Протокол №

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Таблиця 25.6 "Активи та зобов'язання звітних сегментів за попередній рік"

Рядок	Найменування статті	Найменування звітних сегментів				Вилучення	Усього
Рядок	Найменування статті	послуги корпоративним клієнтам	послуги фізичним особам	казначейські операції	інші операції
1	2	3	4	6	7	8	9
1	Інші активи сегментів	161 201	7 054	30 970	-	-	199 225
2	Усього активів сегментів	161 201	7 054	30 970	-	-	199 225
1	2	3	4	6	7	8	9
3	Інші нерозподілені активи	-	-	-	806	-	806
4	Усього активів	161 201	7 054	30 970	806		200 031
5	Інші зобов'язання сегментів	33 141	53 352	-	-	-	86 493
6	Усього зобов'язань сегментов	33 141	53 352	-	-	-	86 493
7	Поточні та відстрочені податкові зобов'язання	-	-	-	598	-	598
8	Інші нерозподілені зобов'язання	-	-	-	816	-	816
9	Усього зобов'язань	33 141	53 352	-	1 414	-	87 907

Примітка 26. Управління фінансовими ризиками

Кредитний ризик

Кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із Банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання.

Управління кредитним ризиком – сукупність заходів, направлених на мінімізацію впливу кредитного ризику на результати роботи Банку.

Під час оцінки кредитного ризику доцільно розрізняти індивідуальний та портфельний кредитний ризик.

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент Банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов'язаннями.

Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість Банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, - кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів Банку.

У процесі управління кредитним ризиком беруть участь Спостережна Рада, Правління Банку, Кредитний комітет, Комітет з питань управління активами та пасивами, структурні підрозділи, що здійснюють активні операції, управління з питань аналізу та управління ризиками.

Розрахунок фінансового стану контрагента, ступеня ризику, оцінку забезпечення, аналіз стану обслуговування боргу при попередніх зверненнях контрагента до Банку, розрахунок сум резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями Банку проводять структурні підрозділи, що здійснюють активні операції, при розгляді звернення контрагента на проведення активної операції. Рішення про проведення запропонованої контрагентом активної операції приймає Кредитний комітет Банку (за кредитними операціями) або Комітет з питань управління активами та пасивами (за операціями з цінними паперами). Надалі, щомісячно вищенаведені підрозділи здійснюють контроль за відповідністю стану боргових зобов'язань умовам договорів, розрахунок сум резервів за всіма проведеними активними операціями, контролюють стан обслуговування боргу, а періодично, відповідно до внутрішніх нормативних документів Банку, здійснюють моніторинг фінансового стану контрагентів, аналізують зміни ринкових умов кредитування, здійснюють контроль за цільовим використанням позикових ресурсів, своєчасно ідентифікують проблемні боргові зобов'язання.

Щомісяця, в останній робочий день місяця, Кредитним комітетом Банку розглядаються портфелі Банку у розрізі відповідних складових – кредити юридичних та фізичних осіб, міжбанківські кредити та депозити, портфелі цінних паперів Банку. Класифікація портфелів проводиться за контрагентами, ступенем ризику та сумами заборгованості. При цьому на розгляд Кредитного комітету також надається розрахунок обсягів резервів під активні операції, а Кредитний комітет приймає рішення про формування цих резервів у повному обсязі, а також надає оцінку кредитному ризику.

Контроль нормативів кредитного ризику здійснюється щоденно управлінням з питань аналізу та управління ризиками за попередній робочий день. Результати цього контролю надаються щомісячно для розгляду Комітету з питань управління активами та пасивами Банку.

Додатковий моніторинг кредитного ризику проводиться на підставі форм статистичної звітності, що надаються до НБУ.

Спостережна Рада визначає загальну стратегію управління ризиками в Банку, а Правління Банку впроваджує тактику її реалізації, затверджує методологію оцінки кредитного ризику, контролює плановий зріст активів Банку, перевіряє компетентність персоналу з питань кредитного ризику.

Служба внутрішнього аудиту Банку не бере безпосередньої участі у процесі ризик-менеджменту, її роль зводиться до оцінки адекватності системи управління кредитним ризиком потребам Банку, оцінки управління кредитним ризиком, аудиту процесів, процедур і методик по кредитному ризику, виявлення ризиків та недоліків в системі внутрішнього контролю та наданє відповідні рекомендації щодо удосконалення процесу управління кредитним ризиком.

Для контролю за станом кредитного ризику Банк застосовує наступну внутрішньобанківську звітність, яка містить у собі:

а) експрес-аналіз розрахунку попередніх значень економічних нормативів Банку при проведенні активної операції;

б) висновок підрозділу, що проводить кредитні операції, щодо доцільності проведення операції кредитування, який надається на розгляд Кредитному комітету Банку;

в) оцінку фінансового стану контрагента Банку за активною операцією;

г) список Банків-контрагентів з розрахунком встановлених на них лімітів;

д) дані щодо формування резервів під активні операції;

е) протоколи Кредитного комітету та Комітету з питань управління активами та пасивами;

ж) висновки зовнішніх та внутрішніх аудиторів.

Основними елементами управління кредитним ризиком є:

диверсифікація;
оцінка та регулярний моніторинг фінансового стану контрагента;
лімітування обсягів на проведення операцій;
забезпечення майнове й немайнове;
страхування активних операцій;
видача дисконтних позичок;
врахування ризику в собівартості кредиту;
передача боргу;
резервування під втрати за активними операціями;
контроль за дотриманням економічних нормативів.

- Диверсифікація.

При здійсненні активних операцій Банк дотримується методу диверсифікації своїх активів, тобто приймається обмеження концентрації кредитного портфеля Банку в розрізі видів економічної діяльності в межах 50% від загального кредитного портфеля Банку. При проведенні операцій з цінними паперами - вкладення Банку в цінні папери диверсифікуються в розрізі портфелів цінних паперів Банку, видів цінних паперів та їх емітентів.

- Оцінка та регулярний моніторинг фінансового стану контрагента.

Процедура оцінки фінансового стану передбачає основні внутрішні (специфічні для даного контрагента) і зовнішні (властиві для всієї групи) чинники фінансового стану бізнесу, які впливають на можливість контрагента генерувати у майбутньому прибутки, достатні для своєчасного обслуговування своїх зобов’язань перед Банком.

Оцінка фінансового стану контрагента проводиться згідно вимог нормативних актів НБУ та відповідних внутрішньобанківських положень.

- Лімітування обсягів операцій - найважливіший інструмент управління ризиками, який впливає на всю кредитну політику і є предметом особливої відповідальності ризик-менеджменту. Одним із видів лімітування обсягів операцій є зменшення розміру наданих грошових коштів та позабалансових зобов’язань одному контрагенту. Лімітування обсягів операцій дозволяє скоротити обсяг втрат при невиконанні контрагентом своїх зобов’язань перед Банком.

Для зменшення кредитного ризику та запобігання можливих втрат при проведенні міжбанківського кредитування (МБК) або наданні міжбанківських депозитів (МБД) щомісячно проводиться оцінка фінансового стану Банків-контрагентів та розраховується ліміт на міжбанківські операції в розрізі кожного Банку-контрагента, згідно «Методики розрахунку сум лімітів міжбанківського кредитування».

- Забезпечення майнове й немайнове - найпоширеніший метод управління кредитними ризиками. Він потребує врахування ризиків, пов'язаних із забезпеченням, впродовж усього терміну дії угоди.

Майнове забезпечення в основному пов'язане із ціновим ризиком і ризиком псування (втрати) предмета застави, адже стан останнього, як правило, залежить від боржника. Крім того, законодавство України не дозволяє здійснити достатній контроль – обмежити фактичну можливість позичальника/майнового поручителя відчуджувати рухоме майно, яке обтяжене зобов’язаннями (особливо це стосується рухомого майна, право власності на яке не підлягає державній реєстрації). Зважаючи на це, Банк повинен мати ретельно розроблений підхід щодо застави. Ним повинні передбачатися вимоги щодо заставної вартості, ліквідності й майбутньої цілісності предмета застави. Такий підхід повинен орієнтуватись на повне й неухильне застосування законодавчих норм стосовно захисту інтересів Банку від кредитних ризиків.

Немайнові види забезпечення (гарантії, поручительства) є нічим іншим, як зобов'язаннями третіх сторін на користь Банку та можуть розглядатися (у сучасних правових умовах) як додатковий вид забезпечення, оскільки їм властиві ті ж ризики, що і звичайним кредитам.

Метод забезпечення гарантує Банку повернення виданої суми або її частки й одержання відсотків. При цьому важливим моментом є той факт, що розмір забезпечення кредиту повинний покривати не тільки саму суму виданого кредиту, але і суму відсотків по ньому. Однак усе-таки пріоритет при захисті від кредитного ризику повинний віддаватися не залученню достатнього забезпечення, призначеного для покриття збитків, а аналізу кредитоспроможності контрагента, спрямованому на недопущення цих збитків, оскільки кредит видається не з розрахунку на те, що для погашення прийдеться продати активи, що служать забезпеченням, а на те, що вона буде повернута відповідно до кредитного договору.

- Страхування активних операцій.

Страхування активних операцій припускає повну передачу ризику неповернення боргу організації, що займається страхуванням. Існує багато різних варіантів страхування активних операцій, при цьому витрати, пов'язані зі страхуванням, як правило, здійснюються за рахунок контрагента Банку.

- Видача дисконтних позичок.

Дисконтні позички лише в невеликому ступені дозволяють знизити кредитний ризик. Такий спосіб надання кредитів гарантує як мінімум одержання плати за кредит, а питання про її повернення залишається відкритим, якщо не використовуються інші методи захисту від кредитного ризику.

- Врахування ризику в собівартості кредиту.

Цим інструментом Банк враховує міру ризику при визначенні кредитної ставки для певної групи позичальників. Іноді процентна ставка (особливо за короткостроковими кредитами) може бути нижчою від оціненого розміру ризику, що пов'язано з коливаннями глобальної ліквідності на грошовому ринку. У таких випадках доцільно проводити політику розширення короткострокового (не більше 3 місяців) кредитування або ж кредитувати за плаваючою процентною ставкою, яку варто переглядати щомісяця, чи «прив'язати» її до ставки рефінансування НБУ.

- Передача боргу передбачає заміну боржника третьою особою.

- Резервування під втрати за активними операціями. Банк створює та формує резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зважений на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами активних операцій у національній та іноземних валютах.

- Контроль за дотриманням економічних нормативів.

Контроль за дотриманням економічних нормативів, відстежування тенденцій їх зміни та надання рекомендацій щодо їх підтримки на встановленому рівні є одним з методів зниження кредитного ризику.

Протягом звітного періоду порушень нормативів кредитного ризику ПАТ «АКБ «КОНКОРД» не було. Банк дотримувався встановлених нормативними документами Національного Банку України значень.

Станом на 01.01.2010р. нормативи кредитного ризику становили:

Нормативи кредитного ризику	Нормативне значення	На 01.01.2010р.
максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)	не > 25	23,89
великих кредитних ризиків (Н8)	не > 800	190,94
максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)	не > 5	4,00
максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)	не > 30	7,26

Ринковий ризик

Ринковий ризик –це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі. Ринковий ризик акумулює ряд ризиків, серед яких: ризик ліквідності, ризик довгострокового погашення цінних паперів, ризик, пов’язаний з тривалістю обігу цінних паперів, інфляційний, процентний, кредитний ризики.

Управління ринковим ризиком – сукупність заходів, направлених на мінімізацію впливу ринкового ризику на результати роботи Банку.

У процесі управління ринковим ризиком беруть участь Спостережна Рада, Правління Банку, Комітет з питань управління активами та пасивами, структурні підрозділи, що здійснюють операції з цінними паперами, та структурні підрозділи, що здійснюють операції з валютою, управління з питань аналізу та управління ризиками.

Банк оцінює на підставі внутрішніх нормативних документів всі аспекти ринкового ризику та адекватно, та своєчасно реагує на зміни ринкових умов.

Управління з питань аналізу та управління ризиками здійснює розрахунок та контроль за нормативами інвестування. Результати цього розрахунку та контролю надаються щомісячно для розгляду Комітету з питань управління активами та пасивами Банку. Комітет з питань управління активами та пасивами Банку приймає рішення щодо оцінки ринкового ризику та відповідних заходів для підтримки нормативів інвестування на рівні показників, встановлених НБУ.

Спостережна Рада визначає загальну стратегію управління ризиками в Банку, а Правління Банку впроваджує тактику її реалізації, затверджує методологію оцінки ринкового ризику, перевіряє компетентність персоналу з питань ринкового ризику.

Служба внутрішнього аудиту Банку не бере безпосередньої участі у процесі ризик-менеджменту, її роль зводиться до оцінки адекватності системи управління ринковим ризиком потребам банку, оцінки управління ринковим ризиком, аудиту процесів, процедур і методик по ринковому ризику, виявлення ризиків та недоліків в системі внутрішнього контролю та надання відповідних рекомендації щодо удосконалення процесу управління ринковим ризиком .

Для контролю за станом ринкового ризику Банк застосовує наступну внутрішньобанківську звітність, яка містить у собі:

а) табличні форми зі структурою портфелів цінних паперів Банку;

б) протоколи Комітету з питань управління активами та пасивами;

в) протоколи Кредитного Комітету,

г) висновки зовнішніх та внутрішніх аудиторів.

Основними елементами управління ринковим ризиком є:

мінімізація або обмеження ринкового ризику шляхом лімітування обсягів інвестицій Банку;
моніторинг стану портфелів цінних паперів та інших інвестиційних вкладень Банку;
хеджування;
диверсифікація;
здійснення розрахунку справедливої вартості цінних паперів, їх переоцінки та формування резервів для відшкодування можливих збитків Банку від операцій з цінними паперами;
контроль за дотриманням економічних нормативів.

- Мінімізація або обмеження ринкового ризику шляхом лімітування обсягів інвестицій Банку.

Комітет з питань управління активами та пасивами встановлює ліміти на обсяги придбання цінних паперів в торговий портфель Банку, портфель на продаж, портфель до погашення, інвестиції в асоційовані та дочірні компанії. Рішення про розмір лімітів приймається на засіданні Комітету з питань управління активами та пасивами виходячи зі стану ринку та поточних потреб Банку, та оформлюються протоколом.

Розрахунок фактичного розміру лімітування здійснюється за наступною формулою:

,

де

Л – ліміт;

ОП – обсяг портфеля;

РК – регулятивний капітал.

При розрахунку показника «ОП» приймається значення балансової вартості цінних паперів у відповідному портфелі, що визначається на дату балансу.

- Моніторинг стану портфелів цінних паперів та інших інвестиційних вкладень Банку.

Цей метод дозволяє відслідковувати стан портфелів цінних паперів та інших інвестиційних вкладень Банку на кожну дату балансу. Структурні підрозділи, що здійснюють операції Банку з цінними паперами, щомісячно готують розгорнутий стан портфелів цінних паперів банку в розрізі видів цінних паперів, їх емітентів, балансової вартості цінних паперів з вказаним методом визначення їх балансової вартості та її складових (номінальної вартості, нарахованих відсотків, неамортизованого дисконту, амортизації дисконту, переоцінки) та розрахунком сум резервів, який необхідно сформувати під цінні папери з урахуванням показника ризику цих цінних паперів.

Підготовлені табличні форми надаються на затвердження Голові Правління Банку.

- Хеджування.

Це метод пом'якшення ризику, який полягає у визначенні об'єкта хеджування та підборі до нього адекватного інструменту хеджування. Полягає в компенсації збитків від об'єкта хеджування за рахунок прибутку від інструменту хеджування, які виникають за одних і тих самих умов чи подій. За наявності схеми хеджування Банк повністю ліквідовує як ризик, так і можливість отримання додаткового прибутку: якщо умови чи події будуть сприятливими з точки зору об'єкта хеджування, то будь-який прибуток автоматично перекриватиметься збитками від інструменту хеджування.

- Диверсифікація.

Це метод пом'якшення ризику шляхом розосередження вкладень та обмеження впливу фактора ризику за рахунок уникнення надмірної концентрації за одним портфелем. Передбачає пошук та поєднання портфелів, які за однакових умов призводять до різних, не обов'язково протилежних результатів. Це метод пом'якшення ризику, який застосовується як до активних, так і до пасивних операцій.

Blog

Протокол №