Законодавство про охорону праці

Вид материала

Закон

Содержание 6.8. Іонізуюче випромінювання 6.8.2. Дія іонізуючих випромінювань 6.8.3. Нормування іонізуючих випромінювань, захист Друга група 6.9. Робота з візуальними дисплейними терміналами 6.10.Виробниче освітлення 6.10.2. Природне освітлення 6.10.3. Суміщене освітлення 6.10.4. Штучне освітлення Освітлення безпеки Охоронне освітлення 6.11. Напруженість праці Фізична діяльність людини. Розумова праця. 6.12. Атестація робочих місць

Подобный материал:

• Типові тематичний план І програма навчання посадових осіб І спеціалістів з питань охорони, 193.21kb.
• Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових, 14899.46kb.
• Основні законодавчі акти про охорону праці, 1432.51kb.
• Про затвердження Правил охорони праці в деревообробній промисловості, 2616.95kb.
• Правила охорони праці в содовій промисловості I. Визначення термінів, 681.45kb.
• Про затвердження Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного, 386.09kb.
• Про затвердження Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного, 359.92kb.
• Призначена для добування та транспортування споживачам питної води, 71.94kb.
• Державний комітет україни по нагляду за охороною праці нака, 182.61kb.
• Про затвердження міської програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого, 219.37kb.

6.7.2.6. Нормування ультрафіолетового випро­мінювання у виробничих приміщеннях здійснюють згідно з сані­тарними нормами СН 4557-88 (ДНАОП 0.03-3.17-88) “Санитарные нормы ультрафиолетового излучения в производственных помещениях ”.

6.7.2.7. Для захисту працівників від дії УФ-випромінювання використовуються наступні загальні прийоми: захист відстанню, екранування робочих місць, використання засобів індивідуального захисту, спеціальне фарбування приміщень і раціональне розташування у ньому робочих місць.


6.7.3. Захист від лазерного випромінювання


6.7.3.1. Лазерне випромінювання (ЛВ) широко використовується у виробничій практиці самого різноманітного спрямування. Основні застосування ЛВ базуються на унікальних його властивостях, які принципово відрізняють його від випромінювання природних джерел.

До таких властивостей у першу чергу слід віднести малу кутову розбіжність, яка дозволяє досягати надзвичайно великих густин випромінювання на малих площах ( розміри, яких співвимірні з довжиною хвилі) шляхом його фокусування (до 10¹⁸Вт/м²). Ця властивість ЛВ визначає його широке застосування при обробці надтвердих матеріалів, мікро зварюванні, збиранні мікросхем, у біології, медицині і інших сферах діяльності.

6.7.3.2. Важлива для практичного застосування властивість ЛВ полягає у його строгій когерентності (рівності частоти і фази випромінювання). Зокрема, вона визначає його широке використання у дальнометрії, спектроскопії, електронній та обчислювальній техніці та інших сферах застосування.

6.7.3.3. ЛВ впливає на весь організм людини, але оскільки фізіологічні властивості окремих тканин відрізняються за відбиваючою і поглинальною здатностями, теплоємністю, акустичним і механічними властивостями, остільки різні тканини і органи мають різні поглинальні властивості і ЛВ діє на них вибірково.

6.7.3.4. При дії ЛВ високої інтенсивності на біологічні об’єкти розрізняють термічний та ударний ефекти. Перший з них викликає ураження подібне до теплового опіку, але з різкими границями уражених ділянок, малими їх розмірами і можливістю проникнення енергії у глибокі шари тканини. Найбільшому ураженню внаслідок дії розповсюджених лазерів піддаються тканини, які містять безбарвну речовину – меланин (пігмент шкіри), який поглинає випромінювання з довжиною хвилі 0,5...0,55 мкм. Специфічні оптичні властивості печінки і селезінки визначають максимальне поглинання ними випромінювання з довжинами хвиль у діапазоні 0,48...0,51 мкм – характерних для аргонових лазерів (синьо-зелене забарвлення). Виключно тепловий ефект ураження характерний для безперервного ЛВ. Імпульсне ЛВ часто призводить до уражень ударною хвилею, яку породжує світловий тиск випромінювання на поверхню матеріалу у місці його падіння. Величина тиску у місці падіння ЛВ може досягати сотень тисяч МПа (мільйонів атмосфер). Під дією лазерного випромінювання ударна хвиля може виникнути як на поверхні тіла, так і у внутрішніх органах. Поширення ударної хвилі в організмі призводить до руйнування внутрішніх органів без жодних зовнішніх ознак. Також взаємодія ЛВ з біологічною тканиною, крім ударної хвилі, може призводити до появи ультразвукових хвиль з частотами у діапазоні 20...10¹⁰кГц, які викликають кавітаційні процеси і руйнування тканин.

6.7.3.5. Особливо важливим через широке розповсюдження є шкідлива дія ЛВ невеликої інтенсивності, яка часто призводить до різних функціональних порушень у роботі серцево-судинній системі, ендокринних залозах, центральній нервовій системі. У працівників, які піддаються дії цього фактора, з’являється стомлюваність, великі стрибки артеріального тиску, головний біль та деякі інші симптоми.

6.7.3.6. Серед локальних дій найбільш небезпечною є дія ЛВ на очі. При довжинах хвиль випромінювання менших 0,4 мкм та більших 1,4 мкм ЛВ найбільшу небезпеку являє для рогівки очей і шкіри, у середині позначеного інтервалу довжин хвиль – для сітківки ока. Кришталик відіграє роль додаткового фокусатора, що підвищує концентрацію випромінювання на сітківці, що значно (у 5...10 разів) знижує максимально допустимий рівень опромінювання зіниці ока.

6.7.3.7. Нормування лазерного випромінювання здійснюється згідно норм і правил регламентованих СанПиН 5804-91 (ДНАОП 0.03-3.09-91) “ Санітарні норми та правила устрою та експлуатації лазерів”.

6.7.3.8. Заходи безпеки при роботі з лазерним випромінюванням і лазерним устаткуванням залежать від класу лазерних установок. Всього за ступенем небезпеки нормативи виділяють чотири класи лазерного устаткування:

1 клас – повністю безпечні лазери (не створюють шкідливої дії);

2 клас – небезпечні для очей та шкіри у випадку прямої дії, але віддзеркалене випромінювання безпечне для людини;

3 клас – небезпечні для очей у випадку прямої дії і віддзеркаленого випромінювання на відстані 10 см від відбиваючої поверхні, для шкіри – небезпечні лише прямі промені;

4 клас – найбільш потужні лазери, небезпечні для очей і шкіри при дифузному віддзеркаленні на відстані 10 см від поверхні відбивання.

6.7.3.9. Для захисту від шкідливої дії ЛВ 3 і 4-го класів застосовуються огородження, екрани (у тому числі повне екранування променя на всьому шляху його розповсюдження), механічна вентиляція усього приміщення з локальними витяжками із місць інтенсивного утворення шкідливих речовин (лампа накачування, зарядні пристрої, рідинне робоче тіло), обмеження доступу працівників у зону роботи лазера та шляху розповсюдження випромінювання. Широко використовують візуалізатори невидимого ЛВ.

6.7.3.10. Для захисту очей широко використовуються спеціальні захисні окуляри, які бувають трьох видів: з поглинальним склом або пластмасою, з відбивальними тонкоплівочними вставками і комбіновані.

6.8. Іонізуюче випромінювання


6.8.1.Визначення та основні характеристики радіоактивного випромінювання

6.8.1.1. Іонізуюче випромінювання — випромінювання, взаємодія яко­го з середовищем призводить до утворення в останньому електрич­них зарядів різних знаків, тобто до іонізації цього середовища.

6.8.1.2. До іонізуючого випромінювання традиційно відносять: радіоактивне випромінювання, тобто потоки -часток, електронів, позитронів, антинейтрино, нейтрино, -квантів, що випускаються атомами при радіоактивному розпаді та рентгенівські електромагнітні хвилі, які випромінюються спеціальним пристроями – рентгенівськими трубками і широко використовуються переважно у медичному діагностуванні.

6.8.1.3. Радіоактивність — самовільне перетворення (розпад) атом­них ядер деяких хімічних елементів (урану, торію, радію та ін.), що призводить до зміни їх атомного номера і масового числа. Такі елементи називаються радіоактивними. При їх розпаді утворю­ються різні частки або електромагнітне випромінювання, яке здат­не іонізувати середовище. Радіоактивні речовини розпадаються з чітко визначеною для кожної речовини швидкістю, яка залежить від властивостей і хімічного складу речовин.

6.8.1.4. У біосфері існують понад 60 природних джерел іонізуючого випромінювання. В основному, сучасна людина опромінюється джерелами природного походження (космічного та земного). На частку земного припадає 5/6 природного опроміню­вання, в основному внаслідок дії радіонуклідів, що попадають в організм з їжею, водою та повітрям. Радіоактивні ізотопи (калій-40, уран-238, торій-232 та ін.) містяться у гірських породах, які широко використовуються в будівництві та інших галузях госпо­дарства. В попелі, який утворюється при спалюванні вугілля зна­ходяться низка радіоактивних речовин: уран, радій, торій, полоній, калій. Викиди у атмосфе­ру при роботі теплових електростанцій, що спалюють вугілля, значно збільшують дозу іонізуючого опромінювання для населення, яке мешкає в цьому районі.

6.8.1.5. Значна частина природного опромінювання припадає на газ радон, який утворюється при роз­паді урану та торію і виділяється з породи (граніт, пемза), будівельних матеріалів, при розпилюванні води, спалюванні газу. В закритих приміщеннях активність радону може досягати кіль­кох тисяч Бк/мЗ. Крім зазначеного, проблема іонізуючого оп­ромінювання пов'язана з рядом технологій, які використовуються в сучасному суспільстві. Швидкий розвиток ядерної енергетики і широке впровадження джерел іонізуючих випромінювань у різних областях науки, техніки суспільного виробництва створили по­тенційну загрозу радіаційної небезпеки для людини і забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами. Усі компоненти ядерного паливного циклу створюють значну радіаційну проблему (добу­вання та збагачення урану, його транспортування, спалювання уранового палива та зберігання відходів). Особливо катастрофічні наслідки аварій на таких об'єктах як для окремого регіону чи країни, так і усієї біосфери Землі.

6.8.1.6. Серед штучних джерел іонізуючого випромінювання важливим для сучасної людини є медичні дослідження та радіотерапія. Так, при рентгенографії зубів доза опромінювання у черепі може дося­гати 60-130 мкЗв. В середньому світовий рівень додаткової дози від медичних процедур дорівнює 0,4 мЗв на рік, що складає 20% від фонового опромінювання. В промисловості та науці джерела­ми іонізуючого випромінювання є установки рентгеноструктурного аналізу, радіаційні дефектоскопи, високовольтні електровакуумні прилади і т. ін. Таким чином, людина підпадає під вплив дії іонізуючих випромінювань різноманітних джерел і тому питання захисту від них (чи радіаційна безпека) перетворю­ються в одну з найважливіших проблем сучасності.

6.8.2. Дія іонізуючих випромінювань

6.8.2.1. При вивченні дії іонізуючих випромінювань на організм людини були визначені наступні особливості:

дія іонізуючих випромінювань на організм невідчутна люди­ною. У людей відсутні органи почуття, що сприймають іонізуючі випромінювання. Дозиметричні прилади є додатковим органом почуттів, призначеним для сприйняття іонізуючого випромінювання;

висока ефективність поглиненої енергії. Мала кількість поглиненої енергії випромінювання може викликати глибокі біологічні зміни в організмі;

наявність прихованого чи інкубаційного періоду прояву дії іонізуючого випромінювання. Цей період часто називають періодом удаваного благополуччя, тривалість його скорочується із збільшенням дози;

дія малих доз може підсумовуватися чи накопичуватися, цей ефект називається кумуляцією;

вплив опромінювання проявляється безпосередньо на живому організмі у вигляді миттєвих уражень (соматичний ефект), через деякий час у вигляді різноманітних захворювань (соматично-стохастичний ефект), а також на його потомстві (генетичний ефект);

іонізуюче випромінювання, впливаючи на живий організм, викликає в ньому ланцюг зворотних і незворотних змін, що приз­водять до тих чи інших біологічних наслідків, залежно від виду, рівня опромінення, тривалості дії, розміру поверхні, яка опромі­нюється, та властивостей організму. Первинним етапом — спуско­вим механізмом, що ініціює різноманітні процеси в біологічному об'єкті, є іонізація і порушення молекулярних зв'язків. У резуль­таті впливу іонізуючого випромінювання порушується нормаль­ний плин біохімічних процесів і блокується ділення клітин. Відо­мо, що 2/3 тканини людини складають вода і вуглець. Вода під впливом випромінювання розщеплюється на водень Н і гідрок­сильну групу ОН, що безпосередньо, або через ланцюг вторинних цепних перетворень призводить до утворення продуктів з високою хімічною активністю: гідратного оксиду НО₂ і перекису водню Н₂О_2. Ці сполуки взаємодіють з молекулами органічної речовини тканини, окисляючи і руйнуючи її на клітинному рівні.

6.8.2.2. Залежно від величини поглиненої дози випромінювання та індивідуальних особливостей організму викликані зміни можуть бути зворотними чи незворотними. При невеликих дозах уражені тканини відновлюють свою функціональну діяльність. Великі до­зи при тривалому впливі можуть викликати незворотне ураження окремих органів чи всього організму.

6.8.2.3. Ступінь чутливості різних тканин до опромінення неоднаковий. Якщо розглядати тканини органів у порядку зменшення їх чутли­вості до дії випромінювання, то одержимо наступну послідовність: зародкові клітини, червоний кістковий мозок, селезінка, легені, лімфатична тканина, зобна залоза. Велика чутливість кровотвор­них органів до радіації лежить в основі визначення характеру про­меневої хвороби. При одноразовому опроміненні всього тіла лю­дини поглиненою дозою 0,5 Гр за добу після опромінення може різко скоротитися число лімфоцитів. Зменшиться також і кіль­кість еритроцитів (червоних кров'яних тілець) по закінченні двох тижнів після опромінення. У здорової людини нараховується біля 10¹⁴ червоних кров'яних тілець і при щоденному відтворенні 10¹², у хворого променевою хворобою таке співвідношення порушуєть­ся, і в результаті гине організм.

6.8.2.4. Деякі радіоактивні речовини, потрапляючи в організм, роз­поділяються в ньому більш-менш рівномірно, інші концентрують­ся в окремих внутрішніх органах. Так, у кісткових тканинах відкладаються джерела α-випромінювання (радій-226, уран-238, плутоній-239); β-випромінювання (стронцій-90, ітрий-91). Ці еле­менти, хімічно зв'язані з кістковою тканиною, дуже важко виво­дяться з організму. Тривалий час утримуються в організмі також елементи з великим атомним номером (полоній, уран і ін.). Еле­менти, що утворюють в організмі легкорозчинні солі, накопичу­ються в м'яких тканинах і відносно легко видаляються з організ­му. Накопичування радіоактивних елементів в окремих тка­нинах та органах обумовлює з часом розвиток в них патологічних змін, наприклад, злоякісних пухлин.

6.8.3. Нормування іонізуючих випромінювань, захист

6.8.3.1. Допустимі рівні іонізуючого випромінювання регламентуються Нормами радіаційної безпеки України НРБУ-97, які є основним документом, що встановлює радіаційно-гігієнічні регламенти для за­безпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і суспільства взагалі.

В НРБУ-97 наводяться:

допустимі рівні з використанням дозиметричних моделей з вік-залежними параметрами;

дві групи категорій осіб, які зазнають опромінювання (персонал та населення);

система чотирьох груп радіаційно-гігієнічних регламентів:

регламенти, щодо обмеження опромінення при нормальній практичній діяльності;

регламентування аварійного опромінення населення;

регламентування опромінення від техногенно-підсилених джерел природного походження;

основи обмеження медичного опромінення.

НРБУ-97поширюються на ситуації опро­мінення людини джерелами іонізуючого випромінювання в умовах:

• нормальної експлуатації індустріальних джерел іонізуючого випромінювання;

• медичної практики;
  
• радіаційних аварій;
  
• опромінення техногенно-підсиленими джерелами природного
  походження.
  

6.8.3.2. Норми включають чотири групи радіаційно-гігієнічних регламентованих величин:

Перша група - радіаційно-гігієнічні регламентовані величини (далі регламенти) для контролю за практичною діяльністю, метою яких є додержання опромінення персоналу та населення на прийнятному для індивідууму та суспільства рівні, а також підтримання радіаційно-прийнятного стану навколишнього середовища та технологій радіаційно-ядерних об'єктів як з позицій обмеження опромінення персоналу та населення, так і з позицій зниження імовірності виникнення аварій на них. До цієї групи входять: ліміти доз, похідні рівні, допустимі рівні, контрольні рівні.

Друга група - регламенти, що мають за мету обмеження опромінення людини від медичних джерел. До цієї групи входять рекомендовані рівні.

Третя група - регламенти щодо відвернутої внаслідок втручання дози опромінення населення в умовах радіаційної аварії. До цієї групи входять: рівні втручання, рівні дії.

Четверта група - регламенти щодо відвернутої внаслідок втручання дози опромінення населення від техногенно-підсилених джерел природного походження. До цієї групи входять: рівні втручання, рівні дії.

6.8.3.3. Опромінювані особи поділяються на наступні категорії:

категорія А (персонал) - особи, які постійно чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань.

категорія Б (персонал) - особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв'язку з розташуванням робочих місць в приміщеннях та на промислових майданчиках об'єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінення.

категорія В — все населення.

6.8.3.4. НРБУ-97 включають такі регламентовані величини: ліміт дози, допустимі рівні, контрольні рівні, рекомендовані рівні, питому активність природних радіонуклідів у будівельних матеріалах та мінеральній сировині, природних радіонуклідів у воді джерел господарчо-питного водопостачання, вимоги до протирадіаційного захисту людини від техногенно-підсилених джерел природного походження на виробництві та інші.

6.8.3.5. Радіаційна безпека та протирадіаційний захист стосовно практичної діяльності будуються з використанням наступних основних принципів:

будь-яка практична діяльність, що супроводжується опроміненням людей, не повинна здійснюватися, якщо вона не приносить більшої користі опроміненим особам або суспільству в цілому у порівнянні зі шкодою, яку вона завдає (принцип виправданості);

рівні опромінення від усіх значимих видів практичної діяльності не повинні перевищувати встановлені ліміти доз (принцип неперевищення);

рівні індивідуальних доз та/або кількість опромінюваних осіб по відношенню до кожного джерела випромінювання повинні бути настільки низькими, наскільки це може бути досягнуто з врахуванням економічних та соціальних факторів (принцип оптимізації).

6.8.3.5. Радіаційна безпека та протирадіаційний захист в ситуаціях втручань будуються на наступних основних принципах:

будь-який контрзахід повинен бути виправданим, тобто отримана користь (для суспільства та особи) від відвернутої цим контрзаходом дози повинна бути більша, ніж сумарний збиток (медичний, економічний, соціально-психологічний тощо) від втручання, пов'язаного з його проведенням (принцип виправданості);

повинні бути застосовані всі можливі заходи для обмеження індивідуальних доз опромінення на рівні, нижчому за поріг детерміністичних радіаційних ефектів, особливо порогів гострих клінічних радіаційних проявів (принцип неперевищення);

форма втручання (контрзахід або комбінація декількох контрзаходів), його масштаби та тривалість повинні вибиратися таким чином, щоб різниця між сумарною користю та сумарним збитком була не тільки додатною, але і максимальною (принцип оптимізації).

6.8.3.5. Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 12.07.2000 № 116 затверджені значення гігієнічних нормативів "Норми радіаційної безпеки України, доповнення: Радіаційний захист від джерел потенційного опромінення" ( НРБУ-97/Д-2000).

6.8.3.6. Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватися шляхом:

• використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом зниження активності джерела випромінювання;
  
• скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випроміню­вання;
  
• віддалення робочого місця від джерела іонізуючого вип­ромінювання;
  
• екранування джерела іонізуючого випромінювання;
  
• екранування зони знаходження людини;
  
• застосування засобів індивідуального захисту людини;
  
• провадження санітарно-гігієнічних та лікарсько-профілактич­них заходів;
  
• впровадження організаційних заходів захисту робітників з відкритими та закритими джерелами іонізуючого випромінювання.
  
• використання у медичній практиці будь-яких джерел іонізуючого випромінювання повинно здійснюватися з обов'язковим застосуванням засобів індивідуального захисту та контролю доз опромінення пацієнтів.
  

6.8.3.7. Обґрунтування і вибір доцільного комплексу заходів щодо за­хисту від іонізуючих випромінювань в кожному конкретному випадку здійснюється на основі аналізу реальних особливостей джерел випромінювання та радіаційно небезпечних чинників.

6.8.3.8. Найбільш поширеним засобом захисту від іонізуючого випро­мінювання є екрани. Екрани можуть бути пересувні або стаціо­нарні, призначені для поглинання або послаблення іонізуючого випромінювання. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для їх збе­рігання.

6.8.3.9. Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декіль­ка сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Од­нак, працюючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також за­хищатись і від бета- або гамма-випромінювання.

6.8.3.10. З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується ма­теріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним — з великою масою.

6.8.3.11. З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам).

6.8.3.12. Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, бе­рилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки суп­роводжуються гамма-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких матеріалів (свинець-поліетилен).

6.8.3.13. Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керу­вання, маніпуляторів, комплексів з використанням роботів.

6.8.3.14. В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засо­би індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тка­нини, захисні фартухи, гумові рукавички, щитки, засоби захисту органів дихання (респіратори), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи.

6.8.3.15. Особливі вимоги пред'являються до приміщень, в яких про­вадяться роботи з джерелами іонізуючого випромінювання. Такі приміщення розташовуються в окремих будівлях або їх частинах і мають окремий вхід з санітарними шлюзами. При вході обов'яз­ково повинні бути встановлені знаки радіаційної небезпеки і вка­зані класи робіт, що здійснюються у приміщенні. Вхід в такі приміщення суворо заборонено для сторонніх осіб.

6.8.3.16. Для захисту людини від дії іонізуючого випромінювання ви­користовують різноманітні речовини штучного та природного походження, які здатні зв'язувати та виводити радіонукліди з організму людини (радіопротектори). Для зниження дії радіонуклідів велике значення має харчування лю­дини продуктами, які мають радіозахисні властивості. До таких відносяться, наприклад, продукти, які містять значну кількість пектинів (чорна смородина, аґрус, шипшина, сік журавлини, яблука та ін.).

6.8.3.17. Захист людини від впливу радіонуклідів, що містяться у будівельних матеріалах, забезпечується такими заходами:

вибором земельних ділянок для будівництва будинків і споруд з урахуванням рівня виділення радону з землі та рівня гамма-випромінювання;

проектуванням і будівництвом будинків і споруд з урахуванням захисту від надходження радону в повітря цих будинків та споруд;

веденням виробничого контролю за вмістом радіонуклідів, що містяться у будівельних матеріалах, прийняттям будинків і споруд в експлуатацію з урахуванням рівня вмісту радону в повітрі цих будинків та споруд і рівня гамма-випромінювання;

експлуатацією будинків та споруд з урахуванням рівня вмісту в них радону і рівня гамма-випромінювання;

зміною характеру використання будинків та споруд, якщо реальні дози опромінення людини перевищують затверджені в установленому порядку нормативи;

забороною застосування будівельних матеріалів і виробів з них, що не відповідають вимогам захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань.

6.8.3.18. Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозимет­ричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.

6.9. Робота з візуальними дисплейними терміналами

6.9.1. Робота з візуальними дисплейними терміналами (ВДТ) регламентується ДСанПІН 3.3.2.007-98 “Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин”.

6.9.2. ДСанПІН 3.3.2.007-98 розроблено для запобігання несприятливої дії на працівників шкідливих факторів, які супроводжують роботу з візуальними дисплейними терміналами (ВДТ), пов'язаною з зоровим і нервово-емоційним напруженням, що виконується у вимушеній робочій позі при локальному напруженні верхніх кінцівок на фоні обмеженої загальної м'язової активності (гіподинамії) під впливом комплексу фізичних факторів шуму, електростатичного поля, неіонізуючих та іонізуючих електромагнітних випромінювань.

6.9.3. Правила поширюються на умови й організацію праці при роботі з візуальними дисплейними терміналами (ВДТ) усіх типів вітчизняного та зарубіжного виробництва на основі електронно-променевих трубок (ЕПТ), що використовуються в електронно-обчислювальних машинах (ЕОМ) колективного використання та персональних ЕОМ (ПЕОМ).

6.9.4. Правила не поширюються на:

- комп'ютерні класи вищих та середніх закладів освіти, майстерні професійно-технічних закладів освіти;

- робочі місця пілотів, водіїв, операторів транспортних засобів, обладнаних ЕОМ, системи обробки даних на борту засобів сполучення і ЕОМ машин та обладнання, що переміщується в процесі роботи;

- обчислювальні машинки (калькулятори), реєструючі каси та прилади з невеликими пристроями індикації даних або результатів вимірювання;

- комп'ютерні гральні автомати, системи обробки даних, призначені для громадського користування, та побутові телевізори.

ДСанПІН 3.3.2.007-98 містять гігієнічні й ергономічні вимоги до організації робочих приміщень, та робочих місць параметрів робочого середовища, вимоги до режимів праці і відпочинку при роботі з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ, дотримання яких дасть змогу запобігти порушенням у стані здоров'я користувачів ЕОМ та ПЕОМ.

6.9.5. Організація роботи на персональних комп'ютерах у навчальних закладах регламентована ДСанПіН 5.5.6.009-98 "Влаштування і обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режим праці учнів на персональних комп'ютерах".

Державні санітарні правила і норми влаштування і обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режиму праці учнів на персональних комп'ютерах встановлюють гігієнічні вимоги до приміщень та нормативи чинників, що створюються комп'ютерами при їх роботі; гігієнічні вимоги до проектування, виготовлення і експлуатації вітчизняних та експлуатації імпортних персональних комп'ютерів, що застосовуються в навчально-виховному процесі в закладах освіти різних форм власності та інших закладах, що проводять комп'ютерні ігри для дітей і підлітків.

Правила поширюються на всі види персональних електронно-обчислювальних машин і їх складових частин (відеомонітори, системні блоки, клавіатуру, принтери та ін.) та ігрові комплекси, що сконструйовані на основі електронно-променевих трубок.

Категорично забороняється використовувати в навчально-виховних закладах в якості відеомонітора ПК побутові телевізори та відеомонітори, що сконструйовані на телевізійних електронно-променевих трубках.

ПК та його складові частини закордонного виробництва повинні мати сертифікат країни-виробника і підлягають обов'язковій сертифікації закладами МОЗ України.

ДСанПіН 5.5.6.009-98 - обов'язковий для виконання нормативний документ, визначаючий критерії безпечного використання комп'ютерної техніки в навчально-виховному процесі дітей і підлітків.

6.9.6. Порушення Державних санітарно-гігієнічних норм і правил приводить до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності у відповідності з діючим законодавством.

Конец формы


6.10.Виробниче освітлення

6.10.1. Значення світла для працездатності та здоров'я людини

6.10.1.1. За своєю природою світло - це видиме випромінювання електромагнітних хвиль довжиною від 380 до 780 нм (1 нм дорівнює 10~9 м).

Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюва­ність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття.

6.10.1.2. Для створення оптимальних умов зорової роботи слід врахову­вати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточен­ня. Діючи на око, випромінювання, що мають різну довжину хвилі, викликають відчуття того або іншого кольору. Межі довжини хвиль при колір­них смугах наступні:

фіолетовий -	380-450 нм;
синій -	450-480 нм;
зелений -	510-550 нм;
жовтий -	575-585 нм;
оранжевий -	585-620 нм;
червоний -	620-760 нм

Для ока людини найбільш відчутним є жовто-зелене випроміню­вання із довжиною хвилі 555 нм. Спектральний склад світла впли­ває на продуктивність праці та психічний стан людини. Так, якщо продуктивність людини при природному освітленні прийняти за 100%, то при червоному та оранжевому освітленні (довжина хвилі 600...760 нм ) вона становить лише 76%. При надмірний яскравості джерел світла та оточуючих предметів може відбутися засліплення робітника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього, — до швидкого втом­лення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються, краще фарбувати в кольори з коефіцієнтом відбивання 0,4-0,6, і, бажа­но, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.

6.10.1.3. Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів:

природне – освітлення приміщень світлом неба (прямим або відбитим) яке проходить крізь світлові прорізи в зовнішніх огороджуючих конструкціях;

штучне - здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжарювання або газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у темні години доби, або таких приміщеннь, які не мають природного освітлення;

суміщене - одночасне поєднання природного і штучного освітлення.

6.10.1.4. Основним документом, який регламентує норми освітлення є ДБН.В.2.5-28-2006 “Природне і штучне освітлення”. Норми поширюються на проектування освітлення територій, приміщень нових та існуючих, що підлягають реконструкції, будівель і споруд різного призначення, місць виконання робіт на відкритих просторах, територій промислових та сільськогосподарських підприємств, залізничних колій площ підприємств, зовнішнього освітлення міст, поселень та сільських населених пунктів. Проектування пристроїв місцевого освітлення, які постачаються комплектно зі станками, машинами і виробничими меблями, слід також виконувати відповідно до цих Норм.

6.10.1.5. ДБН.В.2.5-28-2006 не поширюються на проектування освітлення підземних виробок, морських і річкових портів, аеродромів, залізничних станцій та їх колій, спортивних споруд, лікувально-профілактичних закладів, приміщень для зберігання сільськогосподарської продукції, розміщення рослин, тварин, птиці, а також на проектування спеціального технологічного і охоронного освітлення при засто­суванні технічних засобів охорони.

6.10.1.6. На базі цих норм розробляються галузеві норми освітлення, які враховують специфічні особ­ливості технологічного процесу і будівельних рішень будівель і споруд галузі, які погоджуються і за­тверджуються відповідно до чинного порядку.

6.10.1.7. В залежності від характеристики зорової роботи ( від об’єкта розрізнення) встановлено 8 розрядів зорової роботи, а саме:

I - найвищої точності;

II - дуже високої точності;

III - високої точності;

IV- середньої точності;

V- малої точності;

VI - груба (дуже малої точності);

VII- робота з матеріалами, які світяться і виробами в гарячих цехах;

VIII - загальне спостере­ження за ходом ви­робничого процесу

6.10.1.8. В нормах наведені вимоги та допустимі значення освітлення для приміщень промислових підприємств:

для штучного освітлення при системі комбінованого і загального освітлення;

природного освітлення (значення коефіцієнта природної освітленості (КПО) при природному освітленні (верхньому та боковому) та суміщеному (при верхньому або комбінованому освітленні та при боковому);

допустимі показники осліпленості і коефіцієнта пульсації освітленості.

6.10.1.9. Нормовані показники освітлення загальнопромислових приміщень і споруд наведені в додатку И ДБН.В.2.5-28-2006.

6.10.1.10. Нормовані показники для основних приміщень громадських, житлових і допоміжних споруд наведені в додатку К ДБН.В.2.5-28-2006.

6.10.1.11. Штучне і суміщене освітлення слід проектувати з урахуванням вимог до ультрафіолетового випромінювання згідно з чинними нормативними документами, затвердженими МОЗ України.

6.10.2. Природне освітлення

6.10.2.1. Приміщення з постійним перебуванням людей повинно мати, як правило, природне освітлення. Без природного освітлення допускається проектування приміщень, які визначені державними будівельними нормами на проектування будинків і споруд, нормативними документами з будівельного проектування будинків і споруд окремих галузей промисловості, затвердженими в установленому порядку, а також приміщення, розміщення яких дозволено в підвальних поверхах будинків.

6.10.2.2. Природне освітлення поділяється на бокове, верхнє і комбіноване (верхнє і бокове).

Бокове природне освітлення - природне освітлення приміщень крізь світлові прорізи у зовнішніх стінах.

Верхнє природне освітлення - природне освітлення приміщень крізь ліхтарі, світлові прорізи , у місцях перепаду висот будинку.

Комбіноване природне освітлення - поєднання верхнього і бокового природного освітлення.

6.10.2.3. Нормоване значення КПО, еN, для будинків, розташованих в різних районах, слід визначати за формулою


еN =ен ∙ mN (6.3)


де ен - значення КПО за таблицями 1 і 2 ДБН.В.2.5-28-2006;

mN - коефіцієнт світлового клімату наведено в таблиці 6.9;

N- номер групи забезпеченості природним світлом за таблиці 6.9

6.10.2.4. Коефіцієнт природної освітленості (КПО) - відношення природної освітленості, яка ство­рюється в деякій точці заданої площини всередині приміщення світлом неба (безпосереднім або після відбивання), до одночасного значення зовнішньої горизонтальної освітленості, яка створюється світлом повністю відкритого небосхилу; виражається у відсотках

6.10.2.5.При двосторонньому боковому освітленні приміщень різного призначення нормоване значення КПО повинно бути забезпечено в розрахунковій точці в центрі приміщення на перетині вертикальної площини характерного розрізу і робочої поверхні.

6.10.2.6.У виробничих приміщеннях глибиною до 6 м при односторонньому боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО в точці, розташованій на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні на відстані 1м від стіни або лінії максимального заглиблення зони, найбільше віддаленої від світлових прорізів.


Таблиця 6.9 - Коефіцієнт світлового клімату

Світлові прорізи	Орієнтація світлових прорізів за сторонами горизонту	Коефіцієнт світлового клімату
Автономна республіка Крим, Одеська обл.	Решта території України
В зовнішніх стінах будинків	ПН	0,85	0,90
ПНС, ПНЗ	0,85	0,90
3, С	0,80	0,85
ПДС, ПДЗ	0,80	0,85
ПД	0,75	0,85
В прямокутних і трапецієподібних ліхтарях	ПН-ПД	0,80	0,80
ПНС- ПДЗ ПДЗ - ПНЗ	0,75	0,80
С-3	0,70	0,75
В ліхтарях типу "Шед"	ПН	0,80	0,80
В зенітних ліхтарях	-	0,70	0,80
Примітка. ПН - північ; ПНС - північ-схід; ПНЗ - північ-захід; С - схід; 3 - захід; ПН-ПД - північ-південь; С-3 - схід-захід; ПД - південь; ПДС - південь-схід; ПДЗ - південь-захід

6.10.2.6.У виробничих приміщеннях глибиною до 6 м при односторонньому боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО в точці, розташованій на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні на відстані 1м від стіни або лінії максимального заглиблення зони, найбільше віддаленої від світлових прорізів.

6.10.2.7. У великогабаритних виробничих приміщеннях глибиною більше ніж 6 м при боковому освіт­ленні нормується мінімальне значення КПО в точці на умовній робочій поверхні, віддаленій від світлових прорізів:

на 1,5 м висоти від підлоги до верху світлових прорізів для зорової роботи І - IV розрядів;

на 2 м висоти від підлоги до верху світлових прорізів для зорової роботи V - VII розрядів;

на 3 м висоти від підлоги до верху світлових прорізів для зорової роботи VIII розряду.

6.10.2.8. При верхньому або комбінованому природному освітленні приміщень різного призначення нормується середнє значення КПО в точках, розташованих на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні (або підлоги). Перша і остання точки приймаються на відстані 1 м від поверхні стін (перегородок) або осі колон.

6.10.2.9. Допускається розподілення приміщень на зони з боковим освітленням (зони, які примикають до зовнішніх стін з вікнами) і зони з верхнім освітленням. Нормування та розрахунок природного освітлення в кожній зоні проводиться незалежно одне від одного.

6.10.2.10. У виробничих приміщеннях із зоровою роботою І-ІІІ розрядів слід використовувати сумі­щене освітлення. Допускається застосовувати верхнє природне освітлення у великопрогонових складальних цехах, де роботи виконуються в значній частині об'єму приміщення на різних рівнях підлоги і на різноорієнтованих у просторі робочих поверхнях. При цьому нормовані значення КПО приймаються для розрядів І, II, III відповідно 10; 7; 5 %.

Розрахунок КПО проводиться з урахуванням середньозважених коефіцієнтів відбивання внутрішніх поверхонь приміщень без урахування меблів, устаткування, озеленення та інших заті­нюючих предметів, а також при 100 % використанні світлопрозорих заповнень у світлопрорізах. Розрахункові значення КПО слід округляти до десятих часток.

6.10.2.11. Розрахункові значення середньозваженого коефіцієнта відбивання внутрішніх поверхонь приміщення слід приймати 0,50 в громадських, 0,40 в житлових і 0,30 у виробничих приміщеннях.

6.10.2.12. При розрахунку природного освітлення приміщень в умовах існуючої забудови слід приймати коефіцієнт відбивання будівельних і облицювальних матеріалів для фасадів протилежних будинків (без засклених прорізів фасаду)

6.10.3. Суміщене освітлення

6.10.3.1. Суміщене освітлення приміщень виробничих будинків слід передбачати:

для виробничих приміщень, в яких виконуються роботи І-III розрядів;

для виробничих та інших приміщень у випадках, коли за умов технології, організації виробництва або клімату в місці будівництва необхідні об'ємно-планувальні рішення, які не дозволяють забезпечити нормоване значення КПО (багатоповерхові будинки великої ширини тощо), а також у випадках, коли техніко-економічна доцільність суміщеного освітлення порівняно з природним підтверджена відповідними розрахунками;

відповідно до нормативних документів з будівельного проектування будинків і споруд окремих галузей промисловості, затверджених в установленому порядку.

Суміщене освітлення приміщень житлових, громадських і допоміжних будинків допускається передбачати у випадках, коли це потрібно за умов вибору раціональних об'ємно-планувальних рішень за винятком житлових кімнат та кухонь житлових будинків і гуртожитків, віталень і номерів готелів, спальних приміщень санаторіїв і будинків відпочинку, групових і гральних дитячих дошкільних закладів, палат лікувально-профілактичних установ.

6.10.3.2.Загальне (незалежно від прийнятої системи освітлення) штучне освітлення виробничих приміщень, призначених для постійного перебування людей, повинно забезпечуватися розрядними джерелами світла.

Застосування ламп розжарювання допускається в окремих випадках, коли за умов технології, середовища або вимог до оформлення інтер'єра використання розрядних джерел світла неможливе або недоцільне.

6.10.3.3. Нормовані значення КПО для виробничих приміщень повинні прийматися як для сумі­щеного освітлення за таблицею 1 та додатком И ДБН.В.2.5-28-2006.

Для виробничих приміщень нормовані значення КПО наведено в таблиці 6.8.

Таблиця 6.8 - Нормовані значення КПО

Розряд зорової роботи	Найменше нормоване значення КПО ен %, при суміщеному освітленні
при верхньому або комбінованому освітленні	при боковому освітленні
1	3	1,2
II	2,5	1
III	2	0,7
IV	1,5	0,5
Vi VII	1	0,3
VI	0,7	0,2

6.10.4. Штучне освітлення

6.10.4.1. Штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, охоронне, чергове. Аварійне освітлення поділяється на освітлення безпеки і евакуаційне.

Робоче освітлення – освітлення, яке забезпечує нормовані освітлювальні умови (освітленість, якість освітлення) в приміщеннях і в місцях виконання робіт поза будинками.

Освітлення безпеки – освітлення для продовження роботи при аварійному відключення робочого освітлення.

Евакуаційне освітлення – освітлення для евакуації людей із приміщення при аварійному відключенні робочого освітлення.

Охоронне освітлення – освітлення вздовж межі території, що охороняється.

Чергове освітлення – освітлення за відсутності основного робочого процесу.

Для загального штучного освітлення приміщень слід використовувати, як правило, розрядні джерела світла, віддаючи перевагу за однакової потужності джерелам світла з найбільшою світловою віддачею і строком служби.

6.10.4.2. Світлова віддача джерел світла для штучного освітлення приміщень при мінімально допустимих індексах кольоропередачі не повинна бути менше значень, наведених у таблиці 6.9.

Таблиця 6.9 - Світлова віддача джерел світла для штучного освітлення приміщень при мінімально допустимих індексах кольоропередачі

Тип джерела світла	Світлова віддача, лм/Вт, не менше, при мінімально допустимих індексах кольоропередачі
Яа>80	Яа>60	Яа>45	Яа>25	Ra<25
Люмінесцентні лампи	65	75
Компактні люмінесцентні лампи	70	-
Металогалогенні лампи	75	90
Дугові ртутні лампи	- .	-	55
Натрієві лампи високого тиску	-	75		100
Лампи розжарювання	-	-			7

6.10.4.3. Штучне освітлення може бути двох систем - загальне та комбіноване.

6.10.4.4.Робоче освітлення слід передбачати для всіх приміщень будинків, а також ділянок відкритих просторів, призначених для роботи, проходу людей та руху транспорту. Для приміщень, які мають зони з різними умовами природного освітлення та різними режимами роботи, повинно передбачатись окреме керування освітленням таких зон.

За необхідності частина світильників робочого або аварійного освітлення може бути вико­ристана для чергового освітлення.

Нормовані характеристики освітлення в приміщеннях і зовні будинків може забезпечуватись як світильниками робочого освітлення, так і спільним з ним освітленням світильниками безпеки і (або) евакуаційного освітлення.

6.10.4.5. Для освітлення приміщень слід використовувати, як правило, найбільш економічні розрядні лампи. Використання ламп розжарювання для загального освітлення допускається тільки у випадках неможливості або техніко-економічної недоцільності використання розрядних ламп.

6.10.4.6. Для місцевого освітлення, крім розрядних джерел світла, рекомендується використовувати лампи розжарювання, в тому числі галогенні.

6.10.4.7. Застосування ксенонових ламп у приміщеннях не дозво­ляється.

6.10.4.8. Основні вимоги до виробничого освітлення. Для створення сприятливих умов зорової роботи освітлення ро­бочих приміщень повинно задовольняти таким умовам:

рівень освітленості робочих поверхонь має відповідати гігіє­нічним нормам для даного виду роботи;

мають бути забезпечені рівномірність та часова стабільність рівня освітленості у приміщенні, відсутність різких контрастів між освітленістю робочої поверхні та навколишнього простору,

відсутність на робочій поверхні різких тіней (особливо рухомих);

у полі зору предмета не повинно бути сліпучого блиску;

штучне світло, що використовується на підприємствах, за своїм спектральним складом має наближатися до природного;

не створювати небезпечних та шкідливих факторів (небезпеку ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпечність);

бути надійним, простим в експлуатації та економічним.

6.11. Напруженість праці

6.11.1. Людська діяльність носить різноманітний характер і за функціями, які виконуються, поділяється на дві групи: фізичну та розумову. Фізична діяльність – це діяльність, пов’язана з конкретними предметними діями та виконанням людиною енергетичних функцій (наприклад, перевезення вантажу, інструментальне виробництво тощо); а розумова діяльність пов’язана з психічними процесами, під час яких людина планує свої дії, оперуючи образами та мовними символами.

6.11.2 .Фізична діяльність людини.

За характером фізичну працю (роботу м’язів) можна поділити на два види – статичну і динамічну. Статична робота пов’язана з дією навантаження на верхні кінцівки, м’язи корпусу і ніг, при утриманні вантажу, при виконанні роботи стоячи або сидячи. При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергетичних ресурсів, але в меншій мірі, ніж при динамічній. Особливістю такого виду праці є її виражена стомлююча дія, що зумовлена довготривалим скороченням і напруженням м’язів, відсутністю умов для кровообігу, внаслідок чого відбувається накопичення кінцевих і проміжних продуктів обміну тощо. Це дуже швидко призводить до розвитку втоми.

Динамічна робота пов’язана з переміщенням у просторі тіла або його частин. У результаті енергія, яка витрачається, перетворюється на механічну і теплову. Динамічні скорочення м’язів мають перервний характер, що сприяє повноцінному кровопостачанню і кисневому обміну, а це, в свою чергу, призводить до меншої втомлюваності.
Працездатність м’язів залежить також і від обсягу навантаження – чим більше, тим швидше втомлюються м’язи. У процесі роботи будь-якої частини тіла до неї надходить більше крові, ніж у стані спокою. Чим більшу роботу здійснюють м’язи, тим більше поживних речовин і кисню надходитиме до них за допомогою крові. Чим більше фізичної праці, занять фізичною культурою, спортом, тим швидше ростуть м’язові волокна, людина стає сильнішою. Фізичні вправи добре впливають на весь організм, зміцнюють здоров’я, загартовують людину, роблять її здатною витримувати різні несприятливі впливи навколишнього середовища. Фізичні навантаження зумовлюють підвищення рівня обмінних процесів, що зростає із зростанням самого навантаження. При інтенсивному навантаженні хвилинний об’єм серця зростає порівняно із станом спокою в 6 разів, кількість засвоєння кисню – у 3 рази. Внаслідок цього збільшується постачання киснем тканин у 18 разів.

Як тільки людина починає конкретну роботу, незалежно від рівня її інтенсивності, з’являється потреба у збільшенні кількості кисню в організмі людини через його дефіцит. Кожній людині притаманна індивідуальна величина максимального споживанню кисню (МСК). Чим вища величина МСК, тим вища працездатність, стійкість до впливу екстремальних факторів. У звичайних чоловіків віком до 25 років МСК становить приблизно 2,8–3,0 л/хв., а у спортсменів – 5,0–6,0 л/хв. Споживання кисню зростає із збі-льшенням навантаження на організм людини. Через певний проміжок часу збільшення навантаження не призводить до збільшення концентрації кисню в організмі. Такий стан насичення киснем називається кисневою межею. Відповідно, таке навантаження за невеликий проміжок часу повністю виснажує людину (за 5–10 хв). Величина фізичної роботи залежить від конкретної професійної діяльності, відповідних особливостей людини, ступеня тренованості, фізичного розвитку тощо.

Таким чином, інтенсивна фізична праця ставить високі вимоги до функцій основних органів і систем людини. Найбільш повно резерви організму розкриваються внаслідок постійних тренувань та фізичних навантажень. Нетренованість призводить до погіршення стану серцево-судинної, дихальної та центральної нервової системи, а постійна фізична активність поліпшує їх функції.

6.11.3 . Розумова праця.

Фізіологічною особливістю розумової праці є мала рухливість і вимушена одноманітна поза. При цьому послаблюються обмінні процеси, що обумовлюють застійні явища в м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання кис­ню до головного мозку. У той же час мозок споживає при цьому близько 20% всіх енергетичних ресурсів. Приплив крові до пра­цюючого мозку збільшується в 8-10 разів у порівнянні зі станом спокою. Збільшується споживання амінокислот, вітамінів групи В. Погіршується гостро­та зору, контрастна чутливість і зорова працездатність, в резуль­таті чого збільшується час зорово-моторних реакцій. Тривале розумове навантаження впливає на психічну діяльність, погіршує функції уваги (обсяг, концентрація, переключення), пам'яті (ко­роткочасної і довгострокової), сприйняття (збільшується частота помилок). При значній розумовій напруженості спостерігається тахікардія (частішання пульсу), підвищення кров'яного тиску, зміни в електрокардіограмі, електроенцефалограмі, які характери­зують біоелектричну активність мозку, збільшення легеневої вен­тиляції і споживання кисню. А ці функціональні зміни в орга­нізмі, в свою чергу, викликають настання гальмівних процесів: ослаблення пильності й уваги, стомлення.

Розумова праця поєднує роботи з прийому і переробки інформації, що вимагає напруження сенсорного апарату, пам’яті, уваги, активізації процесів мислення, емоційної сфери.

Показниками напруженості трудового процесу є:

• збільшення складності і швидкості виробничих процесів, що ви­суває підвищені вимоги до точності дій , швидкості при­йняття рішення в здійсненні управлінських функцій;
  
• збільшення числа об'єктів, якими необ­хідно керувати, та їх параметрів, які необхідно враховувати при цьому. Це ускладнює і підвищує роль операцій з планування й орга­нізації праці, контролю і керування виробничими процесами;
  
• сприймання сигналів з наступним порівнянням фактичних значень параметрів з їх номінальними значеннями, сприймання сигналів з наступною комплексною оцінкою взаємопов'язаних параметрів, комплексна оцінка всієї виробничої діяльності;
  

• зростання ступені відповідальності за свої дії, відповідальність за функціональну якість кінцевої продукції, роботи, завдання. Неправильні рішення можуть викликати пошкодження обладнання, зупинку технологічного процесу, можливу небезпеку для життя ,а це призводить до збільшення навантаження на нервово-психічну систему людини.
  
• навантаження на зоровий аналізатор - робота з оптичними приладами (мікроскопи, лупи та ін.), спостереження за екранами відеотерміналів ;
  
• навантаження на голосовий апарат (сумарна кількість годин, що наговорюються протягом тижня) 
  
• монотонність навантажень -  кількість елементів (прийомів), необхідних для реалізації простого завдання або в операціях, які повторюються багаторазово; тривалість виконання простих виробничих завдань чи операцій, що повторюються; підвищення ступеня автоматизації виробничих процесів вимагає від оператора готовності до екстрених дій, при цьому відбувається різкий перехід від монотонної роботи до активних енергійних дій, що призводить до виникнення сенсорних, емоційних та інтелекту­альних перевантажень;
  
• режим праці, а саме :змінність роботи, наявність регламентованих перерв та їх тривалість. 
  

6.11.4. Стомлення і перевтома. Будь-яка діяльність, якщо вона опти­мальна для організму за інтенсивністю і тривалістю та проходить у сприятливих виробничих умовах, благотворно впливає на ор­ганізм і сприяє його удосконалюванню. Ефективність діяльності людини базується на рівні психічної напруги, яка прямо про­порційна складності завдання.

6.11.5. Стомлення — загальний фізіологічний процес, яким супроводжу­ються усі види активної діяльності людини. З біологічної точки зору стомлення — це тимчасове погіршення функціонального стану ор­ганізму людини, що виявляється в змінах фізіологічних функцій і є захисною реакцією організму. Воно спрямоване проти виснаження функціонального потенціалу центральної нервової системи і харак­теризується розвитком гальмових процесів у корі головного мозку. Внаслідок невідповідності між витратами організму в процесі роботи і темпом протікання відновлювальних процесів виникає перевтома. Позамежні форми психічної напруги викликають дезінтеграцію психічної діяльності різної вираженості. При цьому втрачається жвавість і координація рухів, знижується швидкість відповідних реакцій (гальмовий тип), з'являються непродуктивні форми повод­ження — гіперактивність, тремтіння рук, запальність, невластива різкість та ін. (збудливий тип). Обидва типи позамежної напруги супроводжуються вираженими вегетативно-судинними змінами (блідість обличчя, краплі поту, прискорений пульс).

До суб'єктивних ознак перевтоми відноситься почуття втоми, бажання знизити ритм роботи чи припинити її, почуття слабості в кінцівках.

6.11.6. Важке стомлення — крайній варіант фізіологічного стану, що межує з патологічними формами реакції. При перевтомі порушу­ються відновні процеси в організмі, прикмети втоми не зникають до початку роботи наступного дня. При наявності хронічної пере­втоми часто зменшується маса тіла, змінюються показники серцево-судинної системи, знижується опір організму до інфекції і т. ін. Це спричиняє зниження продуктивності праці, збільшує кількість помилок. Такий стан насамперед утрудняє складні (інтелектуальні) і нові, що не стали звичними, дії. Позамежні форми психічної напруги нерідко лежать в основі неправильних дій оператора і сприяють створенню небезпечних ситуацій.

На виникнення стомлення впливають зацікавленість людини в роботі, її функціональний стан, фізичний розвиток, тренованість, досвід роботи тощо. У сучасних умовах особливого значення на­буває стомлення, що розвивається при значних розумових і емоційних навантаженнях, зв'язаних з необхідністю швидкого вибору рішень, труднощами задачі, дефіцитом часу, підвищеною відповідальністю.

Оптимізація трудової діяльності, направлена на зменшення тяжкості і напруженості праці, включає кілька напрямів: раціональне конструювання виробничого устаткування, обладнання, інструментів; раціональне поєднання праці і відпочинку, запровадження виробничої гімнастики, сеансів психофізіологічного розвантаження, функціональної музики; застосування правильного підбору пофарбування інтер’єру, устаткування, приладів, верстатів, машин, покрій і колір спецодягу; для працівників, зайнятих роботами, які вимагають напруження зору - регулярне проведення медичних оглядів.

Оптимізація трудової діяльності, направлена на зменшення тяжкості і напруженості праці, включає кілька напрямів: раціональне конструювання виробничого устаткування, обладнання, інструментів; раціональне поєднання праці і відпочинку, запровадження виробничої гімнастики, сеансів психофізіологічного розвантаження, функціональної музики; застосування правильного підбору пофарбування інтер’єру, устаткування, приладів, верстатів, машин, покрій і колір спецодягу; для працівників, зайнятих роботами, які вимагають напруження зору - регулярне проведення медичних оглядів.

6.12. Атестація робочих місць

6.12.1. Для об'єктивної оцінки умов праці на виробництві проводиться атестація робочих місць згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 1.09.1992 р. “ Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці”.

6.12.2. Атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

6.12.3. Основна  мета  атестації  полягає у регулюванні відносин між власником або  уповноваженим  ним  органом  і  працівниками  у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне  забезпечення,  пільги  та  компенсації   за   роботу   в несприятливих умовах.

6.12.4. Правовою  основою  для  проведення  атестації  є   чинні законодавчі  й  нормативні  акти з питань охорони і гігієни праці, списки виробництв,  робіт,  професій і посад,  що дають  право  на пільгове  пенсійне  забезпечення  та  інші  пільги  і  компенсації залежно від умов праці.

6.12.5. Атестації підлягають робочі місця, на яких технологічний процес,  обладнання,  використовувані сировина і матеріали  можуть бути потенційними джерелами шкідливих і небезпечних факторів.  Для виробництв, робіт, професій та посад, для яких у списках № 1 і № 2 передбачено  показники  умов праці,  атестацію проводять тільки за цими показниками.

6.12.6. Атестація робочих місць передбачає:

виявлення на   робочому   місці   шкідливих   і   небезпечних виробничих факторів та причин їх виникнення;

дослідження санітарно-гігієнічних    факторів     виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;

комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо відповідності їх вимогам стандартів,  санітарних норм і правил;

обгрунтування віднесення  робочого   місця   до   відповідної категорії за шкідливими умовами праці;

підтвердження (встановлення) права  працівників  на  пільгове пенсійне  забезпечення,  додаткову  відпустку,  скорочений робочий день, інші пільги і компенсації залежно від умов праці;

перевірку правильності   застосування   списків   виробництв, робіт,  професій,  посад і показників,  що дають право на пільгове пенсійне забезпечення;

розв'язання спорів,  які  можуть  виникнути  між   юридичними особами і громадянами (працівниками) стосовно умов праці,  пільг і компенсацій;

розроблення комплексу  заходів по оптимізації рівня гігієни і безпеки, характеру праці і оздоровлення трудящих;

вивчення відповідності  умов праці рівневі розвитку техніки і технології,  удосконалення  порядку   та   умов   установлення   і призначення пільг і компенсацій.

6.12.7. Періодичність атестації встановлюється  підприємством  у колективному договорі, але не рідше одного разу на 5 років.

6.12.8. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення  атестації покладається на керівника (власника) підприємства, організації.

6.12.9. Результати атестації  за умовами праці є основою для вирішення питань надання пенсій за віком на  пільгових умовах  відповідно  до Закону України "Про  пенсійне забезпечення",

  інших  пільг та компенсацій,  а  також розроблення і реалізації організаційних,  технічних,  економічних та  соціальних заходів   колективного  договору  щодо  поліпшення  умов  трудової діяльності.

6.12.10. Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах , затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11. 2005 р. N 383.