Возвращение бумеранга
| Вид материала | Документы |
- Вечное возвращение по-белорусски, 260.64kb.
- Эниология фрагменты из книги В. Рогожкина «Эниология» (22), 139.3kb.
- Стенографический отчёт международная конференция «возвращение политэкономии: к анализу, 3160.54kb.
- Возвращение спектакля, 26.57kb.
- Приходовская екатерина возвращение, 1093.27kb.
- «алиса в стране чудес. Возвращение», 30.52kb.
- Владимир Жикаренцев жизнелюбие возвращение в сердце мужчина и женщина книга 8 Предисловие, 1959.15kb.
- Владимир Жикаренцев жизнелюбие возвращение в сердце мужчина и женщина книга 8 Предисловие, 1902.28kb.
- Сайт агентства, 1227.89kb.
- Основные мероприятия, посвященные, 109.05kb.
Браво, Олександре Олександровичу, браво! Яка сміливість позиції, яка кришталева чесність, яка праведність!.. Уже й вердикт змайстровано – «умышленно угробил Бессарабку»… А де ж Ви, ангел наш без крилець, були?.. Ви – що, води в рот набрали? Чи були таким собі «гвинтиком»? Втім, риторика тут зайва.
Коротко нагадаємо суть даного питання. Кілька років тому, не без сприяння деяких зацікавлених осіб із владних структур, Бессарабський квадрат, цей ласий шматочок-п’ятачок нашої дорогої київської землі, було віддано українсько-австрійському спільному підприємству «Макулан». Туди ж незабаром десантувалися деякі функціонери з міського комітету економіки. І заходилися «макуланівці» освоювати даний шматочок. Звели вони хутесенько житловий будинок – так звану «пилу», новоселами якого стали деякі дипломати та комерсанти. І потік з того будинку до СП «Макулан» валютний струмочок. До речі, валюта, обминаючи Київ, осідала в одному з банків Відня. Інші об’єкти забудови та реконструкції кварталу нові хазяї освоювати не спішили, залишивши, скажімо, напризволяще старовинну будівлю колишнього готелю Пале-Рояль, де в недалекому минулому розміщалася лікарня. Водночас «Макулан» мав намір звести в цьому історичному кварталі височезні будинки-монстри, які б спотворили архітектурне обличчя цієї неповторної частини нашого граду.
Саме проти таких підходів до забудови Бессарабського квадрату, проти перетворення його на нагромадження гігантських будівель, що призвело б до спотворення історичного ядра центру міста, рішуче виступив Леонід Косаківський, своє вагоме слово сказали також відомі в Києві і в Україні авторитетні фахівці. Макуланівцям було заявлено: зріжте в проекті хмарочоси, впишіться в існуючу забудову, збережіть Пале-Рояль, і ми з вами продовжимо співробітництво. Але «Макулан», судячи з усього, така постановка питання не влаштовувала. Він хотів негайно мати величезні прибутки з бессарабського шматочка, а не возитися із старою будівлею. Без сумніву, виросли б у тому квадраті і офіси-хмарочоси, але, крім того, що вони спаплюжили б центр Києва, швидко зароблена там валюта знову потекла б до Відня… Намагаючись повністю прибрати до своїх рук цей райський шматочок київської землі, зацікавлені особи влаштували для непіддатливого мера потужний інформаційний пресінг, підключивши до цієї акції не лише наших запопадливих доморослих, а й деяких зарубіжних репортерів. А який вереск зняла уся ця тепла компанія у зв’язку із тим, що Косаківський розпорядився розгородити макуланівські паркани і прокласти проїзд, який планувалося там зробити ще 15-20 років тому для розвантаження автомобільних потоків! Проїзд було прокладено за лічені тижні, і це допомогло ліквідувати зрештою так звані «автопробки» у районі Бессарабки. Якби мер відступив, то цього проїзду там не було б і в ХХІ столітті…
А тепер, шановні читачі, хочу привернути вашу увагу до фрагментів диктофонного запису однієї з нарад в Головкиївархітектурі за участю відомих фахівців, керівників столичної держадміністрації та ряду управлінь, яка відбулася рік тому. Обговорювалася ситуація із забудовою Бессарабського квадрату. Отже, слухаємо касету…
Л. Косаківський: Виконком Київради прийняв конкретне рішення щодо реконструкції і забудови Бессарабського квадрату. За пунктом 5-м тут записано: «Головархітектурі на містобудівній раді при головному архітекторі м. Києва переглянути проект забудови Бессарабського кварталу з урахуванням максимального збереження пам’яток історії та архітектури, історичної забудови».
Ми прийшли до висновку, що існуючий варіант забудови Бессарабського кварталу не влаштовує владу міста, не влаштовує жителів. Треба про це говорити відверто, тим більше, що з точки зору архітектури не було ніякого конкурсу, не оголошувався цей конкурс. Виконано з високою якістю, для Троєщини це був би ідеальний проект. Але з точки зору конкретної ситуації ми бачимо, що це рішення не вкладається ні в які моральні уявлення.
Ми маємо сьогодні приклад наочний житлового будинку Академії наук навпроти оперного театру, який був свого часу побудований за вказівкою пальцем, і це було все зроблено і архітектурно оформлено. І ми думаємо, як його знизити, зняти… Бо це сьогодні, як кажуть, ганьба в місті. Тож щоб такої ганьби у нас не було ще за трьома проектами забудови, які ми сьогодні розглядаємо. Ми сюди сьогодні прийшли, щоб спільно вислухати всі точки зору і порадитися, як робити, що робити, щоб цю ситуацію виправити, витримати у проектах ті умови, які висуваються перед історичною забудовою, історичним середовищем і відповідно – містобудівною політикою в усіх древніх, історичних кварталах Києва. І давайте шукати вихід із ситуації, бо я не хочу, щоб мене ганьбили через 10 років за те, що під час мого головування цей проект був реалізований. Я не хочу, щоб потім на мене все життя показували пальцем, щоб дорікали, мовляв, це ми з вами такого наробили в місті, це ми з вами спаплюжили центр. А могли ж бути інші проекти, інші варіанти.
Якщо взяти, наприклад, Будапешт, міста інших країн, то там не руйнується історична забудова. У Тулузі, на центральній площі біля мерії збудовано багато готелів, але вони сховані, як то кажуть, всередині забудови. Ніщо абсолютно не випинається по височині над відповідним ландшафтом. Все це вирішується за рахунок внутріквартальних територій, інших архітектурних підходів. Дійсно, там виявляється віртуозність архітекторів. І готелі висококласні, і середовище збережене.
О. П. Силін, заслужений архітектор України: Нам доля подарувала оцей шматочок, який органічно забудований. І тому до нього треба було поставитися з вищою мірою обережно.
…У нас, по суті, створюють отакий конгломерат. Подивіться тут, на проекті, на споруди, які мають 17–19 поверхів і гляньте на оці, що 3 поверхи… Зверніть увагу на співвідношення. Всі ці штучки-дрючки – антипрофесійні якісь. І ось в результаті залишаються монстри… Тобто, є тенденція максимально вижати все, що можна… Це – незрозуміле нагромадження. Я вважаю, що даний проект абсолютно не може бути використаний у цьому місці. Тут сидить Петро Петрович Толочко, академік, віце-президент АН України, який надіслав категоричний протест на цей проект…
…Хрещатик є велелюдною вітальнею столиці України. Тому створення тут функціонального багатопланового і напруженого фінансово-торгового центру з сотнями автомашин (800 їх тут має бути) небезпечно загазує повітря, зведе нанівець (це вже екологічна проблема) цей традиційно-громадський осередок Києва. І все це – на догоду невеликої верстви грошовитих осіб.
…Розміщення такої фірми у кварталі, де її проектують, є неприпустимим для центру столиці. Єдино вірним є створення такого центру в іншому місці Києва, яке відповідало б інтересам фірми і задовольнило вимоги столиці України.
П. Т. Тронько, академік: Для тих, хто це задумував колись, спрацювало не почуття національної гідності, а бажання заробітку за рахунок нашого приниження, за рахунок продажу національних цінностей. Такий проект принижує нашу гідність. З нього не видно, що це – центр Києва, міста світової слави. Я б цей проект не приймав би, Леоніде Григоровичу. Як людина, причетна до пам’ятників, скажу: заборонив би його втілення.
У майбутньому такі проекти треба приймати в законному порядку, я оголосив би конкурс на забудову цього святого місця, щоб зберегти пам’ятки історії і культури. Я б не приймав цей проект і просив би міську Раду як громадянин не приймати його і поставити питання про відміну чи заборону цього будівництва.
П. П. Толочко, академік, віце-президент АН України: Ситуація надзвичайно складна. Ви бачите, що стоять ці будинки безгосподарні й руйнуються. Колись, я не знаю, ким це було зроблено, була диверсія, очевидно, допущена. Відселити, не маючи ні проекту, ні плану ніякого… Очевидно, малося на увазі, як кажуть архітектори, довести ці будинки до «естественного износа», а потім знести все і все побудувати. І я бачу, що до того воно йдеться.
…Я також вважаю: якщо з’явиться такий монстр у самому центрі Києва, то мало того, що він знищить всі ці будівлі поряд з ним, він знищить все оточення навколо себе. Бо підніметься оця вся громада, яка просто наче з неба впала, і неприродня тут…
Якби я був архітектором, то я б тут лишив від цього всього відреставровану стару частину, може лишив би у проекті старі апартаменти, а все інше викинув би… Ми б тоді врятували б ці об’єкти. Словом, треба залишити цей кут (разом з будинком Шолома Алейхема), реставрувати історично збережену забудову, а все інше викинути.
О. О. Омельченко, заступник голови міськвиконкому: Може, не всі знають деякі подробиці цієї справи . У 1990 році був затверджений проект, розроблений Київпроектом і затверджений на містобудівній раді на забудову квартала. Ніяких оцих офісів і готелів там нема і не було. (Підкр. наше. – Ред.) Всім зрозуміло, що це будівля, інтер’єру нема зовсім… Було тільки 114 свай по тому проекту забиті, і ми довго турбувалися… 9 поверхів – нас на 8 посадили, навіть до 7-ми; 7–8, а більше не дозволяли. Такий проект є, він затверджений. Він наш, київський.
І коли об’являли конкурс на Бессарабку в 91-му році, це був останній рік роботи виконкому перед зміною влади. То в протоколі намірів, який був підписаний виконкомом з австрійською стороною, було записано: за основу реалізації береться проект, затверджений містобудівною радою та розроблений Київпроектом, а вся документація по опису Голов УКБ передана спільному підприємству. Таким чином, базовим – на 90, 92, 99, я не знаю, на скільки процентів повинен був бути той проект. Це ж умови протоколу намірів, який виконком підписав на початку 1991-го року. Це все порушено. (Підкр. наше. – Ред.)
Друге. Була обов’язкова умова, Леонід Григорович, розв’язки транспортної. Чому це все порушено? У 1972 р. Антоненко В. Н., тодішній заступник голови міськвиконкому, проводив спільну колегію архітекторів і будівельників (науково-технічна рада міськвиконкому). Був оголошений конкурс на всю Україну по транспортній розв’язці на Бессарабці, тому що інститут наш автомобільний і московський дали заключення, що немає аналогу складнішої автомобільної розв’язки транспортного руху у їх практиці (брали колишній Радянський Союз чи навіть – за межі Союзу…)
Леонід Григорович, був проведений конкурс із усіх представлених проектів, з усіх інститутів, які брали.., Ленінградський, усі – ні один не отримав першої премії. Тобто, було вирішено першої премії не присуджувати. Але, щоб заохотити колективи, – за 2-і і 3-і премії виплатили гонорар. Це нормально. Є документи, лежать в архівах. З усіх тих проектів ні один не пропонується для виконання, бо вони не дали можливості розв’язки Бессарабського кварталу.
Третя умова була записана міськвиконкомом австрійській стороні – 2 заводи і сміттєспалювальний завод (технологія повністю і будівництво) і завод по знищенню токсичних відходів – це інша умова була. Потім на передконтрактній основі це все теж зникло. (Підкресл. наше. – Ред.)
Таким чином, дійсно, конкурсу на кращий проект не було. Але в ті часи міськвиконком вважав, що конкурсно піти назустріч австрійській стороні за рахунок сміттєспалювального заводу, заводу по токсичних відходах, транспортної розв’язки з кута Красноармійської з виходом на Лесі Українки, бо Лесі вулиця тоді відрізається, вона непотрібна, тоді ця вулиця стає тупиковою. Це було 3-є питання.
І четверте питання.. Тільки реставрація оцього будинку. І тільки 7–8 поверхів – там, де палі забиті. В 91-му році ми їх вже забили. Іншого нічого не було. Я сказав для того, щоб трошки історію восстановити, що пройшло за ці 4 роки.
Я вже не говорю про те, що не була виконана перша умова. (Підкресл. наше. – Ред.) Після паркану – це заходи консервації і збереження того, що 4 роки руйнується (Підкресл. наше. – Ред.) Там – такі грунти… Ми сьогодні не знаємо, що там робиться з фундаментами, воно все затоплене, покрівля – ви бачили яка, і тому невиконання захисних умов при консервації, яка не була зроблена… Звичайно, ця споруда за 4 роки… Я підтримую, Леонід Григорович, Вас як голову, і думаю, якщо думка наша направлена на те, щоб зберегти безцінну цінність, треба на конкурсній основі вирішити це питання. (Підкресл. наше. – Ред.)
Р. І. Кухаренко, голова міського комітету охорони та реставрації пам’яток історії і культури: Цей проект (на замовлення «Макулану». – Прим. Ред.) абсолютно не відповідає ні нашим юридичним нормам і правилам, ні міжнародним нормам і правилам. В усіх історичних містах діють відповідні «блакитні площини», за які не можна виходити. У Тулузі – це 5 поверхів. У Лондоні так само є відповідні сектори, за які не можна вилізти. Мюнхен… Вони побудували один дослідницький центр і зараз думають, як його зносити… Це недалеко від історичного центру. Таке ж правило діє на територіях всіх інших історичних міст.
Тепер я вам покажу проект, який зробила свого часу Укрпроектреставрація. Це – не панацея від усіх бід… Але мені здається, що можна розмістити цілком нормальний об’єкт з цілком нормальною архітектурою, який міг би вписатися в це місце. Єдине, що треба поставити собі за мету, – збереження історичного середовища. Треба все це поставити з голови на ноги.
Необхідно виконати повністю за рахунок фірми те, що залишилось. Все можна зробити, аби було бажання. А не одне лише бажання – мати тут лиш вигоду бізнес-плану.
В. А. Поляченко, президент корпорации «Главкиевгорстрой»: Нам надо было собраться на этот разговор 4 года назад. Я был тогда начальником Киевремстроя, здесь вот размещался наш второй трест, а здесь была больница. Вот я получил предписание: в течение недели выселить трест и в течение месяца выселялась больница. Конечно, расчет был на то, что работы начнутся быстро. В предписании горисполкома было написано: по старой части квартала генподрядчик – Киевремстрой, по новой – Главкиевгорстрой. Хотя у Киевремстроя кишка тонка была для этих работ. Тем не менее, мы начали готовиться. Мы тогда, конечно, не думали, что появится добрый дядя с инвестициями и будет…
У нас, на улице Горького, тоже была площадка под свой, под главковский дом, но прежнее руководство города решило: отдать площадку, там будет офисный центр, городу будут золотые монеты сыпаться. Ни нашего дома нет, ни офисного центра. То же самое – и тут. Конечно, Януш Янушевич Виг, автор проекта, для меня это – большой авторитет. Но я понимаю, что тут, конечно, работает социальный заказ «Макулана» – выжать все… Их не интересовало ничего, кроме одного – «выжать». И, конечно, опять нанять какую-то фирму, чтобы наши рабочие были плебеями, работали за копейки, а они, видите, будут консультантами. Я знаю, что есть другой проект, того же Януша Янушевича, его же детище. Я понимаю сложности этого, нынешнего проекта, но можно найти ему применение, найти другую площадку…
Считаю, что нужно приступить к срочному восстановлению вот этой старой части. Поверьте мне, как бывшему начальнику Киевремстроя и нынешнему начальнику Главкиевгорстроя, сегодня уже многое придется не воссоздавать, а создавать заново. Строить заново, воссоздавать в том плане, в котором оно было. Потому, что и в нынешнем своем состоянии оно уже сегодня не подлежит восстановлению, а только новому воссозданию.
Я просил бы Вас, Леонид Григорьевич, учесть следующее. Этого монстра обслужить будет невозможно – ни в инженерном плане, ни в транспортном, ни в каком… 25 тысяч квадратных метров офиса, 800 машин (у каждого, считайте, работника офиса – по машине)… Это будет монстр.
Сегодня надо приступать к работам, и нашей корпорации, и Киевремстрою под силу какие-то делать работы. Надо было, повторяю, конечно, еще раньше, года четыре назад заняться этим, собраться нам, обсудить ситуацию и принять решение. Но увы...
Л. Г. Косаківський, голова Київради і міськвиконкому (підбиваючи підсумок розмови):
Це в нас ніби перша спроба громадського обговорення була. На жаль, вона дуже пізно відбулася. Нам зрозуміло тепер, що наші архітектори не виявили принциповості, їм не вистачило відвертості сказати своє професійне слово тим, хто вимагав саме такого рішення. Ми знаємо вже, як це робилося…
З точки зору архітектурного рішення проекту – воно виконано на високому професійному рівні. Але все це не вписується у центр міста. Я думаю, було б добре, якби такий проект реалізувати на іншому місці, в межах іншої забудови.
Тут у принципі ми підійшли до двох частин цієї проблеми. Перша частина – загальна. Ми повинні приймати оперативні рішення в місті, які б захистили нас у майбутньому від таких посягань на історичну забудову.
Ви знаєте, що Київ став членом Ліги історичних міст. Підписавши відповідну відозву, ми взяли на себе зобов’язання виконувати ті вимоги, які стосуються історичних міст. Отже, мова йде про впорядкуванння історичної забудови, ті принципи, якими зобов’язані керуватися архітектори, незалежно від того, хто замовляє проект і хто є відповідальним за вирішення того чи іншого питання.
Тепер – щодо цієї конкретної ситуації. Слід негайно приступити до консервації чи збереження пам’ятки. Доведеться в багатьох випадках відновлювати забудову, а не реконструювати. Ми повинні зробити це. Але зберегти пам’ятку – то одне. А є ж іще безпека людей… Біля цієї споруди, уздовж її стін ходить багато людей, тут – досить інтенсивниий транспортний рух… Є багато питань з точки зору санітарно-епідеміологічної служби. Все, що сьогодні там робиться, не витримує ніяких вимог. Тому треба уже зараз все робити негайно.
Отже, першочергові завдання: проведення невідкладних робіт, їх фінансування, вжиття негайних заходів для гарантування безпеки людей.
Що далі робити? Завтра це питання розгляне містобудівна рада. Принципове рішення виконкому уже прийняте. Треба ще раз повернутися до тих проектів реконструкціїї кварталу, які були раніше.
Щодо «Макулану». Ми повинні з’ясувати головне: чи продовжує фірма «Макулан» разом з містом реалізацію проекту у новому проектному рішенні – відповідно до тих вимог, які ми ставимо, чи вона відмовляється. Якщо відмовляється, то вона повинна заявити, що знімає з себе зобов’язання, і ми тоді повинні оголосити конкурс не тільки на проект забудови, але й на реалізацію реставраційної програми в цьому конкретному квадраті. Якщо фірма має бажання працювати над цим проектом і погоджується з тим, що ми тут записали і сьогодні обговорили (ми їм повинні це довести), то тоді вони повинні сісти разом з нашими фахівцями, відпрацювати нові статутні документи, разом відпрацювати проектне рішення і приступити до його реалізації.
Треба врахувати те, що ми зберігаємо навколишню забудову, максимально знімаємо поверхи до існуючого рівня і розряджаємо усю дану частину від такого дуже інтенсивного навантаження на цю ділянку.
Ми повинні визначити, чи ми рухаємось далі з «Макуланом», чи оголошуємо конкурс на новий проект. Уже зараз слід розглянути 4 чи 5 варіантів існуючих проектів, можливо, зробити з них синтез і врятувати цю ситуацію. Реального резерву часу у нас сьогодні нема. Ситуація досягла не просто критичної межі, вона трагічна, і треба негайно діяти.
…Якщо «Макулан» згоден з нашими пропозиціями, тоді ми з ним далі працюємо, якщо ж ні, і вони відмовляються письмово, тоді будемо шукати інвестора на реалізацію такого проекту, який відповідав би нашим вимогам.
Треба подумати і над тим, щоб залишити і школу у Бессарабському квадраті. Будинок школи, до речі, – то також історичний об’єкт, і треба подивитися, чи можна його зберегти. Як відомо, у першому проекті реконструкції ця споруда залишалася.
І схема транспортної розв’язки. Цю проблему треба також вирішувати. Ми маємо намір відкрити новий проїзд до 1 Травня. Він конче потрібний. Адже Бессарабка сьогодні – це транспортний тромб.
На ситуацію, яка склалася з реконструкцією Бессарабського кварталу, треба сьогодні подивитися іншими очима, треба прийняти такі рішення, які б відповідали вимогам і сьогоднішнього, і завтрашнього дня. Хотілося б, щоб вся ця справа велася під вашою егідою, за участю ваших фахівців. Адже ви, як ніхто інший, знаєте добре цю ситуацію, відчуваєте її, розумієте потреби міста. А для реалізації існуючого проекту Януша Янушовича давайте будемо шукати десь іншу ділянку, інші можливості. Думаю, що ми вас в усьому підтримаємо, і депутати Київради також підтримають.
Невеличка післямова. Отже, тут наведено ряд виступів на нараді в Головархітектурі за участю керівництва столиці