Geum.ru

Виклик часу І компартія україни доповідь першого секретаря Компартії України П. М. Симоненка на V(ХХХІІІ) з’їзді Комуністичної партії України

Вид материалаДокументы

Содержание


Партія і держава
Подобный материал:
1   2   3   4

ПАРТІЯ І ДЕРЖАВА


Шановні товариші!

Питання держави, державної влади взагалі, а в даному разі — конкретне питання сучасної державності України — є основним питанням політичної боротьби. Воно, як відомо, багатогранне. Та оскільки наші політичні опоненти звинувачують нас у антидержавності, є сенс на з'їзді зупинитися лише на таких аспектах, як:

- наше принципове ставлення до держави і державності України;

- наша оцінка сучасної української буржуазної держави;

- наше бачення держави трудящих України і шляхів її побудови.

Ми виходимо з беззаперечного визнання незамінності і важливості держави як форми організації суспільства і апарату управління, за допомогою якого економічно пануючий клас забезпечує реалізацію своїх інтересів. Безкласової держави, як наголошував В.І.Ленін, не буває, вона завжди має певний класовий характер.

Так само - з ленінських позицій - вирішуємо ми і конкретне питання української державності, державної незалежності України. В.І.Ленін, як відомо, відстоював право українського народу на незалежну державу. Як вождь Жовтня і керівник першого Радянського уряду, В.І.Ленін став фактичним організатором такої держави наприкінці 1917 року. В гострій класовій боротьбі, що точилася тоді за те, якою бути українській державі - буржуазною чи пролетарською, В.І.Ленін чесно і відкрито став на бік останньої. І це природно.

Так ставимо питання і ми зараз. Ми за незалежну державу Україна, але державу трудящих, а не буржуазії. Держава, що є нині в Україні, є державою панів-гнобителів, є антинародною.

Системна криза, що охопила всі сфери нашого суспільства і спричинилася до підриву економічної і фінансової безпеки України, фактичної втрати нею політичної незалежності, є закономірним результатом так званого, "державотворення" анти-соціалістичних, націонал-шовіністичних сил, які захопили владу в серпні 1991 року.

Штучний гібрид хуторянського панукраїнізму, доведеного до абсурду лібералізму, заквашеного жорстким монітаризмом, —ось якою є нинішня українська держава. Вона є владою компрадорсько-мафіозної буржуазії і націонал-шовіністичних сил. Ця держава, її політичний режим слугують західному і вітчизняному капіталу. В їхніх інтересах підірвано під корінь вітчизняне виробництво. Зруйновано сотні сучасних високотехнологічних, наукоємких підприємств, економічно знищено унікальний агропромисловий комплекс. У плачевному стані наука, національна культура, які ще недавно - за радянських часів - займали передові позиції в світі. Десятки тисяч талановитих вчених, митців виявилися непотрібними рідній країні.

Розвалюється і деградує соціальна сфера в місті і на селі. Безробіття, знедолення охопили мільйони людей. Деградація суспільства і вимирання народу стали фактом. Україна фактично втратила незалежність і відкинута у розвитку на багато десятиліть назад.

Дев'ять років існування такої держави засвідчили, що вона є антинаціональною і антинародною. Навіть з буржуазною демократією не хоче рахуватися нинішній режим. Він на вимогу олігархів - іноземних та вітчизняних - все більше переходить до диктаторські» прийомів, тим більше в умовах загрози в наступну зиму голоду й холоду.

Концентрованим проявом антинародного авторитарного характеру нинішньої Української держави є її антикомунізм. Він став повсякденною практикою правлячого режиму, причому у найпотворніших, злочинних формах - аж до заборони незаконними рішеннями обласних Рад діяльності організацій Компартії у західних областях, морального, фізичного терору проти партійних активістів, до нахабного бандитського нападу націоналістичних молодиків на приміщення Центрального Комітету Компартії України в Києві, який проходив під особистим прикриттям держслужбовців з апарату прем'єр-міністра В.Ющенка і пильним наглядом високих чинів із МВС і СБУ. Ці ганебні дії жодного разу не були засуджені керівниками держави, Більше того, В.Ющенко, по суті, схвалив напад на штаб-квартиру нашої партії.

Багато про що говорить і ситуація навколо питання про долю Компартії України, незаконно забороненої у серпні 1991 року. Ухвалене Верховною Радою минулого скликання рішення про скасування заборони КПУ так і не було підписане. Конституційне подання з цього приводу — одне з перших, внесених до Конституційного Суду України одразу ж після його створення, - два роки не приймалося до розгляду. Після відкриття провадження воно тривало більше року і у відкритому режимі завершилося 15 лютого поточного року Однак, попри всю очевидність незаконності і безпідставності заборони Компартії, рішення Конституційного Суду до цього часу не оприлюднене. Все це дає обґрунтовані підстави для сумнівів у тому, що ухвала високого суду буде об'єктивною і справедливою.

Ми повинні бути готовими до будь-якого повороту у розвитку політичної ситуації в

країні, включаючи й можливість незаконної заборони нашої партії.

Характерною ознакою нинішньої Української держави є те, що керівництво практично

всіма ідеологічними ділянками здійснювали і здійснюють люди, політична позиція яких відзначається войовничим націонал-шовінізмом. Більшість з них (І.Курас, М.Жулинський, І.Драч, З.Кулик та інші) свого часу були досить активними членами КПРС, "непримиренними борцями з буржуазним націоналізмом".

На прикладі цих перевертнів, так само як і деяких високопоставлених чиновників у президентському оточенні - колишніх і нинішніх (Д.Табачник, Є.Кушнарьов, В.Литвин) можна переконатися, що найзапеклішими ворогами комунізму найчастіше є ті, хто зрікся комуністичної ідеї, зрадив партію, яка колись дала їм путівку в життя. Ці люди якщо й здатні на щось, то хіба що руйнувати зроблене до них, догоджати новим хазяям, сіяти в суспільстві розбрат і ненависть.

Всі ці роки суспільству брутально нав'язувалася і нав'язується так звана «національна ідея», покликана прищепити уявлення про «вищість», «богообраність» української нації, «виняткові природні якості і менталітет етнічних українців». Це робиться на догоду буржуазній еліті, яка тим часом розпинає українську бідноту. Не випадково і те, що проповідь "національної ідеї" супроводжується постійним, оскаженілим збудженням антиросійських, русофобських настроїв, ущемленням конституційних прав неукраїнського населення у мовній сфері, галузі освіти, доступі до державної служби.

До якого маразму, розумового каліцтва може довести така політика, свідчить хоча б обструкція, вчинена галицькими «демократами» російській виставі за участю народного артиста України, міністра культури Богдана Ступки.

А останнім часом поділ громадян за мовною ознакою призвів до критичного загострення ситуації: так зване «віче» доповнило заклики до «розправи над москалями» гаслами про «автономізацію Галичини».

Це створює реальну небезпеку для держави. Після антиконституційного перевороту у Верховній Раді, персональних змін на ідеологічних ділянках в уряді ще інтенсивнішою стала діяльність державних органів, засобів масової інформації, спрямована на позбавлення наших людей історичної пам'яті, приниження безсмертного подвигу радянського народу у Великій Вітчизняній війні, намагання перетворити на героїв різного роду перевертнів, зрадників і душогубів, у тому числі й пособників гітлерівського фашизму.

Нагадаю, що першими рішеннями так званої "більшості", яка захопила владу у Верховній Раді, стани виключення роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції з переліку державних святкових дат, зміна нумерації скликань Верховної Ради, тобто розрив з історичним минулим України, знищення радянської символіки.

Ось такою - антидемократичною в своїй основі, соціальною лише в деклараціях, ворожою для переважної більшості нашого народу - є нинішня українська держава.

Зрозуміло, що підтримувати таку державу комуністи не можуть і не будуть. Про це ми заявляємо відверто і однозначно. Жоден із справжніх патріотів нашої Батьківщини, переконані, не може підтримувати, а тим більше слугувати такій антинародній, антинаціональній державі, як нинішня українська!

Та чи означає це, що ми, комуністи, не є патріотами своєї Вітчизни, як неодноразово заявляв Президент Л.Кучма і як твердять наші політичні й ідеологічні противники, звинувачуючи партію комуністів у недержавницькій, навіть в антиукраїнській позиції? - Категорично заявляємо: Ні!

Патріотизм, безмежна відданість комуністів Батьківщині підтверджені не тільки минулим масовим героїзмом під час Великої Вітчизняної війни, в роки відбудови зруйнованого ворогом народного господарства, будівництва соціалістичної України.

Ми і сьогодні є найпослідовнішими і найрішучішими, справжніми патріотами України, її державної незалежності, бо виступаємо за відсторонення від влади тих, хто перетворив Україну на служницю західних хазяїв.

Ми боремося за те, щоб внутрішня і зовнішня політика України визначалася не в столицях певних зарубіжних країн, не Міжнародним валютним фондом і не в штаб-квартирі НАТО, а українським народом, парламентом справді незалежної України. В боротьбі проти цієї антинародної держави та її політичного режиму ми повинні особливу увагу приділити викриттю її головних рис - запроданства, служіння іноземному капіталу; корумпованості і пов'язаності з кримінальним капіталом; облудності, лицемірства. У цій боротьбі нашими союзниками будуть широкі верства населення, в тому числі і національної патріотичної середньої та дрібної буржуазії.

Ми повинні також бачити клановість сучасної влади, бачити хижацькі зіткнення між кланами та використовувати цю обставину для якнайшвидшого подолання режиму.

Наша .мета — відродити державу трудящих України.

А щоб це могло здійснитися в сучасних умовах, треба на засадах цілковитої добровільності і повної рівноправності, при збереженні державного суверенітету, відродити на новій основі братерський союз народів колишніх радянських республік, які ще недавно жили однією, дружною сім'єю.

Для комуністів державність — це не лише державна атрибутика і символіка (яка, до того ж, має бути схвалена народом), не хизування "самостійністю" (тим паче в умовах, коли Україна стоїть перед загрозою банкрутства - оголошення "дефолту"), а передусім здатність держави проводити політику не в інтересах купки паразитів та світового капіталу, що стоїть за їх спиною, а в інтересах широких верств трудящих та за їх активною участю, гарантувати своїм громадянам достойне життя, мир і спокій, твердо обстоювати рівність всіх народів на міжнародній арені. Такою може бути лише соціалістична держава.

Компартія України - партія патріотів і інтернаціоналістів - наполегливо працюватиме над створенням саме такої держави України - незалежної і соціалістичної, справді демократичної і миролюбної, зв'язаної взаємовигідними народногосподарськими, науковими, культурними, соціальними узами з іншими країнами, передусім з країнами СНД і іншими, що прагнуть до соціалізму - Китайською Народною Республікою, Соціалістичною Республікою В'єтнам, Республікою Куба, Корейською Народно-Демократичною Республікою, діючи завжди і в усьому в інтересах своїх народів.

Боротьба проти антинародного правлячого режиму, буржуазної держави та її антинаціональної політики капіталістичної реставрації і колонізації, за повернення України на шлях соціалізму і перетворення її на передову, процвітаючу країну - найвищий вияв нашої державницької позиції.

Цією позицією Компартії - чесною і справедливою, продиктованою інтересами трудящих України, - визначається і наше ставлення до проблем, які сьогодні постають перед нашим народом і країною.

Ми виступаємо за підтримання на належному рівні обороноздатності України, гарантування національної безпеки, за те, щоб наші Збройні Сили забезпечувались усім необхідним для виконання покладеного на них конституційного обов'язку і ні в якому разі не могли бути використані в політиканських цілях проти власного народу.

Ми виступаємо за проведення конструктивного зовнішньополітичного курсу з метою зміцнення міжнародних позицій і авторитету України. Підтримуючи виважені кроки в напрямку інтеграції України в європейські структури з неодмінним урахуванням її позаблокового, нейтрального статусу, виступаючи за розвиток взаємовигідних відносин з країнами усіх континентів, Компартія надає пріоритетного значення зближенню нашої країни з Російською Федерацією, Республікою Білорусь, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав. Минулий і сучасний досвід свідчить, що саме так, а тим більше в разі створення Союзу незалежних соціалістичних держав в майбутньому, Україна може захистити себе від колоніального загарбання Заходом, що вже стає фактом.

Ми категорично проти втягування України в НАТО, підпорядкування її зовнішньої і оборонної політики агресивним планам Північно-Атлантичного альянсу. Це загрожує національним інтересам нашої країни, веде до погіршення відносин з нашим великим сусідом і природним союзником - Російською Федерацією, а також з Білорусією. Стараннями панів Кравчуків, Горбуліних, Марчуків тощо Україну перетворюють у натовський плацдарм імперіалістичних претендентів на світове панування.

На жаль, наша протидія згубному для України пронатовському курсу, який проводять Президент Л.Кучма, прем'єр В.Ющенко, глава зовнішньополітичного відомства Б.Тарасюк, а після січневого перевороту і пропрезидентська "більшість" у Верховній Раді, була досі пасивною і неефективною. Депутатська група "Анти-НАТО" не діє. Це - наш серйозний прорахунок.

Необхідно значно активізувати діяльність групи "Анти-НАТО", зробивши її одним з провідних елементів широкого антиімперіалістичного руху в країні.

Активніше повинні ми протидіяти політичним спекуляціям на питаннях гуманітарної політики. Компартія надає важливого значення розвитку державної, української мови, української культури. Нагадаємо, як суворо вимагав В.ІЛенін від членів партії на Україні знання мови українського народу. Не може вважатися культурною людина, якщо вона не оволоділа мовою народу, який дав ім'я Вітчизні, - мовою співучою, прекрасною, а не спотвореною галицькими говірками та діалектами діаспори.

Однак це не означає, що любов до української мови, оволодіння нею можуть нав'язуватися будь-кому примусово, як це зараз робиться в Україні, особливо у західному регіоні, де дійшли навіть до заборони російської мови.

Ми виступаємо за неухильне дотримання конституційної вимоги щодо створення умов для вільного розвитку національних культур і мов усіх, без винятку, національностей, що мешкають в Україні.

Ми підтверджуємо нашу програмну вимогу - надати російській мові, яку вважають рідною понад третину населення, статус другої державної, а до внесення відповідних змін до Конституції - статус офіційної мови.

Компартія вважає вкрай необхідним докорінно змінити ставлення держави до проблем національної культури, науки, освіти. Йдеться не лише про всебічну матеріально-фінансову підтримку духовної сфери, чого ми повинні активніше добиватися через нашу фракцію у Верховні Раді. Потрібно насамперед створити сприятливі умови для розвитку талантів і здібностей наших співвітчизників, для оздоровлення всієї морально-духовної атмосфери в суспільстві. А для цього слід негайно покласти край намаганням державних органів нав'язати народу України як державну ідеологію націонал-шовінізм та ненависть до комунізму.

Злагода та мир в суспільстві, до яких так лицемірно кличуть керманичі нинішньої держави, неможливі за буржуазного ладу, який породжує нерівність і несправедливість.

Ідеєю, що здатна об'єднати більшість народу і нації, може бути, як з новою силою підтвердив досвід минулих років, лише ідея повернення влади трудовому народу. Без цього неможливо врятувати Україну. Це було і залишається нашим першочерговим, найважливішим завданням.

Вирішення його потребує колосального нарощування наших зусиль на всіх напрямах. Серцевиною тут — повторюсь ще й ще раз *- є, організація трудящих мас, донесення до них тієї простої істини, що лише при безпосередній, активній, свідомій участі мільйонів громадян у боротьбі за відсторонення від влади антинародного режиму і встановлення влади трудящих можливо змінити на краще їхнє життя. І цьому потрібно підпорядкувати всі наші дії.

Та чи можливо вирішення цієї пекучої потреби через вибори? Аналізуючи досвід останніх 9 років, відповімо таким чином:

В сучасній українській буржуазній державі, та ще за нинішнього компрадорсько-мафіозного режиму, неприпустимо розраховувати на їх чесне проведення, а значить і на можливість перемоги таким шляхом.

Всі ми бачили, які величезні кошти були кинуті на найбрудніші виборчі технології, підкинуті численними іноземними "радниками". Які порушення і зловживання допускалися владними структурами, правонаціоналістичними партіями на минулих парламентських і президентських виборах, аби не допустити перемоги представників лівих сил. Добровільно буржуазія владою не поступиться, заради збереження її вона не зупиниться ні перед чим. Тільки активна, організована, свідома класова боротьба трудящих мас на чолі з Комуністичною партією дасть потрібний результат. Ось на що треба розраховувати.

Та в сучасній ситуації, поки немає революційного піднесення, ніяк не можна нехтувати виборами. Ця форма політичної діяльності дає значні можливості для класової боротьби трудящих, навіть в умовах буржуазної держави, і тому повинна якнайповніше використовуватись нами.

На жаль, ми працюємо, в тому числі і під час виборів, в основному з нашими прихильниками, не приділяючи належної уваги тим мільйонам наших співвітчизників, які в душі хотіли б повернутися до соціалізму, але все ще залишаються під впливом масованої антикомуністичної пропаганди, упереджено, з побоюванням ставляться до комуністів.

В цьому одна з основних причин того парадоксального, на перший погляд, факту, що майже 7 млн. виборців, які в першому турі президентських виборів голосували проти політики Л.Кучми, у другому турі віддали за нього свої голоси, причому серед них було більше 1 млн. тих, хто голосував за кандидатів від лівих сил - О.Мороза і Н.Вітренко.

Повинні ми замислитись і над тим, що порівняно з парламентськими виборами 1998 року партія комуністів у першому турі президентських виборів втратила більше 700 тис. голосів. І хоча в половині областей і в Автономній Республіці Крим кандидат від Компартії одержав більше або практично стільки голосів, як і Л.Кучма, у великих промислових регіонах - Донецькій, Дніпропетровській, Одеській областях, містах Києві і Севастополі ми не отримали перемоги. І це є наслідком насамперед недостатньої роботи відповідних партійних організацій.

Безперечно, на результатах виборів позначилося й те, що лівим силам не вдалося протиставити Л.Кучмі єдину узгоджену кандидатуру. В суспільстві, та й у партії висловлюються різні думки з цього приводу, і зокрема дехто в усьому звинувачує нашу партію, її керівництво.

Мовляв, якби комуністи підтримали в першому турі кандидатуру О.Мороза, то ліві здобули б перемогу. Такі звинувачення на нашу адресу пролунали й на з'їзді соціалістів.

Що можна сказати з цього приводу? Якими були б результати виборів у такому випадку - це із сфери припущень. Але очевидним с те, що в другому турі лівим силам треба було діяти злагоджено. Нагадаємо: у першому турі за кандидата-комуніста проголосувало 5,8 млн. виборців, за лідера соціалістів - майже вдвічі менше - близько З млн., за кандидата прогресивних соціалістів - лише на 83 тисячі менше. Чи все можливе зробили наші союзники-соціалісти, щоб забезпечити в другому турі перемогу лівого кандидата? Ні, не все, з нашого погляду. То чи варто шукати винуватців? Чи не корисніше зробити певні висновки?

Не можна обминути мовчанкою й обставини, пов'язані із сумнозвісною "канівською четвіркою", яка так і не відбулася. Між іншим, хіба тепер не очевидна та об'єктивна роль у цій затії Є.Марчука, який після першого туру закликав своїх симпатиків (а за нього проголосувало більше 2 млн. виборців) віддати голоси за Л.Кучму, за що був "віддячений" посадою секретаря Ради національної безпеки і оборони і нині вірно служить своєму "патрону"? І хіба не стала перепоною така "четвірка" єдності лівих сил? Стала, бо у подібних безпринципних ігрищах Компартія, за нашим глибоким переконанням, не може брати участі.

Коріння проблеми і в тому, що зусиллями наших колег по лівому руху проблема єдності дій лівих сил давно перетворена у проблему персонального лідерства, яка дуже часто, з огляду на розбіжності партійних програм та особисті амбіції лідерів, вирішення не має.

На жаль, не з нашої вини нам не вдалося обговорити такі визначальні моменти, як підходи до програми спільного кандидата, проекту міжпартійної політичної угоди і т,д. Наші колеги відкрито і приховано протягували ідею, що, мовляв, "харизма і політична вага" лідера соціалістів забезпечать йому перемогу, аби тільки не заважали комуністи. Президія ЦК не могла погодитися з варіантом політичної самоізоляції Компартії, до якої нас підштовхували.

А далі відбулося рішення партійного з'їзду, яке я і мої колеги по Президії, партійний актив, численні помічники, яким ми щиро вдячні, намагалися виконати сумлінно.

Як ми це робили - судити вам.

Та треба визнати, що наші противники, використовуючи всі ресурси виконавчої влади, тому числі й антиконституційні, виявилися поки що сильнішими за нас.

Це не означає, що ми не припустилися помилок, з яких потрібно вже зараз, готуючись до наступних парламентських і президентських виборів, а також до виборів депутатів місцевих Рад, зробити належні висновки. На це обґрунтовано звертали увагу комуністи на партійних конференціях, пленумах і зборах.

Отже, з усього цього висновок один - йти в маси трудящих, їм роз'яснювати досвід виборів, формувати їх свідомість, кликати їх на активну боротьбу за свої життєві інтереси.

Тим більше, що наступні вибори до Верховної Ради і Президента будуть набагато жорсткішими, відзначатимуться ще більшим цинізмом і зневагою до закону, ніж попередні. І до цього треба бути готовими. Лише масовий рух трудящих за свої права, за демократію здатний зупинити олігархів, що все більше вдаються до брудних, підступних методів політичної боротьби.

Ще один урок полягає в тому, що більш серйозно і відповідально слід підходити до відбору кандидатів у депутати. Ми не маємо права повторити таких помилок, як на минулих виборах, коли за рекомендацією Одеського, Полтавського, Донецького, Вінницького, Дніпропетровського обласних комітетів за списком КПУ та в мажоритарних округах були обрані люди, які потім зрадили партію, перебігли до пропрезидентських фракцій. З часом стане відомо, скільки срібняків одержав кожний з цих христопродавців. Але ціна їх зрадництва для нашої партії дуже велика.

Згадаємо у зв'язку з цим мудрі ленінські слова: "В особистому розумінні різниця між зрадником по слабості і зрадником по умислу й розрахунку дуже велика; в політичному відношенні цієї різниці нема, бо політика - це фактично доля мільйонів людей, а ця доля не змінюється від того, чи зраджені мільйони робітників і бідних селян зрадниками по слабості чи зрадниками з корисливості". (ПЗТ, Т.40, с. 126).

В зв'язку з цим наведу такий факт. Ціною величезних зусиль наших товаришів вдалося

добитися прийняття і підписання Президентом (після кількох вето) законів про порядок допуску на територію України підрозділів збройних сил інших держав та про порядок направлення підрозділів збройних сил України до інших держав. Згідно з Конституцією і згаданими законами рішення з цих питань мають в обов'язковому порядку схвалюватися Верховною Радою.

Нещодавно - після нашої критики - вперше на схвалення парламенту було внесено рішення Президента про допуск іноземних збройних підрозділів у зв'язку з проведенням трьох великих натовських навчань на території України. 9 червня ц.р, рішення були Верховною Радою схвалені голосами 228 народних депутатів при мінімально необхідних - 226. Серед тих, хто голосував "за", були й перебіжчики - С.Друзюк, А.Звонарж, М.Кириченко, С.Синенко, В.Штепа. Як бачите, саме їхні голоси були використані так званою "більшістю" для того, щоб ще міцніше прив'язати Україну до натовської колісниці.

Докорінного поліпшення потребує організація роботи комуністичної фракції, тактика наших дій у Верховній Раді. Цілком очевидно, що правлячий режим робитиме і далі все для того, щоб відвести представникам нашої партії у парламенті роль безправної, маловпливової опозиції. Президент відверто погрожує загнати депутатів-комуністів у "стійло", "загородку". Мовляв, "нехай там дзявкають, зате Заходу можна буде сказати, що в Україні є опозиція, а отже, є й демократія. Глава кучмівської адміністрації вже похвалявся, що лівих у новому парламенті буде менше, ніж зараз.

Якщо режиму вдасться це зробити, то постраждають не стільки ліві партії, скільки трудовий народ! От що треба довести до свідомості трудящих.

Треба відверто визнати, що одна з причин триваючого наступу реакції полягає в недостатньо наполегливому відстоюванні нами у Верховній Раді повсякденних, саме повсякденних потреб трудящих.

На жаль, значна частина членів нашої фракції не виявляє належної активності і ініціативи. За два роки голос багатьох наших товаришів так і не пролунав з трибуни Верховної Ради. Не проявили себе поки що і створені за рішенням ЦК депутатські проблемні групи.

Склад нашої фракції, кваліфікація і досвід депутатів-комуністів дозволяє готувати і вносити на розгляд Верховної Ради набагато більше конструктивних, вивірених пропозицій, законопроектів, прийняття яких сприяло б піднесенню авторитету нашої партії в масах. Справа - за організацією цієї роботи. В умовах інформаційної блокади ми повинні набагато краще використовувати парламентську трибуну для викладення позиції партії, для викриття антинародного режиму капіталістичних реставраторів.

Варто сказати ще про один недолік у нашій депутатській роботі. Ми мало працюємо з членами інших фракцій. Штучно, "під сокирою" створена "більшість" об'єднала різних людей. Чимало серед них таких, хто не підтримує кучмівський режим, але змушений через ті чи інші обставини голосувати за антинародні законопроекти, які вносяться урядом чи Президентом. До нашої фракції вони не ввійдуть, але в конкретних ситуаціях можуть бути з нами. З такими треба працювати.

Найближчим часом у Верховній Раді буде розглядатися питання про внесення змін до Конституції України за підсумками референдуму за так званою "народною ініціативою".

Розклад сил у парламенті надає унікальний шанс так реалізувати рішення референдуму, щоб не тільки не допустити зміни балансу повноважень у державі між гілками влади на користь президента, а навпаки, значно посилити роль Верховної Ради, по суті, перетворити Україну з президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську. Заради цього варто попрацювати.

Ми були і залишаємося прихильниками радянської форми народовладдя, яка повною мірою виявила свою життєздатність і ефективність за часів соціалізму. Тим більше за Радянську владу ми повинні боротися тепер, бо маємо досвід, в тому числі і прорахунків, помилок, які не збираємося повторювати. Радянська форма держави, коли влада у трудящих і діє в їх інтересах, дозволяє гарантувати всім трудящим і свободу, і соціальну рівність, і справедливість.

У боротьбі за її відновлення потрібно навчитись поєднувати загальнодемократичні завдання із завданнями соціалістичними, підпорядковуючи перші другим. Це означає і активну протидію утискові демократичних прав і свобод, посиленню авторитаризму, політичним переслідуванням та заборонам. Для нас важливо використовувати загальнодемократичні завдання лише у тій мірі, в якій їх розв'язання сприятиме посиленню організованої боротьби пролетарських мас та вестиме до вирішення основного завдання першого етапу.

У зв'язку з цим слід висловитися ще з однієї проблеми. В партійних організаціях нерідко порушується питання про участь комуністів у владних структурах ("вхождение коммунистов во власть", як іноді кажуть). Існує у декого думка про те, що крок за кроком, оволодіваючи "місцями" у владних структурах, ми, таким чином, зможемо усунути антинародний режим і відновити владу трудящих. Це - ілюзія. Про роботу комуністів у Верховній Раді ми щойно говорили. Анітрохи не перебільшуючи можливості парламентської діяльності у боротьбі за досягнення наших програмних цілей, не слід і применшувати її значення чи протиставляти роботі в масах, особливо в сучасних умовах.

А щодо виконавчих структур, то представників Компартії там немає. Туди не допускають не тільки комуністів, а й будь-кого, відносно чиєї лояльності до правлячого режиму виникають найменші сумніви. Відомо, з якою безжалісністю розправився Л.Кучма з главами адміністрацій областей і районів, де більшість виборців у першому турі проголосували проти його кандидатури.

До тих, хто працює у виконавчих структурах, не може бути однозначного підходу.

Корумпованих чиновників будь-якого рангу, прислужників мафіозних кланів ми будемо і далі викривати, добиватися притягнення їх до відповідальності. Зрозумілим є й наше ставлення до безпринципних флюгерів-кар'єристів, які сьогодні запопадливо служать антинародному кучмівському режиму, не відмовляючись і від участі у репресіях проти членів Компартії, в лавах якої колись були самі.

Та є в управлінських структурах, особливо на посадах керівників підприємств, господарств, і такі люди, які прагнуть чесно працювати на доручених їм ділянках, робити щось корисне у ці лихі часи для трудящих. їм не вистачило волі включитися у політичну боротьбу, але вони співчувають нам, як можуть - допомагають. Чи варто таких людей відштовхувати від нас? - Ні. Вони можуть розраховувати на нашу підтримку.

Правда, таких людей у виконавчих структурах, на керівній господарській роботі з кожним роком стає все менше і менше. їх місця займають ті, хто хизується своєю "національною свідомістю", "державницькою позицією", "реформаторською налаштованістю". До чого це призводить, можна бачити на прикладі західних областей, де ці процеси відбулися раніше.

Якщо послухати національне радіо, то можна подумати, що там - у західному регіоні - справжній рай: ідуть реформи, розробляються численні програми, які успішно виконуються. А ось результати. Якщо в цілому по Україні кількість офіційно зареєстрованих безробітних становить 4,3% від наявної робочої сили, то в Івано-Франківській області - 6,1%, Тернопільській - 6,8%, Львівській - 7,4%, Рівненській -7,5%. Що ж, "ламати - не будувати", як кажуть в народі.

Окремо слід сказати про Автономну Республіку Крим, де накопичено певний досвід участі комуністів у владних структурах. Верховну Раду автономії очолює керівник республіканської партійної організації Л.І.Грач.

Комуністи входять до складу республіканського уряду, очолюють Севастопольську міську, чотири районні Ради. Спільними зусиллями вдалося прийняти і затвердити рішенням

Верховної Ради України Конституцію Автономної Республіки, якою, по суті, легалізовано статус автономії як парламентської республіки.

Діючи в непростих умовах, коли економіка краю була вщент зруйнована бездарною діяльністю "временщиков" і хапуг, величезних - навіть для України - масштабів досягла корумпованість управлінських структур, певні сили, підтримувані кланами олігархів, постійно підігрівають ситуацію, спекулюючи на непростих проблемах кримсько-татарського народу, експлуатуючий в політиканських цілях питання української мови і культури, проблеми Чорноморського флоту, коли республіканським органам доводиться постійно зважати на тиск київських структур - товариші в Криму намагаються використати владні важелі в інтересах трудящих. Цей досвід, його позитивні і негативні аспекти заслуговують на увагу і потребують всебічного аналізу.

В умовах наростання політичної реакції, коли буржуазія все більш зухвало ігнорує проголошені нею ж права і свободи громадян заради збереження своєї влади під натиском

невдоволення широких народних мас, комуністи послідовно вимагають додержання демократичних норм суспільного і державного життя як умови активного протестного волевиявлення трудящих, викривають зраду буржуазією та її владними структурами інтересів народу.

Цим визначається і наше ставлення до діючої нині Конституції України. Ми враховуємо, що це - буржуазна, а отже, багато в чому фальшива, лицемірна Конституція. Та є в ній, як і в будь-якій буржуазній конституції, і демократичний потенціал. Ми будемо наполегливо добиватися, щоб цей потенціал був реалізований, щоб норми Конституції, які стосуються соціально-економічних прав громадян - на працю і на відпочинок, на гідний людини прожитковий мінімум і своєчасну оплату праці, на безоплатну освіту і охорону здоров'я та інші - не порушувалися. Особливе занепокоєння викликає те, що порушуються прерогативи парламенту, чиниться наруга над політичними свободами, виборчим законом. Україна стоїть перед реальною загрозою встановлення авторитарної диктатури. Ми тепер на власному гіркому досвіді переконалися в істинності відомого вислову класиків марксизму: буржуазія топче нею ж створену законність, якщо та стає їй на заваді.

Так що в нашій позиції захисту демократичних положень Конституції, яку вважаємо обмеженою, буржуазною, немає ніякого протиріччя.

Повернути владу трудовому народу і тим створити передумови для вирішення всіх інших завдань революційного оновлення суспільства - таким є центральне завдання першого етапу боротьби за досягнення стратегічних цілей, визначених нашою Програмою. На вирішенні його мають бути зосереджені наші зусилля.

Справедливо критикуючи антинародну владу, відмічаючи банкрутство нав'язаного Україні політичного курсу, не менш важливо показувати народові конструктивність нашої позиції.

ЦК вважає доцільним заявити на з'їзді наші основні невідкладні вимоги до державної влади, передусім в економічній і соціальній сферах.Ми вважаємо за необхідне перш за все негайно надати реальну бюджетну і кредитну підтримку паливно-енергетичному та аграрному комплексам. Це — головна проблема моменту, бо йдеться про продовольчу і енергетичну безпеку України.

Ліквідація заборгованості по виплаті зарплати, пенсій, інших соціальних виплатах повинна розпочатись негайно, провадитися виключно у грошовій формі із залученням вкладів населення в Ощадбанку та з необхідною індексацією.

Підвищення квартирної плати, тарифів на комунальні та інші послуги необхідно призупинити до погашення заборгованості по зарплаті і пенсіях.

Уряд має терміново внести на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо підвищення розміру пенсій та зарплати, збільшення грошових доходів населення.

Потрібна розробка державної програми ліквідації безробіття.

Слід переглянути засади кредитної політики на користь підтримки реального сектора економіки, забезпечення його доступними кредитами та достатньою грошовою масою. Уряд зобов'язаний опрацювати і погодити з Верховною Радою заходи державної підтримки (протекціонізму) відродження вітчизняної економіки, спрямовані на пожвавлення внутрішнього ринку і стимулювання експорту.

Як неприйнятний, такий, що знищує вітчизняне виробництво, має бути відкинутий принцип формування бюджету на бездефіцитній основі — аж до вирішення пекучих соціально-економічних проблем. Бюджет-2000 потрібно сформувати виключно на основі діючого законодавства з тим, щоб він був реальним, став законом з чіткою соціальною спрямованістю.

Курс гривні повинен бути реальним. Замість різких знижень курсу під прикриттям потрясінь на світових фінансових ринках потрібно здійснювати планову, економічно обґрунтовану девальвацію гривні.

Уряд повинен негайно приступити до розв'язання проблеми взаємних неплатежів. Для цього потрібно покінчити з політикою жорсткого обмеження грошової маси, яке спричинилося до паралічу платіжної системи.

Державний захист інтересів вітчизняного товаровиробника повинен стати головним пріоритетом. Внутрішній ринок необхідно надійно захистити від демпінгової навали низькоякісної імпортної продукції.

Всі іноземні інвестиції і кредити мають проходити лише через державні банки під особливим контролем.

Ми будемо добиватися прийняття рішень, якими заборонялися б будь-які збільшення тривалості робочого дня понад 8 годин або введення надурочних робіт; видача зарплати товарами; введення підприємцями яких би то не було штрафів та інших утримань із зарплати, не передбачених законом.

Ми вважаємо за необхідне введення робітничого контролю за дотриманням вимог Кодексу законів про працю, а також контролю за розподілом прибутку, встановленням розцінок, тарифів на комунальні послуги з поширенням контрольних функцій на роботу малих підприємств, кооперативів і домашніх виробництв.

Ці наші вимоги треба довести до трудящих, широкої громадськості.