Geum.ru

Д-р політ, наук (Інститут соціальних наук Одеського національного університету Ім. І.І. Мечнікова)

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   67
Бахрейн – фінансова столиця Затоки, що, подібно до Швейцарії, є малопомітною на політичній сцені. На відміну від сусідніх держав, Бахрейн не володіє значними запасами вуглеводнів, але відзначається високим рівнем освіченості.1464 У країні діє найліберальніша версія шаріату в Затоці,1465 що зумовлює відсутність жорсткої релігійної цензури ЗМІ.

Шиїтська карматська держава Бахрейн зі столицею Лахса (сучасний Хуфуф у КСА), яка існувала у 899-1077 рр., охоплювала Басру (Ірак), Ель-Хасу (Саудівська Аравія), Катар, більшу частину Ес-Сіру, проте назва “Бахрейн” збереглася лише за групою островів.1466 Основою економіки карматів була торгівля з Індією та Східною Африкою, що зумовило прозелітизм ісламського вчення.1467 У 1779 р. аравійський рід аль-халіфа підкорив Бахрейн, що викликало опір корінних бахаринів, які отримали підтримку Ірану.1468

У 1914 р. країна стала головною базою англійських ВВС і ВМС у Затоці, європейські реформи лорда Белгрейва (1926) запровадили сучасну пресу,1469 у 1946 р. у Бахрейн переведена британська політична адміністрація Затоки, що зумовило інтенсивний розвиток комунікаційної інфраструктури1470.

Зовнішня політика Бахрейну здійснюється на регіональному, арабському і міжнародному рівні. Бахрейнська позиція на рівні арабського світу базується на мирному вирішенні палестинського конфлікту та поверненні окупованих Голанських висот Сирії і території Шебаа на півдні Лівану. Бахрейн, підтримуючи територіальну цілісність Іраку, брав участь у підготовці конференції щодо примиренню в Іраку під егідою ЛАД (2005).1471

Найбільш напружені стосунки склались з регіональним лідером – Іраном. Однак, здійснюючи прагматичну зовнішню політику, Бахрейн взяв участь у конференції Руху неприєднання щодо прав людини і культурного різноманіття у Тегерані (вересень 2007 р.), а також у врегулюванні іранської ядерної кризи, наголошуючи на праві мирного використання ядерної енергії. У цьому контексті під час візиту президента Ірану до Бахрейну (листопад 2007 р.) сторони закликали до перетворення Близького Сходу на регіон, вільний від ЗМЗ, включно з ядерною.1472 Однак у 2008 р. спадкоємний принц Бахрейну шейх Сальман бен Іса аль-Халіфа першим серед керівників країн Затоки заявив, що Іран намагається отримати ядерну зброю.1473

Мало відомим є той факт, що передтечею “карикатурного скандалу” в Європі виявився антишиїтський “карикатурний скандал” у Бахрейні. У липні 2005 р. місцева газета опублікувала карикатуру на іранського аятолу Хаменеї, що викликало масові демонстрації у країні під гаслом “Ми відповідаємо на твій заклик, Хаменеї”.1474 Проте слід врахувати, що антибахрейнську статтю редактора газети “Kayhan” і радника Хаменеї Х. Шаріятмадарі (липень 2007 р.) першим засудив глава бахрейнських шиїтів аятола Хусейн ан-Наджаті, наголосивши, що Бахрейн – незалежна та суверенна арабська і мусульманська держава.1475

Загострення бахрейнсько-саудівських стосунків відбулось внаслідок підвищення цін на основний будівельний матеріал для острівної держави - саудівський пісок, який саудівська газета “Er-Riyadh” назвала “національним надбанням”. Бахрейн, що переживає будівельний бум, закликав саудівську владу припинити “піщану монополію”, що було потрактовано як втручання у “внутрішні справи Королівства Саудівська Аравія”.1476

У контексті регіональних суперечностей Бахрейн приймає участь у програмах НАТО з метою зміцнення співробітництва з блоком.1477 Управління публічної дипломатії НАТО і Міністерство інформації Бахрейну провели спільну конференцію “ЗМІ у світі, що змінюється: погляди РСАДПЗ і НАТО” (2007),1478 у квітні 2008 р. підписана угода про співробітництво у сфері інформаційної безпеки.1479 Бахрейн, Кувейт і Катар першими з країн Затоки приєднались до даної ініціативи НАТО.

У центрі уваги бахрейнської дипломатії знаходиться мирне вирішення міжнародних конфліктів і активна участь як представника РСАДПЗ у врегулюванні близькосхідного конфлікту (2007). Свідченням високого потенціалу бахрейнської дипломатії є той факт, щo звільнено всіх бахрейнських в’язнів бази Гуантанамо. У рамках діяльності по зміцненню стратегічного діалогу у світі у Манамі проведено четвертий форум “МАНАМА - діалог безпеки” (грудень 2007 р.).1480

Значним зовнішньополітичним успіхом держави стало обрання Головою XLI сесії Генеральної Асамблеї ООН Хайї Рашед аль-Халіфа (2006), яка зробила основний акцент у своїй діяльності на інформаційній складовій – застосуванні інформаційних центрів ООН, глобальних конференцій та телеконференцій, блокуванні “ЗМІ ненависті” як нового інструменту у конфліктних ситуаціях. Її обрання спричинило могутній інформаційний привід щодо ролі жінки у сучасному арабському суспільстві. Крім цього, Бахрейн став першою арабською державою, що призначила послом єврейку - Хауду Нуну, яка посіла стратегічний пост посла у США.1481 Дещо пізніше міністр закордонних справ Халід бен Ахмед аль-Халіфа закликав країни Близького Сходу до створення нової регіональної організації у складі арабських держав, Ізраїлю, Ірану і Туреччини.1482 Ймовірно, що такі неординарні для арабської держави зовнішньополітичні кроки зумовлені прикладом Катару.

Подібно до більшості держав регіону, країна інтенсифікує міжрелігійний діалог. Взаємовідносини ісламського і християнського світу стали предметом обговорення міжнародної конференції 330 улемів з 50 країн світу, що відбулась у Манамі (2006). Основною темою заходу став пошук “достойної відповіді” на спотворення образу ісламу у західних ЗМІ. На думку улемів, “економічний бойкот є лише одним з шляхів боротьби з таким невіглаством. Але ми повинні просвітити Захід щодо того, ким був Мухамед, і почати відкритий діалог з Заходом”.1483 У липні 2008 р. Папа Римський Бенедикт ХVI і король Бахрейну Хамад бен Іса аль-Халіфа взяли спільні зобов’язання щодо підтримки міжкультурного і міжрелігійного діалогу, заявивши, що поділяють “ідею співробітництва між християнами, мусульманами та іудеями в ім’я досягнення миру і справедливості на Близькому Сході і у всьому світі”. Король Бахрейну запросив понтифіка відвідати країну.1484

Урядовий департамент закордонної інформації (1996) створений для сприяння адекватній і збалансованій інформації про Бахрейн у міжнародних ЗМІ, організації прес-турів, підтримки діяльності іноземних журналістів, промоції диверсифікації економіки. Під час парламентських виборів (2002) було створено міжнародний прес-центр для журналістів.1485 Бахрейнська урядова установа CIO накопичує і оновлює інформацію, здійснює консалтинг і прогнозування, вперше у регіоні запровадила смарт–карти проектів.1486

Бахрейнський центр стратегічних досліджень (BCSR) тісно співпрацює з Королівським науковим товариством (Йорданія), Науково-дослідним центром МЗС Єгипту, Арабським інститутом планування (Кувейт), Центром сучасних світових досліджень (Китай), Інститутом політичних і міжнародних досліджень (Іран), НАН Білорусі, Науково-дослідним центром стратегічних досліджень Перської затоки (Дубай) та Центром стратегічних досліджень (Туреччина).1487 Квартальник “Journal of Strategic Studies” акцентує увагу на міжрелігійному і міжцивілізаційному діалозі.1488  Бахрейнський Центр стратегічних досліджень Затоки (Лондон), зосереджений на проблемах безпеки, випускає ряд онлайн-видань.

На відміну від Єгипту, який у сфері ІКТ переважно співпрацює з ЄС, Бахрейн орієнтується на міжнародні організації, зокрема, ООН. Країна обрана регіональним центром інформаційних технологій і зв’язку ЮНЕСКО (2007), король Хамад заснував премію ЮНЕСКО за ефективне використання ІКТ, яка презентована 19 грудня 2007 р. у Парижі.1489

У Бахрейні, на відміну від арабських країн, дуже поширена е-журналістика,1490 налічується 45 журналів і інформаційних бюлетнів, низка культурологічних сайтів і е-форумів. Від 2005 р. проводяться ІТ-фестивалі, які передбачають заходи щодо ЗМІ, PR, мультимедіа.1491

Бахрейнська публічна дипломатія відзначається прагматичністю і, на відміну від КСА, Катару, Кувейту, ОАЕ, не орієнтована на надання матеріальної допомоги. Бахрейн позиціонується як регіональний культурний центр Затоки, що швидше свідчить про вплив іранської, ніж арабської ментальності. Основним внеском Бахрейну у культурне життя арабського світу є проведення традиційних Міжнародних книжкових ярмарків, спрямованих на підняття статусу книги як першого джерела знань. ХІІ Міжнародний книжковий ярмарок (2006) був присвячений різноманітним аспектам програмування (у розрізі технологій, секторів промисловості). У роботі ярмарків беруть участь як арабські країни (Єгипет, Ліван, Йорданія, КСА), так і країни Заходу, тому на ХІІІ ярмарку (2008) здійснювались заходи по міжрелігійному діалогу.1492 Країна виступає також організатором ісламських книжкових форумів.

Бахрейнську культурну ініціативу – запровадження Всесвітнього дня поезії 21 березня підхопив дубайський Фонд аль-Мактума, започаткувавши міжнародні фестивалі поезії з метою залучення 1000 поетів протягом трьох років.1493 Журнал “Культура”, що видається Міністерством культури і національної спадщини (1993), має важливе значення для всього арабського світу. Бахрейн традиційно проводить Фестиваль ЗМІ країн Затоки (1999).1494 У контексті підтримки арабської науки відбулась Генеральна конференція Фундації арабських вчених (АТF), як проводилась під гаслом “арабської стратегії в епоху глобалізації” (листопад 2007 р.).1495

Країна підписала угоду про співробітництво з ЮНЕСКО, яке проголосило Бахрейн регіональним центром по збереженню національної спадщини у 2007-2011 рр. Протягом 2003-2007 рр. Бахрейн виконував обов’язки члена Виконавчої ради ЮНЕСКО1496.

Бахрейнський телекомунікаційний оператор Batelco, на відміну від провідних телекомунікаційних компаній Затоки, переважно проникає в Інтернет-мережі третіх країн. Він присутній в Єгипті, Йорданії, Кувейті, Ємені, КСА, розширює діяльність у Магрібі, на Індійському субконтиненті.1497 У фарватері зовнішньополітичної лінії держави компанія веде переговори з операторами мобільного зв’язку, що діють на панафриканській платформі, а також на індійському ринку.1498 Для Бахрейну розвиток стосунків з Індією є стратегічним завданням, про що свідчать регулярні засідання Комітету бахрейнсько-індійського співробітництва.

На розвиток Інтернету Batelco витрачає щорічно 3,5 млн. дол., при цьому 70% відвідуваних сайтів знаходяться за межами країни, що зумовило будівництво Інтернет-мосту через Японію до США. ISDN-зв’язок запроваджено із США, країнами ЄС, Швейцарією, Японією, Малайзією, Філіпінами, Гонконгом, Сінгапуром, Південною Кореєю, Новою Зеландією, Катаром і ОАЕ (2007).1499

Оператор Bintel, створений у 2007 р., крім Дубаю і Лівану, присутній також у “гарячих точках” Африки – ЦАР і Сомалі.1500

Бахрейн на даному етапі здійснює ефективну публічну дипломатію у культурно-освітній сфері. Її недостатнє висвітлення в арабському світі зумовлене орієнтацією країни на Інтернет-ресурси і слабкою присутністю у панарабських медіа.

6. Країни-аутсайдери

Оман вважається єдиною аравійською країною, стійкою з геополітичної та військової точки зору.1501 Цивілізаційне значення Оману полягає у тому, що це перший навігатор Індійського океану, який протягом чотирьох тисячоліть виступав посередником між Єгиптом, Межиріччям та Південною Азією. Оман тісно пов’язаний з Єменом, єменіти-хінаві хариджитського віросповідання заснували Оманський імамат (750-1159). На противагу хінаві, сунітська меншість гафірі активно підтримується КСА.

Легітимності Оману, що відділився від Арабського халіфату, надавало правління нащадків першого мусульманського намісника Джуланди, затвердженого Пророком.1502 Завдяки статусу найстаршої арабської держави Затоки країна стала центром консолідації арабів ХVII-XVIII ст. Емірати, що складають ОАЕ, залишались у складі Оману до 1798 р., однак шиїтські Дубай і Шарджа володіли автономією.1503 Сутички Оману з Наполеоном зумовили його проанглійську орієнтацію, проте, на відміну від Індії, Ост-Індській компанії не вдалося тут закріпитись.

Британія детонувала його розпад з відокремленням Бахрейну, Катару і Ес-Сіру,1504 однак після 1822 р. країна знову розпочала “збирання земель”, ставши найпотужнішою державою регіону.1505 Оман охоплював узбережжя Ірану і Белуджистану, територію від Катару і Бахрейну до єменських островів Сокотра і Кур’я–Мур’я. Тільки після продажу оманського флоту (1863) Іран відвоював узбережжя, були втрачені усі острови,1506 а після провалу хариджитського повстання (1894) країна потрапила під індійський протекторат.

Стратегічне значення Оману зросло з прокладенням підводного кабелю від Маскату до індоєвропейської телеграфної лінії на о. Джаск (1901) та виявленням у районі Сур стратегічних для англійського флоту покладів вугілля, єдиних на відтинку від Суецу до Бомбея1507. Після іранської революції Оман перетворився на ключову країну для США, оскільки контролює шлях до Європи і Східної Азії1508 та володіє одним з двох портів в Ормузькій протоці.1509

Оманська держава справила відчутний вплив на суспільно-культурний розвиток регіону. Якщо країни, що перебували під владою Османської імперії (кордон проходив по Кувейту), здебільшого відзначаються консервативністю у сфері ІКТ, то країни колишньої Оманської імперії на східному узбережжі Перської затоки характеризуються інформаційною активністю, незважаючи на залучення іммігрантів.

Історичний фактор зумовлює незалежну політику країни - Оман не належить до ОПЕК і не перебуває у фарватері регіональних лідерів. На думку оманського керівництва, ООН повинна стати центральним і вирішальним органом у здійсненні міжнародної політики.1510  Проте політична обережність поєднується з економічною прагматичністю. Яскравим прикладом цієї тези є стосунки з Іраном, економічна співпраця з яким активізувалась у квітні 2008 р. На відміну від інших аравійських держав, Оман підписав угоди про демаркацію сухопутних і морських кордонів з усіма сусідніми державами.

Не володіючи важелями впливу на багаті держави Затоки, Оман надає пріоритет стосункам з країнами басейну Індійського океану,1511 інструментом виступає Асоціація регіонального співробітництва басейну Індійського океану.1512 Даний аспект детально висвітлений у праці М. Ф. Фархата “Країни-учасники РСАДПЗ та процес інтеграції регіону Індійського океану: щодо нової політики країн Затоки” (2005).

Оман відзначається найміцнішими в арабському світі зв’язками з Африкою. У 1650 р. оманці розгромили португальців від Сомалі до Мозамбіку, а Занзібар, завойований у 1784 р. разом з африканським узбережжям,1513 протягом 1832-61 рр. вважався столицею цієї азійської імперії. В Ісламській республіці Коморські острови вихідці з Оману і Ємену складають 7% населення, на Сейшельських островах оманська діаспора (1903) становить основу державного апарату цієї країни.1514

Зовнішня політика в арабському регіоні здійснюється у контексті арабської солідарності. Незважаючи на те, що до 1975 р. Оман воював з палестинськими повстанськими загонами,1515 країна толерує близькосхідний мирний процес, ставши першою країною Затоки, яку відвідали з офіційним візитом ізраїльські високопосадовці (1994).1516 Уряд Оману підтримує територіальну цілісність Іраку та вважає, що ООН відіграє ключову роль у передачі суверенітету іракському народу. На думку оманського керівництва, відсутні підстави для трактування іранської ядерної програми як мілітарної,1517 проте підтримується орієнтація КСА на військове співробітництво з США.1518

 До недавнього часу країна здійснювала активну політику у Центральній Азії, свідченням чого є участь у Каспійському трубопровідному консорціумі (7% акцій). Однак у березні 2008 р. Оман ухвалив рішення вийти з проекту.1519 Ймовірно, пріоритетнішим напрямом виявився пакистанський телекомунікаційний ринок, де компанією Omantel здійснена найбільша оманська інвестиція.1520

Визначним представником оманських ЗМІ є Абдуллах Алі аль-Олайян – політичний оглядач провідних арабських газет “Al Khaleej” (ОАЕ), “Al Hayat”, “Аsharq Аl Аwsat”, “Аl A’rabi” (Kувейт), “The Diplomat Quarterly” (Лондон) і “Strategic Issues Quarterly” (Дамаск). Аль-Олайян також відомий як автор книг “Діалог цивілізацій: ісламська візія діалогу” (2004) і “Глобалізація світового порядку” (2001)1521.

В Омані, подібно до ОАЕ, відчутно збільшується присутність західних медіа. У султанаті видаються три англомовні газети і три тижневики, Apex Press планує випуск нової газети.1522

Телекомунікаційна компанія Omantel здійснює мовлення арабською і англійською мовами, виступає членом FANA, OANA і членом-засновником організації інформагенцій Азії Pulse.1523 Одночасно у телекомунікаційному просторі країни нарощує присутність катарський консорціум Nawras.1524 Оманське телебачення мовить з допомогою супутників Arabsat, Nilesat, Hot Bird та транслює програми через веб-сайт (1997).1525

У рамках реалізації оманського Інтернет-проекту (OIP) компанією “Oman Studies Centre” реалізовано низку некомерційних проектів культурно-історичного спрямування як зовнішньополітичного пріоритету держави.1526 Перший урядовий портал Оману www.omanet.com запроваджений Міністерством інформації (1996). WebOman (1998), задіяний з метою організації оманської веб-спільноти, можна вважати найуспішнішим Інтернет-холдингом завдяки насиченому новинному контенту. WebOman запровадив найавторитетніше оманське е-ЗМІ - мережеву версію англомовного видання TimesofOman.com.1527 Портал OmanAccess.Com (1998) започаткований для обслуговування ЗМІ.1528

В Омані діє Дипломатичний клуб (2005), який заохочує культуру спілкування між народами.1529 Оманські посольства у Лондоні і Вашингтоні підтримують промоційні сайти.

Центр досліджень Оману (1975), створений у Німеччині як центр документації Оману і Арабської затоки, здійснює збір інформації, координує наукові дослідження та надає дослідницьку інформацію. Дослідження охоплюють територію колишньої Оманської імперії – власне Оман, Сахіл Уман (ОАЕ), Mакранське узбережжя Ірану і Пакистану, Занзібар, узбережжя Східної Африки.1530 Видання “Аl Omaniyah” призначене для реклами країни і зв’язків з громадськістю.

На даному етапі країна демонструє незначну присутність в арабській публічній дипломатії. Проте активна державна підтримка даного сектору, а також наявність багатої культурної спадщини, яка екстраполюється на регіон Індійського океану, у короткочасній перспективі сприятиме позиціонуванню Оману як вагомого гравця в інформаційному просторі арабського світу. У той час, як у просуванні на глобальний інформаційний ринок Катар зробив ставку на США, ОАЕ – на Францію, Оман демонструє тісну співпрацю з Німеччиною.

Ємен – найбідніша і найменш впливова з європейської точки зору країна Аравії. Проте, як зазначав видатний російський сходознавець В. Бартольд, у духовному плані Ємен належить до цивілізаційно утворюючих регіонів світу.1531 Чорний камінь у Мецці знаходиться в Єменському куті, Ємену протягом століть належав привілей постачати кісбу (покривало) для Кааби. Ідейним натхненником шиїзму був єменець ібн ас-Сауда1532, в Ємені виник шафіїзм.1533 Єменська королева аль-Маліка Хурра першою серед жінок отримала один з найвищих в ієрархії ісмаїлітів релігійний титул худжжа (1084) і проголосила створення незалежного да’ава в ісмаїлізмі (1132).1534 З Ємену походила найвідоміша християнська єресь – несторіанство, що стало панівною християнською течією в Арабському халіфаті та Ірані.1535 Країну можна вважати спадкоємцем головних державних утворень ісламу - династії Фатимідів,1536 після краху якої її прихильники емігрували до Ємену,1537 та Аббасидського халіфату, оскільки після смерті останнього халіфа Мутеваккіля (1543) його нащадки до ХVIII ст. були “емірами правовірних” в Ємені.

Шиїти-зейдити складають 15% населення Ємену. Зейдитська династія нащадків Пророка правила найдовше у мусульманській історії (до 1962),1538 проте ніколи не мала власної валюти, за нових часів використовуючи австрійський талер Марії-Терезії. Після поразки (1994) зейдити приєднались до сунітських ісламістів,1539 створивши безпрецедентний в арабському світі сунітсько-шиїтський блок. Завдяки зейдизму Ємен є єдиною республікою в Аравії. Крім цього, слід враховувати, що населення Ємену найчисельніше на Аравійському півострові (близько 20 млн. осіб).1540

Подібно до інших арабських країн, Ємен здійснює зовнішню політику на трьох рівнях – арабському, ісламському, міжнародному. На арабському рівні Ємен прагне інтенсифікувати стосунки з РСАДПЗ як на інституційному, так і двосторонньому рівні (КСА, ОАЕ),1541 план інтеграції Ємену до РСАДПЗ передбачає виконання п’яти вимог переважно економічного спрямування.1542 Поза тим, країна врегулювала територіальну суперечку з КСА щодо о-ва Ель-Дувайн (1999), у червні 2000 р. підписано угоду про кордони, згідно з якою Саудівська Аравія відмовилась від претензій на Хадрамаут. Через неврегульованість ситуації щодо Джебель-Атід у нафтоносному районі Шабва і на червономорському узбережжі створена 20-кілометрова демілітаризована смуга, оголошена зоною співробітництва і розвитку. У 2000 р. встановлено кордон з Оманом, у Ємені відновлено посольство Кувейту.1543

У фарватері арабської мирної ініціативи успішно втілюється “єменська ініціатива” щодо врегулювання конфлікту між палестинськими рухами ФАТХ і ХАМАС.1544 Ємен також виступив з ініціативою трансформації ЛАД у новий орган - Арабський союз, який діятиме на підставі панарабської конституції. Єменський план передбачає створення арабського спільного ринку і арабського миротворчого контингенту з метою усунення втручання іноземних держав. Країна виступає за врегулювання ситуації в Іраку з допомогою комітету у складі ООН, ЛАД та Іраку.1545

На ісламському рівні Ємен прагне розвивати стосунки з ОІК і двосторонні відносини. Пріоритет надається країнам Південно-Східної Азії, де присутня єменська діаспора,1546 оскільки еміграція з Хадрамауту здійснювалася до Сінгапуру, Малайзії та Індонезії (на Яві налічується 100 тис. єменців). Ємен традиційно підтримує добросусідські відносини з Сомалі, у країні мешкає близько мільйона громадян і понад 110 тис. біженців (2007). Важливим союзником виступає Джибуті. На противагу цим стосункам не врегульовано територіальну суперечку з мусульманською Еритреєю щодо островів Ханіш (1998). 1547

Єменсько-європейські відносини інтенсифіковані у 2008 р. завдяки візиту президента країни до штаб-квартири ЄС у Брюсселі,1548 розвиваються на рівні інституцій Союзу і двосторонньому рівні (Іспанія, Бельгія, Великобританія, Німеччина).1549 У 1998 р. налагоджено відносини з Китаєм.

Перший національний канал у ЄАР почав мовлення 26 вересня 1975 р., другий національний канал у НДРЄ – 11 вересня 1964 р.1550 Єменське телебачення транслюється арабською і англійською мовами, хоча, на відміну від інших країн Затоки, міжнародне радіо- і телемовлення відсутні.1551 Єменська інформаційна агенція Саба (1970) заснована як інформаційний орган ЄАР, а після інтеграції країни об’єднана з Аденською інформаційною агенцією.1552 Після викупу акцій місцевого провайдера SabaFon (2007) провідним гравцем на телекомунікаційному ринку країни стала бахрейнська компанія Batelco.1553 Інвестором єменської телекомунікаційної сфери і ІT-сектору виступає також Оман.1554

У 1996 р. компанія TeleYemen, спільне підприємство державної компанії PTC і англійської Cable&Wireless, встановила Інтернет-з’єднання між Саною і Кембріджем. Інтернет запроваджений у Північному Ємені, але завдяки локальній оптиковолоконній мережі розвинувся на півдні країни.1555 У зв’язку з опором релігійних кіл у 1996 р. було заблоковано 15 тис. сайтів, що зумовило незначний ріст користувачів.

На порталі Y.Net розташовані єменські представництва провідних компаній Alcatel, Griffin LTD, Suzuki-Yemen, Toyota-Yemen, а також персональний сайт президента країни А. А. Салеха.1556 Перший приватний сайт YemenWeb.com (1998), створений Шарафом Mутагіром аль-Кібсі, виступає одним з основних новинних сайтів, підтримує інтенсивні контакти з єменською діаспорою та пропагує арабсько-ісламське спрямування єменської культурної спадщини.1557

Міністерство зв’язку оголосило про запровадження проекту “Gateway” для формування е-уряду, першим етапом реалізації якого став симпозіум “Перші кроки до е-уряду”. У рамках проекту здійснюватиметься міжарабський обмін інформацією на регіональному і міжнародному рівні.1558

На сучасному етапі Ємен належить до аутсайдерів арабського інформаційного простору, що зумовлено перманентною громадянською війною. Проте слід враховувати наявність інформаційного впливу чисельної і впливової єменської діаспори, яка підтримує активні стосунки з батьківщиною. Незважаючи на слабку технічну базу, країна продукує цікавий і неординарний контент. Враховуючи зростаючу присутність Бахрейну в інформаційному просторі країни, реалізація публічної дипломатії здійснюватиметься через менш затратну Інтернет-сферу. Ймовірно, у подальшому Ємен позиціонуватиметься як голос арабського світу в країнах Південно-Східної Азії.

***

Незважаючи на політичну нестабільність і перманентне військове протистояння, близькосхідний регіон протягом десятиліть залишається геостратегічно значущим для світового співтовариства. Арабські країни здійснюють публічну дипломатію з врахуванням двох превалюючих чинників – ісламського і арабського, для країн Затоки притаманний також субрегіоналізм. Для арабського і ісламського секторів публічної дипломатії притаманна миротворча та гуманітарна діяльність у конфліктогенних зонах, прикладом якої слугує Катар. Окремі держави тісно співпрацюють з ООН (Кувейт) та його структурним підрозділом ЮНЕСКО (Бахрейн).

Вагомим чинником у публічній дипломатії держав регіону став “міжцивілізаційний діалог”, започаткований іранським президентом М. Хатамі. Після приходу до влади президента Ірану Ахмадінеджада (2005), “карикатурного скандалу” і інциденту з висловлюваннями папи Римського Бенедикта ХVІ гасло діалогу підтримали країни Затоки – Катар, Бахрейн, ОАЕ і КСА. На практиці даний процес втілився у проведення конференцій, Мадридського форуму (2008), встановлення дипломатичних стосунків Ватикану з арабськими країнами і візитами їх лідерів до Ватикану, а також відкриття християнських церков в арабських країнах. На сучасному етапі відсутні дипломатичні стосунки Ватикану тільки з Оманом.

Виняткова роль у здійсненні арабської публічної дипломатії належить спеціалізованим фондам. Державні фонди, зорієнтовані переважно на гуманітарну допомогу, зосереджені у КСА, Кувейті і Катарі. У науково-освітніх програмах задіяні Фонд шейха аль-Мактума (ОАЕ), Катарський фонд освіти, науки і суспільного розвитку та Йорданський фонд імені короля Абдалли.

Публічну дипломатію у регіоні здійснюють держави і недержавні актори, які, на відміну від Заходу, представлені не лише НУО (ЛІС, ВІЛ), але й ісламістськими угрупуваннями. Інформаційна присутність за допомогою телебачення притаманна для недержавних, проте значною мірою одержавлених ХАМАС, “Хизбалли”, Інтернету – “Аль-Каїди” та інших гравців зеленого “Інтернет”ціоналу.

Швидке поширення новин дозволяє міжнародним акторам оминати формальні дипломатичні канали та збільшувати швидкість міжнародної взаємодії, сприяє формуванню інформаційної платформи недержавними акторами. Окрім того, кіберкампанії впливають на процес прийняття міжнародних політичних, економічних та соціальних рішень. Новий етап міжнародної політики, означений як “інформаційна ера”, розширив коло акторів, залучених до формування дипломатичної стратегії (НУО, медіа, ad hoc мережі та формальні державні інституції), і надав їм новий інструментарій для реалізації поставлених цілей.

На відміну від попереднього десятиліття, близькосхідний регіон виступає не тільки реципієнтом інформаційних потоків з країн Заходу, але й здійснює власну інформаційну політику. Щоправда, інформаційна політика у рамках регіональних інституцій - ЛАД, ОІК чи РСАДПЗ недостатньо сформована, хоча в окремих випадках декларативно присутня. Провідні регіональні гравці (КСА, Іран, Єгипет) і країни-реформатори (Катар, Бахрейн, ОАЕ) здійснюють власний інформаційно-пропагандистський курс. Слід зазначити, що у зв’язку із специфікою законодавства Саудівська Аравія не володіє потужними медіа-ресурсами на території країни, проте контролює телекомунікаційні холдинги та панарабську пресу за її межами.

В умовах сучасної фінансової кризи відбувається виразна диверсифікація економік країн регіону, яка супроводжується активним інвестуванням телекомунікаційного сектору. Його розвиток спрямований не тільки на задоволення регіональних потреб, але й на утвердження у глобальному інформаційному просторі, що виразно засвідчив форум TMT Finance & Investment Middle East, який відбувся у Катарі у березні 2009 р.

Одночасно у контексті “близькосхідизації” політики у регіон проникають інформаційні структури Малайзії і Індонезії. Вирішальну роль у даному процесі відіграють “зони вільних медіа”, у першу чергу у Дубаї.

Серед телекомунікаційних компаній, що здійснюють активну експансію у світі, провідну роль відіграють бахрейнська Batelco, еміратська Etisalat, а також єгипетська Orascom. Кувейт, на відміну від сусідніх держав, не володіє світською медіа-імперією, проте релігійний телеканал “Al-Risala” вважається найпопулярнішим, а національний оператор Zain перебуває на другій позиції у регіоні щодо впливовості. Основними напрямами поширення інформаційного впливу близькосхідних телекомунікаційних компаній обрані економічно привабливі Південна і Південно-Східна Азія та Африка. Особливістю стратегії близькосхідних операторів є освоєння малорентабельних “гарячих точок” (Палестина, Афганістан, Ірак) та ”cірих зон” (Сомалі, Північна Корея), що може мати вагомі геополітичні наслідки у короткотерміновій перспективі.

Освоєння глобального ринку розпочали регіональні ЗМІ (“Al-Jazeera”, “Al-Arabiya”, “Press TV”), причому не лише за рахунок сателітарного покриття, але й англо- і франкомовного контенту. Процес інформаційного протиборства у регіоні наочно демонструють провідні регіональні гравці. Іран розпочав інформаційну експансію в арабському світі за рахунок арабомовних каналів “Al-Alam” і “Al-Kawthar”, Саудівська Аравія – фарсі мовного каналу “МВС Persia”.

В Ірані цілком ймовірна поступова заміна релігійної парадигми на націоналістичну, у сунітських країнах – з релігійної на модернізаційну.1559 Стабільність Ірану залежатиме від можливості здійснювати активну пропаганду ісламських цінностей, протидіяти проникненню західних цінностей і обмежити інформаційні потоки. При цьому консолідуватиметься ідеологія “шиїтського ісламу ХХІ століття”, заснована на гуманістичному началі та віротерпимості. Здійснення західного інформаційного впливу каталізуватиме переорієнтацію частини іранського суспільства, насамперед, молоді, на західні цінності, що у майбутньому може призвести до дестабілізації ситуації в країні. Зусилля інформаційної дипломатії Ірану будуть спрямовані як на Ірак, так і на недержавних акторів на кшталт ХАМАС та “Хизбалли”.

У короткотерміновій перспективі КСА залишатиметься домінуючим гравцем арабської та ісламської медіа-політики. Цьому сприяє ефективне вкладення величезних фінансових коштів в інформаційно-пропагандистську сферу, зокрема, на Заході, діяльність транснаціональних медіа-холдингів, а також активізація стосунків з позаарабським світом. Нова інформаційна політика, запроваджена у 2009 р., сприятиме підвищенню ролі власне саудівських ЗМІ та відкритого виходу держави у глобальний інформаційний простір.

На сучаснму етапі Єгипет втратив домінуючу роль у здійсненні публічної дипломатії на Близькому Сході, хоча й залишився ключовим гравцем. Не володіючи достатніми ресурсами для реалізації нової медіа-політики на кшталт КСА чи ОАЕ, країна зосередиться на активній промоції у різноманітних міжнародних інституціях, часто виступаючи у ролі посла всього арабського світу.

Катар у цілому демонструє найактивнішу, поряд з ОАЕ і Єгиптом, публічну дипломатію, однак, на відміну від цих країн, вона відзначається системнішим характером. З цією метою використовується різноманітний інструментарій – медіа-холдинг “Al-Jazeera”, ісламські Інтернет-ресурси, Фонд освіти, науки і суспільного розвитку, що забезпечує охоплення найширшої аудиторії.

Ісламський проект очікує глибока трансформація ціннісної парадигми, пов’язана з домінуванням глобалізаційного фактору. Наслідком даного процесу може стати модифікація суспільств, заснованих на ісламських цінностях, виняток становитимуть шиїтські соціуми. Певну роль у даному процесі відіграватиме інформаційний тиск Заходу під гаслом гуманізації ісламу і модернізації ісламської ідеології. Адаптація Ірану до західних цінностей менш ймовірна, ніж сунітських країн, вона не буде тривалою та стабільною.1560

Інформаційний універсалізм ісламу заповнюватиме політичний та інтелектуальний вакуум в арабському світі, у той час як шиїти та суніти змагатимуться за геополітичну гегемонію в регіоні, залучаючи держави міжконфесійного конфлікту на кшталт Бахрейну, Лівану та Саудівської Аравії. Регіональні інституції ймовірно виявляться неспроможними виробити дієздатну інформаційну стратегію, оскільки суперечності між Іраном та більшістю арабських держав не сприятимуть консенсусу.