Податковий кодекс україни
| Вид материала | Кодекс |
- Закону України "Податковий Кодекс України", 88.45kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 568.32kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 172.07kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 5240.64kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 20.22kb.
- Верховною Радою України 02. 12. 2010 р прийнято Податковий кодекс, 25.5kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 106.68kb.
- Податковий кодекс україни, 15353.9kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 2544.98kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 2544.98kb.
Стаття 10. Місцеві податки та збори
10.1. До місцевих податків належать:
10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
10.1.2. єдиний податок.
10.2. До місцевих зборів належать:
10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;
10.2.3. туристичний збір.
10.3. Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.
10.4. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
10.5. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
10.6. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.
Місцеве оподаткування є складовою частиною системи оподаткування. Вся система фінансування виробничої й соціальної інфраструктури, підготовки й перепідготовки робочої сили, комунально-побутового обслуговування здійснюється переважно через місцеві органи самоврядування.
До встановлення місцевих податків і зборів необхідно підходити з урахуванням реальних надходжень за їх рахунок. Наприклад, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки навряд чи забезпечить значне збільшення коштів, що надходять до місцевих бюджетів. Розрахунки за нерухомість здійснюються за безготівковим розрахунком або за готівку через біржі, отже, з появою цього податку розрахунки набудуть готівковий характер, минаючи канали, що уловлюють податки, (дарування, довгострокова оренда, заповіт). Подальше збільшення ставок збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності тільки збільшить собівартість і відіб’ється на споживанні.
Ефективність структурних перетворень багато в чому визначається тим, які бюджетні ресурси одержують у своє розпорядження місцеві органи й через які фінансові канали. У низці випадків місцеві органи фактично не мають реального самостійного бюджету, а виходить, і не мають у своєму розпорядженні можливості дієво здійснювати свої повноваження. При цьому місцевий податковий механізм має яскраво виражений фіскальний характер і реалізує заходи щодо покриття податковими надходженнями бюджетних видатків, що збільшуються, на місцях. Треба враховувати те, що основна маса соціальних програм фінансується з місцевих бюджетів. Таким же є джерело фінансування житлово-комунального господарства. На міському рівні формується енергетична політика, механізм продовольчих закупівель для населення, розвиток інфраструктури. Тому закріплення за місцевими бюджетами ролі філій загальнодержавного бюджету тільки збільшило б існуючі проблеми й диспропорції між центром і місцями.
До певного часу в Україні не було чіткий законодавчої визначеності відносно місцевих податків і зборів. Етапним став 1993 рік, коли був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України № 56-93 «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року. Основний зміст цього специфічного нормативного акта полягав у характеристиці конкретних видів податків і зборів, а кілька заключних статей розкривали механізм їх обчислення, вилучення, компетенції місцевих органів самоврядування.
Етапним для регулювання місцевого оподаткування став і початок 1994 року, коли був прийнятий Закон України № 3904-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про систему оподаткування» від 2 лютого 1994 року. Якщо попередня редакція закону, що регулював податкову систему, не проводив чіткого розмежування між державними й місцевими податками, то відтепер ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» була присвячена переліку місцевих податків і зборів.
Завершальним етапом було прийняття Податкового кодексу України, який п.п. 10.1, 10.2 ст. 10 відніс до місцевих податків та зборів податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір.
Не зважаючи на вимоги п.п. 10.3, 10.4 ст. 10 Податкового кодексу України про те, що місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності та в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, вирішують питання відповідно до вимог Податкового кодексу України щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору багато органів місцевого самоврядування дотепер не прийняли відповідних рішень про введення таких платежів. У той же час три чверті таких органів одержують дотації з вищестоящих бюджетів, що значно простіше, ніж організувати власний механізм надходження коштів.
Серйозною проблемою стало також введення місцевими органами самоврядування податків і зборів, не передбачених Податковим кодексом України. Не дивлячись на припис п. 10.5 ст. Податкового кодексу України про те, що установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, забороняється, рішення про збори за видачу копій і довідок прийняли у Вінницькій, Київській, Полтавській, Харківській областях. Збір за видачу ордера на квартиру у випадку обміну житла уведений у Полтавській області, збір за обстеження земельних ділянок - у Київській і Полтавській областях. Севастопольська міська рада незаконно ввела на своїй території рекреаційний збір, збори за в’їзд і знаходження іноземних громадян на території міста, за використання морських акваторій. Усього в Україні встановлено понад 50 різноманітних податків і зборів, які не передбачені чинним законодавством. При цьому в багатьох випадках місцеві органи влади зобов’язують відповідні податкові інспекції контролювати повноту й своєчасність надходження цих незаконних платежів, застосовувати фінансові санкції, нараховувати штрафи.
Таким чином, закріплюється парадоксальна ситуація – платник зобов’язаний сплачувати платежі, що діють незаконно, а в разі відмови від них на нього поширюється система штрафів. І інший зріз цього парадокса: наскільки правомочні місцеві органи влади рекомендувати податковим інспекціям контролювати сплату незаконних платежів. Місцеві податкові інспекції підлеглі податковим адміністраціям і в кінцевому підсумку Державній податковій адміністрації України. Діяльність органів податкової служби підлегла й визначається Міністерством фінансів України, а з органами державної виконавчої влади вони тільки взаємодіють відповідно до Податкового кодексу України.
П. 10.6 ст. 10 Податкового кодексу України встановлено, що зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. П. 7 ч. 1 ст. 69 Бюджетного кодексу України визначає, що до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать місцеві податки і збори (крім єдиного податку), що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування, включаючи податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (крім збору в частині провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах).
Перш ніж створювати місцеву податкову систему, було вироблено основні принципи виділення податків і зборів у місцеву систему.
- Конкретні місцеві податки і збори повинні бути значимі для цієї території, зрозумілі для платників, якоюсь мірою традиційні й логічні (наприклад, курортний збір).
- Розвиток місцевої податкової системи повинен відображати тенденцію збільшення частки місцевих податків у дохідній частині бюджетів на місцях.
- Відрахування від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів повинні встановлюватися фіксованими розмірами ставок на відносно тривалий період.
Реалізація цих принципів повинна рівною мірою охоплювати всі елементи місцевої системи податків і зборів. У ній можна виділити три основних елементи.
Перший - податкові надходження від державних податків, що розподіляються пропорційно між Державним і місцевим бюджетами.
Другий - податкові надходження, закріплені повністю за місцевими бюджетами й не мають формальних аналогів на рівні Державного бюджету.
Третій - місцеві неподаткові доходи.
Особливістю реалізації другого елемента місцевої системи податків і зборів є повне зарахування місцевих податків виключно до бюджетів тих територій, на яких він уведений. Оподатковувана база місцевих податків може бути визначена шляхом установлення фіксованої кількості податків; надання права місцевим органам самоврядування введення місцевих податків, що відповідають чинному законодавству; закріплення на державному рівні частки надходжень від місцевих податків і зборів.
Законодавче регулювання системи місцевих податків повинне бути націлене на закріплення за місцевими бюджетами таких дохідних джерел, які забезпечували б стабільне надходження доходів. Тому в місцевому оподаткуванні основний акцент було зроблено на майнові й прибуткові податки.