Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание ОНМЦППіСР практичним психологам системи освіти Освітнє середовище Психологічна складова освітнього середовища Психологічно безпечне освітнє середовище Зовнішні причини загрози психологічній безпеці дитини Соціальний паспорт навчального закладу Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання родини. Надання партнеру можливості виговоритися. Вербалізація емоційного стану. Пропозиція конкретного виходу із ситуацій. Активне слухання.

Подобный материал:

• Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного, 3382.62kb.
• Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу під час проведення, 130.04kb.
• Методичні рекомендації щодо ущільнення вивчення, 79.19kb.
• Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу під час проведення, 137.53kb.
• Відділ освіти радивилівської райдержадміністрації навчально-методичний центр Особливості, 409.52kb.
• Методичні рекомендації щодо ущільнення вивчення навчального матеріалу інваріантної, 289.3kb.
• Рекомендації методичних структур щодо організації навчально-виховного процесу в закладах, 493.72kb.
• Методичні рекомендації щодо окремих аспектів організації навчання історії в школі, 206.38kb.
• Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в закладах системи, 5230.96kb.
• Надати методичні рекомендації учасникам серпневих студій щодо впровадження новітніх, 170.05kb.

Методичні рекомендації

ОНМЦППіСР практичним психологам системи освіти

з організації психологічно-безпечного середовища для дітей

у 2010/2011 н.р.


О.В. Бодян,

методист обласного науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи


У 2009 році було затверджено нову редакцію Положення про психологічну службу системи освіти України (наказ Міністерства освіти України від 03.05.99 № 127, у редакції наказу Міністерства освіти і науки України від 02.07.2009р. № 616, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.07.2009р. № 687/16703), у якому визначено, що основною метою діяльності психологічної служби є психологічне забезпечення та підвищення ефективності педагогічного процесу, захист психічного здоров’я і соціального благополуччя усіх його учасників: вихованців, учнів, студентів, педагогічних і науково-педагогічних працівників. Практичний психолог навчального закладу бере участь у здійсненні освітньої, виховної роботи, спрямованої на збереження всебічного індивідуального розвитку вихованців, учнів, студентів, збереження їх повноцінного психічного здоров’я.

Потреба у безпеці є базовою у ієрархії потреб сфери людини, без часткового задоволення якої неможливо досягнути життєвої самореалізації. Тому ефективність роботи школи потрібно вимірювати не лише якістю освіти, але і безпекою учнів, захищеністю вчителів, турботою про їх здоров’я.

Освітнє середовище школи має бути психологічно безпечним для всіх суб’єктів навчального процесу. Психологічно безпечне освітнє середовище сприяє психічному здоров’ю і особистісному зростанню і учнів і педагогів. Відомо, що фізичне здоров'я дитини безпосередньо залежить від її внутрішнього психологічного стану. Саме тому в дошкільних закладах нашої країни велику увагу надають психоемоційному розвитку дітей, створенню їм комфортних психологічних умов.

Актуальним питанням є створення психологічно безпечного середовища у школі. Важливу роль у цьому відіграє адміністрація, психологічна служба освітнього закладу, діяльність всього педагогічного колективу і кожного педагога зокрема. У зв’язку з цим, одне з основних завдань педагогічного колективу та психологічної служби школи - моделювання і проектування освітнього емоційного комфортного середовища, в якому будуть задоволені основні потреби учнів, і в якому усі учасники навчально-виховного процесу зможуть зберегти і зміцнити своє психічне здоров’я.

Освітнє середовище у психолого-педагогічній літературі розглядають як підсистему соціокультурного середовища, як сукупність факторів, обставин, ситуацій, які склались історично, і як цілісність спеціально організованих умов розвитку особистості учня (А. Бандура, Є. Клімов, Г. Ковальов, К. Левін, К. Роджерс, С. Тарасов, В. Ясвін і ін.).

Показником для типології освітнього середовища В. Ясвін називає наявність чи відсутність в освітньому середовищі умов і можливостей для розвитку активності (чи пасивності) дитини та її особистісної свободи (чи залежності) [7]. Цей підхід аналогічний позиції Я. Корчака, який виділяє такі чотири типи освітнього середовища: «догматичне освітнє середовище», що сприяє розвитку пасивності і залежності дитини; «кар’єрне освітнє середовище», що сприяє розвитку активності, але залежності дитини; «безтурботне освітнє середовище», що сприяє вільному розвитку дитини, але зумовлює формуванню її пасивності; «творче освітнє середовище», що сприяє вільному розвитку активної дитини [2].

Дослідник С. Тарасов виділяє наступні типи освітнього середовища: конкурентне – кооперативне, гуманітарне – технократичне (в залежності від стилю взаємодії всередині середовища); традиційно – інноваційне (за характером відношення до соціального досвіду і його передачі); творче – регламентоване (за ступенем творчої активності); відкрите - замкнуте (за характером взаємодії із зовнішнім середовищем) [5, с.28].

Типи освітнього середовища реалізуються через його структуру. Науковці по-різному виділяють структурні компоненти освітнього середовища: фізичне оточення, людський фактор, програма навчання (Г. Ковальов); соціально-контактна частина середовища, інформаційна, соматична, предметна (Є. Клімов); просторово-семантична, змістово-методична, комунікаційно-організаційна (С. Тарасов); суб’єкти освітнього процесу, соціальний, просторово-предметний, технологічний, (психодидактичний) компоненти (В. Ясвін).

Але всі сходяться в одному, що центральним серед інших структурних компонентів освітнього середовища є психологічна складова (соціальний чи комунікативний компонент в термінах різних авторів) [1,2,4].

Психологічна складова освітнього середовища – це, насамперед, характер спілкування суб’єктів освітнього процесу. Цей компонент несе на собі основне навантаження щодо забезпечення можливостей задоволення і розвитку потреб суб’єктів освітнього процесу і відчутті безпеки, у збереженні і покращенні самооцінки, у формуванні позитивної «Я-концепції», у визнанні зі сторони інших, в самоактуалізації. В якості ключової психологічної характеристики освітнього середовища школи багато науковців (І. Баєва, С. Вершловський, О. Лєбєдєв і інші) розглядають безпеку, а психологічно безпечне освітнє середовище – як умову для позитивного особистісного зростання її учасників.

Психологічно безпечне освітнє середовище розуміють як середовище взаємодії, вільне від проявів психологічного насилля, яке має референтну значущість для суб’єктів навчально-виховного процесу (в плані позитивного ставлення до неї), яке характеризується переважанням гуманістичної центрації (тобто центрації на інтересах (проявах) своєї суті і суті інших людей) і які відображаються в емоційно особистісних і комунікативних характеристиках її суб’єктів [1, с. 27]. Психологічна безпека розглядається як такий стан дитини, коли відбувається її оптимальний психічний та фізичний розвиток і усуваються внутрішні та зовнішні загрози психічному здоров'ю. Передбачити виникнення небезпеки досить важко.

Психологічну безпеку можна охарактеризувати за допомогою наступних критеріїв:

• збереження психічного здоров'я дитини
  
• відсутність психологічної загрози [3].
  

Отже, психологічно безпечне освітнє середовище школи таке, в якому більшість учнів мають позитивне до нього ставлення, високі показники індексу задоволеності потреб і захищеності від психологічного насилля. Психологічно безпечне освітнє середовище виступає як ефективна міжособистісна взаємодія, що сприяє емоційному благополуччю учнів і педагогів, розвитку психологічно здорової особистості, особистісному росту учнів, професійному зростанню і довголіттю педагогів, гармонізації їх особистості [1]

Науковці виділяють такі основні причини загрози психологічній безпеці особистості, які умовно можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні [6].

Зовнішні причини загрози психологічній безпеці дитини:

• Надмірна опіка над дітьми, що завдає значної шкоди позитивному розвиткові особистості. Дорослі намагаються усе робити за дитину, позбавляючи її самостійності й ініціативності як у діяльності, так і в прийнятті рішень.
  
• Неуважність до дитини з боку батьків, асоціальне сімейне мікросередовище і т. ін.
  
• Неправильна організація спілкування. Переважання авторитарного стилю, незацікавленість дитиною з боку дорослих.
  
• Некоректна поведінка персоналу, який здійснює освітньо-виховний процес і щодня спілкується з дітьми.
  
• Міжособистісні стосунки дітей у групі. Буває так, що дитяче співтовариство ігнорує когось із однолітків, а вихователі цього або не помічають, або не знаходять відповідних засобів, аби дитина не була поза колективом. Уже серед дітей раннього віку часом спостерігаємо брутальність і жорстокість, на що теж немає відповідної реакції педагогів.
  
• Невиконання гігієнічних вимог до утримання приміщень і передусім режиму провітрювання. Інтелектуально − фізичні та психоемоційні перевантаження внаслідок нераціонального режиму життєдіяльності дітей, одноманітність повсякденного життя. Нераціональне і малокалорійне харчування, його одноманітність. Недооцінка загартовування, скорочення нормативного часу перебування дитини на свіжому повітрі.
  
• Несприятливі погодні умови.
  

Внутрішні причини загрози психологічній безпеці дитини:

• Звички негативної поведінки дитини, що сформувалися внаслідок неправильного виховання в родині.
  
• Негативний Я-образ, занижена самооцінка. Усвідомлення дитиною свого відставання в тому чи іншому виді діяльності порівняно з іншими дітьми, призводить до формування комплексу неповноцінності і, зокрема, до зародження такого негативного почуття, як заздрощі.
  
• Відсутність автономності. Залежність в усьому від дорослого, яка породжує почуття безпорадності, коли дитині доводиться діяти самостійно.
  
• Індивідуально-особистісні риси характеру дитини, що сформувалися не без впливу дорослих – нерішучість або, навпаки, звичка постійно бути в центрі уваги.
  
• Патологія фізичного розвитку, наприклад, порушення зору, слуху тощо.
  

Загальною причиною загрози психологічній безпеці дитини є хибні уявлення про навколишній світ, які не дають можливості дитині добре орієнтуватися в ньому. Тому діти часто перебувають у стані психоемоційного напруження, що призводить до виникнення у них психосоматичних розладів, які можуть негативно позначитися на самопочутті та поведінці дитини.

Для створення психологічно безпечного освітнього середовища практичним психологам рекомендується:

• Для охорони психічного і психологічного здоров’я дітей необхідно забезпечити комфортну організацію режимних моментів: уроків навчання, перерви для відпочинку, сну, харчування та ін. Психоемоційний стан дітей багато в чому залежить від ритму життя, який задається розпорядком дня, де чітко визначається час і тривалість сну, час на приймання їжі, прогулянки, заняття.
  

• В умовах дошкільних навчальних закладів протягом дня необхідно підтримувати баланс різних видів активності, переважно використовуючи інтегровані заняття, під час яких слід проводити фізхвилинки або релаксаційні паузи, щоб уникнути перевтоми. У режимі дня має також виділятися час на профілактично-лікувальні заходи.
  
• Здійснювати контроль за дотриманням психогігієнічних умов навчання і розвитку дітей в навчальних закладах і сім’ї.
  
• У періоди підвищеної захворюваності в режимі дня збільшити загальну тривалість перебування дітей на свіжому повітрі, виділити час для проведення спеціальних лікувально-профілактичних процедур, зменшити кількість занять з підвищеними фізичними та інтелектуаль­ними навантаженнями. А от вільне пересування по дошкільному закладу обмежити, що зменшує кількість контактів, а отже, запобігає подаль­шій захворюваності дітей. Цей режим повинен розроблятися методистом, психологом спільно і лікарем і медичною сестрою дошкільного закладу.
  
• Проводити психологічне обстеження учнівської молоді (за допомогою інтерв’ю, бесіди, анкетування, дослідження агресивності, акцентуації характеру) з метою попередження і своєчасної корекції негативних поведінкових проявів, профілактики негативних тенденцій особистісного і індивідуального розвитку.
  
• Використовувати спеціальні психологічні ігри («Внутрішній промінь», «Чарівна паличка», «Життєва мозаїка»), методики («Координати життя», «Подорож в дитинство», «Дорікати – хвалити»), проективні малюнки, елементи психолого-педагогічного тренінгу, що сприяє оволодінню гнучкого спілкування, формуванню саногенного мислення.
  
• Проводити музичну терапію – музичні паузи, гру на дитячих музичних інструментах, що забезпечує контроль і регулювання психоемоційних і фізичних навантажень.
  
• Проводити аромотерапію шляхом підбору спеціальних рослин, що сприяє зняттю втоми, психоемоційного напруження (попередньо дізнавшись чи немає алергії у дітей на вибрані запахи).
  
• Забезпечити систему профілактики психоемоційного стану дітей засобами фізич­ного виховання: гімнастика, спеціальні оздоровчі ігри, що покращують емоційний стан.
  
• Контролювати самопочуття і настрій дитини, забезпечити їх своєчасну корекцію.
  
• Проводити спільні заняття за участю адміністрації, педагогічного колективу, батьків з оволодіння навичками підтримуючого спілкування.
  
• Забезпечити розширення можливості контактів дитини з іншими дітьми й дорослими.
  
• Здійснювати консультування дітей і підлітків з широкого кола питань, пов’язаних з навчанням, розвитком, особистісним і професійним самовизначенням, взаємовідносинами з дорослими і однолітками.
  
• Здійснювати консультування адміністрації навального закладу з питань управління педагогічним колективом, педагогів з питань розвитку, навчання і виховання дітей і підлітків.
  
• Здійснювати консультування батьків і членів сім’ї неповнолітніх з питань виховання, сімейних і міжособистісних взаємостосунків.
  
• Здійснювати підготовку дітей і підлітків до усвідомлення тих сфер життя, в яких вони хотіли б реалізувати свої здібності і знання.
  
• Виявляти інтереси, здібності і схильності дітей для забезпечення найбільш повного особистісного і професійного самовизначення.
  

З огляду на дії працівників психологічної служби практичні психологи здійснюють діагностику психічного стану дітей, вивчають їхній настрій і самопочуття. Практичний психолог має відслідковувати психоемоційний стан дитини, при потребі розробити і реалізувати індивідуально – корекційну програму її розвитку, залучивши до неї основних ключових дорослих з оточення дитини, які впливають і від яких залежить організація її життєдіяльності в умовах навчання. Очікувані результати системної колекційної програми – особистісне зростання, розвиток почуття гідності та особистісної значущості.

Література:

1. Баева И.А. Тренинги психологической безопасности в школе / И.А. Баева. − СПб.: Речь, 2002. − 251с.
   
2. Корчак Я. Право ребенка на уважение − М., 1990. − С. 175-194. (Серия Педагогическое наследие)
   
3. Мешко Г.М. Психологічно безпечне освітнє середовище у школі як умова збереження і зміцнення психічного здоров‘я учнів та вчителів / www/nbuv.gov.ua/
   
4. Пахальян В. Развитие и психологическое здоровье. Дошкольный и школьный возраст. − СПб.: Питер, 2006. − 240 с.: ил. − (Серия «Практическая психология»).
   
5. Тарасов С.В. Школьник в современной образовательной среде / С.В. Тарасов. − СПб.: Образование − Культура, 2001. − 151с.
   
6. Шишкіна О. Психологічна безпека – чи можна вберегти від неї дитину? www. slovyanka.at.ua/
   
7. Ясвин В.А. Образовательная середа: от моделирования к проектированию / М.: Смисл, 2001. – 356 с.
   

Методичні рекомендації

ОНМЦППіСР соціальним педагогам навчальних закладів

з організації захисту прав та інтересів дітей

у 2010/2011 н.р.


Д.Д. Романовська,

завідувач обласного науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи


Соціальний педагог – працівник психологічної служби школи. Нормативно-правові аспекти діяльності соціального педагога визначені «Положенням про психологічну службу системи освіти України» (Наказ МОНУ від 02.07.2009 № 616).

У 2010/2011 н.р. пріоритетним напрямком роботи соціальних педагогів визначається захист прав та інтересів дитини у освітньому закладі.

Основні напрямки роботи соціального педагога із захисту прав та інтересів дитини:

• збір інформації про дитину (спостереження, анкетування, відвідування);
  
• складання банку даних на дітей із проблемних сімей (складання соціальних паспортів класів, школи; виділення проблемних категорій сімей та потреб дитини, яка перебуває у такій сім'ї);
  
• відповідне реагування на порушення прав дитини (відстеження динаміки внутрішньо сімейних відносин, пресування членів родини, додержання прав дитини; збір необхідних документів для подання у відповідні установи щодо захисту прав дитини);
  
• робота з сім'єю (сімейне, правове консультування; посередництво у врегулюванні сімейних конфліктів / медіаторство; налагодження дитячо-батьківських відносин; контрольні відвідування тощо);
  
• профілактична робота (попередження правопорушень, насилля серед неповнолітніх; навчання конструктивному розв'язанню конфліктів; орієнтація на здоровий спосіб життя; педагогічна просвіта батьків).
  

Якщо розглянути більш розширено види роботи соціального педагога з соціального захисту і підтримки дітей та їх родин в межах шкільного закладу і поза ним, вони виглядатимуть таким чином:

• Педагогічна просвіта батьків, класних керівників, консультування дітей, їх батьків або осіб, які їх замінюють, з правових питань.
  
• Створення бази даних учнів, що потребують уваги на основі соціального паспорту школи та постійне ведення обліку учнів, які знаходяться під опікою, здійснення систематичного контролю за їх вихованням, навчанням, станом здоров'я, матеріально-побутовими умовами утримання, збереженням майна, яке їм належить, виконанням опікунами своїх обов'язків. Вживання необхідних заходів щодо захисту прав та інтересів підопічних.
  
• Участь в обстеженні і підготовці висновку з питань виховання дітей при окремому проживанні батьків, розбіжності поглядів батьків щодо місця проживання, відібрання дітей, позбавлення батьківських прав.
  
• Виступи в суді (за довіреністю міського (районного) відділу освіти) під час розгляду справ, пов'язаних з вихованням дітей, охороною їх прав та інтересів.
  
• Підготовка матеріалів про доцільність позбавлення батьківських прав, відбір дітей на засідання опікунської ради.
  
• Забезпечення учнів, які знаходяться під опікою, єдиними квитками для пільгового проїзду в транспорті та оформлення інших видів пільг.
  
• Участь у організації випуску дітей, які знаходяться під опікою, консультування з питань працевлаштування та надання правової допомоги у їх подальшому влаштуванні.
  

Паралельно з роботою в межах школи соціальний педагог також знайомиться з дільницею, підопічними, факторами ризику соціальних груп, вивчає можливості мікрорайону, соціальний склад його мешканців, встановлює зв'язок з установами мікрорайону, вивчає стан соціальної роботи з населенням, тобто здійснює соціальний патронаж мікрорайону, який відноситься до навчального закладу.

Усі види роботи соціальний педагог здійснює, керуючись посадовою інструкцією, затвердженою директором навчального закладу та у співпраці із заступником директора з виховної роботи, класним керівником, практичним психологом.

Співпраця з психологом. Звичайно, значну допомогу соціальному педагогові надає психолог навчального закладу. На початку роботи з конкретною сім'єю учня соціального педагога цікавить уся інформація, що стосується даного учня. В цьому велику роль відіграє саме шкільний психолог, який, безумовно, може надати важливу інформацію щодо особливостей особистості дитини, її стосунків з батьками, однолітками. Також психолог може своєчасно проконсультувати батьків, які мають труднощі у спілкуванні з дитиною; скласти характеристику на дитину. Психолог може висвітлити проблеми в родині, через які дитина відчуває себе нещасливою, беззахисною, на консиліумі, педраді, батьківських зборах. Якщо ж дитина з будь-яких причин виявляється педагогічно занедбаною, психолог у свою чергу на професійному рівні надає відповідні рекомендації класному керівникові, вчителям, батькам або особам, які їх замінюють, а також здійснює психологічне консультування останніх. Він також проводить індивідуальну корекційну роботу з дитиною. Отже у парі психолог і соціальний педагог спроможні більш ефективно допомогти дитині, яка багато пережила і потребує цієї допомогти.

Співпраця з адміністрацією, класним керівником. Соціальний педагог приймає участь у заходах контролю з виховної роботи, яку проводить адміністрація школи. Раз на тиждень представник шкільної адміністрації (заступник директора) разом із соціальним педагогом обходять усі класи, перевіряючи зовнішній вигляд дітей, дотримання гігієни тощо з метою визначення контролю з боку батьків. Усі спостереження соціальний педагог фіксує в журналі. Уточнює для себе дані про сім'ю, одержані із соціального паспорта класу, заносить за необхідністю додаткову інформацію до індивідуальної карти дитини, спілкується із класним керівником з метою отримання відомостей про становище родини, планує відвідування. Таким чином, контроль здійснюється і з боку класного керівника, і з боку адміністрації школи. Соціальний педагог аналізує інформацію, проводить бесіди з учнями і вирішує, яких саме заходів необхідно вжити у кожному конкретному випадку.

Таким чином, для ефективного здійснення соціального патронажу сім'ї соціальному педагогові треба вивчати умови її життя, рівень виховання, вид необхідної допомоги. Важливим є виявлення порушення прав дитини у сім'ї, з'ясування збитків, нанесених сімейними обставинами формуванню дитячої особистості та їх надолуження, соціальна допомога з підключенням інших установ. Після докладного дослідження родини учня соціальний педагог здійснює цілеспрямований вплив на поведінку дітей та дорослих. Працюючи з батьками, педагог намагається сформувати у них стійку батьківську позицію, допомогти у налагодженні внутрішньосімейних стосунків, розкриває для них сутність перебування дитини в навчальному закладі.

Зміст супровідної роботи соціального педагога за основними напрямами буде залежати від характеру соціально-психологічних проблем, які у даний момент переживає дитина та її сім'я.

Робота соціального педагога з сім'єю. Сім'я забезпечує своїм членам економічну, соціальну і фізичну безпеку, турботу про малих, старих та хворих, умови для соціалізації дітей та молоді.

З чого ж починається вивчення сім'ї соціальним педагогом? Працюючи у навчальному закладі, потрібно знати стан благополуччя чи неблагополуччя кожної дитини. Для цього соціальний педагог проводить паспортизацію класів. Соціальний паспорт класу заповнює класний керівник, який здійснює первинний збір інформації про сім'ю шляхом спостереження, анкетування, відвідування. У запропоновану форму вноситься П.І.Б. учнів, дата їх народження, домашня адреса, телефон, П.І.Б. батьків. У колонці «категорія» класний керівник зазначає категорію неблагополуччя дитини, якщо вона до неї належить. Колонка «відвідування за місцем помешкання» призначена для інформування соціального педагога про дату останнього відвідування родини учня (якщо воно мало місце). Соціальні паспорти класів соціальний педагог збирає до 1 жовтня кожного навчального року. У II семестрі, якщо потрібно, він вносить корективи.

Разом із соціальним паспортом класний керівник заповнює Індивідуальну карту роботи з учнем. Маючи на руках таку детальну інформацію про кожного учня і про клас в цілому, соціальний педагог узагальнює її у Соціальний паспорт школи. Таким чином, соціальний педагог отримує інформацію для подальшої роботи у зручному форматі. Це і є банк потрібних для роботи даних.

Соціальний педагог подає у відділ освіти Соціальний паспорт навчального закладу, куди вносить кількість дітей з кожної категорії.

Одним із специфічних документів, який складає соціальний педагог, є Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання родини. Даний акт є юридичним документом. Його складають для з'ясування дійсної картини умов проживання сім'ї. Він заповнюється у двох примірниках, один з яких разом з висновками подається до відділу освіти. Такий акт є обов'язковим документом для подання до будь-якої установи, організації, органу, які займаються захистом прав дитини.

Акт заповнюється у присутності членів сім'ї, на яку безпосередньо він складається. Підписує його комісія у кількості не менше трьох осіб. До складу комісії можуть входити: соціальний педагог, інспектор у справах неповнолітніх, інспектор з охорони дитинства або представник школи, ЖЕКу. Якщо акт підтверджує, що сім'я не є малозабезпеченою, але дитині необхідна допомога у вигляді ліків, окулярів, можливо, підручників, одягу, соціальний педагог може, посилаючись на акт, звернутися з листом на ім'я голови батьківського комітету школи для отримання одноразової матеріальної допомоги учневі.

Збір докладної об'єктивної інформації про дитину, її аналіз та систематизація допомагають соціальному педагогові побудувати у подальшому адекватну супровідну або профілактичну роботу.

Соціальний педагог аналізує отриману інформацію. Класифікуючи учнів школи за категоріями, він одразу визначає причини неблагополуччя дітей. Вони можуть бути різними, але так чи інакше належати до двох груп:

1. з вини батьків;
   
2. внаслідок зовнішніх обставин.
   

Потребує уточнення, що означає неблагополуччя дитини з вини батьків. Це, насамперед, коли батьки не працюють, пиячать, ведуть аморальне життя; не приділяють належної уваги вихованню дитини; не справляються з вихованням дитини; знаходяться на обліку в міліції, чи примушують дитину до протиправних дій.

Залежно від того, якого походження неблагополуччя дитини, соціальний педагог визначає напрям соціальної допомоги дитині. Див. таблицю.

Види роботи соціального педагога щодо соціальної допомоги дитині
Якщо дитина неблагополучна з вини батьків	Якщо дитина неблагополучна внаслідок зовнішніх обставин
1.Індивідуальна робота з дитиною, батьками (бесіди, відвідування вдома). Психолого-педагогічний консиліум. Засідання піклувальної Ради. Нарада за участю представників сільських, селищних рад, ЖЕКу, відомств, служб, громадських організацій. Засідання комісії відділу (управління) освіти з питань всеобучу. Міжвідомча комісія з охорони дитинства (райдержадміністрації, міськвиконкому). Звернення до суду, прокуратури.	Контроль за встановленням та наданням пільг. Перевірка матеріально-побутових умов проживання дитини. Встановлення опіки, усиновлення. Влаштування в інтернатний заклад. Надання необхідної соціальної, правової, матеріальної чи педагогічної допомоги.

Звичайно, супровідна робота дитини в обох випадках будується по-різному. Але спільними і дуже важливими тут є такі напрямки роботи, як безпосередня робота з сім’єю, просвіта та профілактика.

Побачити справжню картину в сім'ї можна лише відвідавши її, поговоривши з членами родини. Тоді й визначається план подальшої роботи з дитиною та її батьками.

Відвідування сім’ї є початком соціально-педагогічного патронажу. Знайомство з матеріально-побутовими умовами проживання дитини, особливостями дитячо-батьківських взаємовідносин, емоційного мікроклімату в сім'ї соціальний педагог здійснює під час відвідування місця проживання родини. Налагодження контакту з членами сім'ї є основою подальшого конструктивного спілкування. Ефективна міжособистісна взаємодія повинна враховувати не тільки певні правила спілкування, але й особливості особистості, конкретну ситуацію і менталітет сім'ї. Адже кожна сім'я має свої певні цінності, рівень культури взаємовідносин, оцінку втручання у внутрішні справи, характер та стадії переживання сімейної кризи. Знання технік конструктивного спілкування у такій справі будуть для педагога досить доречними.

На допомогу соціальному педагогу наведемо кілька правил − рекомендацій для налагодження позитивного спілкування з членами сім'ї.

Перше правило − ГОВОРИТИ НА МОВІ ПАРТНЕРА. Мова повідомлення повинна бути зрозумілою усім суб'єктам спілкування, а не нагадувати цитати з педагогічної конференції чи педради. Мовні конструкції повинні бути простими, емоційними, що значить виражати щире занепокоєння ситуацією, яка склалася, виявляти бажання допомогти. Краще одразу після представлення чітко окреслити мету відвідування, ніж викликати напругу у членів сім'ї довгими вступами і поясненнями. Адже саме перші повідомлення відіграють важливу роль у подальшому сприйняті однієї людини іншою.

Друге правило − ВИЯВЛЕННЯ ПОВАГИ ДО ПАРТНЕРА. Означає підкреслення його значущості як однієї з важливіших потреб людини у повазі і визнанні. Цей принцип може бути виражений як вербальними, так і невербальними засобами. Мовне підкреслення, наприклад, важливої ролі, яку відіграє для дитини ваш співрозмовник як батько, може бути виражено обов'язково у контексті реальної ситуації, з урахуванням особливостей особистості. На невербальному рівні це можуть бути різні варіанти предметної демонстрації поваги, головне, щоб вони були щирі. Адже у силу існування феномену комунікативної сенситивності, люди інтуїтивно відчувають фальш під маскою нещирої привітності і поваги.

Третє правило − ДЕМОНСТРАЦІЯ ЄДНОСТІ. Це може бути єдність інтересів, цілей, задач, поглядів. Особливо позитивним є коли члени сім'ї теж зацікавлені у допомозі своїй дитині, бачать в педагогові союзника, налаштовані на співпраці. У будь-якому випадку краще підкреслювати спільність певних позитивних рис і намірів, ніж підкреслювати різницю, несхожість позицій, критикувати. Згадаємо головне правило виживання у джунглях, наведене Р.Кіплінгом у знаменитому «Манглі»: «Ми з тобою однієї крові, ти і я» Що це, як не підкреслювання єдності і саме давнє правило спілкування?

Четверте правило − ВИЯВЛЕННЯ ЦІКАВОСТІ ДО ПРОБЛЕМ ПАРТНЕРА.

Цікавість до проблем партнера повинна бути явною, розрахованою на його сприйняття та інтереси дитини. Її протилежність – відповідно явне нехтування проблем партнера, які він переживає. Інтерес можна проявляти уважним слуханням, задаванням пояснювальних питань, виказуванням співпереживання.

У всякому разі грубе порушення цих правил призводить до виникнення напруги у взаємному сприйнятті співрозмовників або взагалі до погіршення взаємовідносин, відмовою від спілкування. Як відомо, напруга може поступово зростати у процесі спілкування чи виникнути спочатку. В залежності від виду напруги змінюється і спосіб її зняття.

Пропонуємо техніки вирівнювання напруги, які допомагають знизити нервову і психічну напругу співрозмовників.

Надання партнеру можливості виговоритися. З метою зняття напруги у партнера по спілкуванню зовсім не обов'язково виконувати все те, на чому він наполягає. Досить часто зниженню напруги сприяє вже те, що він одержує можливість висказати, вербалізувати все, що у нього наболіло, без обмежень, без того, щоб його перебивали. Тоді настає полегшення.

Вербалізація емоційного стану. Тут є два підвиди: вербалізація свого емоційного стану і вербалізація емоційного стану партнера. Наприклад: «здається, ви зараз ображені» або «Те, що ви зараз сказали, мене засмутило».

Пропозиція конкретного виходу із ситуацій. Коли напруга досягає свого апогею, ефективним засобом є переведення розмови з абстрактного рівня на конкретні пропозиції, які можна обговорювати. З цим пов'язаний прийом звернення до фактів, розповсюджений у техніці дискусії.

Активне слухання. Ефективність такого слухання є у тому, що співрозмовник постійно виявляє свою зацікавленість у розмові, і в певній мірі вербалізує процес сприйняття. Ще одна функція – показати, що слова співрозмовника не просто почуті, але й правильно інтерпретовані. Тут використовуються стверджувальні слова «так», «так, розумію» та ін.; повторне переговорювання почутого – «луна»; перефразування – «резюме»; уточнюючі питання, питання-ствердження тощо.