Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Документы

Содержание Право користування об'єктом природи IV. Право власності Об'єктом права власності на землю Розділ V Право природокористування За поширеністю і правовими підставами виникнення 2. Право загального та право спеціального природокористування Загальне використання об'єктів тваринного світу Загальне лісокористування Загальне використання об'єктів тваринного світу

Подобный материал:

• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.

Право власника об'єкта природи щодо володіння ним являє собою юридично забезпечену можливість утримувати територію, на якій розташований природний ресурс, земельну ділянку як свою влас-

87

Розділ IV. Право власності на природні ресурси

ну, позначити її межі не тільки межовими знаками встановленого зразка, а й природними (дерева, кущі) чи рукотворними (тин, рів тощо) об'єктами з метою регулювання чи повної заборони доступу інших осіб на відповідну територію чи земельну ділянку.

Право користування об'єктом природи — це юридично надана власнику можливість безпосереднього чи через створену ним юри­дичну особу господарського та іншого використання земельних та інших природних ресурсів з метою отримання доходів та інших благ від їх корисних властивостей. Найбільш повно права власни­ка щодо використання природного ресурсу визначені у земельно­му законодавстві. Так, згідно зі ст. 90 ЗК власник земельної ділян­ки, реалізуючи надане йому законом суб'єктивне право користу­вання нею, має право:

• самостійно господарювати на землі, вирощуючи сільськогос­
  подарські та інші культури, переробляючи вирощену продукцію чи
  здійснюючи несільськогосподарську діяльність. Виключним пра­
  вом власника земельної ділянки є вибір способу її використання
  відповідно до цільового призначення земельної ділянки. Органи
  державної влади та місцевого самоврядування не мають права при­
  мушувати власника ділянки використовувати її певним чином, до­
  водити планові завдання чи іншим чином втручатися у здійснення
  ним права користування земельною ділянкою. Водночас
  суспільство зберегло за собою право здійснення державного, само­
  врядного та громадського контролю за використанням та охоро­
  ною земель з метою недопущення порушення норм земельного та
  іншого законодавства. Власники земельних ділянок зобов'язані ви­
  конувати видані посадовими особами відповідних органів влади
  приписи щодо припинення порушення вимог законодавства у га­
  лузі використання та охорони земель чи усунення наслідків зе­
  мельних правопорушень;
  
• споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і спо­
  руди. Однак спорудження власником ділянки будівель і споруд мо­
  же здійснюватися з дозволу органів державного архітектурно-
  будівельного контролю. Інакше таке спорудження вважатиметься
  незаконним;
  
• вважати своєю власністю посіви і насадження сільськогоспо­
  дарських та інших культур та вироблену сільськогосподарську про­
  дукцію, зведені на земельній ділянці відповідно до чинного зако­
  нодавства будівлі та споруди. В земельному праві України діє пре-
  

§ 5. Зміст права власності на природні ресурси

зумпція належності власнику земельної ділянки розташованих на ній посівів, насаджень, будівель та споруд, якщо інше не передба­чено виданим власником земельної ділянки актом чи угодою за його участю. Так, власник земельної ділянки може надати її в постійне користування чи оренду іншій особі. У разі надання ор­ганом влади земельної ділянки у постійне користування землеко­ристувач відповідно до закону (ст. 95 ЗК) та акта (рішення) влас­ника про надання ділянки в постійне користування набуває стату­су особи, на яку поширюється дія презумпції суб'єкта права влас­ності на посіви, насадження, будівлі та споруди, зведені ним на от­риманій у постійне користування земельній ділянці. Якщо ж зе­мельна ділянка передана в оренду, то на орендаря ділянки поши­рюється дія зазначеної вище презумпції, якщо в договорі оренди землі не зазначено інше;

— використовувати в установленому порядку для власних по­треб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копа­лини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі. Це право власника земельної ділянки характери­зується певними особливостями. По-перше, його об'єктом є не всі, а лише розташовані на земельній ділянці корисні копалини місце­вого значення. їх перелік затверджений наказом Держкомгеології України від 9 червня 1994 р. «Про затвердження Переліку корис­них копалин України місцевого значення». По-друге, власники зе­мельних ділянок мають право використовувати корисні копалини місцевого значення, а також торф, лісові насадження, водні об'єкти та інші корисні властивості землі лише для власних по­треб, тобто для (для зведення на земельній ділянці будівель та спо­руд, опалення житлових будинків, власного споживання води чи Для напування власної худоби тощо. Використання зазначених природних ресурсів власником земельної ділянки не для власних, а для інших потреб (для їх продажу чи виробництва певної про­дукції та матеріалів з метою продажу і т.п.) може здійснюватися лише після отримання додаткових дозволів відповідно до чинного законодавства. По-третє, згідно зі ст. 23 Кодексу України про над-Ра право власників земельних ділянок на використання розташо­ваних на земельних ділянках ряду природних ресурсів для власних потреб обмежене ще й певними просторовими межами. Так, вони можуть видобувати для своїх господарських та побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною Розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів.

89

Розділ IV. Право власності на природні ресурси

Право розпорядження об'єктом природи — законодавчо закріпле­на можливість власника відповідної території чи земельної ділян­ки, на якій розташований об'єкт природи, вирішувати їх юридич­ну долю шляхом вчинення дій, які не суперечать нормам чинного законодавства. Однак фактично таким правом наділені лише влас­ники земельних ділянок, а також окремих природних ресурсів, які можуть перебувати у приватній власності. Згідно зі ст. 90 ЗК влас­ник земельної ділянки має право: відчужувати земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування та інших цивільно-правових угод; передавати її в оренду; передавати земель­ну ділянку в заставу (іпотека); передати земельну ділянку в спад­щину шляхом написання заповіту та посвідченням його відповідно до вимог Цивільного кодексу України. Слід також відмітити, що порушені права власників земельних ділянок підлягають віднов­ленню в порядку, встановленому законом. При цьому власники ділянок мають право на відшкодування збитків, завданих пору­шенням права власності на земельну ділянку.

Об'єктом права власності на землю є земельна ділянка. Всі землі, навіть ті, які перебувають у державній чи комунальній власності, поділені на земельні ділянки, які є об'єктом права власності та інших прав на землю. Згідно зі ст. 79 ЗК земельна ділянка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Тобто зе­мельна ділянка — це частина земної поверхні, яка: 1) по всьому пе­риметру відмежована від решти земної поверхні лінією, що закріп­люється межовими знаками встановленого зразка; 2) розміщена за певною поштовою адресою (в населеному пункті) або має інше юридично значуще позначення місця свого розташування на земній поверхні (за межами населених пунктів); 3) віднесена до певної категорії земель, має встановлене відповідно до законодав­ства цільове призначення та є об'єктом земельних прав громадян, юридичних осіб, територіальних громад чи держави.

Визначення земельної ділянки як частини земної поверхні не означає, що права власника ділянки поширюються лише на гори­зонтальну площину земної поверхні. Згідно зі ЗК (ст. 79) право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверх­невий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси та бага­торічні насадження, які на ній знаходяться. Більше того, якщо на земельній ділянці зведена житлова, виробнича чи інша будівля чи

90

Рекомендована література

споруда, то права власника ділянки поширюються й на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки та зайнятий будівлею чи спорудою (у висоту і на глибину).

Що стосується об'єктів права власності на інші природні ресур­си, то, як правило, ними виступають частини відповідних природ­них ресурсів, які оточені (відмежовані) іншими природними ресур­сами. Наприклад, межі ріки чи іншої водойми визначаються її місцем стикання з сушею (дном та береговою смугою). Однак ті об'єкти природного світу, які перебувають у виключній власності держави, є інтегрованим (неподільним) об'єктом права власності (наприклад, надра). їх поділ на окремі частини зумовлений не не­обхідністю їх відокремлення як об'єктів права власності, а як об'єктів права користування, права концесії тощо.

Таким чином, правова регламентація відносин власності на природні ресурси характеризується різним рівнем залучення при­родних ресурсів у сферу ринкових відносин. Щодо цього найбільш розвинутим, внутрішньо узгодженим та послідовним є правове ре­гулювання відносин земельної власності. Що стосується роботи стосовно вдосконалення власнісного статусу інших природних ре­сурсів, то вона є вимогою часу.

Рекомендована література

1. Домашенко М. В., Рубаник В. Є. Власність і право власності:
   Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відно­
   син власності в Україні. — X., 2002.
   
2. Земельне право. Академічний курс / За ред. В. І. Семчика та
   П. Ф. Кулинича. - К., 2001.
   
3. Земельне право України / За ред. М. В. Шульги. — К., 2004.
   
4. Земельное право Украиньї / Под ред. А. А. Погребного и
   И. И. Каракаша. - К., 2002.
   
5. Земельний кодекс України. Науково-практичний коментар /
   За ред. В. І. Семчика. — К., 2003.
   
6. Костицький В. В. Екологія перехідного періоду: право, держа­
   ва, економіка. — К., 2001.
   
7. Крассов О. И. Право частной собственности на землю. — М.,
   2000.
   

91

Розділ IV. Право власності на природні ресурси

8. Пересунько С. І. Право державної власності в Україні (історія,
   сучасність, перспективи). — Кіровоград, 1998.
   
9. Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Куз-
   нєцової. — К., 2000.
   

10. Право власності та господарювання у сільському госпо­
    дарстві / За ред. В. І. Семчика. — К., 2001.
    
11. Рубаник В. Є. Інститут права власності в Україні: проблеми
    зародження, становлення й розвитку до 1917 року. — X., 2002.
    
12. Шульга М. В. Актуальньїе правовьіе проблеми земельних от-
    ношений в современньїх условиях. — X., 1998.
    

92

.





Розділ V Право природокористування

§ 1. Поняття права природокористування та його види

Відносини людини з природою мають різнобічний характер. Протягом всієї історії людина задовольняла свої потреби або за ра­хунок використання природи, її ресурсів чи властивостей, або у взаємодії з нею. З часом форми відносин людини з природою ус­кладнювались, ставали все більш різноплановими. Для того щоб надати організованості цим відносинам, уникнути нищівної ек­сплуатації природних ресурсів, запобігти їх вичерпанню і забезпе­чити раціональне використання і відтворення, була потрібна пра­вова регламентація. Право природокористування виникло у відповідь на ці потреби.

Право природокористування можна розглядати у різних ракур­сах. У об'єктивному розумінні право природокористування сьогодні являє собою правовий інститут екологічного права, що регулює суспільні відносини в сфері забезпечення ефективного раціональ­ного використання людиною природних ресурсів, природних об'єктів та природних умов. Правові норми, які формують відповідний інститут екологічного права, містяться як у комплекс­ному екологічному законодавстві (інтегровані норми), так і в при-родоресурсному законодавстві (диференційовані норми). Причому масив відповідних норм у природоресурсному (земельному, водно­му, лісовому, гірничому, фауністичному та ін.) законодавстві знач­но перевищує відповідні норми інтегрованого регулювання. Це свідчить про те, що користування різними природними ресурсами має свої суттєві особливості, що знаходять відображення в праві.

93

Розділ V. Право природокористування

Право природокористування можна розглядати також у суб'єктивному розумінні, тобто як право конкретного суб'єкта ви­користовувати природні ресурси, природні об'єкти чи природні умови для задоволення певних потреб. Таке право належить влас­никові або іншій особі. Оскільки право використовувати належні об'єкти власності є однією з правомочностей, які має власник, то можна стверджувати, що суб'єктивне право природокористування слід розглядати як елемент права власності. З іншого боку, право природокористування є похідним від права власності, тобто надан­ня природного об'єкта в користування завжди відбувається за ініціативою (за участю) власника чи уповноважених ним осіб (органів). Власник не втрачає правомочності щодо користування природними ресурсами або об'єктами, він може лише передати таке право на певних умовах іншій особі (за договором, ліцензією тощо).

Можна оцінювати право природокористування і як правовідно­сини, тобто врегульований правом комплекс прав та обов'язків, що належать суб'єктам природокористування в конкретних суспільних відносинах щодо використання земельної ділянки, водного об'єкта, лісового масиву, ділянки надр, мисливського угіддя, об'єкта природно-заповідного фонду тощо.

Право природокористування як комплексний правовий інститут поділяється на види, що відповідно до норм екологічного законо­давства здійснюється за різними класифікаційними ознаками. Так, за типом природного об'єкта, який використовується, право приро­докористування поділяється на:

• право землекористування;
  
• право водокористування;
  
• право надрокористування;
  
• право лісокористування;
  
• право користування об'єктами тваринного світу;
  
• право користування об'єктами рослинного світу (мелісовою рос­
  линністю);
  
• право користування територіями та об'єктами природно-за­
  повідного фонду.
  

Переважно право природокористування поширюється на кон­кретний природний об'єкт чи конкретний тип природного ресур­су. Лише право користування територіями та об'єктами природно-

94

§ 2. Право загального та право спеціального природокористування

заповідного фонду має комплексний характер, тобто відповідне право поширюється на цілісний природний комплекс у межах те­риторії (акваторії) об'єкта природно-заповідного фонду, наданого в користування. Серед видів права природокористування, виділе­них нами за вказаною ознакою, ми не назвали право користуван­ня атмосферним повітрям. Річ у тому, що сучасне екологічне зако­нодавство України, насамперед Закон «Про охорону атмосферного повітря» (в ред. від 2001 р.) регулює виключно відносини атмосфе-роохоронного спрямування. Мета регулювання використання ат­мосферного повітря як ресурсу основного виробничого призначен­ня містилась у преамбулі й тексті цього закону від 1992 р., але зго­дом була вилучена з нього як декларативна, оскільки ніяких нор­мативів чи стандартів, які регулювали б відповідну сферу, так і не було встановлено.

За поширеністю і правовими підставами виникнення розрізня­ється право загального і право спеціального природокористування. За строками, на які надається право природокористування, виділя­ється право постійного і право тимчасового природокористування. Різний рівень охоронного режиму встановлений для користування природними ресурсами загальнодержавного і місцевого значення. За способами виникнення право природокористування поділяється на первинне і вторинне (щодо землі, води, лісів). За ознакою можли­вості доступу до відповідного природного об'єкта інших користувачів законодавство виділяє відокремлене та невідокремлене природокорис­тування. Можливий поділ права природокористування на види і за іншими класифікаційними критеріями.

Зупинимось на визначальних ознаках деяких із виділених видів природокористування, що є найбільш характерними для викорис­тання всіх або більшості природних ресурсів.

£ 2. Право загального та право спеціального природокористування

Необхідність розмежування права загального і права спеціаль­ного природокористування зумовлена тим, що в процесі спеціаль­ного природокористування природні ресурси піддаються значно більшому тиску, навантаженню, а їх використання суттєво переви-

95

Розділ V. Право природокористування

щує за обсягами таке, що має місце при загальному природокори­стуванні. Одночасно створюється більша загроза заподіяння шко­ди довкіллю, а через нього — стану здоров'я населення та збере­женню всього біологічного та ландшафтного різноманіття. Тому в праві України зроблено спробу виробити механізми правової рег­ламентації права спеціального природокористування, його відме­жування від загального.

До початку 90-х років використання природних ресурсів у нашій країні було безоплатним, а природокористування, яке ми сьогодні називаємо загальним, практично не регламентувалося. Все це базувалося на концепції невичерпності природних багатств і створювало передумови для їх нищівної експлуатації.

Уперше поділ права природокористування на загальне і спеціальне був здійснений Законом України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» (ст. 38). Було встановлено за­гальні ознаки відповідних видів природокористування, притаманні праву користування всіма природними ресурсами, і визначено особливості здійснення цього права.

Право загального природокористування гарантується всім гро­мадянам для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами, надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законо­давством України.

У порядку спеціального використання природних ресурсів гро­мадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у во­лодіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності.

Відповідний поділ природокористування на загальне та спеціальне міститься сьогодні й у більшості природоресурсних актів законодавства України. Так, здійснення використання вод у порядку загального і спеціального природокористування регламен­тується статтями 46—50 Водного кодексу України. Порядок вико­ристання лісових ресурсів у порядку загального і спеціального при­родокористування встановлений статтями 48—51 та іншими Лісо­вого кодексу України. Поділ права користування об'єктами тва­ринного світу на загальне і спеціальне здійснений також Законом України «Про тваринний світ» (статті 10, 16—18, 27). А можливість 96

§ 2. Право загального та право спеціального природокористування

використання природних рослинних ресурсів у порядку загального або спеціального користування визначена Законом України «Про рослинний світ» (статті 8—13).

Право загального природокористування є загальнодоступним, тобто гарантується всім фізичним особам, причому не лише грома­дянам України, а всім особам, які перебувають на її території, не­зважаючи на правові підстави такого перебування. Для суб'єктів загального використання природних ресурсів законодавство не встановлює ніяких вікових обмежень. Його метою є задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, культурно-освітніх, матеріальних тощо). Воно здійснюється безо­платно, без закріплення природних об'єктів за окремими особами і без надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, перед­бачених законодавством України.

Відповідно до ст. 47 Водного кодексу України загальне водоко­ристування здійснюється громадянами для задоволення таких по­треб, як купання, плавання на човнах, любительське та спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водойм без застосування споруд і технічних пристроїв і з криниць.

Право загального лісокористування регулюється ст. 49 Лісового кодексу України. Громадяни мають право вільно перебувати в лісах, безоплатно збирати для власного споживання дикорослі трав'янисті рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби.

Загальне використання об'єктів тваринного світу регламен­тується Законом України «Про тваринний світ» та іншими актами законодавства України. Згідно зі ст. 16 цього закону передбачено такі види загального використання об'єктів тваринного світу, як:

• любительське та спортивне рибальство у водних об'єктах за­
  гального користування в межах встановлених законодавством об­
  сягів безоплатного вилову;
  
• використання корисних властивостей життєдіяльності тва­
  рин — природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо;
  
• використання об'єктів тваринного світу в наукових, культур­
  но-освітніх, виховних, естетичних та інших цілях, не заборонених
  законом.
  

Особливості загального використання природних рослинних ресур­сів передбачені ст. 9 Закону України «Про рослинний світ». У по­рядку загального використання громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші

4 5-200 97

Розділ V. Право природокористування


§ 2. Право загального та право спеціального природокористування

водному об'єкті, наданому в оренду). Якщо первинним природоко-ристувачем або місцевою радою не встановлено спеціальних обме­жувальних правил, загальне природокористування на орендовано­му об'єкті визнається дозволеним без обмежень (ст. 47 Водного ко­дексу України).

Загальне лісокористування може бути обмежене в кількох випад­ках. Перша група таких обмежень загального лісокористування стосується територій та об'єктів природно-заповідного фонду та деяких інших категорій природних територій, що особливо охоро­няються. Обмеження права загального лісокористування можуть накладатися: а) за способами природокористування (наприклад, способами, що завдають шкоди відтворенню природних ресурсів), б) за видами (наприклад, заборона випасання худоби, полювання, рибальства тощо), в) за строками (в певний період року, в період гніздування птахів, у нічний час тощо).

Відповідні обмеження передбачені Законом України «Про при­родно-заповідний фонд України» і передусім стосуються територій природних заповідників, заповідних зон біосферних заповідників, заказників, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних парків і парків — пам'яток садово-паркового мистецтва. Спеціальні обме­ження загального лісокористування на конкретних територіях і об'єктах природно-заповідного фонду можуть встановлюватися та­кож положеннями про ці території чи об'єкти.

Загальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється з такими обмеженнями:

• забороняється вилучення об'єктів тваринного світу з природ­
  ного середовища (за винятком любительського та спортивного ри­
  бальства у водних об'єктах загального користування);
  
• забороняється знищення тварин, руйнування їхнього житла
  та інших споруд (нір, хаток, лігв, гнізд, мурашників, бобрових за­
  гат тощо), порушення середовища існування тварин і погіршення
  умов їх розмноження.
  

Законодавство про рослинний світ також містить кілька обме­жень та заборон, що поширюються на загальне використання рос­линних ресурсів.

Забороняється:

— збирання в порядку загального використання дикорослих
Рослин, віднесених до переліку наркотичних, їх плодів, насіння,
післяжнивних залишків, відходів сировини тощо;

99

Розділ