Наукові записки

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Студентські наукові записки, 4870.22kb.
• Спеціалістів: вітчизняний досвід // Наукові записки. Серія: психолого-педагогічні науки, 72.44kb.
• Дей О. Шурат С. Боротьба Івана Франка // Наукові записки Інституту суспільних наук, 77.43kb.
• Жук Ю. О. Організація навчальної дослідницької діяльності у процесі викладання фізики, 94.99kb.
• Пазенок В. С. (голова), 3127.16kb.
• Пазенок В. С. (голова), 3046.08kb.
• Наукові дослідження І розробки, 50.19kb.
• Київський університет туризму, економіки І права наукові записки, 2674.5kb.
• «Записки», 633.15kb.
• «Записки», 941.26kb.

ЛІТЕРАТУРА

1. 210-ту річницю святкує Волинська духовна семінарія // Вісник і К^о : [український тижневик]. – 12 березня 2009 р. – № 11(675).
   
2. Автономна православна церква на Волині. – Луцьк : Вежа Волинського державного університету ім. Л. Українки,1997. – 98 с.
   
3. ВОЛИНСЬКА єпархія [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ссылка скрыта.
   
4. Волынские ЕВ. 1891. № 12, 15; Волынь, изд. Батюшкова, СПб., 1888; Православная Богословская энциклопедия. – Т. 2. стб. 716–718.
   
5. З історії видання богословської літератури українською мовою на Волині у 20-30-х рр. ХХ ст. // Наукові записки [Острозька академія]. – Острог, 1999. – Т. ІІ. – Ч. ІІ. – С. 309–312.
   
6. Манько М. П. Остріг на порозі 900-річчя (1990–1992 рр.) : [матеріали I–III науково-краєзнавчих конференцій] / М. П. Манько. – 1992. – Ч. 1. – С. 20–21.
   
7. Новосілецький А. Острог на Волині / А. Новосілецький. – Острозька академія, 1999. – С. 74–86.
   
8. Острозька академія XVI–XVII ст.: [енциклопедичне видання]. – Острог, 1997. – С. 23–24.
   

Чупринська Тетяна

Науковий керівник – Петрушкевич М. С. – кандидат філософських наук, старший викладач


Проблема відображення реальності в сучасному мультфільмі (на прикладі мультиплікаційної продукції, яка доступна в межах України)


Глобалізаційні процеси сприяють поширенню в Україні мультфільмів, вироблених за кордоном. Зміст цієї анімації не завжди відповідає традиційним поглядам українців на життя. У статті проводиться аналіз деяких поширених мультфільмів і робиться спроба знайти оптимальний вихід із ситуації формування викривленої картини світу, яка складається в дитини під впливом перегляду продукції, запропонованої сучасними виробниками.

Ключові слова: глобалізація, анімація, мультфільм, дитячий світогляд.


Foreign cartoons spread in Ukraine by processes of globalization. But the contents of this animation aren’t appropriate to Ukrainian traditional thoughts of life. In this article we are trying to analyze some well-known cartoons and to solve а problem connected with formation of misrepresented child’s world outlook, which is the result of influence of modern animated production.

Key words: globalization, animation, multiplication film, children’s worldview.


Кожна людина упродовж певного вікового періоду формує свою „картину світу”, власний світогляд, який буде впливати на все її подальше життя. Одним із таких періодів є дитинство. Саме протягом дитячих років ми складаємо свій погляд на світ і на суспільство, у якому живемо. Але це відбувається під впливом низки факторів навколишнього оточення. Процес соціалізації людини значною мірою залежить від виховання, кола рідних і друзів, подій, що відбуваються, а також засобів масової інформації, які в наш час доступні кожній людині ще з дитинства. І якщо ми говоримо про „дитячі” ЗМІ, то відразу маємо звернутися до мультиплікаційної продукції, як основного вияву відеокультури, спрямованого на малого глядача.

Лікарі ХХІ ст. задаються питанням: як пояснити дитячу гіперактивність, дитину-індиго або розумову відсталість деяких дітей? Психологи і соціологи досліджують проблему „соціального виродження” особистості: суспільство постає перед підлітками-ґвалтівниками, убивцями, садистами, самовбивцями. Але ми маємо на меті довести, що такі явища має розглядати і культурологія, адже кожен із нас є вихованцем культури, яка соціалізує нас і вводить в суспільне життя. Нас цікавить мультиплікація як продукт певного культурного середовища; яким би не був задум автора, але мультфільм буде завжди насичений його суб’єктивізмом, сформованим під впливом існуючих соціальних умов. Тому і дитина, яка подивиться запропонований мультик, автоматично стає учасником суспільного і культурного процесу, який там відображається. Але знову виникає питання: із якою культурою ідентифікує себе маленький українець, якого ще з дитячого віку втягують у процес глобалізації, де йому стають доступними мультики різного виробництва, але жоден із них не рецензується з погляду української культури і не пояснюються основні аспекти, на які слід звернути увагу? Дитина самостійно не знаходить моралі у такій різноманітності мультфільмів, а її психіка робить глядача учасником презентованих у них подій. Крім того, учені Оксфордського університету стверджують, що діти в ранньому віці вже готові вивчати основи взаємодії людей у суспільстві [3]. Але, як виявляється, низькопробною може бути і мультиплікаційна продукція. Те, що пропонується західними виробниками для дітей (зокрема, в Україні), призводить до аномії наступного покоління – формування розмитих цінностей, де добро начебто і перемагає зло, але з посередництвом жорстокості і насильства [4].

У цьому випадку ми повинні відзначити, що мультфільм справді є важливим соціалізуючим „агентом” у ставленні до дитини. До того ж у сучасних умовах в Україні доступні не лише вітчизняні мультики, а й ті, що вироблені за кордоном. Тому діти мають змогу переглядати різноманітні мультфільми, вироблені в різних культурних межах. Ми спробуємо визначити, як таке розмаїття анімованих фільмів для дітей (і чи справді вони призначені для дітей) впливає на формування світогляду, на бачення людиною реальності в подальшому житті. Дитяча психіка надзвичайно вразлива і сприйнятлива. Вона легко засвоює те, що надходить із навколишнього середовища і часто зберігає його на підсвідомому рівні упродовж усього життя. Так формується людина, її духовний і душевний світ.

Як же мультфільм впливає на дитяче розуміння реальності, яка репрезентується в ньому? Психологи відзначають, що сучасна мультиплікація – це кіно не для дітей. М. П. Гусакова, керівник психологічного центру „Образ”, зауважує, що дітям до трьох років узагалі не можна показувати мультфільми, а в деяких випадках і набагато довше [1]. Навіть відомі диснеївські мультики презентують силу, агресію, цинізм.

Така реакція дослідників на мультфільми, які доступні для маленького глядача в Україні, викликана змістом цієї телепродукції та способом відтворення у ній реального життя. Річ у тім, що сучасні батьки, завжди, як правило, зайняті люди, часто перетворюють мультфільм на своєрідну няню для своєї дитини. Діти, своєю чергою, постійно цікавляться якимись захопливими неординарними сюжетами, тому їм цікаво дивитися „мульти-бойовики”, „мульти-трилери” та інші „види” сучасних мультфільмів. Якщо розглянути теми та сюжетні лінії такої мультиплікаційної продукції, то можна зробити висновок, що майже у кожному мультфільмі простежуються мотиви насильства, поділу героїв не просто на добрих і злих, а на „законних” і „незаконних”, „правильних” і „злочинців”. У такому контексті постає питання: чи доцільно показувати маленьким глядачам таку реальність, яка, по-перше, подає приклад жорстокості і насилля, а по-друге, зображує суспільство у мультиплікаційному вигляді. Діти обирають собі улюблених героїв і намагаються наслідувати їхні дії. Цікаво, а який приклад візьме дитина з головного героя мультика „Що з Енді?” (телеканал Jetix-max), суть якого в тому, щоб показати якнайбільше поганих витівок одного хлопчика, який начебто має все для того, щоб зростати, як і всі інші діти. У глядача може скластися враження, що він із якихось причин зненавидів суспільство і робить усе наперекір оточуючим. Мультфільм як засіб соціалізації дитини передбачає презентацію певних норм, правил, моральних якостей, які повинна знати особа для того, щоб повноцінно входити в суспільне середовище. У випадку „Що з Енді” автори створюють такий спосіб відображення реальності, у якому мораль подається рівно навпаки до того, як це мало би бути насправді. Звичайно, задум автора може передбачати різне розуміння реальності, але чи зможе дитина молодшого шкільного віку проаналізувати це і взяти для себе з мультфільму позитивні приклади? Головний мультиплікаційний герой, який намагається рівнятися на того, хто видається „найкращим” із-поміж інших, володіє певними харизматичними рисами. Тому немає ніякої гарантії, що після перегляду наступної серії „Що з Енді?” дитина не спробує вибити вікно, підставити сестру, спалити школу та ін. Якщо у вітчизняному мультфільмі (наприклад, „Ну, постривай!”) головний персонаж також поводить себе погано, через що сам завжди страждає, то тут є прямий зв’язок із мораллю – не чини так само, бо твоє зло обернеться проти тебе ж самого. Але закордонна мультиплікація не завжди притримується такого принципу. Енді Ларкін завжди щось коїть, але він у кожній серії виходить героєм і планує наступну шкоду. Не можна сказати, що цей мультфільм абсолютно позбавлений моралі, адже шкідник постійно стикається із невдачами, і лише тоді йому стає соромно, його карають батьки або директор школи. Отже, „модернізований” вигляд моралі не зовсім відповідає тому, що ми звикли бачити.

Якщо ми розглянемо приклад мультфільму від вітчизняного виробника, то побачимо, що подібні мотиви є і тут. Мається на увазі Петрик П’яточкін – малий шибеник, який бешкетує в дитсадку. Спільні риси вітчизняного Петрика і зарубіжного Енді простежуються у їхніх вчинках та способі життя, але, якщо перший укінці мультфільму виправляється в плані своєї поведінки, то Ларкін залишається таким же бешкетником і знову щось коїть. Але популяризована в Україні закордонна мультиплікаційна продукція є більш атракційною в очах маленького глядача, а мультики вітчизняного зразка, у яких мораль є легкодоступною (адже тема мультфільму не повинна передбачати глибоких роздумів, оскільки розрахована на дитяче сприйняття), то переглянувши деякі мультики на Jetix-max, не кожен дорослий зможе роздивитися там якісь позитивні моралізовані моменти.

Більшість дорослих дивляться на мультфільм як на просту казку. Для дітей же вони – реальність, нехай навіть і не справжнього, а дитячого світу, де є сусідами гноми і люди, добрі тварини і запеклі лиходії – лісові чудиська. Прочитати – означає зрозуміти, побачити ж – означає повірити в реальність, що відбувається по той бік екрану [2].

Але зараз тематика мультфільмів занадто прив’язана до злободенності сучасного життя дорослих: якщо в реальному світі панує злочинність, корумпованість, брехня і нещирість, то вже з дитячого віку людина має входити в цю реальність. Зараз основною метою західних аніматорів стало прагнення якнайвигідніше розповсюдити свою продукцію. Саме тому їх не дуже цікавить мораль, яка має виховувати молоде покоління. Тому поширеним явищем сучасної мультиплікації стають мультфільми для дорослих та такі, що розраховані і на дорослих, і на дітей, причому акцент робиться на тому, щоб зацікавити дорослого.

Найчастіше героями мультиків стають нереальні істоти: роботи „Воллі”, „Трансформери”, „Покемони”, монстри („Корпорація монстрів”), мутанти („Черепашки Ніндзя”), поширеними стали мультиплікаційні супергерої – своєрідні надлюди, часто подані в образах тварин та ін. Вони втілюють агресію, несуть насильство, їх цікавить жадоба до наживи і гроші.

Мультиплікаційний герой ще недавнього минулого був втіленням доброти і дружби („Троє із Простоквашино”, „Сірко”), краси і зачарованості („Їжачок у тумані”), він був наївним і добрим, обходився без комічності і фантастики. Але зараз він став „немодним” і нецікавим, бо він не забарвлений суперефектами; у таких мультиках мало маркованих елементів порівняно із сучасними зарубіжними, які легко знайти в Інтернеті або придбати в магазині відеопродукції.

Відомо, що буль-який мультиплікаційний сюжет містить елементи казковості, загадковості й чарівності. Але не можна плутати чарівних героїв із казок, чия зовнішність передбачена сюжетом, і персонажів деяких сучасних мультфільмів, зовнішній вигляд яких не виправданий тематикою самого мультфільму. Існує думка про те, що казка, яка не лякає, – це не казка [5]. А ми знаємо, що мультфільми часто створюються за мотивами відомих казок або, принаймні, містять елементи казковості. Але зараз уся казковість мультиків полягає в зображенні насильства та агресії, які викликають страх і, водночас, захоплюють дитячу увагу. Тому можна зробити припущення, що сучасний виробник анімованих фільмів для дітей постає не лише глобалізатором. Він прагне залякати дитину, показуючи їй якнайбільше негативізму та агресії. Можливо, наступним поколінням буде легше управляти, якщо воно буде з дитинства заляканим, адже страх – це, насамперед, безпорадність? Тільки тут ми вже не зможемо розглядати девіантну поведінку дорослого як механізм захисту психіки, бо вона буде штучно створеною і передбаченою, а мультфільм стане одним із основних засобів творення сучасної людини.

Отож, „нове” бачення світу формується певними „агентами”, що несуть нам таку реальність, яку неможливо визначити як самодостатню. Її творить людина, але якщо ще недавно люди створювали своє навколишнє середовище, культуру, то тепер ця ж культура творить людей. Користуючись словосполученням „глобальна культура”, не кожен замислюється над тим, яку роль вона відіграє у його дійсності. Мультиплікаційна продукція є важливою ланкою творення людини наступного покоління. Мультфільм соціалізує дитину, показує їй умови і принципи функціонування суспільства, але його казковість останнім часом зводиться до нелюдськості, насильства та злочинності. Після всього слід задуматись, хто кого творить: людина мультфільм, чи мультфільм людину?

Який же вихід можна знайти з цієї ситуації? Невже дорослі навіть у мультфільмі не можуть показати дітям приклад кращого майбутнього, адже сучасна анімація в переважній більшості випадків будується за мотивами злочинності й законності, перемоги добра над злом шляхом здійснення жорстокого насильства. Щоб відповісти на поставлене запитання, можна звернутися до нового підходу щодо виготовлення мультиплікаційної продукції в Україні. Нещодавно в Одесі постала Мультляндія – студія анімації, у якій мультики створюють самі діти. Звичайно, це не настільки досконала продукція, але в ній наявна суто дитяча тематика. Діти самі малюють персонажів і творять сюжети. Але, знову ж таки, це виробництво стикається із проблемою недостатнього фінансування, а в умовах економічної кризи мультфільми з Мультляндії не можуть поширюватися. Питання фінансування „дитячої” анімації в Україні частково розглянули зірки шоу-бізнесу. Мається на увазі проект „Танцюю для тебе”, у якому кожна пара учасників боролася за здійснення мрії талановитої дитини з певного регіону України. Аліна Гросу і Арно танцювали за маленького художника-аніматора, який мріє створити власну студію анімаційного виробництва. На жаль, мрію цієї дитини буде втілювати хтось інший, адже ця пара учасників не здобула перемоги.

Тому, розглядаючи проблему репрезентації реальності через мультфільм в Україні, ми маємо зрозуміти, що модна „мультифантастика”, яка так захоплює сучасних дітей, не завжди приносить користь для їхнього психічного розвитку. Для того, щоб показати дитині світ в анімованому вигляді, дорослий сам має ввійти в роль дитини і подивитись на все, що його оточує, дитячими очима. Але, на жаль, глобалізаційні процеси приносять в Україну таку мультиплікаційну продукцію, яка створена з метою економічної вигоди, а моральні норми в ній часто нівелюються. Звертаючись до теми творення картини світу в дитячій свідомості через мультфільми, ми не розглядаємо вітчизняного виробника, чия продукція є дуже незначною і непоширеною у зв’язку з відсутністю належного фінансування (нещодавно у телевізійній службі новин (канал 1+1) прозвучали дані щодо фінансування відеокультури (кіновиробництва) в Україні: на 2010 рік для цієї галузі виділено 2 млн. гривень; можемо собі уявити, яку частку від цієї суми отримає мультиплікаційне виробництво. У Росії ж бюджет цієї галузі становить 6 млрд. доларів). Ініціатива дітей самостійно створювати мультфільми є надзвичайно цінною з погляду психології і культурології, але втілити її в сучасних умовах важко. Тому не відомо, яке майбутнє буде в покоління, вихованого поряд зі зразками жорстокості, нещирості й жадібності.


ЛІТЕРАТУРА

1. Гусакова М. П. Какие вопросы чаще всего задают родители, консультируясь с психологом по вопросам воспитания и психического развития ребенка? [Электронный ресурс] / М. П. Гусакова. – Режим доступа : // ссылка скрыта.
   
2. Дьякова М. Как с пользой смотреть мультфильмы? [Электронный ресурс] / М. Дьякова. – Режим доступа : // ссылка скрыта.
   
3. Открытие психологов: добро от зла отличают даже грудные дети [Электронный ресурс] / Интернет-редакция ссылка скрыта. – Режим доступа : // ofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта.
   
4. Чудинова В. П. Cоциализация личности ребенка и медиа: острые проблемы [Электронный ресурс] / В. П. Чудинова. – Режим доступа : ссылка скрыта.
   
5. Simms L. Thought the Story’s Terror / L. Simms // Parabola. Myth, Traditions, and Search for Meaning Fear. – Volume XXIII. – № 03. – P. 46–51.
   

РОЗДІЛ 2. Літературознавчі студії

Бєлявцева Ольга

Науковий керівник – Криловець А. О., кандидат філологічних наук, доцент


Рецепція міфу про Орфея у драмі-феєрії Лесі Українки „Лісова пісня”


У статті досліджується драма-феєрія „Лісова пісня” Лесі Українки із позицій міфологічної критики. Здійснюється спроба осмислення інтерпретації письменницею міфу про Орфея.

Ключові слова: рецепція, міфологічна критика, міф.


The article researches the drama-extravaganza „Forest Song” by Lesya Ukrainka in a position of mythological criticism. An attempt to comprehend the interpretation of Orpheus myth is done.

Key words: reception, mythological criticism, myth.


Звернення письменників до міфу закономірно простежується упродовж усього літературного процесу як в українській літературі, так і у світовій. Найбільш органічним міф був для романтиків з їхнім зверненням до сил природи, фольклору та давнини. „У понятті романтизму крилося розуміння чогось таємничого, що не дається розумом збагнути й розумом вияснити (сни, ворожби, передчуття, чари). Такого саме поетичного матеріалу було багато в народній творчості, й до неї сягали поети-романтики, коли будували свої прекрасні поетичні твори: Гете – поему „Лісовий цар”, Міцкевич – „Світезянку”, Шевченко – „Тополю” [5]. Дослідники творчості Лесі Українки вказували на те, що вона наслідує романтиків „з їхнім поглядом на природу, як на живу й органічну” [1, c. 150].

Досліджуючи рецепцію міфу, варто розглянути саме поняття „міф”, яке неодмінно призведе нас до протиріччя, оскільки „у міфі все може бути; здається, що послідовність подій у ньому не піддається правилам логіки і порушує правила причинності” [10], але міф і є протиріччям.

О. Білокобильський поділив визначення поняття „міф” на три групи: „філологічні”, „соціологічні”, й „філософські”. Перша група визначає міф як розповідь (М. Стеблін-Каменський, В. Пропп, Г. Меншинг), друга – як соціальний простір (Б. Маліновський, О. Фрейденберг, О. Елькін), у третьої міф виражається як структура мислення чи буття (К. Леві-Строс, М. Еліаде, К. Хюбнер). Ми зупинимося на трактуванні міфу як структури мислення чи буття, оскільки міф як структура не є просто знаком, це метазнак, який абсорбує у собі усі функції та смисли вихідного міфу. Міф є однією із найбільш складних реальностей культури, його можна вивчати та інтерпретувати у найрізноманітніших проявах. „Міф викладає сакральну історію, викладає подію, яка розпочалась у часи „початку всіх начал” [10, c. 15]. Міф може бути створений через переосмислення реальної історії, або через ідеалізацію реальності і надання їй міфічної структури.

Література зазвичай удається до переосмислення уже існуючих міфів, рідше до творення власних міфологічних структур. Античний міф про Орфея та Евридику найпоширеніша тема для рецепції у творчості письменників. Найбільшої мірою вона проявила себе у творчості Р. М. Рільке, В. Брюсова, М. Цвєтаєвої, в українській літературі ця тема розроблялася Лесею Українкою.

Орфічна тема у творчості Лесі Українки, як загалом тема митця і мистецтва, досі заслуговує на окреме дослідження. У цій роботі ми детальніше зупинимося на розгляді інтерпретації міфу про Орфея та Евридику у драмі-феєрії „Лісова пісня”.

Актуальність такого дослідження зумовлена розвитком інтересу у науці до міфологічної критики. „Потужний розвиток міфологічних інтерпретацій у ХХ ст. був спровокований фундаментальними відкриттями в осмисленні феномену людини, оприявленими наприкінці ХІХ та в перші десятиліття ХХ сторіччя у працях Ф. Ніцше, З. Фрейда, К. Юнга, М. Гайдеггера тощо [7]. Дослідження із міфологічної критики зараз лише набирають обертів, але вже стали загальновизнаними праці Ю. Лотмана, Б. Успенського, Г. Грабовича, О. Забужко, В. Нарівської, Я. Поліщука тощо. Розгляд загальних міфологічних концептів у „Лісовій пісні” дасть змогу глибше зрозуміти загальну думку твору, та відкриє нові перспективи для інтерпретації творчості Лесі Українки.

Новизна статті полягає у тому, що вперше здійснюється спроба проаналізувати античний міф про Орфея у контексті зміни гендерних ролей на матеріалі драми-феєрії „Лісова пісня”.

Метою дослідження є виявлення міфологічних структур та загальних схем міфу, інтерпретованого Лесею Українкою.

У численних дослідженнях драми-феєрії значна увага приділяється фольклорним мотивам та образам, джерелам і оминаються глибші структури, які могли б щось пояснити. Оксана Забужко вважає, що написання „Лісової пісні”, „то була закономірна вимога авторського таланту, який рік за роком дедалі глибше поникаючи, „в’орюючись” у свою головну тему, зрештою дозрів до того, аби заговорити прямою мовою міфу” [4, с. 231]. У нашому випадку можемо сказати міфу інтерпретованого та переосмисленого. Як слушно зауважила дослідниця, „Лісова пісня”, як і будь-який міфологічний текст, має багату внутрішню поліваріантність, яка дозволяє інтерпретувати цей текст із різних позицій від фольклористики до екологічної філософії.

Дія драми-феєрії зосереджується на коханні Мавки та Лукаша, на цьому зупиняли свою увагу чимало дослідників, але ця тема не є визначальною. Лукаш-Орфей робить собі сопілку з очерету і пробуджує лісову природу, а разом із нею і Мавку, що спала у вербі. „Мавка: А хто мене збудив? Лісовик: Либонь, весна. Мавка: Весна ще так ніколи не співала, як отепер. Чи то мені так снилось? Лукаш знов грає. Ні... стій... Ба! чуєш?.. То весна співає? Лісовик: Та ні, то хлопець на сопілці грає” [9, с. 159]. Музичний супровід для драми Леся Україна добирала сама, та й визначення жанру як драма-феєрія уже таїть у собі щось пісенне, „пісня не тільки є зовнішнім виявом драматичної дії, не тільки акомпанує дії, але є разом з тим суттю драми” [6, с. 153]. У розмові двох закоханих мало слів, Мавка просить коханого заграти, бо його сопілка має кращу мову, у ремарці, яку нам подає авторка читаємо: „На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глід соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти” [9, с. 165]. Бачимо відсилання до міфу про Орфея, який зачаровував своїм співом не лише усе живе, але неживе, проте Леся Українка не обмежилась звичайним накладанням античного міфу на український фольклорний ґрунт, але вклала глибший зміст у свій твір.

Мавка постійно наголошує на силі слова і звуку від ствердження того, що у лісі нема нічого німого, до майже хрестоматійного: „Грай же, коханий, благаю!”. Помітно, що наприкінці твору Лукаш уже не хоче грати на сопілці, керуючись тим, що його грання уже минулось. Своєрідна трансформація природних станів відбувається із кожним із героїв: Мавка із красуні-лісовички перетворюється на невільницю власного кохання, Лукаш також змінюється із несміливого парубка він стає нарешті чоловіком, і немов справджується Мавчине бажання, щоб він життям своїм до себе дорівнявся, бо він стає нарешті зрячим і може бачити те, чого не помічає Килина. „З духу музики народилася трагедія Мавки” [6, с. 153], але варто пам’ятати і про те, що Мавка теж є духом, а не просто божеством лісу. Мавка є genius loci лісу і у тому її найбільша трагедія, „містерійний смисл Мавчиної трагедії якраз і становить перетворення духа – в душу” [4, с. 243]. Нагадаємо, що в Овідія Орфей є провідником душ, це в ньому і бачить Мавка. Пройшовши обряд ініціації – заплакавши від співу сопілки – Мавка отримала душу, із цього моменту у ній простежується зміна, їй уже неприємні залицяння Перелесника, світ, який вона знала покращав тощо. В оді коханню Мавка промовляє: „Вийму, вийму! Візьму собі твою співочу душу, а серденько словами зачарую...” [9, с. 182]. У цьому діалозі закохані міняються ролями, тепер уже Лукаш хоче слухати Мавку. „Лукаш: Чудна у тебе мова, але якось так добре слухати... Що ж ти мовчиш?” [9, с. 181]. Пізніше Лукаш каже Мавці, що пісні, то ще наука невелика, на що Мавка відповідає йому, що саме із цвіту його душі виросло їхнє кохання; поступово тонучи у щоденних справах Лукаш втрачав свою душу.

Зауважений В. Агеєвою мотив перевдягання / перевтілення, а разом із ним і момент набуття нового досвіду можемо потрактувати і як елемент втрачання / набуття смислів. Переодягнена Мавка видається Лукашеві смішною: „Та справді, якось наче смішно стало... Убрана по-буденному, а править таке, немов на свято орацію!” [9, с. 197] Мавка ж, одягши людський одяг, і сама немов стає людиною, бо може і руку собі врізати, і трактується як звичайна дівчина-сирітка. Прихована тілесність духу стає видимою тілесністю душі. Лукаш, перетворений з вовкулаки знову на людину може бачити те, чого інші не бачать, немов відкрились ті потаємні струмені його душі про які говорила Мавка: „Я тебе за те люблю найбільше, чого ти сам в собі не розумієш, хоча душа твоя про те співає виразно-щиро голосом сопілки...” [9, с. 185].

У контексті розгляду паралелей між міфом та драмою варто сказати про важливість самого кохання та інверсії загальноприйнятих гендерних ролей. У драмі жінки (Мавка і Килина) виконують здебільшого чоловічі ролі, у той час, як чоловіки (Лукаш, дядько Лев) пасивно виконують ролі другого плану. Першою про свої почуття до Лукаша каже Мавка. „Мавка: (усміхаючись) Чи гарна ж я тобі? Лукаш: (соромлячись) Хіба я знаю? Мавка: (сміючись) А хто ж те знає? Лукаш: (зовсім засоромлений) Ет, таке питаєш!.. Мавка: (щиро дивуючись) Чому ж сього не можна запитати?” [9, с. 162]. Засоромленою, за традиційним каноном мала би бути Мавка, але тут, як бачимо, усе навпаки. Так само і під час першої зустрічі Лукаша з Килиною, ініціативу проявляє саме жінка, а не чоловік. Лише Лукашева мати залишається поборницею традиції, коли вказує Мавці на те, що ходити дівці за парубком не випадає. Зрада про яку говорить Мавці Лісовик насправді не є зрадою для Мавки, яка залишається вірною своєму коханню до останнього. Мавка, яка у всіх своїх вчинках керується коханням уподібнюється до Орфея, який пішов за своїм коханням навіть у підземне царство мертвих, тому, можливо, й оглянувся за Евридикою, бо „помогти, Евридиці, спраглий любові, глянув на неї Орфей” [8, с. 174]. Зраджує Мавку й себе Лукаш, який по-перше одружується з Килиною, а по-друге забуває спів своєї душі. Орфей не нарікає на кохання, як і Мавка, він страждає від туги за коханою, що відбивається на його зовнішньому вигляді „зчорнілий сидів, не торкаючись хліба. Тугою, болем душевним жививсь, упивавсь сльозами” [8, с. 174]. Так і Мавка, втомлена і змарніла, навіть Перелесник зауважує, що вона змінилась, але їй байдуже, бо: муку свою люблю і їй даю життя. Коли б могла я тільки захотіти її забути, я пішла б з тобою, але ніяка сила в цілім світі не дасть мені бажання забуття” [8, с. 216]. Принагідно згадаємо міркування Тараса Возняка, який досліджував ніцшеанські мотиви у драмі Лесі Українки. „Як і у Ніцше, весь універсум драми, за окремими винятками „колаборуючого” дядька Лева, розколотий на дві окремі сфери – лісової нечисті та людей. Що є світом людей? Це світ культури, умовності, ритуалу, розуму як міри, а отже, і обмеження. Йому притаманна поміркованість, зміримість. Він у всіх своїх параметрах зміренний, охопний, а тому заданий власне цією своєю обмеженістю. Йому протистоїть світ лісовиків. Це рудимент діонісійського світу старої Греції це світ первинний, безпосередній, таємничий (світ таїнства, а не посполитої таємниці), світ спілкування з конституційно непізнаваним, світ принципово нерозумний, бо у рамки розуму не втискуваний” [3]. Отже, можемо стверджувати, що Мавка перебирає а себе орфічні функції Лукаша, бо ж саме вона знайшла в серці чарівне слово і озвірілого Лукаша перетворила знову на людину, хоча й вивів її із світу Марища голос того ж Лукаша. Первинний, діонісійський світ, а отже трагічний і поетичний ближчим є для Мавки, Лукаш представник аполлонівського начала, прозаїчного за своєю суттю, тому він не може повністю нести усіх функцій Орфея. Зрештою, те, що не вмирає знаходить у своєму серці Мавка і саме вона наприкінці твору говорить голосом сопілки, пробуджуючи вкотре Лукаша. Використовуючи міф про Орфея, Леся Українка заплутує за подієвою частиною читача, не даючи до кінця розуміння того, хто ж Орфей, а хто – Евридика. Більшість учених схилялись до думки, що Орфеєм є Лукаш (В. Петров, В. Агеєва, О. Забужко), хоча „орфічність” Мавки теж цілком очевидна. Наклавши два сюжети один на одного, зможемо простежити багато спільного. У міфі про Орфея вимальовується така лінія: заборона оглядатись – порушення заборони і зрештою – покарання, схожа схема і в „Лісовій пісні”: заборона – порушення – покарання. Лісовик ніби-то й не забороняє Мавці, проте радить не задивлятись на людських хлопців, бо це небезпечно, Мавка цю „заборону” порушує, зраджує лісові закони (що можна вважати ще одним порушенням, але уже правил суто лісового світу), за що тяжко карається. Бачимо повторення тих самих ліній, але не співець-Лукаш повторює долю Орфея, а Мавка.

Підсумовуючи, можемо сказати, що драма-феєрія таїть у собі чимало кодів для можливих інтерпретацій, ми зупинилися лише на невеликому матеріалі, який безумовно потребує подальшого осмислення та опрацювання, оскільки орфічний дискурс в українській літературі й досі залишається недослідженою темою. Переосмислений поетесою та відповідно інтерпретований міф про Орфея, а також інші світові сюжети, про які ми тут не згадували, підтверджують думку про те, що не лише фольклорні джерела лягли в основу створення драми-феєрії.

Зміна гендерних ролей призвела до іншого прочитання міфу й окреслення саме Мавки як прототипу Орфея. Із мовчанням Лукаша пов’язується „смерть” душі Мавки, яка вірна своєму коханню, як і Орфей, знаходить у серці слова, які набувають здатності промовляння. Лукаш залишається у буденному світі людських турбот, Мавка ж отримує змогу знайти початок у своїй загибелі і, навіть після смерті коханого промовляти голосом сопілки до людей, продовжуючи справу Орфея.