Відкритий міжнародний університет розвитку людини "україна"
| Вид материала | Документы |
- «відкритий міжнародний університет розвитку людини «україна» волинський національний, 137.71kb.
- Методичні вказівки, 466.9kb.
- Методичні вказівки, 193.25kb.
- Відкритий міжнародний університет розвитку людини "україна", 3615.06kb.
- Стасюк сергій олександрович, 30.22kb.
- Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 2965.62kb.
- Дивитися в майбутнє з упевненістю!, 223.74kb.
- Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 1427.34kb.
- Відкритий міжнародний університет розвитку людини, 46.51kb.
- Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 547.87kb.
словник.
- Зміни у політико-правовій думці Росії у другій половині XVIII ст..
- Утвердження плюралізму політико-правової ідеології.
- Форми правління за проектами Щербатова.
- Державно-правові ідеї Семена Десницького.
- Концепції поділу влад у творчості Десницького.
- Погляди на державу О.Радіщева.
- Ідея "істинної монархії"' Сперанського.
- Проекти конституційних реформ декабристів.
- Республіканська державно-правова ідеологія Пестеля.
2.10. Проект конституційної монархії Муравйова.
3. Питання для самоконтролю, (відповіді можна перевірити за до
датком).
- В чому полягає сутність державно-правових поглядів слов'я
нофілів і західників?
- Ким була представлена офіційна політико-правова ідеологія в
Росії в другій половині XVIIIct.?
- Поясніть коротко: в чому полягав внесок у розвиток права україн
ця за походженням Семена Десницького?
132
133
-
Назвіть стадії походження держави, за вченням Десницького.
- Хто вважається першим російським лібералом?
- В чому полягала ідеалізація Радіщевим сільської общини?
- Назвіть юридичні принципи, на яких побудував конструкцію "іс
тинної монархії" Сперанський?
- Які основні ідеї покладені декабристами в основу своїх конститу
ційних проектів?
- Яким формам правління надавали перевагу декабристи?
3.10. В чому різниця поглядів на монархію у Пестеля і Муравйова?
Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
3.1. Слов'янофіли ставили в основу правових цінностей не особу з її почуттями, поглядами, характером, а надприродне начало - Бога. Західники ставили в центрі своїх політико-правових ідеалів вільну, незалежну особу.
3.2.Офіційна державна політико-правова ідеологія була втілена в практичній діяльності імператриці Катерини II, яка взяла на озброєння деякі ідеї західноєвропейського Просвітництва і спробувала адаптувати їх до умов російського самодержавства.
З.З.Семен Десницький став автором новітньої теорії держави і права. Він сприяв остаточному перетворенню російської юриспруденції в науку та навчальну дисципліну.
3.4.Система походження держави у вченні Десницького включала в себе такі стадії: а) стадія первісного стану; б) доба скотарства; в) хліборобська стадія; г) комерційна стадія.
3.5. Першим російським лібералом вважається Десницький.
З.б.Радіщев відстоював ідею соборної влади в державі. Виходячи з цього, він протиставляв народне управління монархії, а в сільській общині вбачав елементи демократії, намагався відшукати там окремі риси республіканського устрою.
3.7. Сперанський побудував конструкцію "істинної монархії" на таких юридичних принципах: а) принцип законності; б) принцип поділу влад; в) принцип особистої свободи; г) принцип станового поділу суспільства з точки зору набуття громадянських і політичних прав.
3.8.Декабристи поклали в основу конституційних перетворень такі ідеї: а) верховенство права; б) рівність усіх перед законом; в) гласність судочинства і суду присяжних; г) свобода совісті; д) створення умов для свободи підприємництва.
3.9. Декабристи надавали перевагу республіці та конституційній монархії.
3.10. Пестель пропонував знищити монархію силовими методами, а
Муравйов - обмежити її конституційними реформами.
МОДУЛЬ 3. СТАНОВЛЕННЯ ПОГЛЯДІВ НА ДЕРЖАВУ І ПРАВО В КИЇВСЬКІЙ РУСІ
Зміст дидактичної одиниці
Витоки державно-правової ідеології українського народу. Становлення державно-правової думки, вплив християнства на розвиток політичної і правової думки. „Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона. Проблеми співвідношення церковної і світської влади в „Ізборнику Святослава", „Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям" та у вченні Кирила Ту-ровського. Питання зміцнення державності та централізації влади у „Повісті временних літ". Закріплення політико-правової ідеології в „Руській Правді". Ідея державного одновладдя у „Молінні Даниїла Заточеника".
Література
Бондар С. В. Философско-мировозренческое содержание „Изборников 1073-1076 годов". - К., 1990.
Горский B.C. Образ истории в „Слово о законе и благодати" Иллариона // Человек и история в средневековой философской мысли русского, украинского и белорусского народов: Сб. научных трудов. - К., 1987.
Горський ВС. Нарис з історії філософської культури Київської Русі. -К., 1993.
Данило Заточеник. Слово Данила Заточеника, що написав він князю своєму Ярославу Володимировичу // Історія філософії України. Хрестоматія. -К., 1993.
Іларіон Київський. Слово про закон і благодать // Історія філософії України. Хрестоматія. - К., 1993.
История политических и правовых учений (под ред. В.Нерсесянца.). -М., 2003.
Кухта Б. З історії української політичної думки. - К., 1994.
Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право.-К., 2001.
Мильков В.В. „Слово о законе и благодати" Иллариона и теорія „казней Божьих" // Человек и история в средневековой философской мысли русского, украинского и белорусского народов: Сб. научных трудов. - К., 1987.
Нерсесянц B.C. Право и закон. - М., 1983.
Шульженко Ф.П. Держава і право у суспільно-політичній думці України: основні етапи розвитку. - К., 1995.
134
135
МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ
Витоки державно-правової ідеології українського народу слід шукати у менталітеті наших пращурів. Автор книги-міфу "Книга Велеса" доніс до нащадків відомості про риси праукраїнців, які вірили в справедливість і добрі першоначала життя та світу. Для них природа є уособленням добра, вони й самі носять добро у своєму серці. Вони ведуть безліч битв, але жодної битви наші пращури не вели з метою підкорення, панування, загарбання. Вони постійно захищаються, і найвищою їх метою є свобода .
Як і інші стародавні народи, наші пращури вірили в добрих і злих духів, але ці вірування грунтувалися на поміркованому, не перенасиченому страхом ставленні до Богів. Сили природи обожнювалися, персоніфікувалися у конкретних чуттєвих образах, але вони не були фатально невблаганними, бо їх можна було задобрити ритуальними обрядами чи магічними заклинаннями. У своїх язичницьких віруваннях, взаєминах зі своїми сусідами пращури українців ніколи не були сліпими наслідувачами, будучи врівноважено поміркованими, здатними йти на примирення та компроміси. Ці риси генетично успадкував від своїх пращурів український народ.
Розвиток державно-правової думки у східних словян був невід'ємним від формування у них державності, він відбувався на власній внутрішній основі і віддзеркалив у собі основні риси ментальності та свідомості народу. Уявлення наших пращурів про добро і зло формувалися під час їхньої взаємодії з природою і супроводжувалися перенесенням суто земних суспільних відносин на природні сили. Надалі поняття про добро і зло стають більш предметними, набувають земного значення. З розвитком державності ці категорії деталізуються і виступають у формі правди, справедливості, істини, закону. Але тут закон наповнений не правовим, а скоріше моральним змістом. Йдеться про закон у розумінні "звичай", "традиція", "обряд". З прийняттям християнства поняття "закон" почало отожнюватися також з біблейськими заповідями.
Разом з християнством на Русь приходять релігійно-богословські ідеї, які не завжди співпадають з ментальністю та характером нашого народу. Основним джерелом політичної думки Київської Русі за доби поширення і утвердження християнства стали Новий і Старий Заповіти, релігійні вчення Афанасія Александрійського, Василія Великого, Григорія Богослова, Іоан-на Златоуста та константинопольського патріарха Фотія. В цілому на розвиток державно-правової думки нашої стародавньої держави значний вплив справила суспільно-політична думка Візантії, яка поєднала здобутки античної культури з християнством. Саме завдяки священнослужителям-літописцям до сучасників дійшли і давньоруська політична міфологія, і тексти окремих політико-правових документів релігійного та світського характеру.
136
Однією з центральних політичних проблем періоду Київської Русі було питання взаємовідносин світської і церковної влад. її розв'язання здійснювалось на засадах двох концепцій політичної влади:
а) концепція богоугодного володаря, в основі якої знаходилась ідея
родового династичного князювання;
б) концепція єдинодержавності з ідеєю верховенства світської влади.
Обидві концепції знайшли відображення у літописах, зверненнях, повчаннях, серед яких - "Повість временних літ" , "Слово про закон і благодать", "Повчання Володимира Мономаха", "Ізборнік Святослава" та ін.
Перетворившись у державну релігію, християнська церква намагалась піднятись над великокнязівською адміністрацією, прагнула перебрати на себе функції політичного та ідеологічного центру удільно-роздрібненої держави. Церковні ідеологи намагались переконати князів, що лише церква є тією реальною силою, що здатна забезпечити мир і спокій в державі, допомогти уникнути міжусобних чвар та удільних війн, сприяти єднанню різних регіонів і народів величезної за територією країни.
Перша концепція ("богоугодного господаря" з ідеєю династичного правління) знайшла відображення у творчості ігумена Печерського монастиря Феодосія, який вважається її родоначальником. Він закликав князів опікуватися православ'ям, захищати церковні інтереси. Водночас теолог застерігав від надмірного втручання церкви у світські справи, розмежовуючи таким чином сфери духовної та світської влади.
Послідовником Феодосія був Нестор-літописець - творець першої православ-ної доктрини династичного князювання. Цією ідеєю пронизана "Повість временних літ", у якій автор розглядає історію як протиборство добрих і злих сил. На неправедних господарів країни Бог посилає різні покарання і нещастя. Тим самим пояснюються безперервні набіги на Русь кочівників і міжусобна ворожнеча. Це є "батіг" від Бога. Всю вину за таке становище літописець покладає на князів (київських та удільних). Виходом із складного становища Нестор вбачає у поверненні правителів до церкви -вони не повинні порушувати Божих заповідей, настанов церкви, і тоді на них зійде милість Божа. А основною наствновою церкви, яку не можна порушувати нікому, є принцип династичного князювання: кожен князь володарює у своєму уділі. Нестор оголосив удільно-династичне князювання єдиною встановленою Богом справедливою формою правління.
Друга концепція (єдинодержавності з ідеєю верховенства світської влади) знайшла відображення у її родоначальника - першого київського митрополита Іларіона. Про його сміливість і твердість духу свідчить той факт, що митрополитом він став у 1051 р. без благословення візантійського патріарха, що тоді вважалось церковним самозванством. "Слово про закон і благодать", написане ним між 1037 і 1050 pp., вважається першим політичним трактатом Київської Русі.
137
Основні ідеї вчення християнського теолога зводяться до наступного.
Перше. Концепція Іларіона набула конкретного політичного звучання. Вона ставила на перше місце питання незалежності і самобутності Київської Русі, а також усіх інших народів і держав. У Бога немає вибраних народів. Новий Заповіт вводить всіх людей у вічність, де всі вони рівні перед Богом. Мислитель пропонує розглядати слов'янські народи в контексті світової історії, як рівних у спільноті християнських народів.
Друге. Викладаючи думку про державність, митрополит зводив історію Русі до історії великих самодержців, прославляв тих князів, які дбали про єдність і міцність держави. Тут він особливо підкреслив роль князя Володимира, вважаючи його заслуги рівними заслугам візантійського імператора Костянтина, який оголосив християнство державною релігією Римської імперії. Іларіон пропонував визнати Володимира святим, що сприяло б підвищенню авторитету і незалежності держави.
Третє. Прославляючи Володимира-хрестителя та його сина Ярослава Мудрого за те, що завдячуючи цим правителям, "віра благодатна до народу руського дійшла", теолог робить логічний висновок: єдиновладдя є опорою християнської віри, яка, в свою чергу, теж нероздільна з одноосібною владою. Таким чином, Іларіон захищає ідею єдинодержавності - гаранта єдності та міцності держави, її територіальної цілісності.
Водночас митрополит вказує, що християнство покликане сприяти консолідації країни, стояти на сторожі загальнодержавного централізму. Церква повинна служити державі і володарю.
Четверте. Іларіон намагався з'ясувати взаємозв'язок Закону та Істини. На його думку, Закон - це провідник волі Бога або державного правителя, а Істина пов'язана з високим моральним статусом християнина, який не потребує регулятивної дії закону. Його внутрішня моральність сприяє реалізації своєї волі відповідно до Істини.
П'яте. Серед своїх сучасників Іларіон вирізнявся здатністю глибоко проникнути в сутність змін, що відбувалися в суспільстві, і дати їм оригінальне пояснення. Суспільний прогрес, на думку мислителя, відбувається завдяки зміні принципів релігії. Описуючи хід історії людства, він зазначав, що спочатку правив закон, а потім, коли Бог відвідав людство, народилася "благодать та істина". Закон роз'єднує народи, підносячи одних і принижуючи інших. Він далекий від уявлень про вище благо - свободу, бо він повністю заглиблений у земні пристрасті. Саме закон породжує гнів, заздрість, злочини. Істина ж є універсальною, всеохоплюючою, а тому тотожна благодаті. Вона знімає односторонність дії закону і обігріває всіх як Сонце. Коли Бог відвідав людство, закон змінився благодаттю, а рабство - свободою. Закон був власністю іудеїв (богообраного народу), а благодать подарована всьому людству, оскільки перед Богом усі народи рівні. Благодать - це прогрес людства, який пов'язується Іларіоном з епохою Нового Заповіту.
Концепція верховенства світської влади митрополита Іларіона набула свого розвитку в "Ізборніку Святослава" та у "Повчанні Володимира Мо-номаха своїм дітям". Вони являли собою, насамперед настанови главі держави, князю. Володар мусить пам'ятати, що влада пов'язана з відповідальністю, а найголовніший обов'язок правителя-завжди бути справедливим. Мірою справедливості є знання, тому князь повинен вміти усе. Саме знання і розум роблять Великого князя справедливим і мудрим, здатним протистояти ворогам, тримати в покорі бояр та удільних князів.
Володар зобов'язаний бути взірцем досконалості. У "Повчанні" міститься перелік практичних порад стосовно державного управління і ставлення правителя до підлеглих.
В названих документах розглядається проблема ставлення людини до наявних у державі влад: світської (князівської) та церковної. Підкорення Богу тут характеризується як апріорне, безумовне. Людині тільки залишалося перенести це переконання щодо безумовної покори на князя і коритися йому. Зважаючи на недостатньо сильні традиції християнства, автор "Із-борніка" ототожнював церковну владу з князівською, підкреслював необхідність безумовного підкорення їй. Державна і церковна влада розглядалась як єдина . Хоча в цілому в "Ізборніку" значно більше уваги приділено церкві та її служителям, в уяві його автора держава, влада, церква стоять вище від людини та її інтересів.
Проблема співвідношення духовної і світської влади на початку XII ст. привернула увагу єпископа Кирила Туровського. Він обстоював єдність цих гілок суспільної влади, ідею "одного володаря", закликав до єднання Русі. Основою поєднання церковної та князівської влади могло стати, на думку автора, Святе Письмо, яке робить людину смиренною, добродійною, благородною.
Поліпшити життя в державі, поліпшити економічні і соціальні відносини в суспільстві можна лише за допомогою християнської релігії, Святого Письма. Відхилення від християнської віри, порушення її вимог призводять до соціального зла, яке може бути покаране відповідно до Божих законів. Теолог засуджував міжусобні війни між князями, ворожнечу між служителями церкви, зазіхання на владу. Намагаючись застерегти князів від їхніх претензій на великокнязівський престол, він вказував, що влада дана Богом.
Туровський був прибічником сильної влади. Але цією владою слід уміло розпоряджатися. Він наївно вірив і переконував правителя робити людям добро, піклуватися про їхнє матеріальне і духовне становище. Призначення служителів церкви - сприяти встановленню соціальної злагоди в суспільстві, загальної справедливості, гармонії між світською і духовною владами.
Ідея централізації держави, проблеми зміцнення державності були центральними у політичній думці того часу. Актуальність їх обумовлюва-
138
139
лась тим, що між слов'янськими народами, які входили до складу Давньоруської держави, мала місце суперечка про верховенство того чи іншого народу. Можливо, через це і виникла легенда, нібито північні слов'яни запросили до себе княжити варязького ватажка Рюрика, який буцімто був батьком київського князя Ігоря. Ця версія мала дві мети: по-перше, ідея про іноземця, який встановив порядок у давньоруських землях, повинна була припинити або, у крайньому разі, пригасити суперечку між слов'янськими народами за першість; по-друге, зміцнити авторитет Великого київського князя і самого державницького центру.
Цю версію було викладено в "Повісті временних літ" Нестора-літописця (1113 p.). Основна ідея цієї пам'ятки давньоруської літератури стосується богообразності слов"янського народу, включення слов'янства в контекст християнської спільноти. Проводиться думка про необхідність єдиної держави з централізованою політичною владою, яка можлива шляхом добровільної угоди між князем і народом. З огляду на це, найраціо-нальнішим державним устроєм автор "Повісті" вважав державу Ярослава Мудрого. Єдність держави має бути гарантована верховенством церковної влади.
Подібні погляди на Давньоруську державу відображені у "Слові о полку Ігоревім" (1187 p.), невідомий автор якого засуджує"удільний принцип" організації правління, вбачаючи в цьому першопричину чвар, усобиць князів, для яких власна слава дорожча за благо держави. Центральною ідеєю "Слова..." є ідея єдності політичних суб'єктів Київської Русі, яким загрожує іноземне нашестя. Автор "Слова..." першим на Русі висловив думку про виникнення держави на основі суспільного договору між: народом і князем.
Офіційну політико-правову ідеологію тих часів було закріплено в першій пам'ятці права - "Руській Правді", де викладено норми, що регулювали ранньофеодальні відносини, зміцнювали князівську владу, вирішували питання власності, встановлювали відповідальність за протиправні діяння. У "Руській Правді" було значною мірою звужено сферу застосування прямої помсти потерпілого і дедалі більшу роль відігравало втручання держави засобом судочинства.
Найпримітнішою рисою кодифікованого збірника є відсутність смертної кари. І це вже після запровадження християнства. Тут відсутні тілесні покарання, заподіяння каліцтва, хоча церковними судами вони застосовувались. Слід мати на увазі при цьому те, що церква у судочинстві керувалася рецептованими збірниками візантійського права, а "Руська Правда" була побудована на нормах слов'янського звичаєвого права.
Багато статей "Руської Правди" захищають честь, гідність людини, що свідчить про визнання в державі особистості, автономності індивіда. Показово, що це стосується однаковою мірою представників усіх верств населення, хоч і міра покарання була диференційована.
140
"Руська Правда" започаткувала формування інституту права і добу формування правосвідомості русичів. Масова свідомість ще не розмежовувала норм права та моралі, хоча воно вже окреслилося. Це видно, наприклад, на запровадженні у правовій практиці такого поняття, як "покон" у розумінні "визначена міра покарання", як правова норма, як закон. У Троїцькому списку "Руської Правди" (розширена редакція) є посилання на те (ст. 9), що "покони вирнїї" (тобто штрафи за вбивство) були при Ярославі Мудрому. А це вже можна розглядати як юридичний прецедент (посилання на попередні норми).
Ідея одновладдя в державі знайшла відображення ще в одній пам'ятці Київської Русі - "Молінні Даниїла Заточеника", яке датується ХІІ-ХШ ст. Воно було звернене до переяславського князя. Автор засуджує міжусобні війни, аналізує умови, за яких можна домогтися зміцнення держави. Тут викладені поради князеві, як урівноважити владу, зробити її стабільною і непорушною. На думку автора, для цього необхідно спиратися на тих своїх підданих, які мають середній достаток, а до складу радників брати людей не за ознаками їх знатності, а за освіченістю і розумом.
Злободенною проблемою, відображеною в "Молінні...", була проблема соціальної нерівності і несправедливості у суспільстві. Автор не дає ніяких рецептів їх вирішення, але радить князеві виступати гарантом справедливості, що сприятиме зміцненню його влади та авторитету.