Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного, 3382.62kb.
- Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу під час проведення, 130.04kb.
- Методичні рекомендації щодо ущільнення вивчення, 79.19kb.
- Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу під час проведення, 137.53kb.
- Відділ освіти радивилівської райдержадміністрації навчально-методичний центр Особливості, 409.52kb.
- Методичні рекомендації щодо ущільнення вивчення навчального матеріалу інваріантної, 289.3kb.
- Рекомендації методичних структур щодо організації навчально-виховного процесу в закладах, 493.72kb.
- Методичні рекомендації щодо окремих аспектів організації навчання історії в школі, 206.38kb.
- Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в закладах системи, 5230.96kb.
- Надати методичні рекомендації учасникам серпневих студій щодо впровадження новітніх, 170.05kb.
Основні напрями та шляхи оптимізації роботи шкільної бібліотеки у 2010/2011 навчальному році Н.П. Домашенко, методист бібліотечних фондів Школа – це навчально-виховний заклад, який виховує дітей за допомогою книги, тому дуже важливо, щоб у кожній школі першим кабінетом стала бібліотека, оскільки в ній зосереджена навчально-виховна, методична та інформаційна робота. Основними документами, якими керується шкільна бібліотека є Конституція України, Закони України «Про освіту» (2001), «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (2000), «Про національну програму інформатизації» (2001), Положенням про бібліотеку ЗНЗ (14.05.1999) та Положенням про мережу освітянських бібліотек МОНУ та Академії педагогічних наук України (2002). У зв’язку з переходом школи на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання, з організацією профільного навчання, бібліотеки потребують перебудови системи роботи та оновлення змісту, технологій і методів їх діяльності. Сучасній школі потрібна нова модель бібліотеки, нові підходи до її організації, визначення її статусу. Шкільна бібліотека повинна виконувати роль інформаційного центру із забезпечення навчально-виховного процесу. Отже, зміст діяльності бібліотеки школи визначається змістом та організаційними основами навчання і виховання. В умовах переходу до профільного навчання шкільна бібліотека повинна формувати універсальний, з урахуванням профілю, бібліотечний фонд, який відповідає змісту навчання в навчальному закладі, його інформаційним і виховним функціям, запитам та інтересам користувачів. Основними завданнями шкільної бібліотеки повинні стати:
Пріоритетні напрямки функціонування шкільної бібліотеки:
З огляду на це роль бібліотекаря набуває нових значень. Крім своїх традиційних функцій він має здійснювати постійний пошук активних форм роботи з учнями щодо вироблення вміння орієнтуватись у зростаючому потоці інформації. Діяльність шкільних бібліотек щодо забезпечення інформаційних потреб учнів, педагогів включає систематичний аналіз використання бібліотечного фонду, його популяризації. Крім того шкільна бібліотека складає і готує списки літератури з навчально-виховної роботи закладу, популяризує бібліотечно-бібліографічні знання серед учнів, проводить бесіди, організує різні тематичні виставки, конференції, літературні вітальні й вечори. На методоб’єднаннях шкільних бібліотекарів радимо:
В рамках серпневих конференцій провести тематичні виставки:
Громадською радою при МОНУ розроблено календар подій з питань національно-патріотичного виховання. Рекомендуємо створити в бібліотеках книжкові виставки до ювілейних та пам’ятних дат 2010-2011 рр.: Календар дат на 2010 рік
Відзначення свят і подій
Відзначення пам’яті і вшанування видатних постатей
*** Тиждень відвідування музеїв, бібліотек, театрів. 2011 р.: 140 років від дня народження Миколи Костомарова, історика, публіциста, педагога, письменника; 155 років від дня народження Івана Франка, українського письменника, педагога, освітянського діяча; 145 років від дня народження Михайла Грушевського, вченого, історика, організатора національної освіти і науки; 155 років від дня народження Софії Русової, педагога, громадської діячки, просвітительки. В умовах інформатизації суспільства особливого значення набуває формування інформаційної культури та її найважливішої складової бібліотечно-бібліографічної грамотності учнів. Ефективною формою реалізації цього завдання є бібліотечні уроки, дні бібліографії, індивідуальні та групові бесіди, консультації, діяльність гуртків. В рамках Концепції державної цільової програми підтримки та розвитку читання на період до 2015 року, шкільна бібліотека повинна заохочувати дітей до систематичного читання задля постійного підвищення рівня особистого розвитку, сприяти виробленню в дітей навичок самостійної роботи з книгою, підвищенню якості й ефективності процесу читання: критичного аналізу, переосмислення і творчої інтерпретації прочитаного. Виконанню цих функцій сприяє проведення свят та конкурсів – «Тиждень дитячої та юнацької книги», «Найкращий читач», що проводяться кожного року, різні форми роботи з батьками, які знайомлять їх з методами, що сприяють розвитку читацьких інтересів дітей. Методистам з бібфондів вирішувати такі проблеми:
Відповідно до Порядку забезпечення загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів підручниками і посібниками, затвердженого наказом МОНУ, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 24.12.99 р. за № 442/311/155 щорічно проводити в загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах інвентаризацію бібліотечних фондів підручників:
Керівникам МО шкільних бібліотек, шкільним бібліотекарям:
Отже, бібліотека ЗНЗ має потужний потенціал для підвищення ролі школи в соціальному вихованні підростаючого покоління. Інтернет для бібліотекаря
Формування механізмів саморозвитку дошкільника Д.В. Ведмеденко, викладач кафедри дидактичних технологій та психологічного забезпечення освіти ОІППО Ми живемо в епоху глобальної перебудови суспільства, переходу освіти, в тому числі й дошкільної, до нових – креативних технологій виховання і навчання. Пріоритетами державної політики в розвитку дошкільної освіти у ХХІ столітті є: її особистісна орієнтація; формування гуманістичних цінностей; оновлення принципів, змісту та освітніх технологій. Безперечно, реалізація пріоритетів потребує модернізації освітнього змісту та інноваційних підходів у розробці і впровадженні нових педагогічних технологій, які дали б змогу ефективно вирішувати завдання розвитку і саморозвитку особистості. Провідна роль у цьому процесі належить реалізації головного принципу Базового компонента дошкільної освіти в Україні – ефективного використання особистісно орієнтованої моделі освіти. Важливою умовою оновлення системи дошкільної освіти є організація педагогічного процесу, в основі якого лежить ідея розвитку дитини. Питанням цілісного та гармонійного розвитку зростаючої особистості присвячені численні наукові дослідження. Найбільш відомими є роботи А.Л. Венгер, Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, О.В. Запорожця, О.Л. Кононко, Г.С. Костюка, В.К. Котирло, Г.О. Люблінської, М. Монтесорі, С.Л. Рубінштейна, С.Ф. Русової, В.О. Сухомлинського, К.Д. Ушинського. І це не випадково, оскільки ідея розвитку особистості спрямована на оновлення змісту та гуманізації дітей дошкільного віку. Особливу увагу було приділено ідеї цілісного розвитку особистості (Л.С. Виготський), визнанню виняткової ролі в особистісному зростанні дошкільника новоутворень у мотиваційно-емоційній та пізнавальній сферах. Новоутвореннями дошкільного віку, що є важливими для розуміння феномену саморозвитку, самореалізації та самозбереження дитини, є поділ часткової і загальної самооцінки та зародження елементарних форм критичної самооцінки. У цілому система досліджень механізмів виникнення психічних новоутворень у діяльності дошкільника важлива не лише своїми конкретними результатами. Розвиток є лише тоді, коли дитина у специфічній формі власної активності «розкодовує», «розгортає» і робить своєю цю опредметнену психіку, формуючи тим самим свою власну. На наш погляд, дійсним підґрунтям саморозвитку є особистісне опосередкування діяльності й феномен «подвійного опосередкування» психічного розвитку – тепер його опосередковує і культурний контекст (зовнішнє), і особистісний (внутрішнє). У контексті такого підходу дошкільника можна розглядати як активного суб’єкта, будівничого своєї особистісної сутності. Отже, не лише навколишній світ так чи інакше впливає на процес особистісного становлення дошкільника, на формування його здорового тіла, оптимістичного світовідчуття, конструктивного і позитивного мислення, а й він сам є «віссю», стрижнем цього процесу. Він або активно допомагає своєму розвитку, або відсторонюється, перекладаючи на плечі інших відповідальність за нього, або гальмує власною невпевненістю, невизначеністю позиції, байдужістю. Це актуалізує проблему формування механізмів саморозвитку дошкільника, розвитку відчуття своєї значущості, виховання ціннісного ставлення до самого себе. Особистість, що цінує себе, найкраще розуміє, що таке «власні зусилля», чого варто уникати, а до чого прагнути, як досягти успіху і що для цього потрібно. Вагомий внесок у розробку проблеми саморозвитку дошкільника через ціннісне ставлення до самого себе здійснив О.В. Запорожець (концепція самоцінності дошкільного дитинства). В його вченні стверджується, що окремі психічні функції розвиваються не самостійно та автономно, а у взаємозв’язку як якості цілісної, наділеної природними задатками особистості дитини. Тому педагогічну роботу слід спрямовувати на цілісний особистісний розвиток у різноманітних видах діяльності. Визнання дитини найвищою цінністю зовсім не означає штучного звеличення її «Я», центрації проблем, пов’язаних з її індивідуалістичними проявами, нівелювання ролі соціуму в особистісному зростанні. Це означає насамперед гармонізацію взаємин дітей, підтримку власних сутнісних сил особистості, уважне ставлення до її складної внутрішньої роботи із саморозвитку, тобто зародження інтересу до себе як людської істоти; прийняття себе такою, якою є; диференціація того, що для неї корисне, а що – шкідливе; збалансованість «хочу», «можу» та «необхідно» тощо. На жаль, проблема розвитку особистості в дошкільному віці не була предметом спеціальної уваги традиційної педагогічної науки. Ігнорувалась роль у розвитку дошкільника його власних сутнісних сил, суб’єктної активності, що нівелювало проблему саморозвитку як таку. Внаслідок цього з переліку основних чинників розвитку дошкільника випадала його власна діяльність (О.Л. Кононко). Активність дошкільника пов’язувалася найбільше з виконавством, умінням дотримуватися приписів морального спрямування. Про реальні досягнення дошкільника мають свідчити не швидкість засвоєння та обсяг знань і вмінь, а система ставлень, виборів, мотивів поведінки та діяльності і також доступна певному вікові міра зрілості, адекватність, ефективність життєвих проявів. Характерним в розвитку дитини є її власна діяльність. Форми, зміст і тривалість цієї діяльності різні в кожному віковому періоді. В дошкільному віці мають місце такі механізми саморозвитку, як орієнтація на особистість, наслідування, вчинок. Наслідування – важлива форма участі дошкільників у саморозвитку. В основі наслідування лежить природна потреба в ньому. Завдяки цьому, дитина швидко накопичує індивідуальний досвід життя, що забезпечує перехід від розуміння власної неповторності до усвідомлення унікальності та значущості оточуючих людей. Для найбільш ефективного використання наслідування необхідно враховувати наступні передумови: створення атмосфери доброзичливості, схвалення позитивних вчинків, різноманітність видів діяльності, прищеплення почуття гумору. На думку відомого письменника К.І. Чуковського пробудження в дошкільника багатства емоційних почуттів робить вагомий внесок в формування його саморозвитку. Коли дитина підросте, саме почуття гумору допоможе боротися з труднощами, сприятиме опору зовнішньому недоброзичливому оточенню, високо підійме її над життєвими проблемами. Зміна освітньої парадигми, гуманізація змісту та принципів дошкільної освіти, осучаснення виховних і навчальних технологій актуалізують проблему розвитку особистості дитини, а отже – її саморозвитку, формування позитивного самоставлення, становлення відчуття своєї цілісності. А цього можна досягнути за умов, якщо: збалансовано застосовуються різні напрями освітньо-виховної діяльності, що забезпечують фізичний, соціально-моральний, емоційно-ціннісний, пізнавальний, мовленнєвий, художньо-естетичний та креативний розвиток дітей; належно організовано різноманітні форми життєдіяльності вихованців дитячого садка; активно використовуються новітні технології в роботі з дошкільниками. Оперуючи поняттям цілісний розвиток особистості, маємо на увазі не стільки можливості дитини, її знання та навички, скільки прояв належної уваги до потребово-мотиваційної сфери, в яку введено поняття фонду «хочу», «можу», «необхідно». Оперуючи поняттям фонд, маємо на увазі індивідуальний досвід (теоретичний і практично-чуттєвий), який є основою і рушієм конкретної поведінки, діяльності, вчинків дошкільника. Лише збалансованість у процесі розвитку дошкільника фондів його «можу», «хочу» та «необхідно» гарантує повноцінність життя дитини. До того ж якщо дошкільнику цікаве те, чим він зайнятий, він вправніше діє. Якщо фонд «хочу» не береться до уваги, ігнорується дорослими або взагалі заперечується, особистісне становлення дитини гальмується, розвиток стає однобічним. Дитину можна багато чого навчити, якщо мобілізувати її особистісний досвід, власну активність. Проте не можна примусити її використати свої знання на практиці, якщо це позбавлене для неї сенсу. Важливим механізмом саморозвитку особистості дитини є розвиненість емоційно-почуттєвої сфери, насамперед соціальної спрямованості, соціальних сил, які мають емоційне забарвлення. Тут педагогічні зусилля мають спрямовуватися, з одного боку, на збалансування у дошкільника «почуття Я», про яке йшлося вище, з «почуттям іншого» (однобокий розвиток індивідуальності особистості за рахунок її соціальності може призвести до сумних результатів), з другого боку – на розвиток культури виявлення почуттів, адекватної реакції на життєві події. Нерозвиненість почуттєвої сфери, емоційної сприйнятливості та чуйності продукують соціальну байдужість, інертність. Завдання педагога – окультурити соціальні почуття як щодо їх активного прояву, так і вміння стримати імпульсивні поривання. Домірність переживань реальним життєвим подіям та ситуаціям – важливий показник емоційно-соціального розвитку дошкільника, його повноцінного особистісного зростання. Сучасна педагогіка і психологія зосереджується на визнанні пізнавальної сфери, що сприяє саморозвитку дошкільника, за умови формування його пізнавальних здібностей (Л. Проколієнко, О. Проскура). Уся активність дитини спрямовується на пізнання світу і самої себе в ньому. Цьому сприяє інтенсивний розвиток пізнавальної сфери і, зокрема, сенсорної системи, пам’яті, мислення, уяви; розширюються можливості для оволодіння різними видами діяльності: грою, художньою діяльністю, елементами праці тощо. Вже в дошкільному віці потрібно навчати дитину самостійного пошуку знань, що сприяє формуванню її саморозвитку та формуванню вміння ефективно пізнавати дійсність. На відміну від других видів діяльності (наприклад, творчої, трудової), пізнавальна активність завжди зв’язана з тим, щоб в незвичайному знайти звичайне, в невідомому – відоме, а також постановкою перед собою відповідного пізнавального завдання і пошуку шляхів його вирішення. Критеріями формування вміння ефективно пізнавати дійсність є: наявність пізнавального мотиву; проектування можливих причин подій, їх варіативність, тобто кількість висунутих версій і встановлення залежностей між змістовими компонентами ситуації. Відмітимо, що не накопичення знань про предмети і явища свідчать про пізнавальну активність дитини. Передбачається пізнання як активний процес самостійного застосування знань в різних видах діяльності. Ми виходимо з розуміння, що формування механізмів саморозвитку дошкільника передбачає зміну позиції «зовнішнє у внутрішнє» на позицію «зовнішнє через внутрішнє», яка відображатиме особистісну орієнтацію. Нам імпонує думка М. Монтесорі про те, що призначення дорослих – «допомогти душі, яка розпочинає свій життєвий шлях, жити власними силами». Дорослі (батьки, педагоги) є лише посередниками між внутрішнім життям дошкільника та його зовнішнім буттям. Вони не можуть замість дитини прожити її життя. |