Geum.ru

Сучасні умови політичної та соціальної нестабільності, що склалися в Україні в останні роки спричинили кризу духовного життя суспільства

Вид материалаДокументы

Содержание


Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Постановка проблеми.
Виклад основного матеріалу.
Висновки і перспективи подальших досліджень
Подобный материал:
УДК

© 2007

Лук’янченко О. М.


ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В ПРОЦЕСІ ПОЗААУДИТОРНОЇ ВИХОВНОЇ РОБОТИ


Постановка проблеми. Сучасні умови політичної та соціальної нестабільності, що склалися в Україні в останні роки спричинили кризу духовного життя суспільства. Виникло загострення історичних суперечностей: прояв бездуховності в суспільстві та прагнення до гармонізації картини буття з повноцінним відродженням у ній світу людини. У зв’язку з тим духовність народу, розвиток духовної культури особистості усвідомлюються як найбільш необхідні чинники у розбудові суверенної України. Це вимагає принципово нових підходів до питань виховання підростаючого покоління на засадах загальнолюдських цінностей, вільного вибору життєвого шляху.

Викликає серйозне занепокоєння недооцінка виховної роботи у вищих навчальних закладах, розпливчастість її мети, надання їй переважно розважального спрямування. Такий стан загрожує духовному розвитку суспільства, його національній культурі, коли матеріальні потреби набувають потворних форм. Як підкреслює академік І. А. Зязюн, сучасні студенти мають обмежену художньо-естетичну підготовку в офіційних субкультурах різних типів навчальних закладів, прилучаються до групових субкультур і вважають їх достатніми для власного життя.

Надзвичайно низький рівень сформованості духовності підростаючого покоління обумовив спрямування державних документів ("Національну доктрину розвитку освіти України ХХІ ст.", "Концепцію національного виховання" та ін.) на духовний розвиток особистості, де вона розглядається як програмно-цільова категорія. Саме духовність відбиває другу природу людини, весь її арсенал власне людських цінностей, ідеалів, світогляду, потреб, центром якої є сама людина як результат і продукт культури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальність проблеми духовності підтверджується науковими доробками у різних галузях. Зокрема її вивчення знайшло відображення у наукових положеннях філософів, які розглядають духовність як сферу осмислення дійсності (В. М. Баранівський, Г. І. Горак, Л. В. Сохань, Л. М. Олексюк, В. І. Слободчиков, В. М. Шердаков та ін.); психологів, які розкривають психологічні витоки духовних цінностей (І. Д. Бех, М. Й. Боришевський, Т. В. Бутковська, О. І. Зеліченко, В. М. Москалець, О. В. Киричук, В. С. Костюк, Є. О. Помиткін); педагогів, які досліджують сутність духовного розвитку, особливості організації виховання особистості (С. У. Гончаренко, Ю. С. Гуров, В. М. Доній, І. А. Зязюн, І. В. Зайченко, Б. С. Кобзар, І. В. Степаненко, С. М. Тищенко, Г. П. Шевченко) та взаємообумовленість духовного та національного (М. Г. Стельмахович, Б. М. Ступарик, Т. О. Тхоржевський та ін.)

Постановка проблеми. Мета даної статті розкрити напрями щодо проблеми формування духовної культури, виявити особливості та оптимальні форми її формування в процесі позааудиторної виховної роботи у вищих навчальних закладах.

Виклад основного матеріалу. Виявляючи інтерес до зазначеної проблеми, вчені по-різному розглядають сутність духовності людини, форми й способи її прояву у повсякденному житті, праці, творчості, прагнуть дослідити фактори, що сприяють формуванню таких проявів духовності як світогляд, моральна свідомість та естетичний досвід. Феномен духовної культури в історії філософської думки займає одне з провідних місць. Розгляд його генезису в історичному становленні культури свідчить про те, що духовна культура виникла у процесі соціоантропогенезу – появи людини як продукту культури, яка творить культуру. Людинотворча функція культури органічно пов’язана з духовністю.

Поняття "духовна культура" витікає з поняття "культура" і спочатку усвідомлювалось як цілісний вплив людини на природу, на виховання, і навчання самої людини. Пізніше, в Стародавньому Римі, культура стала асоціюватися з ознаками особистісного удосконалення. В епоху Відродження культуру стали розуміти як відповідність гуманістичним ідеалам людини. На філософському рівні думки про сутність духовної культури виникли досить пізно – лише в ХVІІ – ХVІІІ ст. у працях С. Пуфендорфа, Дж. Віко, Б. Франкліна, І. Канта. Людина в них визначається як істота, наділена розумом, волею, здатністю творити, а історія людства – як його саморозвиток. Культуру розуміли як "царину духу", але не в цілому, а в її конкретних виявленнях – філософію релігії, етику, естетику, філософію мови, гносеологію, аксіологію, антропологію.

У ході дослідження виявилось, що зміст поняття культури істотно залежить від розуміння людини. Так, Хосе Ортега-і-Гассет стверджував, що культура -- це система живих ідей, якими володіє кожен час, або система ідей, якими час живе. Пошук співвідношення науковогоі цінніссного підходів до розуміння сутності людини та її місця ув бутті говорить про визрівання парадигми нового мислення, яка відповідає прагненням чергового перехідного періоду в історії світової культури – періоду становлення культури анторопоцентристського типу. Перехідність означає відмову від протистояння між культурою і природою, культурою і суспільством і перехід до діалогу. Ці думки знайшли своє відображення у працях філософів М. М. Бахтіна, М. О. Бердяєва, Д. С. Лихачова, І. П. Пригожина, П. О. Флоренського В. О. Яковлева та інших. Духовна культура особистості втілює в собі постійний пошук власного удосконалення, корегування думок і почуттів із вчинками, які М.М. Бахтін вважав реалізацією духовності.

На основі культурологічних ідей перелічених філософів грунтуються сучасні педагогічні концепції формування духовності Т. Л. Антоненко, І. Д. Беха, В. Г. Бутенко, Б. М. Неменського, Г.П. Шевченко та ін.

Аналіз філософської, педагогічної літератури засвідчує, що в сучасний період отримує розвиток наукова парадигма, яка розглядає онтологічний та соціокультурний статуси духовності особистості, її формування в складному міжособистісному, міжкультурному, екологічному, космічному аспектах. Замість пріоритету техніки, політики, економіки на перший план виходить людина та її духовність. Духовність -- динамічна категорія, яка відбиває наявність у кожної родової істоти духовних почуттів совісті, радості, захопленості, милосердя, співчуття, котрі є обов’язковими атрибутами культурної свідомості особистості й розвиваються з оволодінням нею загальнолюдськими культурними цінностями, соціокультурними надбаннями людства і своєї нації в духовно-практичній діяльності [1].

В науковій літературі стверджується думка про те, що людина на всіх планах буття володіє здібностями творити теперішнє і майбутнє своїми мислеформами, мислеобразами, які матеріалізуються в дійсності. Людина як би проживає матеріальне й духовне життя. Останнє породжує духовність як властивість особистості робити вільний вибір серед ієрархії цінностей (моральних і духовних), який в свою чергу обумовлює свободу орієнтацій на ідеал, смисл побудови власного життя.

Близькою нашому розумінню духовності є думка Г.П. Шевченко, яка розглядає її як основний критерій сформованості духовної культури, індивідуальну сутність, специфічну властивість людини. Духовність – внутрішня енергетична сила особистості, стрижень життя, ієрархія загальнолюдських, національних цінностей, творчість за законами краси. Духовність інтегрує енергію духу, красу людського духу, переживання краси духовного світу, і базується на триєдності істини, добра, краси [3].

Як зазначає Г. П. Шевченко великого значення для співтворення духовності особистості набувають духовний простір і духовне середовище, в якому проживає людина, особистість. Безумовно, це повинен бути світ доброзичливості і любові, на яких замішане життя. Тому сьогодні стає занадто проблемним організація духовного середовища і духовного простору, оскільки найактивніший процес формування особистості йде в сім’ї, в освітніх навчальних закладах різного рівня.

Духовна культура проявляється в суспільній діяльності особистості, яка виконує функції відтворення. Вчені доводять, що декілька типів відтворення, серед яких найбільш ефективним є інтенсивний тип. Інтенсивне відтворення базується на емоційно-потребнісних та ціннісних орієнтаціях особистості, ідеалах, що дозволяють "опредметити" культурні надбання і збагатити їх шляхом творчої перетворюючої діяльності.

У вихованні духовної культури молоді особливе місце займає мистецтво. У ньому акумульований багатогранний соціокультурний , духовний досвід людства й духовно-творчий потенціал, узагальнене вираження конкретно-історичного характеру світосприйняття й ставлення людини до світу. За Л. С. Виготським взаємодія мистецтв є неперевершеною школою почуттів і створює унікальне художньо-естетичне, духовне середовище занурення особистості в світ істини, добра, краси, викликає стан духовного очищення і сприяє формуванню гуманного світогляду, естетичного сприймання світу, високого рівня духовності. Взаємодія мистецтв створює поетичний образ моралі і сприяє розвитку творчого потенціалу особистості.

Естетичне освоєння світу об’єктивує розкриття особистісних творчих здібностей і можливостей, завдяки яким формується естетичне сприймання, морально-естетичні переживання, уява фантазія, художньо-естетичне бачення, образне мислення тощо. Кожний компонент естетичного відношення – естетичне сприйняття, естетичне почуття, оцінка, судження, смак, ідеал, потреби, творчий потенціал — визначаються інтелектуальною, моральною, емоційною в цілому духовною діяльністю особистості і викликають суттєві зміни в її світогляді, переконаннях, поведінці.

Як свідчить педагогічний досвід формування духовності молоді засобами мистецтва набуває ефективності під час організації й проведення позааудиторної виховної роботи.

Доцільно і вміло організована робота з позааудиторна робота естетичного спрямування має величезний навчально-виховний потенціал. Вона надає можливості для набуття студентською молоддю досвіду спілкування з творами різних видів мистецтв, збагачення естетичних знань і уявлень, формування естетичної свідомості, розвитку особистісних якостей (духовних, комунікативних, пізнавальних, організаторських, креативних). Крім того, естетичне виховання стимулює творчу самореалізацію майбутніх фахівців, пов’язаною зі створенням та примноженням цінностей мистецтва, створює основу для здійснення професійної діяльності з урахуванням вимог естетичної культури суспільства.

Для сучасного етапу виховної роботи у вищих закладах освіти характерна нерівномірність розвитку різних форм естетичного виховання. Так, при достатньо широкому залученні студентів до музичного мистецтва досить обмеженою є кількість драматичних гуртків, літературних об’єднань, кіногуртків та студій образотворчого мистецтва.

Реальна практика організації виховної роботи у вищих навчальних закладах України засвідчила, що естетичне виховання здійснюється засобами мистецтва у рамках художньої самодіяльності та переважно має дозвіллєво-розважальний характер. Проте залишається невикористаним виховний потенціал таких форм як конференції, дискусії культурологічного спрямування (на тему "Людина і Вселенський розум", "Хто Я? Хто МИ", "У пошуках гармонії")., зустрічі з цікавими неординарними людьми, носіями духовності.

Однією з ефективних форм формування духовної культури молоді є концертно-просвітницькі заходи як то лекції-концерти, бесіди, розповіді про музику з ілюстрацією музичних творів і т.п. Як зазначає Кузнецова О. А. лекції-концерти найбільш ефективні й популярні тому, що стильовий монотематизм у цій формі просвітницької роботи дає можливість більш повно осягнути творчість композитора, його світорозуміння, емоційно осягнути образний зміст музичного твору [2]

Зазначимо, що саме слухання й сприйняття музичного твору у супроводі поетичного слова, художнього аналізу твору викликає у слухача естетичні почуття, естетичну насолоду, сприяє породженню думок про єдність та взаємодію всіх багатогранних виявів людського буття, та що найважливіше – духовному очищенню.

Висновки і перспективи подальших досліджень Отже, теоретичний аналіз досліджуваної проблеми довів важливість використання різних видів мистецтв під час організації позааудиторної роботи у вищих навчальних закладах. Ефективність виховання духовності засобами мистецтва забезпечується при цілеспрямованому підборі оптимальних форм та методів позааудиторної роботи естетичного спрямування на засадах єдності художньо-естетичних та загальнолюдських цінностей. Поза увагою науковців залишаються питання обґрунтування педагогічних умов щодо формування духовної культури майбутньої інженерної еліти.


Література
  1. Антоненко Т. Л. Виховання у підлітків культури почуттів засобами мистецтва: .Автореф. дис… канд. пед. наук. – 13.00.01. – Харків, 1994. – 21с.
  2. Кузнецова О. А. Музично-просвітницька і виконавська практика студентв // Слав’янська музика у просвітницькій діяльності педагога: Матеріали ІІІ Міжнародної конференції СПДМ ІХ Ukr. "ЕРТА". – с. 7-13
  3. Шевченко Г.П. Проблеми формування духовної культури молоді засобами мистецтва // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2002: Зб. наук. пр. – Ч. 2. – Харків: "ОВС", 2002. – с.112 – 125


Лук’янченко О. М.

Особливості формування духовної культури студентської молоді в процесі позааудиторної виховної роботи

 В статті розкриті напрями щодо проблеми формування духовної культури, виявлено особливості та оптимальні форми її формування в процесі позааудиторної виховної роботи у вищих навчальних закладах. Розкрита роль мистецтва у формування духовності особистості.


Лукьянченко О. М. 

Особенности формирования духовной культури студенчества в процессе позааудиторной воспитательной работе

В статье раскрыты направления изучения проблемы формирования духовной культуры, определены особенности и оптимальные формы ее формирования в процессе позаадиторной воспитательной работы. Выявлена роль искусства в формировании духовности личности.


O. Lukyanchenko

Peculiarities of Students’ Spiritual Culture Formation in the Process of After-Study Educational Work

The article deals with the directions of investigating the problem of spiritual culture formation. The peculiarities and optimal forms of its formation in the process of after-classes educational work have been defined. The role of art has been revealed in personality’s spirituality formation.


Стаття надійшла до редакції 10.08.2007р.