Інформаційне повідомлення про позачерговий 43 з’їзд Комуністичної партії України

Вид материала

Документы

Содержание 22 червня 2008 року. Стено­графічний звіт. / Редкол.: П.М.Симоненко (голова) та ін. НЭП Компартии Украины — программа восстановления страны

Подобный материал:

• Закон україни, 2652.18kb.
• Виклик часу І компартія україни доповідь першого секретаря Компартії України, 804.78kb.
• Інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції відповідно до статті, 17.24kb.
• Перше інформаційне повідомлення про міжнародну науково-практичну конференцію, 62.14kb.
• Програма комуністичної партії україни комуністична партія України, приймаючи Програму,, 628.47kb.
• Прес-служба Міністерства закордонних справ України, 19.27kb.
• Інформаційне повідомлення про семінар, 37.45kb.
• 1. Вступне слово, 219.9kb.
• «про кооперацію», 17.13kb.
• Верховна Рада України прийняла низку закон, 345.9kb.

* Сорок другий з’їзд Комуністичної партії України, 21– 22 червня 2008 року. Стено­графічний звіт. / Редкол.: П.М.Симоненко (голова) та ін. К., Видавничий дім «АДЕФ-Україна», 2008. — 304 с.


Що ж до вітчизняних партій лівого спрямування, то, як і на всіх попередніх з’їздах (за винятком 39 з’їзду), була присутня делегація Соціалістичної партії України. Але якщо раніше партію представляв і виступав з вітальними промовами її голова О.О.Мороз, то цього разу — один із секретарів Політради СПУ С.В.Червонописький, чий виступ надруковано у стензвіті (с.133–135). Вперше була представлена Прогресивна соціалістична партія України, її делегацію очолювала голова ПСПУ Н.М.Вітренко (с.5).

Були присутні також голова всеукраїнської політичної партії «Русский блок» О.Г.Свистунов та голова всеукраїнського громадського об’єднання «За Україну, Білорусь, Росію» (ЗУБР) О.А.Мазур (с.6). Голова Партії регіонів В.Ф.Янукович надіслав з’їздові привітання, в якому наголосив, що Компартія України «по праву посідає чільне місце серед найвпливовіших політичних сил держави, незмінно демонструючи відповідальність, здатність бути надійним і передбачуваним партнером, уміння працювати у команді» (с.281). У звіті надруковано і привітання голови Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) Ю.Загороднього (с.282).

В центрі уваги делегатів і гостей була доповідь першого секретаря ЦК КПУ П.М.Симоненка «Стратегічне завдання партії — організаційна єдність у єдності дій! Політичний звіт Центрального Комітету Комуністичної партії України 42 з’їздові Комуністичної партії України» (с.24–62). Доповідь задала роботі з’їзду діловий, критичний і самокритичний тон. Обґрунтовуючи необхідність постійної адаптації теоретико-пропагандистської, організаційної та політичної роботи партії до сучасних умов, доповідач поставив це питання, як то кажуть, руба: «або ми опануємо сучасні методи і технології політичної боротьби і партійного будівни­цтва, перетворимо партію на сучасну і впливову політичну силу, або система глобального капіталізму виштовхне нас на узбіччя політики, як це вже сталося з багатьма лівими партіями» (с.49). Важливе значення для модернізації партії має розробка нової редакції партійної Програми, «яка врахувала б нові реалії, тенденції і виклики» і визначила «нові підходи до тактики боротьби за досягнення стратегічних цілей, які залишаються незмінними» (с.57).

За повідомленням головуючого на п’ятому засіданні з’їзду, в обговоренні звітів ЦК і ЦКК взяли участь всі 30 делегатів, які записалися на виступи (с.193). Промовці розповідали про досвід реалізації на місцях рішень чергового 39 з’їзду (2005 р.), позачергових 40 і 41 з’їздів (2006 і 2007 рр.) та рішень ЦК партії, прийнятих у звітному періоді (2005 — 2008 рр.), вказували на недоліки і помилки, які, на їх думку, мали місце в роботі ЦК, вносили пропозиції щодо поліпшення діяльності Центрального Комітету і в цілому партії.

У заключному слові (с.194–204) П.М.Симоненко погодився з більшістю критичних зауважень і пропозицій на адресу Центрального Комітету, висловлених у виступах. Водночас він висловив жаль, що «в деяких виступах» питання про модернізацію партії «не в площині змісту розглядалося, а в площині форми — ухопилися за слово «модерні­зація» і почали звинувачувати в горбачовізмі» (с.202).

П.М.Симоненко висловив також незгоду з твердженнями деяких промовців, «нібито в партії криза», зауваживши, що «при цьому вагомих аргументів не наводилося. Із змісту всіх виступів випливає, що у нас розходжень у визначенні стратегії і тактики немає… Тому, на мій погляд, можна і треба говорити про упущення, недоліки, а не підігрувати буржуазній пресі в тому, що нібито в партії криза. Підстав для кризи немає» (с.201).

Редакційна комісія з’їзду розглянула, як про це доповів її голова В.Д.Мішура (с.206–210), всі зауваження і пропозиції делегатів і врахувала більшість з них у проекті резолюції з’їзду «Про Політичний звіт Центрального Комітету Комуністичної партії України і чергові завдання партії». У резолюції (с.211–221), прийнятій переважною більшістю голосів проти 2 при 5, що утрималися, зокрема, говориться: «42 з’їзд Компартії України визнає політичну лінію Центрального Комі­тету Комуністичної партії України правильною, а його практичну діяльність задовільною та підтримує викладені у Політичному звіті Центрального Комітету оцін­ки і висновки, що випливають з аналізу діяльності партії у звітному періоді, найважливіших тенденцій і подій у світі і внутрішньому політичному, соціально-еконо­мічному і духовному житті України» (с.217).

Крім резолюції, з’їзд одноголосно прийняв на звітну доповідь ЦК також постанову «Про підготовку нової редакції Програми Комуністичної партії України» (с.222–224). Комісія з підготовки нової редакції Програми, створена в кількості 28 осіб на чолі з першим секретарем ЦК, має подати до 1 жовтня 2010 року проект нової редакції Центральному Комітетові партії, з тим щоб після обговорення в партійних органі­заціях і партійній пресі його можна було внести на затвердження наступного з’їзду партії.

Одночасно з обговоренням Політичного звіту ЦК КПУ делегати обговорювали доповідь голови ЦКК КПУ Г.Г.Пономаренка «Звіт Центральної Контрольної Комісії Комуністичної партії України 42 з’їздові Комуністичної партії України» (с.63–72). Доповідь не викликала заперечень у промовців, за винятком першого секретаря Донецького обкому партії М.В.Кравченка, який сказав: «Треба внести ясність у питання про функції Центральної Контрольної Комісії. У нас повинен бути один, єдиний центр впливу — Центральний Комітет та його Президія. А коли, як відмічалося в доповіді Центральної Контрольної Комісії, ЦКК скасовує рішення пленуму Луганського обласного комітету партії, то ви розумієте, до чого ми можемо дійти. Ми можемо заблокувати так роботу будь-якого партійного комі­тету. Чому в нормативних документах записано про те, що Центральна Контрольна Комісія має право відстоювати свою думку на з’їздах, пленумах і так далі? Дайте мені відповідь на запитання: а яка може бути інша думка, крім думки з’їзду? Йдеться про те, що Центральна Контрольна Комісія повинна розробляти рекомендації, а Центральний Комітет, Президія ЦК повинні приймати остаточне рішення» (с.108).

Однак така постановка питання не викликала суджень у решти промовців. Звіт ЦКК КПУ було затверджено переважною більшістю голосів проти 20 при 5, що утрималися. Як повідомив пізніше перший секретар Луганського обкому партії С.П.Кілінкаров, не голосувала за затвердження Звіту ЦКК делегація від цієї області (с.237).

Відповідно до чинного законодавства з’їзд розглянув пропозиції Дніпропетров­ського обкому партії і прийняв постанови про відкликання та дострокове припинення повноважень чотирьох депутатів місцевих рад області, які не увійшли до складу депутатських фракцій комуністів (с.224–229).

З нагоди 90-річчя утворення Комуністичної партії України на Першому з’їзді КП(б)У (5–12 липня 1918 року) та 15-річчя її відродження на з’їзді комуністів країни в Донецьку (19 червня 1993 року) з’їзд одноголосно прийняв звернення до народу України «Комуністична партія України — партія трудящих, партія боротьби за народовладдя і соціалізм» (с.230–233).

42 з’їзд Компартії України став помітною подією в міжнародному комуністичному, робітничому, лівому русі. Про це свідчить участь у його роботі делегацій 36 зарубіжних партій. Представники 13 партій виступили з вітальними промовами. Серед них — голова ЦК КПРФ Г.А.Зюганов (с.76–83), перший секретар ЦК Компартії Білорусі Т.Г.Голубєва (с.100–104), посол Республіки Куба в Україні Хуліо Гармендія Пенья (с.167–169), голова ЦК Компартії Словаччини Йозеф Грдлічка (с.175–177). Перший заступник голови Ради Союзу комуністичних партій — Комуністичної партії Радянського Союзу Є.І.Копишев виступив з привітанням від імені присутніх на з’їзді представників партій, які входять до складу СКП—КПРС. Він також повідомив, що 21 червня під керівництвом голови Ради СКП—КПРС Г.А.Зюганова у Києві відбулося засідання Виконкому Ради, і зачитав прийняте на засіданні звернення до народу України у зв’язку із спробами втягти Україну в НАТО (с.187–189).

У розділі «Додатки» вміщено тексти невиголошених виступів представників п’яти зарубіжних партій, передані до Секретаріату з’їзду (с.251–258), вітальні послання від зарубіжних партій, у тому числі від семи, не представлених на з’їзді (с.259–281).

Завершує книгу список делегатів з’їзду із зазначенням, від яких регіональних організацій партії їх обрано (с.283–297). Найбільшою виявилася Кримська делегація — 54 чоловіка, далі йдуть Донецька — 50, Житомирська — 44, Вінницька — 43, Кіровоградська — 41, Полтавська — 38, Миколаївська — 34, Дніпропетровська, Одеська, Харківська — по 33. Найменшими є делегації Тернопільська — 4, Івано-Франківська — 5, Севастопольська — 6, Чернівецька — 7, Львівська — 9, Волинська — 11 і т.д. За чисельністю делегацій можна визначити чисельність регіональних партійних організацій, оскільки один делегат обирався від 150 членів КПУ.

Певне уявлення про якісний склад делегатів дає доповідь Мандатної комісії з’їзду, з якою виступив її голова В.М.Оплачко (с.125–129). Делегатами з’їзду були обрані 32 робітники, 10 селян, 360 службовців, 23 підприємці, 16 студентів, 234 пенсіонери, 14 тимчасово не працюючих. 596 делегатів мають вищу освіту, решта — середню спеціальну або середню. 55 відсотків делегатів є депутатами рад усіх рівнів: 59 — Верховної Ради України різних скликань, в тому числі 18 — нинішнього, 47 — Верховної Ради АРК та обласних рад, 273 — районних та міських рад. Три делегати вступили до партії у роки Великої Вітчизняної війни, 498 — в період з 1946 по 1991 рік, 188 — після відновлення діяльності Компартії у 1993 році.

Відповідно до Статуту партії і чисельності регіональних партійних організацій березневий (2008 р.) Пленум ЦК КПУ визначив квоти їх представництва у Центральному Комітеті та Центральній Контрольній Комісії партії. Статут КПУ водночас наголошує на тому, що право остаточного вирішення питання про спосіб формування керівних органів залишається за з’їздом. Кримська республіканська, обласні, Київська і Севастопольська міські партійні конференції висунули 169 кандидатур до складу ЦК і 55 кандидатур до складу ЦКК. З’їзд погодився з пропозиціями конференцій. Відкритим голосуванням одноголосно було обрано Центральний Комітет партії і переважною більшістю голосів проти 2 — Центральну Кон­трольну Комісію. У стенографічному звіті процес виборів ЦК і ЦКК відображено в деталях (с.234–240).

Після закінчення виборів керівник Секретаріату з’їзду І.І.Мигович повідомив про листи, заяви громадян, апеляції комуністів, які надійшли на адресу з’їзду (с.240–241). З’їзд взяв повідомлення до відома і ухвалив з цього питання постанову (с.242). На цьому з’їзд було оголошено закритим.

Відразу по закінченні з’їзду відбулися перші Пленуми ЦК і ЦКК. Інформаційні повідомлення про їх роботу опубліковано в стензвіті слідом за складами новообраних Центрального Комітету і Центральної Контрольної Комісії партії (с.250).

Уважно прочитавши стенографічний звіт 42 з’їзду Компартії України, доходиш висновку, що він дає, говорячи ленінськими словами, «картину дійсного стану справ у нашій партії» і «кожний член партії, якщо він хоче свідомо брати участь у справах партії, повинен старанно вивчати наш партійний з’їзд».

Виступи делегатів з’їзду опубліковано у стензвіті мовою оригіналу — україн­ською або російською, виступи зарубіжних гостей — у синхронному перекладі на українську або російську мови. Привітання із-за рубежу надруковано в перекладі на російську мову.


А.Гош


НЭП Компартии Украины — программа восстановления страны


Аббревиатура «НЭП» (новая экономическая политика) знакома миллионам людей нескольких поколений. Общеизвестно, что НЭП был инициирован В.И.Лениным и осуществлялся РКП(б) — ВКП(б) на протяжении 1920-х годов, пока не был отменен И.В.Сталиным. Зная это, иной читатель, наверное, удивится, увидев название новой книги П.Н.Симоненко^*. Значит ли оно, что Компартия Украины преследует цель возродить ленинский НЭП в новых исторических условиях? Или в определение «новая» вкладывается другой смысл?

Уже в самом начале книги ее автор дает исчерпывающий ответ на возможные вопросы читателей. Он пишет: «Проводимые по заказу Международного валютного фонда и других буржуазных институций радикальные рыночные реформы реставрировали в Украине капитализм, укрепили политический режим, стоящий на страже богат­ства олигархов. В результате обогащения правящей элиты удельный вес экономики богатейшего государства, в кото­ром природно-ресурсный потенциал превышает потенци­ал Германии в 4 раза, Японии — в 15 раз, резко снизился и составляет сейчас всего 0,5 % мировой экономики.

Без войны, стихийных бедствий и других катаклизмов уровень жизни большинства населения оказался за чертой выживания и по его качеству нас уже опережают три чет­верти населения планеты.

Мы, коммунисты, реально оцениваем опасность системного кризиса, охватившего все сферы и имеющего перманентный характер. При этом мы убеждены, что миллионы людей никогда не смирятся с рабским положением жалкого прислужника коррумпированного криминально-олигархического «помаранчевого» режима.

Компартия Украины не только критикует режим и проводимую им политику, но и предлагает конкрет­ные направления развития экономики, ее материально-производственного потенциала, научно-технической базы, человеческого ресурса.

Исходя из этого, а также учитывая опыт компартий Ки­тая, Вьетнама, Кубы, мы выработали основные направле­ния своей, альтернативной программы восстановления страны — новую экономическую политику коммунистов. Ее цель — поднять уровень развития народного хозяйства, реально повысить благосостояние людей. Сюда вошли основные концептуальные наработки партии с учетом на­ших программных документов, опыта последних избира­тельных кампаний и пожеланий трудящихся.

Комплекс предложений коммунистов предусматривает вывод страны из системного кризиса, остановление вы­мирания народа, национализацию стратегиче­ски важных отраслей и предприятий, повышение темпов роста произ­водства, обуздание инфляции, ликвидацию безработицы, установление достойных зарплаты, пенсий и стипендий, разумных цен и тарифов на товары и услуги первой необ­ходимости, восстановление высоких стандартов бесплат­ного образования, обеспечение качественного здравоохра­нения и доступности культурных благ.

Практическая реализация НЭП коммунистов Украины позволит гарантировать стране народный суверенитет, экономическую, продовольственную, энергетическую, экологическую безопасность, закрепить на конституционном уровне её нейтральный и внеблоковый статус, проводить внешнюю политику на принципах взаимного уважения государств и народов» (с.7–9).

Заявив столь четко позицию Компартии Украины, П.Н.Симоненко, тем не менее, не стал сразу же подробно излагать основные направления современной экономической политики партии, а предварил изложение экскурсом в историю СССР и УССР. На наш взгляд, такой подход к раскрытию темы вполне оправдан, ведь, не зная прошлого, не вынеся из него должных уроков, нельзя адекватно оценить настоящее и верно определить цели на будущее.

В разделе «НЭП в первые годы Советской власти. Победа ленинской концепции построения социализма в СССР» автор справедливо отмечает, что в условиях гражданской войны и иностранной военной интервенции выстоять и победить было возможно лишь проводя экономическую политику «военного коммунизма» со свойственными ей разверсточной (распределительной) системой, всеобщей трудовой повинностью в соответствии с принципом «Кто не работает, тот не ест», рабочим контролем, запрещением свободной торговли и другими мерами (с.15–16).

В связи с завершением гражданской войны политика «военного коммунизма» в основном исчерпала себя и поэтому по решению Х съезда РКП(б) (март 1921 г.) начала проводиться разработанная В.И.Лениным новая экономическая политика (НЭП). Направленная на восстановление разрушенного войной народного хозяйства, а затем на осуществление индустриализации страны и постепенное кооперирование крестьянских хозяйств, НЭП ставил конечной целью построение фундамента социализма. Основное социально-экономическое содержание НЭПа — широкое использование товарно-денежных отношений как формы связи между различными хозяйственными укладами, переход к продналогу (существенно меньшему, чем продразверстка), допущение государственного капитализма, проведение денежной реформы в целях стабилизации советского рубля и др. Из выявившихся негативных моментов НЭПа автор выделяет два: рост цен в погоне предприятий за прибылью и резкое расслоение населения по уровню благосостояния (с. 20).


^* СИМОНЕНКО П.Н. Новая экономическая политика Компартии Украины.
Политик о политике. — К.: Издательский дом «АДЕФ-Украина», 2008. — 352 с.


Как важнейшие направления экономической политике 1930-х годов в книге кратко рассмотрены индустриализация, коллективизация сельского хозяйства и культурная революция. В результате их осуществления было создано передовое по меркам того времени производство во всех основных отраслях народного хозяйства, СССР из отсталой аграрной страны превратился в первую промышленную державу в Европе и вторую в мире.

Великая Отечественная война 1941–1945 годов подтвердила правильность и своевременность принятых Коммунистической партией мер по развитию социалистической экономики. Хотя Гитлер имел в своем распоряжении до 70% всех крупных предприятий оккупированной Европы, которые превращались в собственность немецких концернов и банков и на советском фронте действовало в среднем до 70% дивизий агрессора, Красная Армия, опираясь на созданную в предвоенные годы экономическую мощь страны, смогла сломить хребет гитлеровской Германии и одержать Победу.

В послевоенное время экономический потенциал СССР намного увеличился, возрос и уровень благосостояния народа.

В советском обществе царила глубокая уверенность в своих силах, в народе никто даже не помышлял о развале социалистического государства. Однако в силу допущенных руководством страны ошибок, особенно во второй половине 1980-х годов, разрушение СССР стало свершившимся фактом.

В книге отмечается, что за 17 лет независимости Украина пришла к разваленной экономике, убитым науке и культуре, образованию и медицине. В ходе приватизации 90% бывшей госсобственности Украины перешло в частные руки, тогда как в странах Запада в госсобственности остается 36–43%. «Для Украины, — подчеркивает П.Н.Симоненко, — самой болезненной является проблема тотальной, всеобъемлющей коррупции» (с.69). Она — «неотъемлемый элемент рыночной экономики» (с.71). Украина ныне — страна потерянных возможностей, страна целого комплекса острых проблем. Средний уровень жизни ее граждан почти вдвое уступает показателям советских времен.

В этих условиях Компартия Украины предлагает новую экономическую политику, действенную альтернативу существующему положению вещей. В её основе — стабильное развитие, ликвидация бедности как позорного явления в XXI веке, защита конституционных прав и свобод граждан (с.75). В разделе «Страна, которую мы хотим построить» подчеркивается, что реализация НЭП возможна только при осуществлении следующих первоочередных мер: новая индустриализация страны в соответствии с тре­бованиями XXI века; национализация, то есть возврат в общенародную собственность стратегически важных отраслей экономики; восстановление системы государственного управления и планирования; защита отечественного производителя и потребителя в борьбе с транснациональными корпорациями в условиях вхождения во Всемирную торговую организацию; преодоление нынешней гигантской пропасти в уровне доходов между богатыми и бедными (с.76–77).

Что касается форм собственности, соответствующих НЭПу КПУ, то «Коммунисты выступают за цивилизованную прозрачную экономику, где присутствуют все формы собственности, но при этом работают и экономически сильные компании и корпорации, в которых государству принадлежит полный или контрольный пакет акций» (с.81). Грубая и непрозрачная распродажа госсобственности — это «фатальная ошибка, поощряющая спекулятивный капитал и действующая по принципу краткосрочной наживы» (там же). Олигархи, родившиеся из коррупционных приватизационных схем, «не могут стать полноценным экономическим партнером для государства, экономической опорой для общества» (с.82). Незаконно приватизированные предприятия следует национализировать, формируя крупные национальные корпорации, активно участвующие в бизнесе.

Основные цели новой экономической политики КПУ отражены в подготовленном Компартией в 2007 году проекте новой редакции Конституции Украины. В проекте предусмотрены реальная многоукладность экономики и защита всех форм собственности — частной, личной, коллективной, государственной. Как основа социально-экономического устройства общества устанавливается право собственности народа Украины на ее национальные богатства и национальный доход. Конституция обеспечит инновационное развитие экономики, государственную поддержку высокотехнологичных и конкурентоспособных отраслей промышленности и АПК. Будет ликвидирован налог на добавочную стоимость, а на 50% продукции сельского хозяйства введен госзаказ. Цены на основные товары первой необходимости, лекарства, жилье, тарифы на услуги ЖКХ будут контролироваться и в случае необходимости — регулироваться и ограничиваться государством.

НЭП коммунистов предполагает четкую систему гарантий всем и каждому. Пенсия и социальная помощь будет не ниже 60–70% от заработка человека. Для гарантии бесплатного образования в эту сферу будет направляться 10% от ВВП. Будут обеспечены всеобщая занятость, другие социальные права.

Государство станет основным заказчиком реформ и инвестором экономиче­ского развития. Основными источниками необходимых средств станет рост отчислений от прибылей госпредприятий, прогрессивный налог на прибыль, налоги на имущество и предметы роскоши. Будут ликвидированы теневые и коррупционные схемы перераспределения бюджетных средств, установлена госмонополия на энергоносители, сократятся на 50% расходы на содержание госаппарата и др.

«Разумеется, — подытоживает сказанное в этом разделе автор, — поставленные нами задачи очень сложные и напряженные. Но трудности нас не пугают. Мы знаем, что и как надо делать. У нас достаточно опыта, знаний и политической воли для выполнения взятых обязательств. В этой работе мы рассчитываем на активную и широкую поддержку со стороны трудящихся масс» (с.95).

Выработка и реализация новой экономической политики КПУ невозможна без учёта мировых и европейских процессов, к которым имеет отношение Украина. Об этом идет речь в разделе «Внешнеполитические и внешнеэкономические факторы развития Украины». Нельзя не согласиться с автором в том, что внешние факторы развития Украины постоянно усложняются, оказывая отрицательное влияние на ее внутреннюю и внешнюю политику, служа источником ее экономической нестабильности (с.96).

Автор убедительно обосновывает неизбежные потери Украины в случае её вступления в НАТО и поспешного, без должной подготовки, присоединения к ЕС.

Как строить будущее, сочетая фундаментальные принципы социализма, национальные особенности и зарубежный опыт, показывает всему миру Китай. Лидер Компартии Украины не раз посещал КНР, знакомясь там с опытом строительства социализма с китайской спецификой. «Китайские реформы, — делает вывод П.Н.Симоненко, — это самый масштабный социально-экономический эксперимент ХХ–ХХI веков по переводу отсталой страны… к современным формам жизни, по вхождению в международное экономическое пространство» (с.144). Реформы в Китае системно проводят государство и правящая КПК. Первичные организации Компартии действуют во всех хозяйственных структурах под руководством горкомов и других парткомитетов. Основными приоритетами китайских реформ являются политическая стабильность, экономическое развитие и рост благосостояния народа. Жизненный уровень китайцев возрос за годы реформ в среднем более чем в четыре раза, число бедных сократилось с четверти населения страны до 2%. ООН назвала этот результат беспрецедентным. Среднестатистический китаец теперь живет в два раза дольше — с 35 до 69 лет и стал на 10 см выше. Это ли не лучшие свидетельства успехов великого народа и его цивилизации в 5 тысяч лет!

П.Н.Симоненко дважды побывал в другой социалистической стране — Кубин­ской Республике. О своих впечатлениях от знакомства с процессом строительства нового общества на Острове Свободы он подробно рассказывает в книге (с.15­5–160).

Специальный раздел «От «лампочки Ильича» к лучине независимости» посвящён проблемам энергетической независимости Украины. Отмечается, что мир вступил в эпоху войн за ресурсы, которые будут становиться все более частыми и ожесточенными. Главной составляющей неоглобализма и неоколониализма США является энергетическая. Украина нуждается в выработке долгосрочной энергетической политики и конкретной программы увеличения добычи собственных энергоносителей — угля, газа, нефти, урана и т.д. Компартия Украины считает, что энергетическая безопасность сегодня — ключевой вопрос.

Партия в своей новой энергетической политике предусматривает: вернуть приоритетность угольной промышленности; возродить теплоэнергетику; ввести полный государственный контроль над собственной добычей нефти и газа; внедрить программы опережающего развития атомной энергетики; обеспечить развитие альтернативной энергетики; внедрить программы энергосбережения (с.173–181).

Общий вывод автора заключается в следующем: «…Государство должно быть не сторожем, а реальным собственником, оно должно держать в своих руках главный електроэнергетический рубильник… Только в таком случае мы избежим политических и экономических потерь в глобальной схватке за энергоресурсы… Только таким способом сможем обеспечить энергетическую безопасность Украины» (с.182–183).

Раздел «Сохраним науку — заложим будущее Украины» начинается с утверждения, что «уровень технологического развития экономики, способность рационально использовать и воспроизводить человеческие ресурсы выступают ныне главными факторами национального развития и преимущественно обусловливают геополитические и геоэкономические позиции стран в мировом сообществе». В этом убеждает опыт СССР, Советской Украины и стран Запада (с.184). Поэтому приоритетное развитие науки является важной составляющей НЭП коммунистов.

Большой интерес представляет раздел «Единое экономическое пространство: вызовы времени и необходимость второй редакции».

Соглашение о создании Единого Экономического Пространства (ЕЭП) России, Украины, Казахстана и Белоруссии было подписано в 2003 г. Верховная Рада Украины ратифицировала его в 2004 г. Предполагается формирование единого пространства пошлин, свободное перемещение товаров, услуг, капитала и рабочей силы, проведение единой внешнеторговой, налоговой, денежно-кредитной и валютно-финансовой политики. Создание ЕЭП оценили в ЕС в основном положительно (с.213).

Налаживание деятельности ЕЭП, однако, тормозится, прежде всего «помаранчевой» властью Украины, действия которой направляются Вашингтоном. Украина согласна принимать участие в ЕЭП, но лишь в рамках зоны свободной торговли. Это — откровенная профанация идеи ЕЭП. Без пошлинного союза идея ЕЭП уничтожается (с.208).

«Самым главным преимуществом участия Украины в ЕЭП, — полагает автор книги, — в нынешних условиях является:

— реализация многостороннего внешнеполитического курса;

— отказ от жесткого противопоставления выбора между западным и восточным векторами региональной интеграции;

— возможность сочетания участия в двух важных для Украины региональных иитеграционных проектах —ЕЭП и ЕС (с.340–341).

* * *

Таковы, как они мне представляются, основные позиции новой экономиче­ской политики Компартии Украины, изложенные в книге первого секретаря ЦК КПУ. Несмотря на отдельные неточности в формулировках и некоторую неполноту составных частей НЭП КПУ (скажем, не представлены аграрное, гуманитарное и другие направления политики), читатели получили глубоко обоснованную и в то же время доходчивую трактовку основных направлений современной экономической политики ведущей оппозиционной политической силы страны. Новая работа П.Н.Симоненко свидетельствует о том, что вся политика КПУ направлена на защиту национальных интересов страны и, значит, является подлинно патриотической политикой. Поэтому ее творцам и автору книги о ней (а он и возглавляет ее творчество) не приходится обманывать. Реформаторы же и нувориши, разжиревшие на мародерской приватизации огосударствленного народного имущества, не могут не врать.

Народ Украины не может не прозреть. Он, несомненно, прозреет, отделит правду от вранья и скажет свое слово. Чем скорее произойдет это, тем лучше ему же. Раскрыть глаза людям на создавшееся положение — прежде всего эту цель преследовало написание настоящей книги. Важна и чисто информационная ее роль. Книга насыщена богатейшим фактическим материалом, написана доступным широким массам читателей языком.

Работа «Новая экономическая политика Компартии Украины» посвящена 15-летию восстановления партии, которое коммунисты и их сторонники отметили в минувшем году. И это глубоко символично: издание книги является еще одним убедительным подтверждением огромного созидательного потенциала Коммунистической партии Украины, накопленного ею за короткий срок деятельности после незаконного запрета.

Б.ШЛЯХОВ