Geum.ru

Конспект лекцій Тема 1

Вид материалаКонспект
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

План

  1. Економічні наслідки ІІ світової війни.
  2. План Маршалла.
  3. Основні тенденції повоєнного економічного розвитку провідних країн світу.

Друга світова війна стала найбільшою економічною катастрофою ХХ сторіччя. До неї було втягнуто більше 70 держав і більше ніж 4/5 населення планети. Людські жертви перевищили 50 млн. чол., було знищено національне багатство на 316 млрд.дол. Майже всі країни-учасниці вийшли з війни економічно знесиленими. Надзвичайно сильно постраждав світовий транспорт і зруйновано мости, залізничні колії, численні порти, істотно скоротився торговельний флот.

Численні жертви, моральне та фізичне виснаження населення, зруйнована інфраструктура створювали надзвичайні перешкоди в справі відбудови світового господарства і перш за все Європи, жертви якої були найбільшими. До того ж надзвичайний занепад сільського господарства. Промислове виробництво скоротилося більш ніж на третину порівняно з довоєнним рівнем.

За роки війни значно впав життєвий рівень, що призвело до високої смертності населення від недоїдання.

Надзвичайно негативним фактором став підрив національних валют.

Лише США, займаючи більш вигідну позицію в роки війни, зуміли отримати певні вигоди. Промислове виробництво тут за ці роки подвоїлося, ряд стратегічних галузей різко збільшив обсяги свого виробництва.

Досить складна ситуація в Європі, надзвичайно повільний рух щодо відбудови її економічного потенціалу робив цілком необхідним надання певної допомоги. Таку допомогу могли надавати лише США.

5 червня 1947 р. держсекретар США Дж.Маршалл, виступивши в Гарварді, представив зміст програми, спрямованої на відбудову та розвиток Європи. Програма була розрахована на чотири роки і передбачала розв’язання таких завдань: модернізація інфраструктури; збільшення обсягів виробництва (зокрема в енергетиці та металургії); більш рівномірне розміщення важкої індустрії; раціоналізація виробництва сільського господарства та легкої промисловості і, нарешті, забезпечення грошової та фінансової стабілізації. До послуг європейських країн надавався американський економічний досвід та професійні експерти.

З метою реалізації плану в квітні 1948 р. було створено Європейську організацію економічного співробітництва, до складу якої увійшло 16 країн, яка й координувала заходи щодо реалізації плану. За чотири роки дії плану Маршалла (1948-1951 р.р.) США надали допомогу європейським країнам на суму близько 17 млрд.дол., з якої близько 2/3 припали на частку чотирьох провідних європейських країн: Великобританії, Франції, Італії та ФРН, більша частина з яких дісталася саме ФРН.

Але умови для країн-учасниць цього плану були досить жорстокими: відмова від національної промисловості та надання повної свободи приватному підприємництву, що супроводжувалося помітними гальмуваннями тих галузей західно-європейської індустрії, які були конкурентами США, зниження тарифів на імпорті американських товарів, обмеження торгівлі з соціалістичними країнами тощо.

Після другої світової війни світове господарство охоплювало три підсистеми: господарство економічно розвинених країн, держав так званого соціалістичного табору та країн, що розвиваються, утворених, головним чином, після розпаду колоніальної системи. Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація.

Економічно розвинені країни в другій половині ХХ ст. перейшли до якісно нового етапу економічного розвитку. Був здійснений різкий поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури.

Найбільш динамічно розвивалася промисловість.

Істотною ознакою сільського господарства був перехід до машинного виробництва продукції землеробства, широке впровадження досягнень НТП, який активізувався в середині 50-х років.

У повоєнні роки зросла економічна могутність монополістичних об’єднань. Масовим явищем також стало виникнення транснаціональних корпорацій-монополій, що створювали за кордоном власні або спільні виробничі філії.

У таких умовах зростала економічна роль держави, яка в багатьох розвинених країнах була великим власником. Їй належало 15-25% національного багатства країни.

В другій половині ХХ ст. провідні індустріальні країни поряд з бурхливим піднесенням економічного розвитку переживали і його спад. Зокрема у 1974-1975 р.р. вони відчули гостру економічну кризу, яка супроводжувалася значним абсолютним падінням виробництва: у США – на 3%, у ФРН – на 7,5%, в Японії – на 14%. Подібний спад мав місце і в інших розвинутих країнах.

Одна з причин кризи – різке підвищення цін на нафту і нафтопродукти (у декілька разів) країнами експортерами нафти у 1973 р.

Вихід із кризи проходив відносно швидко і вже у 1976-1977 р.р. було подолано “нафтовий шок” і досягнуто значного росту виробництва.

Підсумком економічного розвитку провідних країн світу стало виділення трьох панівних центрів: США, Японії, Західної Європи – головним чином країн Європейського союзу.

Отже, бурхливий розвиток науки, техніки, технології в другій половині ХХ ст. в провідних країнах світу зумовив створення концепції постіндустріального суспільства. Її головним теоретиком є американський соціолог Д.Белл, який вже на початку 1970-х років вказував на визначальні риси нового суспільного устрою, що зароджувався. Якщо в доіндустріальну епоху головним виробничим ресурсом була мускульна сила, в індустріальну – машинна техніка, то на постіндустріальній стадії таким ресурсом стає знання, інтелект. Метою стає не кількість вироблених благ, а їхня якість – і в широкому розумінні – якість життя.

У 50-х роках в більшості європейських держав були розвинуті індустріальні господарства. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західно-європейський економічний простір. У 1951 р. у Парижі (Паризька угода) було створено Європейське об1єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Ця міжнародна організація об’єднала кам’яновугільну, залізорудну, металургійну галузі промисловості і контролювала 60% виплавлення сталі, 50% видобутку кам’яного вугілля в Західній Європі.

Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання у 1957 р. Римського договору про створення Європейського Економічного Співтовариства, мета якого – створити “спільний ринок”, забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення в Західній Європі. З 1 січня 1993 р. функціонує єдиний внутрішній ринок Співтовариства. У листопаді 1993 р. вступив в силу Маастрихтський договір, згідно з яким до кінця десятиріччя Європейське Співтовариство мало перетворитися у валютний, економічний і політичний Європейський Союз з єдиною зовнішньою політикою, громадянством та валютою.

1 січня 1999 р. на єдину валюту євро перейшли 11 держав ЄС.

На сучасному етапі до ЄС входить 15 країн. У 1973 р. до нього вступили Великобританія, Ірландія, Данія, що посилило роль і значення організації. У 1981 р. в ЄС вступила Греція, у 1986 р. – Іспанія, Португалія, у 1995 р. 0 Австрія, Швеція, Фінляндія. Кандидатами на вступ до ЄС є деякі країни колишнього соціалістичного табору – Польща, Чехія, Угорщина, Естонія та ін. Схиляються до поступового входження до Європейського Союзу всі нові незалежні держави європейської сатини колишнього СРСР, в тому числі й Україна.

Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина ХХ ст. стала періодом поступової стабілізації основних галузей промисловості, зростання виробництва товарів масового споживання, підвищення життєвого рівня населення.


Тема 15. Економіка України у роки ІІ світової війни та повоєнної відбудови (1939-1950 р.р.)

План

  1. Господарство України на першому етапі ІІ світової війни.
  2. Економічне становище України в 1941-1944 р.р.
  3. Труднощі післявоєнної відбудови.

Початок другої світової війни приніс Україні значні територіальні зміни. Західноукраїнські землі (Східна Галичина, Західна Волинь у 1939 р., а Північна Буковина і Південна Бессарабія у 1940 р.) були приєднані до Радянської України і СРСР в цілому.

Відразу після приєднання тут відбулися важливі економічні зміни. Було ліквідовано приватну власність на основні засоби виробництва, націоналізовано поміщицькі землі, промислові підприємства, торгівлю і транспорт.

Водночас радянська влада асигнувала значні кошти на реконструкцію промислових підприємств. Проводились репресії у 1939-1941 р.р., головними жертвами яких стали колишні державні урядовці, офіцери, поміщики, найвідоміші громадсько-політичні лідери.

Важливим в умовах комуністичного режиму залишалося становище населення східних областей України. Труднощі в економіці командно-адміністративна система намагалася усунути притаманними їй наказними методами.

У червні 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. Господарство України з початку війни було переорієнтовано на потреби оборони. Почалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Що неможливо було евакувати – знищувалося. Все це негативно позначалося на життєвому рівні населенні, яке залишалося на окупованій території.

Фашистський режим, який встановився на українських землях, поставив перед собою завдання підкорити та колонізувати Україну, знищити її народ.

Схожість фашистського і більшовитського режиму в Україні проявився в тому, що перший перейняв багато готових елементів другого. Так, з міркувань практичної доцільності фашисти зберегли в окремих районах колишню радянську міліцію як елемент місцевого правління. Та найбільш вражаючим було збереження колгоспної системи разом з трудоднями й адміністративним апаратом. Німці визнали радянські колгоспи й радгоспи найефективнішим способом викачування з місцевого населення хліба і продовольства.

Україна в ході другої світової війни зазнала більше руйнувань ніж будь-яка інша європейська країна. Тільки безпосередні збитки, завдані господарству республіки, становили 285 млрд.крб. в цінах 1940 р. (загальні збитки СРСР складали 679 млрд.крб., з яких 255 млрд. – Росії).

Проте, найстрашнішими були людські втрати, які за різними даними, в Україна становили від 7 до 15 млн. чоловік. 2,4 млн. мирних жителів республіки було силоміць вивезено до Німеччини на примусові роботи.

Відбудова зруйнованого війною господарства відбувалася в надзвичайно складних умовах. За роки війни змінилася структура економіки. З усього, що було евакуйовано під час війни з України, поверталася незначна частина. За вивезене майно Україна не отримала ніякої компенсації. Натомість за нове обладнання, яке поступало в Україну після війни, доводилося платити з власного бюджету.

Відбудова промисловості здійснювалася однобоко. Випереджаючи темпами розвивалися галузі важкої промисловості, хронічно відставали харчова та легка промисловість. Причиною цього були не тільки ігнорування життєвих інтересів людей і волюнтаризм керівництва, а й відставання сільськогосподарського виробництва, яке нездатне було забезпечити промисловість сировиною.

Після війни, як і раніше, селянство залишалося найбільш ущемленою категорією тодішнього суспільства. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу створеного ним продукту. Вироблена колгоспами продукція вилучалася методом продрозкладки. Оплата праці сільських виробників була символічною, а існували вони, в основному, за рахунок присадибних ділянок. Село не забезпечувалося пенсіями. Більшість колгоспників не мала паспортів і без особливого дозволу не могла залишити села.

Катастрофу сільського господарства України довершила жорстока посуха, яка знищила врожай у південних областях республіки. Почався голод, який охопив мільйони жителів України. Майже 800 тис. осіб загинуло. Голод 1946-1947 р.р. можна було уникнути. У країні були достатні продовольчі резерви. Однак добірну пшеницю вивозили за кордон, а прості трудівники гинули голодною смертю. Вина за це лежить на совісті партійно-державного керівництва СРСР.

Завдяки героїчним зусиллям українського народу вдалося досягти значних успіхів у відбудові зруйнованого війною господарства.

Було відбудовано Дніпрогес, заводи “Запоріжсталь”, “Азовсталь”, машинобудівні заводи Києва, Харкова, введено в дію газопроводу Дашава-Київ.

Все це було досягнуто шляхом жорстоких командно-адміністративних методів управління, ігнорування інтересів простих людей.

У грудні 1947 р. з метою зміцнення фінансів було здійснено грошову реформу, яка ще більше погіршила становище простого населення. Її проводили конфіскаційними методами. Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 10:1.

Після голоду 1946-1947 р.р. позначалося повільне піднесення сільського господарства, проте підхід до розв’язання аграрних проблем залишався старим: форсування виробництва в умовах жорстокої централізації та регламентації колгоспного життя.


Тема 16. Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються.