Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Документы

Содержание Правом постійного природокористування

Подобный материал:

• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
• Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Спецкурс для студентів вищих навчальних, 15726.17kb.

V. Право природокористування

— торгівля лікарськими і декоративними видами рослин та їх частинами (корені, стебла, плоди тощо), зібраними в порядку за­гального використання природних рослинних ресурсів.

Загальне використання природних рослинних ресурсів може бути також обмежене у разі їх виснаження, різкого зменшення попу­ляційної та ценотичної різноманітності тощо. Механізм обмежень аналогічний тому, що встановлений для обмеження права загаль­ного водокористування у випадках загрози здоров'ю чи стану на­вколишнього природного середовища. Таке обмеження накла­дається Радою міністрів АРК, місцевими органами виконавчої вла­ди, органпми місцевого самоврядування, спеціально уповноваже­ним центральним органом виконавчої влади у галузі охорони на­вколишнього природного середовища чи іншими спеціально упов­новаженими центральними органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Таким чином, нами розглянуто всі види загального використан­ня природних ресурсів, які на сьогодні відомі законодавству Украї­ни, а також обмеження, які можуть бути накладені на режим за­гального природокористування. В усіх інших (крім перерахованих) випадках використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку спеціального природокористування.

У порядку спеціального використання природних ресурсів грома­дянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у во­лодіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах (ча­стина третя ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Спеціальне використання природних ресурсів можна здійснюва­ти не тільки на ділянках, наданих у користування, а й на ділянках, що належать особам на праві власності. Наприклад, здійснення по­лювання на земельних ділянках, що належать юридичній чи фізич­ній особі на праві власності, але входять до складу мисливських угідь, є видом спеціального використання об'єктів тваринного світу і вимагає плати та здійснення всіх необхідних юридичних актів.

На відміну від права загального природокористування правом спеціального природокористування наділяється спеціальний

100

§ 2. Право загального та право спеціального природокористування

суб'єкт. Особливості його правосуб'єктності визначаються законо­давством України. Ним може бути як юридична особа (підпри­ємство, установа, організація), так і фізична особа (в тому числі приватний підприємець). Для здійснення права спеціального при­родокористування для фізичної особи вимагається досягнення певного віку (як правило, 18 років — віку повної цивільної дієздат­ності, якщо інше не встановлено законом).

Правовою передумовою надання відповідного права юридичній особі, або приватному підприємцю є акт державної реєстрації суб'єкта підприємництва (в певних випадках — закріплення в ста­туті юридичної особи або в реєстраційному свідоцтві певного виду діяльності, що потребує спеціального використання природних ре­сурсів). Для здійснення права полювання необхідно попередньо отримати правовий статус мисливця, тобто мати мисливський кви­ток. А для отримання права спеціального лісокористування (на­приклад, права заготівлі деревини), а також для більшості видів спеціального використання надр слід попередньо отримати в кори­стування земельну ділянку, належним чином оформивши таке на­дання (державний акт, договір тощо). Інколи для отримання пра­ва на спеціальне природокористування спеціальна право-суб'єктність не вимагається. Так, лісовий квиток на право збиран­ня в лісі квітів, лікарської сировини чи інших дикорослих лісових рослин може придбати будь-який громадянин, навіть якщо він не є суб'єктом підприємницької діяльності.

Важливою ознакою права спеціального природокористування є мета, з якою воно здійснюється. За загальним правилом, у процесі спеціального природокористування природні ресурси використо­вуються в обсягах, що перевищують потреби особистого споживан­ня. Така діяльність розрахована на комерціалізацію її результатів й отримання від неї прибутку.

Правовою підставою здійснення права спеціального природоко­ристування є спеціальний дозвіл на використання конкретних природ­них ресурсів у межах затверджених лімітів, що видається компетент­ним державним органом (органами Мінприроди, Держнаглядохо-ронпраці, Укрдержрибгоспу, Держкомлісгоспу), органами місцево­го самоврядування (щодо природних ресурсів місцевого значення) ^або власником (користувачем) природного ресурсу (зокрема, кори­стувачами мисливських угідь). Формою такого дозволу найчастіше ^є ліцензія, але існують й інші модифікації відповідних правових

101

Розділ У. Право природокористування

актів: відстрільна картка (на право полювання), лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток (на право лісокористування), інші ви­ди дозволів. Положення про порядок видачі дозволів на спеціаль­не використання природних ресурсів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р.

Спеціальне природокористування здійснюється на платній ос­нові. Практично за всі види спеціального використання природних ресурсів стягується відповідна плата (збори), розміри і порядок стягнення яких визначаються Кабінетом Міністрів України.

Надання права спеціального природокористування супровод­жується закріпленням певного природного ресурсу (об'єкта) чи його частини за конкретним суб'єктом. Це може бути відокремлене при­родокористування, що оформлюється шляхом прямого надання в користування, зокрема, земельної ділянки лісового фонду (для за­готівлі деревини), гірничого відводу (для геологорозвідувальних робіт, добування корисних копалин чи іншого спеціального надро-користування), ділянки водного фонду (наприклад, для риборозве­дення). У випадку невідокремленого спеціального природокористу­вання встановлюються лише територіальні обмеження на здійснен­ня відповідного права (наприклад, здійснення права полювання в межах певного мисливського угіддя чи збирання дикорослої лісової рослинності в межах певної ділянки лісового фонду).

Однією з важливих ознак права спеціального природокористу­вання є його здійснення переважно з використанням технічних при­строїв або споруд. Такі пристрої (споруди), як правило, не викори­стовуються в процесі загального користування, що визначає порівняльні масштаби впливів на природні ресурси в одному і дру­гому випадках.

Не містить поділу на загальне і спеціальне природокористуван­ня земельне, гірниче та атмосфероохоронне законодавство. Таку позицію законодавця легко обгрунтувати. Зокрема, користування надрами, на нашу думку, не може здійснюватися в порядку загаль­ного природокористування. Щоправда, інколи до права загального використання надр відносять право землевласників і землекорис­тувачів на видобування в межах належних (наданих) їм земельних ділянок корисних копалин місцевого значення, торфу і прісних підземних вод до певної глибини залягання (ст. 23 Кодексу Ук­раїни про надра, ст. 90 та 95 ЗК України). Хоча таке добування не потребує отримання спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничого

102

§ 2. Право загального та право спеціального природокористування

відводу, воно не може бути визнане таким, що здійснюється в по­рядку загального природокористування, оскільки реалізація цього права обмежена за суб'єктним складом (тільки землевласники чи землекористувачі) і за територіальною ознакою (в межах наданих їм земельних ділянок).

Користування земельними ресурсами також у більшості ви­падків можливе лише на умовах спеціального використання. З пев­ною мірою умовності можна стверджувати, що наближаються до статусу природних ресурсів загального користування землі житло­вої та громадської забудови, до яких відповідно до ст. 38 ЗК Ук­раїни належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Такі землі використовуються відповідно до генерального плану населе­ного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови. Однак розміще­на на відповідних землях житлово-комунальна інфраструктура призначена для обслуговування насамперед населення відповідних мікрорайонів і навряд чи може розглядатись як об'єкт загального користування в повному розумінні.

Ще ближчим до права загального використання природних ре­сурсів є землекористування на деяких категоріях земель загально­го користування населених пунктів: майданах, вулицях, проїздах, шляхах, набережних, пляжах, парках, скверах, бульварах тощо. Це землі комунальної власності, які відповідно до ст. 83 ЗК України, належать відповідним територіальним громадам. Однак, виходячи з букви закону, можна зробити висновок, що і ці землі прямо не віднесені до природних ресурсів загального користування.

Відсутність у законодавстві поділу права використання атмо­сферного повітря на загальне та спеціальне знаходить цілком при­родне пояснення в тому, що не підлягає правовій регламентації за­гальне право кожного використовувати атмосферне повітря для за­безпечення життєдіяльності людського організму. З іншого боку, До цього часу не напрацьовані правові критерії використання ат­мосферного повітря як сировини основного виробничого призна­чення, що застосовується в технологічних процесах деяких вироб­ництв (наприклад, на теплових електростанціях).

Виходячи з аналізу права загального і спеціального природоко-

103

Розділ V. Право природокористування

ристування, можна надати порівняльну характеристику їх ознак, яку для зручності подаємо у вигляді такої таблиці:

Ознака

Право загального природокористування

Право спеціального природокористування


Суб 'єкт

Мета

не-
всі без винятку громадяни України, а також іноземці та особи без громадянст­ва, що перебувають на те­риторії України

задоволення життєво обхідних потреб

спеціальний суб'єкт, що визначений законодавством: як правило, господа­рюючий суб'єкт (фізична чи юридич­на особа), що використовує природні ресурси в процесі виробничої та іншої діяльності

як правило, отримання прибутку


Платність

Правові підстави ви­никнення права

Закріплення природних ре­сурсів чи об'єк­тів за корис­тувачами

Використання технічних при­строїв чи спо­руд у процесі природокорис­тування

здійснюється безоплатно

закон

не здійснюється

як правило, не використо­вуються

здійснюється за плату

спеціальні дозволи (ліцензії), що ви­даються компетентними державними органами, власниками (користувача­ми) природних об'єктів, чи інші юри­дичні акти

як правило, здійснюється

як правило, використовуються

§ 3. Постійне та тимчасове природокористування

£ 3. Постійне та тимчасове природокористування

За ознакою терміну, на який природні ресурси (об'єкти, їх час­тини) надаються в користування, розрізняється постійне і тимча­сове природокористування.

Правом постійного природокористування визнається володіння і користування природною ділянкою без заздалегідь установленого строку.

Земельний кодекс України, інші акти земельного законодавства визначають умови надання в постійне користування земель та ре­алізації відповідного права. Виділимо основні з них:

• в постійне користування передаються лише земельні ділянки,
  що перебувають у державній або комунальній власності;
  
• таке право може набуватися тільки юридичними особами;
  
• право постійного землекористування надається лише підпри­
  ємствам, установам та організаціям державної чи комунальної
  форм власності, а також відповідно до змін, внесених до частини
  другої ст. 92 ЗК України Законом України від 12 травня 2004 р. —
  громадським організаціям інвалідів України, їх підприємствам
  (об'єднанням), установам та організаціям;
  
• громадяни та юридичні особи, які мали в постійному корис­
  туванні земельні ділянки до прийняття ЗК України 2001 р., але
  згідно з ним не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня
  2005 р. переоформити у встановленому порядку право власності
  або право оренди на них (п. 6 перехідних положень ЗК України);
  
• в постійне користування можуть передаватися землі не тільки
  сільськогосподарського призначення, а й лісового, водного фондів,
  природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного при­
  значення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного при­
  значення тощо;
  
• право постійного природокористування за статусом набли­
  жається до права власності, однак постійний землекористувач, на
  відміну від власника, не може на свій розсуд розпоряджатися на­
  даною йому природною ділянкою: продати її, закласти, подарува­
  ти тощо. Ніякі юридичні дії, пов'язані з природними об'єктами
  Державної та комунальної власності, що знаходяться в постійному
  користуванні, неможливі без участі власника або без його фор­
  мальної згоди (від його імені — органів державної влади чи місце­
  вого самоврядування);
  

105

Розділ V. Право природокористування

• право постійного користування земельною ділянкою виникає
  після одержання її користувачем документа, що посвідчує відпо­
  відне право, та його державної реєстрації (ст. 125 ЗК України);
  документом, що посвідчує право постійного користування земель­
  ною ділянкою, так само як і право власності на землю, є держав­
  ний акт (ст. 126 ЗК України), форма якого затверджена Постано­
  вою Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. «Про форми
  державних актів на право власності на землю і право постійного
  користування землею»;
  
• надання земельних ділянок юридичним особам у постійне
  користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої
  влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведен­
  ня цих ділянок (ст. 123 ЗК України);
  
• земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть
  вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів
  державної влади та місцевого самоврядування в порядку, що вста­
  новлюється статтями 149—151 ЗК України;
  
• у разі ліквідації державного чи комунального підприємства,
  установи, організації землі, які перебувають у їх постійному кори­
  стуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або
  органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу
  або надаються іншим громадянам та юридичним особам для вико­
  ристання за їх цільовим призначенням (ст. 24 ЗК України).
  

Стаття 123 ЗК України встановлює процедуру надання в постійне користування земельних ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки в постійне користуван­ня із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської чи Севасто­польської міських державних адміністрацій або сільської, селищ­ної, міської ради. До цього клопотання додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Відповідний орган державної влади або орган місцевого само­врядування розглядає клопотання у місячний строк і надає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Після цьо­го юридична особа, що бажає отримати земельну ділянку в постійне користування, замовляє проект відведення відповідної ділянки. Умови і строки розроблення таких проектів визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Про­ект відведення земельної ділянки погоджується із землекористува-

106

§ 3. Постійне та тимчасове природокористування

чем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітар­но-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної зем­левпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і в межах своїх повноважень приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконав­чої влади у наданні земельної ділянки в користування або зали­шення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.

Відповідно до земельного і лісового законодавства (зокрема, ст. 57 ЗК України, ст. 9 Лісового кодексу України) у постійне ко­ристування землі лісового фонду можуть надаватись лише у випад­ках, передбачених законодавством, а саме:

• спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим
  підприємствам, установам, організаціям, у яких створено
  спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а та­
  кож спеціального використання лісових ресурсів, потреб мис­
  ливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних,
  спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних
  робіт;
  
• фермерським господарствам — якщо ці земельні ділянки
  лісового фонду не перевищують 5 гектарів і входять до складу
  відповідного господарства.
  

Землі водного фонду можуть надаватись у постійне користуван­ня лише спеціалізованим державним підприємствам чи підрозділам. Згідно зі ст. 59 ЗК України та ст. 85 Водного кодексу України постійне користування землями водного фонду дозво­ляється водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам, організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибереж­ними захисними смугами, смугами відведення, береговими смуга­ми водних шляхів, гідротехнічними спорудами та їх підтриманню в належному стані.

Тимчасовим визнається природокористування, термін якого зазда­легідь обумовлений.

У тимчасове користування можуть передаватися земельні ділян­ки, ділянки надр, лісу, водні об'єкти, мисливські угіддя. У тимча-

107

Розділ V. Право природокористування

сове користування можуть передаватись як ті ділянки, що перебу­вають у державній чи комунальній власності, так і ті, що знахо­дяться у приватній власності.

Законодавство поділяє тимчасове природокористування на дов­гострокове і короткострокове і встановлює граничні терміни для обох цих видів. Так, у короткострокове користування лісові та водні ресурси можуть надаватися на строк до трьох років, у довго­строкове — від трьох до 25 (ст. 9 Лісового кодексу України, ст. 50 Водного кодексу України). Для землі та надр встановлені інші терміни короткострокового і довгострокового користування, а са­ме: для землі відповідно — до п'яти і до 50 років (ст. 93 ЗК Ук­раїни), для надр відповідно — до п'яти і до 20 (ст. 15 Кодексу Ук­раїни про надра). Лише щодо мисливських угідь закон встановлює нижню межу строку тимчасового користування — не менше 15 років. Це пов'язано з необхідністю забезпечити раціональне ефек­тивне використання мисливських угідь їх користувачами, створити перешкоди споживацькому підходу до використання мисливської фауни, стимулювати користувачів мисливських угідь до здійснення заходів щодо відтворення тваринного світу, до дбайливого ставлен­ня до природних ресурсів.

Практично щодо всіх природних ресурсів законодавство надає можливість продовження строків тимчасового природокористуван­ня. Таке продовження, як правило, пов'язується з виробничою не­обхідністю і обмежується ще одним строком відповідно короткост­рокового або довгострокового тимчасового природокористування.

Не містить відповідних обмежень законодавство про надра. Стаття 15 Кодексу України про надра передбачає лише, що в разі необхідності строки тимчасового користування надрами можуть бути продовжені. Це означає, що таке продовження може бути здійснено неодноразово.

Граничні розміри природних ділянок, що надаються у тимчасо­ве користування, встановлено природоресурсним законодавством. При цьому пункт 7 перехідних положень ЗК України містить нор­му, важливу для утвердження принципу стабільності в регулюванні земельних відносин в Україні: громадяни та юридичні особи, що одержали у тимчасове користування, в тому числі на умовах орен­ди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чин­ним законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Природні ресурси (об'єкти) можуть надаватись у тимчасове ко-

108