Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія, 2707.55kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 1255.33kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 2618.62kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 6297.95kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 5488.92kb.
- Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
- Україна міністерство освіти І науки україни одеська національна морська академія, 32.42kb.
- Одеська національна юридична академія, 3983kb.
- Міністерство освіти І науки україни національна академія наук київський університет, 717.4kb.
аспірант кафедри кримінального права ОНЮА
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОСТУПОК В ІСТОРІЇ ПРАВОВОЇ ДОКТРИНИ УКРАЇНИ
Одним із напрямків реформування Кримінального кодексу України 2001 р. згідно Концепції реформування кримінальної юстиції від 08.04.2008 р. є впровадження кримінального проступку. З’ясування природи проступку в доктрині кримінального права, неможливе без дослідження конкретно-історичних форм існування вказаного діяння в історії правової доктрини України.
Вказана проблематика досліджувалась такими дореволюційними вченими як М.Таганцев, П.Фейєрбах та іншими, такими радянськими вченими як В.Курляндський, А.Тер-Акопов, Н. Кузнецова, Й. Ной та іншими, такими сучасними вченими як І. Коліушко, І. Голосніченко, Ю. Дяк в аспекті впровадження кримінального (підсудного) проступку, в історії правової доктрини Російської Федерації А.Логетським.
До початку виникнення державності про яку-небудь диференціацію кримінального діяння не могло йти й мови. В різних редакціях Руської Правди, використовувались терміни «образа», «вчинення зла», «согрешеніє», «мука та сором», які відображали матеріально-етичну та гріховну природу поняття кримінального діяння. В Уставі Святого князя Володимира та князя Ярослава, кримінальне діяння сформульоване як «кто приступит сии правила», вказане формулювання започаткувало ознаку кримінальної протиправності та формального розуміння злочину. Певні риси диференціації кримінального діяння спостерігаються в Статутах Литовських, де поряд із іншими використовується два узагальнюючі терміни «образа», щодо тяжких злочинів та «кгвалт», щодо порушень правил полювання, рибальства тощо. Певні підстави для диференціації кримінального діяння започатковані в ст. 56 Наказу Катерини ІІ «О суде и наказании разних родов и о заведении рабочих домов во всех губерниях» від 03.04.1781 р., де закріплено морально-етичну відмінність різних видів кримінальних діянь. Фактичною підставою диференціації кримінального діяння були розвиток виробництва, збільшення адміністративного апарату. Оскільки змінилось завдання кримінального права, не лише карати, а й регулювати суспільні відносини посередництвом кримінальної репресії, за допомогою кримінального покарання, процес криміналізації втратив залежність від морально-релігійних норм, то відповідно, на думку А.Логецького, риси середньовічного кримінального права (жорстокість покарань) заважали розвитку суспільних відносин. Поряд із традиційними об’єктами кримінально-правової охорони (життя здоров’я, власність, статева недоторканість тощо), з’явились, викликані новою епохою, нові інтереси, блага, цінності, що потребують правових гарантій та правового захисту, зокрема кримінально-правової охорони, а саме порядок управління, несення державної служби, додержання правил громадського порядку та безпеки, господарсько-економічної діяльності, торгівлі тощо (отримали законодавчого закріплення права другого та третього покоління). Вказані зміни знайшли вираження в поглядах мислителів епохи Просвітництва, та вплинули на реформування кримінального законодавства. І починаючи з французького Кодексу Брюмера VІ 1795 р. в кримінальних кодексах більшості держав Європи, кримінальне діяння поділялось на злочини, порушення та проступки.
Вперше поділ кримінального діяння отримав законодавчого закріплення в Кримінальному кодексі Зуненвельда на злочин та провину, а в Кримінальному кодексі Польщі 1852 р. на злочин та поліцейський проступок. Диференціація кримінального діяння існувала у більшості редакцій ХV Тому Зводу законів Російської імперії, Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., також пропонувалось в проекті Уложення 1903 р.
За радянських часів поняття злочину та покарання зазнали ідеологічної деформації. Із прийняття Основ кримінального законодавства СРСР 1958 р. відбулась гуманізації кримінального законодавства СРСР та союзних республік. А. Піонтковиським висловлена позиція щодо необхідності відокремлення антисуспільного проступку, вказана позиція підтримана В. Курляндським. В кримінальному законодавстві зазнав розширеного застосування інститут звільнення від кримінальної відповідальності за злочини невеликої тяжкості, із передачею кримінальної справи на розгляд товариського суду та відповідно із притягненням до громадської або адміністративної відповідальності. У ч. 1 ст. 52 КК Грузинської РСР 1960 р. термін «малозначний злочин», а в Законі від 13.08.1981 р. Верховною Радою СРСР в ч. 1 ст. 43 Основ кримінального законодавства слова «особа, що скоїла злочин, який не становить великої суспільної небезпеки» замінено словами «особа, що скоїла діяння, яке містять ознаки злочину, який не становить великої суспільної небезпеки». Цими змінами законодавець підтвердив відмінність правової природи частини злочинів невеликої тяжкості та визначив їх як «діяння, що містять ознаки злочину» тобто кримінальні проступки.
В проекті Основ кримінального законодавства СРСР 1991 р. в ст. 9 використовувався термін «кримінальний проступок». Впровадження кримінального проступку обговорювалось в проекті КК України, підготовленому за завданням Комісії Верховної Ради України в 1997 р. групою на чолі з В.Смітієнко. В 1999 р. І. Коліушко, І. Голосніченко, Ю. Дяк зазначали, що суспільна небезпека та засіб регулювання суспільних відносин як критерії відмежування кримінального правопорушення від адміністративного є недостатніми також звертали не необхідність впровадження кримінального (підсудного) проступку. Навесні 2008 р. вказана ідея отримала законодавче закріплення в Концепції реформування кримінальної юстиції.
Отже, сформований під впливом соціально-економічних чинників та праць мислителів Просвітництва поділ кримінального діяння було впроваджено в правову доктрину Російської Імперії, Австро-Угорщини, та відповідно України. В радянському кримінальному законодавстві були спроби впровадження кримінального проступку. Сьогодні кримінальний проступок отримав законодавчого закріплення в Концепції реформування кримінальної юстиції. На нашу думку, саме впровадження кримінального проступку забезпечить суттєву реформу кримінально-правової доктрини України та дієвість Кримінального кодексу України на сучасному етапі розвитку нашої правової доктрини.
Ефремовой И.А.
соискателя кафедры криминалистики ОНЮА
О СТРУКТУРЕ КРИМИНАЛИСТИЧЕСКОЙ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛИЦ, СОВЕРШАЮЩИХ ПРЕСТУПЛЕНИЯ В СФЕРЕ НЕЗАКОННОГО ОБОРОТА НАРКОТИЧЕСКИХ СРЕДСТВ
В статье 3 Конституции Украины отмечается, человек, его права и свободы и их гарантии определяют содержание и направленность деятельности государства. Государство отвечает перед человеком за свою деятельность. Утверждение и обеспечение прав и свобод человека является главной обязанностью государства.
В законодательстве и литературе различают разные виды уголовно- наказуемых деяний против здоровья населения. В частности данные негативные явления нашли наиболее серьезное отражение в сфере незаконного оборота наркотических средств.
Преступные посягательства в сфере незаконного оборота наркотических средств являются опасным видом уголовно-наказуемых деяний и требуют всестороннего, в том числе криминалистического исследования.
Для эффективного и всестороннего расследования преступлений данной категории следует обратить внимание на характеристику лиц, совершивших данные преступления. Криминалистический аспект изучения личности преступника является актуальным и перспективным направлением в научных криминалистических исследованиях. В криминалистическую характеристику включаются сведения о свойствах личности, которые имеют значение для быстрого и полного раскрытия преступлений.
Криминалистику, и методику расследования преступлений в частности, интересуют такие данные о личности субъекта преступления, которые указывают на закономерные связи между ним и совершенным преступлением, проявляющиеся вовне – в различных последствиях содеянного (В.К.Гавло). В этом плане личность надо изучать как следообразующий объект, источник информации о совершенном преступлении и как средство его раскрытия.
Подытоживая сказанное, заметим, что криминалистическое изучение личности преступника должно осуществляться путем сбора характеризующих данных, играющих роль доказательств по делу, необходимых для выявления, а также выбора тех или иных тактических приемов при производстве следственных действий.
Относительно характеристики признаков лиц, совершивших преступления в сфере незаконного оборота наркотических средств, считаем правильным взять за основу следующие их виды: 1)биологические, которые включают половые, возрастные, физиологические признаки; 2)психические, которые свидетельствуют об интеллекте, эмоциональной и волевой сфере индивида; 3)социальные, которые характеризуют его социальный статус, профессиональную принадлежность, семейное положение, место жительства, род занятий, взаимоотношения с другими людьми и др.
Кроме того, в качестве общих признаков личности преступника, совершающей деяние в сфере незаконного оборота наркотических средств, считаем целесообразным выделить следующие:
- социально-демографические (пол, возраст, образование, род занятий, семейное положение, место жительства и др);
- психические особенности и моральные свойства (определяют эмоциональный и волевой фон индивида, нравственное сознание);
- социально-правового характера (сведения о судимости, административных правонарушениях);
- производственно-бытового характера (поведение по месту работы, жительства, учебы.
Кроме общих признаков преступника необходимо выделить и специальные:
- В зависимости от количества участников: совершаются как одним лицом так и группой лиц;
- По степени организованности выделяются: 1)группа лиц, которые случайно объединились для совершения преступления; 2)группа лиц, которые объединились для совершения преступления по предварительному сговору; 3) организованная группа с постоянным составом, устойчивыми связями, которая систематически совершает преступления указанной направленности.
- По способу совершения: завладение наркотическими средствами путем злоупотребления своим служебным положением.
- Совершение преступлений лицами, злоупотребляющими наркотическими средствами или психотропными веществами и которые болеют наркоманией или токсикоманией.
- Наличие образования, связанного с химических профилем у лиц, изготавливающих наркотические средства.
Данный перечень не является исчерпывающим и может быть дополнен различными признаками, характеризующими личность преступника в зависимости от непосредственного объекта посягательства.
Значение и учет свойств личности может оказать существенную помощь сотрудникам правоохранительных органов в предотвращении и раскрытии преступных проявлений. Следуют отметить, что проблема криминалистической характеристики личности, для методики расследования данной категории преступлений является первостепенной и требует постоянного внимания со стороны доктринального исследования. Это объясняется динамикой развития общества в целом и личности как его составляющей в частности: с неизбежным развитием общества изменяются ценности, криминализируются и декриминализируются деяния, что в свою очередь изменяет и характеристики личности.
Климкін В.М.
аспірант Одеського національного морського університету
ЩОДО ПИТАННЯ ПРО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЧИННИКИ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ ЗЛОЧИННОСТІ У ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ
Зовнішні чинники соціально-економічного характеру роблять великий вплив як і на стан кримінально-виконавчої системи держави, так і на функції які ця система здійснює. Кризовий стан економіки несе, з одного боку, скорочення бюджетних коштів що виділяються на потреби кримінально-виконавчої системи в цілому і, зокрема, на утримання засуджених; з іншої – згортання виробничих потужностей виконавчих установ, як наслідок цього, скорочення робочих місць, що у свою чергу, позбавляє засуджених можливості самостійного задоволення виникаючих потреб, у тому числі і фізіологічних.
Незайнятість засуджених працею обумовлює підвищення інтересу до азартних ігор, прагнення до придбання готівки, паразитизму, підштовхуванню персоналу до злочинних зв’язків, робить неефективним один з основних засобів виправлення засудженого, встановлених кримінально-виконавчим законодавством України - суспільно корисну працю (ст. 6 КВК Україні).
Велика частина засуджених не зайнятих суспільно корисною працею, стають об’єктом кримінальної дії з боку організованих злочинних формувань. Відбувається залучення все більшої кількості засуджених до «кримінальної субкультури», якій багато авторів справедливо надають одне з головних місць в детермінації насильницької злочинності в місцях позбавлення волі. Що, у свою чергу, говорить про тісний взаємозв’язок різних причин насильницької злочинності в пенітенціарній системі.
Економічні чинники негативного характеру, породжують соціальну напруженість в місцях позбавлення волі, являються достатньо сильною негативною обставиною, що призводить до вчинення насильницьких злочинів.
Матеріальні чинники життя засуджених створюють їх особливу схильність до насильства і пошуку заборонених законом шляхів поліпшення свого положення.
При розробці стратегії в боротьбі з злочинністю в місцях позбавлення волі взагалі, і насильницькою злочинністю зокрема, необхідно враховувати, що забезпечення достатнього з погляду засудженого, рівня його можливостей в задоволенні своїх потреб і законних інтересів сприяють зниженню соціальної напруженості в місцях позбавлення волі, підвищує авторитет, адміністрації КВУ, дозволяє засудженому бути більш самостійною і вільною особою, нейтралізує один з головних важелів неформального управління, здійснюваного лідируючим угрупуванням.
Необхідним є підвищена увага до таких проблем як, переповненість установ виконуючих покарання у вигляді позбавлення волі; відсутність грошових коштів на ремонт, і як наслідок не задовільний стан основних інженерно-технічних засобів охорони; потреба в ліках, медичному устаткуванні і препаратах; відсутність належної медичної і психологічної допомоги, профілактики і індивідуального лікування алкоголізму, наркоманії, токсикоманії.
На даний час, характеру епідемії набула захворюваність туберкульозу. Поширені серед засуджених інші небезпечні захворювання. Порушуються елементарні норми санітарії. На цьому ґрунті між ув’язненими виникають конфлікти, які супроводжуються тілесними ушкодженнями, фізичними розправами, насильством. Не забезпечується роздільне утримання різних категорій засуджених.
Порушення вимог законодавства в процесі утримання засуджених в місцях позбавлення волі, знехтування їх прав, формує негативну громадську думку, дискредитує кримінально-виконавчу систему, породжує незадоволеність вказаних осіб, провокуючи їх на соціальний вибух, який може відбутися у будь-який момент.
Таким чином, кризові явища в економіці на даний час з великою вірогідністю обумовлюють розвиток причинно-наслідкового комплексу насильницької злочинності в пенітенціарній системі України.
Разом з тим, дія економічних чинників, як правило носить опосередкований характер. Вони не детермінують безпосередньо злочинні прояви, а впливають або заломлюються через структуру особи злочинця.
Ларкін М.О.
аспірант, Запорізький національний університет
ТИПОВІ СЛІДЧІ СИТУАЦІЇ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСОБИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ НА ҐРУНТІ ЕТНОРЕЛІГІЙНОЇ ВОРОЖНЕЧІ
Інтерес до проблеми, пов’язаної із слідчими ситуаціями, їх видами, а також їх впливом на планування розслідування по кримінальних справах проявляли та проявляють багато вчених-криміналістів.
Так, О.Н.Колесниченко в 1967 р. одним із перших визначив поняття «слідчої ситуації», розуміючи під нею «певне положення в розслідуванні злочинів, яке характеризується наявністю тих або інших доказів та інформаційного матеріалу і виникаючими у зв’язку з цим конкретними завданнями щодо його збирання та перевірки». Р.С.Бєлкін вважає, що «слідча ситуація – це існуюча в даний момент реальність, в умовах якої діє слідчий». М.В.Салтевський під слідчою ситуацією розуміє «сукупність обставин конкретної події злочину, актуалізованих слідчим, дізнавачем, прокурором, судом, що здійснюють його розкриття, розслідування і попередження».
Не можна не погодитися з думкою С.Ю.Косарєва, який вважає, що метою вивчення слідчих ситуацій, виникаючих при розслідуванні злочинів певної категорії, є виявлення типового в особливому і розробка на цій основі оптимальних комплексів методико-криміналістичних рекомендацій щодо проведення слідчих та інших дій, тактичних операцій і т.д. відносно кожної з визначених типових ситуацій.
Найбільші труднощі в організації розслідування виникають на початковому етапі, коли інформація про скоєне діяння є мінімальною, а версій, які б не суперечили їй, існує велика кількість. Не є виключенням і злочини, мотивом яких стає етнорелігійна ворожнеча (ненависть).
Кримінальні справи щодо злочинів проти особи, скоюваних за мотивом расової, національної чи релігійної ворожнечі, найчастіше порушуються при виявленні факту смерті або нанесення потерпілому тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Так, підставами для порушення кримінальної справи стають:
- заяви та повідомлення самого потерпілого, його близьких родичів, друзів, свідків, представників національних меншин і земляцтв;
- повідомлення медичних установ у правоохоронні органи про факт смерті або про звернення по медичну допомогу осіб із будь-якими пораненнями та пошкодженнями;
- повідомлення працівників правоохоронних органів, які затримали підозрюваного в момент вчинення злочину чи безпосередньо після його вчинення.
На початковому етапі розслідування злочинів проти особи, що вчиняються на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі, можна виділити такі слідчі ситуації:
- Встановлені факт вчинення вбивства або нанесення тяжкого, середньої тяжкості чи легкого тілесного ушкодження і особа потерпілого (потерпілих); мотив злочинного посягання і особистість підозрюваного (підозрюваних) не відомі.
Ця слідча ситуація є найбільш вірогідною для початкового етапу розслідування злочинів зазначеної категорії. Вона є несприятливою та конфліктною.
- Встановлені факт вчинення вбивства або нанесення тяжкого, середньої тяжкості чи легкого тілесного ушкодження, особа потерпілого (потерпілих), мотив злочинного посягання. Дані щодо особистості підозрюваного (підозрюваних) не відомі.
- Встановлені факт вчинення вбивства або нанесення тяжкого, середньої тяжкості чи легкого тілесного ушкодження, особа потерпілого, мотив злочинного посягання. Підозрюваний (підозрювані) затриманий на місці вчинення злочину або після його вчинення.
Практичне значення вказаних типових ситуацій дозволяє слідчому не тільки впорядкувати і організувати свою діяльність, але й прогнозувати подальший розвиток, зміну та доповнення цих ситуацій.
Розв’язання слідчих ситуаций, які виникають у процесі розслідування злочинів проти особи, що вчиняються на грунті етнорелігійної ворожнечі, передбачає використання версіонного методу. Під версією слід розуміти обґрунтоване припущення про факт, явище.
Версії, висунуті слідчим за наявності вказаних слідчих ситуаций, стосуються:
- кола осіб, підозрюваних у вчиненні злочину;
- можливих мотивів злочинного посягання,
- місцеперебування злочинців, що переховуються,
- часу, місця, способу та знарядь вчинення злочину.
До аналізу слідчих ситуацій і розробки версій щодо досліджуваних нами злочинів слідчий приступає зазвичай тоді, коли до нього надходить вихідна інформація, яка міститься у виявлених слідах, предметах, що можуть стати речовими доказами.
Виділення типових слідчих ситуацій при розробці методики розслідування злочинів проти особи, що вчиняються на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі дозволяє розробити більш конкретні криміналістичні рекомендації з розслідування злочинів даної групи. Аналіз слідчих ситуацій, що виникають під час розслідування вказаних злочинів, дозволяє забезпечити об’єктивний і раціональний підхід до розробки конкретних, вагомих для слідчої та судової практики типових рекомендацій.
Лут Сергей Сергеевич
аспирант кафедры уголовно-правовых дисциплин ИМПЭ им. А.С. Грибоедова
О СОВЕРШЕНСТВОВАНИИ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА НАПРАВЛЕННОГО НА ПРОТИВОДЕЙСТВИЕ КОРРУПЦИИ
В Российской Федерации система антикоррупционного законодательства формировалась очень медленно. Однако на сегодняшний день, на законодательном уровне заметны значительные сдвиги в этой области. Так, в рамках реализации Национального плана противодействия коррупции принят Федеральный закон от 25 декабря 2008 г. №273-ФЗ «О противодействии коррупции». В отдельных субъектах РФ приняты собственные законы о противодействии коррупции (напр. Закон Республики Калмыкия от 27 июня 2008 г. №18-V-З «О противодействии коррупции в Республике Калмыкия»).
В рамках данной статьи автор хотел бы остановиться на тех законодательных пробелах, которые, по нашему мнению, необходимо ликвидировать, для более успешной борьбы с коррупцией.
В связи с обязанностью государственных и муниципальных служащих представлять сведения о доходах, об имуществе и обязательствах имущественного характера, предусмотренных в Федеральном Законе «О противодействии коррупции» (ст. 8), следует установить уголовную ответственность за непредставление деклараций или представление в них заведомо ложных сведений. Аналогичные нормы содержатся в УК Эстонской Республики (ст. 164-3 – 164-5) и могут оказаться эффективными антикоррупционными мерами. Подтверждением целесообразности введения данной уголовной ответственности служит опыт Украины. Так, по данным МВД Украины в 2009 г. подавляющее большинство государственных служащих подали неправдивые сведения о собственных доходах и доходах членов своих семей. В 2008 г. из 367016 госслужащих, подавших декларации о доходах, финансовых обязательствах и имущественном состоянии 81,1% - предоставили недостоверную информацию о полученных доходах, 37,8% - о пребывании на руководящих должностях в частных компаниях, 2,2% скрыли факты о привлечении к уголовной и административной ответственности за коррупционные действия, 4,4% предоставили неверные данные о наличии у них дипломов об образовании (см.: «МК» в Украине». 15-21 июля. 2009 г.).
В России, в период региональных выборов, ряд кандидатов в депутаты Московской городской Думы не указали часть своего имущества, а именно, доли в уставных капиталах различных коммерческих организаций. При этом российское законодательство не предусматривает какой-либо ответственности за предоставление неточных сведений об имуществе (См.: Звездный бульвар. 5-11 октября. 2009 г.)
Касаясь проблемы наказаний за коррупционные преступления, необходимо отметить следующее. В мае сего года, депутаты Верховной Рады Украины приняли Закон об ужесточении наказаний за взяточничество, по которому всех украинских чиновников-коррупционеров ждет 15 лет тюрьмы с конфискацией имущества и запрет на три года занимать государственные должности. Судьям, прокурорам и следователям, уличенным в получении взятки, грозит еще более суровое наказание - пожизненное тюремное заключение, с конфискацией имущества (См.: Комсомольская правда. 22 мая. 2009 г.).
По нашему мнению, конфискация имущества необоснованно помещена в главу 15-1 Общей части УК РФ, поэтому, целесообразно вернуть её в систему и перечень видов наказаний (ст. 44 УК РФ) в качестве самостоятельного вида уголовного наказания.
Возвращение конфискации как вида уголовного наказания соответствует положениям многих международных Конвенций, ратифицированных Россией (напр., Венской Конвенции ООН 1988 г. «О борьбе против незаконного оборота наркотических средств и психотропных веществ», Конвенции об уголовной ответственности за коррупцию 1999 г., Международной Конвенции о борьбе с финансированием терроризма 1999 г., Конвенции ООН против коррупции 2003 г. и др.).
Проведенный автором опрос сотрудников МВД также подтверждает необходимость возврата конфискации имущества в перечень уголовных наказаний. Так, на вопрос о том, эффективно ли действует такая мера уголовно-правового характера как конфискация имущества, около 20 % опрошенных ответили, что она не применяется, 39 % опрошенных указали, что применяется она крайне редко, 24 % опрошенных указали, что она применяется редко и только 4 % отметили, что конфискация применяется довольно часто. Отвечая на вопрос о необходимости восстановления конфискации как вида уголовного наказания, 60 % опрошенных ответили утвердительно, при этом, поясняя свое мнение, они указывали, что целесообразным было бы конфисковывать имущество не только осужденного, но и членов его семьи, что могло бы служить эффективным предупреждающим фактором. Только лишь 6 % считают, что конфискацию следует оставить в том виде, в котором она закреплена в сегодняшнем УК РФ, остальные затруднились ответить.
Эффективной антикоррупционной мерой также могло бы стать повышение сроков наказания в виде лишение свободы, лишения права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью. В Уголовном кодексе Канады, например, как за дачу, так и за получение взятки установлена одинаковая уголовная ответственность до 14 лет, а в Уголовном кодексе Италии (ст. 317-bis) в качестве дополнительного наказания для взяткополучателя предусмотрено пожизненное лишение права занимать государственные должности.
Следует отметить, что данные законодательные пробелы способны существенно снизить эффективность развернувшейся в России антикоррупционной кампании, поэтому их скорейшая ликвидация является задачей государственной важности.