Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія, 2707.55kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 1255.33kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 2618.62kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 6297.95kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 5488.92kb.
- Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
- Україна міністерство освіти І науки україни одеська національна морська академія, 32.42kb.
- Одеська національна юридична академія, 3983kb.
- Міністерство освіти І науки україни національна академія наук київський університет, 717.4kb.
ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ПРО СЛУЖБОВІ ЗЛОЧИНИ З ОЗНАКАМИ КОРУПЦІЙНИХ ДІЯНЬ
Група держав Ради Європи проти корупції (GRECO), яка здійснює контроль за виконанням Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією, стороною якої є Україна, та Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією на 32-му пленарному засіданні розглянула і затвердила Оціночний звіт по Україні, у якому зазначається, що Україна сприймається як країна, вражена корупцією. A oскільки Україна ратифікувала відповідні міжнародні конвенції про протидію корупції, то вирішення цього питання є на часі дуже актуальним.
Правопорушення кримінального характеру - корупційні злочини - є найбільш небезпечними з корупційних правопорушень. Нині саме кримінально карана корупція залишена поза увагою щодо правового регулювання. У чинному кримінальному законодавстві поняття «корупційні злочини» не вживається. Злочин з ознаками корупційних діянь не є самостійним видом злочину, оскільки такі ознаки можуть проявлятися у багатьох видах злочинної поведінки. Саме тому виникають проблеми щодо кваліфікації складу даних злочинів.
В цілому, як засвідчує судова практика, розглядаючи кримінальні справи з цього питання, суди керуються вимогами чинного кримінального, кримінально-процесуального законодавства, а також нормами і положеннями Закону № 356/95-ВР, Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції, Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ратифіковані Україною у 2006 р.). Суди також враховують роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, що наведені в постановах від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво», від 25 травня 1998 р. № 13 «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією».
Узагальнення засвідчило, що основними видами службових злочинів з ознаками корупційних діянь є злочини, склад яких передбачено ст. 368 КК, тобто одержання хабара. Дії засуджених в основному мають ознаки корупційних діянь, наведених у п. «а» ч. 2 ст. 1 Закону № 356/95-ВР, а саме незаконне одержання матеріальних благ особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій.
Характерною для таких злочинів є наявність безпосереднього зв’язку між вчиненим особою діянням та посадою, яку вона обіймає, чи службовою діяльністю, яку здійснює, тобто суспільно небезпечне діяння безпосередньо зумовлене використанням службового становища суб’єктом, який вчиняє злочин.
Суб’єктами відповідних злочинів, відповідальність за які передбачена розд. XVII чинного КК «Злочини у сфері службової діяльності» і які можуть мати ознаки корупції, можуть бути як особи, вказані в ст. 2 Закону № 356/95-ВР, так і інші посадові особи. Згідно із Законом № 356/95-ВР суб’єктами ко рупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, можуть бути особи, уповноважені на виконання функцій держави, а саме: державні службовці, депутати всіх рівнів, сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад, військовослужбовці (крім тих, що проходять строкову службу), та інші особи, які згідно з чинним законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення на підставі положень дисциплінарних статутів. Крім названих осіб, суб’єктами корупційних правопорушень можуть бути судді, прокурори, слідчі, особи рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники служби безпеки, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби й інших правоохоронних органів, перелічених у ч. 1 ст. 2 Закону від 23 грудня 1993 р. № 3781-ХИ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», а також працівники апарату суду, прокуратури и інших зазначених органів, уповноважені на виконання функцій держави.
Узагальнення виявило наявність ряду правових проблем, від вирішення яких залежить подальша активізація боротьби з корупцією. Під час проведення узагальнення основну увагу зверталося на кримінальні справи, суб’єктами у яких були особи, зазначені вище. В цілому проблеми полягають, з одного боку, в неоднаковому розумінні працівниками правоохоронних органів та суддями норм Закону № 356/95-ВР та неправильному їх застосуванні, а з другого, – недосконалістю правового регулювання відповідальності за корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією. Трапляються випадки неправильної кваліфікації дій засуджених, пов’язані з неправильним визначенням розміру хабара.
Так, Центральний районний суд м. Сімферополя вироком від 8 січня 2008 р. засудив Л. за вчинення кількох злочинів, у тому числі за злочин, склад якого передбачено ч. З ст. 368 КК. Колегія суддів Апеляційного суду АР Крим змінила вирок, перекваліфікувавши дії засудженого з ч. З на ч. 2 ст. 368 КК, і в ухвалі зазначила, що суд першої інстанції визнав Л. винним в одержанні хабара у вигляді автомобіля «Хонда-Аккорд» вартістю 7 тис. 500 доларів США, що за курсом НБУ становило 39 тис. 750 грн., а це не є особливо великим розміром.
Загалом у більшості справ вказаної категорії простежується тенденція до автоматичного перенесення формулювання обвинувачення, пред’явленого особі органами досудового слідства, в мотивувальну частину вироку або постанови про закриття справи, причому з тими ж помилками і неточностями, які допустили органи досудового слідства.
Отже, з метою вдосконалення чинного законодавства для вирішення складних питань при розгляді кримінальних справ зазначеної категорії справ у кримінальному законодавстві необхідно передбачити визначення окремих корупційних діянь як злочинних, кримінальну відповідальність за найбільш поширені корупційні діяння. У разі їх реалізації, запропоновані заходи дадуть змогу запобігти правовим колізіям і непорозумінням при судовому розгляді кримінальних справ, сприятимуть поліпшенню взаємодії між державними відомствами.
Дятлова В.О.
главный специалист НПЦ
Генеральной прокуратуры Республики Беларусь,
аспирант Национального центра законодательства
и правовых исследований Республики Беларусь
КОРРУПЦИОННАЯ ПРЕСТУПНОСТЬ В ТАМОЖЕННЫХ ОРГАНАХ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ (КРИМИНОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ)
1. Географическое положение Республики Беларусь предопределяет ее роль транзитного коридора. С учетом того, что сегодня значительную часть доходов государственного бюджета составляют таможенные платежи, в значительной мере экономическая безопасность республики зависит от четкости и надежности функционирования системы таможенных органов Республики Беларусь. Одним из критериев надежности функционирования данной системы является наличие низкого уровня коррупции.
2. Как отмечается в криминологической литературе, опыт борьбы с коррупцией свидетельствует о том, что успех зависит, в том числе, и от преодоления коррупции в системе правоохранительных органов, которые зачастую оказываются наиболее уязвимыми. Анализ имеющихся статистических сведений, а также данные социологических исследований свидетельствуют о том, что на сегодняшний день степень пораженности коррупцией данных органов достаточно велика. Так, согласно данным Института социологии НАН Беларуси к наиболее пораженным коррупцией видам деятельности относятся: деятельность милиции (52,2% респондентов), система здравоохранения (51,1%) и деятельность таможенных служб (42,2%). По мнению опрошенных экспертов наиболее широким спектром на рынке коррупционных услуг также владеют сотрудники таможенной службы (50% респондентов). Более поздние данные социологических исследований также дают основания полагать, что в сфере деятельности правоохранительных органов, к которым, в том числе, относятся и таможенные органы, заключение коррупционных соглашений является распространенной практикой. Например, более данные за 2007 год показывают, что по степени пораженности коррупцией правоохранительные органы занимают третье место (32,3 % респондентов). Для того чтобы дополнить данные социологических исследований, были проанализированы данные уголовной статистики о коррупционных преступлениях, совершенных сотрудниками таможенных органов, за 2005 – первое полугодие 2009 гг.
3. В рассматриваемый период в республике наблюдалась устойчивая тенденция по снижению числа зарегистрированных коррупционных преступлений, совершенных должностными лицами таможенных органов Республики Беларусь. Однако необходимо учитывать тот факт, что коррупция в таможенной сфере обладает чрезвычайно высоким уровнем латентности и регистрируемая преступность является лишь «верхушкой айсберга», кроме того данные уголовной статистики отражают в большей мере тенденции развития уголовно наказуемых коррупционных проявлений в республике, а также эффективность деятельности правоохранительных органов. Одним из подтверждений данного явления являются данные анализа структуры коррупционной преступности в данной сфере, как по составам преступлений, так и с позиции выделения двух типов коррупционных преступлений. Рассматривая коррупционную преступность в таможенных органах с позиции выделения двух типов коррупционных преступлений (первый тип - это коррупционные преступления, совершаемые не на основе коррупционного соглашения, второй тип - основанные на коррупционном соглашении (или взяточничество), можно отметить довольно существенные изменения в структуре коррупционной преступности. В исследуемый период происходило постоянное уменьшение доли преступлений первого типа в общем объеме коррупционной преступности - с 53,1% до 23,5%, в свою очередь доля коррупционных преступлений второго типа - постоянно росла, и если в 2005 г. она составляла 46,9 %, то уже в 2008 г. – 75,8%. При этом в первом полугодии 2009 г. данная динамика сохраняется.
4. В структуре всех коррупционных преступлений в органах таможни набольшая доля принадлежит таким преступлениям, как: получение взятки (ст. 430 УК) – в 2004 г. доля данных преступлений составляла 53%, в 2008 г. – 75%; злоупотребление властью или служебными полномочиями (ст. 424 УК) – в 2004 г. – 23%, в 2008 г. – 20%. Другие преступления имеют значительно меньший удельный вес.
5. Особого внимания заслуживает анализ данных о региональных особенностях коррупционной преступности в данной сфере. Если в целом по республике распределение общей коррупционной преступности достаточно однородно, то «таможенная» коррупция чрезвычайно локализована: практически весь объем преступности данного вида приходится на Брестскую, Гродненскую области, которые являются приграничными со странами ЕС, и г. Минск. Общий «вклад» этих трех регионов в 2004 г. составил 86,6% (или 129 из 149 зарегистрированных преступлений), в 2008 г. – 94,5% (или 121 из 128 зарегистрированных преступлений). В Витебской, Гомельской, Могилевской и Минской области случаи совершения данных преступлений носят единичный характер.
6. Таким образом, можно сделать следующие выводы:
- совершение коррупционных преступлений должностными лицами таможенных органов не является экстраординарным явлением, а степень пораженности коррупцией органов таможни достаточно велика;
- существенных положительных изменений в последние годы в данной сфере не произошло. Некоторая положительная динамика имеет место, однако для достижения значительного результата необходимо активизировать деятельность всех правоохранительных органов. При этом деятельность должна быть направлена не только на выявление и пресечение коррупционных преступлений, но и на их предупреждение;
- приоритетными направлениями деятельности правоохранительных органов в данной сфере должны быть изучение новых форм и способов совершения таможенных преступлений для организации практической работы по их выявлению, особый контроль не только зон пограничного и таможенного контроля на границах, но и центральных органов таможен, а также качественное взаимодействие всех правоохранительных органов.
Єремій Ганна
головний спеціаліст-юрисконсульт територіального управління
Держгірпромнагляду по Запорізькій області
ЗВІЛЬНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА
Питання, що стосуються злочинності неповнолітніх, а також можливості їх звільнення від кримінальної відповідальності завжди посідали одне з головних місць в доктрині кримінального права. Дослідженню цих питань присвячували свої праці такі вчені, як Ю.В. Баулін, В.М. Бурдін, Л.В. Головко, С.Г. Келіна, О.Ф. Ковітіді, П.В. Хряпінський, О.О. Ямкова та інші. Неповнолітні знаходяться у стадії фізичного та психологічного формування, є вразливими до будь-яких соціальних змін, а тому ті негативні соціально-економічні та політичні процеси, що відбуваються в суспільстві, вражають насамперед цю групу осіб. Держава та суспільство зацікавлені в захисті та підтриманні правопорядку з додержанням розумної економії кримінальних покарань, за умови виправлення людини іншими, не пов’язаними з покаранням, заходами. Це є проявом гуманізму і справедливості кримінального законодавства України. З таких позицій особливого ставлення й уваги з боку держави потребують неповнолітні правопорушники.
За чинним Кримінальним кодексом України передбачено можливість звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності на загальних підставах, що розповсюджуються на осіб будь-якого віку. Серед таких видів звільнення можна назвати, зокрема, звільнення у зв’язку з дійовим каяттям, з примиренням з потерпілим, з передачею на поруки, зі зміною обстановки, у зв’язку із закінченням строків давності та на підставі актів амністії чи помилування. Крім загальних видів звільнення в Кримінальному кодексі України (далі - КК) передбачено спеціальний вид звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 97 КК передбачається, що неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання.
Певним неузгодженням відрізняється звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру. Оскільки цей вид звільнення є умовним, адже можливість звільнення залежить від подальшої поведінки підлітка, то можна вважати, що в такому разі неповнолітній опиняється в гіршому становищі, ніж при звільненні його від кримінальної відповідальності на загальних підставах або при звільненні його від покарання. Ми пропонуємо передбачити безумовне звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності, оскільки в протилежному випадку особа фактично продовжує перебувати у сфері кримінально-правових відносин. За своєю природою звільнення від кримінальної відповідальності повинно бути більш пільговим інститутом, ніж звільнення від покарання, а тому передумови звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності за ст. 97 КК (вчинення вперше злочину невеликої тяжкості) повинні бути також більш пільговими та сприятливими для неповнолітнього, ніж передумови звільнення таких осіб від покарання за ст. 105 КК (вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості). З таких позицій ми пропонуємо надати можливість суду вирішувати питання про звільнення неповнолітнього не лише при вчиненні ним вперше злочину невеликої тяжкості, але й будь-якого (незалежно від форми вини) злочину середньої тяжкості, тобто пропонуємо виключити з останньої редакції ч. 1 ст. 97 КК слово «необережний». Крім того спірним є застосування при звільненні від кримінальної відповідальності неповнолітніх тих самих заходів впливу, що застосовуються і при звільненні таких осіб від покарання, а тим більше застосування таких же заходів впливу до осіб, що не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Якщо неповнолітні звільняються від кримінальної відповідальності, вони повинні опинитися поза кримінально-правовими відносинами, а отже і застосування до них кримінальних заходів впливу (примусових заходів виховного характеру) є суперечливим. В такому випадку ставиться під сумнів наявність «особливого ставлення» законодавця до неповнолітніх при їх звільненні від кримінальної відповідальності за ст. 97 КК, а також доцільність існування у цій статті примусових заходів виховного характеру. Ми вважаємо за потрібне виключення зі ст. 97 КК терміну «примусові заходи виховного характеру», оскільки правова природа цих заходів дає можливість вважати їх кримінально-правовими, різновидом заходів державного примусу і застосовуватися вони повинні лише щодо осіб, які перебувають у сфері кримінально-правового впливу. У свою чергу, ми пропонуємо передбачити в цій статті покладення на неповнолітнього, що звільняється від відповідальності, виконання інших обов’язків (вибачитись перед потерпілим, добровільно відшкодувати завдані збитки тощо). Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 р. № 12 підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути або певна поведінка особи після вчинення злочину, яку держава заохочує (дійове каяття, примирення з потерпілим, припинення злочинної діяльності та добровільне повідомлення про вчинене), або настання певної події (зміна обстановки, закінчення строків давності). Загальною підставою звільнення від кримінальної відповідальності, на думку деяких авторів (С.Г. Келіна, П.В. Хряпінський), є втрата особою суспільної небезпечності, зокрема, шляхом вчинення суспільно-корисної посткримінальної поведінки. Тобто для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності достатнім є наявність передумов (вчинення вперше злочину певної тяжкості) та підстав (втрата суспільної небезпечності, що полягає, зокрема, у суспільно-корисній посткримінальній поведінці).
Отже, ми пропонуємо викласти ч. 1 ст. 97 КК у наступній редакції: «Звільняється від кримінальної відповідальності неповнолітній, що вперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо він визнав свою вину, вибачився перед потерпілим та добровільно відшкодував завдані збитки». На наш погляд, нова редакція цієї статті є гуманнішою та справедливішою по відношенню до неповнолітніх та могла б значно вдосконалити законодавство з питань звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності.
Левицький Андрій Олегович
пошукач ДЮІ ЛДУВС
заступник начальника відділу криміналістичних досліджень
НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області.
ОСОБЛИВОСТІ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПЛОМБ З ЯКІРНИМ МЕХАНІЗМОМ ЗАМИКАННЯ
З року в рік вдосконалюються злочинні способи несанкціонованого проникнення до різноманітних контрольованих об’єктів (вагонів, контейнерів, сховищ тощо), втручання в роботу приладів обліку електро-, водо-, газопостачання та інших. Одним зі способів протидії таким злочинним посяганням є вдосконалення таких контрольно-охоронних пристроїв, як пломби. На сьогоднішній день виробниками пропонується доволі широкий асортимент пломб, найбільшу частину яких складають пломби з якірним механізмом замикання.
Пломба, це одноразовий контрольний знак (пристрій), навішування якого на певні конструктивні елементи об’єкта унеможливлює непомітність його несанкціонованого відкриття. Пломби, що пропонуються різними виробниками цієї продукції, відрізняються за конструкцією, однак їм притаманна наявність типових складових елементів. Так, завжди наявні такі складові елементи, як корпус пломби, пломбувальний елемент, елемент замикання. Корпус – елемент пломби, який поєднує в собі всі її складові частини. Пломбувальний елемент – деталь пломби за допомогою якої здійснюється її контрольна фіксація з опломбованим об’єктом (його елементами). Елемент замикання – деталь пломби, за допомогою якою відбувається фіксація пломбу вального елементу в корпусі пломби.
Однак найдосконаліша пломба не виключає можливості несанкціонованого доступу до підконтрольного об’єкту, а саме встановлення факту несанкціонованого доступу іноді під силу тільки досвідченим фахівцям. Криміналістичне дослідження пломб - це система методів, прийомів і технічних засобів, які застосовуються для встановлення фактичних даних на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів. Розслідування кримінальних або цивільних справ за фактами розкрадання матеріальних цінностей потребує багато зусиль та залучення спеціалістів з різних галузей знань. Висновок експерта, поряд з іншими свідченнями, є суттєвим процесуальним доказом.
Велике значення для повного та всебічного дослідження пломб, має вірна організація першочергових слідчих дій – залучення до огляду фахівців з цієї галузі знань, фіксація, в тому числі і засобами фотозйомки, всіх деталей та обставин події, що стосуються стану даної пломби. Нажаль доволі часто, з різних причин відповідні фахівці не залучаються до огляду місця події, тому доцільно зупинитися на особливостях огляду контрольних запобіжних пристроїв. С самого початку, до будь яких маніпуляцій з пломбою, її стан фіксується способом орієнтуючої, оглядової, вузлової й детальної фотозйомки. Після цього перевіряється правильність навішування пломби, за наявності фіксуються місце розташування та характер механічних пошкоджень. Тільки після цього пломба знімається шляхом перерізання (перекусу) пломбувального елементу.
При огляді місця події спеціаліст звертає увагу слідчого та надає для фіксації в протоколі ОМП інформацію наступного змісту: вид (тип) пломби; форма, розміри, матеріал досліджуваної пломби; зміст маркувальних (номерних) позначень; стан пломбувального елементу, його розмірі; спосіб кріплення пломбувального елементу; наявність видимих слідів впливу стороннього предмету, якщо такі є. Після огляду необхідно здійснити упакування пломби, таким чином, щоб виключити можливість доступу до неї без порушення цілісності упаковки. В подальшому пломба направляється на судово-експертне дослідження.
Особливістю дослідження пломб є специфіка об’єктів дослідження і характер вирішуваних експертом діагностичних та ідентифікаційних питань, які характерні для даного виду досліджень. Дослідженням пломб вирішуються такі питання:
а) діагностичні питання: чи є на досліджуваній пломбі будь-які пошкодження? Якщо є, то в результаті чого вони могли бути утворені? Чи перепломбовувалася пломба після первинного опломбування? Чи можливо видалити пломбувальний елемент з наданої на дослідження пломби без порушення її цілісності? Який зміст маркувальних позначень на пломбі? Яким знаряддям пошкоджений пломбувальний елемент?
б) ідентифікаційні питання: чи не утворені пошкодження на досліджуваній пломбі наданим на дослідженням предметом?.
Етапи судово-експертного дослідження пломб з якірним механізмом замикання аналогічні етапам загального дослідження пломб, але є певна специфіка дослідження саме такого виду пломб, яка полягає в оцінці результатів дослідження та формування висновку. Висновки за результатами діагностичного експертного дослідження пломб ґрунтуються на комплексній оцінці виявлених ознак, до яких можуть відноситись: порушення цілісності пломбувального елементу; перебування пломби внаслідок механічного, термічного чи іншого впливу в такому стані, при якому її складові елементи дозволяють здійснити її перенавішування (перепломбування); наявність слідів механічного, термічного чи іншого впливу (порушення цілісності корпусу пломби в місцях, через які можливо видалити запірні елементи механізму замикання (кінців якоря) з відповідних пазів; пошкодження цілісності з’єднуючого елементу складових частин, або його підклеювання до корпусу пломби; наявність слідів роз’єднання цілісності механізму замикання (відокремлення шляпки від деталі безпосереднього замикання (якоря)); наявність тріщин на корпусі пломби; наявність пошкоджень елементів пломби; відсутність частини матеріалу одного з елементів; наявність слідів хімічного впливу на пломбу або її складові елементи (у цьому випадку до подальшого дослідження залучається експерт-хімік); наявність інших слідів, що виявляються в ході конкретного дослідження (передбачити всі комбінації можливих слідів на пломбах практично неможливо враховуючи певні конструктивні особливості пломб окремих виробників)).
Висновок та ілюстрації, що відображають хід дослідження пломб, оформлюються у відповідності до порядку проведення та оформлення експертних досліджень. При описі пломб зазначається: положення пломби відносно об’єкту опломбування; матеріал пломби; колір корпусу та окремих складових елементів пломби; форма та розміри пломби; класифікація пломби; зміст цифрових та літерних позначень на поверхнях пломби; вид пломбувального матеріалу та його розміри (дріт, трос); наявність пошкоджень на поверхні пломби (вид, форма та розміри); наявність сторонніх предметів (мікрочастки, мікроволокна).
Хід дослідження ілюструється зображеннями: загального вигляду упаковки; пояснювальної бирки на упаковці; об’єкта на якому навішена пломба; номерного позначення на об’єкті (за наявності); способу кріплення пломби з об’єктом; поверхонь пломби; маркувальних позначень на пломбі; слідів впливу стороннього предмета (за наявності); слідів перепломбування (за наявності).
Матвійчук Юрій
помічник прокурора Теребовлянського району Тернопільської області
ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВИЯВЛЕННЯ КРИМІНОГЕННИХ ЧИННИКІВ ЗАСОБАМИ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ
Виявлення кримінологічних чинників, що сприяють злочинності має здійснюватися на усіх напрямах прокурорського нагляду, а також і при виконанні прокурорами своїх ненаглядових повноважень.
Важливим напрямом виявлення криміногенних чинників злочинності є здійснення прокурорського нагляду за виконанням законодавства при прийомі, реєстрації, обліку заяв і повідомлень про вчинення злочинів. При цьому вирішуються різнопланові завдання: а) забезпечення повної і об’єктивної реєстрації заяв і повідомлень та іншої інформації про злочин; б) дотримання строків реєстрації; в) додержання порядку перевірки інформації; г) забезпечення законності й обґрунтованості рішень, винесених на підставі заяв, повідомлень, іншої інформації про злочини; г) вжиття заходів до усунення порушень закону, їх причин та умов.
Прокурорський нагляд має сприяти активізації боротьби зі злочинністю, у тому числі і шляхом своєчасного направлення до уповноважених правоохоронних органів заяв і повідомлень про злочини.
Зазначимо, що своєчасне вирішення всіх цих питань сприятиме розкриттю злочинів, викриттю винних, забезпеченню правильного застосування закону, своєчасному захисту прав і законних інтересів потерпілих, запобіганню злочинів і виконанню цілого комплексу завдань превентивного характеру.
Серед механізмів, що застосовуються для реалізації передумов злочинності, можна назвати такі: а) реалізація продукції, виготовленої на основі державної власності, за кордоном без повернення валютної виручки; б) монополізація окремих галузей економіки, виробництва; в) створення комерційних структур, статутних фондів та інших капіталів, діяльність яких не контролюється; в) використання інших можливостей для швидкого обігу капіталу і збільшення його початкового розміру в десятки разів; г) фізичне усунення конкурентів, які найбільше не влаштовують злочинні угруповання, або які багато в чому обізнані.
Вважаємо, що, покладений на прокурорів обов’язок перевіряти законність актів владних структур незалежно від повідомлень про порушення законів, бажано було б додатково врегулювати законодавчо. Виявлення криміногенних чинників, що зумовлюють злочинність прокурор може здійснювати в різних формах: проведення перевірок; виклик посадових осіб, громадян та одержання від них усних чи письмових пояснень з приводу порушень законів; вжиття заходів щодо забезпечення у встановленому порядку відшкодування матеріальних збитків заподіяних порушеннями законів; притягнення правопорушників до відповідальності тощо. Названі повноваження є загальними для реалізації всіх функцій прокуратури. З огляду на цю обставину вони справедливо йменуються наскрізними, оскільки реалізуються у всіх видах прокурорської діяльності.
Перевірки можуть мати цільовий характер, коли під час їх проведення перевіряються виконання законодавства в окремій галузі господарства, або ж комплексними, у процесі яких перевіряється виконання законодавства, що стосується різних галузей.
Одним із завдань прокурора в кримінальному судочинстві є забезпечення того, щоб у кожній кримінальній справі виявлялися причини й умови, які сприяли вчиненню злочину, і вживалися заходи до їх усунення. Тобто фактично йдеться про превентивну діяльність, як органічно взаємопов’язану з діяльністю щодо розслідування конкретного злочину (злочинів). Саме така реалізація повноважень у цьому напрямі істотно підвищує ефективність прокурорського нагляду в кримінальному судочинстві.
А.Ш.-И. Муртузалиев
консультант, юрист третьего класса,
Федеральный суд Ленинского района г. Махачкала
(Россия, Республика Дагестан)
КРИМИНОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ ЛИЧНОСТИ ПРЕСТУПНИКА ВОЕННОСЛУЖАЩЕГО С ПСИХИЧЕСКИМИ АНОМАЛИЯМИ
Обращение к понятию личности преступника военнослужащего с психическими аномалиями актуально по следующим обстоятельствам: призыв на военную службу лиц с низким уровнем нервно-психической устойчивости; травмы головы; несоответствие призывников по умственному развитию. Влияние психических аномалий на преступность выражается в формировании личности преступника, восприятии им ситуации, преступного поведения, в его мотивации и, соответственно, в деятельности по профилактике преступлений. В Республике Дагестан освобождаются от призыва на военную службу по состоянию здоровья 4 %, из них ввиду психических заболеваний 3 % (стоящие на учёте), все остальные призывается во исполнение призывного плана.
Констатация влияния психических аномалий на преступность, не означает биологизации ее причин в отрыве от социальных условий. Признавая зависимость преступного поведения от психики, её индивидуальных особенностей, мы исходим из социальной обусловленности самой психики. Психические аномалии оказывают значительное влияние на совершение уклонений от военной службы. По данным правозащитной организации «Материнское право» 90 %, обратившихся за помощью и в последствии комиссованных «беглецов», были признаны психические расстройства личности, сформировались ещё в детстве и в подростковом возрасте».
Одним из наиболее сложных вопросов современной психиатрии является роль социальных условий в генезисе расстройств психической деятельности. Поскольку такие расстройства могут иметь криминогенное значение, важной научной задачей является определение и анализ этих условий, практическое их выявление и устранение. В психиатрии имеются данные, свидетельствующие о том, что социальные условия оказывают не однозначное, а многофакторное влияние на психическое здоровье. Молодой человек попадает в особые сложные для него психические условия, диктуемые характером военной службы. При изменении среды будет меняться и характер протекания патологических процессов в человеческом организме. Велико влияние социальных факторов и на течение заболеваний, изменяющих их характер. Нельзя не согласиться с А. А. Меграбяном, что «длительные, интенсивно выраженные аффективные переживания могут привести к патологическому развитию личности».
Военная служба с психофизическими нагрузками, бытовой неустойчивостью, ограничениями прав личности является экстремальной ситуацией, особенно для новобранца. Время службы совпадает с периодом полового созревания, когда молодёжь предельно асоциальна. В этих условиях мгновенно провоцируются нервные и психические срывы, эти условия вызывают стрессы.
Распространенной аномалией среди несовершеннолетних правонарушителей является психопатия. В возрасте 18–24 лет (основной призывной возраст) число психопатов среди преступников по сравнению с возрастной группой 14–17 лет, увеличивается вдвое, а затем снижается. Видимо, в молодом возрасте некоторые формы психопатии носят временный характер и в то же время проявляются наиболее ярко. Ещё одной наиболее распространённой аномалией является алкоголизм. Сопоставление возраста преступников в момент совершения преступления с видом психической аномалии показывает, что с возрастом число психически здоровых преступников уменьшается, в основном за счет роста числа лиц, страдающих алкоголизмом. А. А. Жижиленко подчеркивал криминогенность алкоголизма: «Только за последние четыре года более чем в 10 раз увеличилось число призывников с диагнозом: венерические заболевание, наркомания, токсикомания, алкоголизм».
Психические аномалии не приводят к преступлению фатально. Одним из необходимых субъективных факторов, способствующих совершению преступления, является состояние психической дезадаептации, которые чаще всего встречаются у лиц с аномальной психикой. Поскольку дезадаптация приводит к нарушению работы защитных механизмов, отсюда к их повышенной сенситивности к воздействиям среды, нарушению взаимодействия с окружением, то подобное состояние воспринимается военнослужащим как крайне дискомфортное и лицо любым путём стремится его изменить.
Для этого избираются поступки, которые направлены на решительное изменение актуальной ситуации в любую сторону и часто любым путём. Это вызвано тем, что прежнее положение является слишком психотравмирующим и дальнейшее нахождение в такой ситуации становится невозможным. Находясь в подобных условиях, военнослужащий может предпочесть что угодно, только не прежнее положение, в связи с эти он совершает правонарушение. У лиц с психическими аномалиями это проявляется весьма ярко, попадая в жесткую зависимость от конкретной ситуации.
В целом влияние психических аномалий на преступность прослеживается в формировании личности правонарушителя, при наличии указанных аномалий возникают и развиваются особенности, могущие привести к антиобщественному поведению, легче воспринимаются и усваиваются внешние негативные воздействия, возникает дезадаптация личности; в мотивации преступного поведения лиц с аномалиями психики, восприятии и реагировании на конкретные жизненные ситуации, в более легком вовлечении их в преступные действия. Криминогенная значимость психических аномалий не предполагает неизбежности совершения преступления лицами с такими аномалиями. Они выступают одним из способствующих факторов преступности, её отдельных видов и индивидуального преступного акта.
Типологической обзор личности и поведения преступника с психическими аномалиями, представляет собой особый криминологический тип. Его сущность определяется именно наличием расстройств психической деятельности, детерминирующей поведение личности.
Олейняш Е.М.
аспірантка Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника,
помічник судді господарського суду Івано-Франківської області
МЕЖІ ВТРУЧАННЯ В ЖИТЛО ЧИ ІНШЕ ВОЛОДІННЯ ОСОБИ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ОБШУКУ У СВІТЛІ МІЖНАРОДНОЇ ПРАКТИКИ
Майже кожний міжнародний документ в сфері прав людини містить положення про судовий контроль за дотриманням прав особи при обмеженні державою її особистої свободи і недоторканності в межах кримінального переслідування. Особливої актуальності в останні роки набуває проблема ефективної протидії злочинній діяльності, яка передбачає необхідність захисту учасників кримінального процесу від протиправних діянь. Це обумовлено тим, що право на недоторканність житла має особливе значення для кожної людини, а дотримання цього права є вагомою гарантією інших прав – права на життя, на особисту недоторканність, на невтручання в особисте і сімейне життя, на володіння, користування, розпорядження своєю власністю.
Дана стаття має за мету узагальнити міжнародну практику Європейського суду з прав людини в сфері захисту учасників кримінального процесу під час проведення обшуків, зокрема, щодо встановлення меж санкціонованого втручання, та проаналізувати відповідність національного законодавства вимогам, що ставляться Конвенцією про захист прав людини і основних свобод.
Україна, як держава-учасник Конвенції про захист прав людини і основних свобод, визнає юрисдикцію Європейського суду по правам людини обов’язковою у питаннях тлумачення і застосування Конвенції і Протоколів до неї у випадку передбачуваного порушення Україною положень цих договірних актів. Тому застосування судами України вказаної Конвенції повинно здійснюватись з урахуванням практики Європейського суду з прав людини з метою уникнення порушень прав і основних свобод людини.
Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод пред’являє досить високі вимоги для такого обмеження прав, як проведення обшуку. Відповідно до п. 2 ст. 8 Конвенції не допускається втручання з боку державних органів у здійснення права на недоторканність житла, за винятком втручання, передбаченого законом і необхідного в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки і суспільного спокою, економічного благополуччя країни, з метою запобігання безладу чи злочинів, для охорони здоров’я, моральності чи захисту прав і свобод інших осіб.
В справі Жан П’єра ван Россема проти Бельгії [Van Rossem - Belgium] (№41872/98) суд вказав, що рішення про проведення обшуку повинно обов’язково встановлювати межі, щоб санкціоноване ним втручання не відносилось цілком на розсуд слідчих органів. Суд зауважив, що в даній справі в рішенні про проведення обшуку слід би було вказати корисні для слідства докази, на пошук яких слідчі повинні були направити свої зусилля при обшуку. Будь-яке рішення про обшук повинно містити мінімальне число вказівок, які обмежують об’єм влади, і надають можливість перевірити чи були дотримані межі слідчих дій. Тобто, метою цих вимог в демократичному суспільстві є можливість наступної перевірки законності дій органів слідства. За відсутності достатніх вказівок в рішенні про обшук можна стверджувати, що не було забезпечено ефективного і всебічного контролю за дотриманням меж проведеного обшуку.
В справі Ернст та інші проти Бельгії [Ernst and others - Belgium] (№33400/96) суд зазначив, що «ордера на обшук були сформульовані загальним чином. Ордера не містили жодної інформації щодо характеру проведеного розслідування, точних місць проведення обшуків чи предметів, які підлягали вилученню».
Таким чином, у вищезазначених справах не був дотриманий справедливий баланс інтересів держави і особи, обшуки не були пропорційні законній меті, яку переслідує держава, слідчі органи наділялись занадто широкими повноваженнями, тобто було допущено порушення положень статті 8 Конвенції.
Національне законодавство закріплює положення, згідно якого не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ч. 1 ст. 30 Конституції України, ч. 5 ст. 177 КПК України). Однак, чинне законодавство України не містить жодних вимог щодо встановлення меж проведення обшуку, які б надали змогу перевірити його законність та дотримання прав обшукуваного.
Аналіз національної судової практики в категорії злочинів проти власності за період з 2004 року по 2008 роки включно по Івано-Франківській області дозволяє дійти наступного висновку, що в роботі суддів в ряді випадків проявляються ознаки формального підходу до розгляду вказаної категорії матеріалів. В постановах про надання дозволу на проведення обшуку в резолютивній частині відсутні будь-які вказівки на предмети, документи або осіб, яких слід відшукати. В 33% випадків, задовольняючи звернення слідчих із поданням на проведення обшуку в житлі чи іншому володінні, в постановах суду зазначається про надання дозволу на проведення обшуку лише в житлі, при цьому без зазначення будь-яких міркувань і мотивів, якими керувався суд при наданні дозволу на проведення обшуку лише в житлі. Тобто, при прийнятті постанови суд без зазначення мотивів та жодних обґрунтувань або збільшує територію, яка підлягає обшуку, або зменшує.
За вищенаведеного можна дійти висновку, що закріплення на законодавчому рівні вимоги щодо зазначення в постанові про проведення обшуку приміщення або частини приміщення, які мають бути піддані обшуку, та предметів, документів або осіб, яких відшукують, сприятиме дотриманню справедливого балансу інтересів держави і особи та дотриманню прав особи при законному обмеженні державою її особистої свободи і недоторканності.
Отже, вбачається доцільним у новому КПК України закріпити норму наступного змісту: «Постанова суду про надання дозволу на проведення обшуку чи постанова про відмову повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, встановлених цим Кодексом. В постанові повинні зазначатися: 1) конкретні, фактичні обставини, на підставі яких приймається рішення про надання дозволу на проведення обшуку; 2) мотиви і підстави, в силу яких виникла необхідність проведення даної слідчої дії; 3) приміщення або частина приміщення, які мають бути піддані обшуку; 4) предмети, документи або особи, яких відшукують.»
Репешко П.І.
адвокат, експерт Одеського НДІСЕ
ПРО РІВНІСТЬ ГРОМАДЯН ПЕРЕД ЗАКОНОМ
Принцип рівності громадян перед законом проголошений частиною 1 статті 4 Конституції України, згідно якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи і є рівними перед законом. У частині 2 цієї ж статті вказано, що не може бути привілеїв або обмежень по ознаках раси, кольори шкіри, політичних, релігійних і інших переконань, підлоги, етнічного або соціального походження, майнового стану, місця мешкання, по мовному або іншим ознакам. Жінки рівні в правах з чоловіками.
Розвиваючи цей принцип, частина 1 статті 26 Конституції України встановлює, що іноземці і особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, як і громадяни України, за виключеннями, встановленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України.
Дана конституційна гарантія знайшла своє відображення у статті 16 КПК України, за якою правосуддя у кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, походження, освіти, мови, відношення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обов’язків.
За частиною 1 статті 14 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 16 грудня 1966 року, всі особи рівні перед судами і трибуналами. Цей принцип важливий не лише у сфері регламентації процесуальних прав громадян, але і в гарантуванні рівності в кінцевому результаті судового розгляду.
Кримінальне і кримінально-процесуальне право України офіційно не визнає судового прецеденту. Але ніхто не заперечує ролі і значення, які надають судова практика у конкретних кримінальних справах, узагальнення судової практики, і особливо роз’яснення Пленуму Верховного Суду України. Найбільш гострим питанням кримінального судочинства продовжує залишатися питання відповідності покарання скоєному діянню.
Але при цьому зі статті 372 КПК України слідує, що невідповідним тяжкості злочину і особи засудженого визнається таке призначене судом покарання, яке хоча і не виходить за межі, встановлені санкцією відповідною статтею кримінального закону, але за своїм розміром є явно несправедливим як внаслідок м’якості, так і суворості покарання. Проте нічим не визначено, де та межа достатності, на якій повинен зупинитися суд, визначаючи вид і міру покарання при постановленні вироку у кримінальній справі.
Законодавчі акти, що регламентують кримінальний процес в деяких інших країнах ретельніше підходять до цього питання. Наприклад § 3553 «Виголошення вироку» Частини II «Кримінальний процес» Розділу 18 «Злочинів і кримінальний процес» Зведення законів Сполучених Штатів Америки встановлює, що «при визначенні конкретного покарання, яке повинне бути призначене, суд бере до уваги серед інших також і необхідність не допускати необгрунтованих відмінностей в покаранні обвинувачених зі схожими даними, що визнані винними в здійсненні схожої поведінки». У даній нормі є пряма вказівка на необхідність керуватися також і судовою практикою, щоб покарання за схожим діянням відносно осіб, що мають аналогічні дані, що призначаються вироками судів в різних регіонах або в одному і тому ж регіоні але відносно різних категорій громадян, не мали таких істотних відмінностей, які поки що мають місце у нас.
Для суду не повинно бути відмінності в тому, хто підсудний або хто потерпілий, в сенсі їх відмінностей за національністю, расою, громадянством, походженню, партійності, посаді, освіті та інших даних, за умови, що вони не впливають на кваліфікацію злочину. Тоді й буде повною мірою реалізований принцип рівності громадян як перед законом, так і перед судом.
Дотримання цього принципу є важливою гарантією в забезпеченні справедливості при здійсненні правосуддя. При постановленні вироку у справі суд зобов’язаний виходити з презумпції рівності кожної людини перед законом і судом і враховувати це при вирішенні питань про винність або невинуватість, про визначення виду і міри покарання, а також при вирішенні інших як кримінально-правових, так і кримінально-процесуальних питань.
Суботін Д.В.
старший помічник прокурора м. Одеси,
пошукач кафедри кримінального процесу
Одеської національної юридичної академії
ВЗАЄМОДІЯ СИСТЕМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТА СИСТЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
Визначення кримінального судочинства як врегульованого нормами КПК України порядку діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльності інших учасників кримінального процесу – підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів, або як системи кримінально-процесуальних правовідносин, фактичним змістом яких і є вказана кримінально-процесуальна діяльність, вказує на нормативний характер цього явища, обумовленість його нормами права. Враховуючи системний характер кримінального процесу (оскільки основними структурними елементами системи кримінального процесу є в ієрархічному відношенні – стадії, а у горизонтальному відношенні – провадження, серед яких слід виділяти загальні (основні) та спеціальні (особливі і окремі), постає питання про взаємообумовленість та взаємодію систем кримінального процесу та кримінально-процесуального права.
Більшість теоретиків права розглядають категорію «система права» як синонім структури права (О.В. Сурілов, С.С. Алєксєєв). Разом з тим, слід враховувати, що поняття структури права охоплює таку важливу властивість об’єднаних в систему її елементів, як взаємозв’язок цих елементів, певне їх розташування, що забезпечує цілісність та стабільність системи.
В мові під взаємодією розуміють взаємну підтримку, етимологічно пов’язану зі словом взаємний, тобто загальний для обох сторін, обопільний, обумовлений один другим, пов’язаний один з іншим. З позицій загально-філософського розуміння взаємодія є однією з загальних форм взаємозв’язку між явищами, суть якої полягає у зворотному впливу одного предмета або явища на інший.
Безумовним є існування прямого впливу кримінально-процесуального права на кримінально-процесуальну діяльність, тобто кримінальний процес, у зв’язку з правовим характером останнього. Власне кримінально-процесуальна діяльність є предметом правового регулювання кримінально-процесуального права, а тому ним визначається. Кримінально-процесуальне право визначає і структуру кримінально-процесуальної діяльності, починаючи від поділу кримінального процесу на стадії та провадження та закінчуючи регламентацією конкретних процесуальних дій та рішень. На існування взаємозв’язку та прямого впливу між вказаними системами вказує і структура основного джерела кримінально-процесуального права – Кримінально-процесуального кодексу України, яка в цілому співпадає з вертикальною (стадійною) структурою кримінального процесу.
Слід зробити висновок і про існування зворотного впливу кримінально-процесуальної діяльності на кримінально-процесуальне право.
По-перше, як матеріального джерела кримінально-процесуального права. Адже незважаючи на категоричність енциклопедичного визначення джерела права лише як способу зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їх загальнообов’язковість (Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко), у загальній та галузевих теоріях права джерела прийнято розглядати у матеріальному, ідеологічному і формальному (юридичному) сенсі. Матеріальні джерела права – це суспільні відносини, соціальні інтереси і потреби, що виражаються у соціально-обґрунтованих домаганнях на нормативно-правове їх закріплення.
Дослідження правозастосовної практики (зокрема, судової) свідчить про те, що значна частина проблемних питань кримінального судочинства обумовлена саме незадовільним станом кримінально-процесуального регулювання і практика матеріалізує свої об’єктивні потреби прямо – у законопроектних актах (у тому числі і у проекті Кримінально-процесуального кодексу України), та побічно – в актах узагальнення застосування норм процесуального права (зокрема, у постановах Пленуму Верховного Суду України), правозастосовних актах (при вирішенні конкретних процесуальних питань з тлумаченням оціночних правових понять).
По-друге, вплив кримінально-процесуальної діяльності на стан кримінально-процесуального права відбувається у процесі застосування аналогії закону та тлумачення оціночних норм кримінально-процесуального права. Адже саме через правозастосовну діяльність з використанням аналогії закону розширюється сфера правової регламентації кримінально-процесуальним правом.
Прикладом є провадження з вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, яке не має чіткої кримінально-процесуальної форми саме через законодавчу невизначеність окремих її суттєвих елементів. Така невизначеність (прогалини у кримінально-процесуальному праві) долається на практиці шляхом застосування аналогії закону.
Наприкінці, слід відзначити, що у науковій літературі, законопроектній практиці існують підходи, відповідно до яких кримінально-процесуальне право у науковій літературі розглядається як елемент метасистеми – процесуального права, яке крім кримінально-процесуального охоплює ще й цивільне процесуальне (Д.М. Бахрах), адміністративно-процесуальне право (В.Д. Сорокін); висловлюються пропозиції з прийняття Судового кодексу.
Викладене дозволяє зробити висновок, що між системами кримінального процесу та кримінально-процесуального права існує постійна взаємодія та взаємообумовлюючі зв’язки. Використання процесуальних актів судової, слідчої та прокурорської діяльності як інструментів забезпечення одноманітності правозастосовної практики посилює вплив кримінального процесу на систему кримінально-процесуального права. Потребують уніфікації окремі інститути юрисдикційно-процесуальних галузей права, з метою забезпечення преюдиційності рішень, що приймаються у судових справах.