Виклик часу І компартія україни доповідь першого секретаря Компартії України П. М. Симоненка на V(ХХХІІІ) з’їзді Комуністичної партії України
| Вид материала | Документы |
- Інформаційне повідомлення про позачерговий 43 з’їзд Комуністичної партії України, 2969.32kb.
- Закон україни, 2652.18kb.
- М. М. Петрущенков член цк, перший секретар Чернігівського міськкому Компартії України, 2574.94kb.
- Програма комуністичної партії україни комуністична партія України, приймаючи Програму,, 628.47kb.
- Історія партії, 34.01kb.
- Верховної Ради України була напруженою І у той же час дуже продуктивною. За цей час, 144.48kb.
- Президенту України Януковичу В. Ф. Голові Верховної Ради України Литвину В. М. Прем’єр, 48.62kb.
- Реферат (наукова доповідь з обраної спеціальності), 16.82kb.
- Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску", 279.29kb.
- Верховна Рада України постановляє : Схвалити Основні напрями зовнішньої політики України., 221.52kb.
ВИКЛИК ЧАСУ І КОМПАРТІЯ УКРАЇНИ
ДОПОВІДЬ
першого секретаря Компартії України П.М.Симоненка
на V(ХХХІІІ) з’їзді Комуністичної партії України
24-25 червня 2000 року
Товариші делегати!
Шановні гості нашого з їзду!
Ми підбиваємо політичні підсумки і робимо практичні висновки за звітний період який в історії нашої відродженої партії є чи не найскладнішим, а отже - найвідповідальнішим.
Звітний період увібрав у себе: 80-річчя створення Комуністичної партії (більшовиків)
України, 80-літні ювілеї Великої Жовтневої соціалістичної революції, встановлення Радянської влади на Україні, Ленінського комсомолу, 75-річчя утворення Союзу РСР, 130-річчя від дня народження В.І.Леніна, 55-ту річницю Великої Перемоги.
Період між IV і V з'їздами був для Комуністичної партії України практично безперервною виборчою кампанією, яка стала могутнім стимулом для зростання партійних організацій, підвищення їх бойовитості у боротьбі з антинародним режимом, завоювання політичної довіри мас.
Водночас для нашої партії, для народу України це були роки тяжких випробувань.
Кучмівська політика так званих "радикальних ринкових реформ" спричинилася до
небезпечного поглиблення соціально-економічної кризи, катастрофічного зниження життєвого рівня переважної більшості населення, вимирання нації, до фактичної втрати Україною економічної і політичної незалежності.
Реставрація буржуазних порядків, включення України у світову систему капіталістичної експлуатації супроводжується посиленням політичної реакції і терору, антикомуністичного психозу, зрощенням криміналітету з наскрізь корумпованим державним апаратом.
Україна відкинута на узбіччя світового прогресу, стала легкою здобиччю міжнародних фінансових спрутів, глобалізованої системи вкорінення чужих нашому народу духовних, моральних, ідеологічних цінностей.
Скориставшись сфальсифікованими результатами парламентських і президентських виборів та референдуму за так званою "народною ініціативою", правонаціоналістичні сили, підтримувані Президентом Л.Кучмою, вчинили у Верховній Раді антиконституційний переворот, розтоптали Конституцію, розгорнули безпрецедентний наступ на соціально-економічні права і політичні свободи громадян.
На ситуацію в Україні все відчутніший вплив справляють процеси, що відбуваються у світі, - глобалізація економічного життя і комунікаційно-інформаційної сфери, інтернаціоналізація інтелектуальних ресурсів людства, перетворення світу фактично на однополюсний, в якому свою волю диктує одна наддержава - Сполучені Штати Америки.
В цих умовах Центральний Комітет, керуючись рішеннями третього і торішнього, четвертого з'їздів Компартії України, спрямовував зусилля партійних організацій, усіх комуністів на зміцнення позицій партії в суспільстві, згуртування трудящих, залучення їх до активної участі у боротьбі за повернення України на соціалістичний шлях розвитку.
В ході звітно-виборної кампанії, яка передувала з'їзду, в партійних організаціях ґрунтовно проаналізовано проведену за минулі роки роботу, відбулася змістовна, гостра дискусія з кардинальних питань нашої діяльності. Партія, свідомі трудящі чекають від з'їзду чітких, переконливих відповідей на питання - як будувати далі - з урахуванням нових умов - нашу роботу, на чому зосередити головну увагу, де та вирішальна ланка, взявшись за яку, ми зможемо вплинути на хід подій у країні, добитися реалізації наших програмних цілей.
Саме так розумів призначення партійних з'їздів Володимир Ілліч Ленін - "врахувати практичний досвід, щоб відкинути шкідливе, об'єднати все цінне, щоб точно визначити ряд найближчих практичних заходів і здійснити їх" (ПЗТ, Т.40, с. 139).
ПАРТІЯ В УМОВАХ КАПІТАЛІСТИЧНОЇ "РЕСТАВРАЦІЇ" СУСПІЛЬСТВА
Шановні товариші!
Глибокі зміни, що відбулися в українському суспільстві, створили в країні принципово нову соціально-політичну ситуацію. В чому особливості цієї ситуації?
Визначальним є те, що в Україні в основному завершено контрреволюційний переворот, метою якого були реставрація капіталістичного ладу, демонтаж соціалістичних засад суспільного життя, утвердження влади нової буржуазії.
В економіці домінуючі позиції зайняла приватна власність, передусім власність олігархічних кланів, які за безцінь захопили, причому тихо, оманою, величезні багатства, створені працею кількох поколінь нашого народу. В процесі так званої "аграрної реформи" зруйновано колективні форми господарювання на селі, по суті, розпочато розпродаж безцінної нашої землі. Перетворено на залежну від ТНК галузеву структуру вітчизняної індустрії.
Стрімко змінюється соціально-класова структура суспільства. Сьогодні вже є підстави говорити, що в Україні відродилося і загострюється класове протистояння.
Українська держава виступає як знаряддя насильства і класового панування нових експлуататорських класів, чим, власне, і є будь-яка буржуазна держава.
Прогресивні сили, на жаль, не змогли відвернути регресивну "трансформацію" суспільства, що виявилася багатоплановим, болісним і трагічним процесом, притаманним практично усім посткомуністичним країнам.
Капіталістична реставрація в Україні відбувається у вкрай спотворених формах грабіжницького, "дикого" капіталізму.
Україна є єдиною з усіх колишніх радянських республік, де впродовж десяти років триває падіння в економіці. За офіційними даними, її валовий внутрішній продукт скоротився з 1990 по 1999 рік більш ніж утричі, промислове виробництво - майже в чотири рази.
За інтегральним показником - індексом людського розвитку ООН Україна, яка ще в 1992 році займала 33-є місце серед майже 200 країн, скотилася на 91-е і впевнено наближається до групи світових аутсайдерів.
На постсоціалістичному просторі важко віднайти ще якусь країну, де дістали б таке поширення криміналізація економіки, корупція у найвищих ешелонах влади, де так розперезалась організована, мафіозна злочинність. За оцінками експертів Всесвітнього економічного форуму, в 1999 році Україна зайняла третє місце (після Болівії і Колумбії) серед 59 країн світу з найвищим рівнем корупції у політиці.
Хіба випадковим є те, що жодна з так званих "резонансних" справ стосовно корупціонерів - високих урядовців, про які Л.Кучма говорив ще в 1994 році, так і не доведена до кінця?
То ж і не дивно, що первісний капітал в Україні є здебільш кримінального походження. За оцінкою Служби безпеки України, сектор тіньової економіки "фактично зрівнявся з офіційним", а на думку деяких експертів він сягає 70% ВВП. У тіньовому обігу знаходиться 40-50% готівкової грошової маси, в тому числі більше 10 млрд. доларів.
Незважаючи на численні "грізні" президентські укази, не припиняється масове вивезення і "відмивання" за кордоном награбованих капіталів, сума яких обчислюється мільярдами доларів.
Черговою "мильною булькою" виявився і недавній указ Л.Кучми про легалізацію тіньових капіталів.
Жодна з пострадянських країн не перебуває в такій залежності від міжнародних фінансових олігархій, як Україна. її внутрішня і зовнішня політика визначається не парламентом, і навіть не Президентом, який фактично узурпував прерогативи Верховної Ради, а Конгресом США, Міжнародним валютним фондом, верховодами НАТО, які відводять нашій країні роль пішака, плацдарму і трампліну для просування на Схід, затягуючи її в орбіту своєї агресивної політики.
Після президентських виборів український уряд вперше очолив відвертий ставленик міжнародних фінансових організацій, "монетарист" В.Ющенко, який слухняно виконує всі настанови своїх заокеанських хазяїв. Прем'єр навіть хизується тим, що в "програмі" діяльності очолюваного ним Кабінету Міністрів, схваленій так званою "більшістю" у Верховній Раді, а також у Державному бюджеті, розробленому урядом і затвердженому парламентом України на поточний рік, втілені всі без винятку (!) вимоги Міжнародного валютного фонду.
Недавній інспекційний, принизливий для нашої країни бліц-візит Б.Клінтона в Київ, що відбувався за заяложеними сценаріями американського шоу-бізнесу, а також безпардонні висловлювання глави американського Держдепартаменту Мадлен Олбрайт стосовно реформування Збройних сил України не залишають сумнівів у тому, що лідери США розглядають - і не без підстав - нинішніх керівників України як своїх васалів, налаштованих беззаперечно виконувати їхні накази.
Україна міцно посаджена на наркотичну доларову голку: її зовнішній борг сягає 12,5 млрд. доларів (при річному бюджеті менше 6 млрд. доларів), і без систематичних доларових ін'єкцій або хоча б "реструктуризації" боргу українська економіка вже не може нормально функціювати.
Варто відзначити й таке. Останнім часом навіть найближчі союзники США намагаються звільнитися з-під опіки "старшого брата", відверто виступаючи проти американських претензій на світове панування. А правлячий в Україні режим чи не найголовніше своє покликання вбачає в тому, щоб створити якнайсприятливіші умови для експансії зарубіжного капіталу, передати в процесі так званої "грошової" приватизації транснаціональним корпораціям, іноземним "ефективним власникам" великі підприємства, найцінніші, що мають стратегічне значення, сектори вітчизняної економіки і головне наше національне багатство - унікальні українські чорноземи, що призведе до ще більшого закріплення колоніального статусу України.
Мабуть, жодна країна не платила таку високу соціальну ціну за так звану "ринкову трансформацію". Життєвий рівень народу знизився за роки "реформ" щонайменше в 5 разів.
Цілеспрямовано знищуються соціальні завоювання нашого народу. Зруйновано не тільки систему соціального захисту, яка ефективно діяла за радянських часів, а й соціальну справедливість взагалі.
Наведу лише деякі факти, що свідчать, яку наругу, справжній геноцид чинить кумівський режим над власним народом.
Україна утримує першість серед європейських держав за рівнем смертності населення.
Серед чоловіків кожний другий - як у Кенії, Марокко чи Тунісі - помирає, не досягнувши пенсійного віку. Дитяча смертність перевищує середньоєвропейський рівень удвічі. Травматизм на виробництві із загибеллю людей у 5 разів вищий, ніж у Японії, у 6 разів - ніж у Великій Британії. Кожні 25 хвилин в Україні вмирає людина від туберкульозу, кожні півгодини накладає на себе руки співвітчизник, який не витерпів лихої долі, уготованої йому "демократичною владою". Недарма експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я зарахували Україну до списку "вмираючих" націю.
Всього за роки президентства Л.Кучми населення України зменшилося майже на 3
млн. чоловік. Це в мирний час!
Рівень зареєстрованого безробіття становив на початок нинішнього року 4,3%, а прихованого, за даними фахівців, - 40%. Серед безробітних майже 70% становлять жінки, яких у складі населення країни - 53,5 відсотка. У доповіді американського сенату Україну - поряд з Албанією, Філіппінами, Таїландом, Мексикою та Нігерією - названо однією з основних країн-постачальниць у торгівлі людьми (точніше - секс-бізнесі).
Критично низькою є ціна праці в Україні. За висновком незалежних експертів, заробітна плата тут вперше за другу половину XX століття втратила відтворювальну і стимулюючу функцію, перетворилася на засіб соціальної допомоги. Розмір соціальних виплат і пенсій для більшості громадян нижче прожиткового мінімуму. До того ж, мільйони людей місяцями не одержують зарплати, пенсій, стипендій. Лише заборгованість із заробітної плати сягає 1 млрд. доларів і продовжує зростати. Як відзначав Президент Л.Кучма, за час з 1997 року до березня 2000 року середня місячна зарплата знизилися з 82,2 до 35,1 долара, або 2,3 рази.
Середній доход, який становив у розрахунку на душу населення в 1990 році 10,3 долара в день, скоротився до 0,87 долара торік і 0,81 долара - у березні нинішнього року. Отже, наші
громадяни за умовами життя відкинуті до рівня тих 1,2 млрд. людей планети (в основному жителів Південної Азії і Африки), які змушені зводити кінці з кінцями, маючи доход менш ніж 1 долар на день.
Все це відбувається при прогресуючому зубожінні основної маси населення і одночасному збагаченні купки мафіозних ділків. Співвідношення доходів 10% бідних і 10% найбагатших людей вже давно перейшло критичну межу і становить, за даними фахівців, 1:30.
Важливим показником капіталізації суспільства є кардинальні зміни в його соціально-класовій структурі. Розстановка класових сил безпосередньо випливає з нинішнього стану суспільства і є наслідком завершення в Україні в основному капіталістичної реставрації, форсованого формування притаманних цьому суспільству соціально-економічних укладів.
Сьогодні в нашому суспільстві вже чітко визначилися такі уклади, кожний з яких має власні інтереси і протиріччя:
-державно-капіталістичний, який виник на базі загальнодержавної власності у формі акціонерних чи державних підприємств;
- приватно - капіталістичний, де зосереджено приватний виробничий та торгово-банківський капітал;
- кооперативний, обумовлений соціально-класовим розшаруванням на селі;
- дрібнотоварний, представлений дрібними ремонтно-будівельними фірмами, підсобними і фермерськими господарствами, перукарнями, кафе, їдальнями та іншими елементами деформованого соціалістичного укладу, що являють собою залишки соціалістичної власності.
І, нарешті, маємо унікальний за своєю сутністю уклад, що зосереджує величезний, за різними оцінками 40-60% всієї економіки, капітал. Це тіньовий капітал, що паразитує у всіх соціально-економічних секторах. Це основне «надбання» 10-літнього «курсу реформ».
Особливості української буржуазії визначаються також тотальною залежністю реставрованих капіталістичних відносин від зовнішніх факторів.
Політична влада знаходиться в руках компрадорської буржуазії, яка сформувалась на розкраданні та розпродажу матеріальних ресурсів, створених за часів соціалізму. Вона досить швидко об'єдналась в олігархічні клани, вже проминула короткий період вільної ринкової конкуренції і швидко концентрує в монополістичних угрупуваннях приватизовану власність і фінанси.
Політико-економічна доктрина компрадорської буржуазії - лібералізм: теорія, що базується на верховенстві двох положень - недоторканності приватної власності та свободи необмеженої торгівлі. До політичних партій цього класу слід перш за все віднести так звану "партію влади", що постійно мімікрує і вже втілювалась у вигляді Ліберальної партії України, Народно-демократичної партії України, а останнім часом - Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). На селі уособленням "партії влади" стала Аграрна партія України. Представниками інтересів цього класу є і Партія реформи і порядок, яка об'єднує переважно вихідців із Західної України, а також Демократична партія України та кілька так званих християнсько-демократичних партій.
Несприйняття лібералізму широкими верствами населення призвело до мімікрії компрадорської буржуазії, яка в цілому відтворює ідеологічну мімікрію європейської буржуазії - висування як привабливої ідеології соціал-демократизму за зразками західноєвропейської соціал-демократії. Головними ідеями є визнання соціально орієнтованої ринкової економіки, її намагання "примирити" соціальні суперечності між працею та капіталом, що втілюється у так званому трипартизмі — співпраці підприємців, держави та профспілок, а насправді - спільного обману трудящих. Це знайшло своє втілення не тільки в СДПУ(о), а й у різних новоутвореннях типу Соціал-демократичного союзу і Демократичного союзу.
В той же час слід відмітити відсутність в Україні об'єктивних умов для впровадження соціал-демократичної ідеології на відміну від західноєвропейських країн. Справа в тому, що в західних державах можливість відносного зменшення класового протистояння базується на
мільярдних надприбутках, які ними відкачуються з країн так званого "третього світу". Західні країни, що належать до імперіалістичного центру, паразитують на праці трудящих країн світової периферії. Внаслідок цього паразитизму стало можливим відносне зменшення в західних державах чисельності робітничого класу та збільшення соціального прошарку, зайнятого у сфері послуг, що дало привід говорити про утвердження так званого "середнього класу".
Україна внаслідок реставрації капіталізму опинилась серед залежних країн, що призвело до подвійної експлуатації трудящих та викачування за кордон надприбутків. Тому в нас відбувається не зменшення класового протистояння, а навпаки - його загострення. Тому в Україні й немає фунту для існування соціал-демократизму західного типу.
Разом з тим залежний характер українського капіталізму та відсутність умов для самостійного розвитку економіки, тенденції до моногалузевого характеру виробництва - не дають можливості сформуватися національній буржуазії як самостійній політичній силі.
Тому існуючі певні незначні політичні угруповання залежать від влади та інтересів компрадорської буржуазії. Найбільш яскраво намагання політичного втілення цих інтересів простежуються в Українській спілці підприємців та промисловців (УСПП), яка є красномовним виразником несамостійності національного капіталу, так само як і Партія праці України.
Катастрофічне руйнування продуктивних сил, створених при соціалізмі, відкриває можливості для формування значного прошарку дрібної буржуазії, яка займає проміжне положення між політично згуртованою компрадорською буржуазією та пролетаризованими верствами населення. На наших очах відбувається бурхливий процес люмпенізації та криміналізації дрібнобуржуазного середовища. Його ідеал -збагачення. Представники цього класу покладають свої сподівання на приватну власність та власні сили.
Насправді протягом останніх років на наших очах відбувається широка експропріація власності всередині приватної власності. За декілька років відновлена приватна власність пройшла в Україні той шлях, який історично у розвитку капіталізму займав кілька сторіч. Дрібні форми торгової та промислової власності (не кажучи вже про ваучери та акції) дуже швидко сконцентрувались у руках небагатьох, і на зміну задекларованим відносинам вільної конкуренції прийшли монополії на чолі з олігархами. Це яскраво проявилось у втраті товарними біржами того значення в економіці, яке вони мали ще п'ять років тому.
Після повторного обрання Л.Кучми Президентом в Україні швидко створюється державно-капіталістична форма приватної власності. Сектор ринкових відносин звужується, як "шагренева шкіра". Якщо недавно панували "човники", то зараз панує оптовик, і на базарі вже стоять не зі своїм крамом, а з чужим, і не власники, а "реалізатори". На наших очах дрібна власність експропріюється олігархами. Тому лазаренківщина - це не виняток, а суть нинішнього українського капіталізму. Закономірно відбувається процес концентрації капіталу в руках жменьки надбагатих і зростання багатомільйонної армії пролетарів, що не мають ніякої власності, окрім своєї робочої сили.
Політичний спектр дрібної буржуазії - від націоналізму (в тому числі соціал-націоналізму) до троцкізму. У своїй більшості цей соціальній прошарок може стати поживним середовищем для фашизації української політики. Політичне втілення проміжного стану цього класу досить різноманітне. Це партії так званого націонал-демократичного типу, зокрема обидва Рухи, Українська Республіканська партія, Консервативна республіканська партія, а також партії і рухи крайнього націоналізму - такі, як КУН, ОУН-УПА, УНА-УНСО, Державна самостійність України (ДСУ), Соціал - націоналістична партія. Останні вже відкрито скочуються на фашистські позиції.
Слід відмітити, що процес фашизації не тільки не зустрічає протидії з боку влади, а й навіть підштовхується в надії на його використання проти організованої боротьби робітничого класу, проти комуністів.
Реставрація капіталізму та прискорений процес пограбування і концентрації капіталу стали причиною масової пролетаризації населення.
В країні швидко формується широкий прошарок пролетаріату. Основним ядром пролетаризованих верств населення став робітничий клас міста і села. Відбулося значне скорочення кількості робітників у промисловості, що пов’язано із руйнуванням вітчизняного виробництва заради його пристосування до потреб світового капіталізму. В процесі реставрації капіталізму збереглись в основному лише "брудні" галузі економіки: чорна металургія, хімічна та нафтохімічна, енергетика. Одночасно майже зникли наукоємні галузі промисловості: верстатобудування, машинобудування, радіоелектроніка та багато інших, які ще недавно були предметом гордості нашої країни. В критичному стані опинилась вугільна промисловість. Вона визнана "безперспективною" для світового імперіалізму, тому ним так активно фінансується процес руйнування цієї галузі.
Залежний характер економіки означає й те, що лише певні галузі в Україні приносять значний капітал. Через це в таких галузях буржуазія суттєво залежить від робітників, протестні виступи яких є найдошкульнішими для її панування.
Реставрація капіталізму в аграрному виробництві при наявному рівні розвитку продуктивних сил не могла призвести до реставрації на селі феодальних відносин. За спиною потенційних скупщиків землі стоять фінансово-промислові групи та комерційні банки. Тому в аграрному секторі виникає, з одного боку, домінування компрадорської буржуазії, яка підминає під себе незначний прошарок національних власників (особливо у переробній сфері), а з іншого - з'являється значний прошарок сільськогосподарського робітництва та батрацтва, чиї класові інтереси не можуть не збігатися з інтересами промислового робітничого класу. Загальна тенденція на найближчий період - втрата селянством землі та швидка її концентрація в руках фінансово-промислових груп. Це неминуче призведе до зростання батрацтва та орендарства (прикритої форми того ж батрацтва). В результаті зазначених процесів чисельність робітничого класу в Україні значно зростатиме.
Більшість робітничого класу все ще перебуває під ідеологічним впливом буржуазної держави і не виходить за межі дрібнобуржуазних інтересів. Але певна його частина вже усвідомлює своє класове становище, розуміє всю глибину своєї поразки та втрат за період капіталістичної реставрації і схиляється на позиції соціалізму, підтримує, хоч і нерідко пасивно, Комуністичну партію.
В останні роки відбулась також пролетаризація значного прошарку науково-технічної інтелігенції. Та її частина, яка не була безпосередньо викинута до лав дрібної буржуазії, на базари, активно реагує на своє зубожіле становище, включається у діяльність політичних партій лівого спектру. Інтереси цього прошарку об'єктивно збігаються з класовими інтересами робітничого класу.
Нестерпне зубожіння охопило значний прошарок українських пенсіонерів. Щоправда, певна частина пенсіонерів залежить від соціального статусу своїх дітей чи від подачок влади, а тому займає буржуазні або дрібнобуржуазні позиції. В цілому ж більшість стоїть на лівих позиціях.
Хоч ці процеси ще не можна вважати завершеними, але тенденції визначились чітко. Соціально-класова структура, яка складається в Україні, це структура буржуазного, експлуататорського суспільства. Становлення класів - антагоністичних за своїми інтересами,
за відношенням до засобів виробництва, джерел доходів і існування, до влади, зростання соціального напруження — все це вже привело до появи класового протистояння, а в міру його поглиблення — веде до загострення класової боротьби. Наслідки її визначатимуться співвідношенням класових сил.
Кримінально-компрадорський корумпований режим тримається на злитті влади і криміналітету, підтримці світового капіталу. Він спирається на укомплектовану запопадливими, безпринципними чиновниками вертикаль виконавчої влади, гіпертрофовані, спрямовані проти власного народу силові структури, кишенькові політичні партії, вдаючись до брехні і обману, політичної і соціальної демагогії, залякувань і погроз, безсовісного маніпулювання громадською думкою.
Потрібно враховувати й нинішній морально-психологічний стан суспільства.
Основна маса наших співвітчизників - це мільйони доведених до відчаю, відкинутих за межу виживання, обманутих, деморалізованих, психологічно надломлених громадян, які втратили політичні і соціальні орієнтири. Вони стурбовані лише одним - як вижити, як врятувати від загибелі своїх дітей і онуків; люди не вірять нікому, замикаються в собі, уникають участі в організованих акціях протесту, чим вміло користується антинародна влада.
Демографічна депресія, депопуляція і люмпенізація суспільства, зруйнування інтелектуального потенціалу нації (бо тисячі вчених покинули країну), втрачені наукові школи, а крім того зростання злочинності, наркоманії, пияцтва, соціально-психологічне перевантаження, втрата впевненості у своєму майбутньому і майбутньому дітей та онуків - ось що принесли нашому народу так звані "реформи".
Справа ще й у тому, що всі ці процеси і явища є сталими і мають тенденцію до розвитку.
Щоб їх подолати, щоб відродити країну, потрібні сотні мільярдів доларів та чимало десятиліть напруженої праці народу. Трудящі повинні це усвідомити.
В світлі цих жахливих підсумків очевидна бездарність і злочинна сутність так званої правлячої еліти, яку, до того ж, відрізняють разюча необов'язковість і ненаситна жадоба. За роки "незалежності" український уряд очолює вже дев'ятий прем'єр. За цей час змінилося 14 перших віце-прем'єрів, 28 віце-прем'єрів, по 6-8 разів мінялися керівники багатьох міністерств.
Однак від цього управління державою не стало ні кваліфікованим, ні ефективним. Л.Кучма, обіймаючи 6 років посаду глави держави, виявляється, 5 років лише "вчився на Президента", безжалісно експериментуючи над власним народом.
Як діяли в цих умовах наша партія, її Центральний Комітет? - Наша тактика була і
залишається чіткою і послідовною.
З першого ж дня відродження партії та в усій подальшій діяльності ми не тільки засудили політику капіталізації та колонізації України і попередили народ про згубність нав'язаного Україні курсу, а й рішуче виступали і виступаємо проти злочинної приватизації, розграбування загальнонародної — державної і колективної власності, проти будь-яких зазіхань на соціально-економічні права і інтереси трудящих, пропонували конкретні заходи для відвернення катастрофи і виведення України з кризи, організовували масові акції протесту трудящих.
Депутати-комуністи голосували проти капіталізаторських програм урядів, які подавалися на затвердження Верховної Ради, проти державних бюджетів, у яких втілювалися ці програми.
Ми не підтримали кандидатуру В.Ющенка на пост прем'єр-міністра.
Не маючи більшості у парламенті, наша фракція, виступаючи разом з іншими патріотично налаштованими депутатами, тривалий час могла блокувати прийняття рішень про приватизацію важливих народногосподарських об'єктів і галузей, стримувати процес приватизації найдорожчого всенародного надбання - землі, не допускати підвищення плати за житло, тарифів на житлово-комунальні послуги тощо.
Однак після перевороту у Верховній Раді так звана "більшість", брутально порушивши Конституцію, самочинно змінивши Регламент, створила умови для протаскування через парламент антинародних законів. І це їй тепер, як правило, вдається, про що мають знати виборці.
Комуністи ніколи не діяли за принципом "Чим гірше, тим краще". Навпаки, ми докладали і докладаємо всіх зусиль, щоб полегшити життя трудящих. Керуючись ленінським заповітом, що "перше завдання - врятувати трудящого... Якщо він виживе, ми все врятуємо і відновимо", члени фракції комуністів розробляли, вносили на розгляд Верховної Ради і ідтримували законопроекти, спрямовані на якнайшвидше погашення заборгованості по аробітній платі, пенсіях, інших соціальних виплатах, врятування від остаточної руйнації найважливіших галузей української економіки - електроенергетики, транспортного і сільськогосподарського машинобудування, агропромислового комплексу, оборонних підприємств, стимулювання вітчизняного товаровиробника.
Ви знаєте, який спротив чинили при цьому президентські і урядові структури. Нагадаю хоча б про президентське вето, а після відхилення його Верховною Радою - звернення глави держави до Конституційного суду з приводу прийняття парламентом Закону про заборону підвищувати тарифи на житлово-комунальні послуга до погашення заборгованості по зарплаті і пенсіях.
Зараз, коли умови роботи фракції комуністів ускладнились, ми повинні значно активізувати зусилля на цьому напрямі, діяти більш системно, ініціативно, послідовно і наполегливо. А головне — забезпечити масову підтримку дій фракції з боку трудящих. Якби вийшли на вулиці десятки тисяч громадян, коли буржуазія захоплювала керівництво у Верховній Раді, то ніякий би антиконституційний переворот не відбувся! Та це урок і для трудящих!
У нових умовах депутатам-комуністам особливо потрібні підтримка знизу, з боку широких мас трудящих, тиск на парламент, в якому сьогодні брутально і безцеремонно хазяйнують виразники інтересів олігархічних кланів.
Такою є сучасна реальність в Україні. Ми навели ці дані про стан економіки, політичного, соціального та духовного життя країни не тільки для того, щоб зобразити в цілому страшну картину трагедії, яку повинен знати наш народ. Навели для того, щоб зробити висновки.
Найсуттєвіші з них:
По-перше. Оскільки країні реально загрожує катастрофа, а причиною цього є курс на капіталізацію й колонізацію України, - врятування і відродження її можливе лише на шляху негайного припинення цього курсу.
По-друге. Це можливе лише при звільненні України від імперіалістичної залежності і усуненні правлячого компрадорсько-мафіозного режиму. А це, в свою чергу, потребує організованої та свідомої класової боротьби широких народних мас, які на сьогодні ще не прозріли і не згуртовані.
По-третє. Щоб перемога народно-демократичних сил не закінчилася лише усуненням нинішнього компрадорсько-мафіозного режиму і встановленням влади ліберальної (нехай і немафіозної і некомпрадорської) буржуазії, яка буде не менше експлуатувати і грабувати трудящих, хіба що лише в "бархатних" формах, то треба, щоб вже на сучасному, народно-демократичному етапі боротьби за владу цю боротьбу очолювала не угодовська партія, а партія справжніх пролетарських революціонерів, комуністів.
Тільки в такому разі буде гарантія того, що народно-демократична революція поступово розвиватиметься до соціалізму, без якого у трудящих немає майбуття.
Саме таку відповідальну роль і повинна відіграти наша партія, якщо ми розуміємо виклик часу і долю народу.
А все це висуває перед нами завдання величезної ваги — істотно зміцнити позиції і вплив парти в суспільстві, повести за собою більшість нашого народу.
Для цього потрібно:
- об'єктивно оцінити, наскільки практична діяльність парти відповідає тенденціям суспільного розвитку, суспільним очікуванням, нашим програмним цілям;
- прорвати створену режимом навколо нашої партії інформаційну блокаду, відновити в свідомості широких мас справжній, неспотворений образ партії комуністів як відповідальної, конструктивної, дійсно патріотичної сили, послідовного і надійного захисника інтересів України, нашого народу;
- перенести центр ваги нашої роботи в маси, наполегливо добиватися зміцнення довіри і підтримки трудящих;
- вести безкомпромісну боротьбу проти будь-якого наступу на права і свободи трудящих, посилення експлуатації та пограбування;
- всіма формами і засобами пропаганди і агітації розкривати людям очі на згубний характер політики правлячого режиму, на необхідність згуртування і активної, безпосередньої участі у боротьбі за повернення влади трудящим і радикальну зміну політичного курсу.
Це сьогодні — найважливіше.
Пам'ятаймо, що здійснення в Україні реставрації капіталістичного ладу переводить нашу боротьбу в площину боротьби проти капіталізму як системи панування і гноблення експлуататорськими класами десятків мільйонів трудящих. А це вимагає від комуністів "виявляти перед робітниками, як зазначав В.І.Ленін, — непримиренну протилежність їх інтересів інтересам капіталістів, — з'ясовувати пролетаріату історичне значення, характер і умови тієї соціальної революції, яку належить йому здійснити".
На передове, сучасне, високоосвічене робітництво, інженерно-технічний персонал та інтелігенцію, яка твердо стане на бік їх інтересів, ми покладаємо надії, як на авангард революційного руху. Він поки що не згуртований. І саме наш обов'язок допомогти цьому, сформувати цей політичний авангард трудящих.
Це не проста справа. Будьмо відверті: при всьому несприйнятті і засудженні злочинної політики антинародного режиму трудящі люди, в переважній більшості, поки що не готові до відвертих виступів, до організованої боротьби.
Замислимося над таким. Скільки разів підвищувалися плата за житло, тарифи на комунальні послуги! На очах зростають ціни на хліб та інші продукти, на товари першої необхідності, ліки і медикаменти. Тільки в першому кварталі цього року ціни на продовольчі товари зросли на 27,5 відсотка. За короткий час фактично ліквідовано систему безплатної освіти, медицини, соціального захисту. Для десятків мільйонів людей життя вже стало нестерпним, і воно погіршується рік у рік. Та хіба це викликало організовані, масові виступи трудящих на захист своїх прав, як це відбувається у подібних ситуація в інших країнах? — Ні, не викликало!
Зрозуміло, що без активної роботи комуністів щодо роз'яснення справжніх причин катастрофічного стану трудящих на такі виступи розраховувати важко. А вихід в тому, говорячи словами В.І.Леніна, щоб "базою і головним змістом всієї нашої роботи" був завжди "розвиток свідомості мас".
Ось в такому плані ми і повинні налаштуватись передусім на копітку, тривалу, багатогранну роботу серед усіх верств населення, збирати і згуртовувати сили. На конкретних прикладах показувати масам, що лише активна боротьба широких пролетаризованих верств населення на чолі з робітничим класом та під керівництвом комуністів дозволить докорінно змінити їхнє становище, ситуацію в країні на краще.
"Соціалізм, - говорив Володимир Ілліч, - не може ввести меншість - партія. Його можуть ввести десятки мільйонів, коли вони навчаться це робити самі". (ПЗТ, Т.36, с.50).Повернути владу трудовому народу і тим створити передумови для вирішення всіх інших завдань революційного оновлення суспільства - таким є центральне завдання першого етапу боротьби за досягнення стратегічних цілей, визначених нашою Програмою. На цьому мають бути зосереджені наші зусилля.
Саме тому дозвольте докладніше зупинитися на проблемі "Партія і держава".