Geum.ru

Податковий кодекс україни

Вид материалаКодекс

Содержание


Стаття 15. Платники податків
За критерієм місця
Подобный материал:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   92

Стаття 15. Платники податків


15.1. Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

15.2. Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Платниками податків є суб’єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об’єкта оподаткування покладено певний комплекс податкових обов’язків і прав, установлених законодавством.

Платникам податків властиві такі ознаки:
  1. Платники податків є суб’єктами податкових правовідносин. Традиційно платниками податків виступають фізичні та юридичні особи, перелік яких визначено цивільним законодавством. Разом з тим, є категорії платників податків, що передбачені винятково податковим законодавством. До них належать консолідована група платників податків, юридичні та фізичні особи, які діють у складі групи, що не має статусу юридичної особи.
  2. Платники податків є зобов’язаними суб’єктами. На правовий статус платників податків впливає метод фінансово-правового регулювання. Державне управління в сфері формування доходної частини бюджету об’єктивно зумовлено необхідністю підпорядкування суб’єктів, за рахунок коштів яких і формується ця частина бюджету. Саме тому правове регулювання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямовано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо безумовно зобов’язаних суб’єктів. У зв’язку з цим у правовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс податкових обов’язків щодо податкових прав, які є похідними від обов’язків.
  3. Платники податків – це суб’єкти, які сплачують податки за рахунок коштів, що їм належать. Хто безпосередньо сплачує податок – другорядне питання: це може бути особисто платник податків, його представник або податковий агент.

Різноманіття платників податків зумовлює потребу їх класифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення як для теорії податкового права, так і для податкового законодавства. По-перше, вона дає вичерпне уявлення про всі різновиди платників податків, і, по-друге, така класифікація закладає основи правового статусу того чи іншого платника податків.

Платників податків можна класифікувати за такими підставами:

І. Залежно від способу організації господарської діяльності:

1) фізичні особи;

2) юридичні особи;

3) іноземні юридичні особи; постійні представництва іноземних юридичних осіб;

4) юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (іноземні і/чи національні юридичні та фізичні особи, що діють в Україні на правах партнерів у складі групи, яка не є юридичною особою, на підставі договору про спільну діяльність);

5) відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;

6) консолідована група платників податків.

ІІ. Залежно від розмірів сукупного валового доходу:
  1. великий платник податків – це особа (юридичний, відособлений підрозділ без статусу юридичної особи, постійне представництво іноземної юридичної особи), сукупний валовий доход якої становить від 4 до 20 млн. грн.;
  2. середній платник податків – це особа (всі платники, перераховані в першій групі), обсяг сукупного валового доходу якої становить до 4 млн. грн. У встановлених законодавством випадках ці суб’єкти можуть виступати малими платниками податків;

І ІІ. Залежно від критерію юридичного та фактичного обов’язку сплати податку:
  1. юридичний платник податків;
  2. фактичний платник податків.

Цей критерій має місце при непрямому оподатковуванні. Наприклад, при податку на додану вартість кошти в бюджет перераховує суб’єкт, який реалізував товар (роботу, послугу), тобто юридичний платник податків, але за рахунок коштів, отриманих від покупця (користувача, кінцевого споживача), який є фактичним платником податків. Отже, юридичний платник податку – це суб’єкт, який формально зобов’язаний перерахувати податок у бюджет.

Фактичний платник податків – це суб’єкт, що реально зобов’язаний надати грошові кошти в процесі придбання товару (роботи, послуги). До моменту сплати непрямого податку фактичний платник податків виступає носієм податку.

Більше відповідає змісту визначення платника податків саме юридичний платник, оскільки відповідальність за неперерахування, несплату податку лежить тільки на ньому. Податковий кодекс України в цьому разі визначає платником тільки одного суб’єкта.

ІV. Залежно від податкової юрисдикції держави:
  1. резиденти – особи, які мають місце постійного проживання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);
  2. нерезиденти – особи, які не мають місця постійного знаходження в державі і в яких оподатковуванню підлягають лише доходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність).

При визначенні податкового статусу конкретного платника враховуються два критерії: резидентство й територіальність. Різне об’єднання цих критеріїв породжує неоднаковий податковий режим і часто є основою проблеми подвійного оподаткування. Деякі країни за основу беруть критерій резидентства (Велика Британія, США, Росія, Україна); інші − переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, держави Латинської Америки).

Принцип територіальності визначає національну залежність джерела доходу.

При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від податків у даній країні.
  1. Податкове резидентство. Розмежування фізичних осіб на резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів: 1) постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій – 183 календарних дні); 2) джерела отриманих доходів; 3) межі податкової відповідальності (обов’язку): повної або обмеженої. У законодавстві України, як і в законодавствах багатьох держав, як кількісний критерій резидентства виділяється 183 календарних дні (цілісно або сумарно) протягом року. Цей так званий тест фізичної присутності встановлюється щорічно й діє у межах календарного року. Деякі країни періодом для визначення резидентства вважають не календарний, а податковий рік, що може й не збігатися з календарним. Податковими резидентами України визнаються фізичні особи, які фактично перебували на території України не менше 183 днів (цілісно або сумарно) у будь-якому послідовному дванадцятимісячному строку, що починається або закінчується в податковому періоді. Фізичними особами-резидентами є громадяни України, іноземці, які одержали посвідку на постійне проживання в Україні (на строк дії такої посвідки), іноземці, щодо яких роботодавцем отримано дозвіл на використання праці іноземця в Україні (на строк дії такого дозволу), а також іноземці, які перебувають в Україні не менше 183 днів протягом періоду або періодів поточного та/або попереднього календарних років (включаючи день приїзду та від’їзду), для яких порядок підтвердження статусу резидента визначається Кабінетом Міністрів України. Днем перебування в Україні є будь-який календарний день, у який фізична особа фактично перебувала на території України, незалежно від тривалості цього перебування. Час фактичного перебування на території України включає час безпосереднього перебування фізичної особи на території України, а також час, на який ця особа виїхала за межі території України спеціально на лікування, відпочинок, навчання, у відрядження. Податковими нерезидентами України визнаються фізичні особи, які не є податковими резидентами України.
  2. Наявність у власності майна, що підлягає оподаткуванню.
  3. Здійснення операцій або дій, що підлягають оподаткуванню.
  4. Участь у відносинах, однією з умов яких є сплата мита або зборів.

При характеристиці фізичних осіб як платників податків навряд чи має сенс наголошувати на диференціації осіб за віком. Законодавство не робить принципового розмежування за даним критерієм (швидше за все, тільки побічно – при характеристиці доходів, отриманих від різних видів діяльності, здійснення якої потребує досягнення певного віку). Податки на доходи неповнолітніх сплачують батьки (опікуни або піклувальники) у порядку, встановленому Законом. Національним законодавством може бути встановлено додаткові ознаки фізичних осіб-платників податків та/або інший їх набір, послідовність, оцінка.

Платниками податків і зборів з юридичних осіб є: 1) українські підприємства й організації, місцем діяльності яких є Україна або органи управління яких перебувають в Україні; 2) іноземні підприємства й організації. Платниками податку визнаються фізичні особи (резиденти й нерезиденти України), юридичні особи (резиденти й нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування, згідно з Податковим кодексом України або податковими законами, та на яких покладено обов’язок із сплати податків і зборів згідно з Податковим кодексом України. В основі виникнення податкових обов’язків у подібних платників, визначення їх розмірів і особливостей лежить диференціація юридичних осіб на резидентів і нерезидентів з метою оподаткування.

Згідно із ст. 14 Податкового кодексу України нерезидентами вважаються іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні. Нерезидентами, у свою чергу, виступають юридичні особи й суб’єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва та ін.), з місцезнаходженням за межами України, створені і здійснюючі свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави. Нерезидентами також є розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи й інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї й імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

При визначенні резидентства юридичних осіб – платників податків використовуються кілька підстав.
  1. Місце реєстрації. Підприємство вважається резидентом, якщо воно засновано в державі для здійснення на його території діяльності у формі певної організаційної структури. Усі підприємства в Україні є резидентами, якщо вони зареєстровані тут, незалежно від місця здійснення діяльності.
  2. Місцем управління підприємством вважається місце здійснення повноважень вищим органом управління (відповідно до уставу або установчих документів). Якщо управління підприємством здійснюється фізичною особою, що є власником цього підприємства, то місцем управління вважається місце проживання власника. При відсутності вищого органа управління місцем управління вважається місце здійснення повноважень виконавчим органом підприємства.
  3. За критерієм місця діяльності виділяється як резидент особа, що здійснює основний обсяг операцій на території країни.

Філії і представництва юридичних осіб розглядаються податковим законодавством як самостійні платники податків тільки в тому випадку, якщо на них покладений обов’язок сплачувати конкретні податки. У цілому філії й інші відокремлені підрозділи юридичних осіб платниками податків не є.

Наведена класифікація платників податків є загальною, тобто поширюється на всі їх види. У свою чергу, кожну окрему групу платників податків можна класифікувати за своїми специфічними підставами.