За останні роки стан ортопедо-травматологічної служби в Україні значно покращився. Кількість ліжок за останні 5 років збільшилася на 1549 3
| Вид материала | Регламент |
- Правові основи діяльності волонтерства в Україні, 76.16kb.
- Підпрограма забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів сучасними технічними, 58.8kb.
- Податкова система в Україні. Декларування доходів, 107.65kb.
- Національна Академія Наук України Київський університет права, 282.9kb.
- Методичні рекомендації та поради щодо попередження дитячого травматизму, 446.13kb.
- Гігієна харчування, 125.78kb.
- Сучасні умови політичної та соціальної нестабільності, що склалися в Україні в останні, 93.31kb.
- Діяльністіь сб оун на території, 924.21kb.
- З початкової школи в основну: проблеми наступності, 191kb.
- Залучення прямих іноземних інвестицій в економіку Чернівецької області, 38.2kb.
на завідуючого спеціалізованим відділеннмя лікарні.
Затверджено наказом
Міністерства охорони
здоров'я України
від 30.03.1994 р. N 41
Положення
про Експертну раду по визначенню якості лікування
ортопедо-травматологічних хворих
I. Загальні положення
1.1. Експертна рада по визначенню якості лікування
травматолого-ортопедичних хворих є контролюючим органом, рішення
якого є обов'язкове для всіх ланок спеціалізованої служби.
1.2. Експертна рада організується при профільних
науково-дослідних інститутах, лікувальних закладах Республіки
Крим, обласних, міських, центральних районних лікарнях і
затверджується керівництвом відповідного лікувального закладу.
1.3. До складу експертної ради входять:
- районний, міський, обласний, республіканський
ортопед-травматолог та провідний фахівець НДІ (відповідно рівня
експертної ради);
- заступник головного лікаря по поліклініці (по стаціонару);
- голова ЛКК;
- економіст;
- юрист.
1.4. Експертна рада у своїй діяльності керується нормативними
актами, які регулюють роботу закладів охорони здоров'я,
стандартами якості лікування хворих з пошкодженнями і
захворюваннями органів руху та опори, наказами вищестоячих органів
охорони здоров'я та лікувального закладу, на базі якого створена
рада, і даним Положенням.
II. Завдання і функції
2.1. Відповідно до затвердженого керівником лікувального
закладу графіка, Експертна рада проводить щомісячні засідання.
Результати роботи оформляються протоколом.
2.2. Про наслідки роботи Експертна рада відповідно до її
підпорядкованості щоквартально подає звіт за формою:
------------------------------------------------------------------
Назва лікува-|Всього |Наслідки лікування |Інва-|Причи-|Вжиті |
льного закла-|проліко-|абс.цифри і відсотки |лід- |ни не-|дії до |
ду області |вано |на загальну кількість|ність|задо- |покра- |
|хворих | хворих | |віль- |щення |
| |---------------------| |ного |наслід-|
| |хоро-|задо- |незадо- | |ліку- |ків лі-|
| | ші |вільні|вільні | |вання |кування|
------------------------------------------------------------------
У текстовій формі звіту конкретно вказуються причини
недоліків лікування, вжиті заходи щодо їх попередження та
пропозиції, подані до вищих інстанцій.
2.3. Основними завданнями Експертної ради є:
- визначення якості за результатами лікування всіх хворих з
пошкодженнями та захворюваннями органів руху і опори та їх оцінка;
- визначення категорії складності проведеного лікування;
- виявлення причин тривалого лікування та аналіз допущених в
процесі лікування помилок;
- визначення кінцевого результату лікування або необхідності
подальшої реабілітації хворого;
- встановлення вартості лікування;
- підготовка підсумкового протоколу та фінансових документів;
- розгляд скарг на неправильне лікування, видання
рекомендацій і вирішення питання про притягнення арбітрів;
- виявлення наявності факту інвалідності та направлення
хворого на МСЕК для встановлення групи.
2.4. Експертна рада має право:
- контролювати діяльність медичного персоналу
ортопедо-травматологічного профілю (відповідного медичного
закладу);
- на основі аналізу подавати керівнику лікувального закладу
пропозиції щодо заохочення та стягнення із спеціалістів;
- регулювати перебування хворого на лікарняному листі.
Затверджено наказом
Міністерства охорони
здоров'я України
від 30.03.1994 р. N 41
Положення
про завідуючого ортопедо-травматологічним відділенням
лікувально-профілактичного закладу
1. Завідуючий ортопедо-травматологічним відділенням ЛПЗ
здійснює безпосереднє керівництво діяльністю підпорядкованого йому
лікарського персоналу, несе повну відповідальність за організацію
ортопедо-травматологічної допомоги в лікувальнопрофілактичному
закладі.
2. На посаду завідуючого призначається кваліфікований
спеціаліст ортопед-травматолог вищої або I категорії із стажем
роботи за спеціальністю не менше 10 років, який має
організаторські здібності, володіє глибокими теоретичними знаннями
з ортопедії і травматології, має клінічний досвід роботи та
користується авторитетом серед співробітників.
Переважне право на посаду завідуючого при однаковій
кваліфікації і стажі роботи надається лікарям, які мають науковий
ступінь; а також успішно закінчили клінічну ординатуру або
аспірантуру з ортопедії і травматології.
3. Завідуючий відділенням підпорядковується головному лікарю
медичного закладу та його заступнику по лікувальній роботі.
4. Завідуючий відділенням керується у своїй роботі положенням
про даний лікувально-профілактичний заклад, про
ортопедо-травматологічне відділення, про завідуючого відділенням
стаціонару та іншими офіційними документами.
5. У відповідності із завданнями ортопедо-травматологічного
відділення завідуючий забезпечує організацію роботи по наданню
спеціалізованої ортопедо-травматологічної допомоги у цьому
лікувальному закладі, впроваджує в практику нові методи
консервативного та оперативного лікування
ортопедо-травматологічних хворих.
6. Завідуючий відділенням має право:
- брати безпосередньо участь у підборі кадрів
ортопедо-травматологічного відділення;
- представляти головному лікарю медичного закладу та його
заступнику по лікувальній роботі працівників для заохочення та
вносити пропозиції про накладання дисциплінарних стягнень на осіб,
які порушують трудову дисципліну, незадовільно виконують свої
службові обов'язки;
- запрошувати консультантів і організовувати консиліуми за
узгодженням з заступником головного лікаря по лікувальній роботі
або з головним лікарем;
- систематично поповнювати відділення медичним та
господарським обладнанням, медичним інструментарієм,
медикаментами, перев'язочними та гіпсувально-ортезним матеріалом;
- за узгодженням з заступником головного лікаря по
лікувальній роботі або головним лікарем організовувати і проводити
для працівників відділення:
- наради, конференції, семінари;
- практичні заняття для працівників відділення по організації
ортопедотравматологічної допомоги хворим;
- клінічні розбори хворих, аналіз ускладнень і летальних
випадків;
- висувати на обговорення керівництва
лікувально-профілактичного закладу питання, пов'язані з
покращенням роботи підвідомчого йому відділення;
- один раз у три роки підвищувати свою кваліфікацію в
профільних науково-дослідних інститутах, інститутах удосконалення
лікарів.
7. Завідуючий відділенням зобов'язаний:
- скласти графік роботи працівників;
- здійснювати обходи хворих у палатах;
- контролювати роботу чергового персоналу;
- аналізувати якісні показники діяльності, а також причини
наявних недоліків у роботі, широко залучати до цього всіх
працівників відділення;
- негайно доводити до відома головного лікаря або його
заступника по лікувальній роботі інформацію про всі випадки з
хворими або персоналом (раптова смерть, нещасний випадок і т.і.),
а також про халатні дії або зловживання персоналу відділення та
інші надзвичайні випадки, що стались у довіреному йому відділенні,
і про вжиті заходи;
- подавати заступнику головного лікаря по лікувальній роботі
звіт про роботу відділення за встановленою формою.
Затверджено наказом
Міністерства охорони
здоров'я України
від 30.03.1994 р. N 41
Положення
про лікаря ортопеда-травматолога
лікувально-профілактичного закладу
1. На посаду лікаря ортопеда-травматолога призначається
лікар, який пройшов спеціальну підготовку по травматології та
ортопедії і має відповідний документ, який дозволяє самостійно
працювати за спеціальністю.
2. Підготовка лікаря ортопеда-травматолога здійснюється
згідно з положенням Міністерства охорони здоров'я України від 12
листопада 1991 р. N 168, на кафедрах травматології та ортопедії
інститутів удосконалення лікарів та медичних інститутів. Атестація
на визначення знань та практичних навиків з присвоєнням звання
лікаря-спеціаліста здійснюється в комісіях при інститутах, які
проводять підготовку та перепідготовку лікарів.
Атестація на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційної II, I
та вищої категорії проводиться комісіями, що створені при МОЗ
України, управліннях охорони здоров'я обласних та міських
держадміністрацій в установленому порядку.
3. Лікарі, які не працювали в ортопедії та травматології
протягом трьох років, не мають право на відповідне звання
спеціаліста-ортопеда-травматолога і не можуть займати посади за
спеціальністю без попереднього проходження атестації.
4. Переатестація спеціалістів ортопедів-травматологів II, I
та вищої категорій здійснюється у відповідності з наказом МОЗ
України N 168 від 21.11.1991 р. ( v0168282-91 ).
5. Обов'язки лікаря ортопеда-травматолога:
5.1. Ортопед-травматолог лікувально-профілактичного закладу
повинен мати відповідний обсяг професійних знань, постійно їх
поповнювати, удосконалювати практичні навики.
5.2. Самостійно вести амбулаторний (поліклінічний) прийом
хворих:
- своєчасно проводити необхідне обстеження хворого, та у разі
потреби направляти на консультацію до інших спеціалістів;
- надавати ургентну допомогу при травмі;
- здійснювати повний обсяг амбулаторного лікування та
диспансерного нагляду;
- вести амбулаторну документацію, видавати листки тимчасової
непрацездатності, сигнальну документацію;
- направляти хворих на ЛКК та МСЕК;
- направляти хворих на стаціонарне лікування.
5.3. У стаціонарі виконувати повний обсяг роботи палатного
лікаря, вести 25 хворих:
- обстежувати хворих, уточнювати діагноз, призначати та
коректувати курс лікування;
- виконувати усі види та способи іммобілізації, скелетного
витягу, інші лікувальні маніпуляції;
- вести медичну документацію стаціонарного хворого;
- виконувати оперативні втручання відповідно до категорії та
практичних знань;
- чергувати у лікарні чи по відділу, відповідати за
правильність та своєчасність лікування;
- брати участь у нарадах, конференціях, семінарах, клінічних
розборах хворих, патолого-анатомічних конференціях та інших
заходах;
- виконувати вказівки завідуючого відділом, допомагати йому у
роботі.
Затверджено наказом
Міністерства охорони
здоров'я України
від 30.03.1994 р. N 41
Положення
про етапність надання медичної допомоги
травмованим внаслідок нещасних випадків
1. Система організації етапного надання медичної допомоги
травмованим внаслідок нещасних випадків передбачає комплекс дій
виконаних послідовно (поетапно):
перший етап - надання медичної допомоги на місці нещасного
випадку;
другий етап - надання медичної допомоги в дорозі при
транспортуванні постраждалого до лікувального закладу;
третій етап - надання медичної допомоги у лікувальному
закладі.
2. Перший етап - надання медичної допомоги на місці нещасного
випадку.
Медична допомога на місці пригоди включає - надання само- і
взаємодопомоги особам, які в момент нещасного випадку знаходились
поблизу потерпілого (перехожі, водії автомашин, співробітники,
працівники міліції та інші):
- надання медичної допомоги потерпілим медичними працівниками
(бригада швидкої медичної допомоги, фельдшери ФАПів, лікарі
медико-санітарних частин, сільських дільничних лікарень і
амбулаторій та інші).
2.1. Об'єм і характер само- і взаємодопомоги залежить від
рівня підготовки осіб, які змушені надавати допомогу постраждалим.
Для підготовлених осіб є обов'язковим проведення таких дій:
- обережно дістати і винести із завалів, автомобілів та інших
травмуючих факторів постраждалого, погасити вогонь на одязі і
т.п., захистити від несприятливих метеорологічних умов (холод,
спека тощо);
- усунути причини, які загрожують життю травмованого (зупинка
зовнішньої кровотечі тугою пов'язкою, а при значних кровотечах -
накладанням джгута);
- при порушенні дихання і зупинці сецевої діяльності
звільнити дихальні шляхи від їх закупорки згустками крові,
блювальної маси та провести штучне дихання за методою "рот у рот"
чи "рот у ніс", закритий масаж серця;
- при наявності зовнішніх ран та переломів накласти стерильну
пов'язку, іммобілізувати перелом підручними засобами та
спеціальними шинами;
- викликати швидку медичну допомогу, коли це неможливо, вжити
негайних дій до транспортування потерпілого попутнім транспортом
до найближчого лікувального закладу, де може бути надана
спеціалізована медична допомога. При цьому необхідно створити
умови для зручного транспортування постраждалого.
2.2. Медичні працівники на місці нещасного випадку повинні
проводити:
- реанімаційні, протишокові заходи, зупинку кровотечі,
іммобілізацію місця перелому, вводити серцеві, обезболюючі,
аналептики дихання, оксибутират та інших препаратів і речовини
інфузійної терапії;
- при западінні язика, витягти кінчик язика із порожнини рота
та зафіксувати його за допомогою шпильки до одягу;
- при зупинці серцевої діяльності провести непрямий масаж
серця із одночасним проведенням штучного дихання;
- для підтримки серцевої діяльності, відновлення дихання і
зняття больового синдрому ввести відповідні лікарські препарати;
- при черепно-мозкових травмах - зрошення порожнини рота,
оксигенотерапія, введення аналептиків дихання, серцевих
препаратів, обробка ран 5 % настойкою йода, накладання пов'язки;
- при ушкодженнях грудної клітини - знеболювання місця
перелому, накладання оклюзійної пов'язки, введення наркотиків,
серцевих препаратів, аналептиків дихання;
- при ушкодженні органів живота (закрита травма живота) -
введення серцевих, анальгетичних засобів;
- при ушкодженні хребта та кісток таза - введення
анальгетиків наркотиків, аналептиків дихання, шийний відділ слід
іммобілізувати шиною Крамера, пов'язкою типу "комір Шанца",
транспортувати на твердій основі на спині.
3. Другий етап - надання медичної допомоги у дорозі при
транспортуванні постраждалого до лікувального закладу.
При вирішенні питання транспортування необхідно врахувати:
- стан пошкодженого, важкість та характер отриманих травм;
- вид транспортних засобів, їх придатність для евакуації
потерпілих;
- відстань до лікувального закладу, куди транспортується
хворий;
- можливість та необхідність надання реанімаційної допомоги
під час транспортування.
Обсяг медичної допомоги у момент транспортування
постраждалого до лікувального закладу визначається станом
травмованого і спрямований на підтримку серцевої і дихальної
функцій, проведення протишокових дій.
Обсяг і рівень надання медичної допомоги постраждалим у
момент транспортування залежить від виду транспорту (попутний
транспорт, транспорт ДАІ, бригада швидкої медичної допомоги). Якщо
хворий транспортується санітарним автотранспортом і є лікар та
фельдшер, то вони повинні провести весь комплекс дій по
відновленню та підтримці життєво важливих функцій організму
(переливання крові та кровозамінників, застосування штучного
дихання за допомогою портативних апаратів, у необхідних випадках -
дефібрилятора тощо).
Лікар чи фельдшер санітарної машини повинен чітко визначити
маршрут руху, виходячи з головного принципу - доставка хворого за
призначенням, тобто у той медичний заклад, де йому може бути
надано медичну допомогу в максимальному обсязі.
4. Третій етап - надання медичної допомоги у лікувальному
закладі.
На санітарному пропускнику травмований оглядається лікарем
ортопедомтравматологом, а при підозрі на ушкодження голови,
грудної та черепної порожнини його обов'язково оглядають
невропатолог (нейрохірург), хірург загального профілю. Відділення,
в яке госпіталізується хворий для подальшого лікування,
визначається у залежності від переваги пошкоджень життєво важливих
функцій організму. При ушкодженні грудної і черевної порожнини - в
загальнохірургічне відділення, органів опори та руху - в
ортопедо-травматологічне відділення, головного мозку, у легких
випадках, коли хворий не потребує оперативного втручання, - в
неврологічне, у важких - в нейрохірургічне відділення. У разі
відсутності нейрохірургічного відділення в
травматолого-ортопедичне відділення вводиться штатна посада
лікаря-нейрохірурга. При змішаній травмі госпіталізація
проводиться за таким же принципом, в той же час
ортопед-травматолог в обов'язковому порядку, незалежно в якому
відділенні знаходиться хворий, повинен лікувати ушкоджені органи
опори та руху.
Обсяг і характер надання медичної допомоги у відділенні
залежить від виду травми, стану постраждалого і можливостей
лікувального закладу. Якщо обсяг спеціалізованої допомоги, яку
потребує хворий, перевищує рівень сертифікації відділення, хворий
обов'язково консультується спеціалістом обласного
травматолого-ортопедичного відділення, який приймає рішення про
місце подальшого лікування хворого та обсяг необхідних втручань.
Рішення про виклик консультанта з профільної кафедри чи інституту
або направлення хворого в ці інстанції приймає та підписує
направлення тільки завідуючий відділенням.
При направленні хворих до інших лікувальних закладів -
головною вимогою є виведення їх з шокового стану, поповнення
втраченої крові та ретельна іммобілізація переломів кісток.
Обсяг допомоги постраждалому у спеціалізованому відділенні,
центрі надається в залежності від стану травмованого.
5. На всіх етапах надання медичної допомоги постраждалим
обов'язково, починаючи із другого етапу, повинна ретельно вестись
медична документація із зазначенням характеру і обсягу медичної
допомоги, яка надавалась постраждалому.
Затверджено наказом
Міністерства охорони
здоров'я України
від 30.03.1994 р. N 41
Положення
про раннє виявлення ортопедичних захворювань
у новонароджених та подальше лікування
1. З метою ранньої діагностики вроджених та набутих вад
розвитку опорно-рухового апарата у новонароджених і своєчасного
початку лікування важкої ортопедичної патології необхідно
проводити огляди дітей у пологовому будинку (відділі) дитячим
ортопедам-травматологом (або спеціально підготовленим дитячим
хірургом чи педіатром). Контрольні огляди новонароджених проводити
ортопедом-травматологом у віці 1 і 3 місяці.
2. Звернути особливу увагу на діагностику найпоширеніших
захворювань опорно-рухового апарата - дисплазії кульшового
суглобу, клишоногості, родового паралічу верхньої кінцівки.
2.1. При діагностиці патології кульшового суглобу у
новонародженого основними симптомами є обмеження розведення
стегон, асиметрія складок, хруст у суглобах. Постійно здійснювати
лікувально-профілактичні заходи - широке пеленання, профілактичні
штанці, лікувальна фізкультура.
2.2. В діагностиці родового паралічу руки до основних
симптомів належать відсутність або обмеження активних рухів руки