Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига
Подобный материал:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   47
§ 3.2.17. Христос як Первосвященик

Як пророк, Ісус Христос сповістив слова життя вічного (Ін. 6, 68), і не тільки сповістив, а й Своїм безгрішним та святим життям в подобі тіла гріховного (Рим. 8, 3) показав людям шлях праведного життя, яке веде до спасіння від смерті чи погибелі. Однак одне лише навчання істини і приклад досконалого життя не можуть врятувати людину, подібно до того, наприклад, як не виліковується той, що вмирає, якщо до його одра приведуть квітучу здоров'ям людину і порадять наслідува­ти її. Для спасіння людини необхідно було не тільки навчити людей відповідного шляху, а й встановити союз або спілкування, зруйнований гріхом; бо поза Богом нема спасіння. А відновлення такого союзу, або примирення Бога і людини, вимагало знищення гріховної перешкоди між Богом і людиною, тобто, з одного боку, примирення вічної правди Божої з грішним родом людським, а з іншого - знищення в самій людині гріховної сили, що роз'єднала її з Богом, оновлення чи відтворення лю­дини. Єдинородний Син Божий, Який втілився, здійснив велику справу примирення Бога з людиною та людини з Богом через Своє, служіння родові людському, чому було прообразом в Старому Завіті служіння первосвященика.

Старозавітний первосвященик був представником єврейського на­роду і прохачем за нього перед Богом. Його обов'язок полягає переваж­но в тому, щоб він приносив жертви та молитви за себе і за людей (Євр. 7, 27) і один раз на рік заходив у Святая святих з кров'ю для окроплен­ня святилища, щоб цим очищати гріхи власні та гріхи народу (Євр. 9, 7). Ісус Христос як первосвященик виконав це найдосконалішим чином. Бу­дучи Сам безгрішним, Він прийняв на Себе гріхи всього світу, приніс Са­мого Себе правді Божій в очищувальну жертву за прийняті на Себе гріхи і через це став джерелом нашого позбавлення від гріхів, викуплен­ня і освячення (1 Кор. 1, ЗО; Рим. З, 25-26). І таким чином Він не тільки

відновив знищений гріхом союз між Богом і людиною, а й відкрив усі скарби любові Божої до людини.

Первосвященицьке служіння Ісуса Христа охоплює все Його земне життя від втілення до хресної смерті. Але саме хресна смерть Ісуса Христа, тобто страждання та смерть Боголюдини, є жертвою викуплен­ня і спасіння людини [47, С 122-125].

§ 3.2.18. Знамення втілення Сина Божого в справі викуплення

Справу примирення Бога і людини Син Божий почав у самому Своєму втіленні. Втілення Його було необхідним для здійснення викуп­лення не лише тому, що без втілення не могло бути ні хресної смерті, ні земного життя Боголюдини. Воно й саме по собі має значення у справі викуплення: іпостасне на вічні часи поєднання божества і людини в особі Ісуса Христа, Який став Посередником між Богом і людиною, є по­чатком і основою відновлення такого тісного союзу людини з Богом, який тільки можливий. У Його особі Бог і людина зустрілися й примири­лися між собою, стали одним цілим. Бог, втілившись в особі Ісуса Хри­ста, Сам прийшов до людей, наблизився до них так, як це тільки мож­ливо; сприйнявши нашу природу, крім її гріховності, Він жив з людьми їхнім життям як з братами тілом і духом (Євр. 2, 11-14). Через це Він і ввів людей у найтісніше єднання з Богом не за духом тільки, а й за тілом. Людина стала близькою та рідною Богові в Його Єдинородному Синові, Який сприйняв нашу природу в іпостасне поєднання з Собою. Людство в Його особі удостоїлось обожнення, було підняте на божест­венну й небесну висоту по правиці Бога Отця. І оскільки Він - одне ціле з Отцем, то і віруючі в Нього вводяться в спілкування з Богом до такого ступеня, що всі стають одним цілим (Ін. 17, 20-23).

Таке основоположне значення у справі викуплення надавали втіленню Сина Божого і древні учителі Церкви. "Бог Слово, - навчає св. Іриней, - за безмірною благістю Своєю став тим, що і ми, щоб і нас зробити тим, що є Він" [119, С. 9]. На думку св. Афанасія Великого, Сло­во олюднилося, щоб ми обожилися (Слово про втілення, 54) [119, С 9]. Св. Григорій Богослов сповідує: "Богом був Ти (Христе) від віку, люди­ною ж об'явився нам на останок, щоб після того, як Сам Ти став люди­ною, мене зробити Богом" [119, С 9]. "Бог олюднився і людина обожи­лася" [119, С 9; 130, С 161].

§ 3.2.19. Земне життя Спасителя як подвиг викуплення

Усе земне життя Спасителя - найсвятіше, наповнене всякої прав-

ди і послуху Отцеві, з усіма його скорботами - служить продовженням взятої Ним на Себе справи примирення людей з Богом, початої у втіленні. Ісус Христос Своїм життям здійснив те, що повинен був здійснити рід людський. Людина винна була перед величчю Божою у своєму відділенні від Бога, у непослуху волі Його, у шуканні незалеж­ності від Бога, рівності з Ним (Бут. 3-8 гл.). Кожен із наступних гріхів був новим виявом ворожості до Бога (Рим. 8, 5-7). Необхідним наслідком відділення людей від Джерела життя і всезагального переступу людей було засудження гріха праведним судом Божим, різні лиха та страждан­ня в житті людей, найважче з них - смерть, як тимчасова, так і вічна.

Дії Божі для спасіння людини, звичайно, повинні були стати проти­лежністю тому, що відбулося під час її падіння. Викорінення гріха в лю­дях могло статися через заміну Посередником, Який взяв на Себе гріхи світу, непослух Бога послухом Йому, позитивного супротиву Його волі дійсним виконанням її, самолюбства чистою і святою любов'ю до Бога, гріховності праведністю. Єдинородний Син Божий благоволів з'явитися таким Посередником, узяв на Себе гріхи всього людства і кару за них, "прийнявши вигляд раба" (Фил. 2, 7). Він виявив найдосконалішу покірність волі Божій замість зухвалої непокори людей Богові та ви­терпів присуджені людині правдою Божою скорботи, страждання та смерть, щоб задовольнити правосуддя Боже за все людство.

Несіння Спасителем цього двоякого хреста - хреста самовідда­ності та покірності і хреста страждань та скорбот - називається в Пи­санні днями тіла Ісуса Христа (Євр. 2, 7) і Його стражданнями (1 Петр. 1, 4), а богословською мовою - станом приниження або умалення на­шого Спасителя (на основі Фил. 2, 7). Воно охоплює все Його земне життя й особливо виявилося в Його хресних стражданнях та смерті.

Входячи у світ, Він говорив Отцю Своєму: "Тіло приготував Мені Ти... ось іду... волю чинити Твою, Боже" (Євр. 10, 5, 7; пор. Пс. 40, 7-9). "Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Себе Самого, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини, і подобою ставши як людина. Він упокорив Себе, бувши слух­няним аж до смерті, і то смерті хресної" (Фил. 2, 6-8). Під час Свого гро­мадського служіння Він багаторазово свідчив, що прийшов чинити не Свою волю, а волю Отця Свого: "Я з неба зійшов не на те, щоб волю чи­нити Свою, але волю Того, Хто послав Мене" (Ін. 6, 38). "Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити" (Ін. 4, 34; пор. 5, ЗО; 14, 31). Цим найдосконалішим виконанням волі Божої, чи покірністю, яка є змістом правди Христової (Рим. 5, 19), Ісус Христос, прийнявши на Себе непослух та провину людей перед Богом, загладив їхній непослух перед Богом і тим переміг гріх, людину зробив правед-

ною та достойною любові Божої, заслужив життя для всього людства, повинного смерті за свою гріховність: "Як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, - навчає апостол, - так і через праведність одно­го прийшло виправдання для життя всіх людей. Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух одного багато-хто стануть праведними" (Рим. 5, 18-19). Звичайно, за умови до­брої волі та засвоєння людьми правди Христової.

З прийняттям на Себе гріхів усього світу й провини за всезагальну гріховність Спаситель прийняв на Себе і всі покарання за гріх, "ставши за нас прокляттям" (Гал. З, 13), і виніс за нас усі кари, призначені прав­дою Божою за наші беззаконня (провини). "Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив... А Він був поранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж рана­ми нас уздоровлено!" (Іс. 53, 4-5). Все Його земне життя - хрест Його вільних страждань та мук і скорбот, які Він, безгрішний, виніс заради нас грішних. Та звершилось жертвоприношення Христове тільки в Його хресних стражданнях і смерті.

Сам Він відкрився учням Своїм: "Обгорнена сумом смертельним душа Моя" (Мф. 26, 38). Він так сумував і тужив під тягарем гріхів людських і з такою напругою молився про те, щоб минула Його ця ча­ша, що з Нього капав кривавий піт. Він трикратно благав: "Отче Мій! Ко­ли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте не як Я хочу, а як Ти..." (Мф. 26, 39). Він тримав усе словом Сили Своєї (Євр. 1, 3), і Ан­гел з'явився з неба до Нього і додав Йому сили (Лук. 22, 43). На хресті, якому Він був відданий, з найжорстокішими муками тілесними, які не­можливо описати, з'єднались і душевні скорботи, і муки. Залишений близькими людьми, зносячи всілякі глузування та лайку повсталих про­ти Нього, Він в останні хвилини Своїх страждань зазнав і найважче із покарань за гріх - почуття того, що Бог залишив Його (богоостав­леність) (Мф. 27, 46). Невимовні страждання Агнця Божого залишились добровільним принесенням і самого свого життя у жертву викуплення за гріхи світу [73, С 103-105].

§ 3.2.20.Учення Одкровення і Церкви про страждання та смерть Боголюдини як жертви викуплення

Страждання Ісуса Христа, які закінчилися Його хресною смертю, не те ж саме, що страждання і смерть звичайних людей, а мають особли­ве і велике промислительне значення. Лиха і скорботи життя, хвороби і взагалі страждання для звичайних нащадків Адама є фатальними наслідками первородного гріха і виховними покараннями за їхню особи-

сту гріховність. Але Ісус Христос як безгрішний, особисто вільний від цих лих та скорбот життя. Так само і смерть Його не є необхідним за­вершенням земного життя, чим є смерть для всіх людей. Як і все земне життя Його було жертвою для викуплення людини, так і окремо такою викупною жертвою всього була Його хресна смерть. Вона є змістом, ос­новою і разом з тим завершенням жертвопринесення Христового. Внаслідок принесення такої жертви Господь Ісус Христос іменується і є у власному розумінні Викупителем і Спасителем роду людського.

1. Учення про те, що хресна смерть Ісуса Христа є жертвою викуп­лення за гріхи світу, є основною істиною християнства. В Одкровенні це вчення виражене чітко і рішуче.

Смерть Ісуса Христа як справжнього Месії ще в Старому Завіті зо­бражувалася як смерть викупна за гріхи людей. Таке значення її підкреслено в різних образах, особливо різними родами жертв (крива­вих). Жертви були образами майбутнього жертвопринесення Ісуса Хри­ста. Тому Він, як прообраз усіх жертв, у Писанні називається Агнцем (Іс. 53, 7). У Новому Завіті найменування Ісуса Христа Агнцем зустрічається 29 разів. Жертви у Старому Завіті, особливо жертви ви­купні, умилостивні або ублагальні (такими є жертви за гріх і жертва про­вини), були принесені з метою вимолити у Бога прощення гріхів, прими­рення з Ним і звільнення від покарання за них; гріхи перенеслися на не­винну тварину, смерть чи кров якої і були заміною смерті грішника, виз­наченою правдою Божою за гріхи. Жертва, яка приносилася в великий день очищення, особливо глибоко пояснює справжній сенс і прообраз-ний характер старозавітних жертв (Лев. 16).

Ще більш прямі вказівки на страждання та смерть Месії як жертву викуплення містяться в пророцтвах. Так, пророк Ісайя зображує "Мужа скорбот", Месію, Який постраждав за наші гріхи і стражданнями Своїми знайшов для нас спасіння (Іс. 53, 4-6), і порівнює Його з Агнцем, що йо­го вели на жертовне заколення (Іс. 53, 7). Господь взяв на Себе наші не­мочі і наші болі поніс. Пророк Даниїл говорить, що Ісус Христос Влади­ка мав постраждати і вмерти, щоб докінчений був переступ, і гріх був спокутуваний, і загладжені провини, і щоб "вічна правда була приведе­на" (Дан. 9, 24). На основі таких чітких та зрозумілих пророцтв, під час першої появи Месії свідчив про Нього словами пр. Ісайї Його Предтеча: "Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!" (Ін. 1, 29).

Коли вже наблизився час Його хресних страждань і смерті; Він Сам говорив Своїм учням: "Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити і душу Свою дати на викуп за багатьох!" (Мф. 20, 28; Лук. 10, 45). Слово по-грецьки означає ціну чи платню, за яку, наприклад, посвячені на жертви Богові первістки

звільнялися від цього (Числ. 18, 15-16), військовополонені та раби одержували свободу (Лев. 19, 20; 25, 51; Іс. 45, 13; пор.: 1 Кор. 6, 20; 7, 23), злочинці, зобов'язані нести за законом покарання і навіть смерть, іноді звільнялися від кари (Вих. 21, ЗО; Числ. 35, 31-32; Притч. 6, 35). Та­ке ж значення мало і пожертвування Ісусом Христом Своїм життям. Ми зобов'язані були нести смерть як покарання за свої гріхи, але Його смерть стала викупною платою чи засобом для звільнення нас від цьо­го покарання, заміною нашої смерті.

У притчі про доброго пастиря Він говорив: "Я Пастир Добрий! Пас­тир добрий кладе життя власне за вівці... І власне життя Я за вівці кла­ду... Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його" (Ін. 10, 11, 15, 18).

Таким чином, добровільна смерть Ісуса Христа є смертю за людей, ціною нашого викуплення чи спокутування від смерті. Під час бесіди про хліб життя ісус Христос навчав: "Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світу дам" (Ін. 6, 51). У цих словах доводиться, що Ісус Христос віддав Своє тіло, щоб дарувати світові життя, тобто що Його смерть є викупною жертвою. На останній вечері, подаючи учням хліб, Він сказав: "Це тіло Моє, що за вас віддається" (Лук. 22, 19), і, по­даючи чашу благословення, мовив: "Це кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!" (Мф. 26, 28), або як пере­дається в іншого євангеліста: "Ця чаша - Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається" (Лук. 22, 20; пор.: 1 Кор. 11, 23).

У словах "ця чаша - Новий Завіт у Моїй крові" хресна смерть Ісуса Христа порівнюється зі старозавітною жертвою завіту, яку Мойсей приніс за народ під час укладання союзу з Богом на горі Сінай (Вих. 24, 3-8; пор.: Євр. 9, 18-23), це показує, що Своїй смерті Ісус Христос на­давав значення жертви.

Так навчали й апостоли про значення смерті Христової. Ап. Петро наставляє: "Не тлінним сріблом або золотом (чим звичайні військовопо­лонені та раби викупляються) викуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти" (1 Петр. 1, 18-19); "Він тілом Своїм підніс Сам гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для пра­ведності жили, Його ранами ви вздоровилися" (1 Петр. 2, 24). І ще: "Хри­стос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але Духом оживле­ний" (1 Петр. З, 18). Ап. Іоан навчає, що кров Ісуса Христа очищає нас від усякого гріха (1 Ін. 1, 7).

Та особливо різноманітні свідчення ап. Павла про викупне значен­ня смерті Христової. Усю євангельську проповідь він називає про­повіддю про Христа розп'ятого (1 Кор. 1, 23; пор.: Гал". З, 1). "Я передав вам найперше, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням" (1 Кор. 15, 3; пор.: Гал. 1, 4; 2, 20), помер за нечестивих (Рим. 5, 6-8; пор.: 4, 25 і т. ін.). "Христос викупив нас від прокляття зако­ну, ставши прокляттям за нас" (Гал. З, 13), тобто Ісус Христос, будучи Сам вільним від прокляття Закону від осуду чи кари за невиконання за­кону (прокляття, як бачимо із Гал. 3,10, означає те ж саме, що і осуд за невиконання закону; див. Рим. 8, 1), терпить на Собі осуд, якому підля­гають люди, що зробили провини, і тим здобуває їм викуплення. За сло­вами того ж апостола: "Маємо в Ньому викуплення кров'ю Його, про­щення провин через багатство благодаті Його" (Еф. 1, 7; Кол. 1,14), тоб­то Його кров є викупною ціною, що звільняє людей від рабства гріха та його наслідків - гніву Божого та смерті. Ап. Павло нерідко прямо нази­ває смерть Ісуса Христа жертвою, наприклад: "Христос видав Самого Себе за нас, як дав і жертву Богові на приємні пахощі" (Еф. 5, 2). Відзна­чена в апостола і схожість жертви Христової з окремими видами старо­завітних жертв. Так, у наведених ним словах бачимо установлення таїнства євхаристії "Ця чаша Новий Завіт в Моїй крові" можна бачити зближення хресної жертви Христової з жертвою завіту (1 Кор. 11, 23-25; пор.: Євр. 9, 15-21; пор.: Вих. 24, 3-8).

У словах "Пасха наша Христос за нас у жертву принесений" (1 Кор. 5, 7) жертва Христова порівнюється з пасхальною жертвою Старого Завіту. Найчастіше зустрічається в апостола наближення хресної смерті до жертви за гріх. Так, він говорить: "Бог не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім" (2 Кор. 5, 21), тобто безгрішного і всесвятого Бог зробив жертвою за гріх, щоб ми.були пра­ведниками перед Богом (див. Рим. З, 25; Гал. 1, 4).

Особливо детально розкриває ап. Павло учення про викупну жерт­ву Христову в посланні до євреїв. Тут Ісус Христос зображується і як Первосвященик, Який приносить жертву за гріхи людей, і як сама жерт­ва, що приноситься Богові (Рим. 5, 1-10; 7, 26-28; 9, 11-19; 10, 1-29).

2. Церква завжди вірувала, що смерть Ісуса Христа є жертвою ви­куплення і спасіння людини. Сповідування цієї істини як однієї з основ­них істин християнства вона внесла і до Вселенського Нікео-Царго-родського символу, де ми сповідуємо Господа Ісуса, Який "заради лю­дей і заради нашого спасіння, зійшов з небес... розп'ятий був за нас, і страждав, і помер...". На такому значенні смерті Христової грунтується постійне піднесення в Церкві безкровної жертви Христової, яка є сер­цем і єством усього християнського богослужіння. У літургії проголо-

шується подяка Богові Отцю, зокрема за те, що ми врятовані страждан­нями та смертю Єдинородного Сина Його, Ісуса Христа. Древній звичай вшановувати зображення хреста і з пошаною накладати на себе хрес­не знамення має в основі своїй ту істину, яка вказує, що спасіння наше здійснилося смертю Ісуса Христа [73, С. 105].

§ 3.2.21. Спасительні плоди жертви Христової

Ісус Христос приніс Себе в жертву заради нас, людей, і заради на­шого спасіння не тільки як людина, хоча невинний був і безгрішний, а і як Син Божий - Боголюдина. Тому Його жертва має неосяжно велике значення. Обмеженим розумом людським неможливо осягнути всі спа­сительні плоди її. Найголовніші з них такі:

1. Найперше благо жертви Христової полягає в тому, що "Його вільне страждання і хресна смерть за нас, будучи безцінною і найдос­коналішою, як смерть безгрішного і Боголюдини є справжнім правосуд­дям Божим, яке засудило нас за гріх на смерть" [77, С 16-17]. Ця жерт­ва була необхідна для звільнення людства від засудження на смерть, яке тяжіло над ним тому, що цього вимагав закон вічної та найдоско­налішої правди Божої. За законом правди, усі істоти і кожне моральне єство повинні отримати згідно зі своїми заслугами, у тому числі і за про­вину піддатися покаранню. Закон цей обумовлює буття морального царства. Бог, як праведний, справедливий на кожній дорозі Своїй (Пс. 145, 17), не міг порушити цей закон на користь людини: Він Сам на­завжди, і заради користі самої ж людини, встановив нерозривний зв'я­зок між гріхом і покаранням. І сама людина ніколи не може примирити­ся з безкарністю гріха, вимагаючи віддання належного за переступ. Зняття засудження за гріх з нащадків Адама, таким чином, могло здійснитися не інакше як засобом удоволення чи виконання закону правди. Але жоден із людей не міг принести такої жертви, бо всі люди уражені гріхом. "Жодна людина не викупить брата, не дасть його вику­пу Богові, бо викуп їхніх душ дорогий і не перестане на віки" (Пс. 49, 8-9). Викупну жертву міг принести тільки Сам Бог, Творець світу, якщо б забажав урятувати від загибелі Своє творіння. Такою жертвою спаси­тельної любові Божої й була жертва Боголюдини. "Його ж Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявляти Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів" (Рим. З, 24-25). Він назавжди удовольнив правду Божу за всіх людей.

Господь Ісус Христос терпів за нас страждання і смерть хоча й за­ради виконання волі Свого небесного Отця, але зовсім добровільно. "Через те Отець Мене любить, - говорить Він, - що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто його в Мене не бере, але Я

Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його... Я цю заповідь взяв від Свого Отця" (Ін. 10, 17-18). Він міг би єдиним словом Своїм зупини­ти військових, які прийшли взяти Його (Ін. 18, 6), але не забажав цього. Як добровільно Він, іще перш ніж створений був світ, забажав прийняти на Себе майбутній гріх світу (Євр. 10, 5-10), так добровільно Він віддав­ся до рук грішників і "добровільно тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево" (1 Петр. 2, 24).

Жертва, принесена Ісусом Христом, була жертвою любові Божої до світу як до Свого творіння. Бог Отець так бо полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто увірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне (Ін. З, 16). І Син говорив про Себе: "Ніхто більшої лю­бові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх" (Ін. 15, 13; пор. 13, 1). Апостоли говорять про Нього: "Христос полюбив нас і віддав за нас Самого Себе, як дав і жертву Богові на приємні пахощі" (Еф. 5, 2; пор.: Рим. 5, 6-8). У стражданнях і смерті Сина Божого, Який втілився, любов Бога Отця і любов Бога Сина, таким чином, узгоджено здійснили вічну Божу правду.

2. Спасіння людини полягає не в тому тільки, щоб уникнути пока­рання за гріх, а й у тому, щоб перестати бути грішником, бо не можливе примирення Бога з людиною-грішником і дарування їй життя. Й Ісус Христос, прийнявши на Себе гріхи світу та принісши за них жертву на здійснення правди Божої, через це отримав право прощати гріхи всіх тих, хто кається, очищати і освячувати їхні душі Своєю кров'ю. "Жертва Христова - будучи безмірної ціни й вартості, є безмірною заслугою, що надає Йому (тобто Ісусові Христові) право, без нанесення образи пра­восуддю, подавати нам, грішникам, прощення гріхів і благодать для пе­ремоги над гріхом та смертю" [77, С 14].

Тому навіть великий грішник, якщо звернеться до Христа за допо­могою і покладе на Нього Єдиного надію на спасіння, одержить спасіння, бо Він для того і з'явився у світ, щоб урятувати того, що гине. Христос-Спаситель візьме на Себе усвідомлені ним гріхи й провини, очистить його Своєю кров'ю від усіх гріхів його, а разом з цим сама со­бою зникне і всяка провина його за ці гріхи.

Істина про очищення гріхів людини після викупної сили хресної смерті Ісуса Христа особливо різнобічно виражена в ап. Павла. Ісус Христос, - навчає він, - є правда, і освячення, і викуплення наше (1 Кор. 1, ЗО), тобто в імя Його й силою Його дарується відпущення гріхів та внутрішнє очищення і звільнення від кайданів гріха і плоті, світу й дия­вола. "Дарма виправдовуються Його благодаттю, через викуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених

гріхів" (Рим. З, 24-25). Іншими словами, витерпівши хресну смерть за гріхи людей, Він з'явився для тих, хто вірує в Нього, як очищення від гріхів, подібно до того, як дошка ковчега завіту з пролитою на неї жер­товною кров'ю була засобом очищення гріхів єврейського народу. Він же навчає: "Христос полюбив Церкву і віддав за неї Себе, щоб освяти­ти, очистивши водяною купіллю у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свя­та й непорочна" (Еф. 5, 25-27); кров Христа очищує сумління наше від мертвих учинків, тоді як жертви Старого Завіту освячували заплямова­них, щоб тільки чистим було тіло (Євр. 9, 13-14).

Очищувальна сила жертви Христової має всеохоплююче значення. Ап. Павло навчає, що один є Бог і один Посередник між Богом і людь­ми, - людина Ісус Христос, що дав Самого Себе на викуп за всіх (1 Тим. 2, 3-6), що Христос один за всіх помер (2 Кор. 5, 14-15; Рим. 5, 18). Си­ла жертви Христової поширюється на всі гріхи: як на гріх, яким усі згрішили в Адамі, так і на ті, які виникли або можуть виникнути від ньо­го; бо кров Ісуса Христа очищає нас від гріха всякого (1 Ін. 1, 7; пор.: 2, 1-2). Нарешті, принесена Ним жертва має посередницьку силу на віки вічні: за людей усіх часів і за гріхи від часу падіння людства в Адамі й до кінця світу. В іншому випадку належало б Йому багаторазово (не один раз) страждати від часу закладин світу, тобто якби смерть Його не мала б сили вічної. Але Він з'явився один раз на схилі віків, щоб влас­ною жертвою знищити гріх (Євр. 9, 26; пор.: 1 Петр. З, 18), і одним жерт­воприношенням удосконалив Він тих, хто освячується (Євр. 10, 14). Йо­го жертва набула характеру вічного викуплення (Євр. 9, 12).

3. Ісус Христос дарував людям виправдання та очищення від гріхів і тим примирив людей з Богом і Бога з людьми. Він є, - навчає ап. Пав­ло, наш мир, бо примирив нас з Богом (Еф. 2, 14). Отже, виправдав­шись вірою, майте мир із Богом, через Господа нашого Ісуса Христа (Рим. 5, 1). Стан перебування людей під гнівом Божим чи ворожість їх до Бога Ісус Христос знищив, згідно з образним висловом того ж апос­тола, плоттю Своєю, примиривши іудеїв та язичників в єдиному тілі Своїм хрестом. Він же говорить: "Ми, бувши ворогами, примирилися з Богом, через смерть Сина Його" (Рим. 5, 104 пор. 2 Кор. 5, 19). Прими­рення, про яке говорить апостол і яке здійснюється смертю Ісуса Хрис­та, складається не лише з того, що Бог знімає Свій гнів і осуд з людини і не пригадує людям їхні гріхи, а в зміні ставлення до Бога з боку люди­ни внаслідок перетворення її морального стану, очищення її від гріхів. "Бо не Бог ворогує проти нас, а ми проти Нього", - говорить Златоуст. "Бог ніколи не ворогує" (на 2 Кор. 5, 20). Примирившись з Богом в силу хресних страждань Спасителя, ми із ворогів і відчужених (Кол. 1, 21), із

чужих та пришельців стаємо співгромадянами, спільниками для святих, домашніми, тобто своїми для Бога (Еф. 2, 19), синами Божими (Еф. 1, 5; Рим. 8, 14-15).

Примирити Бога з людьми і людей з Богом означає те ж, що і вста­новити союз між Богом і людиною, що зруйнований був гріхом. І Ісус Христос дійсно встановив Своєю кров'ю Новий Завіт (1 Кор. 11, 25), з'єднав людей з Богом союзом найтіснішої любові. Як у Ньому Самому божество і людина з'єдналися так тісно і неподільно, що утворили одну особу Боголюдини, так за образом і в силу цього союзу й інші люди, як такі, що мають однакову з людськістю Ісуса Христа природу, одержали змогу бути в тісному моральному спілкуванні з Богом. "Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав". Так молився Ісус Христос до Бога Отця (Ін. 17, 21).

4. Викупна жертва Ісуса Христа має всеохоплююче значення і сто­совно того всього, що породило гріх. Спасительні дії Христового жерт­воприношення стосовно наслідків падіння почали спостерігатися одра­зу ж після принесення Ним жертви, але настане час, коли повністю бу­дуть знищені всі наслідки гріха.

Гріх, що знищив союз із Богом, неминуче розірвав союз людей з Його святими ангелами. Але після принесення хресної жертви люди знову можуть, як і до здійснення гріха, спілкуватися з небом і небожите­лями, і ті, що вірують, за словами апостола, дійсно приступають до Сі­найської гори, і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного, і до де­сятків тисяч Ангелів, і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх, до Бога, і до духів удосконалених праведників, і до Посеред­ника Нового Завіту Ісуса Христа (Євр. 12, 22-24). У Ньому (Ісусі Христі) здійснилося бажання Бога поєднати з Собою все, примиривши кров'ю Христа Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне (Кол. 1, 20; пор.: Еф. 1, 10; 1,21-22).

Після гріхопадіння люди стали рабами гріха. Звільнивши людей від рабства гріхові, тобто покори йому як неподоланній силі, Ісус Христос звільнив їх від володарювання диявола. Правда, і тепер люди піддають­ся нападкам і спокусам цього ворога, але вони можуть силою хреста, як знамення розп'ятого на ньому Ісуса, знешкодити для себе всі пагубні задумки диявола.

Ісус Христос Своєю смертю скасував того, що мав владу смерті, тобто диявола (Євр. 2, 14), позбавив його злади піддавати нас вічній смерті чи засудженню, визволив нас від влади темряви і ввів у Своє царство (Кол. 1, 13; 2, 15).

Даниною за гріх стала смерть духовна і тілесна. Але викупною смертю Ісуса Христа покладено початок перемоги над смертю в обох її

видах. Icyc Христос не залишився бранцем смерті, але воскрес із мерт­вих. Воскресіння Його є перемогою над смертю, яка поневолила рід людський, основою і причиною загального воскресіння з мертвих тілом, що Промислом Божим тільки відкладене до визначеного певного часу (1 Кор. 15, 20, 26). Для духовного ж відродження людства заснована Ним Церква на землі, щоб усіх приводити у вічне і славне Царство Бо­же (Ін. З, 3, 5; Рим. 6, 3-11).

За гріх людини навіть матеріальна природа разом з нею зітхає і ра­зом мучиться донині (Рим. 8, 22). Але тепер, після спасительної смерті Христової і внаслідок її, вона з надією очікує оновлення людства й од­кровення слави синів Божих, бо тоді і саме створіння звільниться від не­волі тління на волю слави Синів Божих.

5. Нарешті, смерть Ісуса Христа взагалі є джерелом благословен­ня Божого і всіх благ, необхідних для істинного блаженства людини. Від виконання Його, як говорить євангеліст, ми всі одержали благодать на благодать (Ін. 1, 16), тобто одне благодіяння за іншим, одне вище над іншим, або, як говорить ап. Павло, рясноту благодаті (Рим. 5, 17). "Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, - як же не дав би Він нам із Ним і всього?" (Рим. 8, 32). За словами того ж апосто­ла, люди, прийнявши Духа усиновлення, стали синами Божими; Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові (Рим. 8, 14-17). Як спадкоємці Божі і як діти Божі ми можемо брати участь у всьому, що належить Богові: у святості, у безсмерті й вічному житті, у славі й блаженстві. Як співспадкоємці Христа люди набули змоги досяг­нути того уславлення, яке дароване Викупителю за Його людськістю. "Бажаю Я, Отче, - молився Спаситель за віруючих у Нього, - щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачити сла­ву Мою, яку дав Ти Мені" (Ін. 17, 24), і тоді праведники, немов сонце, за­сяють у царстві свого Отця (Мф. 13, 43) [73, С 112-126].