Geum.ru

Конспект лекцій Тема 1

Вид материалаКонспект
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

План

  1. Індустріалізація в Україна.
  2. Зрушення в сільському господарстві. Сталінська аграрна реформа.
  3. Особливості економічного розвитку в Східній та Західній Україні.

Упродовж 60-80-х років в Східній Україні завершився промисловий переворот. Найхарактернішою ознакою цього було повсюдне застосування у виробництві парових двигунів, систем машин, механізмів та верстатів.

Значний поштовх одержали традиційні в Україні галузі промисловості пов’язані з сільським господарством. У першу чергу, це стосувалося цукрової промисловості, в якій господарювали підприємці-представники різних національностей: Терещенко, Семиренко, Харитоненко, Бобринський, Потоцький, Гінзбург та ін.

Процес монополізації став особливо активним на початку ХХ ст. Переломним моментом стала економічна криза 1900-1903 р.р. внаслідок якої збанкрутіли сотні дрібних і слабких підприємств натомість виник ряд великих монополістичних об’єднань: “Продамет”, “Продвагон”, “Продвугілля” та ін.

Ставши на шлях індустріалізації, Україна зробила значний поступ уперед у своєму розвитку. Вона перетворилася в один з найрозвинутіших у промисловому відношенні районів імперії. Тут склалися такі великі промислові центри загальноімперського значення, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західний цукробуряковий район.

Незважаючи на надзвичайно високі темпи індустріалізації в Україні, завершити її до початку першої світової війни не вдалося. Україна, як і Російська імперія в цілому, залишилася аграрно-індустріальною.

Промисловість західноукраїнських земель розвивалася повільно. Галузева її структура залишалася однобокою і мала колоніальний характер.

Селянські реформи 1848 р. в Австрійській та 1861р. у Російській імперії мали багато спільних рис. Насамперед вони створили сприятливі умови для індустріального розвитку. Земля стала об’єктом купівлі-продажу, розвивалося селянське підприємництво, розширювалися ринкові відносини. Водночас реформи мали і ряд недоліків. Зокрема, усі питання були розв’язані на користь поміщиків. Залишалася низка пережитків панщинно-кріпосницької системи господарювання: поміщицьке землеволодіння , незабезпеченість селян землею, викупні платежі тощо. Реформи не зрівняли селян у громадських правах з іншими суспільними верствами. Все це гальмувало господарську ініціативу і культурний розвиток селянства.

Залишки кріпосництва, невирішеність аграрного питання стали причинами незатихаючої боротьби у пореформеному селі. У квітні 1906 р. головою Ради Міністрів і водночас міністром внутрішніх справ Росії було призначено видатного реформатора Петра Столипіна.

Найвидатнішою в діяльності П.Столипіна була аграрна реформа. Вона мала не меті розв’язати завжди не легке для Росії (і України) земельне питання. Указ від 9 (22) листопада 1906 р. скасовував обов’язкові “земельні общини” і надав кожному селянинові право вимагати виходу з общини і виділення йому землі в одному масиві, що отримав назву “відруб”. Селяни могли переносити туди свої будівлі і створювати “хутір”. Цей захід повинен був служити перебудові земельних відносин, створити стан заможних селян-фермерів.

Іншим важливим кроком аграрної реформи П.Столипіна було створення Селянського земельного банку і надання йому права давати селянам вигідні кредити для купівлі землі тощо.

Ще один важливий напрямок реформи – переселення селян із густонаселених регіонів європейської частини Російської імперії у Сибір, за Урал і на Далекий Схід, де був надлишок вільної землі. Українські губернії протягом 1906-1912 р.р. дали близько 1 млн. переселенців. Хоча через погану організацію переселенської компанії більша частина українців змушена була повернутися назад.

У цілому столипінська реформа мала успіх в Україні, яка прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі умови для розвитку приватного селянського землеволодіння, стимулювала розвиток аграрних заходів. Однак модернізація українського села була перервана війною 1914 р.

Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві мав місце і на західноукраїнських землях. Однак Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття залишалися відсталими аграрними провінціями Австро-Угорської імперії.

У Західній Україні збереглося велике поміщицьке й церковне землеволодіння.

Щоб вижити, селянська біднота змушена була шукати заробітків поза селом; швидкими темпами зростала еміграція масштаби якої особливо зросли на початку ХХ ст.

Незважаючи на значний прогрес у господарському розвитку України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., кардинальних змін у її економіці не сталося. Причинами були колонізаторська політика Російської і Австро-Угорської імперії, які зберігали за українськими землями статус сировинного придатку, та, до певної міри, перша світова війна, яка завадила завершенню процесу індустріалізації.


Тема 12. Світове господарство у міжвоєнний період

План

  1. Економічні наслідки І світової війни.
  2. Плани Дауеса та Юнга.
  3. Світова економічна криза 1929-1933 р.р. Варіанти виходу з неї.

Перша світова війна тривала з літа 1914 р. до осені 1918 р. Вона принесла людству важкі економічні, матеріальні і моральні страти, численні людські жертви, призвела до загострення міжнародних економічних відносин.

Основні бойові дії відбувалися на європейському континенті де були розташовані головні центри фінансового життя, промисловості та сільського виробництва.

Німеччина зазнавши поразки, за рішенням Паризької конференції повинна була крім значних територіальних поступок, ще й сплатити значні репарації країнам-переможницям.

Дещо кращим було становище країн-переможців, які отримали можливість частково компенсувати воєнні видатки за рахунок переможених країн. Проте втрати кожної з них у війні були також надзвичайно великими. Так, війна досить боляче вдарила по економіці Англії, яка в роки війни втратила близько 750 тис.чол. вбитими та 1,7 млн.чол. пораненими, а також близько третини національного багатства. Англія з кредитора перетворилася на боржника американських банків і за втратою промислової монополії починає втрачати і свою фінансову рівновагу, поступаючись США.

Надзвичайно сильно постраждала від війни Франція. Вона втратила загиблими 1,3 млн. чол., 750 тис. чол. Залишилися інвалідами. На території Франції протягом війни велися бойові дії і тому країна зазнала значних руйнувань. Загальні збитки оцінювалися в 134 млрд.дол.франків.

Що ж до США, то Перша світова війна стимулювала їх економічний розвиток. Воєнні дії не велися на їх території, США ступили у війну лише в квітні 1917 р., а тому людські втрати не перевищували 50 тис. убитими та 230 тис. пораненими.

США виступили головним постачальником воєнних матеріалів, продовольства та сировини для воюючих держав, вартість американського експорту за рік війни збільшилася більше ніж втричі. Змінюється і фінансовий статус США: вони перетворюються на основного кредитора європейських держав. Війна дозволила США захопити основні світові ринки збуту та джерела сировини.

Міжвоєнне двадцятиріччя (1919-1939 р.р.) можна назвати найбільш нестабільним періодом світової історії як з точки зору економічного, так і соціально-політичного становища. Умовно цей період можна поділити на етапи: 1919-1921 р.р. – повоєнний кризовий стан; 1922-1928 р.р. – відносно стабільний економічний розвиток; 1929-1933 р.р. – світова економічна криза; 1934-1939 р.р. – стан поступової ліквідації наслідків економічної кризи та передвоєнної економічної кон’юнктури.

США, Франція та Англія вирішили допомогти в оздоровленні німецької економіки.

Новий репараційний план для Німеччини був розроблений Міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Г. Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у першій світовій війні і прийнятий Німеччиною Основна мета плану – відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможцям. Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді відсотків від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.

В результаті катастрофічних наслідків світової економічної кризи 1929-1933 р.р. для Німеччини уряди США, Англії, Франції, стурбовані положенням Німеччини, вирішили надати їй допомогу. Було розроблено новий репараційний план, названий в честь творця іменем О.Юнга, американського банкіра. Затвердили план на Гаазькій конференції у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. Проте вже в 1931 р. Німеччина у зв’язку з поглибленням кризи, відмовилася взагалі від сплати репараційних патентів. У тому ж році план Юнга припинив своє існування, що й підтвердила Лозанська конференція у 1932 р.

Світова економічна криза тривала до початку 1934 р. Внаслідок її до влади прийшов один із найжорстокіших в історії людства політичних режимів – нацистський.

У другий міжвоєнний період в господарстві розвинутих країн відбулися важливі зміни.

Вихід з економічної кризи в країнах світу відбувався по-різному. У США він тісно пов’язаний з іменем президента Франкліна Рузвельта. Програма виходу із кризи відома під назвою “Новий курс”, який здійснювався упродовж 1933-1938 р.р. Англія виходила із кризи дуже повільно. Особливо небезпечним для Англії виявився економічний і політичний наступ фашистської Німеччини, яка швидко витіснила англійські товари у світі.

Розвиток економіки Франції у 30-х роках не був схожий на поступ американської, німецької, англійської. Тому вихід із кризи виявився особливо повільним, затяжним.

В Німеччині економічна криза призвела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі з А.Гітлером. Вихід з кризи здійснювався шляхом мілітаризму.

Як і Німеччина, також виходила з економічної кризи і Японія. Вона розпочала загарбання китайських територій і прискорення розвитку економіки шляхом мілітаризації.


Тема 13. Господарство України у міжвоєнний період

План

  1. Економічна політика українських урядів доби національно-визвольної революції (1917-1919 р.р.).
  2. Економічні експерименти більшовиків в Україні, “воєнний комунізм”, неп, сталінська індустріалізація.
  3. Голодомор 1932-1933 р.р.

Перша світова війна мала руйнівний вплив на економіку України. Була паралізована зовнішня торгівля. Скорочувалися посівні площі, знизився валовий збір зерна, почалися перебої з продовольством.

Економічна і політична криза на початку 1917 р. призвела до краху російського самодержавства. У березні 1917 р. представники української інтелігенції утворили Центральну Раду, що ставила за мету домогтися автономії у складі Росії.

Остаточне банкрутство економічної політики соціалістичної Центральної Ради стало очевидним після окупації України німецькими та австро-угорськими військами. Рада виявилася неспроможною гарантувати виконання умов Брестського мирного договору, тобто забезпечити вивезення до Німеччини продовольства. Внаслідок цього та інших причин Центральна Рада перестала існувати.

Уряд гетьмана Павла Скоронарського та його оточення складалися з помірковано-консервативних чиновників, військових і громадських діячів дореволюційного часу. Вони прагнули побудувати нову за формою Українську державу зі стабільним устроєм, що базуватиметься на засадах приватної власності. Але відновлення старорежимних порядків призвело до ліквідації держави Павла Скоронадського.

Економічний курс Директорії не відзначався послідовністю. Директорія одним із перших заходів оголосила про намір ліквідувати нетрудові господарства в селі, монастирське, церковне і казенне землеволодіння. Уряд мав намір встановити в Україні національний варіант радянської влади, прагнув цим самим вибити з рук більшовиків один з найважливіших пропагандистських козирів.

Непослідовність курсу Директорії виявився у розробці аграрної політики. В умовах більшовицької агітації заходи Директорії були розцінені як пропоміщицькі та прокулькурські й відкидалися.

Бойові дії першої світової війни, хаос і дезорганізація, що панувала в усіх сферах економічного життя, агресія з боку білої та червоної Росії, Польщі, непослідовність та нерішучість українських національних урядів у проведенні економічних перетворень були найголовнішими причинами поразки національної революції і втрати державності.

Вирішивши збройним шляхом питання про владу в Україні на свою користь, більшовики почали докорінну ломку всіх соціально-економічних відносин. Перш за все було взято під партійний контроль фінанси. Нова рада заборонила діяльність банків, провела конфіскацію на користь рад золота та інших цінностей. Паралельно відбувалось одержавлення промисловості.

Більшовики провели контроль над Україною з допомогою дуже привабливих для людей гасел: “Заводи – робітникам”, “Земля – селянам”. Проте незабаром було оголошено курс на “швидке, рішуче і тверде здійснення економічної диктатури пролетаріату”, яке передбачало ліквідацію товарно-грошових відносин і введення прямого продуктообміну. Було розгорнуто широку націоналізацію промисловості, торгівлі, транспорту.

Продовольча політика радянської влади була антинародною за своєю суттю. Наприкінці лютого 1920 р. Раднарком УСРР прийняв закон про хлібну розверстку, що мала забезпечити робітничі центри Росії та України, армію сотні тисяч радянських службовців продовольством. Були створені спеціальні продовольчі загони.

Із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони півдня України, Поволжя та Північного Кавказу охопила посуха, наслідком чого став голод 1921-1923 р.р.

Становище ускладнювалося тим, що в кризових ситуаціях більшовики визначали свою політику, виходячи з єдиного критерію: як би не послабити власної диктатури. Тому перевага в продовольчому постачанні надавалася промисловим районам, а не господарчим у сільській місцевості.

Була ще одна причина трагедії 1921-1923 р.р. Посиливши руйнівну силу природних явищ (посухи та неврожаю) численними конфіскаціями продовольства, офіційна центральна влада фактично вперше апробувала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху, яким було оголошене українське село.

Загалом же голод 1921-1923 р.р., за приблизними оцінками, коштував Україні до 1,5-2 млн. жертв.

У 1921 р. більшовики на чолі з В.Леніним були змушені визнати повний провал політики “воєнного комунізму” і перейти до нової економічної політики (непу).

Основними складовими непу були: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин, введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарчого розрахунку на підприємствах; дозвіл іноземних концесій; відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозверстки продподатком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції і масових виступав населення.

Підсумки і значення непу досить суперечливі та неоднозначні. Завдяки йому було відновлене господарство, зруйноване за роки війни. Зросло промислове і сільськогосподарське виробництво, пожвавилась торгівля і товарообіги, була знята соціальна напруга. Але було багато протиріч. Так, зовнішня торгівля стала виключно державною монополією. Всі великі підприємства залишилися у державній власності. Ставала все очевиднішою невідповідність між ідеологією більшовиків і їхньою практикою.

У кінці 20-х років неп було відкинуто. Приводом до цього стала чергова хлібозаготівельна криза 1927-1928 р.р. Неп замінили командно-адміністративною системою керівництва.

У 20-х роках була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого стали п’ятирічки.

Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в’язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та інші.

На відміну від розвинених країн світу, індустріалізація здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки споживання промислової продукції населенням обмежувалося.

Колективізація сільського господарства служила одним із джерел індустріалізації. Разом з тим, вона забезпечувала контроль з боку ВКП(б) над селянством, стала важливою складовою частиною формування тоталітарної системи.

Найжорстокішим злочином сталінського режиму проти українського народу був організований ним голодомор 1932-1933 р.р. Це була спланована акція комуністичного режиму проти українського селянства, яка повинна була ліквідувати базу української нації і національного відродження, протистояння радянській владі.

За підрахунками дослідників, від голоду 1932-1933 р.р. в Україні загинуло від 5 до 9 млн.чол. Цим самим підривалася етнічна основа становлення української нації – село, знищувався той прошарок, від якого залежали процвітання суспільства, здатність його до розвитку.


Тема 14. Господарство провідних країн світу після ІІ світової війни.