Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Кафедра виховання та розвитку особистості Відділ дошкільної освіти Харцизький міський методичний кабінет Формування дбайливого ставлення дитини до рідної природи через краєзнавчу діяльність
| Вид материала | Диплом |
- Які провадять самі навчальні заклади, методичні кабінети (центри) відділів/управлінь, 189.34kb.
- Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені василя сухомлинського, 1209.87kb.
- Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Відділ освіти Жовтневої, 816.26kb.
- Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 4190.92kb.
- Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 3731.81kb.
- Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 1031.24kb.
- Науково-методичне забезпечення модернізації системи освіти. Методичний вісник №46., 5281.3kb.
- Полтавська обласна рада Головне управління юстиції у Полтавській області Полтавський, 188.87kb.
- Донецький Обласний Інститут Післядипломної Педагогічної Освіти Відділ Природничих Дисциплін, 364.19kb.
- Відділ освіти радивилівської райдержадміністрації методичний кабінет, 1964.07kb.
Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Кафедра виховання та розвитку особистості
Відділ дошкільної освіти
Харцизький міський методичний кабінет
Формування дбайливого ставлення дитини
до рідної природи через краєзнавчу діяльність
(Творчий проект)
2010 р
| Укладачі: | |
| Голуб І. В. | вихователь І кваліфікаційної категорії КДНЗ №20«Ромашка» м. Харцизька |
| Стогній С.А. | вихователь І кваліфікаційної категорії КДНЗ №20 «Ромашка» м.Харцизька |
| | |
| | |
| Рецензенти: | |
| Красна О.В. | Методист вищої кваліфікаційної категорії з дошкільної освіти Харцизького міського методичного кабінету. |
| Татаринова В.М. | Завідувачка вищої кваліфікаційної категорії з дошкільної освіти КДНЗ № 20 «Ромашка» |
| Плаксюк О.М. | Методист вищої кваліфікаційної категорії з дошкільної освіти КДНЗ №20 «Ромашка» |
Схвалено на засіданні Методичної ради ММК. Протокол № 3 від 22.02.2010 р . Затверджено педрадою ДНЗ № 20. Протокол № 3 від 15.01.2010
В творчому проекті розкрито формування дбайливого ставлення дитини до рідної природи через краєзнавчу діяльність. В додатку надаються методичні рекомендації щодо виховання у дітей дбайливого ставлення до природи. Надана інформація можє бути використана у навчально – виховній роботі з дітьми дошкільного віку з питань екологічного виховання.
Адресован педагогам, батькам, які хочуть виховати дітей справжніми природолюбами.
Зміст
| ВСТУП…………………………………………………………………….… | 4 |
| Розділ І. Використання краєзнавчої роботи, як засобу формування дбайливого ставлення дитини до рідної приРОДИ…………………………………………………. | 5 |
Завдання…………………………………………………………………. | 5 |
| 1.2. Особливості екологічного виховання дітей дошкільного віку……………………………………………………………………….… | 9 |
| 1.3. Засоби екологічного виховання дитини………………………… | 17 |
| Розділ ІІ. Педагогічні умови формування дбайливого ставлення дитини до рідної природи через краєзнавчу діяльність………………………………… | 27 |
| 2.1. Визначення вихідного рівня ставлення дітей до природи…. | 27 |
| 2.2. Методичний комплекс щодо формування дбайливого ставленя до рідної природи через краєзнавчу діяльність дітей старшого дошкільного віку……………………………………..…….…. | 31 |
| 2.3. Аналіз результаті…………………………………………………… | 33 |
| 2.4. Екологічна кімната…………………………………………………. | 34 |
| ТЕЗАУРУС…………………………………………………………………… | 45 |
| ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………… | 49 |
ВСТУП
У дитячому садку, відповідно до вимог програми виховання і навчання, маємо прищеплювати дошкільникам інтерес і любов до природи, бережливе й турботливе ставлення до рослин і тварин. Важлива передумова цього – засвоєння дітьми норм і правил поведінки стосовно об’єктів навколишнього середовища, вироблення у них умінь, необхідних для включення у природоохоронну діяльність.
Активне спілкування з природою народжує і зміцнює у дитини безцінну якість, властиву людській особистості, - доброту. Але як же дати відчути малому радість перших відкриттів, коли він входить у дивний світ, що навколо нього? Як перетворити природу у могутній засіб виховання гуманних почуттів? І чи зможе дошкільник засвоїти причинові зв’язки між явищами, зрозуміти залежність між природними об’єктами? Виявляється, може, і найпростіший шлях до цього – спостереження. Особливо подобається дітям спостерігати за тваринами. Тут дуже тонко зазначав В. О. Сухомлинський: треба розвивати в дитині дбайливе й турботливе ставлення до безпомічних істот, яких так легко образити, але, захистивши яких, відчуєш себе добрим і сильним.
Малюк тягнеться до всього живого. Як захоплено реагує він, побачивши цуценя, кошеня, метелика, рибку! Однак здебільшого бачить у тваринах лише живі іграшки, тоді як вони мають стати для нього добрими друзями, викликати бажання оберігати їх, полегшувати їм життя серед людей. Тож і навчаємо своїх вихованців не на словах, а насправді любити якусь маленьку живу істоту.
Одним з актуальних питань, які стоять сьогодні перед педагогами всіх рангів, у тому числі й «дошкільниками», є пошук нових підходів та оптимальних шляхів відродження моральних зв’язків людини з природою.Перш ніж підвести дитину до розуміння зв’язків та взаємозалежностей у природі, важливо навчити її вдивлятися в навколишній світ, милуватися красою рідної природи, викликати в неї позитивне ставлення до рослин і тварин.
Розвиток естетичних, моральних та інтелектуальних почуттів відбувається не шляхом «природного дозрівання» і не завдяки освіченості та інтелекту малюка, а зумовлюється вихованням дитини та умовами її життя. У дошкільному віці виховний вплив спрямований переважно на формування ставлення до природи, відповідно до естетичних та моральних настанов суспільства, як до соціальної цінності.
Природа є важливим засобом навчання, виховання і розвитку дитини. Природа — це все, що існує у Всесвіті: органічний і неорганічний світ, жива і нежива природа, це Космос і всі його складники. К.Д.Ушинський писав: «Природа є одним із могутніх аспектів у виховані людини, а саме прискіпливе виховання без цього агента завжди викликається сухістю, однобічністю, неприємною штучністю. Бідна дитина, якщо вона виросла і не зірвав польової квітки, не зім'яла на волі зеленої травички. Ніколи вона не буде розвиватися з тією повнотою і свіжістю, на які здібна людська душа».
Природа залишає глибокий слід у душі дитини. Вона впливає на всі органи чуття своєю динамічністю, яскравістю, різнобарвними кольорами, загадковістю.
Природа є джерелом розумового розвитку дитини, скарбницею усіх знань дитини. Серед природи дитина стає дослідником, відкриває для себе новий загадковий світ природного довкілля, яке намагається пізнати, дослідити, дійти самостійних висновків. Високо оцінював природу як засіб навчання і виховання В.О.Сухомлинський. «Я прагнув до того, - писав він, - щоб це життєдайне джерело (природа) було відкрите для дітей з перших кроків їхнього шкільного життя... Ми йшли в природу — в ліс, сад, на поле, луки, берег річки... Роль цього засобу, де кожна зустріч з новим явищем довкілля пробуджує у серцях дітей почуття захоплення, не можливо переоцінити».
РОЗДІЛ І
Використання краєзнавчої роботи, як засобу формування дбайливого ставлення дитини до рідної природи
- Екологічне виховання. Сутність. Головні положення. Завдання.
Екологічне виховання – систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою.
Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі.
Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього – екологічні знання, наслідок – екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.
На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.
Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:
- національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;
- гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);
- збереження фізичного і духовного здоров’я людини;
- зв’язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.
Мета екологічної освіти досягається поетапним шляхом вирішення освітніх, виховних і розвивальних завдань:
• розвиток потреби у спілкуванні з природою;
• розвиток умінь приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно-грамотної поведінки;
• засвоєння народних традиційних взаємовідносин людини з природою і кращих досягнень світової практики;
• виховання бережного ставлення до власного здоров'я;
• залучення підростаючого покоління до активної природоохоронної діяльності на основі здобутих знань і ціннісних орієнтацій. Зміст екологічної освіти містить соціальний досвід взаємодії людства з навколишнім середовищем. Національний характер змісту екологічної освіти та виховання відображає один з напрямків міжнародної стратегії дій в галузі освіти з проблем навколишнього середовища і виражається у широкому й активному використанні здобутків етнопедагогіки, народних традицій, елементів календарної обрядовості, фольклору з метою виховання у дітей шанобливого ставлення до природи.
Отже, якщо головною метою екологічної освіти є формування екологічної культури особистості, то розглянемо, що ж таке «екологічна культура». Нині вона посідає одне з вагомих місць серед різноманітних форм культури. Перефразовуючи вислів Освальда Штенглера, можна сказати, що екологічна, культура — це здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби з устроєм природного довкілля. Інакше кажучи, екологічна культура — це діяльність людини, що спрямована на організацію та трансформацію природного світу відповідно до власних потреб та намірів. Вона повертає нас до вихідного, первісного поняття культури загалом, яке означає мистецтво впорядковувати навколишнє середовище, а також реалізувати людське життя на певній ціннісній основі. Екологічна культура звернена до двох світів — довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою в природі і на виховання високих гуманістичних цінностей та орієнтирів у людському житті.
Екологічна культура спрямована на подолання власної обмеженості людини як природної істоти щодо її пристосування у біосфері в умовах постійної конкуренції з боку тих чи інших живих форм. Людина, позбавлена звичних засобів впливу на довкілля, має сумнівні шанси вижити й утвердитися в природних екосистемах. І навпаки, маючи їх, вона, по суті, виводить себе за межі конкуренції, оскільки володіє адаптативними набутками, несумісними з виробленими іншими видами в процесі біологічної еволюції. Тому екологічна культура не є чимось несуттєвим і вторинним для існування людини: вона становить саму його функціональну основу, роблячи можливим доцільне й ефективне використання природних багатств.
Екологічна культура – культура всіх видів людської діяльності, так чи інакше пов’язаних з пізнанням, освоєнням і перетворенням природи; складається із знання та розуміння екологічних нормативів, усвідомлення необхідності їх виконання, формування почуття громадянської відповідальності за долю природи, розробки природоохоронних заходів та безпосередньої участі в їх проведенні. Свідоме засвоєння й оволодіння екологічною культурою має розпочинатися ще з дитинства, одночасно з засвоєння положень загальної культури.
ДНЗ повинен виховувати дітей у дусі любові до рідної природи, охорони навколишнього середовища. ДНЗ – початкова ланка формування екологічної культури, екологічного мислення, засвоєння екологічних знань.
Навчання екології має бути активним, цікавим, раціональним, максимально наближеним до життя, а у навчальному матеріалі не повинно бути перенасиченості психічною інформацією, яку діти неспроможні належним чином сприйняти.
В.О.Сухомлинський стверджував, що сама по собі природа не розвиває і не виховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливом навколишнього середовища стане розумною, глибоко морально, непримиренною до зла. Тільки активна взаємодія з природою здатна виховувати найкращі людські якості.
Екологічна культура дітей охоплює:
- знання про взаємозв`язки в природі та усвідомлення людини як її частини;
- розуміння необхідності берегти навколишнє середовище;
- уміння і навички позитивного впливу на природу;
- розуміння естетичної цінності природи ;
- негативне ставлення до дітей, що завдають шкоди природному середовищу.
Свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності екологічної культури, широких екологічних знань, які повинні формуватись, починаючи з дитинства. Знання екологічних норм, закономірностей розвитку природи, знайомства з загадковим світом тварин, рослин, з особливостями їх поведінки, проблемами, які виникають в їх житті, дуже часто з вини людини, дадуть можливість кожному відчути особисту відповідальність за майбутнє природи.
Екологічну культуру розуміють по-різному: для одних — це традиційне, шанобливе ставлення до природи, засвоєне з молоком матері; для інших — наслідок пізнання, саморозвитку, вдосконалення.
Екологічна культура, згідно з проектом «Концепції неперервної екологічної освіти», характеризується:
• різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище;
• наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій стосовно природи;
• екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи і свого здоров'я;
• набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем;
• безпосередньою участю у природоохоронній діяльності;
• передбаченням можливих негативних наслідків природо перетворюючої діяльності людини.
Екологічна культура формується у дошкільному віці, коли діти ознайомлюються з особливостями навколишнього середовища. Враховуючи надзвичайну емоційну чутливість малюків, перевага надається емоційно-естетичному сприйманню природи, розвитку естетичних, інтелектуальних, гуманістично-спрямованих почуттів у ставленні до природи.
Основу екологічної культури становлять елементарні знання про природу:
• орієнтування у найближчому природному середовищі;
• усвідомлення життєво необхідних потреб живих істот в умовах існування;
• ознайомлення з елементарними відомостями про взаємозв'язки живої природи, значення її в житті людини.
На думку педагогів, головною умовою успішного формування в дітей екологічної культури є вміння поєднання навчального матеріалу екологічного змісту із практичною діяльністю дітей у природному середовищі.
Пізнання дітьми природи відбувається під час активної діяльності, коли вони оволодівають уміннями бережливого ставлення до її об'єктів, збереження та створення умов для їх нормального співіснування.
Отже, вже з дошкільного віку дітям можна і необхідно прищеплювати любов до навколишнього середовища, вміння оберігати «зелених друзів» та примножувати багатства. Ось чому на перший план виходить така галузь педагогіки, як екологічне виховання взагалі та дошкільників зокрема.
Екологічне виховання — це цілеспрямоване формування у людей різного віку екологічного мислення, екологічних, моральних, правових поглядів на природу і місце в ній людини. Його мета — формування особистості, здатної вільно орієнтуватися в природоохоронній ситуації.
Перед педагогами стоїть завдання — виховати підростаюче покоління у традиції гармонійного співіснування з природою, раціонального використання та відтворення її багатств, у психологічній готовності оберігати природні цінності.
Під керівництвом батьків і педагогів розвиваються притаманні дітям любов, потяг до природи, виховуються почуття співпереживання, що є необхідною основою формування особистості.
У процесі формування усвідомленого дійсного уявлення дітей про природу провідна роль належить дорослим — батькам, вихователям, які виступають не лише як носії знань, а й як зразок для наслідування способів, дій, прийомів, функцій. Тому першочергове завдання дорослого — організувати діяльність дітей так, щоб шляхом самостійних відкриттів, вирішенням проблемних завдань вони одночасно оволодівали не лише новими знаннями, а й уміннями, навичками їх застосування. Види діяльності дітей, які забезпечують повноцінне засвоєння екологічних знань та їх застосування, досить різноманітні: гра, трудова, пізнавальна та творча діяльність. Саме цей блок дає можливість дорослому на практиці застосовувати засвоєні дітьми знання:
• створення умов для життєдіяльності живої істоти;
• вирощування рослин та догляд за тваринами;
• надання не лише конкретної допомоги живій істоті, але й виправлення наслідків негативних впливів на живий об'єкт, середовище;
• збереження при взаємодії з природою цілісності живого організму, середовища; • шановливе ставлення до природи, екологічно грамотне вирішення
проблемних ситуацій, які виникають.
- Особливості екологічного виховання дітей дошкільного віку.
Згідно з теоретичними психолого-педагогічними та філософськими дослідженнями цінність є формою свідомості людини, у якій виявляється її ціннісне ставлення до дійсності.
Цінність будь-яких природничих чи соціальних предметів або явищ полягає у їхній позитивній значущості для історично визначеної спільноти й окремої особистості.
Ціннісне ставлення до природи охоплює її властивості не лише з погляду практичної, а й пізнавальної, естетичної, моральної цінності. Якщо розглядати ставлення до природи в онтогенезі, то, безумовно, спочатку воно розвивається у сфері емоційно-чуттєвих реакцій і виражається в елементарних емоційних переживаннях: “подобається” (“не подобається”), “добре” (“погано”). Слід наголосити на тому, що почуття дітей не можуть виникнути шляхом “естественного вызревания” (В.М. Мясищев), а також не є похідними від освіченості та інтелекту. Розвиток естетичних, моральних, інтелектуальних почуттів залежить від засобів та методів виховання, умов життя дитини; “емоційний місточок” допомагає засвоєнню знань та переведенню їх у сферу дій, які здійснюються самостійно і з інтересом. У дошкільному віці виховний вплив переважно спрямований на розвиток ставлення дітей до природи як соціальної цінності, яка визначається естетичними та моральними імперативами, виробленими людською культурою. Розглянемо питання виховання у дошкільників вітальної цінності природи як біологічного феномену (від гр. vita – життя).
Природа забезпечує живий організм повітрям, водою. Їжею, тобто всім необхідним для його нормальної життєдіяльності. У цьому – її біологічна цінність. До утилітарних цінностей природи належить те, що задовольняє матеріальні потреби людини: будівельні та горючі матеріали, корисні копалини, лікарські рослини тощо. Соціальна значущість природи полягає в її духовних цінностях – пізнавальних, естетичних, моральних. Вітальну цінність природи ми розглядаємо з позиції глобальної значущості, що охоплює всі потенціали, потрібні у період довкілля закладаються основи екологічної культури особистості) головною складовою якої є екологічна свідомість.
Екологія — це наука про взаємозв'язки між живими організмами та природним довкіллям. Отже, важливо сформувати в дітей перші об'єктивно-наукові уявлення про них. Наявність таких знань допоможе малюкові зрозуміти, як тісно пов'язані між собою всі компоненти природи і як живі організми, зокрема людина, залежать від середовища. Йдеться про ознайомлення дитини з механізмами взаємодії людини з природним довкіллям, що допоможе передбачити негативні наслідки окремих дій, усвідомити самоцінність природи, відчути себе її частиною.
Проте в практиці дошкільної освіти вітальна цінність природи здебільшого тлумачиться дещо утилітарно. Тому, відповідаючи на запитання про значення конкретної рослини чи тварини, діти виходять з позиції їхньої безпосередньої «гастрономічної» корисності, а не виявивши її (наприклад, у жаби) кажуть: «Вона не потрібна, бо вона нічого не дає». Такі висловлювання малят – тривожний сигнал для педагога, що свідчить про певні упущення у вихованні, адже вже на цьому віковому етапі діти повинні мати доступні їхньому розумінню знання, які стануть підґрунтям для формування в них ціннісного ставлення до природи.
Головним принципом відбору екологічних знань є принцип науковості, який передбачає засвоєння дітьми основних екологічних ідей і понять, які можна поділити на три основні напрямки: біологічну екологію, соціальну екологію та прикладну екологію. До біологічної (загальної) екології належать такі поняття, як живий організм; різноманітність середовищ існування (водяне, наземно-повітряне, повітряне, наземне, ґрунтове; зв’язки зовнішнього вигляду, будови, поведінки живих організмів з особливостями середовища (морфо-функціональні, часові, причинно-наслідкові); багатоманітність живих організмів, їх екологічна єдність.
Соціальна екологія включає проблеми взаємодії людини з природним довкіллям, ознайомлення з якими дасть можливість усвідомити своє місце в природі, зрозуміти значення природних чинників для здоров’я та вплив діяльності людини на стан природи.
До прикладної екології відносяться проблеми поведінки в природі, розумного використання природних ресурсів, природоохоронні заходи.
У практиці педагоги більше уваги приділяють третьому поняттю, і ми можемо констатувати той факт, що дошкільники мають про них уявлення. Тому вважаємо за доцільне детальніше зупинитися на першому і другому понятті.
Центральним поняттям в екології, як уже згадувалося вище, є багатоманітність об’єктів природи та їх взаємозалежність. Ця сукупність і є єдиним утворенням, яке має назву Природа. Вона живе тільки завдя-ки екологічній єдності, творить і оберігає життя, включаючи і найдо-сконалішу в ній форму - людину. Звідси ціннісне ставлення до природи є ціннісним ставленням до життя. Ця головна ідея має формуватися у свідомості людини від народження і впродовж усього життя.
Ідею екологічної єдності можна усвідомити лише через розкриття поняття “живий організм”. Жива істота живиться, дихає, відчуває, розмножується, самостійно пересувається. Тут доречно зупинитися на різних поглядах щодо використання термінів “жива природа” та “нежива природа” у спілкуванні з дошкільниками. Можна погодитися з тим, що такий прямий розподіл є недоречним, зважаючи на образність мислення малюків. Справді, у дітей може сформуватися уявлення, що існує дві природи, і одна з них нежива, тобто мертва. Таке хибне уявлення може виникнути внаслідок недостатньо кваліфікованого дорослого, який вводить дитину у світ природи. Тому доцільно вживати терміни “живий організм” та “неживий об’єкт природи”.
Щодо формування у дітей наукового поняття “живий організм” (в природі – це рослини, тварини і людина), то його методика розроблена в дослідженнях Е.І.Залкінд, В.Г. Грецової, С.М. Ніколаевої та ін. Дослідження показали, що дітей 3-4-х років можна вчити орієнтуватися в ознаках живої істоти під час спостережень за тваринами, а потім і за рослинами. Ефективним прийомом у даному випадку є порівняння з тваринами, іграшками, штучними квітами тощо. Важливо, щоб діти усвідомили потреби живої істоти, задоволення яких необхідне для її життєдіяльності. Яскравіше за інші виражена потреба в їжі, з якою дітей знайомлять у ході спостережень, розповідей дорослого, під час догляду за тваринами.
Менш виразно в процесі предметно-чуттєвої діяльності старші дошкільники можуть виділити суттєві центральні зв’язки явищ у певній області дійсності та відтворити їх в образній формі – у формі уявлень. Такі уявлення можна використати як ядро, що об’єднує окремі конкретні знання у чітку систему. На основі певної системи конкретних уявлень здійснюється вихід за межі конкретного явища. У такий спосіб формується узагальнене поняття про єдиний процес.
Об’єднуючим ядром у процесі формування понять про екологічні зв’язки слугували життєво необхідні потреби живого організму. Яскравим прикладом, доступним для безпосереднього сприймання дітьми, є сезонні зміни у житті природи. Екологічний ланцюжок можна простежити на прикладі відльоту перелітних птахів. Основною причиною відльоту птахів є відсутність корму – комах, які ховаються або гинуть від нестачі рослинної їжі. Квіти та зелень зникають від нестачі тепла (у ґрунті чи воді) та світла. Весною цей ланцюжок поновлюється у зворотньому напрямку. Дуже важливо для дітей цього віку, що вони можуть задіяти органи чуття: відшукати та побачити комах, зелень, відчути температуру повітря, води, ґрунту тощо.
Об’єднуючим поняттям екологічної єдності між живими організмами є уявлення про потребу в їжі. Спочатку увагу дітей акцентують на прямих безпосередніх залежностях між конкретними рослинами та тваринами: метелики – квітучі рослини, жук-сонечко – попелиці тощо. Далі дорослий допомагає дітям зрозуміти зворотні зв’язки. Природа має достатньо прикладів для того, щоб діти наочно переконалися в таких залежностях. Знищене гусінню листя свідчить про недостатню кількість птахів, що живляться нею саме в цій місцевості та багато інших прикладів.
Старші дошкільники здатні засвоїти не лише окремі зв’язки, а ланцюжки, що складаються з 3-4-х і більше ланок. Ефективним при формуванні у дітей таких досить складних понять є використання ілюстрацій, виготовлених по типу “живої” картинки. Набори зображень різних об’єктів природи легко ставляться і знімаються з фланелеграфа. Діючи з картинками, діти з інтересом складають найпростіші моделі екосистем (луки, ліс, водойма), пояснюючи при цьому залежність між об’єктами природи. Повчальними та цікавими для дошкільників (як і для дітей старшого віку) є проблемні ситуації. Дорослий забирає з певної моделі один з об’єктів (наприклад, равлика з водойми) і пропонує дітям послідовно показати руйнування екологічного ланцюга. В іншій ситуації на чистий фланелеграф ставиться зображення будь-якої тварини, а дітям пропонують у відповідній послідовності скласти “картинку”, діючи за принципом: “Хто (що) кому потрібно”.
Звісно, що екологічні зв’язки в природі набагато складніші, але для дітей цього віку досить сформувати узагальнене уявлення про багатоманітність живих організмів та їх екологічну єдність. Одержані в такий спосіб знання є основою для подальшої екологічної освіти і виховання у школі.
Вихованню ціннісного ставлення у дошкільників до природи сприяють знання з соціальної екології, які можна сформулювати у такі теми:
– “Наше здоров’я і природа”;
– “Як зберегти своє здоров’я”;
– “Моя екологічна безпека”;
– “Що я можу зробити для збереження рідної природи”.
Донедавна в дошкільних програмах стояло завдання ознайомити дітей з різними об’єктами та живими істотами природи, окрім самої людини. Звісно, це не сприяло формуванню у дітей відчуття себе її частиною, але гострішою є потреба живої істоти у повітрі, теплі. Процес задоволення життєво важливих потреб рослин не має такої яскравої вираженості, а тому потребує тривалішого часу для їх усвідомлення. Під час проведення спостережень, нескладних експериментів важливо звертатися до власного досвіду дитини про відчуття голоду, спраги, дихання тощо. Такі порівняння поступово формують у дітей уявлення про подібність і єдність людини та інших живих істот.
Усвідомлення дітьми потреб живої істоти та необхідності їх задоволення уможливлює ознайомлення дошкільників з існуючими в природі екологічними зв’язками між неживими об’єктами природи (повітря, грунт, вода) і живими істотами, а також взаємозалежностями між живими організмами.Ознайомлення дітей з власним організмом (будовою та функціями органів, які доступні для безпосереднього сприймання), орієнтування в основних показниках здоров’я, розуміння позитивного впливу природних чинників допомагає усвідомленню єдності життя й здоров’я людини і природи.
Вся робота з екологічного виховання підтверджує доцільність посилення уваги до проблем екологічної безпеки. Дітей вчать безпечної поведінки на автодорогах, у поводженні з побутовими приладами, але вони майже нічого не знають про шкідливість для здоров’я гратися близько дороги через загазованість, біля смітників, купатись у річках, що знаходяться близько промислових споруд, їсти овочі чи фрукти, що ростуть обабіч залізниць, автошляхів тощо. Формуванню екологічної безпеки сприяє усвідомлення дітьми знань про якісний стан повітря, води, продуктів, вирощених без хімічних добрив, та їхній вплив на здоров’я.
Прикладна екологія містить поняття про правила поведінки людини в природі, необхідність економного використання ресурсів природи, про можливість негативних наслідків поведінки в природному оточенні, існування Червоної книги тощо. У процесі засвоєння дітьми цих знань важливо акцентувати увагу не лише на правилах поведінки в природному довкіллі кожного з нас, а й домагатися усвідомлення дітьми необхідності дбайливого ставлення до природи, розуміння наслідків негативних дій. Дітей недоцільно знайомити з великим обсягом негативної інформації стосовно екологічних проблем, намагання викликати занепокоєність, привернути увагу до існуючих проблем може призвести до протилежних результатів. У дітей може виникнути почуття страху, безсилля, невіра в те, що можна щось змінити на краще. Важливо виховати прагнення у кожного зробити нехай найпростішу, але конкретну дію для збереження об’єктів природи, що знаходяться поряд.
Засвоєння екологічних знань є основою формування певної системи цінностей, уявлення про людину як частину природи, розуміння значущості природи.
Своєчасно ввести дитину у світ рідної природи, виховати любов до неї, пізнавальний інтерес до її явищ, закласти основи екологічного виховання – важливе завдання дитячого садка. Зміст розділу «Віконечко у природу» -- багатоплановий і відповідно конкретизований, в ньому визначена система уявлень про природне оточення, доступних дітям певного віку, (практичні, сенсорні, дослідницькі) та види діяльностей, якими оволодівають діти. Освітні завдання тут підпорядковані виховним: навчити уміння спостерігати, зацікавлюватись, берегти, турбуватись, розповідати, запитувати, передавати враження у розповідях та малюнках; сформувати інтереси та нахили. Розділ побудований за сезонним принципом, а теми розташовані концентрично. Це дасть змогу на щоразу складнішому матеріалі розширювати, збагачувати, систематизувати уявлення дітей про природу, створювати з одних фактів основу для пізнання інших, вправляти у певних уміннях, навичках, здібностях.
Згідно з програмою виховання і навчання дітей дошкільного віку, переходячи з дитсадка до школи, діти повинні мати такі показники засвоєння розділу «віконечко у природу»:
- позитивні емоційні реакції на об’єкти і явища природи;
- виражений стійкий інтерес до інформації природничого характе-ру, бажання проникнути в суть явищ, визначити їх взаємозв’язки;
- прагнення до самостійних дій в природі (доглянути рослину, протидіяти тим, хто шкодить природі тощо);
- відтворення природничої тематики в інших видах діяльності (грі, малюванні, ліпленні, аплікації, конструюванні);
- пізнавальна активність дітей в усіх видах організованої діяль-ності щодо засвоєння програмового змісту; екологічна спрямова-ність, спостережливість;
- широке орієнтування в природному оточенні, виділення най-важливіших ознак сезонів, взаємозв’язок між висотою сонця і тем-пературою повітря, опадами, змінами в рослинному і тваринному світі;
- залежність росту і розвитку рослин від ряду умов: світла, тепла, вологи; зв’язку зовнішнього вигляду тварин із середовищем проживання, способами живлення, захисту; наявності зв’язку між життям рослин, тварин і явищами неживої природи; залежності росту і розвитку живої природи від догляду людини, її ставлення; значення окремих об’єктів природи в житті людини; необхідності дбати про своє здоров’я в кожну пору року.
Захоплення красою довкілля, сприятлива дія природних факторів – Сонця, повітря, води – все це зумовлює безпосередність малят у природному довкіллі, викликає любов до природи, бажання оберігати її.
Підтвердження цієї думки знаходимо в педадогічній психології (Л.І. Божович, О. В. Запорожець, В, К. Котирло, М. 3. Неверович). Учені вважають, що уявлення і знання, які не спираються на моральні почуття, мають формальний характер і тому не спонукають дитину до моральної поведінки. Дитина, яка знає правила природокористування, володіє інформацією про особливості природних явищ, їх взаємозумовленість, але байдужа до природи, легко порушує норми і правила поведінки в природному і довкіллі — ставиться до нього утилітарно-прагматично.
В концепції змісті базового компонента дошкільної освіти в Україні, зокрема в сфері “Природа” де чітко визначено мету – «формування елементів екологічного світорозуміння, екологічної вихованості».
Розглянемо розділ «Сфера «Природа».
Цей розділ складається з двох змістових ліній: «Природа планети Земля» і «Природа Космосу».
Зміст освіти подано в двох розділах; «Світосприймання природного довкілля» та «Екологічно-доцільна поведінка».
Зміст першої лінії «Природа планети Земля» спрямовує педагога на формування у дошкільнят розуміння, що планета Земля — унікальна, відрізняється від тих, що навколо неї, тим, що вона має умови для існування живих організмів. Основну увагу приділено формуванню елементарного розуміння взаємозумовленості компонентів природи.
Це дістало відображення в лаконічному вступі до підрозділу "Світосприймання природного довкілля», а також у хронології послідовності викладу змісту. В основу означеної змістової лінії покладено наукове поняття про живий організм та його зв'язки з умовами існування. У підрозділі «Людина» провідною є думка, що стан природи на планеті Земля важливий для кожної людини (дитини), оскільки життя, діяльність, здоров'я зумовлені станом довкілля.
Отже, відповідно до змістової лінії «Природа планети Земля» у дітей мають бути сформовані елементарні уявлення про природне довкілля як взаємопов'язану і чутливу до втручання людини «цілісність», розуміння самоцінності природного довкілля, гуманні почуття до компонентів природи, які становитимуть основу моральних заборон щодо дій, шкідливих природному довкіллю; сформовано початковий досвід гуманної взаємодії з природним довкіллям разом з дорослими, однолітками.
У другій змістовій лінії «Природа Космосу» йдеться про формування у малят розуміння самоцінності компонентів Космосу (зорі, Сонце, деякі планети, Місяць). Планета Земля і сама є компонентом Космосу (Всесвіту). Змістові лінії «Природа планети Земля» і «Природа Космосу» включають такі аспекти: науково-пізнавальний, ціннісний, нормативний, практично-діяльнісний.
Науково-пізнавальним аспектом змісту передбачається формування в дітей наукової картини світу природи, з компонентами та явищами притаманними їй, в їхній різноманітності та взаємозумовленості.
Ціннісний аспект змісту реалізується в розкритті багатогранної значущості компонентів природи та усвідомленні її самоцінності.
У змісті ми не знайдемо трактування цінностей природи з утилітарно-практичних позицій, які гальмують естетичну чутливість дошкільнят, прояв ними гуманних почуттів до природного довкілля.
Нормативний і водночас практичний аспекти включають оволодіння основами екологічно-доцільної поведінки в довкіллі. Дотримання доступних правил природокористування є одним з критеріїв екологічної культури особистості, що виявляється у взаємодії з природним довкіллям, ставленні до особистого здоров’я, здоров'я інших людей.
Дошкільний вік — найважливіший етап у становленні екологічного світогляду людини, що передбачає створення передумов гуманної взаємодії з природним довкіллям. Розвиток цих передумов залежатиме від ефективності виховних впливів. Створюючи їх, слід дивитися на світ очима дитини, систематично сприймати природу, поважаючи її самоцінність. Тому без урахування вихідних концептуальних положень і перспективи Базового компонента дошкільної освіти в Україні, серед яких найголовнішими є ставлення до дитини як до суб'єкта виховного процесу, розуміння самоцінності дошкільного дитинства; відхід від стереотипу «дитина — власність»; набуття основ особистісної культури, неможливо реалізувати положення змісту сфери «Природа». Адже дитина як соціальна Істота переносить особливості взаємодії з людьми, що її оточують, на взаємодію з природним довкіллям.
До розробки методичного забезпечення, вибору ефективних методик слід підходити конструктивно, виважено й досить вимогливо: враховувати рівень пізнавальних процесів кожної конкретної групи дітей, доцільність інформації для даного віку, можливість застосування в практичній діяльності. Зміст має бути науково-природничим, цікавим І пізнавальним водночас. Це складно й відповідально.
Головна умова реалізації завдань сфери «Природа» — створення еколого-розвивального предметного середовища. Воно сприятиме формуванню в дошкільнят такої особистісної якості, як екологічна вихованість. Екологічна вихованість передбачає набуття уявлень про самоцінність, унікальність та неповторність компонентів природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вміннями відчувати красу та милуватися нею, виважено поводитися в довкіллі, знати правила безпечної поведінки в природі.