Відкритий міжнародний університет розвитку людини "україна"

Вид материала

Документы

Содержание Модуль 6. історична школа права. політично-правові вчення мислителів франції та англії xviii - початку xix ст. Матеріал для вивчення Густав Гуго Ф.-К. фон Савіньї вважав право витвором народного духу Форма держави і система її органів. Алексіс де Токвіль 1. Демократія, рівність, свобода в трактуванні Токвіля. Серцевиною демократії є рівність. Небезпека рівності 2. Гарантії свободи особи в демократичній державі. По-перше, до числа гарантій свободи особи По-п'яте, юридизація суспільно-політичного життя США. Критикуючи договірну теорія походження держави Основні категорії і поняття Відповіді на запитання для самоконтролю Контрольні тести-тренінги до модулів блоку ні Розвиток вчень про державу і право в росії та в україні доби феодалізму Модуль 2. Політико-правова ідеологія Росії доби розквіту абсолютизму Модуль 3. Становлення поглядів на державу і право в Київській Русі Модуль 4. Політична і правова думка в Україні доби середньовіччя ... Полное содержание

Подобный материал:

• «відкритий міжнародний університет розвитку людини «україна» волинський національний, 137.71kb.
• Методичні вказівки, 466.9kb.
• Методичні вказівки, 193.25kb.
• Відкритий міжнародний університет розвитку людини "україна", 3615.06kb.
• Стасюк сергій олександрович, 30.22kb.
• Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 2965.62kb.
• Дивитися в майбутнє з упевненістю!, 223.74kb.
• Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 1427.34kb.
• Відкритий міжнародний університет розвитку людини, 46.51kb.
• Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 547.87kb.

МОДУЛЬ 6. ІСТОРИЧНА ШКОЛА ПРАВА. ПОЛІТИЧНО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ МИСЛИТЕЛІВ ФРАНЦІЇ ТА АНГЛІЇ XVIII - ПОЧАТКУ XIX СТ.

Зміст дидактичної одиниці

Історична школа права як особливий напрям правової думки. Держав­но-правові погляди Гуго. Вчення Ф.-К. фон Савіньї та Г.Пухта. Аналіз по-літико-правової ідеології представників французького та англійського бур­жуазного лібералізму. Роль учень представників лібералізму в подальшому розвитку буржуазного світогляду.

Література

Кочекьян С. Социологические взгляды Огюста Конта // Советское го­сударство и право. - 1957, №12.

Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і пра­во.-К., 2001.

Нерсесянц B.C. Право и закон. - М., 1983.

Шульженко Ф., Наум М. Історія вчень про державу і право. Курс лек­цій. - К., 1997.

2002.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Як особливий напрям у державно-правовій думці мислителів Європи нового часу історична школа права виникла наприкінці XVIIIct. в Німеч­чині. Головна увага її представників була прикута до проблем виникнення та історичного розвитку права.

Засновником її був Густав Гуго (1764-1841) - професор Геттінгенсь-кого університету. Його соратниками і послідовниками були Фрідріх-Карл фон Савіньї (1779-1861) та Георг-Фрідріх Пухта ( 1798-1846).

В центрі історичної школи права, яка виникла і розвивалась як своє­рідна реакція на Велику французьку буржуазну революцію, перебували про­блеми історії народу, поняття народного духу. В розумінні вчених, народ є єдністю окремих осіб, яка базується на органічних зв'язках між станами і групами суспільства. Дух народу виростає із традицій і формується віками, через те він і є визначальним у правотворчих процесах.

101

Послідовники історичної школи права вважали, що для правильного розуміння процесів розвитку державно-правових явищ визначальне зна­чення має вивчення і осмислення їх історичного розвитку. В основі кон­цепції представників історичної школи права було твердження про обумо­вленість позитивного права цілим рядом об'єктивних факторів. Позитивне право являє собою не лише сукупність приписів держави, її законодавчих органів, а й норми, які складаються самі по собі, у ході розвитку суспільст­ва і його вдосконалення.

Гуго порівнював право з мовою, а його творення - з формуванням правил фи. Як і мова, право не встановлюється договором, не запроваджу­ється за чиєюсь вказівкою, не дане Богом; а як правила гри - складається незалежно від волі людей.

Право утворюється стихійно, з плином часу, з необхідності невідклад­ного вирішення спірних питань. А тоді поступово, завдяки практиці, вста­новлюються тверді правила. Спочатку виникає позитивне право, яке похо­дить від звичаєвого права. В ньому відображаються народний дух, народна свідомість. Право твориться не стільки завдяки законодавству, скільки че­рез самостійний розвиток, через стихійне утворення відповідних норм спіл­кування, що їх приймає народ. А закони лише доповнюють, конкретизують позитивне право, а не творять його.

Таким чином, на думку Гуго, юридичні норми та інститути форму­ються і розвиваються в процесі розвитку суспільства. Те, що приписує закон, не завжди відображає те, що відбувається на практиці. Такий стан суспільства мислитель вважав нормальним, оскільки багато хто з громадян держави не знає змісту законів. Зате фактичний стан речей добре знайомий кожному, а тому, зауважував Гуго, необхідно схвалювати будь-який наяв­ний стан речей.

Представник історичної школи права Ф.-К. фон Савіньї вважав право витвором народного духу, складовим елементом цілісної народної культу­ри. Виходячи з такого порівняння, мислитель зауважував, що право, як і культуру, не можна встановлювати довільними бажаннями окремих індиві­дуумів чи групи осіб. Право формується в процесі співжиття народу. Об'єднальним началом, яке творить народ з окремих індивідуумів, є спіль­на правосвідомість і громадська діяльність.

Норми права еволюціонізують разом з розвитком національного духу. Цей органічний процес подібний до розвитку людського організму від за­родку до мислячої істоти. Водночас Савіньї не заперечував ролі і значення юристів у розробці права. Він поділяв розвиток права на два етапи (стадії):

а) стадія природного права. Тут право формується безпосередньо у
свідомості народу і проявляється як звичаєве право;

б) стадія вченого права. Тут воно формується вченими-юристами, які
виступають як представники народу, виразники народної правосвідомості.

102

На цій стадії право існує, з одного боку, як складова частина життя народу, а з іншого - як особлива наука, юриспруденція.

Ще один представник історичної школи права - Г.Пухта вважав, що призначення діючих у суспільсті юридичних інститутів є закріплення без змін реально існуючого порядку. Позитивні закони безсилі протистояти злу, яке супроводжує суспільство. Найбільше, на що вони здатні, це - впоряд­кувати звичаєве право і політичну структуру, які формуються історично під впливом змін самого народного духу. Тому законодавець повинен макси­мально враховувати стан народного духу, максимально точно виразити "загальне переконання нації", закріпити його у нормах права.

На думку мислителя, специфічні особливості того чи іншого права зу­мовлені особливостями народу, віддзеркалюють народний дух. Відобра­жаючи погляди антиіндивідуалістів, Пухта вважав, що воля окремої людини не відіграє у праві жодної ролі. Право складається волею історичної необ­хідності, воно є результатом тих обставин, які історично склалися у сус­пільстві. "Право, - писав він, - це вираз загальної волі всіх учасників пра­вового спілкування". Основним поняттям права є свобода.

Визнаючи, що право є продуктом національного духу певного народу, Г. Пухта не заперечував існування загальних засад і принципів права, які мають міжнародний характер, стоять вище нації. Вони дають змогу одному народу запозичувати правові норми інших народів, застосовувати їх для регулювання відносин у власній країні. Тим самим пояснювалась широка рецепція римського права в країнах Західної Європи.

Держава, вважав Пухта, створюється тією ж силою, що й право. її ос­новою є також народний дух. "Дух народу творить державу", - писав мис­литель. Розвиток держави відбувається так само органічно, як і права.

Містика народного духу, проголошена представниками історичної школи права, не знайшла свого розвитку у філософсько-юридичних погля­дах сучасників.

В першій чверті XIX ст. набув розвитку інший напрям політико-правової ідеології, де переважали спочатку інтереси особистості, а потім держави. Він набув подальшого розвитку в творчих представників французь­кого та англійського буржуазного лібералізму - Бенжамена Констана, Алек-сіса де Торквіля та Ієремії Бентама. Якщо спробувати зробити узагальнення їхніх державно-правових поглядів, то їх можна звести до наступного :

- на відміну від Німеччини, тут прогрес усвідомлювався з прагматич­
но-утилітарного боку матеріального перетворення світу. Тобто, прогрес
людського розуму, досягнення науки і техніки та пов'язане з ним зростання
добробуту і комфортності життя мислились як закономірний рух людства

до кращого майбутнього;

- в основу своїх політичних, економічних і правових поглядів ліберальні
мислителі поклали принцип найбільшого щастя для найбільшого числа людей;

103

• вони започаткували формування у суспільній свідомості буржуазно­
  го індивідуалізму та протиставлення держави і громадянского суспільст­
  ва як самостійних сфер суспільного буття;
  
• ставили вимогу вилучити із життя людей будь-які обмеження і пе­
  решкоди, що стоять на заваді реалізації їхніх прав, вільної діяльності і са-
  мореалізації;
  
• заперечували втручання держави у вільне підприємництво. Держава
  повинна лише забезпечувати функціонування і захист громадянського сус­
  пільства, регулювати сферу правопорядку.
  

В цілому, в основу державно-правових вчень ліберальних мислителів був покладений утилітаризм. Ідея особистої свободи, свободи приватної власності, обмеження впливу держави на економічне життя суспільства, відстоювання ідеї поділу влади, що пропагувалися цими мислителями, ма­ли непересічне значення для формування теоретичних засад громадянсько­го суспільства і правової держави.

Означені ідеї виклав у своїй державно-правовій концепції Бенжамен Констан (1767-1830), відомим твором якого є "Курс конституційної полі­тики". Головним аспектом його вчення є співвідношення особи і держави, у якому наріжним каменем була проблема індивідуальної свободи. Під нею мислитель розумів перш за все свободу приватної власності, яка досягаєть­ся шляхом обмеження впливу держави на економічне життя суспільства і поділом влади на гілки.

Констан підкреслював, що свобода індивіда є необхідною умовою формування правової держави і громадянського суспільства. Політична свобода виступає у ролі підсобного, у порівнянні з особистою свободою, інституту. її значення полягає у гарантуванні особистої свободи. В той же час ігнорування політичних прав становить безпосередню загрозу для осо­бистої свободи. Мислитель не ставив знак рівності між свободою і народо­владдям. Необмежена влада народу небезпечна для особистої свободи, що переконливо довела якобінська диктатура у Франції.

Значну увагу приділяв Констан функціям держави, які повинні бути підпорядковані інтересам індивіда. Права людини мають служити критері­єм обмеження державної влади незалежно від того, кому вона належить. Держава сприймалась мислителем як своєрідний управитель на службі у суспільства. Вона повинна отримати від суспільства чіткий обсяг повнова­жень, який встановлюється з точки зору суспільної доцільності. Завданням держави є перш за все забезпечення безпеки індивідуума. Що стосується особистої економічної сфери, то вона повинна бути захищена від втручання держави, оскільки таке втручання і зайва регламентація ніякої користі не принесуть.

Форма держави і система її органів. Мислитель засуджував будь-яку форму держави, де існує "перевищення влади" і відсутні гарантії особистої

104


свободи, до яких Констан відносив: а) суспільну думку; б) право; в) поділ влад; г) чітко встановлена межа дії інститутів державної влади.

Політичним ідеалом Констана була конституційна монархія. її пере­вага вбачалась мислителем у тому, що в особі конституційного монарха суспільство набуває "нейтральної влади", яка базується на історичних і ре­лігійних традиціях. Вона перебуває поза трьома владами (законодавчою, виконавчою, судовою), попереджує можливі їх конфлікти, забезпечує їх взаємодію.

Констан визнавав необхідність народного представництва. Політична свобода полягає саме в тому, що громадяни беруть участь у виборах до представницької установи, яка входить до системи найвищих органів влади і являє собою владу законодавчу. Влада виконавча здійснюється міністрами, відповідальними перед парламентом. Міністри, як і виборна палата парла­менту, мають право законодавчої ініціативи. Особливо наполегливим був мислитель у наданні міністрам депутатського мандату. Це, на його думку, стане запобіжним засобом щодо конфронтації законодавчої і виконавчої влади. Констан називає самостійною судову владу. Вона повинна бути не­залежною внаслідок незмінності суддів, призначуваних королем. До особ­ливої гілки мислитель відносить муніципальну владу або владу місцевого самоуправління.

Досить оригінальною є конструкція правового вчення Констана. Як уже зазначалось, у розумінні вченого особиста свобода полягає у підлег­лості одним тільки законам. Але тут виникає дилема: яких саме законів стосується це правило?

• Якщо підпорядковуватися тільки тим законам, які ми вважаємо
  справедливими, то тоді неминуче наступить анархія, оскільки у кожного
  своє уявлення про справедливість.
  
• Якщо ж беззаперечно підпорядковуватися всім законам, то тоді ми
  будемо приречені підкорятися найжорстокішим установкам і найнезакон-
  

нішим властям.

Який же вихід? Констан виробив свого роду лакмусовий папірець для несправедливих законів. На його думку, до них слід віднести:

а) закони, які обмежують легітимні свободи;

б) закони, що стають на перешкоді тим діям, які вони не повинні забо­
роняти;

в) закони, які приписують здійснювати аморальні дії.

З точки зору Констана, закон перестає бути законом, якщо: 1) він має зворотну силу; 2) встановлює нерівність між особами; 3) передбачає відпо­відальність за діяння близьких і рідних.

Зрозуміло, що визначення критерію закону важливо з теоретичної точ­ки зору, але воно мало що давало для орієнтації індивіда у практичному житті. Тому мислитель чітко формулює загальний позитивний обов'язок

105

для всіх випадків, коли закон здається несправедливим: не бути його вико­навцем. Це стосується як посадових осіб, так і рядових громадян країни.

Одним з перших представників французького лібералізму, який осяг­нув значення і важливість демократії, був Алексіс де Токвіль (1805-1859). Якщо не рахувати декількох статей, Токвіль написав всього дві роботи -"Демократія в Америці" та "Старий порядок і революція" (вона не була завершена). Але обидві вони мали величезний успіх і до сьогодні вважа­ються класикою ліберальної політичної думки.

1. Демократія, рівність, свобода в трактуванні Токвіля.

Головна ідея концепції Токвіля полягає у визнанні неминучості зане­паду аристократії і приходу до влади середніх верств населення. Час, в якому він жив, мислитель назвав "великим демократичним переворотом". Тому утвердження демократії в Європі є неминучим, оскільки єдина аль­тернатива демократії - "тиранія цезарів".

Серцевиною демократії є рівність. Токвіль вказує на християнські ви­токи формально-правової рівності. Вивчивши демократію на практиці, ми­слитель дійшов висновку, що демократична рівність у владі зовсім не озна­чає політичної свободи. Доказом цього є якобінська диктатура у Франції, яка проголосила принципи рівності, але стала душителем свободи.

Небезпека рівності полягає у втраті індивідуальності людини, яка при­зводить до утвердження уявлення про те, що інтерес суспільства - все, а інтереси особи - ніщо.

На думку Токвіля, свобода - це необхідність постійно робити вибір у чомусь і нести відповідальність за його наслідки. Ось чому "немає нічого важчого, ніж вчитися жити вільно". Лише завдяки свободі людина може са-мореалізуватися. А чекати від свободи див і матеріального задоволення мар­но. Сама по собі демократія ще не є гарантом свободи особи. " Якщо хто-небудь з Вас вірить в те, що людина, наділена необмеженою владою, може застосувати цю владу на шкоду своїх противником, - пише Токвіль, - то чо­му Ви не хочете допустити, що так само може чинити і більшість?" На про­тивагу уявленням (наприклад, Руссо) про природне поєднання інтересів осо­би з інтересами більшості вчений вказує про можливу "тиранію більшості".

Токвіль робить висновок, який є досить актуальним і сьогодні, що де­мократичні вибори не завжди приводять до влади достойних людей. "При­рода демократії така, - продовжує Токвіль, - що вона змушує народні маси не допускати видатних людей до влади."

2. Гарантії свободи особи в демократичній державі.

Вивчивши наявний на той час блискучий зразок поєднання свободи і рівності - США, Токвіль намагається спрямувати європейські держави в бік свободи і демократії.

По-перше, до числа гарантій свободи особи мислитель відносить фе­деральну Конституцію СІЛА. Особливим досягненням американської де-

106


мократії, те, що Основний Закон держави був розроблений найвидатніши-ми людьми Америки - "аристократами духу і знань".

По-друге, гарантією збереження свободи особи є децентралізація вла­ди. Якщо урядова централізація в США є досить високою, особливо на рів­ні штатів, то адміністративна - практично відсутня. Багато питань місцево­го значення перебувають в руках общини. Коріння общинної демократії Токвіль вбачав у історичних традиціях американського народу.

По-третє, особливо відмічає Токвіль незалежне становище суду. Ав­торитет суду в США досить високий. Причину цього мислитель вбачає у тому, що американці визнали за своїми суддями право обґрунтовувати свої рішення, виходячи в першу чергу із Конституції, а потім уже - із законів.

По-четверте, вчений відмічає демократичні якості самих американ­ців: індивідуалізм, здоровий консерватизм, повага до закону, відсутність соціальних конфліктів у суспільстві, оскільки перед усіма прошарками сус­пільства відкриваються рівні можливості у самоутвердженні і досягненні

власної мети.

По-п'яте, юридизація суспільно-політичного життя США. Майже кожне політичне питання набуває юридичного змісту, а його обговорення стає засобом поширення юридичних знань. Цьому сприяють і суди присяж­них, які є своєрідною безплатною школою народної просвіти в галузі права, виховуючи громадян у дусі законності.

Разом з тим Токвіль бачить "темні плями" на обличчі американської демократії. Серед них - панування суспільної думки, яке нерідко приводить до відсутності незалежного мислення і свободи дискусії. Це і є елемент "тиранії більшості".

Ідеї демократизації політичних і правових інститутів держави пропа­гував у своєму політико-правовому вченні англійський філософ і юрист Ієремія Бентам (1748-1832).

1. На його погляд, головною метою держави є створення умов для до­
   сягнення користі і щастя кожною людиною. Для досягнення цієї мети дер­
   жава зобов'язана сприяти розвитку приватної власності, яка дозволить по­
   долати бідність, а відтак - збільшити загальну користь. Важливим важелем
   у створенні умов для розвитку приватної власності є ефективна боротьба зі
   злочинністю.
   
2. Бентам послідовно проводить думку, що обов'язковою умовою в до­
   сягненні суспільного ідеалу є демократизація політичних інститутів. З
   цією метою демократизувати слід не лише організацію державної влади, а й
   всю політичну систему суспільства. Для досягнення цього він закликав до
   розширення виборчих прав, надаючи їх жінкам. На переконання мислителя,
   з допомогою демократичних інститутів (таких, як вільна преса, громадські
   дискусії, публічні зібрання) можна буде контролювати діяльність законо­
   давчої і виконавчої влад.
   

107

З. Критикуючи договірну теорія походження держави, Бентам відсто­ював думку, що всі держави утворені шляхом насилля і утверджені в світі завдяки звичкам людей підкорятися урядам.

Він також заперечував ідею природного права, яке історично і логічно передає державі. Ніяких природних прав, які б передували державі і уря­дам, не існує. Природними у людини є лише почуття, нахили та здібності.

Бентам дає визначення права, вказуючи, що право - це сукупність зна­ків (символів), виданих і затверджених сувереном для забезпечення належ­ної поведінки підданих.

Закон має бути ясним, простим і доступним для розуміння всяким пе­ресічним індивідуумом. Важливим засобом для досягнення законів є коди­фікація права.

Всі закони мислитель-юрист поділяв на:

а) досконалі - ті, які містять санкції;

б) недосконалі - які не містять санкції;

в) ординарні - які містять приписи громадянам;

г) трансцендентні - які містять приписи суверену.

Праці Бентама справили значний вплив на розвиток сучасної політико-правової ідеології. Ставлячи йому у заслугу розробку юридичної техніки, зокрема - принципів кодифікації права, його навіть іменували "Ньютоном законодавства".

Основні категорії і поняття

Рецепція римського права, утилітаризм, лакмусовий папірець.

Словник термінів і визначень

Рецепція римського права - пристосування, застосування норм рим­ського права для регулювання суспільних відносин пізніших часів.

Утилітаризм - (від лат. "utilitas " - користь, вигода) - прагнення мати перш за все власну вигоду, користь, зиск.

Лакмусовий папірець - (образний вислів з хімічного лексикону)- спо­сіб швидко і просто визначати якесь явище, реакцію на що-небудь.

Курсові завдання

1. Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
   словник.
   
2. Питання підготовки до заліку.
   

1. Історична школа права як особливий напрям правової думки,
   
2. Державно-правові погляди Гуго.
   
3. Правове вчення Савіньї.
   
4. Державно-правова концепція Пухти.
   

108

5. Характеристика державно-правових вчень представників францу­
   зького та англійського лібералізму.
   
6. Аналіз державно-правового вчення Б. Констана.
   
7. Вчення Констана про право і закон.
   
8. Теорія демократії і свободи Токвіля.
   
9. Ідеї демократизації державно-правових інститутів Бентама.
   

3. Питання для самоконтролю. (Відповіді можна перевірити за

додатком).

1. Дайте визначення позитивного права за вченням представників іс­
   торичної школи права.
   
2. На які стадії поділяв розвиток права Савіньї?
   
3. Як трактував Пухта процес формування права?
   
4. Який принцип покладений в основу державно-правових вчень лі­
   беральних мислителів?
   
5. Як трактував Б. Констан проблему індивідуальної свободи?
   
6. Що вкладав Токвіль у поняття свободи?
   
7. Як визначав І. Бентам головну мету держави?
   
8. На які групи поділяв закони І. Бентам?
   

Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Представники історичної школи права вважали, що позитивне
   право являє собою не лише сукупність приписів держави, а й норми, які
   склались самі по собі, в ході розвитку та вдосконалення суспільства.
   
2. Савіньї поділяв розвиток права на дві стадії : стадія природного
   права та стадія вченого права.
   
3. На думку Пухти, право складається волею історичної необхідності,
   воно є результатом тих обставин, які історично склалися у суспільстві.
   
4. Ліберальні мислителі поклали в основу всіх державно-правових
   учень принцип утилітаризму.
   
5. Б.Констан розумів проблему індивідуальної свободи перш за все
   як свободу приватної власності, яка досягається шляхом обмеження впливу
   держави на економічне життя суспільства і поділом влади на окремі гілки.
   
6. На думку Токвіля, свобода є необхідність людини постійно робити
   і нести відповідальність за його наслідки.
   

3.7.На погляд Бентама, головною метою держави є створення умов для досягнення користі і щастя кожною людиною.

3.8.1. Бентам поділяв закони на: досконалі, недосконалі, ординарні і трансцендентні.

109

КОНТРОЛЬНІ ТЕСТИ-ТРЕНІНГИ ДО МОДУЛІВ БЛОКУ НІ

1. Хто вперше в історії вчень про державу і право сформулював поло­
   ження про державний суверенітет як ознаку державної влади?
   
2. Що спільного між поняттям "суверенність" в державно-правовій
   концепції Ж. Бодена і сучасним визначенням державного суверенітету?
   
3. Як відомо, питання про договірне походження держави незалежно
   один від одного розвивали епікурейці Г. Гроцій, Т. Гоббс, Б. Спіноза. Дайте
   тлумачення їхнім теоретичним міркуванням з цього приводу.
   
4. Порівняйте визначення "закону" Г. Гроцієм із сучасним розумінням
   цього інституту.
   
5. У своїх міркуваннях про право Б. Спіноза зазначав:"Природне пра­
   во - це право природи". З чим тут можна погодитись?
   
6. Розкрийте зміст та з'ясуйте сутність вчення Дж. Лока про поділ
   влад.
   
7. На Ваш розсуд: чи мав рацію Спіноза, заявляючи, що демократія у
   формі республіки є найадекватнішою формою вираження природи держави?
   
8. Співставивши погляди Гроція, Гоббса, Локка і Руссо на соціальну
   нерівність, проаналізуйте, як вони пов'язували її із питаннями виникнення
   держави?
   
9. Чим ідея поділу влад Монтеск'є і Локка відрізняється від такої ж ідеї
   "батьків американської конституції"?
   

10. В чому полягає головний симсл поділу влад за вченням Мон­
    теск'є?
    
11. Монтеск'є зазначав:" Свобода є право робити те, що дозволено за­
    конами. Якби громадянин міг робити те, що цими законами забороне­
    но... "(продовжіть думку мислителя).
    
12. Як відомо, вчення про суспільний договір розробили мислителі
    XVII і XVIII ст. В чому полягала різниця їхніх поглядів на це явище?
    
13. Сформулюйте суть державно-правової ідеології просвітителів.
    
14. Ідея народного суверенітету звучить у творах М.Падуанського та
    Ж.-Ж.Руссо. Що спільного і відмінного в них?
    

ПО


БЛОК IV.

РОЗВИТОК ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО В РОСІЇ ТА В УКРАЇНІ ДОБИ ФЕОДАЛІЗМУ

Модуль 1. Державно-правові вчення Росії періоду централізації держави становлення абсолютизму

Розглядається процес формування феодальної держави на території теперішньої Росії. Розкривається політико-правове значення та загальна характеристика основних положень концепції:" Москва - третій Рим". Аналізується вчення псковського ченця Філофея, розглядається становлен­ня та розвиток двох течій - "нестяжателів" та йосифлян. Висвітлюється обгрунтування державної ідеї Іваном Пересвєтовим, ідеологія "освіченого абсолютизму" в творчості Симеона Полоцького, Афанасія Ордін-Нащокіна, концепція природного права і суспільного договору Василя Татіщева, ідеї Івана Посошкова та Феофана Прокоповича.

Модуль 2. Політико-правова ідеологія Росії доби розквіту абсолютизму

Висвітлюється запозичення офіційною державно-правовою ідеологією Росії західноєвропейського Просвітництва, формування плюралізму право­вої ідеології. Розглядаються державно-правові вчення Семена Десницького та Михайла Щербатова, внесок у розвиток державно-правові теорії Олек­сандра Радіщева, державно-правові реформи Михайла Сперанського. Сформування радикального напряму державно-правової ідеології в особі декабристів.

Модуль 3. Становлення поглядів на державу і право в Київській Русі

Виясняються витоки державно-правової ідеології українського наро­ду. Аналізується процес становлення державно-правової думки в ранньо­феодальній Київській Русі, вплив християнської релігії на розвиток полі­тичної і правової думки. Висвітлюється суть "Слова про закон і благодать" митрополита Іларіона, розглядаються проблеми співвідношення церковної і світської влади у вченні Кирила Туровського, питання зміцнення держав­ності, централізації влади у " Повісті временних літ", закріплення політико-правової ідеології у "Руській Правді", ідея одновладдя в державі, зафіксо­вана в "Молінні Даниїла Заточеника".

Модуль 4. Політична і правова думка в Україні доби середньовіччя

Розглядається сутність політичної і правової думки України - Русі пері­оду входження до Литви та Польщі, поширення реформаційних ідей. Аналі­зуються політико-правові концепції Оріховського-Роксолана, Івана Вишен-

111

ського, питання співвідношення церкви і держави в поглядах Петра Могили. Державно-правова думка в Україні козацько-гетьманської доби. Висвітлю­ються політико-правові погляди Б. Хмельницького, інших гетьманів України, зміст і значення Конституції Пилипа Орлика, погляди представника україн­ської суспільно-політичної думки першої половини XVIII ст. С. Яворського. Аналізується вчення про громадянське природне право Михайла Козачинсь-кого, концепція природного права і суспільного договору Якова Козельсько-го, твір невідомого автора кінця XVIII ст. "Історія русів".

Модуль 5. Політико-правоеа ідеологія ліберального та демократичного рухів в Україні

Висвітлюються особливості становлення ліберального і демократично­го напрямів політичної і правової думки в Україні. Ідея національно-соціального визволення українського народу в творчості радикальної течії українства. Аналізується політична програма Кирило-Мефодіївського то­вариства, Тараса Шевченка, політичне вчення Миколи Костомарова, погля­ди на державу і право Михайла Драгоманова, Сергія Подолинського, ідея федеративного устрою слов'янства Остапа Терлецького, вчення про обме­жену монархію та державний устрій України Г. Андрузького.

МОДУЛЬ 1. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ РОСІЇ ПЕРІОДУ ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ І СТАНОВЛЕННЯ АБСОЛЮТИЗМУ

Зміст дидактичної одиниці

Формування централізованої Московської держави. Політико-правове значення та загальна характеристика концепції " Москва - третій Рим". Вчення псковського ченця Філофея. Становлення та розвиток двох течій державно - правового мислення - " нестяжателів" та йосифлян. Державна ідея Івана Пересвєтова. Ідеологія "освіченого абсолютизму" в творчості Симеона Полоцького та Афанасія Ордін-Нащокіна. Концепція природного права і суспільного договору Василя Татішева. Ідеї Івана Посошкова. Про­блеми утвердження абсолютизму в творчості Феофана Прокоповича.

Література

Золотухина Н. Развитие русской средневековой политико-правовой мысли.-М., 1985.

Исаев И. История политических и правовых учений России ХІ-ХХ вв.-М., 1991.

История политических и правовых учений ( под. ред. В. Нерсесян-ца). -М., 2003.

Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і пра­во.-К., 2001.

Нерсесянц B.C. История политических и правовых учений. - М., 1983.

Татищев В. Разговор двух приятелей о пользе наук и училищ. - М., 1987.

Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія вчень про державу і право. -К., 2002.

112

8 _ 4-2005

113

татари, а європейську - Лівонський орден рицарів-хрестоносців. Олександр Невський зробив вибір на користь Азії, спрямувавши всі свої сили не проти татар, які на той час саме розгромили Київську державу східних слов'ян, а проти експансії католиків із заходу. Фактично своїми перемогами над шведськими і німецькими рицарями у 1240 та 1242 pp. він відстояв право Північно-Східної Русі на азіатський шлях розвитку, на поширення в ній деспотичних форм правління.

Вже із утворенням Московського осередку майбутньої держави з при­ходом татар остаточно утверджується абсолютна влада, започаткована князем Андрієм Боголюбським. Зародки необмеженого самодержавства стали благодатним грунтом для укорінення в князівстві ординської моделі східного типу. Після утворення Золотої Орди Московія увійшла у партнер­ські стосунки з монголо-татарами і стала важливою державною структурою нової імперії - "Руським Улусом". Московський князь Юрій І оженився на дочці хана Золотої Орди Узбека, за що отримав ярлик на Велике князівст­во у колоніальній півночі і став намісником хана та його баскаком. З цього часу ярлик на Велике князівство і збирання данини стає спадковим, пере­творюючись у могутній засіб збагачення правителів і зміцнення їхньої вла­ди серед подібних собі феодалів.

За часів Івана III (Калити) княжа влада стає ще сильнішою, він з пов­ним правом уособлює представника Золотої Орди. Правитель відразу ско­ристався цим, прибираючи до рук більшу частину колишніх руських, а те­пер татарських земель. "Вогнем і мечем", погрозами і шантажем, обманом і всілякими посулами розпочався процес "збирання" земель Московської держави, де остаточно закріпився варіант золотоординської деспотії са­модержавного типу. Відмежовуючи від претензій на владу інших князів, московський правитель не тільки домігся посади глави золотоординської адміністрації на Верхній Волзі, а й отримує у 1485 р. титул "великого князя всієї Русі".

І все ж класична модель східної деспотії, яка спирається на військово-бюрократичний служилий прошарок, сформувалась в Московії за часів правління Івана IV (Грозного), який віддав перевагу абсолютній владі пе­ред іншими формами. Азіатсько-самодержавні тенденції стають доміную­чими в державному устрої. Сформовується тип самодержавної влади як абсолютно ні від кого не залежної і суверенної. І те, що правитель певною мірою долучав до влади інших феодалів, - це трактувалось як вияв його милості, а не як обов'язок. На підтвердження цього у 1547 р. Іван IV (Вели­кий князь) став іменуватися царем, остаточно відокремивши себе від інших феодалів. Московія перехопила у Візантії державну та релігійну символіку, а у Київської Русі - назву держави.

Ідеологічним підґрунтям Московської державності стає політична кон­цепція "Москва - третій Рим". Вона започаткувала тенденцію до проголошен-

114


ня Московії єдиним у світі православним царством, якому властива світова історична місія. Була обфунтована претензія Москви на ідеологічну зверхність над усіма православними (та і не тільки православними) народами.

Окреслені вище особливості формування та розвитку Московської держави як деспотії східного типу наклали свій відбиток на розвиток дер­жавно-правової думки:

1. Самодержавство мислилось як неминуча і необхідна форма існу­
   вання країни і народу, а право - виключно як воля держави, а відтак - мо­
   нарша воля.
   
2. Ідея природної рівності людей, що є засадою природного права, або
   не висувалась взагалі, а якщо і розглядалась, то визнавалась практично не­
   здійсненною.
   
3. Найгострішим програмним державно-правовим питанням постала
   проблема кріпосного селянства, відданого державою у повну власність і
   переданого під їхню владу (свавілля).
   
4. Характерною рисою державно-правової думки періоду утворення
   Московської централізованої держави був її прагматизм, практична спря­
   мованість. Теологічний світогляд був панівним, але середньовічна релігій­
   но-правова думка не відігравала на московському грунті значної ролі.
   

У розвитку державно-правової думки Московської держави чітко про­глядаються два етапи:

Перший (XIV - XV ст.) характеризувався домінуванням ідеї змінення централізованої держави.

Другий (XVI - перша половина XVIIIct.) відзначався поширенням ідеї самодержавної влади, яка не визнавала ніякої опозиції (боярської, церков­ної, народної). Обґрунтовувалась необхідність посилення необмеженої вла­ди правителя, який здійснює свої повноваження в першу чергу в ім'я зміц­нення "великої Росії"'.

Загальна характеристика державно-правової думки була б неповною без визначення ще однієї її особливості. В Московії не існувало дуалізму світської і духовної влад, характерного для країн Західної Європи. Право­славна церква в цілому служила інтересам зміцнення самодержавства. В панівних на той час теоріях проглядався яскраво виражений напівмістич-ний погляд на царську владу як надприродну і непорушну.

Як вже зазначалося, з другої половини XVct. Москва стає визнаним центром єдиної держави. Відтоді почали складатися державні погляди, голов­ним аспектом яких були претензії на місце і роль Московської держави серед інших країн. Характерним у цьому плані було вчення псковського ченця Філо-фея (XVI ст.), яке відоме як концепція " Москва - третій Рим ". В ній, зокрема зазначалося, що основою історичного процесу є божественне провидіння і віра в єдиного Бога. Рим - колишній центр єдиного християнства втратив свою роль, його влада поширювалася тільки на католицьку церкву; Константино-

8* 115

поль - центр православ'я загарбали турки. Тому відтепер центром всього пра­вославного світу має стати Москва. Саме Московській державі Богом визначе­но стати світовою столицею і здійснювати духовний вплив на всі країни з пра­вославною вірою. Згодом означена концепція знайшла підтримку в творах ба­гатьох представників російської політико-правової ідеології.

Централізація Московської держави супроводжувалась протиборством держави і релігії. Намагаючись послабити духовну владу церкви в суспіль­стві, держава прагнула позбавити її економічної самостійності і господар­ської незалежності, права володіння населеними землями. У Західній Євро­пі така антицерковна державна політика отримала назву політика секуля­ризації церковних земель.

В Московії проблеми обмеження прав церковної влади на рубежі XV -XVIct. викликала до життя дві протилежні ідейні течії, які значною мірою вплинули на подальший розвиток політичної та правової думки в Росії.

А) Представники першої течії іменувались "настяжателі", а її заснов­ником був монах Ніл Сорський (Микола Майков, за справжнім прізви­щем). Вони пропонували задля відновлення авторитету церкви в суспільст­ві вести аскетичний спосіб життя, відмовитися від володіння майном, засе­леними землями, самостійно вести господарство для свого утримання.

Б) Прихильники другої ідейної течії - йосифляни , засновником якої був Иосиф Волоцький (в миру - Іван Санін) робили спробу, навпаки, об­стояти право на володіння населеними землями, висловлювали думки про те, що духовна влада вища від світської, а правитель є слугою Бога і мусить коритися церкві.

Досить сказати, що ці погляди на співвідношення церкви і держави не набули якихось загострених політичних форм. Як уже зазначалося, москов­ський князь Іван III не був зацікавлений у з'ясуванні відносин з церквою, а більше переймався "збиранням" російських земель, створенням централь­ного державного апарату та законодавчої бази. Зрозуміло, він потребував підтримки з боку церкви. Тому проблема скасування права церкви на воло­діння населеними землями була знята сама по собі. А церква, завдячуючи Івану III, стала ідеологічно забезпечувати процес об'єднання земель і до­кладала зусиль для припинення міжусобиць. В політико-правових поглядах тогочасного суспільства ідея централізації влади стала визначальною.

Прибічником ідеї централізованої монархії з сильною зовнішньою по­літикою був ідеолог дворянства, письменник-публіцист Іван Пересвєтов (XVIct.). Свої проекти державних реформ він виклав у "Малій чолобитній" і "Великій чолобитній," основні ідеї яких зводились до встановлення і змі­цнення самодержавної влади, нейтралізації опозиційного боярства, скасу­вання намісництв.

1. Мислитель вважав князівське правління і боярство такими, що вже віджили, застаріли і стримують розвиток єдиної сильної держави. Великі

надії в питанні державотворення покладалось ним на дворянство та надза-конну силу царя. Антибоярська реформа Пересвєтова відображала інтереси дворянства. Ним була запропонована низка заходів, які мали своїм спряму­ванням сильну царську владу (створити загальнодержавну казну, здійснити військову реформу, зміцнити кріпосний лад та ін.).

2. Пересвєтов був прихильником експансіоністської зовнішньої полі­
   тики, закликаючи царя до підкорення Казанського ханства, яке б стало не
   лише підсумком територіального об'єднання країни, а й створило переду­
   мови для подальших територіальних надбань.
   
3. Монархічну форму правління (самодержавство) ідеолог дворянства вва­
   жав найкращою і найбільш сприйнятною суспільством. Завданням правителя
   було встановлення в державі "великої правди" та "обов'язків", коли всі піддані
   мусять докладати зусиль для зміцнення держави і боротьби зі смутою, підвищу­
   ючи авторитет царя і викорінюючи будь-якими засобами " крамолу" в державі.
   
4. Вагому роль у зміцненні самодержавства Пересвєтов відводив зако­
   ну. За основний принцип правового правління він визнавав законну діяль­
   ність всього державного механізму. Іншими словами, концепція правління у
   Пересвєтова ототожнювала закон із волею самодержця.
   

XVII століття стало для Московської держави переломним від стано­во-представницьких до абсолютистських форм правління. У цей перехід­ний період з'явилася політико-правова концепція російського дипломата Афанасія Ордіна-Нащокіна (1606 - 1680), який у своїх політико-правових поглядах обгрунтував ідею "освіченої монархії" як єдиної форми правлін­ня, здатної забезпечити "загальне благо" для всіх людей країни.

І.Призначення монарха, на думку політолога, полягає в управлінні економічними і політичними реформами, головними аспектами яких є роз­виток приватної ініціативи, заохочення підприємливості, надання права на самоуправління містам.

2. Ордін-Нащокін один із перших в історії російської політичної думки
   обгрунтував ідею меркантилізму, яка набула поширення в Західній Європі.
   Будучи прихильником сильної влади монарха, він відстоював думку про те,
   що розвиток економіки можливий тільки за умови збереження певної само­
   стійності місцевих торгово-промислових центрів. Держава повинна здійс­
   нювати дотацію новостворених галузей промисловості. Розроблений ним
   проект торгового статуту передбачив порядок регулювання зовнішньої тор­
   гівлі, надання містам свободи на проведення торгових операцій, сприяння
   розвитку заморської торгівлі та ін.
   
3. На відміну від Пересвєтова, який спонукав правителя до завойовни­
   цької політики, зовнішньополітичні погляди Нащокіна зорієнтовані на доб­
   росусідські, мирні відносини з державами. Особливу увагу при цьому слід
   приділяти слов'янським державам, з якими необхідно укладати вигідні
   економічні та військові угоди.
   

116

117

^r

Серед перших ідеологів "освіченої монархії" був і чернець Симеон Полоцький (1629 - 1680). Будучи фаталістом за своїми поглядами, він вважав природною соціальну нерівність у суспільстві. Долю людини, за його вченням, визначено наперед, і кожен повинен з цим змиритись. Це повинні розуміти державні діячі і піклуватись про своїх підлеглих, не дово­дити їх до зубожіння і відчаю.

Симеон обожнював правителя, прагнув підняти його авторитет, порів­нюючи із сонцем. Вирішуючи питання організації та функціонування дер­жави і влади, він ототожнював їх з собою царя. Одночасно мислитель нама­гався викласти рекомендації, які б, на його погляд, сприяли зростанню ав­торитету монарха:

а) добувати знання з книг та бесід з мудрими людьми;

б) ознайомлюватись з історією своєї та інших держав;

в) сприяти освіченості власного народу.

Будучи апологетом монархії, Симеон відстоює свою думку, посилаю­чись на Арістотеля: цар не є тиран, він бажає підданим добра, піклується про них, а тиран дбає тільки про себе, про особисту безпеку і збагачення, жорстоко поводиться з підданими.

У своїх розмірковуваннях про право і закон мислитель розрізняє ці ка­тегорії. Основою права є "правда" і цар повинен бути її гарантом в держа­ві, стверджувати її всіма засобами. Та й сама монархія має функціонувати в межах закону, якому повинні підкорятися всі підлеглі. Судочинство пови­нно здійснюватись теж на підставі законів. Всі люди рівні перед судом.

У питаннях зовнішньої політики Симеон був близький до свого попере­дника (Нащокіна). Він виклав принципи співпраці із слов'янськими народами, пропонував царем визволити їх від влади турків і об'єднати в одну державу.

У останній чверті XVII ст. в Московії тривав процес зміцнення монар­хії, влада дедалі більше сконцентровувалась в руках правителя і досягає апогею за правління Петра І. Відтоді почала складатися офіційна імперська ідеологія, закріплена в царських указах, яка сприяла здійсненню політич­них, економічних та правових реформ.

Влада царя оголошувалась надзаконною та необмеженою. Самодер­жець у своїй країні нікому не підзвітний, і своє правління здійснює відпові­дно до власної волі та державної необхідності. В державно-правовій думці обґрунтовувалась ідея самодержавства як неминучої і необхідної форми існування країни і народу, а право розглядають як веління держави, вира­ження монархічної волі. Ідея природної рівності людей (основа природного права) або не розглядалась, а якщо й проводилась, то визнавалась практич­но нездійсненною. Політично загостреним залишалося питання становища кріпосного селянства, яке не могло мати позитивних наслідків, оскільки соціальною опорою царської влади було служиле дворянство, а його цар не міг позбавити головної власності - кріпаків.

Серед авторів концепцій, спрямованих на утвердження авторитету са­модержавної влади був український і російський письменник, церковний діяч Феофан Прокопович (1681-1736).

1. На думку мислителя, особа монарха обирається завдяки божест­
венному провидінню, а тому угода правителя з людьми про утворення дер­
жави не може бути розірваною. До виникнення держави люди знаходилися
у природному стані - в чорному безправному морі, де кожен індивід стави­
вся до іншого вороже. Але, керуючись розумом і божественним провидін­
ням, люди вирішили вийти з цього стану. Об'єднавши сім'ї, вони створили
"громадянський союз" і дали згоду на встановлення влади. Після цього з
майбутнім монархом була укладена угода, згідно з якою люди відмовилися
від своєї свободи і підкорилися правителеві задля загальної користі. Влада,
яка встановилася у суспільстві, стримувала пристрасті людей, регулювала
їхнє спірне життя і відносини, охороняла і захищала особу і майно.

2. Захищаючи абсолютизм і доводячи його перевагу, Ф. Прокопович
   проаналізував відомі на той час форми правління: демократію, аристокра­
   тію, а також змішані форми правління. Він висловив думку, що демократія
   є недосконалою, бо веде до неспокою і смути. До того ж, вона можлива ли­
   ше в невеликих за розмірами державах. Не сприяє стабільності в державі і
   аристократія. Вона стає причиною руйнації держави, оскільки люди, які
   знаходяться на вершині влади, не турбуються про країну, а сперечаються за
   власні вигоди і зверхність.
   
3. Монархічну форму правління Прокопович розрізняв обмежену і не­
   обмежену. Перша не гарантує стабільності в державі, оскільки монарх мо­
   же бути за будь-яких обставин позбавлений влади. А необмежена монархія
   є зразком правління. Лише вона спроможна забезпечити цілісність держави
   і благо для підданих. Тут влада монарха є надзаконною, що дає йому під­
   стави втручатися навіть в особисте життя людей.
   

Дилема щодо співвідношення держави і церкви вирішувалася мисли­телем на користь світської влади.

Серед апологетів абсолютизму помітними фігурами в середовищі мис­лителів були історик В. Татіщев і ревний прихильник реформаторської по­літики Петра І. І.Посошков.

Досліджуючи походження та сутність держави та права Василь Таті­щев (1686 - 1750) запропонував своєрідну політико-правову концепцію.

Перше. Він був прихильником концепції природного права. Воля людей від природи є незалежною. Але вони цього не розуміли і користувалися нею нероз­важливо, тому виникає необхідність накласти на них "вуздечку неволі". Татіщев поділяв їх на три групи: природна "вуздечка", з власної волі і примусова.

"Природна вуздечка" накладається на родину із самого народження, коли вона підпадає під владу старшого в сім'ї. А згодом особа так само підпадає під владу монарха в державі.


118

119

"Вуздечка з власної волі" обумовлена необхідністю людини знайти со­бі захист, забезпечити своє існування при допомозі і сприянні інших лю­дей. Це спонукає її на певних умовах укласти договір з іншими людьми і йти їм у прислужництво. Такий договір розірвати не можна, оскільки друга сторона може примусити особу до його виконання. Саме в таких відноси­нах криється соціальна нерівність і поділ людей на панів і слуг.

Теза про "вуздечку з власної волі" була використана Татіщевим для об­грунтування законності кріпосного права. Він погоджувався, що будь - яка форма рабства суперечить природі людини, законам християнства та дав­нім звичаям народу. Кріпосне право - це результат насилля, а не якогось договору. Однак, засуджуючи кріпосну систему на словах (в теорії), Таті-щев на практиці наводить докази на користь її збереження.

Свобода селян, на його думку, не узгоджується з наявною монархіч­ною формою правління. Без опіки і покровительства освіченого і мудрого поміщика лінивий за своєю природою селянин (темний мужик) приречений на загибель. "Примусова вуздечка" - це коли людину позбавляють свободи із застосуванням сили. Такі пута є протизаконні.

Друге. Як прихильник теорії природного права Татіщев протиставляв природний і позитивний (громадянський) закон. Природні закони стосують­ся всіх. Саме вони визначають, що є правильним за природою, а що супе­речить їй. Позитивні закони встановлюються з волі народу, вони визнача­ють, що є корисним для держави, а що- шкідливим.

На думку Татіщева, позитивний закон повинен відповідати таким кри­теріям:

а) він мусить бути корисним і викладеним зрозумілою для громадян
мовою;

б) слід неухильно стежити за узгодженістю законів і законодавства;

в) широко і своєчасно оприлюднювати закони;

г) зберігати давні звичаї, якщо вони не суперечать загальній користі;

д) закон не повинен містити погроз покаранням за його невиконання.
Третє. Татіщев відстоював договірну теорію походження держави.

Держава розглядалась ним як суспільна угода між розумними людьми за­ради власної безпеки і взаємної вигоди. Держава виникає об'єктивно в про­цесі еволюції від шлюбу, договору між батьками і дітьми до угоди між па­нами і слугами. Надалі сім'я розростається в общини, а общини об'єднуються в державу на чолі з монархом.

Четверте. У своїй праці "Історія Російська" Татіщев розмірковував та­кож про форми правління, поділяючи їх на правильні, неправильні і змішані.

Демократія і політія (змішана форма правління) можливі, на думку історика, в невеликих державах або в містах-державах, як це було у Старо­давній Греції.В більших державах, які мають на своїх кордонах моря, гори та інші природні перешкоди, що захищають їх від ворогів, а також там, де


народ освічений, може бути аристократична форма правління. У держа­вах, які мають велику територію, відкриті кордони, неосвічений народ, мо­жлива лише монархія. Звідси робився висновок: для Росії найбільш вдалою формою правління є монархія.

Абсолютна монархія була суспільно-політичним ідеалом Івана Посо-шкова (1652-1726).

Мислитель був прибічником сильної централізованої абсолютної вла­ди монарха, яка єдина здатна проводити тверду політику на шляху до все-загального блага. Він порівнював владу царя із владою Бога - вона є такою ж неподільною, необмеженою і надзаконною. Інші форми правління Посо­шков вважав недосконалими. Він піддав критиці обмежену монархію, яка сковувала можливості правителя.

Головним змістом вчення мислителя є ідея тоталітарної держави. У своєму проекті державних перетворень, спрямованих на зміцнення абсолю­тизму, мислитель пропонував цареві чітко визначити права та обов'язки кожного стану суспільства. Дворяни повинні перебувати на військовій службі або у складі державного апарату. Торгівлею і промисловістю пови­нні опікуватися купці.

Радикальним духом були пронизані погляди Посошкова на кріпосни­цький лад. Селяни-кріпаки повинні мати час на задоволення життєвих по­треб, а поміщики мусять дотримуватись меж їхньої експлуатації. Гарантією реалізації таких нововведень повинен був стати суд, до якого селяни могли б звертатися в разі невиконання поміщиками вимог законів. Більше того, за таке звернення до суду і повідомлення про факти порушення поміщиками законів селяни мали отримувати грошову винагороду.

Продовжуючи думку про призначення судової влади, Посошков у про­екті державних реформ пропонував суворі покарання, аж до смертної кари, за зловживання у судові системі. Тут слід призначати на посади суддів освічених і компетентних дворян. Таке ж саме правило повинно діяти щодо всіх органів державного управління.

Основні категорії і поняття

Ярлик, баскак, дуалізм влади, секуляризація церковних земель, аскети­чний спосіб життя, експансія, крамола, меркантилізм, дотація, фаталізм, політія.

Словник термінів і визначень

Ярлик - грамота золотоординського хана на право правління на під­владних землях.

Баскак — представник влади на місцях у Золотій Орді, якій відав пи­таннями зібрання податей, данини, володів військовою, адміністративною та судовою владою.


120

121

Дуалізм влади - подвійність державної влади, поділ її між різними ін­ституціями країни.

Секуляризація церковних земель - перетворення церковного та мона­стирського землеволодіння у державну власність.

Аскетичний спосіб життя - відмова від життєвих благ і спокус.

Експансія - проникнення на територію іншої держави, захоплення чужих земель.

Крамола -смута, повстання, злочинність у державі.

Меркантилізм - економічна політика втручання держави в економіку, підтримка нею певних галузей господарства.

Дотація - грошова підтримка з боку держави.

Фаталізм - віра у невідворотність долі.

Політія - змішана форма правління.

Курсові завдання

1. Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
   словник.
   
2. Питання підготовки до заліку.
   

2.1.Політико-правове значення та загальна характеристика положень концепції" Москва - третій Рим".

2. Вплив процесів формування та розвитку Московської централізо­
   ваної держави на розвиток державно-правової думки.
   
3. Вчення про державу ченця Філофея.
   
4. Характеристика двох течій державно-правового мислення у Московії.
   
5. Державна ідея Івана Пересвєтова.
   
6. Ідея освіченої монархії Афанасія Ордіна-Нащокіна.
   
7. Державно-правове вчення Симеона Полоцького.
   
8. Апологетика самодержавства Феофаном Прокоповичем.
   
9. Політико-правова концепція Татіщева.
   

2.10. Суспільно-політичний ідеал Івана Посошкова.

3.Питання для самоконтролю (Відповіді можна перевірити за до­датком).

3.1.В чому сутність самодержавного типу влади?

3.2.Що стало ідеологічним підґрунтям формування молодої Московсь­кої держави?

3.3.Назвіть основні риси державно-правової ідеології Московії.

3.4. Назвіть етапи розвитку державно-правової думки Московської держави.

3.5.Які погляди були притаманні "нестяжателям"?

6. Хто з мислителів Московії вперше обгрунтував ідею меркантилізму?
   
7. Назвіть представника державно-правової думки Московії, який
   відстоював рівність всіх перед судом.
   

122

8. Проаналізуйте обґрунтування Ф. Прокоповичем форм державного
   правління.
   
9. Про які "вуздечки неволі", накладені на людей, веде мову Татіщев?
   

3.10. Сформулюйте сутність договірного вчення про походження дер­
жави Татіщева.

Додаток ВІДПОВІДІ ГА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Самодержавний тип влади являє собою варіант золотоординської
   деспотії як абсолютної і ні від кого не залежної влади правителя.
   
2. Ідеологічним підґрунтям формування Московії як держави само­
   державного типу стала політична концепція "Москва - третій Рим".
   
3. До основних рис державно - правової ідеології Московії відно­
   сяться:
   

а) самодержавство мислилось як необхідна форма існування країни і
народу;

б) ідея природної рівності людей розглядалась, але визнавалась нездій­
сненною;

в) найбільш загостреним державно - правовим питанням була пробле­
ма кріпосного селянства;

г) прагматизм, практична спрямованість державно - правової думки.

3.4. Основними етапами розвитку державно - правової думки Московії
були:

а) перший етап - XIV-XV ст. Який за характеризувався пануванням
ідеї зміцнення централізованої держави;

б) другий етап - XVI- перша половина XVIII ст. - характеризувався
поширенням ідеї самодержавної влади, її політичним та юридичним обґру­
нтуванням.

3.5."Нестяжателі" виступали за відновлення авторитету церкви в сус­пільстві. З цією метою слід вести аскетичний спосіб життя, відмовитися від володіння майном, землями та інших земних благ.

6. Ідею меркантилізму першим з московських мислителів обґрунту­
   вав Ордін-Нащокін.
   
7. Рівність усіх перед судом відстоював Симеон Полоцький.
   

3.8. Ф. Прокопович проаналізував такі форми правління: демократію,
аристократію і монархію (обмежену і необмежену). Недосконалість демок-

123

ратії він вбачав у тому, що вона веде до неспокою і смути. Аристократія руйнує державу через боротьбу людей на вершині владної піраміди а необ­межена монархія є найбільш вдалою і прийнятою, оскільки лише вона зда­тна забезпечити цілісність держави і благо для підданих.

3.9. Татіщев веде мову про "природну вуздечку", " вуздечку з власної
волі", і "примусову вуздечку".

3.10. Татіщев у своїй договірній теорії походження держави дійшов
висновку, що держава - це суспільна угода між розумними людьми заради
власної безпеки і взаємної вигоди.