Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 29 30 31 32 33 34 35 36 ... 52

§ 3. Управління і контроль у галузі охорони атмосферного повітря

м

осферне повітря, за якого відсутній шкідливий вплив на здоров'я людини і навколишнє середовище.

Норматив гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел встановлюється для кожного стаціонарного джерела акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних і біологічних факторів на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі з урахуванням перспектив його розвитку в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом).

Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря визначений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 16 червня 2004 р.

Крім того, атмосфероохоронним законодавством передбачені такі нормативи:

норматив вмісту забруднюючої речовини у відпрацьованих газах
та впливу фізичних факторів пересувного джерела (гранично допус
тима кількість забруднюючої речовини у відпрацьованих газах пе
ресувного джерела, що відводиться в атмосферне повітря). Поря
док розроблення та затвердження нормативів вмісту забруднюючих
речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пере
сувних джерел забруднення атмосферного повітря затверджено по
становою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. зі
змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 16 червня
2004 р.;
норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини
стаціонарного джерела — гранично допустимий викид забруднюю
чої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від
стаціонарного джерела викиду. Порядок розроблення та затверд
ження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих ре
човин із стаціонарних джерел затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 28 грудня 2001 р. зі змінами, внесеними по
становою Кабінету Міністрів від 16 червня 2004 р.;
технологічний норматив допустимого викиду забруднюючої ре
човини — гранично допустимий викид забруднюючої речовини або

511

Розділ XV. Правова охорона атмосферного повітря

с

уміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устаткування.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря.

Державна екологічна та санітарно-гігієнічна експертиза проводяться у порядку, визначеному Законом України «Про екологічну експертизу». Метою здійснення експертизи є визначення безпеки для здоров'я людини та навколишнього середовища під час проектування, розміщення, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств та інших об'єктів.

Запобігання негативному впливу на стан атмосферного повітря регулюється заходами, які передбачають державний облік у галузі охорони атмосферного повітря. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» державному обліку підлягають: а) об'єкти, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей та на стан атмосферного повітря; б) види та обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря; в) види і ступені впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря.

Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря ведеться з метою: забезпечення державного контролю в галузі охорони атмосферного повітря та прогнозування зміни його стану; розроблення державних, регіональних, місцевих екологічних програм та програм у галузі охорони здоров'я, здійснення інших заходів щодо зменшення ступеня забруднення атмосферного повітря; регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря із стаціонарних та пересувних джерел, ступенів впливу на його стан фізичних та біологічних факторів.

Державний облік — це: взяття на облік об'єктів, які справляють шкідливий вплив; ведення на об'єктах первинного обліку стаціонарних джерел, які справляють шкідливий вплив; складення державної статистичної звітності в галузі охорони атмосферного повітря за стаціонарними та пересувними джерелами, які справляють шкідливий вплив; проведення інвентаризації викидів та обсягів забруднюючих речовин на зазначених об'єктах.

Взяття на державний облік об'єктів, які справляють шкідливий вплив, здійснює Мінприроди України. Цей облік здійснюється за

512

§ 3. Управління і контроль у галузі охорони атмосферного повітря

є

диною системою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (постанова «Про затвердження Порядку ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря» від 13 грудня 2001 р.).

Моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря проводиться з метою отримання, збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про рівень забруднення атмосферного повітря, оцінки та прогнозування його змін і ступеня небезпечності та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря (ст. 32 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»). Він є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля України.

До об'єктів моніторингу атмосферного повітря належить: атмосферне повітря, у тому числі атмосферні опади; викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Суб'єктами, які здійснюють моніторинг атмосферного повітря, є: Мінприроди України, МНС України, Державна санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України, їх органи на місцях, підприємства, установи, організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану атмосферного повітря.

Проведення моніторингу атмосферного повітря має на меті отримання: первинних даних контролю за викидами та спостережень за станом забруднення; узагальнених даних про рівень забруднення на певній території за певний проміжок часу; узагальнених даних про склад та обсяги викидів забруднюючих речовин; оцінки рівня та ступеня небезпечності забруднення для довкілля та життєдіяльності населення; оцінки складу та обсягів викидів забруднюючих речовин.

Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 24 вересня 1999 р.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється з метою забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону атмосферного повітря. Виділяються такі його види: державний, виробничий, громадський.

Державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря має забезпечити дотримання: умов, встановлених дозволами на викиди

17 5-200 513

Розділ XV. Правова охорона атмосферного повітря

ш

кідливих (забруднюючих) речовин в атмосферне повітря і на шкідливі фізичні фактори впливу на нього; стандартів, нормативів, правил та інших вимог охорони атмосферного повітря, в тому числі здійснення виробничого контролю в зазначеній галузі; режиму санітарно-захисних зон об'єктів, які мають стаціонарні джерела викидів шкідливих (забруднюючих) речовин в атмосферне повітря, виконання державних цільових та регіональних програм охорони атмосферного повітря, виконання заходів по його охороні та інших вимог.

Державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється Департаментом гідрометеорологічної служби і моніторингу та Держекоінспекцією Міприроди України. Ці органи займаються: а) спостереженням за станом атмосферного повітря за хімічними, радіаційними, фізичними і біологічними показниками; б) збиранням, зберіганням, пошуком і обробкою інформації про стан атмосферного повітря; в) прогнозуванням і виявленням тенденцій зміни цього стану. Ці органи зобов'язані надавати зацікавленим державним і громадським органам, підприємствам, установам і організаціям систематичну інформацію і прогнози про рівні забруднення атмосфери під впливом господарської діяльності і метеорологічних умов.

Мінприроди України здійснює свою діяльність у галузі охорони атмосферного повітря спільно з санітарно-епідеміологічною службою МОЗ України та його органами на місцях у частині додержання нормативів екологічної безпеки та інших правил і нормативів, спрямованих на запобігання негативному впливу на здоров'я людей; Державною автомобільною інспекцією МВС України та її органами на місцях у частині додержання нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу фізичних факторів, встановлених для відповідного типу автомобільного транспорту та сільськогосподарської техніки; іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Місцеві органи державної виконавчої влади контролюють, як виконуються і дотримуються правила по оздоровленню навколишнього середовища, як здійснюється санітарна охорона атмосферного повітря. Вони забезпечують проведення заходів щодо охорони навколишнього середовища, запобігання, зниження інтенсивності й усунення шуму у виробничих, жилих і громадських приміщеннях, у дворах, на вулицях і площах населених пунктів.

514

§ 4. Юридична відповідальність за порушення атмосферного ... законодавства

З

гідно зі ст. 29 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» виробничий контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюють суб'єкти господарювання, які в своїй діяльності використовують джерела шкідливих хімічних, біологічних і фізичних впливів на атмосферне повітря і які призначають осіб, що відповідають за проведення виробничого контролю в галузі охорони атмосферного повітря.

Громадський контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

$ 4. Юридична відповідальність за порушення атмосферного охоронного законодавства

Підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності у цій сфері є порушення законодавства про охорону атмосферного повітря (правопорушення). Залежно від його виду застосовуються адміністративна, кримінальна, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність.

Загальний перелік правопорушень у галузі охорони атмосферного повітря закріплений ст. 33 Закону України «Про охорону атмосферного повітря». До нього включені: порушення прав громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; перевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел в атмосферне повітря та нормативів гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел; перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел; викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених органів виконавчої влади відповідно до закону; перевищення обсягів викидів забруднюючих речовин, встановлених у дозволах на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря; недотримання вимог, передбачених дозволом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря; провадження незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат; впровадження відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, нових технічних систем, речовин і матеріалів, а також закупівля в інших

515

Розділ XV. Правова охорона атмосферного повітря

д

ержавах та експлуатація технологічного устаткування, транспортних засобів та інших об'єктів, які не відповідають вимогам, встановленим законодавством про охорону атмосферного повітря; порушення встановлених законодавством правил складування та утилізації промислових і побутових відходів, транспортування, зберігання і застосування пестицидів і агрохімікатів, що спричинило забруднення атмосферного повітря; проектування і будівництво об'єктів з порушенням встановлених законодавством норм та вимог до охорони атмосферного повітря; невиконання розпоряджень та приписів органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря; ненадання передбаченої законодавством своєчасної, повної та достовірної інформації про стан атмосферного повітря, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, джерела забруднення, а також приховування або перекручування відомостей про стан атмосферного повітря, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, екологічну обстановку, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря; недотримання норм екологічної безпеки, державних санітарних норм при проектуванні, розміщенні, будівництві та введенні в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд на інших об'єктів, удосконаленні. існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування.

Конкретні склади порушень законодавства про охорону атмосферного повітря передбачені відповідними кодексами.

Адміністративна відповідальність у галузі охорони атмосферного повітря регулюється КпАП. Ним передбачені такі види адміністративних правопорушень у галузі охорони атмосферного повітря, як: самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків (ст. 77^і); порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78^і); недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79); недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд (ст. 79^і); випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах

516

§ 4. Юридична відповідальність за порушення атмосферного ... законодавства

(

ст. 80); експлуатація автотранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах (ст. 81); порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання промислових і побутових відходів (ст. 82); порушення правил застосування, зберігання, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83); невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91^і); перевищення лімітів та нормативів використання природних ресурсів (ст. 91²); порушення тиші в громадських місцях (ст. 182); невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної та ядерної безпеки або охорону природних ресурсів (ст. 188⁵).

Кримінальна відповідальність у галузі охорони атмосферного повітря передбачена ст. 241 КК України — забруднення атмосферного повітря. Об'єктом злочинного посягання є суспільні відносини, щодо раціонального використання, відновлення, поліпшення і охорони атмосферного повітря як сприятливого середовища існування людини, тваринного і рослинного світу.

Предметом злочину є атмосферне повітря, яке знаходиться у відкритому просторі в межах території України.

Забруднення повітря всередині приміщення не може бути кваліфіковане за ст. 241 КК. У КК України є окремий склад злочину — «порушення вимог законодавства про охорону праці», який може виражатися, зокрема, в недотриманні правил промислової санітарії.

Цивільно-правова відповідальність за порушення атмосфероохо-ронного законодавства настає за певних умов і підстав. До умов такої відповідальності віднесено: наявність шкоди; протиправну поведінку особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між протиправною поведінкою такої особи і шкодою, що настала; винну поведінку особи, що заподіяла шкоду.

Особи, винні в порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря, зобов'язані відшкодувати заподіяну шкоду неза-

517

Розділ XV. Правова охорона атмосферного повітря

л

ежно від притягнення їх до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності.

Відомо, що через забруднення атмосферного повітря може бути заподіяна шкода тваринам, сільськогосподарським посівам, лісам та іншій рослинності, знижена працездатність людей, забруднені водні ресурси та інше. З метою визначення розмірів шкоди, яка підлягає стягненню у випадках, коли порушено атмосфероохорон-не законодавство, Мінекобезпеки України (нині — Мінприроди України) 18 травня 1995 р. затвердило Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Порядок визначення і стягнення збитків встановлений цивільним і цивільно-процесуальним законодавством. Тому в кожному конкретному випадку вимагається диференційоване застосування спеціального законодавства про порядок визначення шкоди, яка виникла в тій чи іншій сфері діяльності в результаті порушення атмосфероохоронного законодавства. При цьому на практиці часто застосовується сукупність нормативних актів. У частині визначення збитків спеціальне законодавство застосовується в порядку субсидіарності, тобто додатково до основного.

Рекомендована література

Бринчук М. М. Правовая охрана атмосферного воздуха. — М.,
1986.
Габитов Р. X Воздухоохранное право. — Уфа, 1999.
Габитов Р. X. Теоретические проблеми организации правовой
охраньї атмосфери Земли в современньїх условиях. — Уфа, 2000.
Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид.
вузів і фак.: Повний акад. курс / В. І. Андрейцев, Г. І. Балюк,
М. В. Краснова та ін.; За ред. акад. АПрН України В. І. Андрейце-
ва. - К., 2001.
Екологічне право України: Підруч. для студ. юрид. вищ. навч.
закладів / В. К. Попов, А. П. Гетьман, С. В. Разметаєв та ін.; За
ред. В. К. Попова та А. П. Гетьмана. — X., 2001.
Кузнецова О. Н., Радник О. Л. Загрязнение окружающей сре-
дьі отходами и опасньїми веществами. — М., 2001.

518

Рекомендована література

Люббе-Вольф Г. Право охраньї атмосферного воздуха в Герма-
нии // Современное зкологическое право в России и за рубежом /
Под. ред. О. Л. Дубовик. — М., 2001.
Роун Ш. Озоновьш кризис. Пятнадцатилетняя зволюция нео-
жиданной глобальной опасности. — М., 1993.

9. Фомин Г. С, Фомина С. Н. Воздух: контроль загрязнений по
международньїм стандартам. — М., 1993.

10. Шемшученко Ю. С. Правовьіе проблеми зкологии. — К.,
1989.

519

Розділ XVI

Правова охорона і використання лісів

§ 1. Ліси як об'єкт правової охорони та використання

Ліси є національним надбанням України. Площу земель лісового фонду держави становлять близько 10,8 млн. гектарів, з них 9,4 млн. гектарів вкрито лісовою рослинністю. Лісистість площі країни становить 15,6%. Загальний запас лісів оцінюється в 1,7 млрд. кубометрів. Водночас внаслідок аварійних викидів на ЧА-ЕС в Україні забруднено понад 4 млн. гектарів лісів, у тому числі 157 тис. гектарів виведено із господарського обороту внаслідок високих рівнів радіоактивного забруднення¹.

Ліси є основною складовою навколишнього природного середовища і як будь-який природний об'єкт характеризуються відповідними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними.

За своїми біологічними ознаками ліси — це унікальне природне явище, яке являє собою сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності (трави, мохи, лишайники тощо), ґрунтового покриву, що взаємопов'язані і впливають одне на одного та на навколишнє природне середовище. У цьому значенні поняття лісів є складовою поняття рослинного світу.

Важлива особливість лісів полягає в тому, що вони є відтворюваним природним ресурсом, а процес відтворення пов'язаний із значним строком вирощування (кілька десятиліть).

¹

Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні. - К.., 1998. - С. 39.

520

§ 1. Ліси як об'єкт правової охорони та використання

Л

іси — це також середовище проживання диких тварин у всьому їх видовому і популяційному різноманітті. Лісам належить вагома роль у підтриманні гідрологічного режиму рік, запобіганні ерозії та забрудненню грунтів, у боротьбі з суховіями, регулюванні кислотного балансу в атмосфері, а також у створенні необхідних умов життя на Землі.

Таким чином, екологічними ознаками лісів є виконання ними кліматорегулюючих, середовищезахисних, ґрунтозахисних, водо-охороних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних та інших екологічних функцій.

У цьому значенні закон вживає й термін «корисні властивості лісів», які полягають у їх здатності зменшувати вплив негативних природних явищ, захищати грунти від ерозії, регулювати стік води, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища і очищати його, сприяти оздоровленню населення та його естетичному вихованню.

За таких умов ліси мають велике естетичне, виховне, науково-пізнавальне та інше значення (ст. З Лісового кодексу України) та використовуються для цих суспільних потреб.

Економічне значення лісів полягає у тому, що вони є основним джерелом лісових ресурсів, тобто деревини, технічної й лікарської сировини, кормових, харчових та інших лісових продуктів, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва. Зокрема, ліси — це основа кормової бази для тваринництва, ведення мисливського господарства, основа паперової, меблевої, фармацевтичної та інших видів промисловості.

З урахуванням паритету екологічних і економічних ознак ліси України за своїм економічним і господарським значенням поділяють на дві групи (статті 36—41 Лісового кодексу України). Так, до першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції. Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих категорій захищеності. До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду, лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення, і для збереження їх захисних функцій, безперервності та невиснажливості їх використання встановлюється режим обмеженого лісокористування.

521

Розділ XVI. Правова охорона і використання лісів

Юридичне поняття лісів пов'язане з формуванням лісового фонду, який становлять усі ліси на території України (ст. 4 Лісового кодексу України). Особливістю лісового фонду України є віднесення до нього, крім лісів, земельних ділянок, не вкритих лісовою рослинністю, але наданих для потреб лісового господарства.

До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних ділянках, дачних і садових ділянках. На цю рослинність не поширюється правовий режим, встановлений для лісів.

Землі, зайняті лісом, не включаються до складу лісового фонду, оскільки вони включаються до складу земель лісового фонду. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша ст. 55 ЗК України).

У складі земель лісового фонду виділяють а): лісові площі: вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісненню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісовим шляхами, просіками, протипожежними розривами; б) нелісові площі: зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства (ст. 5 Лісового кодексу України). Межі земель лісового фонду можуть розширюватися за рахунок відводу під лісорозведення земель із інших категорій земельного фонду, а також скорочуватися в результаті вилучення земель із цього фонду для інших державних та громадських потреб. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності визначається об'єктом права власності. Отже, наступною юридичною ознакою лісів є те, що це не лише самостійний і відособлений об'єкт природи, а й об'єкт права власності.

522

§ 1. Ліси як об'єкт правової охорони та використання

Право власності на ліси — це центральний інститут лісового права, котрий включає в себе сукупність правових норм, спрямованих на регулювання відносин власності на ліси з метою захисту, розвитку, охорони цих відносин та раціонального використання і відтворення лісів.

В об'єктивному значенні право власності на ліси — це така сукупність правових норм, яка закріплює володіння, користування і розпорядження лісами, а також забезпечує охорону і захист права власності від протиправних дій третіх осіб. Право власності на ліси в суб'єктивному значенні — це закріплені у відповідних нормах лісового права юридичні можливості конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належними йому лісами на свій розсуд у межах закону. Це суб'єктивне право має абсолютний характер: правомочному суб'єкту протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб, які не повинні своїми діями порушувати це право.

Відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України всі ліси в Україні є власністю держави. Право державної власності на ліси є юридичним вираженням націоналізації лісів. Державна власність на ліси є головною умовою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі науково обгрунтованого раціонального використання. Держава як єдиний власник визначає порядок і умови користування лісами, систему органів управління у галузі використання лісових ресурсів, способи охорони та захисту лісових багатств.

З огляду на зазначене суб'єктом права власності на ліси є держава. Водночас ст. 13 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначають, що природні ресурси України, у тому числі ліси, є власністю українського народу, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами держави.

На відміну від лісів землі лісового фонду можуть перебувати як у державній, так і в комунальній та приватній власності. Громадянам і юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в уста-

523

Розділ XVI. Правова охорона і використання лісів

н

овленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (ст. 56 ЗК України).

За своїм змістом право власності на ліси включає в себе сукупність повноважень власників щодо права володіння, права користування та права розпорядження лісами. Держава як основний власник лісів реалізує свої повноваження через відповідні державні органи управління, підприємства, установи, організації та громадян, за якими ліси закріплюються як об'єкт управління, охорони та використання.

Об'єктом права власності на ліси є усі ліси України, які становлять її лісовий фонд. Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, які віднесені до поняття лісу, визначаються об'єктами права державної власності доти, поки вони ростуть на землі. Зрубані дерева, чагарники та інші лісові ресурси не є частиною лісу, вони перетворюються в його продукцію, яка є самостійним об'єктом права власності. Якщо власником лісу є держава, то правомірно заготовлені лісові ресурси можуть належати на праві власності не лише державі, а й колективу та окремим громадянам¹.

Право державної власності не поширюється також на усі види зелених насаджень, які не .віднесенні до категорії лісів і знаходяться у межах населених пунктів: окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. Відповідно до положень законодавства такі насадження можуть бути віднесені до комунальної, колективної чи приватної форми власності. Таке положення, зокрема, міститься у ст. 13 Закону України «Про власність», відповідно до якої насадження на земельній ділянці, наданій громадянину, є об'єктом його приватної власності.

На забезпечення захисту права державної власності на ліси спрямована вся система правових норм лісового та іншого законодавства.

За загальним принципом будь-які угоди або інші дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на ліси, визначаються законодавством недійсними. Особи, винні у скоєнні зазначених угод, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність відповідно до чинного законодав-

¹

Мунтян В. Л. Правова охорона природи УРСР. — К., 1982. — С. 149-150. 524

§ 1. Ліси як об'єкт правової охорони та використання

с

тва. Незаконно добута деревина та інші лісові ресурси підлягають вилученню. У разі неможливості вилучення незаконно добутої деревини та інших лісових ресурсів стягується їх вартість.

Однією з головних юридичних ознак лісів є їх державний облік та охорона. Реєстрація лісів у державних облікових документах як об'єкт права власності, управління, використання та охорони полягає у тому, що вона дає можливість відмежувати ліси від інших природних ресурсів, встановити знаходження їх на спеціально виділених землях, визначити власників, користувачів, органи, що здійснюють управління в галузі раціонального використання та охорони лісів.

Отже, ліси — це самостійний і відтворюваний об'єкт природи і складова навколишнього природного середовища; об'єкт рослинного світу; об'єкт державної власності у вигляді сукупності дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, ґрунтового покрову; джерело одержання деревини та іншої лісової продукції, що є базою для ведення різних галузей господарювання; об'єкт природи, який виконує кліма-торегулюючі, захисні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші функції та який впливає на навколишнє природне середовище; розміщений на спеціально виділених землях і зареєстрований у державних лісооблікових документах як ліс, об'єкт власності, управління, використання та охорони.

З метою здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів України від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, спрямованих на захист від шкідників і хвороб, на раціональне використання і відтворення, в державі забезпечується правова охорона лісів, яка полягає в нормативному регулюванні суспільних відносин у цій сфері. Система правових норм, які регулюють суспільні лісові відносини на основі права державної власності на ліси і особливих принципах, становить самостійну галузь права — лісове право України.

Предметом лісового права у загальному вигляді є суспільні відносини по використанню лісів, їх відтворенню і охороні. Проте лісові відносини мають і відповідну специфіку. Так, використання лісів включає в себе відносини як лісокористування, так і державного управління у цій сфері. Перші зумовлені економічною роллю лісів, необхідністю задовольнити потреби суспільства в лісових ресурсах (заготівля деревини, живиці, другорядних лісових матеріалів, збір грибів, горіхів, ягід, лікарських рослин тощо). Водночас

525

Розділ XVI. Правова охорона і використання лісів

т

акі суспільні відносини зумовлені захисними, санітарно-ппєніч-ними, водоохоронними, оздоровчими, рекреаційними функціями лісу, необхідністю використовувати його в культурно-оздоровчих, науково-дослідних цілях тощо.

Відносини державного управління в цій галузі виникають у сферах планування, прогнозування, обліку і ведення лісового кадастру, контролю, надання лісів у користування тощо й базуються на праві власності держави на ліси.

До предмета лісового права належать суспільні відносини по відтворенню, охороні та захисту лісів. Відтворення — це природна властивість лісів, яка в умовах її інтенсивного використання має велике державне значення. Тому в державі за допомогою правових та інших заходів забезпечується підвищення продуктивності лісів, лісорозведення, догляд за лісами, їх штучне і природне відновлення, регулюються спеціальні види рубок. Охорона лісів — необхідна форма взаємодії суспільства і природи, що включає в себе відносини по охороні лісів від пожеж, незаконних рубок, порушення порядку користування. Захист лісів здійснюється з метою боротьби зі шкідниками, хворобами лісів тощо.

Відповідну самостійність у предметі правового регулювання лісовим правом становлять відносини, пов'язані з веденням лісового господарства. Лісове господарство — це самостійна галузь народного господарства, метою якої є вирощування, зберігання, раціональне використання лісів. Воно пов'язане не лише з різними видами використання лісів, а й з використанням земель лісового фонду. До структури лісового господарства належать лісгоспи, які здійснюють відпуск деревини, облік лісового фонду, лісовідновлення, догляд за лісом тощо; лісгоспзаги, ліспромгоспи, лісокомбінати, які виступають як користувачі лісових ресурсів.

Не належать до предмета лісового права відносини по наданню земель лісового фонду в користування (для лісовідновлення, лісорозведення, насадження лісових культур, організації розсадників, будівництва різних споруд, влаштування доріг, службових наділів, городів тощо), по веденню мисливських господарств, осушенню і меліорації лісів, догляду за грунтами, по реалізації лісової продукції. Це вже відносини інших галузей права (земельного, фауністичного, господарського тощо).

Отже, предмет лісового права становлять суспільні відносини права державної власності на ліси, управлінські лісові відносини, відносини лісокористування, відтворення, охорони та захисту лісів.

526

§ 1. Ліси як об'єкт правової охорони та використання

Л

ісове право керується відповідною системою принципів, у яких відображені найбільш суттєві риси суспільних відносин та вимог, що встановлюються до правового регулювання, реалізації правових норм.

Лісове право входить також до системи природоресурсного права як комплексної галузі права, яке у свою чергу складається із відповідних галузей, спрямованих на регулювання суспільних відносин щодо використання та охорони земель, вод, надр, тваринного світу, атмосферного повітря, в тому числі лісів.

Систему лісового права України становлять такі правові інститути, як: право власності на ліси; право лісокористування; правові засади управління в сфері використання та охорони лісів; правова охорона лісів; відповідальність за порушення лісового законодавства.

Правові норми лісового права містяться у відповідних джерелах, що формують систему лісового законодавства. Юридичними засадами лісового законодавства є Конституція України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Лісовий кодекс України, Закон України «Про рослинний світ», інші нормативні акти. Лісовий кодекс України розроблений відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», і тому таке співвідношення їх, як частини до цілого спонукає визначити лісове законодавство як складову загальної галузі екологічного права.

Складовою частиною лісового законодавства є також численні акти з даного питання, затверджені постановами Кабінету Міністрів України: Санітарні правила в лісах України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р.; Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р.; Правила рубок головного користування в лісах України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р., тощо.

У межах своїх повноважень документи нормативного характеру в цій галузі (накази, інструкції, положення, рішення тощо) приймають центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства, місцеві ради, дер-

527

Розділ XVI. Правова охорона і використання лісів

ж

авні адміністрації. Як правило, такі акти обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, їх посадовими особами та громадянами в галузі використання, відтворення, охорони та захисту лісів.

£ 2. Правове регулювання використання та охорони лісів

Поняття права лісокористування та його види. Право лісокористування є важливим інститутом лісового права, нормами якого регулюються умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обоє 'язки лісокористувачів.

Інститут права лісокористування є похідним від права державної власності на ліси і тому включає в себе або користування лісом як повноваження держави — власника лісу, або право, надане відповідно до законодавства, підприємствам, установам, організаціям та громадянам.

Суб'єктами права лісокористування можуть бути державні, колективні, громадські підприємства, установи, організації, в тому числі релігійні, громадяни України та їх об'єднання, іноземні юридичні особи та громадяни.

У лісах здійснюються такі види користувань:

за підставами виникнення — загальне та спеціальне викорис
тання лісових ресурсів;
за правовою формою реалізації — первинне використання
лісів;
за цільовим призначенням лісу — використання лісів для потреб
лісового господарства; використання лісів для потреб мисливсько
го господарства; використання лісів у науково-дослідних цілях,
санітарно-гігієнічних, рекреаційних, оздоровчих, спортивних та
інших цілях;
за строками використання — постійне та тимчасове.

Право загального лісокористування здійснюють громадяни, які мають право вільно перебувати в лісах, безоплатно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби, інші плоди, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

528

§ 2. Правове регулювання використання та охорони лісів

П

ри здійсненні права загального використання лісових ресурсів громадяни зобов'язані виконувати вимоги пожежної безпеки у лісах, користуватися зазначеними лісовими ресурсами у строки, встановлені державними лісогосподарськими органами і способами, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього в користування у порядку, визначеному земельним законодавством.

В основу класифікації видів спеціального використання лісів покладено роль лісів, які використовуються як природний ресурс. Вона, зокрема, полягає у значенні лісу як джерела деревини, живиці, інших лісових ресурсів, а також у специфічних якостях лісу: лікувально-оздоровчих, рекреаційних, естетичних. Виходячи з цього, види спеціального права лісокористування за цільовим призначенням можна поділити на:

використання деревних ресурсів лісу — заготівля деревини,
заготівля живиці, заготівля другорядних лісових матеріалів (пнів,
луба, кори і т.д.);
побічні лісові користування — сінокосіння, випасання худо
би, розміщення вуликів та пасік, заготівля деревних соків, за
готівля і збір дикорослих плодів, горіхів, ягід, лікарських рослин і
технічної сировини;
використання лісів для відтворення ресурсів тваринного по
ходження користування лісом для потреб мисливського господар
ства;
користування лісом у науково-дослідних цілях; користування
лісом у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і турис
тичних цілях.

Особливим видом права лісокористування є ведення лісового господарства.

За правовою формою реалізації правом лісокористування може бути наділене лише первинне лісокористування. Таким правом наділені спеціалізовані лісогосподарські підприємства, установи, організації, у яких створено спеціалізовані підрозділи. Таких суб'єктів законодавство визначає як постійних лісокористувачів (ст. 9 Лісового кодексу). Праву лісокористування цих суб'єктів передує право постійного користування земельними ділянками лісового фонду, яке посвідчується державним актом на право постійного користування землею. Своє право лісокористування во-

529

Розділ XVI. Правова охорона і використання лісів

н

и зобов'язані оформляти на загальних підставах (ст. 51 Лісового кодексу). Окремі земельні ділянки лісового фонду площею до 5 гектарів, якщо вони входять до складу угідь фермерського господарства, надаються громадянам із спеціальною підготовкою.

Постійні лісокористувачі не вправі передавати ділянки лісу у вторинне користування. Надання в установленому порядку ділянок для сінокосу чи випасу худоби, службових земельних наділів не можна розглядати як надання права вторинного лісокористування, оскільки мова у цьому випадку має йтися про вторинне право землекористування, про реалізацію підприємством-землеко-ристувачем (лісокористувачем) своєї правомочності внутрішньогосподарського управління землею.

Відповідно до законодавства лісокористувачі, яким земельні ділянки лісового фонду для відповідних "цілей можуть надаватися в тимчасове користування (короткострокове — до трьох років, довгострокове — від трьох до 25 років), за погодженням із постійними лісокористувачами, визначаються як тимчасові.

Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором, у тому числі договором оренди.

Право спеціального лісокористування має строковий характер (як правило, один рік), після його закінчення необхідне повторне оформлення.

Усі види лісових користувань (крім загальних) мають договірну форму: здійснення лісових користувань допускається лише за наявності спеціального дозволу — лісорубного квитка (ордера) або лісового квитка. Такі дозволи видаються підприємствами, організаціями, установами та органами, які ведуть лісове господарство, — для використання лісових ресурсів державного значення, районними державними адміністраціями — для використання лісових ресурсів місцевого значення. Право побічного лісокористування оформляється договором. Дозволи на користування лісами в науково-дослідних, рекреаційних, культурно-оздоровчих, туристичних і спортивних цілях видають місцеві ради за погодженням із постійними лісокористувачами.

За своїм змістом право лісокористування — це сукупність повноважень лісокористувачів або сукупність їх прав та обов'язків, визначених законодавством та умовами дозволів. Вони вправі здійснювати лише ті лісові користування, які їм дозволені, й використовувати лише ті ресурси, на які видано спеціальний дозвіл.

530

Blog

Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Содержание