Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200 р технічний регламент

Вид материала

Регламент

Содержание 2.4 Вимоги до виробничих та допоміжних будівель і споруд 2.5 Вимоги до сировини та допоміжних матеріалів 2.6 Вимоги до технологічного процесу та обладнання 2.6.14 Вимоги до процесів брагоректифікації

Подобный материал:

• Постановою Кабінету Міністрів України № від 200 р. Технічний регламент, 1753.94kb.
• Кабінету Міністрів України Кабінет Міністрів України постановляє : Внести зміни, 1193.3kb.
• Проект державний комітет ветеринарної медицини україни наказ, 94.56kb.
• Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 року №2263 (у редакції постанови Кабінету, 1307.95kb.
• Постановою Кабінету Міністрів України від 29. 12. 03р. №2067, ст. 7 закон, 448.58kb.
• Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. N 309 положення про підготовку науково-педагогічних, 570.8kb.
• Наказ Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998, 7380.74kb.
• Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 року №2263 (у редакції постанови Кабінету, 1089.23kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 600.88kb.
• Кабінету Міністрів України від 6 січня 2010 року № 5 Кабінет Міністрів України постановляє, 40.85kb.

2.4 Вимоги до виробничих та допоміжних будівель і споруд

2.4.1 Загальні вимоги


До виробничих будівель і споруд на заводах з виробництва спирту етилового ректифікованого відносяться такі: приймання та зберігання сировини, підготовки сировини до зброджування, дріжджобродильне, брагоректифікаційне, спиртоприймальне, спиртовідпускне, спиртосховище, бардовідпускне, зберігання живильних речовин та кислот.

До допоміжних будівель та споруд відносяться ремонтні майстерні, склади тари та палива, котельня, гараж, градирня, резервуари протипожежного запасу води, сміттязбірники та ін.

Улаштування виробничих та допоміжних будівель і споруд повинно відповідати вимогам СНиП 2.09.02 109, СНиП 2.09.03 110, СНиП 2.09.04 111, СНиП 2.01.01 103, СНиП 2.11.01 112, СНиП II-35-76 98, ДНАОП 1.8.10-1.11 61, НАПБ В.05.013-81/180 (ВСН 13-81) 81, ДБН В 1.1-7 40, ВБН В 2.2-58.1 37.

Відстань між будівлями і спорудами при проектуванні повинна відповідати вимогам СНиП ІІ-89 100.

Виробничі будівлі та споруди на території заводу мають бути розміщені з урахуванням будівельних норм, норм пожежної безпеки та виробничої санітарії, поточності технологічного процесу, найкоротших шляхів передачі сировини та напівпродуктів, відвантаження готової продукції.

Споруди приймання та зберігання сировини, готової продукції, кислот розташовуються в окремих будівлях. Споруди для приймання (відвантаження) обладнуються пристроями сигналізації.

Приміщення підготовки сировини до зброджування, дріжджобродильне блокуються в одній будівлі.

Будівлі зерносховищ повинні бути не нижче 3-го ступеня вогнестійкості. Гранично допустиме завантаження складів зерном повинно позначатися рискою, яка нанесена на стіні складу.

Вертикальні зернові елеватори, силосні бункери та інші сховища для зерна повинні закриватися суцільними настилами (накривками) з обладнанням у них завантажувальних гратчастих люків та люків обслуговування. Стіни завальних ям, засіків, бункерів повинні мати гладку внутрішню поверхню з нахилом не менше 45 ^о, що забезпечує повне зсипання.

Приміщення категорії А і Б за вибухопожежонебезпекою розташовуються в окремій будівлі або зблокованим з приміщеннями інших категорій, з дотриманням правил вибухопожежобезпеки. Можливе розміщення частини обладнання на відкритій етажерці, забезпеченій відповідним поруччям огородження висотою не менше 1 м. Приміщення вказаних категорій повинні бути обладнані системами автоматичного попередження накопичення вибухонебезпечної концентрації парів спирту, звукової сигналізації, аварійної вентиляції, телефонним зв’язком, протипожежними засобами, забезпечені переносним електроосвітлювачем або аккумуляторним ліхтарем напругою не вище 12 В у вибухобезпечному виконанні.

Для діючих підприємств дозволяється використовувати переносні прилади виміру концентрації парів спирту.

Спиртовідпускне та спиртоприймальне відділення повинні бути ізольовані від приміщення для зберігання спирту протипожежною стіною першого типу. Дверні отвори слід обладнувати порогами пандусами висотою не менше 0,15 м.

Підлогу в приміщеннях категорії А і Б за вибухопожежонебезпекою виконують з іскробезпечних матеріалів. В підлозі влаштовують приямок для збирання спирту у випадку його розливу. Підлога повинна мати нахил 1-2 % в бік приямка.

Резервуари для спирту та спиртопродуктів в спиртоприймальному відділенні та спиртосховищі встановлюють на міцних фундаментах, які повинні гарантувати стійкість їх положення і не допускати нерівномірної їх просадки, з незначним нахилом у бік спускного патрубка, з прокладанням під дном резервуарів дерев’яних брусків, оброблених вогнезахисною речовиною методом глибинного насичення.

Спиртоприймальне, спиртовідпускне відділення та спиртосховище, окремо або при їх близькому територіальному розташуванні разом, обладнуються замкненою системою повітряних трубопроводів для резервуарів, мірників для одного продукту (спирту, фракції головної або сивушного масла). На повітряних комунікаціях, які з’єднують резервуари один з одним встановлюють вогнезагороджувачі. Дихальні клапани встановлюють на загальній повітряній комунікації зовні приміщення.

Резервуари, які встановлені на відкритому майданчику також з’єднують загальною повітряною системою з вогнезагороджувачами та загальним дихальним клапаном. Для охолодження в теплий період року резервуари обладнуються системою зрошування.

У насосних приміщеннях спиртоприймального, спиртовідпускного відділень та спиртосховищ встановлюють обладнання в вибухопожежобезпечному виконанні. Допустиме застосування електродвигунів загального призначення для привода насоса, якщо вони розміщені в ізольованому від мірників та резервуарів зі спиртопродуктами приміщенні, а з’єднання вала двигуна з валом насоса виконано через капітальну стіну з улаштуванням сальника спеціальної конструкції.

Приміщення категорії А і Б за вибухопожежонебезпекою обладнують аварійною витяжною вентиляцією, яка забезпечує не менше восьми обмінів повітря за одну годину повного об’єму приміщення з урахуванням постійнодіючої механічної витяжної вентиляції (загальнообмінної і місцевої).

Бардовідпускне відділення розміщують в окремій будівлі.

Резервуари для відпуску барди, як праило, повинні бути закритими, обладнаними переливними комунікаціями, повітряними хідниками, майданчиками для обслуговування. Наземні відкриті бардяні ями та резервуари треба огороджувати поруччям висотою не менше 1 м.

Не допустиме відпускання гарячої барди у ручний спосіб (відрами).

Під’їзди до пунктів роздавання барди повинні мати тверде покриття, забезпечувати поточність руху транспорту та утримуватись в чистоті. Не допустиме подавання барди до бардовідпускного відділення та до бардонакопичувачів по відкритих лотках і канавах, попадання барди у водойми.

Зовнішні та огороджуючі конструкції будівель і приміщень категорії А і Б за вибухопожежонебезпекою повинні бути легкоскидними при дії вибухової хвилі.

Розташування приміщень категорій А і Б за вибухопожежонебезпекою в підвальних та цокольних поверхах не допускається.

Евакуаційні шляхи повинні забезпечувати безпечну евакуацію всіх людей, які знаходяться в приміщенні.

Забороняється на шляхах евакуації розміщення виробничого обладнання та захаращення їх матеріалами.

Якщо в приміщеннях та будівлях знаходяться постійні робочі місця, то евакуаційних виходів повинно бути не менше двох.

В приміщеннях висота від підлоги до низу виступаючих конструкцій перекриття чи покриття повинна бути не менше 2,2 м, висота від підлоги до низу виступаючих частин комунікацій і устаткування в місцях постійного проходу людей і на шляхах евакуації - не менше 2 м, а в місцях непостійного проходу людей - не менше 1,8 м.

Відстань по горизонталі від фундаментів будівель та споруд до підземних газопроводів горючих газів низького тиску (до 0,005 МПа) повинна складати 2 м, середнього тиску (від 0,005 до 0,3 МПа) - 4 м, високого тиску (від 0,3 до 0,6 МПа) - 7 м, надвисокого тиску (від 0,6 до 1,2 МПа) - 10 м.


2.4.2 Вимоги до освітлення виробничих, адміністративних і побутових приміщень


Освітлення виробничих, адміністративних і побутових приміщень виконується у відповідності з розрядом зорових робіт і коефіцієнтом природної освітленості (КПО) згідно нормативних документів.

Світлові отвори не повинні бути затемнені або заслонені.

Скляна поверхня вікон має періодично очищатися у терміни, встановлені адміністрацією, але не рідше двох разів у рік.

У багатоповерхових будівлях стулки вікон повинні відчинятися в середину приміщень.

Для живлення освітлювачів загального освітлення повинна застосовуватись напруга не вище 380/220 В змінного струму при заземленій нейтралі і не вище 220 В змінного струму при ізольованій нейтралі постійного струму.

Освітлювачі з люмінесцентними лампами на напругу 127-220 В допускається встановлювати на висоті менше 2,5 м від підлоги, а також для місцевого освітлення, якщо виключено контакт з їх струмоведучими частинами у разі дотику.

Для живлення світильників місцевого стаціонарного освітлення з лампами розжарювання повинна застосовуватись напруга:

- в приміщеннях без підвищеної небезпеки - не вище 220 В;

- в приміщеннях з підвищеною небезпекою - не вище 42 В;

- в особливо небезпечних - не вище 12 В.

В приміщеннях вологих, особливо вологих, жарких та з хімічно активним середовищем, застосування люмінесцентних ламп для місцевого освітлення допускається лише в арматурі спеціальної конструкції.

Для живлення переносних електроосвітлювачів в приміщеннях з підвищеною небезпекою повинна застосовуватись напруга не вище 42 В, в особливо небезпечних - не вище 12 В.

Контроль освітленості у приміщеннях та на робочих місцях повинен виконуватись не рідше одного разу на 12 місяців та після реконструкції освітлювальних установок.

Аварійне освітлення (в приміщеннях і на місцях виконання зовнішніх робіт) слід передбачати, якщо вимкнення робочого освітлення і порушення нормального обслуговування устаткування і механізмів, що з ним пов’язане, може викликати:

- вибух, пожежу, отруєння людей;

- тривале порушення технологічного процесу;

- порушення роботи таких об’єктів, як електричні станції, вузли радіопередачі та зв’язку, диспетчерські пункти, котельні, щитові, дизельні, насосні установки водопостачання, каналізації і теплофікації, устаткування вентиляції і кондиціювання повітря для виробничих приміщень, в яких недопустиме припинення робіт тощо.

Найменша освітленість робочих поверхонь виробничих приміщень і території підприємства, що вимагають обслуговування в аварійному режимі, становить 5 % освітленості, нормованої для робочого освітлення при системі загального освітлення, але не менше 2 лк усередині будівлі і не менше 1 лк для території підприємства.

Евакуаційне освітлення в приміщеннях або в місцях проведення робіт поза будівлями слід передбачати:

- в місцях небезпечних для проходу людей;

- в проходах і на сходах, які використовують для евакуації людей при кількості тих, що евакуюються, більше 50 чоловік;

- по основних проходах виробничих приміщень, в яких працює більше 50 чоловік;

- у виробничих приміщеннях з постійно працюючими в них людьми, де вихід людей із приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення пов’язаний з небезпекою травматизму внаслідок продовження роботи виробничого устаткування;

- в приміщеннях допоміжних споруд, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік.

Евакуаційне освітлення повинне забезпечувати таку найменшу освітленість на підлозі основних проходів (або на землі) та на сходах:

- в приміщеннях - 0,5 лк;

- на відкритих територіях - 2,0 лк.

Світильники аварійного освітлення в приміщеннях можуть бути використані для евакуаційного освітлення.

Не допускається використання електросилових мереж для живлення загального робочого, аварійного і евакуаційного освітлення.

Світлові покажчики евакуаційних або запасних виходів будівель будь-якого призначення, споряджені автономними джерелами живлення у нормальному режимі можуть живитись від мереж будь-якого виду освітлення, яке не вимикається під час функціонування будівлі.

При технічній недоцільності живлення аварійного і евакуаційного освітлення замість улаштування стаціонарного аварійного і евакуаційного освітлення допускається застосування ручних освітлювальних приладів з акумуляторами або сухими елементами.

Освітлювальна арматура:

- у приміщеннях з підвищеною небезпекою і особливо небезпечних на світильники повинні бути нанесені добре видимі розпізнавальні знаки з позначенням напруги живлення, що застосовується;

- електроосвітлення приміщень або майданчиків зберігання, приймання і відпуску ЛЗР повинно мати вибухозахищене виконання з вмиканням поза будівлею або територією майданчиків;

- переносні світильники в вибухопожежонебезпечних зонах будь-якого класу повинні мати ступінь захисту згідно з ДНАОП 0.00-1.32 54;

- скляний ковпак світильника повинен бути захищений металевою сіткою;

- вилки електричних з’єднань повинні бути виконані так, щоб їх було неможливо ввімкнути в розетки з номінальною напругою більш високою, ніж номінальна напруга вилки. Конструкція розеток і вилок повинна забезпечувати неможливість вмикання в розетку лише одного полюсу двополюсної вилки, а також одного або двох полюсів трьохполюсної вилки;

- вилки електричних з’єднань повинні мати таку конструкцію, щоб приєднані до них переносні проводи в місцях приєднання не натягались та не ламались.

Внутрішні будівельні конструкції приміщень повинні мати рівні поверхні, що допускають вологе легке очищення, безпилове прибирання і, в необхідних випадках, теплоізоляцію, що виключає конденсацію вологи на їх поверхні.

Стіни і металеві конструкції з агресивним середовищем слід влаштовувати з антикорозійних матеріалів або з антикорозійним захисним покриттям.

Стіни в приміщеннях належить обличковувати полив’яними плитками або покривати вологостійкими фарбами на висоту не менше 1,8 м.

Стелі та стіни вище рівня 1,8 м в приміщеннях повинні бути побілені клеїльними білилами, або пофарбовані водоемульсійними фарбами.

Підлога у приміщеннях, де застосовуються кислоти, луги та інші агресивні речовини, повинна бути стійкою до їх дії, водонепроникною, з гладкою, без щілин і вибоїн, зручною для чищення та миття поверхонь, мати уклін 1-2 % в бік приямка.


2.4.3 Вимоги до оздоблення виробничих, адміністративних і побутових приміщень


Комплекс заходів з виробничої естетики, оформлення території, інтер’єрів та кольорового оздоблення включає фарбування:

- поверхонь виробничих приміщень у світлі тони;

- стін у жовто-зелені, жовті, зеленувато-голубі кольори;

- стелі - у білий з відбивальною здатністю (верхні частини стін повинні фарбуватися тими самими кольорами, що й стеля);

- підлоги - у світлі тони (для кращого відбивання світла);

- обладнання у світло-сірий, світло-зелений кольори в поєднанні з кремовим (кольори обладнання та приміщення повинні бути у гармонії);

- огороджень обладнання - у той самий колір, що й станина обладнання, але із сигнально-попереджувальними кольорами:

1) червоний - небезпечних щодо травматизму рухомих частин обладнання;

2) оранжево-жовтий - обрамлення його огородження.

Для обладнання, комунікацій та елементів будівельних конструкцій прийнято сигнально-попереджувальні кольори:

червоний - “стоп” (заборона, явна небезпека, пожежний інвентар);

жовтий або оранжевий - “увага” (можлива небезпека);

зелений - “пуск” (дозвіл, безпека);

синій - “інформація”;

- акцентування на кольорах:

жовтий - рухоме обладнання, небезпечні елементи будівельних конструкцій;

червоний або оранжевий - небезпечні елементи обладнання;

білий з червоною клітиною до діагоналі - місткості з отруйними, вибухонебезпечними і шкідливими рідинами;

- кнопки та рукоятки управління: вмикання (“пуск”) - зелений, а вимикання (”стоп”) - червоний;

- запасні та аварійні виходи, обладнання щодо безпеки, пункти медичної допомоги, аптечки - зеленим кольором;

- попереджувальні знаки - жовтий колір, а зображення - чорний (форма трикутника);

- заборонні знаки - білий, а зображення - чорний колір, перекреслений червоною смугою (форма кругла з чорною смугою по контуру).


2.5 Вимоги до сировини та допоміжних матеріалів

2.5.1 Загальні вимоги


Вихідна сировина та допоміжні матеріали, що використовуються при виробництві спирту етилового ректифікованого, повинні відповідати вимогам діючого нормативного законодавства України.

Для виробництва спирту етилового ректифікованого повинна використовуватися сировина крохмалевмісна або цукровмісна, яка має сертифікат якості та за показниками відповідає вимогам ДСТУ 2316, ДСТУ 3357, ДСТУ 3696, ДСТУ 3768, ДСТУ 3769 та іншої чинної в Україні нормативної документації. Для виробництва спирту етилового ректифікованого не повинна використовуватися крохмалевмісна або цукровмісна сировина, яка оброблена хімічними речовинами, що можуть негативно впливати на життєдіяльність дріжджів та якісні показники кінцевого продукту.

Сировина та допоміжні матеріали, що надходять у виробництво, повинні супроводжуватися документом, що підтверджує їх безпеку та якість та зберігатися партіями з дотриманням санітарно-гігієнічних вимог, що забезпечують збереження їх якості.

Кожну партію крохмалевмісної або цукровмісної сировини, що надходить на підприємство, приймає матеріально відповідальна особа, за кількістю, в присутності особи, яка доставила сировину, і за якістю, що контролює ВТЛ заводу в особі хіміка по сировині.

Категорично забороняється сумісне зберігання сировини та нехарчових матеріалів, а також харчових продуктів та матеріалів, які не мають відношення до виробництва.

Всі речовини, що застосовуються та зберігаються на виробництві, повинні мати показники пожежної небезпеки згідно з ГОСТ12.1.044 з вказівкою вогнегасильних речовин, які слід застосовувати при їх гасінні та засобів індивідуального захисту.

Підприємство з виробництва спирту етилового ректифікованого забезпечує приймання, переміщення, транспортування, зберігання, оброблення та облік сировини і допоміжних матеріалів таким чином, щоб не допустити умов, що можуть призвести до їх забруднення, з дотриманням санітарних норм і правил, які забезпечують безпеку та якість готового продкукту - спирту етилового ректифікованого.


2.5.2 Концентровані ферментні препарати


Концентровані ферментні препарати для використання у виробництві спирту етилового ректифікованого повинні мати гігієнічний висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи на продукцію в органах, установах та закладах державної санітарно-епідеміологічної служби, згідно з наказом МОЗ України 32.

Концентровані ферментні препарати повинні зберігатися в закритій упаковці в сухому і прохолодному приміщенні за температури від 0 до 10 ⁰С.


2.5.3 Кислоти


Кислоти сірчана та соляна, що застосовуються у виробництві спирту етилового ректифікованого та в лабораторіях для проведення поточних аналізів відносяться до прекурсорів 21. Підприємство повинно мати ліцензію на використання сірчаної та соляної кислот, затверджену Державною службою лікарських засобів і виробів медичного призначення. Кислоти повинні зберігатись на складі хімматеріалів або на спеціально обладнаних майданчиках (кислотосховищах). Резервуари для кислот повинні огороджуватись обваловкою, що перешкоджає розливанню кислоти у разі аварії на прилеглу площу. Висота обвалування повинна бути на 0,2 м вища від рівня аварійного розливу кислоти, що визначається місткістю найбільшого резервуара. Резервуари для кислоти повинні бути закритими, обладнані верхнім завантажувальним та нижнім (для очищення) люками, переливними трубами та відводами до запасної (аварійної) ємкості, повітряним клапаном, покажчиком рівня рідини, патрубком для зливу і запірною арматурою. Аварійна ємкість повинна забезпечувати вміст розлитої кислоти з одного (найбільшого) резервуару. Витратні ємкості (розраховані на добовий запас) кислоти повинні встановлюватись на піддонах, оснащуватись показником рівня, переливною (чересною) трубою, що з’єднана з резервуаром кислотосховища. Поперечний переріз переливної труби повинен бути у два рази більшим, ніж переріз наливної.

Зливання кислоти із залізничних цистерн повинно проводитись через верхній завантажувальний люк пневматичним способом або сифоном відповідно до вимог чинної нормативної документації. Подача кислоти до витратних ємкостей повинна здійснюватись за допомогою насосів, сифонів, вакууму та самопливом.


2.5.4 Антисептуючі та дезинфікуючі речовини


При виробництві спирту етилового ректифікованого повинні використовуватися антисептуючі та дезинфікуючі речовини, які мають дозвіл МОЗ України для використання у харчовій промисловості 32 та пройшли апробацію в УкрНДІспиртбіопрод.


2.6 Вимоги до технологічного процесу та обладнання

2.6.1 Загальні вимоги до технологічного процесу


Виробничі процеси повинні бути організовані відповідно до вимог типових технологічних регламентів 35, 36 та виробничих регламентів, розроблених з урахуванням особливостей технологічного процесу кожного підприємства та затвердженими в установленому порядку 117. Виробничі процеси повинні бути організовані відповідно до правил технічної документації обладнання, апаратів, механізмів, що використовують у технологічному процесі та забезпечувати захист працюючих від впливу небезпечних та шкідливих факторів.

Режими технологічних процесів виробництва спирту етилового ректифікованого повинні забезпечувати:

- злагодженість роботи технологічного обладнання, що виключає виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

- безвідмовну дію технологічного обладнання і засобів захисту працюючих протягом термінів, обумовлених нормативною-технічною документацією;

- завантаження технологічного обладнання, для забезпечення рівномірного ритму роботи.

- запобігання можливих викидів;

- запобігання можливих розливів;

- контроль і попередження підвищення тиску в апаратах понад допустимий;

- попередження займання або пожеж та вибухів.

Проектування, організація і проведення технологічних процесів виробництва спирту етилового ректифікованого повинні передбачати:

- застосування прогресивної технології виробництва;

- усунення безпосереднього контакту працюючих із сировиною, готовою продукцією і відходами виробництва, що завдають шкідливий вплив;

- заміну технологічних процесів і операцій, зв’язаних з виникненням небезпечних і шкідливих виробничих факторів, процесами й операціями, при яких зазначені фактори відсутні чи мають меншу інтенсивність;

- комплексну механізацію, автоматизацію, застосування дистанційного керування технологічними процесами й операціями при наявності небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

- герметизацію устаткування, що є джерелом виділення: пилу, газів, вологи, тепла;

- застосування засобів колективного й індивідуального захисту працюючих;

- систему контролю і керування технологічним процесом, що забезпечує захист працюючих і аварійне відключення виробничого устаткування;

- своєчасне одержання інформації про виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів на окремих технологічних операціях;

- раціональну організацію праці і відпочинку з метою профілактики монотонності і гіподинамії, а також обмеження важкості праці;

- очищення технологічних викидів, своєчасне видалення і нейтралізацію відходів виробництва, що є джерелом небезпечних і шкідливих виробничих факторів, впровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища.

Технологічні апарати повинні бути оснащенні табличками, на яких нанесено їх найменування, характеристику і порядковий номер за технологічною схемою.


2.6.2 Загальні вимоги до технологічного обладнання та трубопроводів


Підбір обладнання здійснюється відповідно до вихідних даних на проектування, вимог чинної нормативної документації, а також згідно з показниками надійності відповідно до категорій вибухонебезпеки технологічних блоків, які входять в технологічну систему.

Керівництво підприємства з виробництва спирту етилового ректифікованого повинно забезпечувати нагляд та контроль за роботою обладнання згідно до вимог чинної нормативної документації. Крім забезпечення обладнання противаварійними пристроями, необхідно розробляти заходи, які не допускають виникнення в ньому джерела займання.

Будова, монтаж, обслуговування, експлуатація обладнання та здійснення виробничого процесу повинно відповідати вимогам ГОСТ 12.1.004, ГОСТ 12.2.003, ГОСТ 12.2.062, ГОСТ 12.2.124, ГОСТ 12.3.002.

Будова, виготовлення, монтаж, приймання, експлуатація, ремонт посудин та апаратів, які працюють під тиском понад 0,07 МПа, повинні відповідати вимогам ДНАОП 0.00-1.07 44.

Будова, виготовлення, монтаж, приймання, експлуатація, ремонт котельних установок повинні відповідати вимогам ДНАОП 0.00-1.08 45.

Будова та безпечна експлуатація трубопроводів пари та гарячої води повинна відповідати вимогам ДНАОП 0.00-1.11 46.

Будова, монтаж та експлуатація кранів усіх типів, вантажних електричних візків, ручних та електричних талів, лебідок, змінних механізмів та пристроїв для захоплення вантажу повинні відповідати вимогам ДНАОП 0.00-1.03 43.

Компресорне устаткування повинне відповідати вимогам ДНАОП 0.00-1.13 47 та ГОСТ 12.2.016.

Конструкції теплообмінних елементів технологічного обладнання повинні виключати можливість проникнення теплоносія в технологічне середовище.

Обладнання в приміщеннях категорій А і Б повинно бути вибухопожежобезпечним.

Технологічні резервуари повинні мати не менше двох люків. Люки повинні бути круглої форми діаметром не менше 450 мм чи овальної форми з розмірами в вісях не менше 400500 мм. Резервуари обладнуються необхідними пристроями і приладами відповідно до технологічного процесу.

Вимоги та заходи безпеки, що визначаються особливостями будови та умовами роботи машин та устаткування, систем та елементів конструкцій, а також концентрації парів, аерозолей та інших шкідливих речовин, що виділяються, рівні шуму, вібрації у числовому виразі повинні вказуватись у стандарті, технічних умовах на машину, устаткування.

В експлуатаційній документації апаратів та машин, що працюють з виділенням шкідливих газів, парів, пилу та що мають відсмоктувачі безпосередньо в конструкції, повинні міститись вказівки щодо необхідного об’єму повітря, що відсмоктується від них.

Технологічне обладнання повинне мати паспорти та інвентарні номери. За відсутності паспорту заводу-виробника він складається підприємством-власником. Допускається наявність одного паспорта на групу однотипового устаткування з вкладками для кожної одиниці. Відповідно з інвентарними номерами устаткування заноситься до спеціальних журналів обліку та періодичних оглядів. Обладнання, що виготовляється в майстернях підприємств, повинне відповідати вимогам чинної нормативної документації, правилам безпеки та іншій чинній нормативній документації з безпеки праці. Технічна документація на його виготовлення має бути узгоджена з місцевим органом Держнаглядохоронпраці, затверджена керівником підприємства і зберігатися в архіві підприємства на весь час експлуатації.

Заміна обладнання на інше, що має відмінні, ніж у того, що замінюється, виробничо-технічні характеристики (принцип дії, конструкцію, продуктивність, параметри технологічного процесу, розміри, масу тощо), або його перекомпонування, зміна схеми обв'язки, повинні виконуватися за проектом, узгодженим із спеціалістом по охороні праці підприємства, у необхідних випадках - галузевими науково-дослідними інститутами, і затвердженим у встановленому порядку.

Не дозволяється вносити зміни в конструкцію обладнання та в технічні параметри, наведені в паспорті, без узгодження з заводом-виробником, спеціалістами з охорони праці підприємства, а обладнання з підвищеною небезпекою з органами Держгіртехнагляд.

Ємкості-нагромаджувачі продукції фасувально-пакувальних машин для рідких, пастоподібних та сипких продуктів повинні мати пристрої, що виключають їх переповнення понад допустимий об’єм.

Бункери-живильники повинні бути обладнані запобіжними ґратами, які замикаються поруччями або іншими пристроями, що виключають можливість падіння людей у бункери.

Живильні пристрої для подавання вибухопожежонебезпечних матеріалів повинні мати блокуючі пристрої для припинення подачі цих матеріалів у разі виникнення аварійних ситуацій.

У кожному виробничому приміщенні повинні бути розміщені технологічні схеми розташування та обв’язки апаратів та трубопроводів, виконані в умовних кольорах та затверджені керівником підприємства. Запірні пристрої на схемах повинні бути пронумеровані, а напрямок руху продуктів вказаний стрілкою. Нумерація устаткування, апаратів, посудин, запірних пристроїв та іншої арматури повинна бути єдиною на схемах, у регламентах та технологічних інструкціях з обслуговування устаткування.

Експлуатація брагоректифікаційних, бродильних апаратів та інших ємкостей і апаратів, що працюють під тиском не більше 0,07 МПа повинна здійснюватись відповідно до виробничої інструкції.

Обладнання, апарати, комунікації та арматура для легкозаймистих рідин (спирту і його водяних розчинів), розташовані в приміщеннях і на відкритих майданчиках, повинні бути герметичні і захищені від можливого впливу тиску, що перевищує припустимий, і механічних ушкоджень. З метою недопущення розливу трубопроводи з такими рідинами в місцях, небезпечних для механічних ушкоджень, повинні прокладатися "труба в трубі".

Встановлення, експлуатація ємкостей та апаратів повинна забезпечувати можливість огляду, очистки, промивки, ремонту.

Всі ємкості, апарати повинні бути технічно засвідчені за порядком і в терміни, які наведено у виробничій інструкції. Технічне засвідчення ємкості, апарата виконується відповідальним на підприємстві за їх нагляд в присутності відповідного за стан та безпечну роботу ємкостей та апаратів.

Робота ємкості, апарату повинна бути зупинена у разі небезпечної ситуації в усіх випадках, зазначених в виробничій інструкції.


2.6.2.1 Вимоги до розміщення обладнання


При розміщенні обладнання необхідно забезпечити зручність обслуговування та безпечну евакуацію людей у разі пожеж чи аварійних ситуаціях. При розміщенні устаткування слід передбачати:

- головні проходи за наявності постійних робочих місць - шириною не менше 1,5 м;

- проходи біля віконних прорізів, доступних з рівня підлоги або площадки - шириною не менше 1,0 м;

- проходи між устаткуванням для обслуговування та ремонту, а також поміж устаткуванням та стінами - шириною не менше 0,8 м, за наявності постійних робочих місць між ними - 1,4 м;

- проходи між устаткуванням у вибухопожежонебезпечних приміщеннях - шириною не менше 1,5 м, крім малогабаритних машин шириною та висотою до 0,8 м, для яких дозволяється зменшити ширину проходу до 1,0 м.

Ширина проходів при обслуговуванні стрічкових та ланцюгових конвеєрів повинна бути не менше 0,75 м.

Відстань між двома паралельно встановленими конвеєрами повинна бути не менше 1,0 м, ширина проходу між паралельно встановленими конвеєрами, закритими на всю довжину ґратчастим огородженням або жорсткими коробами, повинна бути не менше 0,7 м.

Відстань по вертикалі від найбільш виступаючих частин конвеєра (вантажу, що транспортується), до нижніх поверхонь виступаючих будівельних конструкцій має бути не менше 0,6 м.

Висота прокладання від низу виступаючих частин трубопроводів повинна бути не менше 5,5 м до головки рейки; 4,5 м - до полотна автодороги; 2,2 м - над проходами для людей або робочими дільницями.


2.6.2.2 Вимоги до трубопроводів


В процесі експлуатації трубопроводи повинні підлягати технічному огляду у відповідності з виробничою інструкцією.

Трубопроводи з метою захисту від зовнішньої корозії та позначення роду середовищ, що транспортуються, повинні бути пофарбовані в такі кольори:

для води - зелений;

для пари - червоний;

для повітря - синій;

для газів - жовтий;

для лугів - фіолетовий;

для органічних рідин - коричневий;

для решти речовин - сірий.

На поверхні трубопроводів, якими транспортуються найнебезпечніші речовини, повинні бути нанесені фарбою попереджувальні кільця:

червоного кольору - для легкозаймистих та інших вибухопожежонебезпечних речовин;

жовтого кольору - для отруйних та токсичних речовин.

Трубопроводи не повинні перехрещувати віконних прорізів та сходових кліток. Трубопроводи, що прокладаються по підлозі у проїздах та проходах, не повинні виступати над поверхнею підлоги.

Трубопроводи для транспортування концентрованих кислот, лугів та отруйних речовин повинні з’єднуватись зварюванням, фланцеві з’єднання допускаються лише при підключенні трубопроводів до устаткування і арматури, у цьому випадку фланці на трубопроводах повинні бути закриті захисними кожухами.

Трубопроводи для викиду шкідливих та небезпечних газів та сумішей з повітряних клапанів апаратів повинні виводитись вище гребеня даху будівлі не менше 2 м.

Верх вихлопних труб для аміаку слід виводити на висоту не менше 3 м вище даху найвищої будівлі, розташованої у радіусі 50 м.

На трубопроводах у місцях їх проходження над проїздами, воротами не повинно бути роз’ємних сполучень та запірної арматури.

Запірна та регулююча арматура трубопроводів повинна бути доступною для обслуговування. У випадку розташування арматури вище 1,7 м для її обслуговування повинні передбачатись спеціальні пристрої або площадки.

При прокладанні трубопроводів крізь будівельні конструкції будівель та іншої перешкоди повинні вживатись заходи, які б виключали можливість передачі додаткових навантажень на труби (встановлення гільз, патронів тощо). Місця перетинання протипожежних стін (перекрить) трубопроводами повинні бути наглухо зашпаровані негорючим матеріалом, який забезпечує межу вогнестійкості та димо-газонепроникнення.

Не дозволяється прокладати транзитні трубопроводи для транспортування вибухопожежонебезпечних речовин крізь побутові, підсобні та адміністративно-господарчі приміщення, розподільчі електричні пристрої, приміщення щитів та пультів автоматизації, вентиляційні камери, машинні відділення, шахти і приямки ліфтів, а також крізь виробничі приміщення категорії В, Г, Д за вибухопожежонебезпекою, холодильні камери, склади.

Не дозволяється застосовувати у вибухопожежонебезпечних технологічних системах гнучкі шланги (гумові, пластмасові тощо) як стаціонарні трубопроводи для транспортування ЛЗР. Для проведення допоміжних операції (продувки ділянок трубопроводів, насосів, звільнення трубопроводів від залишків ЛЗР та ГР тощо), при наповненні ГР і ЛЗР пересувної тари (цистерн, бочок) дозволяється застосування гнучких шлангів. Сполучення шлангів з трубопроводами виконуються при цьому за допомогою хомутів або інших з’єднуючих пристроїв.

Заново змонтовані технологічні трубопроводи повинні піддаватися гідравлічному випробуванню при тиску в 1,5 рази більше робочого.

Трубопроводи, які сполучають технологічне устаткування з аварійними збірниками, на всій довжині не повинні мати арматури за винятком запірної біля апаратів.


2.6.3 Загальні вимоги до процесів приймання сировини


Сировину доставляють на спиртовий завод автомобільним або залізничним транспортом відповідно до правил перевезення вантажів, чинних на транспорті даного виду.

Приймання сировини та відбір проб на аналізи проводять згідно до правил, зазначених у чинних нормативних документах. Представником постачальника разом з відповідальною особою ВТЛ відбираються точкові проби та формуються обєднані проби, з яких відбирається середня проба на аналіз, про що складається відповідний документ.

Аналіз сировини проводить ВТЛ згідно з методиками визначеними у чиних нормативних документах.

Массу сировини, яка приймається на підприємство, реєструють у “Журналі приймання сировини”. Сторінки в “Журналі...” повинні бути пронумеровані, прошнуровані, засвідчені печаткою заводу і зберігатися у матеріально-відповідального працівника.

Приймання сировини, його розміщення, оформлення необхідної документації, контроль за станом і кількістю сировини під час його зберігання та при передачі його на виробництво виконуються матеріально відповідальною особою, яку наказом призначає керівник підприємства та яка має необхідну кваліфікацію і повноваження визначені посадовими інструкціями.


2.6.3.1 Вимоги до процесів приймання крохмалевмісної сировини


Крохмалевмісну сировину для виробництва спирту етилового ректифікованого приймають партіями, за наявності якісного посвідчення з зазначенням:

- дати оформлення документу;

- назви підприємства – виробника сировини;

- назви постачальника;

- назви і адреси одержувача (виробника спирту етилового ректифікованого);

- маси партії;

- назви (виду) зернової сировини;

- результатів аналізу за показниками якості (вологість, засміченність);

- результатів випробувань на відсутність токсичних елементів;

- підпису особи, яка відповідає за видачу документу про якість.

Для перевірки відповідності якості зерна вимогам нормативно-технічній документації для аналізу використовують середню пробу зерна масою (2,00,1) кг. Результати аналізу росповсюджуються на всю партію зерна.

Із середньюї проби відбирають в скляну пляшку пробу масою 0,5 кг, на випадок потреби в перевірці якості сировини, при виникненні розбіжності між виробником спирту етилового ректифікованого та постачальником сировини. Проби сировини для зберігання повинні бути герметично закриті пробками, залиті парафіном, сургучем або стеарином, опечатані печаткою або опломбовані заводським пломбіратором з відтиском. На скляні пляшки з пробами сировини, які направлені на зберігання, повинні бути наклеєні етикетки з такими даними:

- вид сировини;

• назва підприємства – виробника сировини;
  
• назви постачальника;
  

- маса нетто партії;

- дата відбору проб;

- дата проведення аналізу;

- результатів аналізу за показниками якості (крохмалистість, вологість, засміченність) ;

- підпис особи, що проводила аналіз пробу.

Термін зберігання цих проб - 1 місяць. Якщо протягом 1-го місяця не виникла необхідність повторного їх аналізу, то зберігання припиняють і проби передають на переробку.


2.6.3.2 Вимоги до процесів приймання цукровмісної сировини


Приймання меляси, яка надходить в залізничних цистернах, здійснюється завідувачем мелясосховища (змінним приймальником) в присутності представника залізниці. Ними визначається наявність супровідних документів, цілісність пломб, справність цистерни і випускного клапану.

Кожна залізнична і автомобільна цистерна (або група автоцистерн) повинні супроводжуватись документами згідно з ДСТУ 3696 із зазначенням:

- назви підприємства – виробника меляси;

- назви постачальника;

- номеру партії;

- назви продукції;

- назви і адреси одержувача меляси (виробника спирту етилового ректифікованого);

- дати відвантаження меляси;

- кількості і номерів цистерн у партії;

- маси нетто партії;

- результатів випробування за показниками якості згідно з ДСТУ 3696;

- дати проведення випробувань;

- підпису особи, яка відповідає за видачу документу про якість.

Масу меляси, яка надходить при транспортуванні автотранспортом, визначають зважуванням на вагах відправника та повторним зважуванням на вагах виробника спирту етилового ректифікованого. При перевезенні меляси автомобільним транспортом відповідальним за цілісність меляси є експедитор. Контрольне зважування меляси на заводі-виробнику спирту етилового проводить вагар, приймальник або завідувач мелясосховища.

Запис маси меляси, яка приймається на завод, реєструється в книгах відважувань на залізничних чи автомобільних вагах.

При зливанні меляси із залізничних чи автомобільних цистерн відбирають пробу меляси для аналізу згідно до вимог ДСТУ 3696. Пробу відбирає працівник лабораторії або приймальник меляси. При зливі меляси в літній час проба відбирається періодично, не менше трьох разів протягом зливання, рівними порціями по 0,5-0,7 кг пробовідбірником. В зимовий період проби меляси відбираються пробовідбірником безпосередньо із цистерн до їх підігріву, в трьох точках по висоті цистерни.

Відібрані проби меляси об'єднують в одну посудину, ретельно розмішують без утворення піни. Із об'єднаної проби відбирають середню пробу масою 1,5 кг і розливають її в дві півлітрові пляшки рівними долями по 0,5 кг. Одна з них поступає в лабораторію для аналізу, друга зберігається на випадок потреби в перевірці якості меляси, якщо виникають розбіжності між виробником спирту етилового ректифікованого та постачальником сировини. Термін зберігання цих проб - 3 місяці. Якщо на протязі 3-х місяців не виникла необхідність повторного їх аналізу, то зберігання припиняють і проби виливають на переробку.

Аналіз меляси проводить ВТЛ згідно з методиками зазначеними в ДСТУ 3696.

Проби меляси для зберігання повинні бути герметично закриті пробками, залиті парафіном, сургучем або стеарином, опечатані печаткою або опломбовані заводським пломбіратором з відтиском.

На скляні пляшки з пробами меляси, які направлені на збереження, повинні бути наклеєні етикетки з такими даними:

- назва продукції;

- назва підприємства - виробника меляси;

- назва одержувача меляси (виробника спирту етилового ректифікованого);

- номер партії;

- маса нетто партії;

- номер цистерни;

- дата і місце відбору проб;

- підписи осіб, що відбирали пробу.

При наявності порушення цілісності пломб і при незабезпеченості збереження меляси в цистернах одержувач має право вимагати від залізниці складання комерційного акту.

Після спорожнення залізничних або автомобільних цистерн їх необхідно перевіряти на повноту витоку меляси, не допускати залишків її в цистернах. Для проведення контролю такої перевірки роблять відповідний запис в змінному журналі з розпискою приймальника меляси.

Підігрів меляси в цистернах при розвантаженні залізничного чи автомобільного транспорту в зимовий час проводять до температури не вище 40 °С.


2.6.4 Вимоги до процесів зберігання та транспортування крохмалевмісної сировини


Зберігання зернової сировини для виробництва спирту етилового ректифікованого повинно бути організовано з дотриманням основних вимог:

а) відповідність зерносховищ виробничим санітарним нормам;

б) раціональне використання обєму зерносховищ;

в) забезпечення формування партій зернової сировини залежно від якості, кількості і стану.

Крохмалевмісна сировина для виробництва зберігається у зерносховищах двох типів: силосного та у складах підлогового типів, які повинні забезпечити:

- надійне зберігання зерна від впливу метеоролого-кліматичних факторів;

- контроль за температурою зерна;

- запобігання змішування різних культур та відмінних за якістю партій зерна;

- захист від шкідників зерна, гризунів та птахів;

- можливість при необхідності провітрювати або охолоджувати зерно.

Під час буртування зерна та розбирання буртів з метою запобігання падіння робітників з висоти та завалювання їх шарами зерна, необхідно додержуватись наступного:

кут нахилу сторін бурту не допускати більше 45 ^о до горизонту;

подавання зерна з буртів висотою більше 2 м здійснювати з краю бурта і лише згори (уступом). При цьому у роботі повинно брати участь не менше двох осіб, споряджених поясами з рятувальними линвами.

Над усіма випускними люками та отворами у завальних ямах, бункерах, де насип зерна може перевищувати 1 м, слід встановлювати пірамідальні огорожі або інші пристрої, які забезпечують безпеку персоналу. Пірамідальну огорожу (заввишки більше на 0,5 м максимального насипу зерна з відстанню між поперечними планками не більше 25 м) встановлюють співвісно з випускним отвором і міцно прикріплюють до підлоги.

Жолоби шнеків повинні мати міцні зйомні кришки, які щільно закриваються, а завантажувальні отвори - зйомні грати розміром не більше 0,050,05 м. Шнеки, які розташовані вище підлоги, повинні бути обладнані перехідними містками з перилами.

Приямки башмаків елеваторів, шнеків та пневмотранспорту слід огороджувати та споряджати стаціонарними сходами. Стаціонарні стрічкові транспортери у місцях набігання стрічки на барабан повинні мати запобіжні огорожі довжиною не менше 1 м.

Рекомендована вологість зерна злакових і зернобобових культур при зберіганні - 10-14%.

До категорій зерна, яке розмішують та зберігають окремо і першочергово передають на перероблення відноситься зерно:

- з наявністю пророслих зерен понад 5 %;

- з вмістом вологи понад 15,5 %

Температуру зернової маси при зберіганні визначають:

- в зерносховищах силосного типу електротермічними засобами дистанційного контролю температури або термоштангами з термощупами на глибину 0,5 м, 1,5 м, 3,0 м;

- в складах підлогового зберігання зерна - термощупами з технічними термометрами (термоштанги встановлюють у трьох рівнях при висоті насипу зерна понад 1,5 м та на двох рівнях при висоті засипки зерна менше 1,5 м).

Висоту насипу для зерна вологості меньше 14,5 - 15% визначають у межах, що допускається технічним станом зерносховища і контролюють за допомогою відміток, які нанасено фарбою з інтервалом 0,5 м на стінах складу.

Для проведення робот з зерном в процесі зберігання необхідно мати резервну площу в складі у розмірі 10 %, а в елеваторах - не менш одного вільного силосу на кожний надсилосний транспортер.

Організація роботи процесу транспортування крохмалевмісної сировини від складських приміщень до відділення подрібнення повинна забезпечувати мінімальні втрати сировини.

При транспортуванні крохмалевмісної сировини на виробництво необхідно забезпечити відключення приводу транспортного механізму (в автоматичному режимі) при припиненні руху стрічки або обриву її. У випадку зупинки будь-якого механізму в маршруті всі попередні механізми повинні зупинятись відразу, а наступні - після доробки сировини.

За рахунок автоматичних систем управління виробничими процесами необхідно забезпечити негайну зупинку механізмів при зупинці вентилятора аспіраційної системи, зв’язаного з даними механізмами, а також автоматичне відключення транспортного механізму при заповненні ємкостей добового запасу сировини.


2.6.5 Вимоги до процесів зберігання та транспортування цукровмісної сировини


Меляса повинна зберігатися в добре очищених закритих покрівлями наземних металевих резервуарах, що виключає попадання в неї атмосферних опадів, забруднень із повітря і т.ін.

Меляса, яка злита в приймальні збірники, перекачується в окремі резервуари мелясосховища для зберігання. ВТЛ проводить аналіз меляси, а за результатами аналізу оформляє якісне посвідчення на мелясу, яка зливається у відповідний резервуар мелясосховища.

Температура меляси в сховищі при зберіганні повинна бути не вище 30°С для попередження цукроамінної реакції, яка може привести до псування меляси і, можливо, до вибуху резервуару та руйнування трубопроводів. За допомогою термометрів, встановлених у кожному резервуарі, необхідно вести щоденний контроль за температурою в резервуарах і реєструвати її в журналі обслуговування кожного резервуару.


2.6.6.Вимоги до обліку сировини

2.6.6.1 Облік крохмалевмісної сировини


Зернова сировина, яка надійшла на завод, оприбутковується в "Журналі обліку сировини" з відзначенням її якісних показників.

Облік зерна, яке надходить на зберігання у зернососховища ведеться в журналі обліку сировини. В журнал вноситься запис по такій формі: № складу (елеватору), найменування постачальника чи отримувача, дата надходження чи відпуску, маса і вид зерна, вологість, засміченість в прийнятому чи відпущеному зерні, книжний залишок на дане число.

Відпуск крохмалевмісної сировини на виробництво відбувається згідно до вимоги, яку оформлює головний технолог підприємства і передає до бухгалтерії. ВТЛ у пробі зерна, що надходить на виробництво, щодобово визначає якісні показники (вологість, засміченість, умовну крохмалистість за ГСТУ 46.045), які фіксує у виробничому журналі.

При контрольних та арбітражних визначанях показника вологості допускається відхилення від результатів не більше 0,5%.


2.6.6.2 Облік меляси


Меляса, яка надійшла на завод, оприбутковується в "Журналі порезервуарного обліку меляси" з відзначенням її якісних показників.

Облік меляси в мелясосховищі ведеться порезервуарно в спеціальному журналі. В журнал вноситься запис по такій формі: № резервуара, найменування постачальника, дата наливу чи відпуску, маса меляси, сума зброджуваних вуглеводів, маса цукру в прийнятій чи відпущеній мелясі, книжний залишок на дане число.

Допустиме розходження між величинами суми зброджуваних вуглеводів, визначена постачальником або виробником спирту етилового ректифікованого, прийнято рівним ±0,7 % до маси меляси, що є похибкою поляриметричного методу.

При розходженні більше ±0,7 % виробник спирту етилового ректифікованого повинен в добовий термін повідомити постачальнику результати аналізу прийнятої меляси за всіма показниками.

Якщо виробник спирту етилового ректифікованого не надішле повідомлення про розходження в аналізах постачальнику меляси, то розрахунок за мелясу проводиться за аналізами постачальника, незалежно від того, що виробник спирту етилового ректифікованого направив проби на арбітражний аналіз.

Постачальник меляси в 5-ти добовий термін після одержання даних аналізу виробника спирту етилового ректифікованого розглядає претензію і повідомляє виробникові обгрунтовані заперечення.

При виникненні заперечення постачальника, виробник спирту етилового ректифікованого в триденний термін з часу одержання письмового повідомлення постачальника меляси, а постачальник в триденний термін з дня відправлення заперечення, направляють свої проби у відповідну лабораторію для арбітражного аналізу в арбітражну лабораторію УкрНДІспиртбіопрод (м. Київ).

При неодержанні від постачальника меляси в декадний термін вказаної проби арбітражна лабораторія УкрНДІспиртбіопрод проводить аналіз проби меляси виробника спирту етилового ректифікованого.

При направленні проб в зазначену лабораторію виробник спирту етилового ректифікованого і постачальник меляси в своїх супровідних листах повинні повідомити результати аналізів меляси.

Виробник спирту етилового ректифікованого, крім того, при відправленні проб одночасно висилає копію листа до постачальника меляси про незгоду з аналізом. Лабораторія в декадний термін проводить аналізи і повідомляє їх результати постачальнику та виробнику спирту етилового ректифікованого.

У випадку, коли розходження між аналізами арбітражної лабораторії і аналізами як виробника спирту етилового ректифікованого, так і постачальника меляси перевищує встановлений допуск (± 0,7 %), зацікавлені сторони мають вивчити причини великих розбіжностей і прийняти узгоджені рішення. У випадку незгоди, суперечки вирішуються Арбітражем, висновок якого є обов’язковим для постачальника меляси і виробника спирту етилового ректифікованого.

При одержанні результатів аналізу лабораторії зазначеного інституту бухгалтерія виробника спирту етилового ректифікованого повинна в 5-ти денний термін скласти рекламацію на розбіжності в якості меляси (рефакцію чи боніфікацію) та надіслати її постачальнику з одночасним встановленням рахунку на суму рефакції, яка виникла при цьому. Постачальник меляси виставляє при цьому рахунок на належну боніфікацію в 5-ти денний термін по одержанні рекламації від виробника спирту етилового ректифікованого.

Перевірка кількості меляси в резервуарах і її якісних показників проводиться 1-го числа кожного місяця інвентаризаційною комісією шляхом виміру об’єму, визначення об'ємної маси та відбору об'єднаної проби меляси для аналізу із кранів резервуарів.

Інвентаризація меляси (визначення маси меляси та цукру в ній) проводяться заводською комісією під керівництвом головного інженера заводу з обов'язковою участю представників бухгалтерії, лабораторії, завідувачем мелясосховища. Комісія призначається наказом директора заводу.

Результати інвентаризації оформляються відповідним актом.

Облік меляси при переміщенні з одного резервуару в інший проводиться за загальними правилами. Аналіз меляси проводиться лабораторією заводу в середній пробі із об'єднаної проби, яку відібрали із кранів резервуару.

Результати аналізу меляси при інвентаризації вносяться в акт інвентаризації.

Маса меляси та цукру в ній за результатами інвентаризації та аналізу звіряється з книжним залишком порезервуарного обліку.

Один раз в рік проводять зачистку кожного резервуару від меляси по мірі використання її на виробництво або при переміщенні її в інший резервуар.

При кожній зачистці складають відповідний акт, як і при проведенні інвентаризації меляси.

Повноту зачистки резервуару від меляси перевіряє заводська комісія, яка проводить інвентаризацію сировини та складає акт зачистки.

В акті зачистки вказують книжний та фактичний залишки меляси в резервуарі. По різниці між ними визначають розмір економії або недостачі по резервуару маси меляси і маси цукру, а потім по сховищу в цілому. Економію або недостачу сировини по резервуару визначають, в основному, по величині маси цукру.

Прибуток зекономленої меляси або списання гранично допустимих втрат меляси при зберіганні проводиться тільки після повної зачистки всіх резервуарів мелясосховища.

В зв’язку з можливим переміщенням невеликих мас меляси з одного резервуару в інший, дозволяється регулювання маси меляси при зачистці резервуарів в цілому по мелясосховищу.

Списання по нормах природних втрат меляси при зберіганні дозволяється проводити тільки при фактичній недостачі меляси. При наявності економії меляси втрати по нормах на зберігання не списують.

При транспортуванні меляси в герметично закритих залізничних чи автомобільних цистернах втрати меляси не допускаються і норми на ці втрати не існують.

Норма втрат меляси при зберіганні в металевих резервуарах встановлена в розмірі 0,07 % від маси меляси незалежно від терміну зберігання і пори року. Указана норма є граничною і використовується тільки при фактичній недостачі цукру меляси при зачистці резервуарів і сховища в цілому.

2.6.7 Вимоги до процесів подрібнення крохмалевмісної сировини


При виробництві спирту етилового ректифікованого необхідно досягати якості подрібнення крохмалевмісної сировини (ступеню помелу) відповідно до вимог виробничого технологічного регламенту. Від якості подрібнення значною мірою залежить проходження усіх подальших технологічних процесів.

При подрібненні крохмалевмісної сировини необхідно забезпечити відключення подрібнюючого обладнання (в автоматичному режимі) при припиненні подачі зерна або за умов перевантаження, а також негайну зупинку механізмів при відключенні вентилятора аспіраційної системи.

Технологічне обладнання подрібнення зернової сировини повинно бути обладнане місцевою аспірацією для запобігання запиленості виробничих приміщень. Надійність роботи аспіраційних систем та стану обладнання для запобігання втратам сировини контролює відповідальна особа, призначена наказом керівника підприємства.

Перед вальцьовими верстатами, молотковими дробарками повинні бути встановлені решітки та пристрої, що забезпечують повне уловлювання сторонніх включень.

Кришка молоткової дробарки повинна мати блокування, що виключає можливість увімкнення дробарки при відкритій кришці.

У приміщенні, де встановлено обладнання для підготовки зернової сировини до розварювання, забороняється зберігати зернові відходи, порожні мішки та інші горючі матеріали.


2.6.8 Вимоги до процесу приготування цукровмісної сировини до зброджування


Процес приготування цукровмісної сировини до зброджування складається із:

- антисептування;

- підкислення;

- внесення поживних речовин;

- приготування сусла.

Процеси приготування цукровмісної сировини до зброджування повинні здійснюватись згідно з виробничим технологічним регламентом відповідно до існуючої технологічної схеми конкретного підприємства.

Для контролю за режимами приготування цукровмісної сировини до зброджування на кожному виробництві на основі технологічного регламенту повинні бути розроблені технологічні інструкції, які затверджує керівник підпрємства. Технологічні інструкції розташовують безпосередньо на участках поетапного проведення процесу.

В процесі приготування цукровмісної сировини як поживні речовини для розмноження дріжджів необхідно використовувати допоміжні речовини, які мають дозвіл МОЗ України для використання у харчовій промисловості та пройшли апробацію в УкрНДІспиртбіопрод і негативно не впливають на життєдіяльність дріжджів.

Під час підкислення меляси та операцій з концентрованими кислотами необхідно дотримуватись правил безпеки при роботі з кислотами.


2.6.9 Вимоги до процесів гідроферментативного теплового оброблення крохмалевмісної сировини


До процесів гідроферментативного теплового оброблення крохмалевмісної сировини відносять:

- приготування замісу - змішування помелу з водою;

- розварювання замісу;

- паросепарацію та охолодження розвареної маси;

- оцукрювання розвареної маси.

Процеси гідроферментативного теплового оброблення крохмалевмісної сировини повинні здійснюватись згідно з нормами виробничого технологічного регламенту відповідно до існуючої схеми конкретного підприємства.

Для контролю за режимами гідроферментативного теплового оброблення крохмалевмісної сировини на кожному виробництві на основі технологічного регламенту повинні бути розроблені технологічні інструкції, які затверджує керівник підпрємства. Технологічні інструкції розташовують безпосередньо на участках поетапного проведення процесу.

Для розрідження та оцукрення крохмалю сировини в процесі гідроферментативного теплового оброблення використовують ферментні препарати або солодове молоко.

При використанні для розрідження та оцукрення крохмалю сировини концентрованих ферментних препаратів їх попередньо розбавляють водою. Якість води, яку використовують для розведення концентрованих ферментних препаратів має відповідати вимогам ГОСТ 2874. При роботі з концентрованими ферментними препаратами необхідно дотримувати міри застереження, уникаючи прямого контакту або вдихання пилу висушеного продукту. У разі розбризкування і попадання ферментного препарату на шкіру або в очі, місця конткту терміново промити водою. Пролитий фермент має бути змитий водою, уникаючи розбризкування. Фермент, що залишився, може висохнути і утворити пил. При роботі потрібно захищати очі та обличчя від попадання продукту, а також використовувати захисний одяг і рукавички як вказано на етикетці. Забруднений одяг необхідно промити водою.

Використання солодового молока для оцукрювання розвареної крохмалевмісної сировини повинно здійснюватись згідно з нормами виробничого технологічного регламенту з дотримуванням санітарно-гігієничних правил.


2.6.10 Вимоги до дріжджів-продуцентів


Для зброджування сусла із крохмалевмісної або цукровмісної сировини при виробництві спирту етилового ректифікованого використовують дріжджі Saccharomyces cerevisiae. Продуценти дріжджів для виробництва спирту етилового ректифікованого повинні мати паспорт, який регламентує відповідність раси дріжджів до зброджування відповідного виду сировини. Продуценти дріжджів повинні мати заключення про непатогенність.


2.6.11 Вирощування чистої культури дріжджів

Вирощування чистої культури дріжджів потрібно здійснювати шляхом послідовного пересіву з дотриманням умов стерильності при доведенні об’єму чистої культури дріжджів до необхідного для засіву виробничої дріжджанки чи дріжджегенератора.

Розведення чистої культури потрібно проводити в окремому чистому приміщенні при зачинених дверях та вікнах або в переносному настільному боксі.

Приготування поживного середовища для дріжджів та усі стадії розведення чистої культури дріжджів проводять згідно з вимогами виробничого технологічного регламенту.


2.6 12 Вимоги до вирощування виробничих дріжджів


В процесі вирощування виробничих дріжджів потрібно дотримувати відповідності технологічних режимів вимогам виробничого технологічного регламенту та технологічній інструкції, розробленої для конкретного підприємства.

Кількість виробничих дріжджів повинна задовільняти потребі для засіву бродильних апаратів з метою забезпечення потрібної кількості виробничої потужності.

Дріжджанки та дріжджогенератори повинні бути герметичними, обладнаними верхнім та нижнім люками для обслуговування, вакуум-переривачами, пробовідбірниками, верхніми оглядовими люками для здійснення спостереження за процесом вирощування дріжджів. Дріжджанки та дріжджогенератори повинні бути обладнані комунікаціями підводу пари для пропарювання, стерилізації виробничих середовищ та води для охолодження. Дріжджанки повинні мати перемішуючі пристрої з верхнім приводом. Дріжджогенератори повинні мати систему постачання повітря для забезпечення дріжджових клітин киснем. Відвід газів бродіння з дріжджанок здійснюють через спиртовловлювачі. Відвід газів бродіння з дріжджогенераторів здійснюють через піно- та спиртовловлювачі. Під кришкою верхнього люку апаратів встановлюють грати, для неможливості проникнення людини через цей люк.


2.6.13 Вимоги до зброджування крохмалевмісної та цукровмісної сировини


Зброджування крохмалевмісної та цукровмісної сировини повинно здійснюватись згідно з нормами виробничого технологічного регламенту відповідно до існуючої схеми конкретного підприємства.

Для контролю за режимами зброджування сировини на кожному виробництві на основі виробничого технологічного регламенту повинні бути розроблені технологічні інструкції, які затверджує керівник підпрємства. Технологічні інструкції розташовують безпосередньо у бродильному відділенні.

Зброджування сировини при виробництві спирту етилового ректифікованого повинно бути організовано з дотриманням основних вимог:

а) раціональне використання обєму бродильних апаратів;

б) відповідність технологічних режимів зброджування вимогам технологічного регламенту та технологічній інструкції, розробленої для конкретного підприємства

в) одержання необхідної кількості дозрілої бражки за якісними показниками, що регламентовані для забезпечення безперебійної роботи брагоректифікаційного відділення.

Бродильні апарати повинні бути герметичними, обладнаними верхнім та нижнім люками для обслуговування, вакуум-переривачами, пробовідбірниками, покажчиками рівня рідини для здійснення максимальної загрузки апаратів, що відповідає коефіцієнту заповнення 0,8 від їх геометричного об’єму. Бродильні апарати повинні мати перемішуючі пристрої, обладнані комунікаціями підводу пари для пропарювання, стерилізації виробничих середовищ або води для охолодження. Кришки бродильних апаратів повинні мати оглядове скло та скло для встановлення джерела освітлення. Бродильні апарати повинні мати комунікації для відводу газів бродіння, які для вловлювання в них парів спирту повинні проходити через спиртоуловлювачі. Під кришкою верхнього люку апаратів встановлюють грати, для неможливості проникнення людини через цей люк.


2.6.14 Вимоги до процесів брагоректифікації