Geum.ru

Конспект лекцій Тема 1

Вид материалаКонспект

Содержание


Розсіяна мануфактура
Централізована мануфактура
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

План

  1. Форми і характер землеволодіння у Київській державі. Категорії залежного населення.
  2. Міста, ремесла, торгівля у Київській Русі.
  3. Господарство України – Русі періоду роздробленості та в польсько-литовський період (ХІІІ-ХVІ ст.).

Упродовж V- VІІ ст. у східних слов`ян відбувався процес становлення сільської сусідської громади, як найбільш відома під назване вервь. Вона складалася з окремих сімейних дворищ, тісно зв`язаних господарськими стосунками. У VІІІ-ІХ ст. майнове і соціальне розшарування, яке і перед тим мало місце, поглиблюється, виділяється племінна знать – князі, воїни-дружинники. Так виникає приватне землеволодіння, яке утверджується у ІХ-ХІІ ст. разом із розвитком держави Київська Русь. Найпоширенішими були такі форми землеволодіння, як князівське, боярське та монастирське. Більшість населення Київської Русі проживало у сільській місцевості й називалося смердами. Термін “смерд” означає вільний селянин, який займався землеробством, працював у власному дворищі. Проте слово “смерд” означало все населення, крім князя, всіх княжих підданих. Смерди господарювали в основному на своїй землі, що є свідченням їхньої економічної самостійності. Поруч із смердами були ізгої – люди без суспільного становища, що з різних причин вийшли з тієї соціальної групи, до якої належали, та не ввійшли до іншої. Вони вважалися вільними, проте не мали власного господарства. Закупи були відомі як наймити – люди, які відробляли позичені гроші. Рядовичі – селяни, яки укладали угоду з феодалами, визнаючи свою залежність від нього. Холопи – це невільники, раби. Раби були об`єктом купівлі-продажу. Поступово (починаючи з Х ст.) більшість рабів, крім двірських, отримали земельні наділи і своїм становищем наблизилися до селян. Однак рабство в Київській Русі відігравало другорядну роль у економіці і поступово зникло.

За час Київської Русі відбулися значні зміни в головній галузі економіки країни – землеробстві. Розповсюдження рала і плуга з залізною робочою частиною, а також інших знарядь праці помітно підвищили продуктивність праці і дозволили збільшити площі орних земель.

Розвивалося городництво і садівництво.

Значні успіхи були в розвитку скотарства, що було пов`язано з розвитком землеробства. Розвиток землеробства збільшив запаси кормів і потребував розводити велику рогату худобу і коней як тяглову силу.

Важливе значення мали промисли. На першому місці серед них стало мисливство. На території Київської Русі було багато лісів, тому було багато найрізноманітнішого звіра, хутро якого мало великий попит на зовнішніх ринках (хутро білок, куниць, лисиць, песців, соболів, ведмедів тощо).

Помітну роль відігравало рибальство. Особливо розвинуте воно було в господарствах монастирів.

Слід підкреслити і велике господарське значення бортництво – лісового бджільництва. Борть – дерево з дуплом, де оселилися дикі бджоли. Законодавство Київської Русі суворо охороняло “борті” і бортні ділянки, з порушників стягували високі штрафи. Мед і віск, як і хутро, були найважливішими предметами зовнішньої торгівлі.

Основною рисою феодального господарства була натуральність. Усі потреби феодала задовольнялися у його власному господарстві або продуктами, що приносили смерди як ренту. На ринку феодал купував тільки те, що неможливо було виготовити у вотчині: сіль, зброю, дорогі тканини, прикраси тощо.

За часів Київської Русі ще більше розвинулася зовнішня торгівля. Важливе значення мав торговий шлях з півночі на південь так званий шлях “із варяг у греки”. Він розпочинався у Фінській затоці, йшов по Дніпру, а потім Чорним морем до Константинополя, найбільшого торгового центру Європи у середні віки. Торгівля з Візантією і арабськими країнами посідали перше місце в зовнішній торгівлі Київської Русі.

Особливість зовнішньої торгівлі в період панування натурального господарства було те, що вона мало впливала на сферу виробництва і розрахована була на задоволення потреб панівних класів суспільства.

Зовнішня торгівля відіграла велику роль в розвитку таких міст, як Київ, Львів, Галич, Новгород, Чернігів, Смоленськ, Полоцьк.

Міста на Русі, як і у всій Європі, виникли внаслідок відокремлення ремесла від землеробства, в результаті скупчення значної кількості ремісників і торгових людей – купців. У VІ-ІХ ст. це були городища – невеликі укріплені поселення. Середньовічні міста України – Русі утворювалися по-різному: були це, найперше, центри племінних союзів. Чимало міст (Галич, Львів, Ярослав, Ізяслав, Володимир, Холм та ін.) заснували князі. Виростали міста із боярських поселень, часто у них перетворювалися окремі села. Найбільше міст виникало на перетині сухопутних торговельних шляхів, а також на берегах судноплавних річок – Дніпра, Дністра, Дону, Волги та їхніх приток.

ХІ-ХІІІ ст. – це період урбанізації Русі і найбільшого розквіту її міст. Літопис “Повість времєнних літ” нараховує у ХІІІ ст. майже 300 міст. У них проживали 13-15% населення.

Місто, як правило складалося з кількох частин: власне міста, оточеного стіною, яке називалося ще “дитинцем” і передмістя, що виникло внаслідок нових поселень і в якому проживали ремісники, торговельники, розміщувалися склади, майстерні тощо. Передмістя ділилися на кінці, а кінці – на вулиці.

Керівними особами в місті були: в стольному – князь, в настольному – посадник; тисячник, сотник, десятник, старости кінців, вулиць, старости для окремих промислів. Крім місцевих жителів у міста проживали іноземні громадяни: євреї, німці, поляки та інші.

Міста належали державі, церкві та князям і зберігали тісний зв`язок з сільським господарством.

З розвитком торгівлі і поширенням міст розвивалися ремесла, вдосконалювалася грошова система. Гроші у східних слов`ян з`явилися ще до Київської Русі. Раніше вартість речей вимірювалася худобою. З ХІ ст. з`являється “гривня” – злиток срібла близько 400 г. Гривня поділялась на почати, резани. 1 гривня дорівнювала 20 початкам, 50 резанам. Були і золоті гривні, але вони не набули поширення. В ХІІІ ст. гривня зменшилася у вазі в 2 рази. В другій половині ХІІІ ст. з`явився карбованець, який поступово витіснив гривню.

На території Київської Русі були в обігу і монети інших країн: римські, східні, візантійські, датські, англійські, чеські, німецькі тощо.

За часів Володимира Святославовича (980-1015 р.р.) почалося карбування власної монети.

Розвиток торгівлі змусив упорядкувати грошову систему.

З ХV ст. почали продавати товари в кредит, під великі відсотки, зародилася іпотека, з`явилися перші “банківсько-торгові доми” розквітло лихварство. Торгівля розширилася і еволюціонувала.

Економічний розвиток України в ІІ половині ХІV-ХVІ ст. був зумовлений її бездержавним статусом, перебуванням українських земель у складі сусідніх держав: Великого князівства Литовського та Польського королівства, а з 1569 р. – Речі Посполитої.

А у період ХІІ-ХІV ст. мала місце тенденція до відокремлення руських князівств, їх роздробленість , причинами якої було: прагнення окремих князів до економічної самостійності; постійні напади степовиків; неможливість контролювати з єдиного центру таку велику територію, як Київська Русь.

Отже V-ХVІ ст. в економіці України – це період зародження та розвитку феодального господарства. З кінця ХV ст. в Україні, як і в європейських країнах на схід від Ельби, розпочалося юридичне оформлення кріпосного права, фільваркової системи (фільварк – це багатогалузеве товарне господарство, в якому крім землеробства, займалися також різними промислами. Продукція фільварків була орієнтована на ринок – внутрішній і зовнішній. Саме на фільварках вироблялася чи вирощувалася основна маса продуктів і товарів держави).


Тема 6. Мануфактурний період світової економіки

План

  1. Передумови і наслідки Великих географічних відкриттів.
  2. Основні фактори становлення індустріального суспільства. Мануфактура.
  3. Економічний розвиток країн Європи, США та Японії в період зародження капіталістичних відносин.

В економічному становленні новоєвропейської та світової цивілізації важливу роль відіграли Великі географічні відкриття кінця ХVІ- початку ХVІ ст. Їхньою передумовою була криза левантійської торгівлі, яка виникла після загарбання турками Константинополя у 1453 р. Континентальна торгівля теж занепадає.

Географічні відкриття були підготовлені господарськими і науково-технічними досягненнями. У Європі з`явилися нові типи кораблів (каравели, баржі), зросла їхня вантажність, поліпшилися мореплавні характеристики. Було сконструйовано барометр, гідрометр, вдосконалено компас. Був виданий географічний атлас. Великим географічним відкриттям сприяв розвиток абсолютизму. Європейські монархи прагнули розширити свої володіння, їм потрібні були великі кошти для утримання війська, чиновників, двору. До далеких подорожей вабили мотиви навернення невідомих народів до християнства. Географічні пошуки мали велике значення для європейської торгівлі, найголовнішу роль у якій відігравала Індія.

Перші експедиції, що поклали початок Великим географічним відкриттям, споряджалися за рахунок держави. Успішною була подорож 1497-1498 р.р. португальця Васко. аа Гами, який відкрив морський шлях з Європи в Індію через атлантичний океан.

Генуезець Христофор Колумб, підтриманий Іспанією, у 1492 р. рушив на захід через Атлантичний океан і відкрив Америку. Першу навколосвітню подорож здійснила експедиція Магеллана в 1519-1521 р.р.

Великі географічні відкриття мали важливе значення для господарства Західної Європи. Виникли економічні зв`язки між найвіддаленішими землями і народами різної матеріальної культури. Торгові шляхи перемістилися з Середземномор`я на океан. Зовнішня торгівля у ХVІ-ХVІІІ ст. стала світовою. Почалося формування світового ринку.

Небачений приплав до Європи благородних металів зумовив так звану революцію цін, внаслідок чого збагатилися, збільшилися прибутки промисловців. Прискорився перехід до мануфактурного виробництва.

Одним із результатів Великих географічних відкриттів було створення світової колоніальної системи. Найбільшими колоніальними державами спершу були Іспанія та Португалія. Дещо пізніше у світовий колоніальний рух вступили Англія, Франція, Нідерланди, поступово перетворюючись у могутні колоніальні імперії. Нещадне пограбування колоніальних народів призвело до нагромадження величезних багатств у країнах Західної Європи.

Розклад феодального господарства був пов`язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення; перетворення феодальної земельної власності та об`єкт купівлі-продажу; використання найманої робочої сили тощо.

Значну роль у занепаді феодального господарства та становленні індустріального суспільства відіграло мануфактурне виробництво. Господарство ХVІ-ХVІІІ ст. можна охарактеризувати як мануфактурне.

Мануфактура – підприємство засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманої робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву. Існувало два типи мануфактур – розсіяна (децентралізована) та централізована.

Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному в ХVІ – першій половині ХVІІІ ст., грунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі. Робітники при даному типі виробництва були пов`язані поділом праці.

Централізована мануфактура характеризувалася територіальною єдністю виробництва і утвердилася в другій половині ХVІІ ст.

Мануфактура виникала в тих галузях, де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для організації виробництва. Такі умови в ХVІ ст. були в сукняному виробництві , металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні. Одночасно в промисловості зберігалося ремесло і дрібне товарне виробництво.

Передумови індустріалізації сільського господарства формувалися у трьох основних напрямах: створення буржуазних форм земельної власності; перетворення феодальної ренти на капіталістичну; зростання товарності. Відбулися значні зрушення в сфері торгівлі, обігу та розподілу.

Значну роль у процесі генези індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах, Англії, Франції, Північній Америці.

Історія генези індустріальних країн Західної Європи тісно пов`язана з розвитком мануфактурного виробництва в ХVІ-ХVІІІ ст., від якого в значній мірі залежав економічний розвиток країн у цілому. Мануфактурне виробництво історично підготувало передумови для великої машинної індустрії.

У класичному вигляді процес первісного нагромадження капіталу відбувався в Англії. Ще в ХІІІ-ХІV ст. Англія вивозила сиру вовну на переробку за кордон, зокрема до Голландії. У ХV ст. в Англії починають будуватися мануфактури для виробництва сукна з власної сировини, попит на яку з кожним роком зростав.

Значну роль для Англії у нагромадженні капіталів відіграли Великі географічні відкриття, грабіж колоній, особливо Індії, нееквівалентна торгівля, піратство, работоргівля, яка набувала великих масштабів у ХVІІ ст., коли негри з Африки тисячами вивозилися на продаж до Америки.

Що до Голландії, то процес первісного нагромадження капіталу тут почався раніше, ніж в Англії.

Вплив Великих географічних відкриттів прискорив процес первісного нагромадження капіталу в Англії, Голландії та інших країнах Західної Європи та руйнування натурального феодального господарства , ці відкриття втягували феодальне господарство в ринкові відносини, позитивно впливали на розширення мануфактурного виробництва , що створювало передумови для переходу до індустріального суспільства.

З середини ХVІІ ст. мануфактура стає панівною формою виробництва. Галузевий склад мануфактур у значній мірі визначався природно-географічними умовами та історичним розвитком тієї чи іншої країни. Так, в Англії в основному переважали суконні, металургійні , металообробні та суднобудівельні мануфактури; у Німеччині – гірничі, металообробні та будівельні, у Голландії – текстильні та суднобудівельні.

Розвиток мануфактурного виробництва викликав погіршення умов праці робітників, збільшення тривалості робочого дня, застосування жіночої та дитячої праці, зниження реальної заробітної платні, що сприяло загостренню соціальних протиріч.

В першій половині ХІХ ст. провідні промислові країни здійснюють різні економічні політики, спрямовані на стимулювання розвитку власної економіки.

Промислові перевороти, що відбувалися в провідних країнах Західної Європи та США проходили в різний час та неоднаковими темпами, що мало відповідний вплив на розвиток економіки цих країн. Створення великого машинного виробництва сприяло міжнародному поділу праці та розвитку світового ринку.


Тема 7. Господарство українських земель у ХVІІ-ХVІІІ ст. в умовах панування феодальної системи.

План

  1. Еволюція аграрних відносин в козацько-гетьманську добу.
  2. Мануфактурний період української промисловості.
  3. Господарство Запорізької Січі.

У процесі Національно-визвольної революції, яка розпочалася у 1648 р. відбулися величезні зміни у соціально-економічному житті України. У 1652 р. Правобережжя та Лівобережжя остаточно були очищені від польських панів. Феодальне землеволодіння зберігалося за православними монастирями та дрібною шляхтою. На зміну великому феодальному землеволодінню приходить дрібне вільне землеволодіння фермерського типу, яке домінувало у козацько-гетьманський період. Із занепадом автономії в Україна збільшується російська дворянська земельна власність. У 80-х роках ХVІІІ ст. було повторно введено кріпосне право. Отже, земельні відносини другої половини ХVІІ-ХVІІІ ст. розвивалися під визначальним впливом економіки Росії. Аграрний розвиток західних і правобережних українських земель у ХVІ-ХVІІІ ст. характеризувався зростанням і зміцненням феодальної власності на землю, її концентрацією в руках магнатів. Господарство розвивалося на основі фільварково-панщинної системи, що на початку 60-х років ХVІІІ ст. поширилася по всій території. Панувала відробіткова рента.

Національно-визвольна революція справила значний вплив і на розвиток української промисловості. Склалися сприятливі умови для розвитку міст тих українських земель, що були визволені від польсько-шляхетського володарювання. Найбільші міста розвивалися за магдебурзьким правом.

Воно гарантувало незалежність міст від старщинських органів влади й закріплювало особливі права купецтва та міщанства.

Початок мануфактурного періоду промисловості в Україні датується по різному. Початкові форми мануфактури, на думку більшості істориків, виникли ще в першій половині ХVІ ст. Основою появи мануфактур були селянські та міські промисли і ремесла. Технічною передумовою для створення мануфактур було широке використання водяного колеса, що забезпечувало перехід від дрібного ручного виробництва до великого механізованого. Водяні млини механізували виробничі процеси не лише у борошномельній галузі промисловості, а й використовувалися у текстильній, деревообробній, металообробній та інших галузях.

Успішно розвивалося гуральництво, броварництво та медоваріння, які мали добру сировинну базу в Україні й приносили великі прибутки своїм власникам.

Розвивалося металургійне виробництво. У першій половині ХVІ ст. в .Україні почали виробляти папір.

Мануфактури являли собою відносно великі підприємства, на яких частково застосовувалася механізована праця, хоча ручна праця все ж домінувала. На мануфактурах існував поділ праці, використовувалася наймана праця. Мануфактурне виробництво було в основному товарним і ринковим. З виникненням мануфактур укрупнювалося виробництво. У цілому ХVІІІ ст. – це був період розквіту мануфактурного виробництва в Україні.

Значну роль в економіці розвитку українських земель відіграло козацтво, яке вийшло на історичну арену в кінці ХV ст. Воно успішно освоювало землі Передстепової України, Південного Поділля, Слобожанщини, Північного Причорномор`я і Приазов`я. У середині ХVІ ст. за порогами Дніпра було зосереджено багато українських козаків. Визначну роль у їхньому згуртуванні відігравала Запорізька Січ, що виникла на Нижньому Подніпров’ї в середині ХVІ ст. Її можна визначити як самоврядну військово-політичну організацію народної самооборони з комбінованою громадсько-індивідуальною господарською системою, яка грунтувалася на засадах особистої свободи козаків, демократії, самоуправління і т.д.

Економічна система запорізького козацтва складалася з двох секторів: січового й індивідуального. У свою чергу січове господарство, поділялося на загальносічове та курінне. Ядром соціальної організації Січі був курінь, де й минало все козацьке життя. Як самостійна економічна одиниця кожний курінь мав майно й доходи, якими Кіш як центральний запорізький уряд не розпоряджався. Кіш утримував загальновійськові табуни коней, череди худоби, отари овець і торгував ними з сусідніми: Польщею, Гетьманщиною, Росією.

Землеробство в економіці Запоріжжя довго відігравало другорядну роль. Скотарство порівняно з ним приносило набагато більше доходів.

Значного розвитку набули ремесло і промисли. На Січі працювали різні майстри, в тому числі й виробництва холодної зброї, куль, ядер. Запоріжжя славилося своїми майстрами кораблебудування. Внутрішня торгівля обмежувалася продуктами харчування й предметами побутового вжитку. Попит на ці товари забезпечували місцеве виробництво й кустарні ремесла. Для Запоріжжя велике значення мала зовнішня торгівля. На Січ заводили предмети найпершої необхідності в козацькому житті: хліб, тютюн, горілку, готовий одяг тощо. Вивозили сіль, рибу, худобу, хутро.

Запорізька Січ не мала власної банківської та грошової системи. В обігу перебували гроші різних країн. На Запоріжжі здійснювалися досить значні кредитні операції й продаж цінностей з відстрочкою платежів.

Таким чином, у результаті Національно-визвольної революції українського народу середини ХVІІ ст. на більшій території України були створені сприятливі передумови для генезису індустріального суспільства, розвитку мануфактурного виробництва і формування ринку найманої праці.


Тема 8. Епоха переходу до індустріального суспільства (кінець ХVІІІ – друга третина ХІХ ст.)

План

  1. Економіка країн Західної Європи в ХVІІІ-ХІХ ст.
  2. Специфіка генези капіталізму в США.
  3. Економічний розвиток Японії в період домонополістичного капіталізму.

Період кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. характеризувався кардинальними зрушеннями у розвитку економіки провідних країн Західної Європи та США. Ці зрушення привели до руйнування феодальних відносин на селі та розвитку капіталізму в сільському господарстві, зокрема фермерства. Переломним моментом для економіки стає промисловий переворот, який створив умови для становлення індустріального суспільства, що базується на машинному виробництві.

Промисловий переворот – це перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Важливою складовою промислового перевороту дуло впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей.

Батьківщиною світового перевороту була Англія в останній третині ХVІІІ – середині ХІХ ст. Соціально-економічні передумови для його здійснення визріли в цій країні у середині ХVІІІ ст.. Важливим фактором промислового перевороту був вихід на якісно новий технічний рівень англійської бавовняної промисловості, що забезпечувався поступовим впровадженням у текстильне виробництво нових машин і механізмів.

Механік Джон Кей у 1733 р. удосконалив ткацький верстат “летючим човником”. Винахідником-ткачем Джеймсом Харгривсом у 1764 р. була винайдена механічна прядка “Дженні”, на якій можна було працювати з 16-18 веретенами. В останній третині ХVІІІ ст. С.Кромптон створив “мюль-машину”, яка базувалася на принципах роботи прядки “Дженні”, але виготовляла тонку і міцну бавовняну пряжу. Вона поширилася у виробництві і стала технічною основою механізованого прядіння.

У 1782 р. Дж.Уатт винайшов першу парову машинку.

Промислово-торговій гегемонії Англії сприяло економічна політика держави. Коли англійська промисловість наскільки зміцніла, що перестала боятися іноземної конкуренції, буржуазія проголосила необмежену свободу торгівлі – так зване фрітредерство (вільна торгівля). Його суть полягала в повному звільненні від мита майже всіх товарів, що завозилися в Англію і була розрахована на взаємне сприяння.

У Франції промисловий переворот мав свої особливості і специфіку. Він розпочався пізніше ніж в Англії і був затяжним.

Перші машини тут з`явилися ще в кінці ХVІІІ ст., але не мали широкого застосування.

За прикладом Англії було проголошено свободу торгівлі, ліквідовано обтяжливі мита. Успішно розвивалася кредитна справа, а біржа, банки і акціонерні товариства досягли небувалої сили і значення. Такі успіхи у розвитку економіки країни були досягнуті завдяки зваженій ліберальній політиці Наполеона ІІІ та його уряду.

На відміну від Англії у Франції значну роль відіграло лихварство.

Німеччина вийшла на шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія і Франція. Промисловий переворот тут розпочався лише в 30-х роках ХІХ ст. і тривав до 70-х років. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздробленість країн.

На відміну від Франції та Англії становлення суспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом. Середньовічні порядки ліквідувалися шляхом реформ.

Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країн від світових торговельних шляхів, відсутністю власного флоту.

Поява у Північній Америці сильної самостійної держави створила сприятливі умови для економічного зростання. Промисловий переворот розпочався у північних штатах в останньому десятилітті ХVІІІ ст. Його особливість полягає у відсутності тих закапіталістичних пережитків, які мали місце у країнах Західної Європи, цехових порядків зокрема. Здійсненню промислового перевороту сприяло вигідне територіально-географічне розташування країни.

Розвиток промисловості гальмував південні штати, в яких панувало рабовласницьке плантаційне господарство.

Суперечності між північними і південними штатами викликали громадську війну в США (1861-1865 р.р.), яка водночас була буржуазною революцією. Війна закінчилася перемогою Півночі. Важливими її наслідками було скасування рабства, ліквідація політичної та економічної роз`єднаності США, остаточне завершення промислового перевороту.

В Японії феодальні відносини панували дуже довго, тому ця країна стала на капіталістичний шлях значно пізніше, ніж європейські держави і США.

В середині ХІХ ст. фабрично-заводської індустрії в Японії ще не було, а мануфактурна форма виробництва ще не було, а мануфактурна форма виробництва ще була відносно слабо розвинута.

Накопичення значних грошових багатств здійснювалася купецько-лихварською верхівкою Японії (головним чином торговими домами Міцуі, Крнріке, Оно, Сіморда та інших). Японія мала колоній і не була у світовій торгівлі.

Розвиткові капіталістичного господарства в Японії заважало панування феодальних відносин.

Таким чином, для економічного і політичного положення Японії в середині ХІХІ ст. характерний процес розпаду феодалізму.

Економічна і політична криза в Японії в значній мірі посилювалася проникненням в країну іноземного капіталу і залучення Японії в сферу світового ринку, що в свою чергу, призвело до неминучого різкого росту товарно-грошових відносин в економіці феодальної Японії і поглибило внутрішню кризу всього феодального устрою.

Після революції Мейдзі (тобто просвітницьке і пов`язаних з нею реформ і перетворень, які мали буржуазний характер, Японія набула швидкого капіталістичного розвитку. В країні почалась індустріалізація, характерною особливістю якої була безпосередня участь держави в створенні японської фабричної промисловості. Джерелами фінансування промисловості були податки з селян. Японський уряд приділяв головну увагу будуванню великих військових підприємств для модернізації і технічного оздоблення японської армії.

Для розвитку капіталізму в Японії характерно те, що промисловий переворот співпав з перехідним періодом до монополістичного капіталізму.

Індустріалізація країни була закінчена в 20-річчя між І і ІІ світовими війнами (1919-1939 р.р.).

Політичний устрій Японії в період промислового капіталізму можна охарактеризувати як війсоково-феодальний імперіалізм. В 70-х роках ХІХ ст. під тиском самураїв японський керуючий банк став на шлях зовнішньої політичної експансії.


Тема 9. Господарство України в ХІХ ст.