Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія, 2707.55kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 1255.33kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 2618.62kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 6297.95kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 5488.92kb.
- Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
- Україна міністерство освіти І науки україни одеська національна морська академія, 32.42kb.
- Одеська національна юридична академія, 3983kb.
- Міністерство освіти І науки україни національна академія наук київський університет, 717.4kb.
викладач кафедри права
Дніпропетровського університету економіки та права
ДОСЛІДЖЕННЯ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ ЗЛОЧИННОСТІ В ГЕНДЕРНОМУ АСПЕКТІ
Насильство в сім’ї є однією з найактуальніших соціальних проблем, з якою прямо стикається більшість населення. За даними зарубіжних соціологічних досліджень 97% жертв насильства в сім’ї - жінки. За результатами вітчизняних соціологічних опитувань 70% жінок в Україні піддаються різним формам приниження і знущання у родині, понад 20% жінок ці знущання здійснюються постійно. Статистичні дані свідчать, що злочини, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин, мають суттєву питому вагу в загальній масі злочинності і цей показник в останні роки не тільки не скорочується, а навпаки, має відповідну тенденцію до зростання. В цій сфері вчинюється переважна більшість таких небезпечних злочинів, як вбивства, тяжкі та менш тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство. Злочини у сфері сімейно-побутових відносин завдають суттєвої матеріальної і моральної шкоди потерпілим, заважають вирішенню соціальних завдань, що стоять перед нашим суспільством у побудові нових економічних відносин, демократичного, громадянського суспільства. Ознайомлення та вивчення судово-слідчої практики показує, що до групи цих злочинів насамперед слід віднести навмисне убивство, навмисне заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості, погроза убивством, доведення до самогубства, побиття та мордування, квартирне (побутове) хуліганство, образа, наклеп та багато інших насильницьких і ненасильницьких злочинних діянь, що виникають між злочинцем і потерпілим на ґрунті конфліктних сімейно-побутових стосунків. Як зазначає більшість психологів, жорстоке ставлення до людини неминуче призводить до появи негативних наслідків. По-перше, змінюється ставлення до себе, по-друге, змінюється ставлення до інших людей, суспільства; по-третє, змінюється ставлення до життя (втрачається його сенс). Окрім того завдається значна шкода фізичному здоровію, аж до тяжких травм та смерті; виникають порушення психічного стану жінки: симптоми депресії, тривожних станів, посттравматичного розладу (ПТСР).
Сімейне насильство в Україні усе ще залишається латентним явищем, яке виходить на поверхню тільки тоді, коли приховувати проблему вже неможливо. Уявлення про те, що насильство має місце тільки в соціально неблагополучних сім’ях не відповідає дійсності: воно відбувається в будь-яких категоріях населення, незалежно від класових, культурник соціо-економічних аспектів.
Існують різні пояснювальні моделі подружнього насильства: М. Кауфман розвинув свої дослідження в рамках теорії соціального вчення, теорія насильства розвинута в роботах М. Кіммеля, Дж. Готтмана і Н.Якобсона, віктимологічний підхід частково представлений в роботах Г.І.Шнайдер. При цьому абсолютно недостатньо уваги приділено дослідженням психологічних характеристик жінок, що потерпають від різних видів подружнього (партнерського) насильства
В нашій країні теми гендерної рівності та насильства стосовно жінок у родині стали предметом публічного обговорення тільки протягом останніх років.. Вивчення і організація протидії (боротьби) із злочинністю у сфері сімейно-побутових відносин в силу різноманіття таких виявів обумовили міжгалузевий характер досліджень. Багато які аспекти проблеми знаходилися в полі зору юристів, педагогів, соціологів, демографів, медиків, психологів.
Поведінка жінок в побутових конфліктах стає агресивнішою і криміногенно небезпечнішою. А.Бова виділяє серед злочинів, вчинених жінками, злочини, яким притаманні як загальні (об’єктивні) чинники, викликані соціально-матеріальними негараздами, так і чинники суб’єктивного характеру (неврівноваженість, емоціональна нестійкість, розбещеність, аморальні погляди, важко пояснювана подразливість, надмірно-принизливе ставлення до членів сімейно-побутового оточення і т. ін.). Нерідко негативного забарвлення набувають такі суто жіночі особливості, як емансипованість, завищена самооцінка своїх можливостей, невиправдана самостійність і незалежність у вчинках, які миттєво проявляються навіть при найменшій підозрі замаху на них. Іншу групу, вважає дослідник, складають злочини, що вчинюються жінками при наявності віктимної поведінки потерпілої сторони, навіть в певних випадках свідоме провокування, особливо при систематичному вживанні спиртних напоїв, знущаннях, образах, погрозах, інших фактах протиправної поведінки1.
Отже, аналіз наукових джерел з проблеми сімейного насильства дозволяє зробити наступні висновки. Подружнє насильство як один з різновидів сімейного насильства включає в себе соціальні, юридичні, психологічні, педагогічні та медичні аспекти. Вона є актуальною для більшості населення незалежно від класової належності, культурних, соціо-економічних чи релігійних аспектів. При цьому існує складність з виявленням справжніх масштабів цього явища, оскільки у свідомості багатьох сімейне насильство не є чимось протиправним чи неприпустимим. Крім того, більшість жертв домашнього насильства відчувають себе емоційно залежними від кривдника, вважають у всьому винними лише себе і не звертаються за допомогою.
Факторами виникнення і закріплення подружнього насильства, пов’язаними з особливостями особистості жінки, можна вважати досвід пережитого в дитинстві насильства, економічну залежність від партнера та психологічні особливості жінки, що виражаються її належністю до одного з виділених типів особистості, наявністю внутрішньоособистісного конфлікту та використанням нею деструктивних стратегій поведінки. Насильство в сім’ї завдає шкоди фізичному та психічному здоровію жінки та дітей, які ростуть в ситуації насильства.
Асейкін Р. В.
аспірант Інститут права ім. Володимира Сташиса
Класичного приватного університету
ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Економічна, політична та соціальна ситуація, яка склалася в нашій державі у сучасності, декілька відволікла увагу законодавця від проблем існування та охорони об’єктів культурної спадщини. Зниження чисельності пам’ятників природи, історії та культури у світовому масштабі поставили не тільки перед окремими країнами, але і перед світовим суспільством в цілому проблему їх збереження всіма доступними засобами та заходами, перед усім кримінально-правового характеру. Наша держава, яка має багату кількість пам’яток культури, зобов’язана проявити турботу та підвищити рівень охорони зазначених пам’яток від усілякого роду посягань.
Метою даного дослідження є встановлення обумовленості кримінально-правового захисту об’єктів культурної спадщини.
Розкриваючи це питання, слід зазначити, що окремим питанням пов’язаним з необхідністю кримінально-правового захисту об’єктів культурної спадщини вже приділялася увага в роботах окремих вчених, серед яких можна виділити праці І. М. Даньшина, Н. О. Горб, Т. В. Курило, І. І. Комарова, А. В. Ландиної та інших. Але окремих досліджень присвячених саме обумовленості кримінально-правового захисту об’єктів культурної спадщини не проводилося.
Взагалі, однією з головних причин вчинення будь-яких злочинів являється сфера економіки, тобто певні економічні інтереси. З таким положенням не можна не погодитись, у зв’язку з тим, що у сучасній реальності у будь-який сфері життєдіяльності людина зіткається з необхідністю в тій чи інший мірі використовувати фінансові ресурси.
Безумовно, зазначена причина являється однією з головних, що сприяють вчиненню діянь спрямованих на посягання на об’єкти культурної спадщини. Обставинами, які обумовлюють цю причину являється те, що більшість нерухомих об’єктів культурної спадщини знаходиться на «вкрай вигідних місцевостях», на яких дуже вигідно проводити будівельні роботи з будівлі житлових, торговельних або розважальних комплексів, через те особи, які займаються такими роботами йдуть на вчинення будь-яких правопорушень та злочинів, у різних сферах життєдіяльності суспільства, з метою «отримання» цих земель та руйнування об’єктів культурної спадщини. Останнім часом все більш широку популярність та розповсюдженість отримують міжнародні та внутрідержавні аукціони, які присвячені продажу будь-яких культурних цінностей, що також являється провокацією на вчинення злочинів в цій сфері.
Окремі автори вважають, що причиною виникнення злочинності являється перебудова соціальних цінностей та зменшення значення кримінально-правової заборони. Суспільство завжди знаходиться у стані зміни, який супроводжується розвиненням не лише культури, духовності, рівня освіти, науково-технічного прогресу тощо, що являється позитивною її стороною, а й тим, що змінюються пріоритети, цінності тощо у бік їх руйнування. З боку вчинення посягань на об’єкти культурної спадщини, ця причина виявляється в тому, що у сучасності в суспільстві зменшується значення історичного розвитку держави, замість чого на перший план виходять економічні питання.
Зменшення значення кримінально-правової заборони виявляється в тому, що загрозі застосування кримінального покарання превалює, як і в попередній причині, жадоба до збагачення, що також певним чином сприяє вчиненню злочинів, в тому числі і у сфері посягання на об’єкти культурної спадщини, тобто у осіб, які вчиняють зазначені злочини, бажання збагатитися шляхом вчинення протиправних дій стосовно пам’ятників історії та культури превалює над загрозою застосуванню кримінального покарання за їх вчинення.
Наступною причиною виникнення злочинності являються певні політичні проблеми. З приводу охорони об’єктів культурної спадщини, вона виявляється у відсутності жорсткого контролю з боку державного апарату за обліком і розподілом національного багатства, незадовільна робота контролюючих органів тощо. Наявність цієї причини, в нашій державі, можна яскраво спостерігати у сьогоденні. Політична криза, а саме відсутність єдності серед вищих державних органів, хаос на рівні всіх ланок влади не може позитивно впливати на боротьбу зі злочинністю, і з посяганням на об’єкти культурної спадщини в тому числі.
Іншою причиною виникнення злочинності, на думку окремих дослідників, являється зміна у суспільстві моральних принципів його існування. З боку посягання на об’єкти культурної спадщини ця причина виявляється у погіршенні морального клімату у суспільстві, а саме у девальвації духовних цінностей. Виникнення новітніх технологій, виникнення та розвиток нових стереотипів, зменшення рівня патріотизму, особливо серед молоді, виникнення криз у різних сферах суспільного життя, соціальна напруженість, низький рівень культури і правосвідомості значної частини населення певним чином впливають та сприяють занепаду моральних принципів (цінностей) у сфері збереження та цінування історичних, культурних та духовних цінностей.
Наступною причиною злочинності, в частині посягання на зазначені вище об’єкти, являється існування у нашій державі релігійної ворожнечі та міжнаціональних конфліктів, в наслідок яких певні групи населення вчиняють діяння спрямовані на руйнування об’єктів культурної спадщини інших груп населення, які відрізняються за расою, національністю тощо.
На підставі вищевказаного можна зробити висновок, що саме наявність зазначених вище причин обумовили необхідність передбачення у кримінальному законодавстві відповідальності за посягання на об’єкти культурної спадщини.
Барцицька А.А.
аспірантка кафедри криміналістики ОНЮА
ВИЗНАЧЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОГО АСПЕКТУ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ
Тенденція технологізації пошуково – пізнавальної діяльності є результатом реалізації принципу безперервності розвитку наукового знання та знаходить своє відображення, зокрема, у тактико – криміналістичних розробках, що сприяє удосконаленню практики боротьби із злочинністю. У зв’язку із чим досить розповсюдженим є використання у науковій літературі терміну «технологія» поряд із традиційним поняттям криміналістичної тактики. В криміналістичній науці під тактикою розуміють систему наукових положень й заснованих на них рекомендацій, що не обмежується розробкою тактико – криміналістичних прийомів та їх комплексів, але й стосуються практичних рекомендації процедурного характеру, а саме планування і організації діяльності з розслідування злочину, а також щодо правил проведення окремих слідчих дій. Так, очевидною є наявність елементу технологічного характеру у процесі планування розслідування у справі, що зумовлює виокремлення етапів пошуково – пізнавальної діяльності, кола питань, необхідних для з’ясування на відповідній її стадії. Процес планування пов’язаний із розумовими процесами, що визначають порядок, послідовність та очікуванні результати передбачуваних дій (О.Р.Ратінов). У зв’язку із чим діяльність слідчого по розслідуванню злочинів вносить елемент впорядкування, що обумовлено специфікою цілеспрямованого пізнання. Так, за наявності об’єкту дослідження та першопочаткової інформації слідчий, виходячи із їх індивідуальних особливостей формує перелік завдань, мету, передбачає очікуванні результати дослідження. Процес планування пов’язаний із складними розумовими процесами, в результаті яких суб’єкт пізнання винаходить ефективні методи дослідження, тим самим оптимізує пошуково – пізнавальну діяльність. Поряд із плановим, важливим є і організаційний аспект пошуково – пізнавальної діяльності, що теж містить елемент технологічного характеру, та полягає у ефективній взаємодії слідчого із органами дізнання, встановлення зв’язків із громадськістю тощо. В умовах визначеної послідовності важливим є реалізація принципу індивідуальності, що полягає у врахуванні обставин конкретної справи уникаючи, таким чином, схематизації пошуково – пізнавальної діяльності.
Планомірність та поступовість проведення окремих слідчих дій теж охоплюється криміналістичною тактикою, що передбачає наявність комплексу рекомендацій, щодо психологічних, планових та організаційних заходів. Так, огляд місця події є слідчою дією, що передбачає вивчення та фіксування обстановки місця події з метою отримання фактичних даних, що мають доказове значення для справи. Враховуючи багатоаспектний характер зазначеної слідчої дії виокремленню підлягають етапи та стадії її провадження, а також формулюються конкретні завдання, що підлягають вирішенню. Технологічний характер діяльності з організації і проведення слідчого огляду полягає саме у впорядкованості проведення певних дій, зміст яких визначений сутністю попередніх, адже поняття «технологія» являє собою певну систему дій, операцій, що визначають складний процес, з відокремленням стадій, етапів, що як наслідок викликає необхідність його оптимізації та впорядкування.
Технологія пошуково – пізнавальної діяльності являє собою цілеспрямований процес, що не обмежується застосуванням формально – визначених нормативів та науково – теоретичних розробок криміналістичної науки. Наявність ситуаційного елементу пошуково – пізнавальної діяльності породжує необхідність використання індивідуального підходу до вирішення завдань розслідування. Тактичний прийом як найбільш раціональний та ефективний спосіб дії вирішення певного завдання, обумовлений змістом поставленої мети, слідчою ситуацією та характеризується індивідуальністю його застосування.
Саме наявність визначених ознак свідчить про доцільність застосування технологічного підходу, що являє собою поєднання програмно – алгоритмічних схем розслідування, які розробляються криміналістичною наукою та програм, що формуються в процесі пошуково – пізнавальної діяльності. Отже, технологічний елемент є консолідуючим компонентом процесу пошуково – пізнавальної діяльності, адже попри формально – визначений зміст, безперечним є наявність творчо – індивідуального елементу, що перебувають у певному взаємозв’язку та доповнюють один одного. Науково – теоретичний масив тактичних положень потребує насамперед вірного його практичного застосування, із врахуванням ситуаційних проявів, що вимагає застосування індивідуального підходу. Очевидним є наявність технологічного елементу діяльності з розслідування та розкриття злочинів, що зумовлює потребу розробки та запровадження в понятійно – категоріальний апарат криміналістичної науки комплексного поняття, яке б охоплювало увесь спектр організаційно – управлінських процедур.
Бринзанська Ольга
аспірантка Інституту держави і права
ім. В. М. Корецького НАН України
СПОСІБ, НЕБЕЗПЕЧНИЙ ДЛЯ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ІНШИХ ОСІБ, ЯК КВАЛІФІКОВАНА ОЗНАКА ВТЕЧІ З МІСЦЯ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ АБО З-ПІД ВАРТИ
Серед кваліфікованих ознак втечі з місця позбавлення волі або з-під варти частиною 2 ст. 394 КК України передбачено спосіб, небезпечний для життя та здоров’я інших осіб. Дана ознака полягає в тому, що особа, яка втікає, створює реальну небезпеку для життя або здоров’я інших осіб (вибух, підпал, затоплення, отруєння їжі та води, використання джерел підвищеної небезпеки тощо). Небезпека для життя та здоров’я особи означає можливість заподіяння смерті та завдання їй тяжкого, середньої тяжкості або легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності. Водночас, якщо наслідком втечі у такий спосіб стала шкода життю та здоров’ю особи, вчинене потребує додаткової кваліфікації за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисні злочини проти життя та здоров’я.
В юридичній літературі залишається дискусійним питання кількості осіб, життя та здоров’я яких піддається небезпеці, у зв’язку зі способом вчиненням втечі. Зокрема, Ю. В. Александров, А. М. Бойко, О. А. Чуваков зазначають, що дана кваліфікуюча ознака має місце тоді, коли небезпеці піддано життя та здоров’я хоча б однієї особи. Іншої позиції дотримуються М. Й. Коржанський, О. І. Плужник, В. І. Тютюгін – небезпеці повинно піддаватись життя та здоров’я двох та більшої кількості осіб. Ми поділяємо першу позицію з наступних міркувань. Вживаючи у ч. 2 ст. 393 КК України формулювання «спосіб, небезпечний для життя та здоров’я інших осіб» законодавець підкреслює невизначену кількість потенційних потерпілих від втечі, вчиненої саме таким способом. Ми відзначаємо споріднений характер формулювання «спосіб, небезпечний для життя та здоров’я інших осіб» та «вчинення злочину загальнонебезпечним способом», що передбачено у п. 12 ч. 1 ст. 67 КК України як обставину, що обтяжує покарання. Під загальнонебезпечним способом вчинення злочину слід розуміти поведінку винного, що при посяганні на відповідну соціальну цінність, створює реальну небезпеку заподіяння шкоди або фактично завдає шкоди не тільки безпосередньо обраному ним об’єкту посягання, а й іншим правоохоронюваним інтересам. Вчинення злочину загальнонебезпечним способом передбачає використання при вчиненні злочину таких знарядь та засобів, які об’єктивно здатні спричинити шкоду великому колу осіб. Водночас при об’єктивній здатності завдання шкоди життю та здоров’ю значній кількості людей потерпілим від злочину може бути і одна особа, при цьому ступінь суспільної небезпечності злочину не зміниться. Такий підхід викладений у п. 9. постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я» від 7 лютого 2003 р. № 2 (далі – постанова ВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2), а також у ч. 1 ст. 258 КК України, відповідно до якої терористичним актом є застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу або інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини. Отже, втеча, вчинена способом, небезпечним для життя та здоров’я інших осіб, має місце в тому випадку, якщо така небезпека виникла хоча б для однієї людини.
Поряд із поняттям «загальнонебезпечний спосіб»(п. 12 ч.1 ст. 67, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 194-1, ч. 1 ст. 245, ч. 2 ст. 252, ч. 2 ст. 292, ч. 2 ст. 347, ч. 2 ст. 399 КК України), в п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України вживається поняття «спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб». Ці два поняття співвідносяться між собою як частина та ціле. Під формулюванням «спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб», застосований у п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України, мається на увазі спосіб злочину, за якого з позбавленням життя однієї людини створювалась реальна небезпека позбавлення життя інших осіб (п. 9 постанови ВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2). Загальнонебезпечний спосіб вчинення злочину має місце тоді, коли поведінка винного, посягаючи на певний об’єкт, створює реальну небезпеку не лише для життя людей, але й їх здоров’я або загрожує спричиненням серйозної матеріальної шкоди власності.
Водночас, наголошуючи на спорідненості понять «спосіб, небезпечний для життя та здоров’я інших осіб», «загальнонебезпечний спосіб», «спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб», ми вважаємо, що у ч. 2 ст. 393 КК України доцільно вжити інше поняття, зокрема «спосіб, небезпечний для життя та здоров’я багатьох осіб». По-перше, вжите у у п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України формулювання «спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб» є не охоплює небезпечності способу втечі для здоров’я людини. По-друге, поняття «спосіб, небезпечний для життя та здоров’я інших осіб» акцентує увагу на небезпечності способу втечі лише для інших засуджених та персоналу кримінально-виконавчої установи, в той час як сам спосіб втечі (вибух, підпал тощо) свідчить про небезпечність і для втікачів, і для інших осіб, тобто про загальнонебезпечність. У ч. 2 ст. 393 КК України як окремі кваліфікуючі ознаки злочину передбачено заволодіння або використання зброї та застосування насильства чи погроза його застосування. Фактично усі ці ознаки за своєю сутністю є способами втечі, небезпечними для життя та здоров’я інших осіб. Тому їх виділення як окремих кваліфікуючих ознак наголошує на меті законодавця підкреслити саме загальнонебезпечність способу вчинення втечі, тобто створення потенційної небезпеки для багатьох осіб. Загальнонебезпечний спосіб передбачає небезпеку не лише для життя та здоров’я великого кола осіб, а й значного пошкодження майна, що не охоплюється кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 393 КК України. Натомість, якщо втеча з місця позбавлення волі або з-під варти супроводжується умисним знищенням або пошкодженням майна, такі дії підлягають додатковій кваліфікації за ч. 2 ст. 194 КК України.
Таким чином, на підставі викладеного ми вважаємо доцільним замінити у ч. 2 ст. 393 КК України словосполучення «спосіб, небезпечний для життя та здоров’я інших осіб» на «словосполучення «спосіб, небезпечний для життя та здоров’я багатьох осіб».