Geum.ru

Податковий кодекс україни

Вид материалаКодекс

Содержание


Стаття 17. Права платника податків
Невиїзна перевірка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.
Подобный материал:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   92

Стаття 17. Права платника податків


17.1. Платник податків має право:

17.1.1. безоплатно отримувати в органах державної податкової служби та в органах митної служби, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов’язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю;

17.1.2. представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника;

17.1.3. обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат;

17.1.4. користуватися податковими пільгами за наявності підстав у порядку, встановленому цим Кодексом;

17.1.5. одержувати відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит в порядку і на умовах, встановлених цим Кодексом;

17.1.6. бути присутнім під час проведення перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом;

17.1.7. оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз’яснення;

17.1.8. вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків;

17.1.9. на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами;

17.1.10. на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом;

17.1.11. на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку;

17.1.12. за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України, вести облік тимчасових та постійних податкових різниць, та використовувати дані такого обліку для складання декларації з податку на прибуток.

17.2. Платник податку має також інші права, передбачені законом.

Податковий кодекс України значно розширює перелік прав платників податків порівняно із Законом України № 1251-XII «Про систему оподаткування» 25 червня 1991 року, не в повному обсязі відображав увесь комплекс взаємовідносин платників податків з податковими органами. Ст. 17 Податкового кодексу України додатково встановлює такі з них, які сприятимуть створенню партнерських відносин між платниками податків та податковими органами, уникненню можливих конфліктних ситуацій та поліпшенню інформатизації суб’єктів підприємницької діяльності.

У переліку прав, передбачених у Податковому кодексі України, особлива увага приділяється питанням інформаційного обслуговування платників податків. Кожен платник податків має право одержувати безоплатну інформацію про чинні податки, збори та порядок їх обліку, про свої права та обов’язки, а також повноваження контролюючих органів. Такі послуги платникам податків надають управління та відділи по роз’ясненню податкового законодавства. Юридичним особам необхідно звертатися до податкових органів за місцем своєї реєстрації, а фізичним особам – за місцем проживання. Крім усних консультацій, у тому числі наданих через інформаційно-довідкову телефонну службу «007», платники податків мають право одержувати письмові роз’яснення з питань застосування податкового законодавства від органів державної податкової чи митної служби на підставі відправлених на їхню адресу письмових запитів. Платник податку може отримати інформацію і через мережу Інтернет.

Особливої уваги заслуговує право платника податків представляти свої інтереси в органах державної податкової служби безпосередньо або через податкового агента чи уповноваженого представника. У Податковому кодексі ці питання врегульовані ст.ст. 18, 19. Згідно п. 18.1 ст. 18 Податкового кодексу України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Відповідно до п. 19.1 ст. 19 Податкового кодексу України представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.

Платник податку має право самостійно обирати метод ведення обліку доходів і витрат. У податковому обліку застосовується кілька методів: касовий метод, метод нарахувань, метод «першої події».

Касовий метод – це метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов’язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

При використанні методу нарахувань облік доходів і видатків ведеться платником податків, виходячи із часу ним права на ці доходи або визнання за ним цих видатків, незалежно від моменту фактичного одержання ним доходів і проведення розрахунків. Якщо платник одержує доходи або здійснює видатки не в грошовій формі, то момент одержання таких доходів або здійснення видатків визначається в такий же спосіб, як і при визначенні моменту одержання доходів або здійснення видатків у грошовій формі.

Що стосується третього методу, то він фактично являє собою об’єднання кращих сторін касового методу й методу нарахувань. Фактично ж облік доходів і видатків при цьому методі здійснюється після "події, що відбулася раніше", незалежно від часу вступу платника податків у право власності або визнання за ним відповідних видатків.

У Податковому кодексі України змінюється метод визнання доходів та витрат. При розробці та коригуванні нинішньої системи податкового обліку уряд тяжів до застосування методу «першої події» при визначенні доходів та касового методу при визначенні витрат, що максимально розширювало базу оподаткування.

Однак Податковий кодекс України встановив, що при визначенні дати отримання доходів чи здійснення витрат застосовується метод нарахувань, тобто за датою переходу права власності на товар або за датою підписання акта в разі надання послуг - незалежно від фактичного надходження коштів.

Перехід до методу нарахувань при визначені доходів в умовах зростання дебіторської заборгованості і зменшення практики авансування поставок товарів може негативно вплинути на ліквідність підприємств.

База оподаткування буде включати ще не отримані кошти, тобто підприємства платитимуть податок з прибутку, якого ще не існує. Тут багато що буде залежати від затвердженої методики обліку тимчасових та постійних податкових різниць.

Касовий метод у кодексі застосовується рідко. За ним зараховуються цільові трансферти з бюджету та соціальних фондів, штрафи і неустойки від контрагентів чи державних органів влади за компенсацію збитків. За методом першої події визначається дохід від безоплатно отриманих товарів і наданих послуг.

Щодо окремих податків для юридичних та фізичних осіб у коментованому Кодексі передбачено пільги. Порядок встановлення, скасування та використання податкових пільг регулюється ст. 30 Податкового кодексу України. Відповідно до п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України податкові пільги можуть бути встановлені шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.

Таким чином, за наявності відповідних підстав платники податків мають невід’ємне право користуватися податковими пільгами у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Принципово новою нормою у Податковому кодексі України є застосування податкового компромісу. Податковий компроміс – це досягнення згоди між платником податків та органом державної податкової служби щодо обсягів та умов погашення податкового зобов’язання або його частини під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені. Застосування податкового компромісу полягає у наданні відстрочки або розстрочки для сумлінних платників податків, які в силу об’єктивних причин чи форс-мажорних обставин опинились в скрутному фінансовому становищі. Розстроченню та відстроченню податкових зобов’язань присвячено окрему ст. 100 Податкового кодексу України. Також для платників податку на додану вартість передбачене ст. 198 Податкового кодексу України надання податкового кредиту.

Відносно прав платників податків під час здійснення перевірок органами державної податкової служби або опитування щодо правильності нарахування, повноти й своєчасності сплати податків та фінансових санкцій за правопорушення в сфері оподаткування, то платник податків має право бути присутнім під час проведення таких перевірок, ознайомлюватися з актами цих перевірок та одержувати їх копії, давати пояснення щодо обчислення та сплати податків.

Органами державної податкової служби можуть провадитися камеральні, документальні та фактичні. Залежно від періодичності проведення документальні перевірки (планові, позапланові). Планова перевірка являє собою перевірку, здійснювану відповідно до плану діяльності контролюючого органу. Як альтернатива планової податкової перевірки, виступають перевірки, здійснювані контролюючими органами поза зв’язком із затвердженим планом проведення контролюючих дій – позапланові. Також залежно від місця проведення документальні перевірки можуть бути виїзними і невиїзними.

Виїзна перевірка є перевіркою, що здійснюється за місцем перебування платника податків або за місцем розташування об’єкта, стосовно якого проводиться така перевірка, на підставі даних податкових декларацій і існуючих у податкових органах документів і відомостей про діяльність і майно платника податків і зборів, а також отриманих у нього документів і відомостей.

Невиїзна перевірка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Виходячи з цього, органи державної податкової служби України мають проводити три види податкових перевірок: камеральні, документальні, фактичні. Різновидами документальних перевірок визначаються планові або позапланові, виїзні або невиїзні.

Камеральну перевірку законодавець пов’язує з двома принциповими ознаками: проведення її у приміщенні органу державної податкової служби та наявність як підстав даних, що містяться в податкових деклараціях (розрахунках) платника податку.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Фактична перевірка зумовлює використання контролюючими органами специфічних прийомів і способів, що дозволяють встановити фактичні дані щодо кількісних та які­сних показників об’єктів оподаткування, їх відповідності да­ним податкового обліку. Вона характеризується деякими особливостями:

– здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності або розташування об’єктів права власності такого платника;

– проводиться щодо дотримання суб’єктами господарювання порядку здійснення вичерпного переліку видів діяльності та операцій;

– до таких видів діяльності відносяться: розрахункові операції, касові операції, наявність ліцензій, патентів, свідоцтв щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин, здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Платнику податків необхідно також знати, що право посадових осіб органів державної податкової служби на проведення як планових, так і позапланових перевірок підтверджується відповідним посвідченням за підписом керівника податкового органу або його заступника.

Що стосується актів перевірок, то платник податків зобов’язаний їх підписувати, а у разі незгоди з ними має право подавати письмові мотивування таких незгод (письмово засвідчити свою відмову від підписання акту з викладенням її причин).

Крім того, у Податковому кодексі України за платниками податків не лише збереглося, але й доповнилося по суті свого змісту право оскаржувати в установленому законом порядку рішення та дії (бездіяльність) органів державної податкової служби. Ст. 56 Податкового кодексу України передбачено більш справедливу апеляційну процедуру, протягом якої не застосовуються нарахування пені та штрафних санкцій.

Необхідно підкреслити, що новизною та однією із переваг Податкового кодексу України є те, що у ст.ст. 54, 55 чітко визначено порядок узгодження податкового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом, а також новий механізм подання платником податків скарг та їх розгляду органами державної податкової служби.

До переліку обов’язків контролюючих органів, передбаченого у Податковому кодексі України, входить дотримування податкової таємниці та порядку зберігання інформації про платників податків. Відповідно до цього платники податків мають право вимагати від органів державної податкової служби та їх посадових осіб додержання податкової таємниці та конфіденційної інформації.

Конфіденційною податковою інформацією є інформація обмеженого доступу, яка перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні органів державної податкової служби, крім інформації, що становить державну таємницю. До конфіденційної податкової інформації, зокрема, належить інформація про платників податків – фізичних та юридичних осіб, отримана органами державної податкової служби у зв’язку з виконанням покладених на них функцій, крім інформації про невиконання ними податкових зобов’язань та вчинення інших правопорушень у сфері оподаткування.

Органи державної податкової служби мають право надавати інформацію про платників податків у порядку та у випадках, передбачених законом, а також за згодою платників податків.

У випадках, передбачених Податковим кодексом України, платник податків має право на своєчасне повернення або залік сум надміру сплачених або стягнених податків. Умови повернення помилково та/або надмірно сплачених грошових зобов’язань передбачені ст. 43 Податкового кодексу України.

Так, суми податків і фінансових санкцій, що надміру надійшли до бюджетів внаслідок їх неправильного обчислення або сплати, підлягають заліку в рахунок платежів майбутніх періодів або поверненню платникам податків (крім випадків наявності у таких платників податкової заборгованості). У разі наявності у платників податків податкової заборгованості залік або повернення надміру сплачених податків провадяться лише після повного погашення такої заборгованості.

Підставою для проведення заліку або повернення сум податків є письмова заява платника податків та висновок податкового органу про наявність суми переплати за видами податків. Слід підкреслити, що у Податковому кодексі України окремо визначено порядок заліку або повернення сум податків, які надміру надійшли до бюджетів з вини платників податків та з вини органів державної податкової служби.

У Податковому кодексі України передбачено адекватну відповідальність за порушення податкового законодавства. Так, наприклад, п. 94.13 ст. 94 Податкового кодексу України містить припис, що платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди, завданих органом державної податкової служби внаслідок неправомірного застосування арешту майна такого платника податків, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених органам державної податкової служби, згідно із законом. Рішення про таке відшкодування приймається судом. Тому платники податків мають право вимагати від посадових осіб органів державної податкової служби під час здійснення ними дій щодо платника податків додержання вимог Податкового кодексу України та міжнародних договорів України.

Податковим кодексом України запроваджується ведення обліку та звітності суб’єктами господарювання через запровадження подання ними до податкових органів даних стосовно тимчасових та постійних податкових різниць.

Ураховуючи необхідність адаптаційного періоду для переходу на ведення обліку тимчасових та постійних податкових різниць платників податку на прибуток, для підготовки та затвердження методики бухгалтерського обліку податкових різниць, ознайомлення з нею платників податку, було перенесено запровадження ведення такого обліку на 2012 рік.

Відповідно до п. 1 підрозд. 4 розд. ХХ Податкового кодексу України Методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», публікується до 1 квітня 2011 року та набуває чинності з 1 січня 2012 року. Суб’єкти господарювання – платники податку на прибуток подають  фінансову звітність з урахуванням податкових різниць починаючи зі звітних періодів 2012 року.

Крім зазначених вище, платники податків мають також інші права, визначені у положеннях Податкового кодексу України щодо окремих податків. Наприклад, право платників податку на прибуток, що мають філії (відділення), сплачувати консолідований податок (п. 152.4 ст. 152), право суб’єктів малого бізнесу застосовувати спеціальну систему оподаткування, обліку та звітності, право сільськогосподарських підприємств сплачувати фіксований сільськогосподарський податок та багато інших.