Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Документы

Содержание Накази, інструкції, інші нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування Екологічні права 2. Право громадян на безпечне для життя та здоров 'я навколишнє природне середовище

Подобный материал:

• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.

§ 4. Нормативно-правові акти Президента, Кабінету Міністрів ...

Положення про порядок встановлення лімітів використання ре­сурсів загальнодержавного значення (1992 р.), Положення про по­рядок розроблення екологічних програм (1993 р.), Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів (1992 р.), Положення про державну систему моніторингу довкілля (1998 р.) тощо. Урядовими актами затверджуються також положення про правовий статус міністерств та відомств еко­логічного профілю.

Накази, інструкції, інші нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Найбільш широкими повноваженнями в екологічній сфері щодо видання таких актів наділені Міністерство охорони навколишнього природного середо­вища України, Міністерство охорони здоров'я України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет Украї­ни по водному господарству, Державний комітет лісового госпо­дарства України та деякі інші.

За своєю юридичною природою акти цих органів поділяють на дві групи: а) обов'язкові тільки для підпорядкованих цим органам суб'єктів екологічних відносин; б) обов'язкові й для не підпоряд­кованих їм підприємств, установ і організацій, а також для грома­дян. Видання останніх зумовлене міжвідомчими (надвідомчими) повноваженнями відповідних органів, і самі ці акти є джерелами екологічного права.

Найбільш широку компетенцію по виданню цих актів має Міністерство охорони навколишнього природного середовища Ук­раїни. Його накази, прийняті в межах своїх повноважень, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органа­ми виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємства­ми, установами й організаціями, незалежно від форм власності, а також громадянами.

До таких актів, зокрема, належать накази міністерства «Про за­твердження Положення про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин за­гальнодержавного значення» (2003 р.), «Про затвердження Інструкції про розгляд заявок та надання дозволів на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, зни­щення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» (2002 р.) тощо.

35

Розділ II. Джерела екологічного права

Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних ор­ганів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян, або ті, що мають міжвідомчий характер, підля­гають обов'язковій державній реєстрації. Вона здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших ор­ганів державної виконавчої влади» та Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 28 грудня 1992 р., Міністерством юстиції України. Саме після такої реєстрації відповідний акт набу­ває статусу джерела екологічного права України.

$ 5. Акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування

Правова природа цих актів зумовлена їх правовим статусом, визначеним Конституцією України та спеціальними законами. Згідно з Законом України «Про місцеві державні адміністрації» (1999 р.) державні адміністрації областей, районів, міст Києва та Севастополя, а також районів у цих містах приймають у межах своєї компетенції відповідні рішення. Такі ж за назвою акти відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) приймають сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, а також виконавчі комітети сільських, міських і районних у містах рад. Актами місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування вирішуються питання місцевого життя, в тому числі екологічного характеру. Ними, зокрема, затверджу­ються місцеві програми охорони навколишнього природного сере­довища, передбачаються заходи екологічного характеру в процесі забудови і благоустрою, забезпечення санітарного благополуччя, утилізації та переробки відходів тощо. Нормативні рішення є обов'язковими для виконання в межах відповідних адміністратив­но-територіальних одиниць.


36

§ 6. Міжнародні договори як джерела екологічного права України

£ 6. Міжнародні договори як джерела екологічного права України

Належність міжнародних договорів до джерел права України, в тому числі екологічного, випливає з Конституції України. Відповідно до ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно з Законом «Про міжнародні договори України» (2004 р.) під міжнародним догово­ром України розуміють укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) (ст. 1).

Цим же законом передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства України. Якщо міжнародним догово­ром України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнарод­ного права (ст. 19). У даному випадку Україна виходить з принци­пу пріоритетності норм міжнародного права перед нормами національного законодавства.

Чинні міжнародні договори України реєструються в Міністерстві закордонних справ України, а за його поданням — й у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй відповідно до її Ста­туту. Ці договори включаються в установленому порядку до Єди­ного державного реєстру нормативних актів і друкуються в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України.

В екологічному законодавстві України частка міжнародно-пра­вових угод є досить вагомою і з кожним роком зростає.

Водночас Україна не є байдужою й до тих міжнародних дого­ворів, які не ратифіковані парламентом. Це зумовлено консти­туційним визнанням Україною загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 18 Конституції України). В силу цього

37

Розділ II. Джерела екологічного права

відповідні принципи і норми міжнародного права навколишнього середовища також є джерелами екологічного права України.

Рекомендована література

1. Барбашова Н. В. Зкологическое право Украиньї. — Донецк,
   2002.
   
2. Бринчук М. М. Зкологическое право. — М., 2004.
   
3. Боголюбов С. А. Зкологическое право. — М., 1998.
   
4. Екологічне право / За ред В.І. Андрейцева. — К., 2001.
   
5. Зкологическое право Украиньї / Под ред. И. И. Каракаша. —
   Одесса, 2001.
   

6. Екологічне право України / За ред. А. П. Гетьмана та
М. В. Шульги. - X., 2005.

7. Костицький В. Екологічне законодавство України. — К., 1998.
   
8. Кравченко С. М., Андрусевич А. О., Бонайн Дж. Е. Актуальні
   проблеми міжнародного права навколишнього середовища. —
   Львів, 2002.
   
9. Малишко М. І. Екологічне право України. — К., 2001.
   

10. Мунтян В. Л. Охорона природи УРСР. — К., 1982.
    
11. Розовский Б. Г., Ворсинов І. Т. Зкологическое право. — Лу-
    ганск, 1994.
    
12. Шемшученко Ю. С. Правовьіе проблеми зкологии. — К.,
    1989.
    

38






Розділ III

Екологічні права та обов 'язки громадян

§ 1. Загальна характеристика екологічних прав громадян

Розділ III. Екологічні права та обов'язки громадян

Конвенція проголосила права людини на: сприятливе навко­лишнє середовище; екологічну інформацію; участь у прийнятті екологічних рішень, проведенні екологічної експертизи, розробці екологічних програм, планів, політики, проектів нормативних актів тощо.

В Україні екологічні права належать до конституційних. Стат­тя 50 Конституції України закріпила право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої пору­шенням цього права шкоди. З метою забезпечення цього права кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бу­ти засекречена.

Найбільш повний перелік екологічних прав громадян міститься у Законі України «Про охорону навколишнього природного сере­довища», який уперше закріпив екологічні права та обов'язки гро­мадян як правову категорію. Відповідно до ст. 9 закону кожен гро­мадянин України має право на:

• безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середо­
  вище (право на екологічну безпеку);
  
• участь в обговоренні та на внесення пропозицій до проектів
  нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будів­
  ництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на
  стан навколишнього природного середовища, внесення пропози­
  цій до органів державної влади та місцевого самоврядування, юри­
  дичних осіб, які беруть участь у прийнятті рішень із цих питань
  (право на участь в обговоренні проектів екологічно значущих
  рішень);
  
• участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навко­
  лишнього природного середовища, раціонального і комплексного
  використання природних ресурсів;
  
• здійснення загального і спеціального використання природ­
  них ресурсів;
  

• об'єднання в громадські природоохоронні формування;
  

• вільний доступ до інформації про стан навколишнього при­
  родного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання,
  використання, поширення та зберігання такої інформації, за ви­
  нятком обмежень, встановлених законом (право на екологічну
  інформацію);
  

40

§ 1. Загальна характеристика екологічних прав громадян

• участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з
  питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне
  середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва
  і реконструкції об'єктів та проведенні громадської екологічної екс­
  пертизи;
  
• одержання екологічної освіти;
  
• подання до суду позовів до державних органів, підприємств,
  установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, запо­
  діяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на на­
  вколишнє природне середовище;
  
• оскарження в судовому порядку рішень, дій або бездіяльності
  органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх
  посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у по­
  рядку, передбаченому законом.
  

Крім цього, екологічний характер мають права, закріплені іншими законами. Так, Основами законодавства України про охо­рону здоров'я (ст. 6) визначається право кожного на охорону здо­ров'я, що передбачає: безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя тери­торії й населеного пункту, де він проживає; безпечні й здорові умо­ви праці, навчання, побуту та відпочинку; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включа­ючи наявні і можливі фактори ризику та їх ступінь тощо.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачив (ст. 4) право на безпечні для здоров'я та життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природ­не середовище; участь у розробці, обговоренні та громадській екс­пертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій із цих питань до відповідних органів та інше.

Закон України «Про екологічну експертизу» конкретизує мож­ливості громадян та їх об'єднань брати участь у проведенні гро­мадської експертизи об'єктів при додержанні встановлених цим за­коном принципів, вимог та правил.

Екологічні права закріплені також у законах України «Про ви­користання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про відходи», «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техноген­ного та природного характеру» та ін.

41

Розділ III. Екологічні права та обов'язки громадян

Наявність сукупності правових норм про екологічні права гро­мадян дає змогу розглядати їх у об'єктивному значенні, тобто як комплексний міжгалузевий інститут загальної частини екологічно­го права.

Екологічні права громадян розглядаються й в іншому аспекті — як суб'єктивні права, що становлять сукупність повноважень фізичних осіб у галузі екології. За таких умов екологічні права гро­мадян — це персоніфіковані права, які належать кожній фізичній особі.

Слід розмежовувати екологічні права і екологічні інтереси, які не персоніфіковані й тому належать усім громадянам (суспільству). Екологічні права громадян розглядаються як забезпечені системою права юридичні можливості особи реалізувати у передбачених за­конодавством формах надані повноваження в галузі екології. Такі можливості випливають з мети та завдань екологічного законодав­ства. Екологічні інтереси — це природні і соціально зумовлені по­треби осіб у відповідній галузі, які випливають зі змісту норм еко­логічного законодавства. Вони задовольняються в процесі ре­алізації сукупності екологічних заходів: організаційних, технічних, економічних, превентивних та в процесі забезпечення екологічно­го порядку.

Форми реалізації екологічних прав громадян передбачаються системою соціально-правових гарантій. Порушені екологічні права громадян підлягають поновленню, а їх захист здійснюється в судо­вому порядку відповідно до законодавства України (ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Екологічні інтереси задовольняються в процесі реалізації сукуп­ності екологічних заходів: організаційних, технічних, економічних, превентивних та в процесі забезпечення екологічного порядку¹.

Екологічні права громадян — це закріплена в законі і гарантована правом сукупність юридичних можливостей та засобів, які дозволя­ють задовольняти потреби громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечен­ня екологічної безпеки.

У теорії екологічного права екологічні права громадян за рівнем правового регулювання поділяють на основні та інші. Перші —

¹ Андрейцев В. І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібн. для юрид фак вузів. - К., 1996. - С. 33.

42

§ 2. Право громадян на безпечне для життя та здоров'я навколишнє ...

фундаментальні — закріплені в Конституції України, другі — в за­конах України.

Є й інші класифікації: поділ на галузеві та міжгалузеві еко­логічні права (залежно від суб'єктів реалізації)¹; на еколого-політичні, економічні, соціальні, культурні права (залежно від видів регульованих відносин)².

£ 2. Право громадян на безпечне для життя та здоров 'я навколишнє природне середовище

Це право є одним з основних конституційних екологічних прав людини, яке називають правом на екологічну безпеку³.

Суб'єктами цього права є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які перебувають на території України, а об'єктом — навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів (частина перша ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Щоб таке середовище було безпечним для людини, воно має відповідати юридично встановленим критеріям. Йдеться, зокрема, про систему екологічних, санітарно-протиепідемічних та інших норм, нормативів, вимог, правил, заборон тощо. Так, екологічні нормативи становлять гранично допустимі викиди та скиди у на­вколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, розміщення в ньому відходів, рівні допустимого шкідливого впли­ву фізичних та біологічних факторів (ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Санітарні та інші нормативи становлять гранично допустимі концентрації за­бруднюючих речовин у навколишньому середовищі (воді, повітрі), гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє середовище, гранично допустимий вміст шкідли­вих речовин у продуктах харчування тощо. Визначаються такі кри-

¹ Бринчук М. М. Зкологическое право (право окружающей средьі): Учебник для
вьісших юридических учебньїх заведений. — М., 1998. — С.131—132.

² Краснова М. В. Конституція України та екологічні права громадян // Вісник
Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Юридичні науки.
Вип. 37, 2000. - С. 12-16.

3 Андрейцев В. І. Екологічне право. — С. 34—35.

43

Розділ III. Екологічні права та обов'язки громадян

терії державними стандартами та іншими обов'язковими для вико­нання нормативними документами. Вказані нормативи виражають якісні характеристики стану навколишнього природного середови­ща і спрямовані на забезпечення його чистоти, сприятливості, комфортності для життя та здоров'я.

Іншою важливою характеристикою безпечного довкілля є раціональне використання природних ресурсів, додержання еко­логічних вимог у процесі природокористування, в тому числі до­держання нормативів та лімітів використання природних ресурсів з урахуванням наукового обгрунтування узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів і потреб суспільства та особи. Ліміти на природокористування є системою екологічних обмежень щодо використання тих чи тих природних ресурсів або територій і визначаються як встановлені нормами природоресурсового (зе­мельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного та іншого) законодавства обсяги використання природних ресурсів.

Сприятливе навколишнє природне середовище означає також його здатність задовольняти естетичні, рекреаційні, оздоровчі, культурні, наукові та інші потреби людини, наявність видового та популяційного різноманіття тварин і рослин. З цією метою ство­рюються і особливо охороняються шляхом запровадження спеці­альних режимів курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони, території та об'єкти природно-заповідного фонду.

Право на безпечне для життя та здоров'я довкілля — одне з фундаментальних і всеохоплюючих прав людини і громадянина. Інші екологічні права — право на екологічну інформацію, право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи, право на обговорення різних проектів, на участь у розробці та здійсненні природоохоронних заходів тощо, які передбачені законодавством, по суті, виступають засобами реалізації права на безпечне навко­лишнє середовище.

В Україні додержання права на безпечне навколишнє природне середовище має забезпечуватися в межах здійснення державою її екологічної політики та природоохоронною діяльністю спеціально уповноважених державних органів, органів місцевого самовряду­вання, громадських органів і організацій, природокористувачів на основі послідовного виконання правових, організаційних, технічних, економічних, наукових, виховних та інших заходів що­до охорони навколишнього природного середовища, раціонально-

44