Geum.ru

Галина лозко пробуджена енея

Вид материалаКнига

Содержание


Політеїзм і монотеїзм як антагоністичні світогляди.
Суттєві відмінності арійського і семітського дуалізму.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32
Природні та штучні релігії як пара протилежностей


Штучні релігії:

монотеїзм (“ліві” рухи)
Природні релігії:

політеїзм (“праві” рухи)


Створюється штучно засновником (пророком) як світова інтернаціональна релігія:

Мойсей, Христос, Магомет

Виникає природним шляхом як етнічна, національна релігія, вироблена самим народом впродовж віків


Поширюється на чужі території із загарбницькою метою (збагачення за рахунок інших); створення світових імперій; знищення національних відмінностей

Поширюється на власних територіях, які належать народу споконвіку; не виходить за межі свого етносу; існує як спосіб самозбереження етносу


Поширюється місіонерами, іноземцями, часто через військо, насильницькими методами серед інших народів

Передається предками роду для молодших поколінь свого етносу як заповіт, морально-етичний закон


Один Бог – узурпатор влади на небі і на землі, “надприродний”, одиничний або винятковий, заперечує інших Богів, карає багатобожників і т. д.


Світ як багатопроявна Божественна сутність, розлита в різних стихіях космічного простору, що відображено в багатьох іменах Богів


Зневага і ненависть до сповідників інших релігій, особливо етнічних; релігійний фанатизм: руйнування чужих святинь, знищення священиків, святого письма, чужих святощів

Толерантне ставлення до релігій інших сусідніх народів та до їхніх релігійних святинь; віротерпимість, але й засудження зради (віровідступництва) від своїх Рідних Богів


Прагнення об’єднати всі церкви, створити єдину всеземну релігійну імперію з єдиним центром; нетерпимість до національних відмінностей, намагання уніфікувати всі обряди, правила і т. д.


Наявність багатьох регіональних святинь та громад, поклоніння різним Богам етнічного пантеону, залежно від традицій своєї місцевості, повага до регіональних обрядів та звичаїв, релігійних почуттів


Регламентація життя віруючих через сповідь, заповіді, пости, страх; проповідь пасивності у земному житті, очікування “царства небесного”; рабська покора перед Богом і перед владою, начальниками, завойовниками

Особиста та громадська свобода, активне повноцінне життя, впевненість у власних силах, людська гідність; уявлення про Богів як про Батьків, родичів, друзів, які допомагають; повага і священне ставлення до Рідних Богів


Пригнічення природних якостей і почуттів (умертвіння плоті); страх як наслідок залякування “карою Божою”, “страшним судом”; приниження людської гідності; скорботність ритуалів, церковна жалоба

Вивільнення вищих творчих і природних сил людини; моральність поведінки не через страх, а через усвідомлення свого зв’язку з Богами; людська гідність, життєрадісність обрядів, пісень, танців, звичаїв


Віра в бога-людину, сина Божого, історичну особу, якому приписується здатність впливати на життя людей; штучний календар за датами життя пророка чи “боголюдини”

Віра в Богів природи-космосу, яка виробляє екологічне мислення і поведінку; календар синхронний з ритмами природи, Всесвіту


В основі цих суперечностей, у першу чергу, лежить різне уявлення про Бога і Богів, сформоване на різному етнічному ґрунті. Володимир Шаян назвав однобожжя “спрощеною людською думкою, грубим перенесенням людської уяви (тут у значенні уявлення – Г. Л.) про одного обмеженого чоловіка, як от володаря або тирана на небесах (на) безмежно складний і многогранний Всесвіт... Суперечність у цілій історії людства між єдинобожжям і многобожжям тут раз назавжди вирішена і розв’язана на нижчому рівні пізнання” [521. 100].

Два тисячоліття людство витратило на пошуки штучних універсальних систем, нав’язаних йому невеличким семітським плем’ям, і сьогодні ми з великим сумом спостерігаємо самознищення Білої раси на Землі. Статистика свідчить, що нині у світі 132 млн. язичників. З них 30 млн. – в Азії і 100 млн. – в Африці. У той же час, серед білих європейців лише 0, 2 млн. язичників, які існують у середовищі 540 млн. войовничих християн, тобто людей, ментально неспроможних оцінити нав’язані їм штучні “цінності”, які вони фанатично захищають, навіть не розуміючи їхнього змісту. Чи не тому метиси і мулати перемагають чисельно навіть у європейських державах (пор., напр., Францію)?

Епоха занепаду природних релігій почалася від перших реформаторів Будди і Заратуштри в середині І тис. до н. ч. Нам ще невідомо, який космічний катаклізм спричинив зрушення людської свідомості або появу на Землі штучної раси. Арії, розуміючи загрозу релігійних збочень, ще чинили активний спротив цьому нашестю. Так сирійський цар Антиох IV Єпіфан (175–163 р. до н. ч.) переслідував штучний юдейський монотеїзм і відновив язичництво в Єрусалимі. Брагмани-арії в Індії жорстоко карали буддистів, які пропонували відхід від природного способу життя і мислення. Так само і Сасаніди-арії боролися проти юдеїв та християн. У Греції Тора (святе письмо юдейської віри) була перекладена в 250 р. до н. ч. – отже, грекам уже було відоме джерело юдейського нацизму.

Давні греки з великою зневагою ставились до юдеїв. Як відверто писав єврейський автор Йосиф Флавій: “тому чимало євреїв ставали греками”, “щоб вижити, вони еллінізувались”. Про це також повідомляє книга Маккавеїв, Повторення Закону та ін. Слід розуміти, що догмати і обряди чужої віри для євреїв не мають ніякого значення. Тому, здійснюючи обряд чужої віри, юдей ніколи не сприймає його серйозно, в душі залишаючись юдеєм. Зміна віри (“вихрещення” єврея) або позірний атеїзм заради досягнення матеріальних благ, кар’єри, чи порятунку власного життя для юдеїв – типове і досить відоме в історії явище (згадаймо Маркса, Лєніна, Лео Таксіля, Розанова чи Ярославського).

Природні релігії довго чинили опір насильницькій релігійній уніфікації. У слов’ян цей опір тривав найдовше з усіх білих народів. Інквізиція, розпочавшись у ХІІІ ст., була спричинена релігійною нетерпимістю християнських фанатиків до всього живого і прекрасного. В 1233 р. римський папа Інокентій ІІ доручив єврею Гузману владу над Домініканським орденом і дав наказ “розслідувати”, які язичницькі звичаї збереглися в насильно християнізованих народів, з метою їх викорінення. Цей орден і здійснював подібні “розслідування”: в усій підвладній папі Європі горіли вогнища з язичницькими дерев’яними письменами та віщими людьми. Апогей християнського беззаконня і шаленства інквізиції припав на XV – XVІІ ст.

У скельних храмах Карпат, святинях Медоборів та Поділля (Україна), куди перемістився центр Рідної Віри після християнізації Києва, язичницькі богослужіння, здійснювані як професійними жерцями, так і окремими язичниками, тривали ще в XVІІ ст. [393. 115]. А вже з середини XVІІІ ст. християнізм в Україні стає більш поміркованим – синкретизує ті язичницькі явища і звичаї, які не були знищені ним остаточно. В Російській імперії з’являються перші спроби відродження язичництва – у 1810 р. вийшла праця Р. Мархоцького “Возрождение веры предков”, у Центральній і Західній Європі відродились рухи друїдів тощо.

Отже, природні і штучні релігійні системи становлять собою пару антагоністичних генетично-світоглядних протилежностей, протиборство яких триває вже два з половиною тисячоліття з перемінним успіхом, що відображає циклічний процес вічного повернення етнокультурних явищ на новому етапі розвитку.


І. 4. Арійський політеїзм і семітський монотеїзм

як пара світоглядних протилежностей


Народів на світі багато, але всі вони належать до чотирьох людських рас (у перекладі з італійської razza – порода) – білої, жовтої, червоної та чорної. Сучасна расологія вже заперечила моногенічну теорію походження людства (нібито від одного спільного предка). Як твердять расологи-полігеністи, раси виникли в різних місцях Землі незалежно одна від одної – від різних предків [64; 4. 345–359; 495]. Нема нічого дивного в тому, що кожна з рас має не тільки різний колір шкіри та відмінні антропологічні риси, а й свої власні світоглядні, ментальні та психологічні особливості, які є основою для творення своєрідних етнічних релігій. Внаслідок штучного змішування самостійних рас, виникло безліч расових “гібридів” (метисів і мулатів). Деякі прихильники окультних доктрин нині навіть висловлюють припущення, що не всі раси належать до людей [410. 17].

Термін арійський нині вживають щодо білої раси загалом. До нащадків арійських народів відносять представників семи суперетнічних спільнот білого (європейського) расового типу: скандинавів, германців, кельтів, слов’ян, латинів (римлян), греків, іранців (докладніше назву арії поясню в розділі ІІІ.4).

Ще в ХІХ ст. побутувала гіпотеза про походження всіх аріїв з Азії. Однак, друга версія, що, на думку академіка М. К. Любавського “нині все більше отримує послідовників, витоковою батьківщиною так званих арійців була саме Середня Європа, так що слов’яни є в ній автохтонами” [286. 26].

Оскільки деякі автори і досі заперечують арійське походження слов’ян, наведу висновок відомого арієзнавця доктора історичних наук Н. Р. Гусєвої: “За даними антропології, тобто науки про фізичні, расові риси та ознаки народів, скіфи, безумовно визнані прямими нащадками аріїв (їхньою іраномовною гілкою), стоять дуже близько саме до слов’ян, а не до германців, а це вже ставить під питання ступінь “чистого” арійства німців”. Н. Р. Гусєва також вказує на спільність лексики слов’янських і арійських народів: “частина давньоарійської лексики увійшла до словникового запасу слов’янських мов, рівно ж як і в скіфську мову і можливо, що деякі слова саме через скіфів потрапили до слов’ян” [141. 31].

До семітської групи належать: євреї (ханаанська, палестинська гілка), копти (нащадки давніх єгиптян), бербери (арабські етнічні групи), чадці (центральноафриканські негри), кушити (сомалі, агави, бедауйє), араби (сірійські, іракські, мальтійські), ефіопи (африканські негри) та ін. [471. ІІІ. 191]. Як бачимо, семіти не мають виразно окреслених расових контурів, включаючи як чорні, так і біло-метизовані (расово змішані) типи. Оскільки термін “семіти” позначає велику групу етносів, тому застосування його з префіксом “анти” я вважаю неправомірним, оскільки ні араби, ні кушити, ні копти нікому своїх релігійних поглядів не нав’язували і ніхто ніколи не мав нічого проти цих етнічних спільнот.

У контексті своєї праці я вживатиму термін семітський саме щодо палестинської гілки західносемітської (єврейської) етнічної релігії, яка зі свого колись багатого політеїстичного пантеону в середині І тис. до н.ч. виокремила Ягве як головного і “єдиного” Бога. Через юдаїзм, християнство та іслам, як відгалуження від аврамічного стовбура, євреї започаткували непримиренну і відверту боротьбу з многобожниками, нав’язавши свою монотеїстичну світоглядну парадигму багатьом народам світу.

Апріорі стан сучасного людства мав би виглядати так, що природні (витоково чисті) раси сповідують етнічні релігії своїх народів і творять свою власну культуру; неприродні раси (штучно змішані) віддають перевагу штучним релігіям, творячи таким чином антикультуру. За термінологією Яна Стахнюка, “вспакультура” – дослівно близьке до російського “культура вспять” або “антикультура”. Чи так воно насправді? І як відбулося перепрограмування білих етносів на невластиве їм світобачення та нав’язані штучні ментально-звичаєві архетипи? До штучних релігій я відношу ті, що мають авторів-засновників: буддизм, юдаїзм, християнство, іслам та інші похідні від них течії.

Відчуття своїх расових цінностей закладено в людині генетично. Практично не існує людини, яка не зрозуміла б, не відчула б душею своїх власних расово-відповідних матриць. Якщо хтось не розуміє ролі природної релігії, – значить він генетично належить до представників штучних цінностей, а в його жилах переважає кров штучної раси. Цю очевидну аксіому чомусь постійно ігнорують, або намагаються заперечити. Представники штучного “антисвіту” всіма можливими засобами намагаються поглинути природно здорові спільноти, нав’язуючи їм свої штучні цінності. Боротьба між цими двома протилежними світоглядами триває два з половиною тисячоліття. Щоб зрозуміти, як відбулося світоглядне перепрограмування людства, розглянемо в загальних рисах ті найголовніші зміни в релігії, що сталися протягом цього часу.

І. Іманентність і трансцендентність як бінарні опозиції. Загалом за два останні тисячоліття увесь релігієтворчий процес виглядає як постійна боротьба протилежних уявлень про Бога.

1. Уявлення про Бога, розлитого в природі, називають іманентністю (від лат. immanens – властивий, внутрішньо притаманний предметам і явищам; той, що випливає з їхньої природи). За арійським світоглядом, Боги – це природа і її закони; вони є у всьому живому: в рослинах, тваринах, людині; Бог – батько, а людина – його дитя. Таке уявлення про Бога ще називають пантеїзмом (дослівно – “всебожжя, всеобожнення”). Якщо Бог в людині, і людина в Богові, то кожен може пізнати його в собі, виявити свої найкращі божественні риси. Не даремно в усіх арійських народів існувало релігійне переконання про їхнє божественне народження. Українці-русичі вважають себе онуками Дажбожими, синами Сварога, дітьми Перуна та ін. [255]. Усі язичницькі арійські релігії мають культ обожнюваних Предків та своїх етнокультурних героїв. В аріїв нема різкої грані між людиною-героєм і Богом. Можемо припустити, що слов’янський культ Дажбога також походить від людини-героя: “Цар Сонце, Син Сварогів, себто Дажбог, був же мужем сильним” [248. 174]. Відносини язичника з Богами подібні до відносин людини з шанованими Предками.

В аріїв космогонія (уявлення про Сотворення Світу) зливається з теогонією (Сотворення Богів), що відображає філософську ідею самотворення і саморозвитку Всесвіту. Тобто, за словами А. Лосєва, іманентність “характеризується принциповою відчутністю всякого буття. Але це відчуття можливе тільки тому, що саме буття має таку структуру, яка співмірна з відчуваючим суб’єктом” [281. 25].

Для язичника є очевидною релігійна істина: “шкодити природі – значить шкодити самому собі”. Іманентність Богів у язичницькому пантеїзмі вигідно вирізняє екологічну концепцію етнічних релігій від “світових”.

2. Світоглядною протилежністю цьому арійському уявленню є дефініція, так званої, “надприродності” Бога, яка в науці отримала назву трансцендентність (від лат. transcendens – дослівно “той, що виходить за межі”. Така концепція Бога має західносемітське (палестинське) походження. Вона також притаманна християнству та ісламу, які походять з одного аврамістичного стовбура. Так юдейський Ягве перебуває поза Всесвітом, тобто існує поза межами “створеної ним” природи. Між євреєм і Ягве виникає дистанція, яку ніколи не можливо подолати, – звідси переконання, що Бога пізнати не можливо. Сотворення Світу семіти уявляють як особисту одноразову дію Бога, а світ як окремий від Бога продукт його творчості. Таким чином, Бог і Всесвіт – абсолютно різні сутності. Отже, євреї “відокремили” Бога від Всесвіту. Тому обожнювання природи у них відсутнє, як звичайно в кочівників, які ніколи не мали власної землі і не були прив’язані до неї ні серцем, ні господарством. Єврейський автор ХІХ ст. писав про це з гордістю: “семіти зуміли уберегти себе від пантеїзму,... в них також відсутнє обожнення героїв” [494. 449]. Отже, у семітів людина і Бог чітко розмежовані, відособлені, вони ніколи не зливаються, тому людина завжди залишається “рабом Божим”. Саме така концепція Бога була нав’язана всьому людству у вигляді “світових” інтернаціональних релігій. Цією концепцією і нині просякнуті всі сучасні філософські й релігієзнавчі праці. Бог недосяжний і непізнаваний, він лише карає людей за їхні провини, люди є “рабами” Бога і т.д.

Глибока світоглядна прірва розділяє арійське і єврейське поняття Бога-Богів. Дві тисячі років арійська людина буде балансувати над цією прірвою, роздвоюватися в марних духовних пошуках гармонії своєї душі, навіть відрікатися від “такого Бога” (згадаймо Шевченкове “...а до того – я не знаю Бога!”). Скільки загублених душ, втрачених цінностей, скільки змарновано людських життів, скільки умів, розбитих об “біблійну стіну” відчаю і зневіри!

Чи не в Біблії шукав шляхів до Бога видатний український філософ Григорій Сковорода? І не знайшовши в цій книзі нічого святого, він вкладав у неї свій власний арійський зміст, якого там ніколи не було! У своєму творі “Нарцис” Сковорода писав: “Віруймо, що Бог є в людськім тілі. Є справжній він у тілі нашім видимім, неречовинний в речовиннім, вічний у тліннім, один в кожнім із нас і цілий в кожнім. Бог у тілі, і тіло в Бозі, але не тіло Богом, ані Бог тілом” (переклад на сучасну українську мову В. Шаяна) [522].

Український філософ Володимир Шаян, аналізуючи духовні пошуки Г. Сковороди, зазначав: “Бог – це ти сам, це божественний первень твойого духа. Бог – це божественний Чоловік. Ти є другом Бога, сином Бога, самим Богом, – ось основна настанова арійського світовідчування” [522].

ІІ.  Політеїзм і монотеїзм як антагоністичні світогляди.

1. Усі етнічні релігії політеїстичні.

Арійські політеїстичні релігії, як правило, мають філософське вчення про багатопроявність Божественної істоти, кожен вияв якої названий окремими іменами. Часто до цих теонімів (імен Бога) додаються ще його епітети (як приміром, Всевишній, Всюдисущий та ін., які згодом можуть перетворюватися на власне теоніми, таким чином збільшуючи кількість назв Бога-Богів). В. Шаян не раз висловлював своє здивування цим класичним генотеїзмом наших Пращурів.

Він пояснює це явище так: “Сварог є єдиний, всеобіймаючий. Сварог є єдиний, многопроявний. Сварог є многоіменний. Всі інші Боги є многоназивні і тисячоіменні. Вони разом творять Єдину Єдність Всесвіту, Небес, Світу Духів Предків, і Невидимого Світу Прав’я. Ця могутня Всеєдність обнята однією всеобіймаючою стрункою концепцією Сварога, прикметною для Віри наших Прапредків... Закидати нашим Прапредкам “примітивний” політеїзм – це карикатура і глум над правдою про нашу й інші арійські віри, як Риґведа та Авеста” [521. 134–135].

2. До монотеїстичних належать, як зазначалося, усі надетнічні релігії (або, як прийнято нині їх називати, світові). Але природна сутність релігії дається взнаки навіть після багатьох століть штучного прищеплення монотеїзму. Так єврейська етнічна віра була початково багатобожною, про що я докладно написала у своїй монографії “Етнологія України: філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект” у розділі “Витоки етнічної єврейської релігії” [259. 232–236]. Однак, євреї вперше самі ж реформували свою етнорелігію, перетворивши її на етнічний монотеїзм. Іншим народам монотеїзм нав’язувався силоміць (християнство, іслам). Мета впровадження однобожжя для всіх народів відверто прозора: “для Бога нема ні юдея, ні елліна, ні скіфа” – декларація інтернаціональної рівності, але “наш Бог (тобто єврейський Ягве) – Бог єдиний” (один для всіх). Підмінити етнічних Богів “єдиним Богом” (ім’я Ягве – табу!) – ось прямий шлях до духовної експансії.

Світові релігії інтернаціональні, космополітичні, часто проповідують аскезу, причому не для власного вжитку, а для тих народів, яким вони нав’язують свій монотеїзм. Ось що пише згадуваний вище Д. Хвольсон: “Не подобаються семітам аскетизм і відлюдництво. До першого вони мало схильні, хоча воно іноді у них зустрічається; а до останнього відчували огиду. Загалом, накладати на себе обмеження, особливо відмовлятися від радощів сімейного життя – це не для семіта. Будеш їсти і будеш ситий, і станеш хвалити Бога – говориться в П’ятикнижжі, але поститися і хвалити Бога – не вимагається від єврея” [494. 464]. Однак, суворі пости були створені саме за зразком юдейських траурних звичаїв спеціально для християн (як знак скорботи за розіп`ятим Ісусом), причому кількість постових днів зростала поступово, почавшись від 40 годин (від “страсної” п`ятниці до “воскресіння”) до 40 днів [51].

До монотеїстичних належать також і неорелігійні напрямки – різновид надетнічних, штучних (створених на ґрунті існуючих світових, або етнічних, але вже з новим ідеологічним наповненням, мають авторів-засновників); вони прагнуть стати міжнародними (місіонерські, космополітичні); часто синкретичні, схоластичні або еклектичні (суміш різних вчень і моральних настанов), тяжіють до глобальності.

Часто “світова” релігія, яка називає себе монотеїстичною, на ґрунті стійких етнічних традицій не може побороти язичницьких світоглядних засад, внаслідок чого створюється безліч “святих”, які, власне, і заміняють етнічних Богів (навіть можуть мати близькозвучні імена). Це підтверджує язичницький погляд на те, що абсолютного монотеїзму практично не може існувати. Арійське політеїстичне світосприйняття, як квітка-ломикамінь крізь скелю, постійно пробивалося крізь задуху монотеїзму “світових” релігій.

Так, В. Шаян писав про наявність генотеїстичних рис у християнстві: “Пригляньмося до явища генотеїзму на ґрунті християнізму. Маємо в християнізмі три Особи Божі, що творять саме генотеїстичну, містичну єдність. Маємо далі цілих дев’ять хорів, духів та множество святих осіб, до яких звертаються християни у молитвах і культі за охороною чи протекцією, або, як вони кажуть, заступництвом за них перед Богом” [521. 230].

Тут “дев’ять хорів, духів” у християнстві означає першу тріаду дев’яти чинів ангельських – херувимів і серафимів, що зображаються людиноподібними істотами з шістьма крильми (наявні в юдаїзмі, в християнстві, і навіть у РУНвірі, щоправда, без крил), а також віра в духів, що “...почасти зберігається в розвинутих релігіях, в т. ч. в християнстві” [378. 364, 100; 413. 1362].

Ідея монотеїзму виникла і була впроваджена вперше єврейськими рабинами. У середині ХІХ ст. французький філософ-історик Ренан, подавши докладну характеристику семітської раси у своїй праці “Histore ge’nerale et syste’me compare’ des langues se’mitiqes”, вказав, що семіти нездатні розуміти різноманітність, багатопроявність, тому вони інстинктивно тяжіють до монотеїзму. Ця праця викликала жваві дискусії серед сучасників. На думку Ренана, у юдеїв не було ні власної міфології (її вони запозичували в інших народів, причому грубо перебріхуючи), ні науки – її вони також вправно викрадали в інших, ні філософії – вона їм не приносила практичної користі. Єврейський історик Д. Хвольсон підтвердив, що: “Семіти займались тільки тими філософськими питаннями, які, так би мовити, мали безпосереднє практичне значення для життя, і ніколи не філософствували вони навмання про незбагненне... рішення подібних питань не могло мати великого практичного значення для сповідників однобожжя...” [494. 448].

Отже, логічний висновок: політеїзм і філософія – це наслідок здатності розуміти багатопроявність. Завдяки філософії арії розвинули вчення про вічність душі, вчення про перевтілення (реінкарнацію), всеобожнення природи, духовну цінність героїзму як вищого вияву шляхетності. Євреї ж до героїчного чину байдужі, їхня віра спрямована лише на досягнення матеріальних благ у цьому світі, бо після смерті тіла юдаїзм не пропонує нічого. У вченні юдаїзму душа вмирає разом з тілом: “немає в шеолі (могилі), до якої ти ідеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості”, тому “краще собаці живому, ніж левові мертвому” [38. Екл. 9:4, 9:10]. Про це ж говорять і єврейські народні приказки: “Найгірше життя – краще від гарної смерті” [168. 152], тобто, простіше кажучи, краще бути живим боягузом, ніж мертвим героєм.

Юдею нема чого турбуватися про душу, краще досягати блаженства у земному житті, і зовсім немає ніякого значення, моральними чи аморальними засобами це досягається. Якщо ж ці засоби спрямовані проти інших народів – то саме це якраз і “угодне” Яхве. Чи можна без огиди читати в 5 книзі Мойсея, про те, що єврей може спокійно продавати м’ясо здохлих тварин чужинцям: “Не будете їсти жодного падла, даси його приходькові, що в брамах твоїх, і він їстиме його, або продаси чужинцеві, бо ти святий народ для господа, Бога свого” [38. 5М. 14:21]. Про яку моральність і “святість” можна говорити, читаючи Біблію?

Головна мета юдейського монотеїзму – об’єднати і очолити всі народи. Перепрограмування психіки арійських етносів на монотеїзм – це основне завдання виконали винахідники християнства та ісламу силою грошей, вогню і меча. Для успішного здійснення їхньої програми була необхідна уніфікація (уподібнення, одноманітність, стандартність, глобалізація). Усі “раби” повинні мати однакову свідомість. Пропаганда монотеїзму – тенденція до максимального спрощення.

І тут нам доведеться визнати ще одну аксіому – будь-яке спрощення системи призводить до її знищення. Ентропія масового світогляду – прямий шлях до зменшення різноманітності. Таким чином, однобожні релігії – це релігії не життя, а смерті етносів! У цьому таїться велика небезпека для людства і навіть Землі як планети. Стає очевидним, що і християнство, й іслам програмують особу рабського типу (своєрідного біоробота, зомбі), роблять її нездатною до виходу із світоглядної безвиході монотеїзму.

Відроджувати національну релігію на принципах монотеїзму – це все одно, що підставити шию під нове ярмо, яке виготовили для арійських народів глобалісти. У цьому ж сенсі стає очевидною ще одна підкинута українцям ідея – рунвізм (або силенкіянство), експортоване в Україну на початку 90-х років із США (про нього йтиметься в ІІІ розділі цієї праці) [265. 249–258; 267].

Треба було б розпізнати й відчути фальш завезеної ідеї “рідної, української, національної”, створеної “рідним пророком” релігії (щоправда, на ґрунті американського прагматизму і юдейського монотеїзму), однак “національно заклопотані” адепти, зачаровані мітинговим націоналізмом “пророка”, не надали цьому суттєвого значення. Як писав російський націоналіст К. Родзаєвський: “Юда кидає камінь за каменем на шляху переможної ходи нових ідей. Він хоче, щоб паровоз Нового Порядку зійшов зі шпал, він скрізь поспішає прокласти свої шпали, щоб спрямувати рух у хибному напрямку... ” [390. 70]. Нині стає очевидним, що передбачення репресованого мислителя збуваються нині у формі американського “нового світового порядку”.

ІІІ.  Суттєві відмінності арійського і семітського дуалізму.

В етнічних язичницьких релігіях дуалізм (від лат. dualis – подвійний) розглядається як світоглядне проникнення в сутність явищ природи, які складають пари протилежностей: день – ніч, літо – зима, вогонь – вода, праве – ліве, чоловік – жінка, небо – земля, життя – смерть і т. под. Язичницький дуалізм – не просте протиборство сил, але природне взаємодоповнення протилежних сутностей. Вчення про Триглава роз’яснює: “Білобог і Чорнобог перуняться і тим Сваргу удержують, аби Світу не бути поверженому” [255. 11-А]. Поєдинок Білобога з Чорнобогом – необхідна умова існування і розвитку світу. Білобог – Бог дня, світла, активності, життя. Чорнобог – Бог ночі, таємничості, сну, відпочинку, смерті. В язичництві ніколи не було спроб поборювання Чорнобога, це може собі дозволити лише викривлена фантазія сучасних міфотворців.

Чорнобог робить земні предмети невидимими в темряві, зате висвітлює небесні світила (Місяць, зорі, сузір’я), вказує душам дорогу до Сварги (Молочна стежка або Чумацький шлях). А це дуже необхідні людині орієнтири: фази місяця допомагають рахувати час, видимість зірок дає змогу передбачати погоду тощо. Не даремно волхв застерігає, що не можна ображати Чорнобога: “Це не може бути ніколи, щоб хтось не втримався і сказав нерозумне про Чорнобога” [255. 22]. Існує припущення, що в давніх Білгородах були храми Білобогові, а в городах на Чорн-, Черн- – храми Чорнобогові [111. 182]. Наші Пращури добре розуміли, що лише завдяки взаємодії Білобога і Чорнобога з’являється рух і час.

В арійській прарелігії Світ єдиний. Світло і Темрява – різні якості єдиного Світу, які складають єдину цілість. Язичницький дуалізм також яскраво проявляється в божественних подружжях різних народів: у греків Афіна – Посейдон, Афродіта – Аполлон, у слов’ян Матінка Земля – Батько Небо (Сварог), у японців Ідзанамі – Ідзанакі та ін. До речі, в язичницьких політеїстичних релігіях Богині займають чільне місце поруч Богів, тобто жіночий божественний принцип визнається нарівні з чоловічим.

Всі монотеїстичні релігії, як правило, антропотеїстичні (від гр. чоловік-Бог). У всіх монотеїстичних релігіях (юдаїзмі, християнстві, ісламі) нема місця Богині-жінці. Бо жінка в цих релігіях вважається ”сатанинською силою”, “породженням Диявола” тощо. Цікаво, що нині в західному світі подекуди виникають жіночі рухи під гаслами “Бог чи Богиня?”, які висувають концепцію теогінії (з гр. досл.: “Бог-жінка”) [567. 46–51]. Таким чином, антагоністичний дуалізм християнства повною мірою свідчить про несамодостатність монотеїстичної концепції.

З появою “пророків” природні Знання починають занепадати, у природний світоглядний дуалізм привноситься штучне розуміння добра і зла, яке виявилось хибним. Так, уже пророк Заратустра вніс поняття “вічного добра” і “абсолютного зла”, причому, за його концепцією, “добро” обов’язково повинно перемогти “зло”. Єдність Світу як природної рівноваги у вченні Заратустри втратила сенс. Пророк Будда закликав до нірвани (припинення перевтілень душі), що виявляється нічим іншим, як звичайнісіньким обманом, оскільки заперечує закони природи (Рити, Прави). Пророк Мойсей вивів Бога за межі природи, отже – протиставив його людині, а також виховав у “богообраного” народу почуття національної вищості і зневагу до інших націй (таке явище, правда, щодо інших народів, ще донедавна називали нацизмом). Наймолодший з пророків Магомет одружився зі старою багачкою і за жінчині гроші зібрав наймане військо, щоб примусити повірити в єдиного Аллаха і в себе – його пророка.

Знання стали не потрібні, треба було тільки вірити пророкам. До речі, інститут пророцтва в аріїв невідомий, це виключно семітська прерогатива. Арійським релігіям притаманне Знання у вищому сенсі (відання) і пошана до Вчителя-традиціоналіста, що зовсім не тотожне пророкам-реформаторам.

Саме юдейську і християнську форму дуалізму нині взято за основу всіх релігієзнавчих дефініцій. Навіть у філософських енциклопедіях і релігієзнавчих словниках дуалізм розглядається як “протиставлення в різних релігійних вченнях світу надприродного, потойбічного, трансцендентного, невидимого природним, натуральним, видимим, чуттєвосприйманим об’єктам, процесам і явищам” [378. 99]. Нагадаємо, що в етнічних релігіях нічого “надприродного” немає. Отже, якщо словник подає загальні відомості про генетично різні релігії, то однобокість офіційно визнаних парадигм – очевидна. Або ж ця, задана юдаїзмом “надприродність”, має бути нав’язана усім без винятку релігіям як наукова догма.

Язичницькій теології двох взаємодіючих начал (“Двоглав” Білобога і Чорнобога) протистоїть християнський антагоністичний дуалізм Бога і Сатани. Християнство перетворило язичницьких Богів на своїх антиподів, надавши їм статусу “сатанинських”. З цього часу всю свою фанатичну ненависть “однобожна” релігія спрямовує на політеїстичні природні релігії. Християнський Бог постійно бореться з Дияволом (Чортом, Сатаною) як із злою силою.

Однак у християнській міфології Бог і Сатана виглядають як істоти рівносильні, а, отже, тотожні язичницьким Білобогу і Чорнобогу. Але, на відміну від язичницьких Богів, християнські Боги (!), як уособлення добра і зла, мусять змагатися вже не для рівноваги у Всесвіті, а для повної перемоги одного з них, а саме – Бога “добра”, яким за Біблією вважається Ягве (він же “господь” для християн). Юдейська концепція “добра”, нав’язана іншим народам (як в юдаїзмі, так і в християнстві), була і є дуже вигідною для “богообраного” народу. Хоча з філософської точки зору вона виявляється несамодостатньою не тільки для пояснення природних явищ, але й для пояснення арійських етнічних цінностей.

Єврейське перепрограмування уявлень про Бога (семітського Ягве), і ототожнення його з “добром”, протиставило арійських Богів (тобто Богів язичницьких народів), яких за наказом Ягве слід знищувати як “зло”. Вся Біблія наскрізь просякнута закликами до фізичного знищення інших, неюдейських народів, їхніх релігій, святинь, статуй Богів та ін. Навіть єврей Д. Хвольсон, не змігши виправдати біблійного геноциду, визнає, що “кровна помста – це чисто семітична вада”. Далі згаданий автор відкриває нам ще одну рису єврейського національного характеру – “огиду до догматів” [494]. Простіше кажучи, нема такого догмату, якого б юдей не зміг би обійти.

Таким чином, категорії “добра і зла” завжди є відносними: що добре для семіта – не завжди є добрим для арія. Отож маємо розпрощатися з комуністичною та християнською мрією про універсальні “загальнолюдські цінності” – їх ніколи не існувало ні в природі, ні в культурі.

IV. Локальне і глобальне як протилежні тенденції