
ЛІТЕРАТУРА
1. Архив Маркса и Энгельса. – Т. 8. ОГИЗ, 1946.
2. Барсов Н. Очерки русской исторической географии. – Варшава, 1885.
3. Гордеев А. История казаков. – Ч, І. – М., 1992; Халиков А. На стыке континентов и цивилизаций. – М., 1996.
4. Грінченко В .А. Пам’ятка VIII ст. коло с.Вознесенівка на Запоріжжі // Археологія. – К.,1950.–Т.ІІІ.
5. Енциклопедія Українознавства. – Львів, 1994.
6. Исгорико-революционный календарь 1939 года. – М.: Социально-зкономическое издательство, 1939.
7. Карамзин Н.И. История Государства Российского. – СПб.‚ 1897.
8. Карстен Кумке. К вонросу о термине “казак – казачество”. относящемуся к XVI–XVII вв. // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина. – Вил. 1.
9. Картографічна пам’ятка вивчалася на проханя автора, відомим лінгвістом, професором Таллінського університету Пентом Нурмекундом, котрий визнав, що тексти складені на старопортугальській і старогенуезькій мовах. Копії цих карт передані історикам Б.А. Рибакову та Я.В. Дашкевичу (Львів).
10. Книга Посольская Метрика Великого Княжества Литовского. – Т. І. – М., 1843; Русская летопись по Никоновскому списку. – Т. VII. – СПб., 1871.
11. Ковальський М. Проблеми джерелознавства і історії українського козацтва // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина. У трьох вип. – Вип. і. – К., 1993.
12.Лемерсье-Келькеже Ш. Литовский кондотьєр XVI в. князь Дмитрий Вицшевепкий и образование Занорожской Сечи по даным оттоманских архивов: Бенніигсен А. Россия XVIII в. в архипах Оттоманской империи // Франко-русские зкономические связи. – М.–Париж: Наука, 1970.
13. Летописеи Нормантского. – Временник Московского общества истории и древностей Российских. – Кн. 5. – М., 1850.
14. Літопис за Іпатіївським списком. – СПб., 1871.
15.Літопис заЛаврентіївським списком // ПСРЛ. – Т.2; Літопис Руський за Іпатським списком. – К.: Дніпро, 1989.
16. Насонов А.Н. Русская земля и образование территории Дневнерусского государства. – М., 1951.
17а. Остафійчук В.Ф. Історія України,третє вид. – К.: Знання-Прес, 2006.
17.Падалка Л. По попросу о существовании Запорожской Сечи в первие времена Запорожского казачества // Киевская старина. - 1894. - Т. ХLУ.
18. Повесть временных лет. – М.–Л., 1950. – Ч. І.
19. Повість врем’яних літ (за Іпат.сп.). – К., 1990.
20, Рыбаков Б.А.Уличи // КСИИМК. – М., 1950. – Вып. XXXV.
21.Сміленко А.Г. Слов’яни та їх сусіди в Степовому Подніпров’ї (ІІ–ХІІІ ст.), – К.: Наукова думка, 1975
22.Сокульский А., Шевченко Т., Бодянский О. и др. Раскопки славянского поселення на о.Хортица // АО. – М., 1976.
23.СокульскийА. К локализации летописного Олешья //СА. – 1980. – № 1.
24.Сокульський А. З глибин віків // Народна пам'ять про козацтво. – Запоріжжя: Інтербук, 1991.
25.Сокульський А. Хортиця за археологічними та історичними дослідженнями // Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та Національній Самосвідомості // Матеріали міжнародної наукової конференції. – К.–Запоріжжя, 1997.
26.Сокульський А„ Щербак В. Предтеча козацької твердині // Козацькі Січі. – К.–Запоріжжя, 1998.
27. Сокульський А. Богатирі Руси-України // Хортиця. – Запоріжжя. – 2001. – № 1.
28.Фоменко В. Кичкасская переправа и городок на Малой Хортице // Исторические источники и их использование. –К., 1966. – Вып. 2.
29. Хантер Л. Охотник. – М., 1960.
30. Хроніка Європейської Сарматії. КSЕ, – КЗГ.
31. Яворницький Д.І. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – Ч. 1–11. 1995.
32. Кrоnіса Роlsка, Litеwска, Žmódzka і wszystкіеj Rusi... ргzеz Масіеjа Оsоstеniкusа Stгуікоwskigo drukowano. – Wаrrszаwа, 1838. – Т. 1–2.
Крапивка Г.А.
(м. Запоріжжя)
Патріотичне виховання дітей та молоді на основі героїчних традицій Запорозького козацтва
Проголошення незалежної Української держави поставило перед суспільством надзвичайно складні проблеми, пов’язані із розбудовою нової держави з реальною демократією, відповідною політичною системою, економікою, новими суспільними відносинами, новим світоглядом.
З цього переліку проблем, найбільш невизначеною в сучасний період залишається задача формування національних світоглядних позицій на основі цінностей вітчизняної культури.
В Конституції України ст. 11 записано: “Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традиції і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України”. Але, на жаль, не знайшло відображення ні в Законах України, ні в нормативно-правових актах поняття “Українська ідея”, як система цінностей, які б сприяли формуванню національної самобутності українського суспільства. Не сформована сутність сучасної суспільної моралі, як однієї з форм суспільної свідомості, сукупності норм і правил поведінки в суспільстві і сім’ї.
На відміну від правових норм, виконання яких підтримується і контролюється державою, мораль спирається на громадську думку і вплив, на переконання, традиції і звичаї.
Отже, основою системи моральних цінностей повинні стати Українські національні традиції, які тісно пов’язані з козацькими традиціями. В Законі
України про загальну середню освіту від 13.09.99 р. № 651–XIV чітко підкріплено, що завданням загальної середньої освіти є виховання поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу (ст.5.)
Українські національні і козацькі традиції – це соціальна і культурна спадщина, що передається із покоління в покоління і зберігається протягом століть, це громадське установлення, норми поведінки, ідеї, звичаї, обряди тощо. Безумовно, національні та козацькі традиції тісно пов’язані і взаємно обумовленні, бо вони мають спільні національні витоки.
Козацькі традиції виникали на основі національних народних обрядів, звичаїв, ідей, суспільних установлень і‚ в свою чергу‚ збагачувались відповідно до норм поведінки‚ пов’язаних з аскетичним, кочовим, військово-бойовим способом життя.
Сформовані в козацькому середовищі традиції суттєво впливали на становлення суспільної моралі, національних світоглядних позицій, поглядів і переконань на основі цінностей української культури. Такий вплив безперечний і зрозумілий, тому що:
По-перше, козацтво завжди користувалося на Україні особливою повагою, тому традиції‚ які сформувалися в козацькому середовищі охоче сприймалися в суспільстві.
По-друге‚ козацтво за часів Гетьманщини стало головним державотворчим елементом і безпосередньо впливало на формування державної економічної, соціальної і культурної політики, сприяло формуванню відповідної суспільної моралі.
Оскільки традиції Запорозького козацтва найбільш повно і характерно відображають традиції Українського козацтва і пов’язані з Запорозьким краєм, в якому ми народилися і здійснюємо сьогодні виховання школярів і молоді, то є доцільно розглянути саме традиції Запорозького козацтва.
Що ж ми відносимо до традицій Запорожського козацтва:
Вільнолюбство, нетерпимість до будь якого гноблення. Запорозьке козацтво з часів свого виникнення складалось з людей, які цінували волю понад усе. Задля волі, незалежності, позбавлення від різних утисків приходили на Запорожжя люди із різних місць України, створювали спочатку невеличкі ватаги, загони, а згодом створили Запорозьку Січ, як оплот волі і незалежності всього Українського козацтва.
Демократичність. Демократичний устрій Війська Запорозького був своєрідним паростком розвитку світової демократії. В своїй організації Запорозька Січ далеко випередила усі країни світу. В той час, коли в Польщі існувало жорстке кріпосне право, в Росії розвивався надзвичайно консервативний феодальний устрій, в Туреччині взагалі існувало рабство -на Січі козацьке коло вибирало гетьманів і старшину, визначало зовнішню і внутрішню політику козацької республіки.
Готовність і вміння в будь-який час захищати свій рідний край, свою Батьківщину, свою землю. Знаходячись на передньому краї, на південних кордонах України, Запорозькі козаки були завжди готові відбити будь-який напад з боку турецько-татарських загарбників, здійснити рейд по визволенню захоплених в рабство співвітчизників і братів козаків.
Козацька військова майстерність, мобільність і висока бойова готовність досягалась постійними військовими і фізичними вправами, яким козаки віддавали весь свій час.
Братерство. Знаходячись постійно в екстремальних умовах життя, військових походах, козаки могли вижити тільки за умови взаємної підтримки, дружби, братерства. Дружба між козаками-побратимами була священна, її головне правило «Сам погибай, а товариша виручай» виконувалось безперечно і завжди, як у мирний час, так і у військових походах.
Чесність і справедливість. Запорозькі козаки мали загострене почуття справедливості. Всяка несправедливість ставала здобутком козацької громади і жорстоко засуджувалась незалежно від посади або громадського становища старшини чи простого козака. Особливо карались на Січі нечесність, крадіжка. За ці провини винуватець міг позбутися життя.
Поважне ставлення до старших, батьків. Українська національна традиція поважного ставлення до батьків набула особливого значення серед запорожців. До старих, досвідчених козаків ставилися з особливою повагою. Вони займали почесне місце на Січі, виховували молодь, були першими радниками курінної і січової старшини. Перш ніж приймати будь-яке відповідальне рішення, пов’язане з організацією військового походу чи прийому іноземних послів – кошовий отаман радився із “січовими дідами”.
Повага до людей фізично сильних, загартованих, сміливих, добре підготовлених військово. На Січі головними критеріями оцінки особистості були критерії пов’язані з умінням володіти різними видами зброї, фізичним розвитком і загартованістю, хороброю поведінкою в поході, в розвідці, в бою. Таких людей називали “козарлюгами”, поважали їх, довіряли найбільш відповідальні справи і старшинські посади.
Висока духовність, вірність православній церкві. Не зважаючи на аскетичне життя‚ запорозькі козаки відзначались вірністю православній церкві, завжди ставали на захист української церкви в умовах багатовікової залежності України від Польщі, захищали українське духовенство від посягань католицизму. Громадським коштом будувалися на Січі церкви Покрови Пресвятої богородиці. По всій Україні коштом гетьманів, отаманів, заможних козаків і козацького загалу було збудовано багато церков, декілька монастирів. Всяку значну справу козаки починали з богослужіння. Особливо відзначалися на Січі всі релігійні свята. Основи християнської моралі стали головним підґрунтям козацької моралі.
Повага до національної культури, народних звичаїв. В козацькому середовищі особливо оберігалися народні звичаї, культурні традиції. Саме це забезпечувало тісний зв’язок козаків з рідним краєм, сім’єю, домівкою, рідним селом, батьками, родичами, що було надзвичайно важливим в умовах тривалої відірваності від рідного дому.
Поважне ставлення до жінки, матері. Недоцільність і неможливість перебування жінок в військовому таборі Січі – визвало помилкові твердження про нібито зневажливе ставлення козаків до жіноцтва. Дійсно, жінок на Січ не пускали під страхом жорстокої кари, але це було визвано військовою необхідністю, всім укладом козацького похідного життя.
В цілому ж, козаки ставилися до жінок з великою повагою. Адже на плечі жінки перекладалась робота по вихованню дітей, догляду за старими батьками, вирішенню господарських справ тощо. На Україні жінці надавалось право свататися до хлопця або врятувати від засудження і навіть страти завинившого козака, шляхом згоди на шлюб з ним.
Господарська кмітливість. На відміну від загальноприйнятої думки, що козак вмів тільки воювати, досвід господарської діяльності свідчить про те, що запорозькі козаки були вправними господарями.
Козацькі зимівники стали одними з перших в світі фермерськими господарствами капіталістичного типу з найманою працею, та товарним виробництвом. Вони були найбільш продуктивними господарствами для свого часу. Військо Запорозьке Низове не тільки забезпечувало себе хлібом, а за часів Нової Січі вело жваву торгівлю Кримом і Туреччиною, що викликало надзвичайне занепокоєння у Катерини II, яка боялась конкуренції на світовому ринку зерна. Це була одна з причини, яка призвела до руйнації Січі.
Терпимість і доброзичливість в національних відносинах. Національна належність на Січі не мала суттєвого значення. Чоловік будь-якої національності міг прийти на Січ і якщо він задовольняв загальні, до всіх прибулих вимоги, то приймався до козацького куреня з наданням козацького прізвища. Основною вимогою була віра. На рівні міжнаціональних, міждержавних відносин Запорозьке козацтво завжди керувалось військовою, державною, політичною або економічною доцільністю. Чим пояснюється участь козаків в різних військово-політичних конфліктах інших держав в якості найманої сили.
Такі основні традиції притаманні Запорозькому козацтву в політичній, економічній, соціальній і культурній сферах життя і діяльності.
Більшість із них збереглося в українському суспільстві, передавалось в поколіннях і дійшло до нас в творах мистецтва, літератури, усній народній творчості, звичаях, традиціях. Саме вони мають скласти основу системи цінностей, які покликані забезпечити самобутність української нації, її самоідентифікацію.
Процес патріотичного виховання молоді – це процес її залучення до засвоєння традицій запорозького козацтва, створення на цій основі умов виховання патріотизму і національної самосвідомості, любові до свого народу, до України як незалежної правової, суверенної держави.
Аналіз досвіду накопиченого в закладах системи освіти дозволяє виділити два головних напрямки в роботі по реалізації патріотичного виховання учнів.
Перший напрямок. Створення спеціалізованих закладів, шкіл, клубів, гуртків і інших організацій, устрій і функціонування яких побудовані на засадах козацьких традицій з врахуванням козацького побуту, звичаїв, правил поведінки. Це організації на зразок “Січового колегіума”, учбово-виховного центру “Запорізька Січ” (СШ-43), школи “Джур”, школи “Спас”, патріотичного клубу “Молода Січ” та інші.
Вибраний напрямок патріотичного виховання найбільш ефективний і продуктивний, він забезпечує високу якість виховної роботи, але має не високий рівень охоплення молоді.
Другий напрямок. Організація патріотичного виховання молоді шляхом проведення окремих заходів виховної роботи з максимальним охоплення всіх суб’єктів виховання. До цієї роботи можуть залучитися, як вихователі системи загальної освіти, так і громадські організації, батьки. В якості основних форм роботи у вказаному напрямку слід виділити такі‚ як проведення тематичних вечорів, урочистостей присвячених датам, пов’язаними з історією козацтва, конкурсів на знання історії козацтва, конкурсів рефератів, малюнків, доробок, предметів козацького побуту, зустріч з сучасними козацькими організаціями. Пошукова робота, екскурсії по місцях козацької слави, відвідування музеїв і пам’ятників, шефство над пам’ятками культури, створення тематичних альбомів, буклетів, сувенірів. Організація конкурсів і змагань з військово-прикладних видів спорту, з залученням козацької тематики та фахівців школи “Спас” та інші.
Таким чином, патріотичне виховання на традиціях Запорозького козацтва є одним з найважливіших напрямків виховної роботи. Його головним змістом є пізнання і засвоєння моральних і духовних цінностей Запорозького козацтва, виховання патріотизму і національної свідомості, любові до свого народу, до України як незалежної, демократичної держави. Формування у молоді демократичних і гуманістичних життєвих принципів і пріоритетів, національної світоглядної позиції, поглядів і переконань на основі історичних цінносних традицій.
Поляков Г.М.
(м. дніпропетровськ)
АКТУАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО РУКОПАШУ “СПАС” В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Останнім часом педагоги України виправляють історичну несправедливість, яка полягає в тому, що козацько-лицарські традиції тривалий час цілеспрямовано не застосовувалися у навчально-виховному процесі та сімейному вихованні. Ні в кого не викликає заперечень те, що козакам належить провідна роль у розгортанні національно-визвольної боротьби українського народу, у розбудові національної державності. Козацтво має значні заслуги в об’єднанні Українського народу, консолідації його прогресивних, національно-патріотичних сил, у розвитку економіки, культури, мистецтва. Загально визнаним фактом стає і те, що українське козацтво має величезні заслуги і в галузі розвитку національної освіти, системи виховання, зокрема лицарського загартування підростаючих поколінь. Численні успіхи були досягнуті українським козацтвом в різних сферах своєї життєдіяльності завдяки високій ефективності родинної, шкільної і соціальної козацької педагогіки.
В історії України багато яскравих сторінок та історичних постатей‚ на прикладі яких можна виховувати майбутні покоління.
Важливе місце у вихованні свідомої, здорової та патріотично налаштованої української молоді займають саме національні бойові мистецтва. Адже відомо, що в кожній прогресивній країні народ пишається своєю бойовою спадщиною та виховує підростаюче покоління на традиціях своїх славних пращурів. Бойове мистецтво, служить тому, хто ним володіє. Воно захищає ті ідеї, які проповідує людина, що ним володіє. Ці ідеї можуть бути справедливими або нести зло (Лі Н‚ майстер Шоу-дао) [4].
Бойове мистецтво (як і будь-яке інше мистецтво) значна сфера загальнолюдської діяльності. Крім суттєвої практичної користі воно здатно відкрити двері, що ведуть до вершин самовдосконалення, пізнання власного духу… недарма в самій назві багатьох бойових систем закладене слово “шлях”. [3]
Звичайно в наші дні бойові мистецтва вже не ті, що були декілька століть тому – життя бере своє. Якщо колись наставник фехтування або кулачного бою міг провести усе життя в горах або день і ніч нести сторожу в князівському замку, то зараз ні те, ні інше неможливе. [6]
В наш час, коли науково-технічний прогрес торкнувся усіх сторін людського життя, коли розвиток військово-промислового комплексу сягнув фантастичних висот, процес опанування бойовим мистецтвом та виховання воїна-патріота, захисника Батьківщини залишається актуальним. Адже відомо, що практично усі сучасні військові конфлікти зводяться до локальних воєн, де ефективно діють малі групи. а це означає, що значні вимоги ставляться до індивідуальної підготовки бійця. У збройних силах останнім часом широкого застосування набув новий вид спорту – рукопашний бій, який акумулював технічні прийоми багатьох видів одноборств. І тут варто ще раз підкреслити, що в техніці усіх одноборств є спільні точки дотику [2].
Завжди на сторожі незалежності Держави стояли бойові мистецтва. Але сучасність пред’являє до них нові вимоги.. На наш погляд вони є такими:
– ефективність в будь яких умовах;
– перспектива постійного самовдосконалення;
– доступність опанування ними для широких верств населення та вікових категорій;
– можливість подальшої самореалізації та отримання змагального досвіду;
– пристосованість до менталітету та традицій власного народу;
– видовищність.
враховуючи все це‚ можна зробити висновок про необхідність співіснування та інтеграції бойового мистецтва (як мистецтва бою, тобто ведення бойових дій на знищення супротивника) та спорту, що походить від цього бойового мистецтва (як способу самореалізації та підготовки дітей і молоді до подальшого опанування бойовим мистецтвом). Про це свідчить велика кількість прикладів: японське дзюдо, карате та навіть сумо (з часів свого зародження воно значно змінилось, адже спочатку там використовувалась різноманітна техніка ударів руками та ногами), корейське тхеквондо, китайське ушу зі спортивним напрямком саньда і навіть більш сучасне самбо.
Саме тому і була зроблена спроба створити свій, Український національний вид спорту, що базується на тисячолітніх бойових традиціях нашого народу та конкурентноспроможний на світовій спортивній арені – Українській рукопаш “Спас”.
Початком зародження українського рукопашу “Спас” можна вважати 1998 рік, коли в м. Запоріжжі було створено першу в Україні Міську козацьку дитячо-юнацьку спортивну школу бойового мистецтва “Спас”, розроблено типову програму викладання “Спасу” в дитячо-юнацьких спортивних школах, розпрацьовані правила змагань з українського рукопашу, де була врахована специфіка українського бойового мистецтва.
В цьому ж році в межах Другого Всеукраїнського фестивалю козацьких бойових та традиційних мистецтв була проведена перша першість України з українського рукопашу. Було подано пропозицію в Держкомспорт України про внесення українського рукопашу як національного виду спорту в державну класифікацію видів спорту, розпрацьована система розрядних вимог і нормативів, яка проходить практичну перевірку в МК ДЮСШ БМ “Спас”.
Президент федерації самбо України, Віце-президент всесвітньої федерації самбо, головний тренер збірної України з самбо, почесний академік Каліфорнійського університету О.К. Наухатько, будучи головою апеляційного журі Першої першості України з українського рукопашу в інтерв’ю засобам масової інформації сказав: “Коріння самбо знаходяться якраз у цих народних одноборствах. Рівень, а я дивився і попередні поєдинки, доволі високий, і сьогодні бачу, що маємо широкий розмай і велику тягу до українського рукопашу. Я хочу відверто сказати, що це спорт ХХІ століття.”
Розвиток українського рукопашу “Спас” представляє складний процес, що має специфічні етапи розвитку, але в цій роботі ми хотіли зупинитись на сучасному етапі існування виду спорту.
Аналіз змагань з українського рукопашу “Спас” за останні роки та результативність участі спортсменів ВГО Всеукраїнської федерації “Спас” у змаганнях з різних видів та різновидів одноборств та бойових мистецтв вказує на то, що система підготовки спортсменів в українському рукопаші надає можливість не тільки брати участь у змаганнях з вище названих видів спорту, але й впевнено перемагати‚ демонструючи досконалу підготовку і вміння адаптуватись до інших правил. Серед спортсменів Федерації чемпіони світу з джиу-джицу, інтерконтинентальні чемпіони з повноконтактного рукопашного бою, чемпіони та призери чемпонатів України з кікбоксингу, переможці та призери змагань різного рівня з фрі-файту, військово-спортивного багатоборства, рукопашного бою, карате тощо.
Діяльність у цій галузі спорту необхідно розглядати, досліджувати та аналізувати, як цілісну змагально-тренувальну систему, спрямовану на досягнення максимального результату як в тренуванні‚ так і в змаганнях з урахуванням закономірностей розвитку, становлення та втрати спортивної форми [7].
Поєдиноки пред’являють підвищені вимоги до рівня розвитку фізичних якостей спортсменів. Одними з основних фізичних якостей в контактних видах одноборств є сила, спритність та витривалість, високий рівень розвитку яких створює умови для досягнення перемоги в бою.
В свою чергу значна степінь розвитку цих якостей надає позитивного впливу на технічну підготовленість спортсменів. сучасні види контактних одноборств характеризуються високою напругою бойових дій, максимальними м’язовими зусиллями та великими по обсягу та інтенсивності навантаженнями. Це потребує максимальної мобілізації функціональних можливостей організму спортсмена, а також відповідної фізичної підготовки [5].
Діяльність спортсменів в процесі поєдинків, як і в інших видах одноборств (бокс, таеквондо, боротьба і т.д.), носить складно-координаційний характер та здійснюється в ситуаціях, які визначають як варіативно-конфліктні. Вони характеризуються екстремальністю умов та труднощами для сприйняття інформації, прийняття рішень та їх реалізації. Ці труднощі обумовлені дефіцитом часу та простору, недостатністю інформації, маскуванням намірів та невизначеністю моменту початку дій. Збиваючі фактори навмисно створюються суперником. Як і в інших повноконтактних одноборствах, стресовість ситуацій посилюється наявністю загрози отримати потужний удар рукою чи ногою і, як наслідок, нокдаун чи нокаут. Боязнь бойових та задушливих прийомів викликає підвищені вимоги до психологічної підготовки спортсменів.
Поєдинок в українському рукопашу “Спас”, як в боротьбі та боксі складається з епізодів, де спортсмен нападає, захищається, відповідає на атаки, поборює захист, очікує нападу, та пауз, які характеризуються відсутністю обміну діями та очікуванням сигналу для їх початку.
Саме тому ми наполягаємо на необхідності досконального вивчення і аналізу усіх сторін підготовки спортсменів різного рівня майстерності в Українському рукопаші “Спас”.
На жаль, в Україні ще й досі відсутня чітка концепція розвитку фізичної культури та спорту. Адже загальновідомо, що розвиток і підтримка масового спорту – це запорука високих досягнень країни в олімпійському та міжнародному спортивному русі. Але, як це не прикро, ми залишаємось державою, яка не має власного національного виду спорту! Це при тому,що є традиція національного фізичного виховання, і поки ще остаточно не загублена система підготовки спортсменів високого рівня. Але орієнтація тільки на підтримку видів спорту “конкурентноспроможних на олімпійських іграх” – це прямий шлях до зникнення масової фізичної культури. Саме тому ми бачимо вихід з даного положення: активне сприяння відродженню та розвитку видів спорту, що базуються на національних традиціях нашого народу та спрямовані на виховання здорової, свідомої молоді України. І Український рукопаш “Спас” один із приоритетних напрямків у цій роботі.
Література
- Долін А.А. Кемпо – традиція воїнських мистецтв – М.: Наука. – 1990.
- Захаров Е.Н. Рукопашний бій – М.: Культура і традиції. – 1992.
- Історія бойових мистецтв./ під ред. Панченко Г.П. – М.: Олімп – 1996.
- Медведєв А.Н. кунг-фу. форми шоу-дао – М.: СП “Вся Москва” – 1991.
- Остьянов В.М.‚ Гайдамак І.І. Бокс – М.: Олімпійська література – 2001.
- Оранський І.А. Східні одноборства –М. “Радянський спорт” – 1990
- Філімонов В.І. “Бокс” – М: “Інсан” – 2000.
- Цед Н.В. Перший крок до кунг-фу – Л.: ГоЛІФК − 1990.