3.Bruckmeier, K. Nichtstaatliche Umweltorganisationen und die Diskussion über eine neue Weltordnung, in PROKLA 95, Jg.24, Heft 2, 1994. S. 227-241.
4.Walk, H. / Brunnengräber, A. Motivationen, Schwierigkeiten und Chancen der Nicht- Regierungsorganisationen bei der Bildung von Netzwerken, in: PROKLA 97, Jg. 24, Heft 4, 1994. S. 632-642.
5.Union of International Associations rg/organizations/ home.php">
6.Wernicke, Ch. Barfuss auf dem roten Teppich, in: DIE ZEIT, 10.03.1995. S. 5-6.
7.Nölke, A. Nichtregierungsorganisationen in der globalen Politik. Auf dem Weg zu einer „Internationalen Gesellschaft“?, in: Nölke, Andreas(Hg.): Internationale Zivilgesellschaft, Leipzig, 1997.S. 7-11.
8.Kößler, R., Melber, H. Chancen internationaler Zivilgesellschaft. Suhrkamp Verlag, Frankfurt am Main, 1993.
9.Windfuhr, M. Der Einfluß von NGO auf die Demokratie, in: Merkel, Wolfgang/Busch, Andreas(Hg.): Demokratie in Ost und West. Für Klaus von Beyme, Frankfurt/M., 1999. S. 520-548.
10.Janett, D. Allianzsysteme von Nicht-Regierungsorganisationen in der Klimapolitik. Zwischenbericht zu einer Fallstudie zum Berliner Klimagipfel, in: Forschungsjournal Neue Soziale Bewegungen, Jg. 9, Heft 2, 1996. S. 83-90.
Оксана Дащаківська
КОНЦЕПЦІЯ ЛЕГІТИМНОСТІ Ю.ГАБЕРМАСА
Ю. Габермас пропонує розглядати проблему легітимності у контексті мовної легітимності, у „просторі дискурсу між владою та громадськістю”. Згідно з його дослідженнями, панування чи домінування можемо сприймати як систему правомочної влади.
В процесі дискурсу можна говорити про культурне відтворення життєвого світу; в аспекті координації дій і спільного вироблення інтерсуб’єктивних значень це служить соціальній інтеграції і встановленню солідарності; у аспекті соціалізації, це служить засвоєнню ціннісних орієнтацій і розвитку особистісної ідентичності. Саме в дискурсі є намагання шляхом обґрунтувань знову відновити згоду, що стала проблематичною в комунікативній дії; в цьому сенсі можна говорити про (дискурсивне) взаєморозуміння. Взаєморозуміння і має на меті подолати ситуацію, що виникла через проблематичність претензій на значення, що його наївно припускають у процесі комунікативної дії: взаєморозуміння веде до дискурсивне спричиненої, обґрунтованої згоди (що може доповнюватися традиційним розумінням цієї проблеми). Морально-практичний дискурс означає ідеальне розширення нашого комунікативного співтовариства, виходячи з його внутрішньої перспективи. Норми, що виносяться на обговорення такого форуму можуть бути обґрунтовані і схвалені лише тоді, коли вони відповідають загальному інтересу всіх кого вони стосуються. Тому значення дискурсивно обґрунтованих норм подвійне – вони у кожному конкретному випадку дозволяють з’ясовувати, що саме є рівний для всіх інтерес, такі норми ще раз показують, що таке загальне воля, яка вбирає в себе кожен окремий інтерес, без утиснення жодного з них. [5, 21]
Громадський дискурс сприяє залученню громадян до легітимаційних процесів, а значить підвищуватиме рівень ефективності існування громадянського суспільства. Тому, Габермас вважав, що громадяни вірять у владу, не тому, що вважають її доброю, а тому, погоджуються на неї в процесі спільних обговорень. Брюс Екерман, мислитель – ліберал, вважає, що необхідно проголосити „діалог першим обов’язком громадянина. Бо хоч морально свідома особа може собі дозволити відмежовуватися від діалогу в реальну світі, та відповідальний громадянин не може відмежовуватися від політичного діалогу” [3, 346].
Дискурс слугує обґрунтуванням проблематичних претензій на значення думок та норм. Ю.Габермас виділяє дві надзвичайно важливі точки зору, за допомогою яких можна відрізнити роль дискурсу від ролі інтеракції (взаємодії). Дискурс наполягає на своїх власних претензіях, що є результатом імовірності тих спонук до дій та вчинків, які мають спричинитися до того, що всі мотиви перебуватимуть за межами спільної здатності до порозуміння, і тоді питання про значення відокремлюються від питання про його походження. По-друге, дискурс наполягає на ймовірності претензій на значення, що мусить обернутися тим, що ми оголосимо екзистенційні застереження стосовно предметів комунікативної дії (речей і подій, осіб та висловлювань) і будемо дискутувати: а) про стан справ, який може бути кращим або гіршим; б) про рекомендації та застереження, які можуть бути як слушними, так і помилковими.
Перш ніж розглядати питання про можливість різниці між справжнім, істинним та помилковим консенсусом, іншими словами — претензії висловлювань на істину, кожен міг би пояснити сенс претензій на значущість норм.
У контексті мовної легітимності, у „просторі дискурсу між владою та громадськістю”, визначаючи відносини панування та домінування як систему правомочної влади, Ю.Габермас визначає “вхід” і “вихід” цієї системи.
