Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Документы

Содержание 3. Інші екологічні права громадян Екологічна інформація 50 § 3. Інші екологічні права громадян Право громадян на об'єднання в громадські природоохоронні фор­мування. Право громадян на здійснення загального та спеціального

Подобный материал:

• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.

§ 3. Інші екологічні права громадян

го використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

До компетенції державних органів у цій сфері законодавством віднесено: здійснення екологічного прогнозування і планування; розробка та затвердження екологічних стандартів та нормативів; організація здійснення екологічної експертизи; здійснення контро­лю та моніторингу навколишнього природного середовища; веден­ня державного обліку та кадастрів природних ресурсів, об'єктів, речовин, матеріалів, устаткування, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища, паспортизація екологічно небезпечних об'єктів; екологічне інформаційне забезпечення; ви­дача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів та на здійснення екологічно небезпечних видів діяльності; серти­фікація харчових продуктів та продовольчої сировини тощо.

£ 3. Інші екологічні права громадян

На відміну від права на безпечне для життя та здоров'я довкілля інші екологічні права мають характер похідних від нього та реалізу­ються з метою його забезпечення. Так, право громадян на еко­логічну інформацію з урахуванням положень законодавства за своїм змістом охоплює сукупність відповідних можливостей, які спрямо­вані на: вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отри­мання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом (ст. 9 Закону Украї­ни «Про охорону навколишнього природного середовища»). Крім цього, громадяни мають право вільно збирати, зберігати, викорис­товувати і поширювати її усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір; одержувати таку інформацію в установленому порядку (статті 32—37 Закону України «Про інформацію») шляхом звернен­ня з інформаційним запитом до уповноважених на це органів дер­жавної влади і місцевого самоврядування.

Екологічна інформація — це будь-яка інформація про стан навко­лишнього природного середовища в письмовій, аудіовізуальній, елек­тронній чи іншій матеріальній формі про події, явища, матеріали, факти, процеси і окремих осіб у сфері використання, відтворення та охорони природних ресурсів, природних компонентів та ландшафтів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

45

Розділ III. Екологічні права та обов'язки громадян

Національне законодавство відносить до екологічної інформації відомості про:

• стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів
  — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринно­
  го світу та рівні їх забруднення;
  
• біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи гене­
  тично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами навко­
  лишнього природного середовища;
  
• джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію,
  фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінюван­
  ня, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навко­
  лишнього природного середовища та здоров'я людей;
  
• загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних си­
  туацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів,
  спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні
  об'єкти та здоров'я людей;
  
• екологічні прогнози, плани і програми, заходи, у тому числі
  адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про
  охорону навколишнього природного середовища;
  
• витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів
  за рахунок фондів охорони навколишнього природного середови­
  ща, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений
  у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля
  (ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного
  середовища»).
  

Основними джерелами інформації є: дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані банки да­них, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськи­ми організаціями, окремими посадовими особами.

Засобом забезпечення цього права є обов'язок Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, його ор­ганів на місцях, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, жит­тя і здоров'я людей, забезпечувати вільний доступ населення до інформації про стан навколишнього природного середовища у формах, визначених Законом України «Про охорону навколишньо­го природного середовища».

46

§ 3. Інші екологічні права громадян

Закон України «Про екологічну експертизу» (ст. 35) зобов'язує замовників екологічної експертизи публікувати заяву про еко­логічні наслідки запланованої діяльності, яка має містити відомості про: заплановану діяльність, мету і шляхи її здійснення; суттєві фактори, що впливають чи можуть впливати на стан навколишньо­го природного середовища з урахуванням можливості виникнення надзвичайних екологічних ситуацій; кількісні та якісні показники оцінки рівнів екологічного ризику запланованої діяльності, а також заходи, що гарантують провадження діяльності відповідно до еко­логічних стандартів і нормативів; інформування громадськості що­до запланованої діяльності, її мету і шляхи її здійснення.

На визначення джерел екологічної інформації може впливати статус уповноваженої особи та стадія реалізації суб'єктивного пра­ва на екологічну інформацію. Так, на стадії вільного доступу така інформація набувається будь-якою особою, як фізичною, так і юридичною, як право- та дієздатною, так і обмежено та повністю недієздатною тощо, шляхом одержання її із повідомлень засобів масової інформації, офіційних повідомлень органів держави, опублікованих у спеціальних бюлетенях, збірниках, які в свою чер­гу можуть міститися в інформаційних (комп'ютерних) мережах, у бібліотечних фондах. При цьому інформація про екстремальне за­бруднення довкілля, про надзвичайні екологічні ситуації природ­ного та техногенного характеру має повідомлятися через засоби масової інформації, державну систему оповіщення негайно.

На стадії одержання екологічної інформації в установленому порядку шляхом офіційного звернення із інформаційним запитом право на екологічну інформацію реалізується право- та дієздатни­ми особами, законними представниками недієздатних та обмеже­но дієздатних осіб. При цьому джерелами екологічної інформації можуть виступати офіційні документи, автоматизовані системи офіційних даних, як-то списки, реєстри, кадастри тощо. На цій стадії важливого значення набувають терміни задоволення запитів, форма запиту та форма розгляду запиту, відмови та відстрочки за­доволення запиту. З урахуванням міжнародних та національних правових положень запит та відповіді на нього мають бути пере­важно у письмовій формі (на випадок оскарження справи в суді), запит повинен бути розглянутим у максимально стислі строки, але не більше ЗО днів. Якщо державний орган не має у своєму розпо­рядженні екологічної інформації, котра міститься у запиті, цей ор-

47


Розділ III. Екологічні права та обов'язки громадян

ган у максимально стислий строк (10 днів) інформує подавця за­питу про державний орган, до якого, як він вважає, можна зверну­тися із запитом про надання відповідної інформації, або передає цей запит безпосередньо такому органу та належним чином повідомляє про це подавця заяви.

Екологічна інформація надається безоплатно, крім випадків, коли подавець запиту просить надати йому копії офіційних доку­ментів.

На стадії поширення набутої законним шляхом екологічної інформації доцільно враховувати, що така інформація може висту­пати об'єктом права власності, й тому втручання інших осіб у про­цес реалізації права власності на екологічну інформацію заборо­няється.

Право на екологічну інформацію може бути обмежене в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 64 Конституції України). Згідно з Орхуською ковен-цією (ст. 4) у запиті про надання екологічної інформації може бути відмовлено, якщо її оприлюднення може негативно вплинути на:

• конфіденційність діяльності державних органів у випадках,
  коли така конфіденційність передбачена національним законодав­
  ством;
  
• міжнародні відносини, національну оборону або державну
  безпеку;
  
• відправлення правосуддя, можливість для осіб бути віддани­
  ми під справедливий судовий розгляд або спроможність державних
  органів проводити розслідування кримінального чи дисциплінар­
  ного характеру;
  
• конфіденційність комерційної та промислової інформації у
  випадках, коли така конфіденційність охороняється законом з ме­
  тою захисту законних економічних інтересів. У цьому контексті
  інформація про викиди, скиди забруднюючих речовин, про
  розміщення відходів, про інші негативні впливи на навколишнє
  природне середовище підлягає оприлюдненню;
  
• права інтелектуальної власності;
  
• інформацію, що стосується особистого життя громадян;
  
• інтереси третьої сторони, яка надала інформацію, якщо ця
  сторона не зв'язана зобов'язаннями чинити належним чином, або
  якщо на цю сторону не може бути покладено такого зобов'язання,
  і в тих випадках, коли ця сторона не надає згоди на оприлюднен­
  ня відповідного матеріалу;
  

48

§ 3. Інші екологічні права громадян

— навколишнє природне середовище, на яке поширюється та­ка інформація, наприклад місця розмноження рідкісних видів рос­лин і тварин.

Право на екологічну інформацію реалізується передусім з метою забезпечення права на екологічну безпеку, а тому у разі його пору­шення законодавство передбачає не лише його поновлення, а й відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо така за­подіяна. Розмір відшкодування визначається судом (ст. 49 Закону України «Про інформацію»).

Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст. 91⁴) встановлює адміністративну відповідальність для службових і поса­дових осіб за відмову від надання чи несвоєчасне надання еко­логічної інформації. Кримінальний кодекс України (ст. 238) вста­новлює кримінальну відповідальність за приховування або пере­кручення відомостей про екологічний стан або захворюваність на­селення.

Право громадян на участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської еко­логічної експертизи (п. «є» ст. 9 Закону України «Про охорону на­вколишнього природного середовища») передбачає різні форми ре­алізації цього права, що стосуються участі громадян у проведенні громадської екологічної експертизи. Ця експертиза може здійсню­ватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань (ст. 16 Закону України «Про екологічну експертизу»). Зокрема, правові засади залучення громадян до обго­ворення матеріалів планування, будівництва та/або реконструкції різних об'єктів, в тому числі об'єктів підвищеної небезпеки, виз­начені законами України «Про планування та забудову територій», «Про об'єкти підвищеної небезпеки».

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про екологічну експертизу» участь громадськості в процесі екологічної експертизи здійснюється у формах: виступів у засобах масової інформації; подання письмових зауважень, пропозицій і рекомендацій; включення представників громадськості до складу експертних комісій, груп по проведенню екологічної експертизи.

49

Розділ III. Екологічні права та обов'язки громадян

Це означає, що громадяни: по-перше, можуть самостійно про­водити екологічну експертизу (саме тому така форма екологічної експертизи називається громадською); по-друге: з метою врахуван­ня громадської думки суб'єкти екологічної експертизи зобов'язані організовувати публічні слухання або відкриті засідання (ор­ганізація громадських слухань щодо запланованих проектів, які підлягають державній екологічній експертизі); по-третє: представ­ники громадськості можуть бути включені до складу експертних комісій при проведенні державної екологічної експертизи.

Громадська екологічна експертиза об'єктів може проводитись перед державною експертизою, одночасно з нею, після її прове­дення, тобто у будь-який час, коли виникає інтерес у громадсь­кості для визначення оцінки впливу об'єкта на навколишнє при­родне середовище.

З метою інформування населення та узгодження дій з іншими об'єднаннями громадян суб'єкти громадської екологічної експер­тизи оголошують через засоби масової інформації заяву про прове­дення громадської екологічної експертизи, в якій зазначаються відомості про склад громадського еколого-експертного формуван­ня, перелік спеціалістів, залучених до участі в експертизі, об'єкт екологічної експертизи, строки її проведення. З метою врахування вимог Орхуської конвенції ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуд­дя з питань, що стосуються навколишнього середовища, доцільно захищати в судовому порядку відмови засобів масової інформації від опублікування заяви про проведення громадської екологічної експертизи, якщо така відмова не достатньо обгрунтована.

Заява про проведення громадської екологічної експертизи по­дається також до відповідної ради, органів державної виконавчої влади та державної екологічної експертизи (ст. 41 Закону України «Про екологічну експертизу»). Заявницький характер громадської екологічної експертизи є певною гарантією того, що громадським експертам буде надано повне сприяння у проведенні експертизи, ніхто не втрутиться у процес їх перевірки будь-яких об'єктів тощо (статті 28—30 Закону України «Про екологічну експертизу»). А от­же, відповідна рада, орган державної виконавчої влади та держав­ної екологічної експертизи повинні формально прийняти таку за­яву, погодитися на проведення громадської екологічної експерти­зи та всіляко сприяти у її проведенні. Залишення заяви про прове-

50

§ 3. Інші екологічні права громадян

дення громадської екологічної експертизи без розгляду, незадово­лення заявних вимог, відмова у проведенні громадської екологічної експертизи можуть бути оскаржені до суду, до органів прокурату­ри. Оскарженню підлягають й інші протиправні дії: незаконне втручання будь-кого у проведення екологічної експертизи; надан­ня свідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяль­ності об'єктів екологічної експертизи; порушення порядку прове­дення екологічної експертизи (ст. 33—46, 50 Закону України «Про екологічну експертизу»).

Частина друга ст. 42 Закону України «Про екологічну експерти­зу» передбачає, що висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися при проведенні державної екологічної екс­пертизи, а також органами, що приймають рішення про реалізацію об'єкта експертизи. Проте з урахуванням вимог Орхуської кон­венції, а також ст. 11 Закону України «Про екологічну експертизу» висновки громадської екологічної експертизи як відповідна форма громадської думки щодо об'єкта експертизи обов'язково має бути врахована при прийнятті остаточного рішення по такому об'єкту.

При цьому доцільно враховувати, що Орхуська конвенція пе­редбачає участь громадськості й на більш ранніх стадіях еко­логічної експертизи, а саме: на стадії оцінки впливу об'єкта, що підлягає реалізації, на стан навколишнього природного середовища. Така оцінка впливу викладається у Заяві про екологічні наслідки діяльності відповідно до вимог, встановлених статтями 35 та 36 За­кону України «Про екологічну експертизу». Запровадження такої процедури базується передусім на принципі гласності екологічної експертизи (ст. 10 Закону України «Про екологічну експертизу») та принципі гарантування безпечного для життя та здоров'я навко­лишнього природного середовища (ст. 6 цього закону). Недодер­жання цих вимог також може бути оскаржено громадськістю до вищестоящих органів державної виконавчої влади, місцевого само­врядування чи безпосередньо до суду.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про екологічну ек­спертизу» представники громадськості, а саме фахівці у відповідних сферах знань можуть залучатися до проведення дер­жавної екологічної експертизи. При цьому на них поширюються вимоги розділу IV Закону України «Про екологічну експертизу».

Право громадян на об'єднання в громадські природоохоронні фор­мування. Це право виступає гарантією багатьох інших екологічних

51

Розділ III. Екологічні права та обов'язки громадян

прав: права на участь у проведенні громадської екологічної експер­тизи; права на участь у розробці та здійсненні природоохоронних заходів; права на участь в обговоренні будь-яких проектів, рішень, державних програм тощо.

Громадські природоохоронні формування можуть відповідно до своїх статутів, положень брати участь в екологічному вихованні та екологічній освіті, в екологічному інформуванні, у здійсненні гро­мадського контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, виступати позивачами у справах щодо захисту еко­логічних прав їхніх членів.

Принципи реалізації цього права базуються на положеннях Конституції України та Закону України «Про об'єднання грома­дян» від 16 червня 1992 р., а саме: на добровільності громадян об'єднуватися у такі формування; на рівноправності їхніх членів; на єдності екологічних інтересів членів такого формування; на сво­боді вибору напрямів екологічної діяльності; на спільності ре­алізації та захисту екологічних прав громадян.

Реалізується дане право шляхом волевиявлення певного кола громадян на об'єднання в екологічне формування. Здійснюється це на загальних зборах, на яких схвалюються мета, завдання такого об'єднання, що в свою чергу фіксується в статуті чи положенні про нього.

Легалізація екологічних об'єднань громадян здійснюється шля­хом повідомлення через засоби масової інформації про його засну­вання та державної їх реєстрації. При цьому на органи держави по­кладається обов'язок сприяти громадянам у легалізації та реєстрації їх об'єднань, а також у реалізації напрямів екологічної діяльності. Відмова у реєстрації таких об'єднань без поважних на те причин підлягає оскарженню в судові органи.

В Україні існує кілька загальнонаціональних громадських при­родоохоронних організацій, які впливають на реалізацію державної екологічної політики. Серед них — Українське товариство охорони природи, Українська екологічна асоціація «Зелений світ», політич­на Партія зелених України та інші.

Право громадян на здійснення загального та спеціального викори­стання природних ресурсів. За своїм змістом це право складається з двох відносно самостійних можливостей громадян: права загально­го використання природних ресурсів та права спеціального вико­ристання природних ресурсів. Правовими формами таких можли-

52

§ 3. Інші екологічні права громадян

востей є права землекористування, водокористування, лісокорис­тування, надрокористування тощо.

Правовими ознаками права загального використання природ­них ресурсів є:

• загальнодоступність усіх природних ресурсів для задоволення
  життєво необхідних потреб людини — оздоровчих, рекреаційних,
  естетичних, культурно-освітніх, виховних, матеріальних та інших;
  
• відсутність спеціальних дозволів на таке користування та йо­
  го безоплатність;
  
• відсутність необхідності закріплення природних ресурсів чи
  їх частин за конкретними особами.
  

Так, на засадах права загального використання природних ре­сурсів людина дихає свіжим повітрям; купається, здійснює люби­тельське та спортивне рибальство у водоймах загального користу­вання, відпочиває на берегах водойм, задовольняє питні потреби; вільно перебуває в лісах, збирає для власних потреб лікарські рос­лини, гриби, ягоди, горіхи, іншу лісову рослинність там, де це не заборонено; на земельних ділянках, що знаходяться на праві влас­ності чи праві користування, використовує загальнопоширені ко­рисні копалини (пісок, глину, гравій); переміщається дорогами за­гального користування, відпочиває у парках, скверах тощо. Такі можливості передбачені передусім ст. 13 Конституції України та нормами природоресурсового права: Земельним, Водним, Лісовим кодексами України, Кодексом України про надра, законами Украї­ни «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про курорти» таін.

Гарантіями захисту цих прав є заборони щодо недопущення їх порушення шляхом влаштування перешкод у доступі до водойм за­гального користування, забудові шляхів загального користування, зміни цільового призначення парків, скверів, інших об'єктів рек­реаційного призначення тощо. З часів римського права відомі зе­мельні сервітути, які й у сучасний період застосовуються в цивільному праві і означають право обмеженого користування чу­жою земельною ділянкою для забезпечення проходу і проїзду че­рез сусідню земельну ділянку до власної або з метою доступу до природних ресурсів загального користування. У деяких країнах за­боронено куріння тютюну у місцях загального користування, оскільки його дим шкідливіший для тих, хто не курить, ніж для любителів куріння.

53

Розділ III. Екологічні права та обов'язки громадян

Інколи на практиці для захисту права загального використання природних ресурсів може бути застосований так званий негатор-ний позов, який доцільно розглядати як засіб усунення перешкод, що перешкоджають громадянам — власникам даного права — ко­ристуватися ним для задоволення своїх різноманітних потреб у га­лузі екології. При цьому важливо в судовому процесі обґрунтову­вати захист цього права саме з позиції необхідності його реалізації на засадах загальнодоступності природних ресурсів кожному гро­мадянину, безпосереднього його зв'язку з правом на безпечне довкілля.

Право спеціального використання природних ресурсів характе­ризується:

• наявністю спеціальної правосуб'єктності, тобто: досягнення
  віку, згідно з яким за законодавством досягається повноліття
  (18 років, хоч у окремих випадках може бути й 16 років — для чле­
  на фермерського господарства); реєстрація особи як суб'єкта
  підприємницької чи іншої діяльності тощо;
  
• платністю використання природних ресурсів (у випадках,
  визначених законодавством, — безоплатність);
  
• відособленістю використання природного ресурсу (виділення
  його в натурі (на місцевості), закріплення за конкретною особою;
  
• обов'язковістю одержання спеціальних дозволів (ліцензій,
  лісорубних квитків (ордерів), лісових квитків, відстрілочних кар­
  ток, державних актів на право власності чи право користування то­
  що);
  

• державною реєстрацією таких дозволів;
  

• метою права спеціального використання природних ресурсів
  є здійснення господарської та іншої діяльності.
  

Право спеціального використання природних ресурсів здійснюється у двох формах: на праві власності та на праві корис­тування природними ресурсами. Відповідно до цього залежить ре­жим використання тих чи інших природних ресурсів.

За своїм змістом право спеціального використання природних ресурсів — це сукупність прав та обов'язків природокористувачів, які визначені відповідно у земельному, водному, лісовому, надро­вому, фауністичному, атмосфероохоронному та іншому законо­давстві.

Порушеннями права спеціального використання природних ре­сурсів можуть бути різні протиправні дії чи бездіяльність:

54