Податковий кодекс україни

Вид материала

Кодекс

Содержание Стаття 11. Спеціальні податкові режими Стаття 12. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних та міських рад що 1) перелік загальнодержавних податків та зборів 3) перелік платників податку та об’єкт оподаткування щодо загальнодержавних податків та зборів На реалізацію цього повноваження пунктом 12.2 ст. 12 Податкового кодексу України встановлено, що до повноважень Верховної Ради А Відповідно до пункту 12.4 ст. 12 Податкового кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та з 2) визначення переліку податкових агентів туристичного збору згідно із п. 268.5 ст. 268 Податкового кодексу України Виділяють кілька видів подвійного оподаткування, серед яких найбільш поширені Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини, можна об’єднати в три групи. Перша частина складається, як правило, з двох статей, що визначають коло осіб, охоплюваних угодою, і податки, про які йдеться в Угода між Україною і Республікою Таджикистан про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилення від сплати податків Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження п Конвенція між Урядом України і Урядом Швеції про уникнення подвійного оподаткування доходів та попередження податкових ухилень 1 Угода між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування дохо

Подобный материал:

• Закону України "Податковий Кодекс України", 88.45kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 568.32kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 172.07kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 5240.64kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 20.22kb.
• Верховною Радою України 02. 12. 2010 р прийнято Податковий кодекс, 25.5kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 106.68kb.
• Податковий кодекс україни, 15353.9kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 2544.98kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 2544.98kb.

Стаття 11. Спеціальні податкові режими

11.1. Спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом.

11.2. Спеціальний податковий режим - система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб’єктів.

11.3. Спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.

11.4. Не визнаються спеціальними режимами податкові режими, не визначені такими цим Кодексом.

Спеціальні податкові режими – це система заходів, які передбачають особливий порядок обчислення та сплати податків та зборів у відповідний податковий період, який застосовується у випадках та порядку, визначеному податковим законодавством. Спеціальні податкові режими передбачають особливий порядок визначення елементів правового механізму податку, спеціальний режим застосування податкових пільг, аж до звільнення від сплати окремих податків та зборів. Вичерпний перелік спеціальних податкових режимів закріплено Розділом ХІV «Спеціальні податкові режими» Податкового кодексу України: фіксований сільськогосподарський податок, збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками, збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Якщо виходити із буквального тлумачення п.п. 11.1 та 11.4 спеціальні режими встановлюються виключно Податковим кодексом України, а будь-які інші податкові режими не визнаються спеціальними. Отже, спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва не визнається у якості спеціального податкового режиму. Особливої гостроти набуває це питання у сфері обліку та звітності. Оскільки крім цього підрозділом 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України вказано, що в разі, якщо законодавчими актами передбачені інші правила справляння податків, зборів, що регулюються Податковим кодексом України, застосовуються правила Податкового кодексу України. Таким чином загальні норми звітності та декларування можуть бути застосовані до платників єдиного податку попри спеціальні норми звітності. Проблемним залишається питання – чи може застосовуватись фіксований податок на ринках. З одного боку, у підрозділі 8 розділу XX «Перехідні положення» залишили чинними відповідні абзаци ст. 14 розд. IV Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року, якими встановлено правила застосування фіксованого податку. З іншого боку, у цих абзацах визначено умови застосування фіксованого податку, і одна з них така - громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником ринкового збору згідно з законодавством. У цей же час Ринковий збір скасований у Податковому кодексі України вже з 1-го січня 2011 року. Проблемним є також звільнення платників єдиного та фіксованого податків від застосування касових апаратів тощо.

Стаття 12. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних та міських рад щодо податків та зборів

12.1. Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає:

12.1.1. перелік загальнодержавних податків та зборів;

12.1.2. перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад;

12.1.3. положення, визначені в пунктах 7.1, 7.2 статті 7 цього Кодексу щодо загальнодержавних податків та зборів;

12.1.4. положення, визначені в пунктах 7.1, 7.2 статті 7 цього Кодексу щодо місцевих податків та зборів.

12.2. До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим належать:

12.2.1. установлення на території Автономної Республіки Крим загальнодержавного збору, зазначеного у підпункті 9.1.9 пункту 9.1 статті 9 цього Кодексу (крім плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення), у межах його граничних ставок, визначених цим Кодексом;

12.2.2. зміна розміру ставок збору, передбаченого підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 цієї статті, у межах його граничних ставок, визначених цим Кодексом, у порядку, встановленому цим Кодексом;

12.2.3. визначення розміру і надання додаткових податкових пільг у межах сум, що надходять до бюджету Автономної Республіки Крим відповідно до статті 69 Бюджетного кодексу України.

12.3. Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

12.3.1. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

12.3.2. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

12.3.3. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до органу державної податкової служби, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

12.3.4. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

12.3.5. У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів.

12.3.6. Центральний орган державної податкової служби затверджує форми податкових декларацій (розрахунків) з місцевих податків та зборів згідно з порядком, встановленим цим Кодексом, а у разі потреби надає методичні рекомендації щодо їх заповнення.

12.3.7. Не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.

12.4. До повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належать:

12.4.1. встановлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених законодавчими актами;

12.4.2. визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу;

12.4.3. до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов’язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

12.5. Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Відносини між органами влади при розподілі компетенції щодо податкового регулювання змінюється залежно від державного устрою, специфіки адміністративно-територіального поділу країни, усталеної законодавчої практики і відповідних політичних традицій (якщо такі є). У цілому можна виділити два типи подібних відносин: 1. Перший тип. Центральний орган влади впливає на сферу податкової ініціативи. Такі відносини характерні для США, де Конгресу разом з адміністрацією приділяється вирішальна роль у прямому оподаткуванні юридичних і фізичних осіб. Так, федеральна влада визначає ставки прямих податків з населення і юридичних осіб, які надходять у федеральний бюджет. Місцева влада при цьому підбудовується під податкову політику, хоча й може самостійно змінювати податкові ставки. 2. Другий тип характеризується участю на паях органів влади, при якому частка кожного рівня влади в податках визначається їх компетенцією. Подібні відносини характерні для багатьох європейських країн. У бюджетній системі ФРН частина федерального бюджету в податках з доходів господарських організацій корпоративного типу становить 42,5 %; бюджету землі – 42,5 %; місцевого бюджету – 15 %. У першому випадку воля місцевих органів у сфері податкової політики варіює у певних межах, однак це ж призводить і до певної нестабільності податкової бази й відповідно до нестабільності надходжень у дохідну частину бюджету. У другому випадку стабільність податкових надходжень сполучається з обмеженням самостійної податкової політики регіонів. Імовірно, цілком закономірним є компроміс, змішаний варіант цих двох типів, що відображає специфіку бюджетної й податкової системи держави.

Податок – вид платежу, закріплений актом органу державної влади. Податкове регулювання здійснюється насамперед на основі права (компетенції) державного органу влади встановлювати податки й стягувати їх.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України, оскільки згідно ст. 75 Основного Закону єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Однак, з огляду на безумовний пріоритет компетенції Верховної Ради України щодо встановлення системи оподаткування, а також встановлення конкретних податків і зборів, слід мати на увазі, що вона може встановлювати законом тільки перелік або основні елементи податкового механізму конкретних податків і зборів, делегуючи при цьому повноваження щодо введення податку чи збору іншим органам.

Сутність такого регулювання пов’язана з тим, що податок є насамперед атрибутом держави, об’єктивно властивим йому. Інтереси суспільства можуть і повинні враховуватися, але не знаходитись в основі формування системи оподаткування. Право парламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на сплату цього податку. Однак це не означає колективної згоди усіх, об’єктивованої у певному юридичному рішенні. Так, у багатьох країнах світу існують конституційні заборони на вирішення питань про оподаткування шляхом плебісциту (референдуму). Так, наприклад, згідно ч. 2 ст. 75 Конституції Італії, питання про податки й бюджет виключаються із законів, що регулюють механізм референдуму. Майже аналогічним чином вирішується це питання і в Україні. Закріплюючи особливу компетенцію саме за Верховною Радою України як єдиного органу законодавчої влади в Україні при встановленні податків та зборів, ст. 74 Конституції України містить чітку заборону проведення референдумів щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Пункт 12.1 ст. 12 Податкового кодексу України деталізує повноваження Верховної Ради України щодо встановлення податків та зборів. Відповідно до його норм, Верховна Рада України визначає:

1) перелік загальнодержавних податків та зборів;

2) перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад;

3) перелік платників податку та об’єкт оподаткування щодо загальнодержавних податків та зборів;

4) перелік платників податку та об’єкт оподаткування щодо місцевих податків та зборів.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конституції Автономної Республіки Крим 1998 року, затвердженої Законом України № 350-XIV від 23 грудня 1998 року, віданню Автономної Республіки Крим, зокрема, підлягає:

а) за погодженням з Кабінетом Міністрів України участь в регулюванні мита та податків на імпортні товари, які завозяться в Автономну Республіку Крим, з метою захисту власного товаровиробника та власного ринку;

б) зарахування відповідно до Конституції України і законів України до бюджету Автономної Республіки Крим податків та зборів, які збираються на території АР Крим, за винятком місцевих, з подальшою передачею до Державного бюджету України коштів для загальнодержавних витрат;

в) згідно із законодавством України проведення експериментів у сфері оподаткування, встановлення місцевих податків та борів, а також патентування окремих видів діяльності, здійснення інших, передбачених законами України, повноважень у сфері оподаткування.

Нормою цієї ж статті Конституції АРК визначається, що фінансова самостійність Автономної Республіки Крим гарантується закріпленням законами України за доходною частиною бюджету АРК на стабільній основі загальнодержавних податків і зборів, які зараховуються в повному обсязі до бюджету АРК.

При цьому відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 26 Конституції АРК встановлення податків і пільг щодо оподаткування згідно з законами України відноситься до компетенції Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

На реалізацію цього повноваження пунктом 12.2 ст. 12 Податкового кодексу України встановлено, що до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим належать:

1) установлення на території Автономної Республіки Крим плати за користування надрами (крім плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення), у межах її граничних ставок, визначених Податковим кодексом України;

2) зміна розміру ставок плати за користування надрами у межах її граничних ставок, визначених Податковим кодексом України, у порядку, встановленому Податковим кодексом України;

3) визначення розміру і надання додаткових податкових пільг у межах сум, що надходять до бюджету Автономної Республіки Крим відповідно до статті 69 Бюджетного кодексу України (доходи бюджету АРК, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, тобто спрямовуються на покриття витрат по реалізації власних повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, визначених Конституцією АРК).

Відповідно до п.п. 24, 27 ч. 1 ст. 26 Закону України № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року (з подальшими змінами та доповненнями) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України та прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а також земельному податку. Пп. 7 п. «а» ст. 27 Закону «Про місцеве самоврядування» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо укладення з юридичними і фізичними особами договорів на справляння місцевих зборів, обов'язковість укладення яких установлена чинним законодавством.

Відповідно до пункту 12.4 ст. 12 Податкового кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належать:

1) встановлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених законодавчими актами;

2) визначення переліку податкових агентів туристичного збору згідно із п. 268.5 ст. 268 Податкового кодексу України;

3) до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов’язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Слід зауважити, що обсяг фактичних повноважень сільських, селищних, міських рад в сфері оподаткування, необхідно зазначити суттєво звузився із прийняттям Податкового кодексу України, а аналіз п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України дає всі підстави стверджувати, що попри закріплення за сільськими, селищними, міськими радами формального права приймати рішення про встановлення місцевих податків та зборів «в межах своїх повноважень», яке має здійснюватися у порядку, визначеному Податковим кодексом України, можна констатувати, що «межі їх повноважень» майже не дають їм реальної можливості встановлювати нові податки і збори, окрім тих, які вже передбачені Податковим кодексом України, оскільки право приймати рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене пп. 12.4.3 ст. 12 Податкового кодексу України, фактично нівелюється п. 10.5 ст. 10 Податкового кодексу України, яким визначається, що установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, забороняється.


Стаття 13. Усунення подвійного оподаткування

13.1. Доходи, отримані резидентом України (крім фізичних осіб) з джерел за межами України, враховуються під час визначення його об’єкта та/або бази оподаткування у повному обсязі.

13.2. При визначенні об’єкта та/або бази оподаткування витрати, здійснені резидентом України (крім фізичних осіб) у зв’язку з отриманням доходів з джерел походження за межами України, враховуються у порядку і розмірах, встановлених цим Кодексом.

13.3. Доходи, отримані фізичною особою - резидентом з джерел походження за межами України, включаються до складу загального річного оподаткованого доходу, крім доходів, що не підлягають оподаткуванню в Україні відповідно до положень цього Кодексу чи міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

13.4. Суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими цим Кодексом.

13.5. Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов’язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об’єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

Поняття «подвійне оподаткування» означає оподаткування одного податкового об’єкта в окремого платника тим самим (або аналогічними) податком за той самий відрізок часу (найчастіше податковий період). Проблема подвійного оподаткування перебуває на своєрідному стику категорій об’єкта оподаткування й платника податку. З одного боку, виникає досить складна ситуація при визначенні бази оподаткування, оскільки її досить складом виокремити при різноманітті доходів за межами держави й у її межах. З іншого боку, умовний поділ платників податків на резидентів і нерезидентів вимагає адекватної системи обліку доходів і відповідно податкових вилучень. Сума доходу, отримана за кордоном, зараховується у загальну суму доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні й ураховується при визначенні розміру податку, який має скласти платник в Україні. Це зрозуміло. Однак при цьому розмір зарахованих сум не може перевищувати суму податку, що підлягає сплаті в Україні. У такому випадку обов’язково письмове підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави про факт сплати податку й наявності міжнародних договорів про усунення подвійного оподаткування.

Виділяють кілька видів подвійного оподаткування, серед яких найбільш поширені:

1. Внутрішнє – подвійне оподаткування в країнах, де той самий податок стягується на рівні різних адміністративно-територіальних одиниць. Воно може бути – вертикальне – сплата однакового податку на місцевому і державному рівнях (у Швеції, наприклад, сплачують місцевий і державний прибутковий податки); – горизонтальне – оподаткування на одному адміністративному рівні за рахунок розбіжностей у визначенні об’єкта оподаткування (у США при сплаті прибуткового податку в деяких штатах вважаються доходом тільки доходи громадян, отримані в межах цього штату; в інших – тільки доходи, отримані за межами штату; у третіх – усі види доходів).

2. Зовнішнє (міжнародне) – оподаткування, за якого зіштовхуються національні законодавства у визначенні об’єкта оподаткування чи платника, розглядаючи його як зобов’язану особу за аналогією з законодавством іншої держави.

Усунення подвійного оподаткування може здійснюватися односторонньо (зміною національного податкового законодавства) та двосторонньо чи багатосторонньо (на основі міжнародних угод). Для усунення подвійного оподаткування використовуються кілька методів:

1. Відрахування – обидві договірні країни оподатковують дохід податком, але за умови вирівнювання до рівня податку в країні з меншим розміром податку. 2. Звільнення – означає право на оподаткування певного виду доходу, що належить одній з договірних сторін. При цьому перераховуються доходи, оподатковувані в одній країні й звільняють від оподаткування в іншій. 3. Кредит (зовнішній податковий кредит) – залік сплачених податків за кордоном у рахунок внутрішніх податкових зобов’язань. 4. Знижка – розглядається податок, сплачений за кордоном, як видатки, на які зменшується сума доходів, що підлягають оподаткуванню. Кредит і знижка досить схожі, хоча між ними існує принципове розходження: кредит зменшує розмір податку, а знижка зменшує об’єкт оподаткування.

Міжнародний договір є найважливішим джерелом міжнародного податкового права. З одного боку, воно регулюється міжнародним правом, з іншого – після його інкорпорації в національне законодавство стає елементом внутрішньодержавного податкового законодавства.

За юридичною чинністю міжнародні податкові угоди бувають двох видів: 1) ті, що мають більшу юридичну чинність порівняно з національними податковими законами. Така ситуація склалася в Україні, Російській Федерації, де міжнародні договори мають більшу юридичну силу, ніж національні закони, незалежно від того – раніше або пізніше вони були прийняті; 2) ті, що мають рівну юридичну чинність (США, Велика Британія).

Це породжує масу протиріч, в основі яких лежить зіткнення окремих положень, рівних за чинністю національним і міжнародним нормам, хоча після затвердження міжнародного договору він перетворюється в акт, рівний національному, і мало чим відрізняється від прийнятого національного Закону. При зіткненні норм національних і міжнародних податкових джерел за основу береться положення ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, яке встановлює, що сторона не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання положень міжнародного договору. Найважливішою рисою загальних податкових угод є встановлення ними співробітництва з податкових питань між владою обох країн. Таке співробітництво включає можливість вирішення спірних питань, які стосуються подвійного оподаткування й застосування податкових законів, а також обміну інформацією з метою боротьби з ухиленням від податків. Іншою важливою рисою загальних податкових угод є закріплення ними взаємного зобов’язання не застосовувати дискримінаційного оподаткування відносно громадян і резидентів іншої країни. Це зобов’язання стосується будь-яких податків, а не тільки тих, що регулюються даною угодою, і тому є винятково важливою умовою, що забезпечує виконання інших економічних угод і домовленостей, спрямованих на забезпечення свободи торгівлі й переміщення капіталів. З цього випливає ще одна важлива риса загальних податкових угод: їх дія не однакова для податкових органів договірних держав і для платників податків. Останні не зобов’язані користуватися положеннями податкових угод, оскільки для поширення на них цих положень у кожному випадку від платника податків потрібна заява. Податкові органи, навпаки, зобов’язані завжди віддавати перевагу податковим угодам, якщо вони не відповідають нормам національного законодавства.

Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини, можна об’єднати в три групи.

1. Умовно податкові – угоди, в яких питання оподаткування регулюються поряд з іншими, які не входять до предмету податкового чи фінансового права.
   
2. Загальноподаткові – угоди, присвячені загальним, основним проблемам оподаткування між договірними країнами (угоди про усунення подвійного оподаткування).
   
3. Обмежено-податкові – угоди, що обумовлюють застосування механізму оподаткування щодо конкретного виду податку, платника чи об’єкта оподаткування.
   

Завдання податкових угод (усунення подвійного оподаткування і механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації) реалізуються при розгляді чотирьох груп проблем:

а) сфери застосування договору;

б) закріплення конкретних видів податків за державами;

в) усунення подвійного оподаткування і механізму, що його забезпечує;

г) поведінка договірних сторін.

Загальна податкова угода про усунення подвійного оподаткування доходів і капіталу (майна) звичайно складається з трьох частин: у першій встановлюється сфера дії угоди, у другий визначаються податкові режими, у третій передбачаються методи і порядок виконання угоди.

Перша частина складається, як правило, з двох статей, що визначають коло осіб, охоплюваних угодою, і податки, про які йдеться в угоді.

До другої частини включено статті, що регулюють межі юрисдикції кожної країни з обкладання конкретних видів доходів і капіталу (майна). Ці статті можна умовно поділити на три групи: статті, що стосуються доходів від «активної» діяльності (тобто пов’язаної з присутністю на території іншої держави); статті, що регулюють режим обкладання «пасивних» доходів; статті про оподаткування капіталу (майна). Крім того, сюди ж включено статті, що дають визначення деяких термінів, що вживаються в угоді.

У третій частині згруповано статті, які визначають порядок відносин і співробітництва між компетентними органами з виконання угоди, а також дуже важливі статті про погоджений між сторонами метод усунення подвійного оподаткування і статті про вступ у силу і припиненні дії угоди.

До чинних угод щодо усунення подвійного оподаткування відноситься 63 міжнародних договори (включаючи ті, що були укладені з СРСР, по яких Україна є правонаступницею:

1. Конвенція між Урядом України і Урядом Держави Ізраїль про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал 2003 року.
   
2. Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Словенія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал 2003 року.
   
3. Конвенція між Урядом України і Урядом Королівства Таїланд про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи 2004 року.
   
4. Угода між Урядом України і Урядом Сирійської Арабської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи 2003 року.
   
5. Конвенція між Кабінетом Міністрів України і Урядом Південно-Африканської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи 2003 року.
   
6. Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Куба про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та на майно 2003 року.
   
7. Угода між Урядом України і Урядом Об'єднаних Арабських Еміратів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал 2003 року.
   
8. Конвенція між Україною і Ліванською Республікою про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на капітал 2002 року.
   
9. Угода між Урядом України і Урядом Держави Кувейт про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал 2003 року.
   
10. Конвенція між Кабінетом Міністрів України і Урядом Алжирської Народної Демократичної Республіки про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень 2002 року.
    
11. Конвенція між Україною і Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи 2008 року.
    
12. Угода між Україною і Республікою Таджикистан про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилення від сплати податків на доходи і капітал 2002 року.
    
13. Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Монголії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал 2002 року.
    
14. Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Македонія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на капітал 1998 року.
    
15. Конвенція між Кабінетом Міністрів України і Союзним Урядом Союзної Республіки Югославія про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і капітал 2001 року (є чинною щодо Сербії та Чорногорії).
    
16. Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Індія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал 1999 року.
    
17. Конвенція між Урядом України і Урядом Італійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу та попередження податкових ухилень 1997 року.
    
18. Конвенція між Урядом України і Урядом Грецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно 2000 року.
    
19. Конвенція між Урядом України і Урядом Грузії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно 1997 року.
    
20. Конвенція між Урядом України і Урядом Чеської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно 1997 року.
    
21. Угода між Урядом України і Урядом Республіки Сінгапур про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи 2007 року.
    
22. Конвенція між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Іспанії про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна 1985 року.
    
23. Конвенція між Урядом СРСР та Урядом Японії про уникнення подвійного оподаткування щодо податків на прибутки 1986 року.
    
24. Конвенція між Урядом України і Урядом Французької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно 1997 року.
    
25. Угода між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Малайзії про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на прибутки 1987 року та Протокол до Угоди між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Малайзії про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на прибутки 1987 року.
    
26. Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень 1993 року.
    
27. Конвенція між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна 1993 року.
    
28. Угода між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухилення від сплати податків стосовно податків на доходи і майно 1993 року.
    
29. Конвенція між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал 1994 року.
    
30. Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Фінляндія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно 1994 року.
    
31. Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків 1995 року.
    
32. Угода між Україною і Республікою Узбекистан про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна 1994 року.
    
33. Конвенція між Україною і Угорською Республікою про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень 1995 року.
    
34. Конвенція між Урядом України і Урядом Ісламської Республіки Пакистан про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи 2008 року.
    
35. Конвенція між Урядом України і Урядом Королівства Марокко про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи 2007 року.
    
36. Угода між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно 1995 року.
    
37. Конвенція між Урядом України і Урядом Йорданського Хашимітського Королівства про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал 2005 року.
    
38. Конвенція між Урядом України і Урядом Швеції про уникнення подвійного оподаткування доходів та попередження податкових ухилень 1995 року.
    
39. Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень 1995 року.
    
40. Конвенція між Україною і Королівством Нідерландів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно 1995 року.
    
41. Конвенція між Урядом України і Урядом Ісландської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал 2006 року.
    
42. Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Болгарія про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень 1995 року.
    
43. Конвенція між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно 1995 року.
    
44. Угода між Урядом України і Урядом Китайської Народної Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно 1995 року.
    
45. Конвенція між Україною і Канадою про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходів і майна 1996 року.
    
46. Конвенція між Урядом України і Урядом Королівства Данії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно 1996 року.
    
47. Конвенція між Урядом України і Урядом Румунії про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходу і капіталу 1996 року.
    
48. Угода між Урядом України і Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал 1996 року.
    
49. Угода між Урядом України і Урядом Республіки Індонезія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи 1996 року.
    
50. Конвенція між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно 1996 року.
    
51. Угода між Урядом України і Урядом Республіки Вірменія про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень стосовно податків на доходи і майно 1996 року.
    
52. Конвенція між Урядом України і Урядом Королівства Бельгії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно 1996 року.
    
53. Угода між Урядом України і Урядом Ісламської Республіки Іран про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно 1996 року.
    
54. Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Казахстан про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи 1996 року.
    
55. Угода між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно 1996 року.
    
56. Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно 1997 року.
    
57. Конвенція між Урядом України і Урядом Азербайджанської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків на доход і майно 1999 року.
    
58. Конвенція між Україною і Португальською Республікою про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на капітал 2000 року та Протокол до Конвенції між Україною і Португальською Республікою про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на капітал 200 року.
    
59. Конвенція між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал 2000 року та Протокол до Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал 2000 року.
    
60. Конвенція між Урядом України і Урядом Федеративної Республіки Бразилія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи 2002 року.
    
61. Конвенція між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Корея про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал 1999 року.
    
62. Угода між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна 1982 року.
    

Щодо останньої угоди, то сьогодні особливо наполягають, щоб її денонсували. Ще у 1982 році між СРСР і Кіпром був підписаний договір про уникнення подвійного оподаткування. Радянський союз, вже 8 років пожинав плоди введення поправки Джексона-Веніка гостро потребував європейському союзника, який би допоміг би вирішити проблему з імпортом іноземних та експортом радянських товарів за кордон. Кіпр, який тоді виявляв симпатію до комуністичних ідей, потрапив у поле зору радянського керівництва. У підсумку, СРСР і Кіпр уклали договір про уникнення подвійного оподаткування. Причому, велику частину прав щодо оподаткування у відношенні фірм, що ведуть діяльність в радянській і кіпрської юрисдикціях, отримує Кіпр. Після розвалу СРСР договір продовжує діяти, але вже щодо кожної з колишніх радянських республік. Кіпр з його 4-х % податком на прибуток стає улюбленим місцем великого бізнесу, що швидко формувався, пострадянських країн, в тому числі і України.

Робота зі створення нової українсько-кіпрської угоди про уникнення подвійного оподаткування триває з 1997 року. При цьому у 2006 року сторони парафували проект угоди. Але кіпрська сторона відкладала підписання цього проекту, а в березні 2008 року зовсім відмовилася від свого зобов'язання підписати конвенцію, посилаючись на наявні зауваження до її тексту. Процес остаточного узгодження документа з урахуванням нових вимог кіпрської сторони затягнувся. Українська економіка, яка стояла на порозі краху, терміново потребувала грошових коштах. Але законопроект про денонсування угоди з Кіпром недобрав декількох голосів. Примітно, що тоді кіпрські офшори підтримали комуністи. Борці з капіталізмом пояснили свій крок просто – мовляв, договір підписувався СРСР, та і президент Кіпру – комуніст. Недобре ображати товаришів. Як результат – з України продовжують виводитися значні суми. З Україною в Кіпр, за даними офіційної статистики, лише прямих інвестицій – 6,3 мільярда доларів. Кіпр, у свою чергу, теж є ключовим зовнішньоекономічним партнером України. Обсяг інвестицій з цієї маленької республіки перевищує обсяг інвестицій з Росії! Так, у 2009 році Кіпр інвестував в економіку Україну 9,579 мільярда доларів, у той час, як Росія всього лише 2,956 мільярда доларів. І це незважаючи на те, що з 2004 року Кіпр – офіційно не офшор: країна стала членом ЄС і усунула відмінності між звичайними резидентними і офшорними компаніями, ця республіка, як і раніше популярна серед українських олігархів. Адже ставка податку на прибуток як і раніше, залишається низькою – 10 %. Доходи від роялті та дивідендів не оподатковуються. Офіційно переставши бути офшором, де-факто Кіпр ним залишився. Всім зрозуміло, що ці інвестиції – кошти українських підприємств, які уникають оподаткування. Саме тому є необхідність у перекриті каналів втрат бюджету через офшори.

У цьому році, коли дефіцит бюджету високий, боргів перед міжнародним співтовариством багато, українській владі терміново знадобилося нове джерело доходів. І тут погляди можновладців звернулися до Кіпру. Адже, крім усього іншого, денонсація договору з Кіпром – умова МВФ для надання нашій країні чергового траншу. Однак сам Кіпр, якому компанії українських акул великого бізнесу дають непоганий дохід, неодноразово затягував з переговорами по денонсації угоди.

«Кіпрське» варіант для української влади продиктований не стільки бажанням покінчити з відходом великого бізнесу від податків, скільки бажанням отримати черговий транш МВФ. Та й заодно показати народу, що влада хоч якось бореться з відмиванням грошей і намагається змусити великий бізнес платити податки. Тільки от крім Кіпру існують ще десятки офшорних зон і держав, які, хоч і не є офшорами де-юре, але прагнуть до них за умовами для «оптимізації» податків. Та й на денонсацію україно-кіпрської угоди піде мінімум півроку – рік. За умовами договору, про його розриві одна сторона повинна попередити другу мінімум за півроку. Останній Проект Закону № 7091 про денонсацію Угоди між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна (щодо відміни акту, яким було створено систему вивезення грошей із СРСР через Кіпр, пограбування народів СРСР вищим керівництвом та чиновництвом КПРС та СРСР, і який, і до цього часу, спричиняє негативний вплив на податкову систему та економіку України в цілому) був зареєстрований 6 вересня 2010 року.

Слід також зауважити, що 5 березня 1998 року було подано на ратифікацію Постановою Кабінету міністрів України № 277 Конвенцію між Урядом України і Урядом Великого Герцогства Люксембург про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на капітал 1997 року, яку, проте, не ратифіковано й досі.