Національна Академія Наук України Київський університет права
| Вид материала | Документы |
- Національна академія наук україни київський університет права, 628.4kb.
- Національна академія наук україни київський університет права, 287.55kb.
- Національна академія наук україни київський університет права, 212.09kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національна академія наук україни, 193.46kb.
- Національна академія наук україни київський університет права, 190.23kb.
- Національна академія наук україни київський університет права, 262.41kb.
- Міністерство освіти І науки україни національна академія наук київський університет, 717.4kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національна академія наук україни, 866.31kb.
- Національна Академія Наук України Київський університет права, 186.6kb.
Національна Академія Наук України
Київський університет права
Кафедра гуманітарних наук
Підготували:
Студентки групи Д-26
Безус Дарина,
Санько Ксенія
Київ - 2011
ПЛАН:
Вступ
- Поняття банкрутства
- Суб'єкти банкрутства
- Види та причини банкрутства
- Перелік підприємств банкрутів в Україні за останні 5 років та судові рішення щодо їх ліквідаціїї
- Деякі особливості банкрутства в Україні та недоліки правового регулювання
Висновок
Використані джерела
ВСТУП
Актуальність обраної теми випливає з того, що до недавнього часу для більшості суб’єктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб’єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).
На сьогоднішній день для більшості українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:
1.зміна економічного середовища, в якому вони існують;
2.втрата традиційних ринків збуту власної продукції;
3.зміна системи планування і, як результат – порушення ритмічності виробничої діяльності;
4.нестабільність правового поля.
Крім того, процес приватизації також призвів до корінної зміни принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передав її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління – правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого – на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з’явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації.
Щоб процеси банкрутства господарюючих суб’єктів завдавали найменшої шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу.
ссылка скрыта – це один з ключових елементів ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн. Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців – з кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20-30. У США в 2002 р. збанкрутувало близько півмільйона підприємств і понад сто тисяч фізичних осіб. І незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для оздоровлення економіки.
- Поняття банкрутства
Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється ссылка скрыта та ссылка скрыта (Відомості Верховної Ради України. — 1992 — №31. — Ст. 440).
Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційний процес регулюється також і законодавством України про організацію та діяльність ссылка скрыта, а провадження у справах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням вимог ссылка скрыта.
ссылка скрыта — процес, коли майно індивідуума чи організації, нездатної оплатити борги, забирається за рішенням суду і справедливо розподіляється між кредиторами після попередніх сплат, таких як податки і заробітна плата працівникам організації-банкрута. Процес може бути ініційований або особою-боржником (добровільне банкрутство), або будь-ким з кредиторів, якому боржник не може виплатити борг (вимушене банкрутство). Доти, поки доки банкрут не розрахується з боргами, його фінансова діяльність жорстко обмежена.
З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб’єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб’єкта — активів у ліквідній формі — не вистачить для їх задоволення.
Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.
Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційний правовий процес щодо суб'єкта підприємництва.
Хід арбітражного процесу за порушення справи про банкрутство підприємства-боржника в Україні
На рис.1. Зображено хід арбітражного процесу за порушення справи про банкрутство підприємства-боржника в Україні. Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може звернутися із такою заявою, коли дебітор неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того, боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове становище.
Рис. 1. Проходження справи про банкрутство підприємства
- Суб'єкти банкрутства
Суб’єктами банкрутства закон визнає лише юридичних осіб, причому осіб однієї категорії — суб’єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Зазначені суб'єкти пойменовані ссылка скрыта боржниками або банкрутами.
Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом — після того, як ссылка скрыта прийме постанову про визнання
боржника банкрутом.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно статутами (положеннями) систематичною підприємницькою діяльністю.
З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.
Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрутство як збори кредиторів. Збори можуть створювати комітет кредиторів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого комітету є обов'язковим. Повноваження цього органу визначають збори. Ці органи — збори, комітет — необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку кредиторів з тим, щоб діяли не окремі численні кредитори, а один спільний, об'єднаний кредитор.
- Види та причини банкрутства
Під банкрутством підприємства розуміють неможливість виконання ним своїх фінансових зобов'язань. Зобов'язання підприємства можна класифікувати так:
- зобов'язання перед фіскальною системою щодо податків, пені та штрафів, зобов'язання перед бюджетом і позабюджетними цільовими фондами, тобто ті зобов'язання, які необхідно оплачувати в установленому законом порядку;
- зобов'язання перед фінансово-кредитною системою (банки, інші фінансові організації), що випливають із укладеної кредитної угоди -- повернення кредитів, позик, сплата відсотків за користування ними;
- зобов'язання перед кредиторами за поставлену сировину, матеріали, товари або послуги згідно з укладеною угодою;
- внутрішні зобов'язання перед акціонерами і власними працівниками щодо оплати праці, виплати дивідендів, виплат за трудовими угодами, виконання умов колективного договору тощо.
Незадовільна структура балансу -- це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за рахунок свого майна він неспроможний забезпечити своєчасне виконання зобов'язань перед кредиторами у зв'язку з недостатнім рівнем ліквідності такого майна. Щоб так не сталося, загальна вартість майна повинна як мінімум дорівнювати загальній сумі зобов'язань боржника або перевищувати її.
Одним із перших сигналів банкрутства є неплатоспроможність підприємства. З фінансового погляду неплатоспроможність підприємства означає, що підприємство:
- поглинає ресурси або засоби кредиторів (постачальників, банків, власних працівників, акціонерів), їх товари, гроші та послуги;
- формує недоплати з податків та інших обов'язкових платежів.
Банкрутство є наслідком розвитку кризового фінансового стану, коли підприємство проходить шлях від епізодичної до стійкої (хронічної) неплатоспроможності.
Передумовою банкрутства є тривалий нестабільний стан фінансів підприємства, неефективне їх використання.
Причини кризових ситуацій, як зазначалось, містяться безпосередньо в ринковому господарстві. Проаналізуємо фактори, що обумовлюють виникнення кризових ситуацій.
Успіхи і невдачі діяльності підприємства слід розглядати як взаємодію цілого ряду факторів - зовнішніх (на які підприємство не може впливати) і внутрішніх (які залежать від організації роботи самого підприємства). Здатність підприємства пристосовуватись до зміни зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (технологічних) факторів є гарантією не лише виживання, але і розквіту.
До зовнішніх факторів, що впливають на діяльність підприємства, належать:
- розмір і структура потреб населення;
- рівень доходів і накопичень населення, а отже і його купівельна спроможність;
- політична стабільність і спрямованість внутрішньої політики;
- розвиток науки і техніки, який визначає всі складові процесу виробництва товарів і його конкурентоздатність;
- рівень культури, тобто звички і норми споживання;
- міжнародна конкуренція.
На фінансовий стан більшості підприємств негативно впливають наслідки загальноекономічного падіння, інфляція, а також зміни в сфері державного регулювання, що є характерним для нашої країни останнім часом. Зрозуміло, що ведення боротьби з кризою національного масштабу окремим підприємством неможливе, але здійснення ним гнучкої політики допомагає зменшити негативні наслідки загального падіння в економіці, кризових ситуацій і банкрутства
Внутрішні фактори, які визначають розвиток підприємства і є результатом його роботи, в загальному вигляді можна згрупувати наступним чином:
- філософія підприємства;
- принципи його діяльності;
- ресурси і їх використання;
- якість і рівень застосування маркетингу.
В свою чергу, кожна з вищенаведених груп містить багато конкретних факторів, діючих на кожному підприємстві вибірково. Наприклад, до 90 % невдач невеликих американських фірм пов'язано з недосвідченістю менеджерів, некомпетентністю керівництва, його невідповідністю об'єктивним умовам, що склалися. Невдачі підприємств України також пов'язані з впливом цих факторів.
Іншими внутрішніми факторами, які посилюють кризову ситуацію підприємства, є наступні:
- різке збільшення рівня витрат виробництва і збуту товарів в зв'язку з нераціональною структурою управління, застосуванням дорогих технологій, засобів і предметів праці тощо;
- відсутність стимулів праці у персоналу підприємства;
- виникнення збитків підприємства у зв'язку з незадовільною організацією роботи з ринком, неконкурентоздатністю товарів.
Як відзначають західні спеціалісти, в класичній ринковій економіці зовнішні фактори обумовлюють 1/3, а внутрішні - 2/3 всіх банкрутств. Однак, слід зазначити, що для сучасної України характерною є зворотна пропорційність впливу цих факторів. Політична й економічна нестабільність, порушення регулювання фінансового механізму та інфляційні процеси слід віднести до найбільш значних факторів, які погіршують кризову ситуацію на українських підприємствах.
- Перелік підприємств банкрутів в Україні за останні 5 років
ссылка скрыта
Підриємства банкрути:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю ссылка скрыта
Ухвалою господарського суду Донецької області від 06.09.2010 (суддя Попов О.В.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ "Донторгхолдинг". Юридичну особу - ТОВ"Донторгхолдинг" ліквідовано.
Судові рішення мотивовані тим, що в ході ліквідаційної процедури майна та майнових активів боржника не виявлено, що відповідно до п. 2 ст. 32 Закону україни "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є підставою для затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, ліквідації юридичної особи –банкрута.
2. ТОВ ссылка скрыта
Ухвалою господарського суду Донецької області від 21.07.2010 р. за заявою ТОВ "Гранд-Трейдинг" порушено провадження по справі № 27/96Б про банкрутство ТОВ "Ольво-торг", на підставі ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
3. ВАТ ссылка скрыта
В провадженні господарського суду Миколаївської області знаходиться справа про визнання банкрутом ВАТ «Юженергобуд», порушена за заявою ЗАТ «Південбудтранс» ухвалою суду від 31.03.2003року за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
4. ПП ссылка скрыта
Постановою господарського суду Миколаївської області від 09.06.2009р. року у справі №5/153/09 про банкрутство ПП "Сварог" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Цуріку М.В. та зобов'язано останнього надати суду звіт та ліквідаційний баланс.
5. Товариства з обмеженою відповідальністю ссылка скрыта
Постановою господарського суду м. Києва від 06.08.2008 (суддя Смілянець В.В.) ТОВ "ОДС Максікомплект" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кіцула С.Б., якого зобов'язано опублікувати оголошення про визнання боржника банкрутом, повідомити всіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, надати суду на затвердження звіт та ліквідаційний баланс банкрута.
6. ТОВ ссылка скрыта
Ухвалою господарського суду Донецької області від 19.07.2006 у справі № 42/94Б (суддя: Попов О.В.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Товариства з обмеженою відповідальністю “Міус Плюс”. Юридичну особу –банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю “Міус Плюс” –ліквідовано. Провадження по справі - припинено.
7. ВАТ ссылка скрыта
Ухвалою господарського суду Львівської області від 08.09.2005 року у справі № 6/365-7/156 (суддя Білоус Б.О.) про визнання банкрутом ВАТ “Львівагрореммашпостач” за заявою Державного комітету України з державного матеріального резерву відмовлено Державному комітету України з державного матеріального резерву у задоволенні заяви щодо виключення вимог Держкомрезерву України із четвертої черги та включення їх в третю чергу в реєстрі вимог кредиторів боржника на підставі ст.ст. 14, 31 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
8. ссылка скрыта
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.05.2005р.у справі №2-20/1947-2005 (2-20/3952-2005) (суддя Луцяк М.І.) визнано боржника - Управління житлово - комунального господарства м. Щолкіно банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру відносно боржника - Управління житлово - комунального господарства м. Щолкіно банкрутом.
9. ссылка скрыта
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.11.2004 (суддя Дьоміна А.В.) було порушено справу про банкрутство Дочірнього підприємства “Топгаз-Запоріжжя” Закритого акціонерного товариства “Топгаз” за заявою Закритого акціонерного товариства “Топгаз”.
Постановою господарського суду Запорізької області від 16.12.2004 (суддя Дьоміна А.В.) боржника Дочірнє підприємство “Топгаз-Запоріжжя” ЗАТ “Топгаз” визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.
10. Спільного українсько-американського підприємства ссылка скрыта
Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.12.2005 року у справі № 32/15-04-1646 (суддя Грабован Л.І.) про визнання банкрутом спільного українсько-американського підприємства „Ірен” за заявою ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України” визнано грошові вимоги ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України” в сумі 2 379 051,21 грн., зобов’язано ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України” подати в десятиденний строк оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство спільного українсько-американського підприємства „Ірен” у офіційний друкований орган з метою виявлення всіх кредиторів та можливих санаторів, припинено повноваження розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Аймедова В.К., розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Верлан Г.В. на підставі ст.ст. 1, 3, 6, 11 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
6. Деякі особливості банкрутства в Україні та недоліки правового регулювання
ссылка скрыта
Формування економіки України на принципах ринкових відносин та стрімкий розвиток світових процесів глобалізації сприяли виникненню нових функцій держави, у тому числі щодо захисту усіх суб’єктів права власності і господарювання. З’явилися раніше не відомі українському суспільству правові інститути, що регулюють правовідносини в цій сфері. Одним із таких став інститут банкрутства. За своєю суттю банкрутство як цивільно-правова категорія є невід’ємною частиною ринкової економіки, природним процесом конкурентної боротьби, у ході якої слабкі підприємства вибувають з цього процесу, а натомість держава отримує економічно міцних, конкурентноздатних суб’єктів господарювання. У той же час у процесі банкрутства набули поширення порушення законодавства, що його регулює, факти фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства та незаконних дій у разі банкрутства, що й визначає актуальність даної проблеми.
Державна статистика свідчить, що з часу набрання чинності Закону України “Про банкрутство” (1992 р.) через процедуру банкрутства пройшло понад 80 тис. підприємств, у тому числі у 2003 році – 7,9 тис. підприємств.
За даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, тільки за останні 2 роки порушено майже 13 тис. справ про банкрутство, за якими банкрутами визнано 8,8 тис. підприємств. Лише у 2002 році заявлена сума майнових вимог кредиторів становила 10 млрд грн, з яких судами визнано 2,7 млрд грн.
Найбільша кількість банкрутств в Україні спостерігалася протягом 1996–1998 рр. Так, якщо у 1992 році було порушено 20 справ про банкрутство, то у 1996 р. вже – 9478, 1997 р. – 12 306, 1998 р. – 12 281 справа. При цьому банкрутували не лише окремі суб’єкти господарювання, а й цілі галузі економіки. Наприклад, у 1998 році майже 90 % сільськогосподарських підприємств були збитковими. Перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською сягнуло 10 млрд грн.
Аналіз чинників, що спряли збільшенню кількості банкрутств суб’єктів господарювання, свідчить, що до головних причин, які призвели до збільшення в Україні кількості фінансово-неспроможних підприємств, можна віднести такі:
– кризові явища в економіці країни;
– інфляцію,
– загальне падіння обсягів виробництва;
– кризу неплатежів і, як наслідок, – існування значної взаємозаборгованості;
– недоліки в приватизації;
– зростання масштабів “тіньової” економіки;
– недосконалість законодавства у галузі господарського права і податкової політики та неефективний фінансовий менеджмент;
– затримку в здійсненні реальних економічних реформ;
– прагнення кримінальних елементів використовувати цей інститут для прикриття кримінально караних вчинків, коли факт заподіяння матеріальної шкоди в результаті господарських операцій заперечувати неможливо та ін.
Починаючи з 1999 року, кількість справ про банкрутство стала зменшуватися і становила у 1999 р. – 9358, 2000 р. – 8282, 2001 р. – 7277, 2002р. – 5698. Цьому, певною мірою, сприяла зміна у законодавстві, а саме: прийняття у новій редакції Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, який кардинально змінив процедуру банкрутства. Цим Законом були змінені підстави для порушення справи про банкрутство; строки провадження справи; визначено судові процедури, які застосовуються до боржника; передбачено участь у справі арбітражного керуючого та ін. Незважаючи на те, що метою Закону є відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта і з прокредиторського, він змінився на продебіторський, цей Закон не вирішив багато принципових питань. З його прийняттям реформа законодавства у сфері банкрутства не закінчилася. В Україні, як і раніше, мають місце факти банкрутства. Неплатоспроможними стають як малі, так і великі підприємства. Переважну більшість їх умисно доводять до банкрутства, і виручені від цієї процедури кошти не надходять до бюджету України. Сьогодні за формальними ознаками банкрутами можна визнати 40 % українських підприємств, оскільки за офіційними даними вони працюють збитково. Станом на 1 січня 2004 року до інформаційної бази даних Державного комітету статистики України включено 6,1 тис. підприємств державної форми власності та із часткою державної власності в статутному фонді, з них 3,8 тис. або 62 % є неплатоспроможними, у тому числі понад 2,9 тис. (77,5 %) – стійко неплатоспроможні та 296 (7,7 %) – потенційні банкрути.
Лише з січня по серпень 2004 року збитковими стали 34,7 % підприємств України різних форм власності. Ці збитки складають 9,5 млрд грн. Серед них найбільше збиткових підприємств транспорту і зв’язку (44,9 %), промислових підприємств (40,4 %), у сфері будівництва (37,5 %). У результаті їх діяльності кредиторська заборгованість бюджету України на 1 вересня 2004 року складала 18,3 млрд грн.
Однією з причин такого стану є неврегульованість законодавства. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” містить ряд суперечностей, які ускладнюють провадження у справах. Наприклад, в окремих його статтях наводяться різні визначення ознак неплатоспроможності. Починаючи з того, що такою ознакою є просто неспроможність підприємства в якийсь конкретний момент розрахуватись із боргами і закінчуючи тим станом, коли вже є підстави для порушення справи про банкрутство, тобто коли неплатоспроможного підприємця вже можна визнати боржником на законних підставах. У Законі зазначено, що відновлена платоспроможність вважається такою, коли відсутні ознаки банкрутства. Поняття банкрутства визначається як неплатоспроможність боржника, що може бути відновлена лише через ліквідаційну процедуру. Таким чином, маємо три різні визначення неплатоспроможності.
Через недосконалість законодавства про банкрутство у судовій практиці виникають проблеми з його застосуванням. Однією з таких причин є неузгодженість між окремими приписами Закону України “Про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства гірничих підприємств” від 6 березня 2003 року № 597-IV, яким було внесено низку доповнень до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. У Законі недостатньо точною є визначеність ознак кола гірничих підприємств, на які має поширюватись його чинність, та наявні прогалини, що виникли у механізмі провадження зі справ про банкрутство гірничих підприємств.
Про наявність серйозних проблем у сфері правовідносин, зростання кількості порушень законодавства свідчить і практика роботи правоохоронних та контролюючих органів. У 2003 році із закінчених провадженням справ про банкрутство лише по 35,5 % господарськими судами були винесені окремі ухвали або направлені повідомлення органам прокуратури та внутрішніх справ про порушення чинного законодавства і недоліки у господарській діяльності. Такі злочини є досить поширеними, однак кримінальні справи цієї категорії порушуються лише в поодиноких випадках. З часу доповнення Кримінального кодексу України (1994 р.) статтями, які передбачають відповідальність за банкрутство, зафіксовані лише поодинокі прецеденти притягнення осіб до кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства, незаконні дії у разі банкрутства. Проведений аналіз свідчить, що справи по цих злочинах до суду майже не доходять і закриваються на стадії досудового слідства.
За фіктивне банкрутство (ст. 218 КК), починаючи з 2000 р., засуджено (за вироками, які набрали законної сили) лише 4 особи, а за доведення до банкрутства (ст. 219 КК) не засуджено жодної особи.
Основна причина цього полягає не тільки в тому, що відповідальність за їх вчинення встановлена недавно, а й у так званій “відсутності” потерпілих, та осіб, зацікавлених у викритті цих злочинів. Більш ніж 75 % злочинів, пов’язаних з банкрутством, мають латентний характер і ретельно приховуються суб’єктами підприємницької діяльності під виглядом цивільних правовідносин.
На ефективність боротьби із зазначеними злочинами негативно впливають розбіжності в окремих положеннях, що регулюються нормами кримінального і господарського права. Так, згідно зі статтями 218–221 КК України великою матеріальною шкодою вважається сума, яка в п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто сума більше 8,5 тис. грн. У той же час справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, що складає 61,5 тис. грн.
Різниця у наведених взаємопов’язаних показниках складає більш ніж сім разів. Така неузгодженість між нормами статей 218–219 КК України та ст. 6 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” дає підстави не вважати злочином, передбаченим статтями КК України, випадок, коли заява не є підставою для порушення справи про банкрутство. За таких умов значна частина фіктивних банкрутств і доведень до банкрутства не підпадають під дію кримінального закону, а особи, винні в їх вчиненні, залишаються безкарними. До того ж критерієм оцінки матеріальної шкоди у кримінальному законодавстві обирається така досить стабільна економічна категорія, як неоподатковуваний мінімум доходів громадян (17 грн.), а при визначенні величини безспірних вимог кредитора до боржника в Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” застосовується гнучка в сторону збільшення категорія – мінімальний розмір заробітної плати, що періодично призводить до збільшення розриву між вказаними величинами.
Порушенню справи про банкрутство чи визнанню підприємства банкрутом у переважній більшості передують певні некоректні чи навмисні дії керівників боржника. Проте, довести вину зловмисників не завжди вдається. Майже неможливо встановити причинно-наслідковий зв’язок між деякими господарськими операціями підприємства, його подальшим тяжким становищем і матеріальним збагаченням окремих осіб за рахунок цього.
Тому нерідко для припинення зловживань у процедурах банкрутства правоохоронними органами практикується порушення кримінальних справ по суміжних статтях Кримінального кодексу, за якими вже існує досвід доказів та застосування норм про зловживання владою або службовим становищем, службову недбалість, службове підроблення, ухиляння від сплати податків, хабарництво, розкрадання і т. ін.
Сама процедура визнання підприємств банкрутами передбачена Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Ключову роль у цих процесах відведено арбітражним керуючим, які одноособово уповноважені судами розпоряджатися майном банкрута, проводити розрахунки по зобов’язаннях перед державою та іншими кредиторами.
Проте, недостатня законодавча урегульованість діяльності арбітражних керуючих та відсутність системного аналізу стану справ у цій сфері створюють умови для порушення Закону та зловживань при проведенні процедур банкрутства, упередженості дій арбітражних керуючих на користь окремих кредиторів. Співробітниками МВС України протягом 2002–2003 років за вчинення злочинів порушено 38 кримінальних справ відносно арбітражних керуючих та представників регіональних підрозділів Агентства з питань банкрутства. Найбільшого поширення набули факти хабарництва (12), зловживання службовим становищем при заниженні оцінки та незаконній передачі майна, умисне невиконання рішень суду, порушення процедур продажу майнових комплексів (22).
Аналіз справ про банкрутство свідчить, що зловживають інститутом банкрутства як боржники, так і кредитори.
Зловживання з боку боржників полягають у тому, що вони намагаються ухилитися від оплати своїх грошових зобов’язань, при цьому вдаються до навмисних, фіктивних банкрутств, зменшують конкурсну масу. Суспільна небезпека цих дій полягає не тільки в тому, що вони порушують інтереси конкретних осіб, але й у тому, що підривають основи позики й кредиту.
Найбільш типовими способами зловживань з боку боржників є такі:
– ухилення від сплати податків через банкрутство. Широкі можливості для цього надає мораторій на задоволення вимог кредиторів, на час дії якого зупиняється виплата боржником податкових зобов’язань, і до нього не застосовуються податкові санкції. Якщо до комітету кредиторів не увійшли представники податкової служби, боржник може домогтися списання всього податкового боргу чи розрахуватися по ньому неліквідним майном. А у разі ліквідації боржника, від якого залишилися одні лише неліквідні активи і борги, податковим органам треба лише списати його податковий борг як безнадійний;
– виведення активів підприємства-боржника або незаконне їх заміщення. Цьому сприяє непрозорість процедури оцінки та реалізації активів боржника, які у ході банкрутства надають можливість для виведення в іншу структуру, підконтрольну керівництву чи власникам боржника. Наприклад, ціна ліквідного майна боржника може бути дуже занижена. Таке майно, як правило, реалізується “своїй” структурі боржника практично за безцінь. Вигоду від цього можуть отримати керівники боржника, які не є його власниками, але своїми діями фактично призвели підприємство до навмисного банкрутства.
Аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що найчастіше при банкрутстві реалізуються схеми, які передбачають акумулювання всіх пасивів на підприємстві-боржнику з метою збільшення його неплатоспроможності та виведення його активів на новостворене підприємство ще до початку процедури банкрутства.
Дані схеми реалізуються, як правило, такими шляхами:
1. Передачі майна:
– підприємства-боржника в статутні капітали новостворених юридичних осіб в обмін на отримання неадекватної частки участі (акцій) в них. При цьому вартість майна, що передається в статутний капітал нових юридичних осіб, може значно занижуватися відносно його реальної ринкової вартості;
– за рахунок погашення заборгованості за будь-якими зобов’язаннями перед конкретним кредитором, де розмір вимог кредитора значно завищується у порівнянні з основним боргом. У цьому разі заборгованість збільшується за рахунок сплати штрафних санкцій, відшкодування збитків і т.ін.;
– за договорами про надання послуг нематеріального характеру – маркетингових, консалтингових, юридичних тощо. У ряді випадків умови укладеного договору (ціна) не відповідають фактичній вартості наданих послуг;
– у заставу в разі, коли вартість заставного майна значно перевищує суму основного зобов’язання, забезпеченого заставою;
– підприємства-боржника за неіснуючою заборгованістю по орендній платі, або безоплатна передача майна у вигляді надання допомоги, дарування тощо.
2. Прямого продажу майна підприємства-боржника за заниженою ціною, або його обмін на інше майно, вартість якого завищена, або на майно, що не представляє інтересу для господарської діяльності цього підприємства.
3. Прийняття хибних управлінських рішень у сфері управління виробництвом, які негативно відображаються на фінансовому стані підприємства.
4. Фальсифікації:
– фінансової звітності про результати господарської діяльності підприємства з відображенням у ній завищеної кредиторської заборгованості;
– документів про кредиторську заборгованість підприємств (розписки, гарантії, договори, рахунки, претензії, рішення судів тощо).
5. Приховування:
– боржником реальної до стягнення дебіторської заборгованості, що дає можливість зробити розрахунки з кредиторами;
– майна або інформації про майно підприємства та ін.
Зловживання з боку кредиторів полягають у тому, що вони прагнуть не одержати борг, а незаконно перехопити управління бізнесом боржника чи незаконно довести його до банкрутства для того, щоб за невиправдано низькою ціною скупити його активи, тобто прагнуть до переділу власності. Суспільна небезпека цих дій полягають у тому, що вони знижують інвестиційну активність в державі, оскільки інвестиції можуть бути незаконно захоплені.
Найбільш типовими способами вчинення зловживань з боку кредиторів є такі:
– використання банкрутства як інструмента у корпоративній конкуренції. Так, інвестор, скупивши борги підприємства, і вибравши найсприятливіший момент, може ініціювати процедуру банкрутства та призначити свого арбітражного керуючого, через якого надалі контролюватиме всю діяльність і фінансові потоки боржника. А у плані санації з подачі найбільшого кредитора може бути передбачений пункт про обмін корпоративних прав боржника на вимоги кредиторів. Таким чином, банкрутство використовується як відносно дешевий та ефективний інструмент приватизації, що здійснюється поза межами законів про приватизацію;
– штучне збільшення заборгованості та ініціювання процесів банкрутства з метою придбання у подальшому майна.
Для доведення до банкрутства можуть використовуватися й інші махінації як під виглядом легальних операцій, так і прямі порушення закону: фальсифікація документів, підкуп посадових осіб, приховування майна тощо.
Незначну кількість кримінальних справ, пов’язаних з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства, на нашу думку, можна пояснити низкою причин. По-перше, однією з головних є те, що не напрацьовано практики розслідування кримінальних справ за діяння, передбачені статтями 218, 219 Кримінального кодексу України. По-друге, у деяких випадках присутній острах ряду працівників правоохоронних органів займатися такими справами через незначний досвід практичної роботи, брак правових знань. По-третє, до причин слід також віднести низький рівень правової захищеності економічних відносин, значну латентність серед злочинів економічної спрямованості, недосконалість законодавчої бази у сфері банкрутства та відсутність чіткої судової правозастосовчої практики по цих злочинах.
Зазначені норми Кримінального кодексу України не повною мірою застосовуються також через несвоєчасне реагування господарських судів на ознаки фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства при розгляді ними справ, пов’язаних з банкрутством та передачі інформації до правоохоронних органів.
Перелік та аналіз недоліків у правовому регулюванні банкрутства в Україні можна було б продовжувати. Але й наведеного, на нашу думку, достатньо, щоб дійти висновку, що наявна законодавча база не є досконалою і застосування її норм не сприяє підвищенню ефективної протидії фіктивному банкрутству, доведенню суб’єктів господарювання до банкрутства та незаконним діям у разі банкрутства.
З метою удосконалення інституту банкрутства суб’єктів господарювання в Україні доцільно було б передбачити:
– адміністративну відповідальність за завідомо неправдиве оголошення громадянином-засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності, а так само громадянином-суб’єктом підприємницької діяльності про свою неспроможність, у тому числі – звернення цих осіб до суду із заявою про визнання боржника банкрутом за наявності у нього можливості задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; створення або збільшення фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності;
– кримінальну відповідальність за втручання у діяльність суб’єкта господарської діяльності з метою створення фінансової неспроможності та погрозу або насильства щодо власника чи службової особи суб’єкта господарської діяльності, а також щодо їх близьких родичів, у зв’язку з виконанням чи невиконанням ними службових обов’язків.
ВИСНОВОК
З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:
Центральний податковий орган України, реалізовуючи свої повноваження, бере активну участь у запровадженні державної політики запобігання банкрутству шляхом забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржників.
Небезпідставною є зацікавленість з боку держави в максимальному збереженні платників податків — бюджетних боржників, стан яких визнається кризовим.
Незважаючи на те що антикризове управління економікою спрямовано на подолання таких явищ, як банкрутство, безпосередньо у діяльності підприємства (на мікрорівні) важливе значення має також регулювання ситуації з неплатоспроможністю на державному (макро) рівні шляхом запровадження сучасних розвинених систем правового регулювання неплатоспроможності.
Державне регулювання проблеми неплатоспроможності найбільшою мірою залежить від законодавчої бази, основою якої є Закон України від 14.05.92 р. № 2343-ХІІ ссылка скрыта (зі змінами та доповненнями; далі — Закон № 2343-ХІІ), проте не менш важливим є факт застосування норм цього Закону на практиці.
Специфікою органів державної податкової служби є те, що вони входять до системи органів державної виконавчої влади i наділені спеціальним статусом — контролюючого органу та органу стягнення одночасно.
Наслідком порушення конституційного обов’язку зі сплати податків є поява податкового боргу, який має бути погашеним або платником податків самостійно, або за рішенням податкового органу в позасудовому порядку.
У разі ж неможливості погашення податкового боргу у зв’язку з недостатністю активів платника податків при застосуванні процедур Закону України від 21.12.2000 р. 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон № 2181-III) Законом № 2343-ХІІ передбачено підтвердження його неплатоспроможності шляхом визнання такої юридичної особи банкрутом.
Податкові органи, використовуючи надане Законом № 2181-III право на стягнення податкового боргу, а також у випадку, якщо застосування заходів щодо запобігання банкрутству боржника, зокрема досудової санації, виявилось неефективним або їх проведення не привело до бажаного результату (відновлення платоспроможності боржника), то звертаються до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство щодо такого платника податків.
Податкові органи можуть також приєднати свої вимоги до кредиторських вимог іншого позивача.
Негативна сутність банкрутства полягає у визнанні господарським судом неможливості боржника відновити платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
При порушенні справи про банкрутство прагнення органів державної податкової служби застосовувати банкрутство не як юридичний механізм знищення суб’єкта підприємницької діяльності, а як економічну процедуру щодо його оздоровлення, не суперечить загальнодержавним цілям.
Як відомо, існує безліч шляхів запобігання банкрутству, які умовно поділяються на недоведення платника податків до порушення провадження у справі про банкрутство i судове врегулювання питання.
Податковим законодавством та законодавством про банкрутство передбачено ряд запобіжних заходів, спрямованих на захист платоспроможності бюджетних боржників, а саме: податкова порука, мирова угода, розстрочення та відстрочення податкових зобов’язань (боргу) платника податків, списання податкового боргу, досудова санація i власне санація тощо.
На сьогодні податкові органи вимушені одночасно захищати як державні інтереси, так i інтереси суб’єктів господарювання, оскільки лише їх діяльність приведе економіку держави до поступового відродження i подальшого розвитку.
Суперечність полягає в тому, що податкові органи, незважаючи на специфіку своєї роботи, мають на меті як стратегічний крок — збереження суб’єкта підприємницької діяльності (платника податків), який у подальшому забезпечуватиме наповнення державної казни, так i тактичний — ліквідацію суб’єкта підприємництва, забезпечуючи тим самим часткове зменшення загальної суми податкового боргу платників податків перед бюджетами усіх рівнів України.
Тобто виправлення ситуації щодо зазначеної проблеми залежить від ефективності координації зусиль органів виконавчої та судової влади в реалізації спільної із суб’єктами підприємницької діяльності проблеми.
I нарешті, не в останню чергу вдала реалізація в Україні правових та економічних механізмів відновлення платоспроможності підприємств-боржників залежить від компетентності, досвіду, знань, сумлінності податкових та арбітражних керуючих.
Використані джерела
1. ссылка скрыта
2. ссылка скрыта
3. ссылка скрыта
4. ссылка скрыта
5. ссылка скрыта
6. ссылка скрыта
7. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
8. Третяк О. Про проблему банкрутства підприємств. // Економіка України - №2 – 2000 р.
9. Варгіч С. Механізм банкрутства: підсумки його дії в Україні.– 2000 р.
10. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства. - К.: Знання, 2004.