Відкритий міжнародний університет розвитку людини "україна"
| Вид материала | Документы |
- «відкритий міжнародний університет розвитку людини «україна» волинський національний, 137.71kb.
- Методичні вказівки, 466.9kb.
- Методичні вказівки, 193.25kb.
- Відкритий міжнародний університет розвитку людини "україна", 3615.06kb.
- Стасюк сергій олександрович, 30.22kb.
- Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 2965.62kb.
- Дивитися в майбутнє з упевненістю!, 223.74kb.
- Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 1427.34kb.
- Відкритий міжнародний університет розвитку людини, 46.51kb.
- Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 547.87kb.
МОДУЛЬ 2. ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ІДЕОЛОГІЯ РОСІЇ ДОБИ РОЗКВІТУ АБСОЛЮТИЗМУ
Зміст дидактичної одиниці
Запозичення офіційною державно-правовою ідеологією Росії західноєвропейського Просвітництва, формування плюралізму правової ідеології. Державно-правові вчення Семена Десницького та Михайла Щербатова. Внесок у розвиток державно-правової теорії Олександра Радіщева. Державно-правові реформи Михайла Сперанського. Формування радикального напряму державно-правової ідеології в особі декабристів.
Література
Азаркин Н.М. История юридической мысли России. - М., 1999.
Грацианский П. Политическая и правовая мысль России второй половины XVIII в. - М., 1984.
Грацианский П. Десницкий. - М., 1978.
Исаев И.А., Золотухина Н.М. История политических и правовых учений России ХІ-ХХ вв. - М., 1995.
История политических и правовых учений (под ред. В.Нерсесянца). -М., 2003.
Мірошниченко М, Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право. -К., 2001.
Тонких В.А., Ярецкий ЮЛ. История политической и правовой мысли России. -М, 1999.
Шулъженко Ф., Наум М. Історія вчень про державу і право. Курс лекцій.-К., 1997.
124
МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ
До початку XVIII ст. в російській політико-правовій думці панував релігійний світогляд. Перелом настав в епоху Петра І, реформи якого поклали початок світській науці та освіті і тим самим підірвали вплив теології на юридичну думку.
У другій половині XVIII ст. відбувалися подальші зміни у політико-правовій думці. Росія зробила спробу стати країною "освіченого абсолютизму", при якому самодержавство, не змінюючи своєї внутрішньої природи як захисника і виразника інтересів панівного класу, намагалося виробити таку систему влади, яка б відповідала назрілим потребам часу і до-
125
зводила б зберегти та посилити провідну роль держави в політичній думці і юридичних процесах.На відміну від попередніх однобічних концепцій, у яких пропагувалися ідеї абсолютної монархії, з цих часів в Росії став формуватися плюралізм політико-правової ідеології.
В чому він конкретно виявився ?
Для кращого розуміння цих процесів слід мати на увазі, що погляди на державу і право російських мислителів залежали від особи самого правителя, його позиції з тих чи інших питань розвитку державності і права. Так, із царюванням Олександра І в країні змінюється політичний режим, при правителеві склалося оточення "молодих друзів" із ліберально мислячих людей, які наштовхнули монарха на прийняття ряду ліберальних законів і підготовку реформування центральних органів управління. В цей період склалась обстановка, яка сприяла появі реформістських проектів і конституційних настроїв у передової і освіченої частини російського суспільства, спонукаючи їх до сприяння радикальним планам державних перетворень.
З початку царювання Миколи І на передній план висувається теоретична робота, яка зосереджувалась на виясненні місця Росії у світовій спільноті, пошуках такого типу розвитку, який би відповідав національним інтересам країни. Поляризація поглядів на цю проблему привела російську інтелігенцію до ідейного розмежування на слов'янофілів і західників.
- Західники ставили в основу своїх політико-правових ідеалів та інсти
тутів вільну незалежну особу, розвиток і самооцінка якої повинні визнача
ти рух народів до свого прогресу;
- В основі правових цінностей слов 'янофілів була не особа, а надпри
родне начало - Бог, який мислився як верховна інстанція злагоди і любові.
В цілому державно-правові погляди другої половини XVIII ст. можна поділити на три основні течії: офіційну ідеологію, консервативно-аристократичну ідеологію та ідеологію Просвітництва.
I. Офіційну, тобто державну політико-правову ідеологію було втілено в
практичній діяльності імператриці Катерини II. Намагаючись розрядити
соціальну напругу в суспільстві, вона взяла на озброєння деякі ідеї західно
європейського Просвітництва, спробувала пристосувати їх для збереження
абсолютизму. Себе вона називала прибічницею природного права, а метою
держави визначала загальне благо, яке створюється завдяки мудрому пра
вителеві.
II. Другий напрям політичної думки - консервативно-аристократич
ний - виник як реакція на свавілля імператриці. Він був викликаний зрос
танням ролі дворянського бюрократизму і побоюванням старого родового
дворянства за свої привілеї і майно.
Найвиразнішою постаттю цієї течії був російський історик, публіцист, князь Михайло Щербатов (1733-1790). Захищаючи тогочасні феодальні
відносини, він вбачав у державі чітку станову організацію, головне місце в якій відводилось дворянству.
Мислитель був прихильником монархічної форми правління, при якій при правителеві під його наглядом функціонувала б верховна рада - дорадчий аристократичний орган дворянства. За формою устрою держава, на думку історика, повинна бути поділеною на губернії, які обирають 5 депутатів для роботи в уряді. Уряд став би продовженням структури виконавчої влади монарха.
Законодавчим органом у проекті Щербатова повинна стати комісія із 20 дворян. Але її функції були скоріше законодорадчі, оскільки рішення про схвалення законів виносить безпосередньо монарх.
III. Третій напрям став складатися у другій половині 60-х років XVIII ст., коли в Росії поширилась ідеологія Просвітництва, яка значно вплинула на формування і подальший розвиток політико-правових концепцій. Виразниками цих ідей були представники передового дворянства і демократичної інтелігенції.
Найпослідовнішим представником цієї течії був професор права Московського університету, українець за походженням Семен Десницький (1740-1789) - автор новітньої теорії держави і права. Він зробив значний внесок у розвиток права, сприяв остаточному перетворенню російської юриспруденції в науку та навчальну дисципліну.
На відміну від більшості російських представників, Деснянський застосовує не стільки раціоналістичний, скільки історичний спосіб вивчення держави і права.
1. Походження держави. У його вченні знаходимо струнку систему походження держави. Історію людства він поділяв на чотири стадії.
Перша стадія - це первісний стан, у якому відсутня сім'я, а жінки повністю знаходились під владою чоловіків. Основним засобом до життя були промисли і збирання плодів. Поняття власності і накопичення багатств відсутнє.
На другій стадії люди починають впорядковувати свої заняття. З'являється багатоженство. У людей виникають перші уявлення про колективну власність. Це - доба скотарства.
Третя стадія - хліборобська - характеризується зростанням ролі жінки у домашньому господарстві. З'являється моногамний шлюб. На основі володіння предметами побуту, знаряддями праці, зібраним урожаєм формувалось уявлення про приватну власність. Сім'я відгороджується від інших сімей.
Остання стадія розвитку людства - комерційна. Завдяки об'єднанню сімей виникла держава, остаточно сформувалося поняття приватної власності. Відносини між людьми почали регулюватись законом.
Поява первісних держав, на думку вченого, не відповідала інтересам народу, не була результатом договірних угод усіх членів суспільства. їх
126
127
сутністю стає захист багатих. Багаті захоплюють владу і використовують її у своїх егоїстичних інтересах.2. Розподіл влад. Розглядаючи державу і право у взаємозв'язку із сус
пільними відносинами і явищами, Десницький пропонував реформувати
державу, її політичні інститути та правову систему. Для боротьби із таким
невід'ємним від Росії явищем, як свавілля, вчений відособлює один від од
ного найважливіші державні органи і владу - законодавчу, судову та кара
льну, поставивши їх у рамки закону. Це в кінцевому результаті обмежувало
владу монарха і гарантувало природні права суспільних верств. Владу пра
вителя обмежуватиме і закон, який матиме зверхність у всьому суспільстві
Законотворчий процес в державі мислився Десницьким за такою схемою. Законодавчу владу монарх поділяв із Сенатом - однопалатним представницьким органом. Сенат розробляв та ухвалював закони, після чого передавав їх на затвердження монарха.
- Заслуговують уваги проекти зміни в організації судової влади і здійс
ненні правосуддя. Суддів призначав імператор довічно і міг змістити їх з
посади лише за вчинення правопорушень. Підвищувалися вимоги до квалі
фікаційного рівня суддів. Ними могли бути лише особи, які мали відповід
ну освіту, позитивно склали фаховий іспит та володіли стажем роботи на
посаді адвоката не менше 5 років. Справи в суді повинні розглядатися з
участю 15 присяжних засідателів. Компетенція суддів стосувалася розгляду
кримінальних справ та здійснення контролю за діяльністю адміністрації.
- Кріпосне право Десницький вважав несправедливим. Однак ліквіда
цію його, на думку професора, було б завчасним, бо могла б призвести до
порушення спокою. У цьому відношенні мислитель перегукувався думками
з Руссо, який висловився щодо звільнення від кріпацтва селян Польщі: той
пропонував, перш ніж звільнити селян, просвітити їх.
Таким чином, ідеї, висловлені Десницьким, дають підстави вважати його першим російським лібералом. Юридичні ідеї мислителя не мали традиційного для того часу яскравого станово-дворянського забарвлення. Він намагався обмежити самодержавство, висуваючи на передній план поза-становий законодавчий орган представництва і принцип законності в реалізації владних повноважень усіх державних органів.
На відміну від Десницького, який відкидав договірну теорію походження держави, її прихильником серед представників російської державно-правової теорії був Олександр Радіщев (1749-1802).
1. В основі виникнення держави він вбачав приватну власність, яку повинна в першу чергу охороняти держава. У своїй державно-правовій концепції мислитель викладав думки щодо законодавчого обмеження монархії, піддавав критиці абсолютизм, який базується на свавіллі і порушує природні права людини.
- Мислитель не поділяв поширеної на той час ідеї "освіченої монар
хії"", вбачаючи в ній замасковану деспотію, насильство і свавілля. Він вва
жав, що у суспільстві необхідно створити умови для реалізації людиною
своїх природних прав. Якщо ж цього немає, то для народних мас є всі під
стави змінити правління і форму державного устрою.
- У своїх роздумах про суспільно-політичний устрій Радіщев набли
зився до ідеї народного суверенітету. Вищою та єдиною владою в країні
повинна бути соборна влада народу. Виходячи з цього, він протиставляв
народне управління монархії, а в сільській общині вбачав елементи демо
кратії, намагався відшукати там окремі риси республіканського устрою. Він
не підтримував думки вчених Заходу, що республіка можлива лише в неве
ликих за розмірами державах. Для Росії найбільш прийнятною формою
держави, на думку Радіщева, була б федерація з широкою участю народу в
управлінні державними справами.
- Будучи прибічником природного права, Радіщев вважав, що його
принцип слід покласти в основу позитивного законодавства, надати їм
державних гарантій і забезпечення.
Вступ Росії у XIX століття ознаменувався дальшим загостренням суперечностей між новими суспільними відносинами та феодальними основами державності і права. Державний устрій країни було піддано критиці, запропоновано низку державних і правових реформ, спрямованих на пошук досконаліших форм держави і правової системи.
Одним із перших представників ліберальної інтелігенції, які запропонували здійснити незначні буржуазно орієнтовані державні реформи, був державний діяч, граф Михайло Сперанський (1772-1839). Він був радником російського імператора Олександра І. Під його керівництвом були підготовлені і видані перше "Повне зібрання законів Російської імперії"' в 45 томах (1830 р.) та "Звід законів Російської імперії"' в 15 томах (1832-1839 pp.).
- Мислитель доводив, що в наявна Росії система правління не відпові
дала станові суспільного духу, а кріпосне право порушувало природні пра
ва людини. В країні, твердив учений, немає справжньої свободи. її держав
ний лад - деспотія, не обмежена "докорінними державними законами. На
віть у дворянства особа, честь, маєтність залежали виключно від державної
волі", - робив висновок Сперанський.
- Форми правління, у яких були б гарантовані політична і громадянсь
ка свободи, можуть бути створені спільною волею народу. Однак в Росії,
на думку вченого, ні про яку волю народу мова йти не може. Поки зберіга
ється кріпосне право і станові привілеї, Росія буде залишатись деспотич
ною, поліцейською державою, де не буде місця законності, прогресу, на
родній просвіті.
128
- 4-2005
129
3. Вихід із деспотичного стану Сперанський пов'язував із "істинною монархією ", створеною з допомогою реформ "зверху". Така форма правління повинна базуватися на цілому ряді буржуазних юридичних принципів:
а) Основоположним серед них був принцип законності. У своїх "Запи
сках про основні закони", адресованих монархові, Сперанський пропонує
зробити основні державні закони такими стійкими і непорушними, щоб
ніяка влада їх не змогла порушити.
б) Другим принципом "істинної монархи"' був поділ влад. Правління не
може називатись законним, якщо одна державна влада буде і складати за
кон, і його виконувати. Тому необхідно перш за все технічно відокремити
одну від одної законодавчу, виконавчу і судову владу, зосередивши їх у
різних, незалежних один від одного органах.
- Законодавчу владу слід організувати так, щоб вона могла виражати
волю народу через різні форми представництва;
- Виконавча влада повинна вручатися урядові і ставитись під контроль
влади законодавчої;
- Судова влада - під контроль виборного суду присяжних.
Над всією цією конструкцією владної піраміди повинна бути державна влада монарха, яка наділялась правом загального керівництва і рядом прерогатив у реалізації всіх владних повноважень. Влада і монарх управляють державою подібно тому, як людина - своїм організмом, звертаючись до волі, закону і виконання. Влада монарха має бути спадковою.
в) В "істинній монархії" немає місця рабству (кріпацтву). Для ліквіда
ції кріпосного права Сперанський пропонував запровадити особисту сво
боду (звільнити всіх кріпаків від особистої залежності). Потім законодав
чим шляхом встановити розміри феодальних повинностей і надати селя
нам можливості набувати нерухомість. В кінцевому результаті - встано
вити рівність громадянських прав (особистих і майнових) для всіх підданих
і, відповідно, ліквідувати станові відмінності. Поміщицьке землеволодіння
при цьому залишалось недоторканим.
г) В результаті здійснення реформ, вважав мислитель, російське сус
пільство поділиться на три класи:
- Дворянство, якому надавались загальногромадянські права, а права
політичні - за наявності власності. Воно було зобов'язане пройти цивільну
та військову службу терміном не менше 10 років. При цьому дворяни наді
лялись особливим правом набуття земель і свободою від особистих повин
ностей.
- Середній стан, який володів усіма загальногромадянськими права
ми, а політичними, як і дворяни, - за майновим принципом.
- Третій клас був представлений "робітничими людьми", які отри
мували загальні права громадянські, але були позбавлені прав політичних.
Г
В цілому весь зміст консервативної юриспруденції Сперанського було спрямовано, по суті, проти основ нового буржуазного ладу. Мислитель і державний діяч намагався поєднати неможливі складові: він хотів законсервувати заплановану ним соціально-політичну організацію з допомогою тих самих сил, які неминуче повинні були зламати її в ході подальшого розвитку. Тому державно-правові ідеї реформатора не були втілені в життя.
Радикальний напрям державно-правової ідеології був представлений декабристами, які розглядали соціально-політичні проблеми під кутом зору права. Можливість проведення в державі суспільних та державних перетворень пов'язувалась із зміною правової системи.
У проектах конституційних перетворень реформаторів закладалась:
а) ідея верховенства права;
б) рівність усіх перед законом:
в) запровадження гласного судочинства:
г) свобода совісті, слова, друку:
д) створення умов для свободи господарської діяльності.
Декабристи були прибічниками ідеї природного права. Всі люди від
природи мають рівна права і відповідно до цього всі позитивні закони мусять відповідати природним законам. Декабристи ототожнювали свободу і законність. Вони вважали, що там, де немає однакових для всіх законів, там відсутня політична рівність, а також і свобода. Що стосується майбутнього державного устрою, то тут погляди декабристів різнилися: частина їх схилялася до республіканської ідеї, решта вважала найкращою формою правління конституційну монархію.
Ідеологом республіканізму був Павло Пестель (1793-1826). Свою державно-правову концепцію він висловив у праці "Руська правда", а детальний проект майбутнього держави- у творі "Конституція. Державний заповіт". Основні ідеї керівника декабристського руху зводились до наступного.
Перше. Монархічну форму державності Росії мислитель вважав неефективною, консервативною, яка сковує особистість, обмежує права народу. Звідси робиться радикальний висновок: монархію слід знищити силовими методами, а заступити її має диктатура тимчасового верховного правління, яка встановлюється на перехідний період і повинна забезпечити суворий порядок у державі та здійснити соціальні, політичні та економічні зміни. Найважливішими серед них є скасування станового поділу суспільства, кріпосного права, проведення земельної реформи. Остання повинна зрівняти економічні можливості громадян шляхом конфіскації половини земель у поміщиків і сформування земельного державного фонду.
Друге. Відповідно до проекту конституції, державна влада має формуватися за принципом чіткого розмежування компетенції між вищими її органами. Законодавчу владу уособлювало Народне віче, обране на п'ятирічний термін громадянами Росії з віковим цензом у 25 років. Воно
130
9*
131
мало право ухвалювати всі закони, крім конституційних. Останні повинні були прийматися Всенародним опитуванням (плебісцитом).Виконавча влада належала Державній думі, якій підпорядковувались міністерства.
Для здійснення контролю за дотриманням законів у державі проектом Пестеля передбачався Верховний собор, до якого Народне віче за поданням губерній довічно обирало б 120 осіб.
Третє. Проект державних реформ Пестеля пропонував вирішити долю неросійських народів, які входили до складу імперії. В цьому мислитель-революціонер виступав з позиції неприхованого великодержавного шовініста.
Він погоджувався з тим, що російському народові підвладні численні народи, які завжди прагнуть до незалежності. Це - природне право кожної народності. Але не менш законним і природним є "право благозручності", яке спирається на право безпеки, тобто прагнення великої держави закріпити свої кордони.
Порівняно із згаданими природними правами окремих народностей це право є первинним, головним. Воно передбачає утримання в підлеглості Російській імперії всіх малих народів, які б виконували роль "природних кордонів" держави.
Скористатися своїм природним правом на політичну незалежність може, на думку Пестеля, тільки той "маленький народ", який в змозі зберегти свій суверенітет. Таким, за проектом Пестеля, може бути лише польський народ. Всі інші, серед яких і український народ, мають бути в складі імперії.
У своїх великодержавних поглядах мислитель іде далі. Він пропонував законодавчо закріпити у якості панівної (державної) мови російську мову, скасувати назви народів і племен, які мешкали на той час в Росії, запровадити однакові закони і форми правління на всій території держави.
Важливим аспектом втілення означеної ідеї в життя Пестель вважав неприпустимість федеративного устрою держави. Незважаючи на багатонаціональний склад населення країни, він не передбачав утворення якихось національно-територіальних одиниць. Територію майбутньої держави пропонувалося поділити на 10 областей, кожна з яких мала об'єднати 5 губерній і 3 повіти.
Ідеологом обмеженої монархії був декабрист Микита Муравйов (1796-1843). Подібно до Пестеля він вважав існуючу форму правління застарілою, пропонував скасувати кріпосне право і звільнити особу від тенет феодального права. Однак Муравйов відстоював федеративний устрій країни, пропонував визначити права суб'єктів федерації, запровадити демократичну виборчу систему, здійснити реформу правової структури.
Мислитель-революціонер у визначенні сутності влади значно випереджав багатьох мислителів тогочасної Росії. Будучи прихильником ідеї народного суверенітету, він вважав єдиним джерелом влади в державі народ,
який є вільним від природи. Саме він, а не хтось інший, володіє виключним правом установлювати основні правові засади функціонування суспільства.
Передумовою реалізації природного права людини на свободу, упередження деспотії є побудова влади держави за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавча влада втілювалась у двопалатному Народному віче, яке б обговорювало і приймало закони, а ухвалював їх - імператор.
Виконавчу гілку влади, на думку мислителя, мав очолювати імператор, який повинен скласти присягу перед законодавчим органом. В його розпорядженні був би штат міністрів. У суб'єктах федерації, в тому числі і Україні, виконавчу владу мали репрезентувати двопалатні Урядові збори, які мали б повноваження ухвалювати законодавчі і підзаконні акти в межах конституції та федерального законодавства.
У галузі судової влади пропонувалося запровадити суд присяжних засідателів. Основними принципами судочинства повинні були стати: а) верховенство закону; б) рівність усіх перед судом; в) захист майнових, особистих та деяких політичних прав громадян; г) притягнення до відповідальності лише за реальне порушення чинних норм права і на підставі закону; д) відсутність зворотної дії закону.
Курсові завдання
- Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний