Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига

Содержание


Питання для самоперевірки
13. Всеохоплююче значення спасительних плодів жертви Христової.
Подобный материал:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   47
§ 3.2.28. Вічне володарювання Ісуса Христа після вознесіння на небо

Ісус Христос, Який вознісся у славі на небо, "сів по Божій правиці" (Марк. 16, 19), за Самим Своїм людським єством, іпостасно поєднаним з божеством. "Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!" - говорить первомученик Стефан (Діян. 7, 55-56).

Що означає "сидіти по правиці Божій"? Сидіння по правиці царя, мовою Писання означає не тільки участь у царських почестях (3 Цар. 2, 19, 22), а й участь у царському достоїнстві, владі й управлінні царством (З Цар. З, 6; Втор. 17, 18; Мф. 20, 21). Згідно з цим "сидіння" Сина Людського, Який вознісся, "по правиці Божій", вказує на одержання Ним слави, достоїнства і влади над викупленим Ним світом від моря до мо­ря і від кінця до кінця всесвіту. Про прийняття такої влади свідчив і Сам Він, коли говорив: "Дана Мені всяка влада на небі і на землі" (Мф. 28, 18). Стверджували про це й апостоли. "Бог, - навчає ап. Павло, - вилив у Христі потужну силу, "воскресивши із мертвих Його, і посадивши на небі праворуч Себе, вище від усякого уряду, і влади, і сили, і пануван­ня, і всякого ймення, що назване не тільки в цім віці, але й у майбутнь­ому" (Еф. 1, 20-21; пор.: 1 Петр. З, 22; Филип. 2, 8-Ю).

Сидіння це, будучи уславленням Сина Людського, разом з тим є й продовженням Його служіння справі спасіння світу, справі відновлення й утвердження Царства Божого. Одкровення це невидиме служіння Ви­купителя, наділеного царською владою, зображує таким рисами.

1. Після вознесіння на небо Викупитель клопочеться перед Богом за викуплене Ним людство, стає посередником і заступником людей пе­ред Богом. "Христос - Посередник Нового Завіту (Євр. 9, 15; 12, 24), -навчає апостол, - бо ввійшов не в рукотворну святиню.., але в саме не­бо, щоб з'явитись перед Божим лицем за нас" (Євр. 9, 24; пор.: Рим. 8, 34; 1 Ін. 2, 1-2). В Його особі ми маємо великого архієрея, тобто перво­священика, що небо перейшов, первосвященика милостивого, не тако-

го, який не може співчувати слабостям нашим, але випробуваного у всьому подібно до нас, окрім гріха, Котрий може й спокушуваним допо­могти (Євр. 4, 14-16). Він може завжди рятувати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за нас заступитись (Євр. 7, 25). І Сам Він у прощальній бесіді з учнями заповідав звертатися з мо­литвою про клопотання до Нього після Його уславлення: "Коли будете просити в Моє Ймення, то вчиню, щоб у Сині прославивсь Отець. Не просили ви досі нічого в Ім'я Моє. Просіть і отримаєте" (Ін. 14, 13-14; 16, 24). Це клопотання Ісуса Христа складається з того, що Він представ перед Богом Отцем в силу викупних заслуг Своїх.

2. Він обіцяв просити в Отця і послати людям Духа Святого: "Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А ко­ли Я піду, то пошлю вам Його" (Ін. 16, 7; пор.: 14, 16). Згідно з обіцянкою Своєю, посівши праворуч Бога Отця, Він справді послав до апостолів, які залишилися на землі, Св. Духа, щоб Він як з ними, так і з усіма, хто вірує в Христа, перебував на віки вічні (Ін. 14, 16), наставляючи їх на всяку правду, тобто істину (Ін. 16, 13), роздаючи їм на користь різні дари (1 Кор. 12, 7, 11) і надаючи людям рятівні плоди викуплення. Взагалі від Викупи­теля, що сидить праворуч Отця, посилається нам "усе, що потрібно для життя та побожності, що подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою" (1 Петр. 1, 3).

З посланням Духа Святого і Той, Хто вознісся й сидить праворуч Отця - Господь наш Ісус Христос - ніколи не переривав, не перериває і не перерве внутрішніх найживотворніших стосунків з тими, хто вірить у Нього. Він завжди був, є і буде залишатися невидимим Главою ство­реної Ним на землі Церкви (Еф. 5, 23-27). "Я перебуватиму з вами по­всякденно аж до кінця світу" (Мф. 28, 20).

3. Нарешті, взявши, як Боголюдина, участь у володарюванні і світоуправлінні Свого Отця, Він має у Своїй Божій владі всі засоби, щоб ске­ровувати всі події світу, усі сили життя, щоб захищати і примножувати Своє царство, щоб для всіх, слухняних Йому, бути винуватцем спасіння вічного (Євр. 5, 9), допомагати віруючим у боротьбі з ворогами їхнього спасіння, сприяти успіхам Євангелія всіма силами неба і землі. І царст­венна влада Його колись повинна подолати всіх ворогів Його царства. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми.

Він остаточно скасує всякий уряд, усяку владу і силу, тобто царст­во сатани. Буде скасований і останній ворог - смерть. Тоді ж настане оновлення неба і землі в свободу слави чад Божих, і коли все буде підкорене Йому, тоді настане суд Його над світом; після того ж і Сам Син "упокориться Тому, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все" (1 Кор. 15, 24-28) [73. С. 136-1381.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Поняття про потрійне служіння Ісуса Христа.

2. Святе Письмо про пророчу і просвітницьку діяльність Христа.
  1. Святе Письмо про сутність Євангельського закону.
  2. Святе Письмо про Старозавітний і Євангельський закон.
  3. Всезагальність Євангельського закону.
  4. Святе Письмо Старого Завіту про сутність викуплення.
  5. Святе Письмо Нового Завіту про сутність викуплення.
  6. Святі отці і вчителі Церкви про викуплення.
  7. Поняття про Первосвященицьке служіння Ісуса Христа.
  1. Святі отці Церкви про втілення Сина в справі викуплення.
  2. Земне життя Спасителя як подвиг викуплення.
  3. Святе Письмо про страждання та смерть Боголюдини як жертви викуплення.

13. Всеохоплююче значення спасительних плодів жертви Христової.
  1. Критичний огляд інших поглядів на викуплення.
  2. Поняття про царство Христове та Його царське служіння.
  3. Святе Письмо про виявлення царської влади Христом у дні приниження.
  1. Святе Письмо про сутність зшестя Христа в пекло та перемогу над ним.
  2. Святе Письмо про значення воскресіння Христа в справі викуплення.
  3. Святе Письмо про вознесіння Христа на небо і відкриття для віруючих у Нього царства небесного.
  4. Святе Письмо про вічне володарювання Христа і сидіння праворуч Бога Отця.

Розділ 4. Про Бога Освятителя

Підрозділ 4.1. Про благодать як силу, що освячує

§ 4.1.1. Необхідність Божественної допомоги для отримання плодів викуплення.

Послання Духа Святого і Його дії заради нашого спасіння. Поділ вчення про Бога Освятителя

Господь Ісус Христос Своїм втіленням, життям, вченням, смертю й уславленням за людською природою подарував чи влаштував все не­обхідне для спасіння людей. За Його заслуги всі люди одержали змогу бути спасенними. Але щоб скористатися благами викуплення, які приго­товані й зосереджені в особі Викупителя, люди повинні стати Христови­ми (1 Кор. З, 23; Рим. 8, 9). Викупні Його заслуги можуть бути дані і да­ються не всякому, а тільки тим, котрі мають з Христом духовне споріднення, мислять і діють в дусі Христа, наслідують Його життя (Рим. 6, 5-11; 8, 7; Гал. 4, 19), перебувають з Ним, новим Адамом, у та­кому ж нерозривному духовному союзі, у якому кожен перебуває (тілес­но) з першим Адамом (Рим. 5, 15-19), чи в такому ж єднанні, яке є між лозою та її гіллям (Ін. 15, 4-5), між головою та частинами тіла (1 Кор. 12, 12-27). Але власними силами грішна людина не може позбутися старої людини і стати новою, створеною за образом Того, Хто створив її (Кол. З, 10; Еф. 4, 22-24), не може із чада гніву Божого стати чадом Божим і жити новим життям у Христі і з Христом, пригорнутися до Христа і ста­ти частиною Його тіла. Сама по собі не може вона навіть назвати Ісуса Христа Господом (1 Кор. 12, 3), як годиться, з істинною та живою вірою. Для засвоєння спасіння, що дарується у Христі й Христом грішній лю­дині, потрібна божественна допомога. І така допомога подарована нам любов'ю Божою заради заслуг Викупителя.

Спаситель, покидаючи світ, дав апостолам, а в їхній особі усім тим, що спасуться, таку обіцянку: "Вблагаю Отця Я і Утішителя дасть вам; Утішитель же Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє" (Ін. 14, 16, 26). У день П'ятдесятниці Дух Святий з'явився у світ з дарами рятівної благодаті, об'явився видимим чином і відчутним для душі людської (Діян. 2, 1-4) подібно до того, як і перебування серед людей втіленого Бога Слова, і це стало відчутним через зовнішні почуття. Перебуваючи з дня П'ятдесятниці й дотепер вічно в Церкві, Дух Святий через Церкву подає нам все необхідне для нашого спасіння, уготоване нашим Вику­пителем, утворює відновлення і оживотворення кожної людини, при­щеплює нас до Нього, як дикі маслини, а через Христа всіх приводить до Отця.

Отже, у домобудівному плані Бога про спасіння людей викуплен­ням людини Сином Божим настає прищеплення викупленого людства до Викупителя силою Духа Святого, інакше присвоєння людині викуп­них заслуг Христа благодаттю Св. Духа, що означає благодатне виправ­дання й освячення людини.

Під час викладення вчення про освячення людини чи про Бога Ос­вятителя людині потрібно, зокрема, розкрити вчення про благодать Бо­жу як силу посвячуючу, про Церкву з її ієрархією як орган, через який здійснюється освячення людини, про таїнства як засоби освячення [47, С 181-188; 73, С. 190-199].

§ 4.1.2. Вчення Одкровення про благодать

Слово "благодать" ( gratia) вживається у Святому Писанні в різних значеннях. У Новому Завіті цим словом часто позначається Бо­жественне милосердя до людини, Божественна любов, Боже благо­воління (прихильність), здійснена Христом справа викуплення з усіма її плодами та наслідками, Євангельська й апостольська проповідь.

Нерідко словом "благодать" позначається як у Святому Письмі, так і в творах святих отців особлива, надприродна, невідома для нас сила Божа, сила Христова (2 Кор. 12, 9), або благодать Святого Духа [109, С 33].

Освячення людини або засвоєння людьми плодів викуплення дає дарована Богом, згідно з заслугами Викупителя, благодать. Слово "бла­годать", означаючи, взагалі, благий дар (від благого і з благості), у Ново­му Завіті виступає майже виключно атрибутом Бога як Причини всіх благ, і притому у двоякому розумінні: у значенні божественної власти­вості стосовно людей, і в значенні божественної сили, яка здійснює спасіння людини.

Божа властивість, часто визначена в Новому Завіті словом благо­дать, - це любов, благовоління, милість Божа, що виявляється в різних дарах і благодіяннях Божих до людей. Так, у привітанні архангела св. Діві знайшла благодать у Бога (Лук. 1, ЗО; пор.: 2, 40, 52; Діян. 7, 46) слово благодать означає, очевидно, благовоління Боже до Пресвятої Діви. У вітаннях ап. Павла на початку багатьох із його по­слань, у яких він бажає християнам від Бога благодаті, милості й миру або просто благодаті й миру, визначається благовоління Боже стосовно людей, тобто вияв Його властивості по відношенню до них. У цьому ж значенні ап. Петро називає Бога Богом усякої благодаті (1 Петр. 5, 10), Тим, Хто дарує всіляку благодать (1 Петр. 4, 10), а ап. Павло говорить про Нього, що Він має силу всякою благодаттю нас збагатити (2 Кор. 9,

8), тобто різними благами, земними і духовними. Та особливо часто цим словом позначається любов Божа до грішної людини, визначена спра­вою викуплення людства. У Христі з'явилася Божа благодать, що рятує всіх людей (Тит. З, 4).

Іноді словом благодать позначають окремі сторони і прояви викуп­ної справи Христової. Так, у Євангелії Іоана благодаттю назване дане через Ісуса Христа Одкровення, Його Євангеліє, наприклад, у словах: "Слово сталося тілом... повним благодаті та правди.., а благодать та правда з'явилася через Ісуса Христа" (Ін. 1, 14-17; пор.: Лук. 4, 22). Апо­стольська проповідь Євангелія також нерідко називається благодаттю (Діян. 14, 3, 26; 27-28; 20, 24-25, 32; 1 Петр. 5, 12; Юд. 4).

Повнота любові Божої, яка виявляється перш за все у викупленні, виливається на людей і у формі живої та діяльної сили, котра дає лю­дям можливість засвоїти плоди викуплення, відроджує й допомагає їм здійснювати своє спасіння.

Благодать є особливою силою Божою, силою Христовою. Так, Ісус Христос, наказуючи апостолам "від Єрусалиму не відходити, а чекати обітниці Отчої", про послання Св. Духа казав їм: "Приймете силу, як Дух Святий злине на вас" (Діян. 1, 4, 8). Під час незвичайного з'явлення Сво­го ап. Павлові, після трикратної молитви апостола про видалення з йо­го тіла колючки посланця сатани, Він сказав: "Досить тобі Моєї благо­даті, бо сила Моя здійснюється в немочі". Апостол зрозумів благодать саме як силу Божу, що живе і діє в ньому: "Краще я буду хвалитися своїми немочами, щоб сила Хриртова вселилася в мене" (2 Кор. 12, 9). Говорить він про себе, як про людину, що Благодаттю Божою із гоните­ля Церкви Божої стала апостолом: "Я те, що є, і благодать Його, що в Мені, не даремна була" (1 Кор. 15, 10).

Сила ця дарується людині незалежно від її гідності й заслуги з її бо­ку: вона є даром Божим, чистим, що виливається в серця людей зара­ди заслуг Викупителя. "Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то - дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився" (Еф. 2, 8-9). "Дарма виправдовуються Його благодаттю, через викуплення, що в Ісусі Христі" (Рим. З, 24; пор.: Тит. З, 5-6). Вирази "дарма" і "благодаттю" в ап. Павла рівнозначні. Якщо благодаттю, мовить він, то не за діла (спра­ви), інакше це була б уже не благодать (Рим. 11, 6).

Цей дар виливається в людські серця з волі Бога Отця через Сина у Святому Дусі. У Святій Трійці джерело всіх дарів, які даються людині, природних і надприродних. Усі особи Св. Трійці беруть участь у поданні рятівної благодаті.

Зокрема, Бог Отець є джерелом нашого освячення благодаттю. За Його благоволінням вливається благодать у наші серця. Він послав у

світ Духа Утішителя. І до нього закликав Викупитель: "Отче Святий, ос­вяти Ти їх правдою! Твоє слово - то правда" (Ін. 17, 17; пор.: 6, 64; 1 Сол. 5, 23). Апостоли говорять, що "послав Бог у наші серця Духа Сина Свого, що викликає: "Авва, Отче" (Гал. 4, 6). Бог (Отець) дав у наші сер­ця завдаток Духа (2 Кор. 1, 22). Духа вони називають Духом Божим (Рим. 8, 9,14; 1 Кор. 3,16; Еф. 4, ЗО). Тому і сама благодать називається благодаттю Бога Отця (1 Кор. 1, 3; Еф. 1, 6; 3, 7 та ін.), благодаттю Бо­жою чи від Бога (Рим. 5, 15; 1 Кор. З, 10; 2 Кор. 6, 1; Гал. 2, 21 та ін.).

Син як Спаситель заслужив для нас благодатні дари Св. Духа і є причиною нашого освячення. Згідно з Його заслугами і за Його клопо­танням, і в ім'я Сина посланий був Дух Святий. Без Його заслуг Він не був би і посланий: "Не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще про­славлений" (Ін. 7, 39). Саме тому і сама благодать називається благо­даттю, даною в Христі Ісусі (1 Кор. 1, 4; 2 Тим. 1, 9), благодаттю Хрис­товою (Гал. 1, 6; пор.: Рим. 16, 24; 1 Кор. 16, 23 та ін.), силою Христо­вою (2 Кор. 12, 10), а Дух Святий Духом Христовим (Рим. 8, 9), Духом Сина (Гал. 4, 6); Сам Син зображується роздавачем Св. Духа і Його дарів віруючим (Ін. 7, 37-38).

Дух Святий, посланий у світ від Бога Отця Сином, забажав узяти на Себе справу надання людям заслуг Христових і тому, власне, Він і є ви­конавцем нашого освячення. Виливання на спасенних благодаті Божої та Христової є дією Св. Духа. Дух Святий здійснює виправдання Ним же притягнених до Христа грішників, але не Сам Собою, а через сповіщен­ня правди Христової, відроджує їх у хрещенні (Ін. З, 5; пор.: Тит. З, 5; 1 Кор. 6, 11; 1 Петр. 1,2-3), виливається в саме єство їхнє (Тит. З, 6; 1 Сол. 4, 8), точніше в їхні серця (2 Кор. 1, 22; Гал. 4, 6; Рим. 5, 5; 8, 15) так, що віруючі стають місцем перебування Духа Божого: Дух Божий живе у них (Рим. 8, 9; 1 Кор. З, 16), а тіла християн є храми Св. Духа (1 Кор. 6, 19). Дух Святий, Який живе в людях, утворює основу благодаті, тому й сам вираз "благодать", і "Дух Святий", і "дар Св. Духа" є у Писанні взаємо­замінними (пор., наприклад, Рим. 1, 5 і Гал. 3,2; Рим. 15, 15 і 5, 5; Євр. 12, 28 і Рим. 8, 23 та ін.), а Сам Св. Дух називається Духом благодаті (Євр. 10, 29).

Свої рятівні дії у наданні людям заслуг Викупителя благодать, як зображує Одкровення, здійснює, не знищуючи людської свободи, не діючи на неї нездоланно, а йде назустріч людській свободі з дарами ви­купних заслуг Христових, інакше влаштовує спасіння людини за співу­частю її самої.

Таким чином, можна дати визначення благодаті як сили освячую­чої: благодать є особливою силою божественною, силою Духа Святого, любов'ю Божою, що подарована заради заслуг Викупителя і є такою,

що надає їм ці заслуги внутрішньою таємною дією на природу людини разом з її природними силами й спроможностями [47, С. 188-192].

§ 4.1.Э. Виправдання й освячення

Той, хто звернувся до Христа, тобто покаявся, увірував у Христа й, не вагаючись, перед Церквою засвідчив про своє відречення від зла (від сатани і всіх справ його) й готовність та рішучість іти за Христом, стає здатним і удостоюється нового й вищого дару милосердя Божого; Бог через хрещення водою і Духом здійснює виправдання та освячення йо­го, одним словом відродження.

Виправдання полягає в тому, що, у силу заслуг Христа Спасителя, благодаттю Божою не тільки знімається з грішної, але віруючої людини засудження або прокляття Боже за гріхи уроджені, успадковані від Ада­ма, і гріхи вільновчинені, та й самими ділами вона очищується від вся­кого гріха. Отець дарує відпущення гріхів, Син бере їх на Себе, а від гріховної скверни очищає Дух Святий, як пояснювали богоосвічені отці Церкви. Внаслідок того, що виправдання полягає не тільки у знятті з лю­дини осуду за гріх або у прощенні гріха як провини (оголошення її пра­ведною перед судом Божим в юридичному розумінні), а й у дійсному, справжньому знищенні всього гріховного в людині, виправдання водою і Духом є разом з тим і освяченням. Виправдання й освячення, таким чином, в дійсності збігаються, невід'ємні одне від одного: грішна люди­на, яка завдяки дії Божої благодаті очищується від усього гріховного, справді стає праведною, а, отже, і виправданою, тобто звільненою від гріха (як провини). І навпаки: з неї знімається звинувачення і засуджен­ня за гріх, тому що вона дійсно стала освяченою, такою, що володіє тією праведністю та невинністю, якою володів Адам до переступу.

На виправдання й очищення від гріхів як на одне із благ, що прине­се з Собою Месія, вказувалося ще у Старому Завіті. З пришестям Месії, говорить, наприклад, пр. Даниїл, "переступ буде докінчений... вина бу­де спокутувана... і вічна правда приведена" (Дан. 9, 24; пор.: Іс. 43, 25 та ін.).

Та найзрозумілішим чином вчення про дарування виправдання й освячення тим, хто звернувся до Христа, виражене, звичайно, у Ново­му Завіті. Так, іудеям, схвильованим проповіддю ап. Петра про Розп'ятого і Воскреслого, які запитували, що їм робити, апостол відповідав: "Покайтеся! І нехай же охреститься кожен із вас в ім'я Ісу­са Христа, на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви прийме­те!" (Діян. 2, 38). Тих же іудеїв з приводу зцілення кривого він закликав: "Покайтеся ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріха­ми!" (Діян. З, 19). Ап. Павло, зображуючи стан виправдання, у який по-

ставлені після свого навернення коринфяни, між інший говорив їм: "І такими [тобто, винними в різноманітних язичницьких гріхах і пересту­пах, ідолослужіннях, блудодіянні, користолюбстві та ін.] були дехто з вас, але ви обмились, освятились, виправдались іменем Господа Ісуса Христа і Духом нашого Бога освятились, виправдалися" (1 Кор. 6, 11). Зрозуміло, що апостол навчає розуміти освячення, поєднане з оми­ванням (в хрещенні) і виправдання віруючих Духом Святим в ім'я Ісуса Христа, як дарування справжньої і внутрішньої праведності та святості, що є не менш реальним, ніж протиставлена цій праведності колишня їхня поведінка. Він же навчає, що кров Христова очищує наше сумління від мертвих справ (Євр. 9, 14) та відповідних вчинків [73, С 198-202].

§ 4.1.4. Благодать, яка зберігає і повертає духовне життя

Відродження водою і Духом вважається лише початком нового хри­стиянського життя і разом з тим початком відновлення людини, подібно до того, як і природне народження є лише початком життя. Але залиш­ки єства "колишньої людини", сліди утворених попередньо злих якос­тей, "колючка гріха", тобто змога і нахил до гріха, хоча, звичайно, знеси­лена й ослаблена, залишається і в людині відродженій. Перемогти та знищити у собі ці залишки, повернути праведність, даровану через хре­щення водою та Духом (об'єктивну праведність), у праведність, створе­ну вільними зусиллями духа (суб'єктивну), досягати міри повного віку Христового й наповнитися всією повнотою Божою (Еф. З, 19) і є для відродження основним завданням всього її земного життя. Виконати це завдання одними власними силами людина не в змозі. Їй необхідні по­дальша допомога і сприяння благодаті, необхідні не тільки для збере­ження, зміцнення і повернення духовного життя, а й для перебування у ній до кінця, навіть після утвердження у вірі й доброчесності. Церква відкинула вчення не тільки пелагіан, ніби благодать взагалі не є не­обхідною для спасіння, а й думку напівпелагіан, які стверджували, що благодать якщо й необхідна, то лише для утвердження у вірі й добро­чесності того, хто навернувся до Христа, а не є необхідною для перебу­вання у вірі до кінця життя, як і для початку самої віри, тобто для навер­нення (Карф. соб. 125 і 126 пр.; [75, С. 42-44]). І ця благодатна допомо­га для здійснення віруючими свого земного спасіння - усі божественні сили, які для життя і благочестя справді даруються їм.

Ісус Христос навчав: "Як та вітка не може вродити плоду сама з се­бе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебува­ти не будете. Я - виноградина, ви - галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я

в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви" (Ін. 15, 4-5). Цими словами дається зрозуміти, що той, хто увірував, не може приносити ніяких християнських плодів, якщо не перебуватиме на Виноградині Ісусі Христі та не буде живитися, підкріплюватися й підно­ситися Його безпосередньо животворящою силою.

Ап. Павло навчає, що саме бажання, прагнення спастися і виконан­ня бажання, не кажучи вже про нашу діяльність, залежить від допомоги благодаті Божої, яка надихає та зміцнює віруючого. Наставляючи зі страхом та трепетом виконувати спасіння, він відзначає, однак, що "Бог викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю" (Фил. 2, 12-13), на противагу тому, як гріх, що живе в людині, спрямовує всі помисли серця на зло. Дію цієї сили Божої, яка сприяє здійсненню спасіння, апо­стол уподібнює до таємної дії сили природи, яка вирощує рослини і є важливішою і вищою від насадження і поливання (євангельської про­повіді): "Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив. Тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить!" (1 Кор. З, 6-7). Усіляке духовне добро, здійснюване християнином, відбувається за сприяння цієї сили: "А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на та­ких!" (Гал. 5, 22-23). Духом Божим християнин міцно утверджується у внутрішній людині, тобто стає сильним духом і досягає такої віри, кот­рою Христос вселяється в його серце (Еф. З, 16-17). "Дух допомагає нам у немочах наших; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як на­лежить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями" (Рим. 8, 26). Дух допомагає долати найсильніші спокуси (2 Кор. 12, 9), навіть навчає нас молитві.

Сила Божа, скеровуючи і підтримуючи нас протягом усього нашого життя, і завершує наше спасіння. Віруючі "бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з'явитися останнього часу" (1 Петр. 1, 5). "Той, хто розпочав добре діло, виконає його аж до дня Ісуса Христа" (Фил. 1, 6; 1 Кор. 1,8).

Звідси зрозуміло, чому апостоли у своїх благобажаннях христия­нам так часто виявляють бажання, щоб їм була послана рятівна благо­дать від Бога, наприклад: "Сам Бог світу нехай освятить вас цілком до­сконало (у всій повноті), а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай не­порочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!" (1 Сол. 5, 23; пор. Рим. 15, 13; Євр. 13, 211 та ін.) [73, С 202-213].