Відкритий міжнародний університет розвитку людини "україна"

Вид материала

Документы

Содержание Вячеслав Липинський У)Класократична монархія Майбутня Українська держава Братства тарасівців Відповіді на запитання для самоконтролю Модуль 3. державно-правові вчення соціалістичного та комуністичного напрямів Матеріал для вивчення Джованні Кампанелла Анрі де Сен-Сімон

Подобный материал:

• «відкритий міжнародний університет розвитку людини «україна» волинський національний, 137.71kb.
• Методичні вказівки, 466.9kb.
• Методичні вказівки, 193.25kb.
• Відкритий міжнародний університет розвитку людини "україна", 3615.06kb.
• Стасюк сергій олександрович, 30.22kb.
• Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 2965.62kb.
• Дивитися в майбутнє з упевненістю!, 223.74kb.
• Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 1427.34kb.
• Відкритий міжнародний університет розвитку людини, 46.51kb.
• Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 547.87kb.

Владимирського-Буданова (1838 - 1916) цю традицію було порушено. При вивченні права він вперше звернувся до глибинних першоджерел, упорядкувавши "Хрестоматію з історії руського права", яка витримала п'ять видань і стала настільною книгою для багатьох поколінь юристів та істориків.

У своїй фундаментальній праці "Огляд історії руського права" (витри­мала 7 видань) вчений розглядає "західноруське право" (тобто право Укра­їни періоду Великого Князівства Литовського і Речі Посполитої) як окрему самостійну правову систему.

Вчений послідовно впроваджував думку, що не існує держави і права без конкретного етносу (народу), підкреслюючи, що відправним джерелом походження держави є національно-етнічна група з її особливостями.

Що стосується права, то воно розглядалось як окремий продукт діяль­ності нації, а не держави; його джерелом є народна свідомість і воля, а не держава. А держава у формі закону формує лише те, що вже створено на­родною свідомістю.

Вчений водночас наголошував, що право значно ширше за своїм зміс­том, ніж закон, і вони збігаються лише тоді, коли закон стає виразником правосвідомості народу.

Видатним українським істориком, політологом і державним діячем був Вячеслав Липинський (1882-1931). На відміну від свого сучасника М.Грушевського, він не вбачав ніяких позитивних моментів в автономізації України у складі Росії і неухильно відстоював українську політичну неза­лежність.

179

У своїй праці "Листи братам-хліборобам" Липинський вказує на три можливих варіанти державного будівництва в Україні: демократична рес­публіка, охлократична диктатура і класократична монархія.

1) Аналізуючи демократичну республіку, політолог відмічає її декора­тивність. Вибори в парламент являють собою політичну бутафорію. На думку філософа, демократичне облаштування суспільства властиве в ос­новному промисловим країнам, а Україна є селянська, хліборобська, і тому парламентаризм їй є чужим.

2)Під охлократією Липинський розуміє такий суспільно-політичний лад, коли фактично декласовані елементи безмежно владарюють над гро­мадянами держави. Охлократія утримується на насиллі і у будь-якому ви­падку недовговічна.

У)Класократична монархія позбавлена недоліків першої і другої форм. Тут активна меншість приходить до керівництва шляхом вибору кращих представників усіх класів суспільства, а об'єднуючим центром держави є спадковий монарх.

Значну увагу приділяв Липинський аналізу причини краху спроб ство­рення в минулому незалежної Української держави. Головне - відсутність єдності, зазначав він. Мали місце галицько-наддніпрянські протиріччя, ам­біції представників української еліти, релігійні неузгодження. Саме тому єдиним практично застосовним в Україні варіантом державного будівницт­ва Липинський вважав спадковий гетьманат. Без гетьмана конфліктуючі політичні, соціальні і релігійні угрупування вічно будуть боротися за владу.

Майбутня Українська держава, в уявленні Липинського, - це неза­лежна монархія із спадковою передачею влади. Монарх в Україні - це ге­тьман. Але ця монархічна форма повинна радикально відрізнятися від аб­солютної монархії, найгіршим зразком якої було Московське царство часів Івана Грозного.

Монархія повинна бути обмежена особливою політико-соціальною структурою, яку Липинський називає класократією.

В проекті мислителя вона має такий вигляд:

• гетьман очолює державу і кабінет міністрів, керує обороною країни;
  

• дві (нижня і верхня) законодавчі палати представляють інтереси ре­
  гіонів України і об'єднань громадян.
  

Особливо підкреслює Липинський необхідність поділу влад і, зокрема, забезпечення незалежності судової влади і наявність системи "стримувань і противаг" гілок влади (на зразок США).

Майбутнє України Липинський пов'язував із відродженням трьох схід­нослов'янських народів (російського, українського і білоруського) у рівно­правному союзі на основі незалежності кожного з них.

Проблема національного самовизначення України знайшла відобра­ження у конституційних проектах Братства тарасівців, яке виникло в

180

1891 році у Полтаві. Це була перша українська політична організація, яка базувалась на засадах суто націоналістичної ідеології. Концептуальним натхненником і одним з організаторів братства був М.І. Міхновський - хар­ківський адвокат, більше всього відомий як автор промови "Самостійна Україна", яка стала програмною платформою РУП (Революційної українсь­кої партії) з моменту її створення (тобто з 1900 p.).

У своїй політичній декларації "Вірую" тарасівці виходили з погляду на Росію як окупанта України, вимагали повної державної незалежності своєї країни, вважали, що лише вирішення національного питання сприятиме розв'язанню питання соціального.

Декларація "Вірую" звинувачує царський уряд у поневоленні україн­ців, перетворенні їх на рабів, примусовому насадженні українофобії, ни­щенні української мови, у жорстоких репресіях щодо українства, знева­жанні свободи совісті, недоторканості особи. Звідси Міхновський висуває гасла: "Україна для українців", "Візьмемо силою те, що належить нам по праву, але відняте від нас теж силою".

Виходячи з таких національних постулатів, Міхновський висунув вла­сний проект конституції, яка поділяє Україну на 9 спілок вільних і само­врядних громад (тобто 9 земель). Серед прав і свобод українців, гарантова­них федерацією українських земель, автор виокремлює: право на громадян­ство; скасування станового поділу суспільства; рівноправність чоловіків та жінок; недоторканість особи і житла; свобода совісті, слова; відокремлення церкви від держави, а держави від церкви; визнання офіційною мовою дер­жави української мови при праві на національну мову інших народів та ін.

Міхновський дотримувався класичного розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Перша здійснюється двопалатним парламентом (Радою представників і Сенатом), який формується шляхом загальних, прямих, рів­них, безпосередніх виборів при таємному голосуванні. Встановлює загальне виборче право з 25-річного віку. Депутати і сенатори не мали права займати посади у виконавчих чи судових органах, їх особи були недоторканими.

Виконавчу владу юрист передавав Президенту Всеукраїнської спілки, який обирався голосуванням на 6 років з числа громадян із 35-річного віку і лише на один термін. Президент призначав і звільняв міністрів. Міністрами могли бути лише українці.

Судова влада належна всім судам і суддям. Заборонялося створення будь-яких надзвичайних судів. Встановлювався суд присяжних, який роз­глядав усі кримінальні справи, політичні процеси.

Самоуправління на місцях здійснювалось, за проектом мислителя, ви­борчими земськими і громадськими радами за власними законами. Держава не мала постійної армії, а її силові структури складалися з міліції, яку утримувала кожна громада. Конституція Міхновського визначала жовто-синій прапор і столицю - Київ.

181

Вперше в українській конституційній практиці Основний закон визна­чав низку окремих конституційних законів: про працю, про пресу, про суд присяжних, про судову організацію та ін..

Ідеї Міхновського знайшли втілення у державотворчій практиці У HP і сучасної України. З Основного закону харківського адвоката УНР взяла, наприклад, ідею адміністративного поділу України на землі, скасування приватної власності на сільськогосподарські угіддя, станового поділу лю­дей, недоторканності особи, її помешкання, таємниці листування, принци­пи судочинства, відсутності постійного війська і заміну його міліцейськими силами. Сучасна незалежна Україна запозичила жовто-синій прапор, ідеї президентської республіки, проекти двопалатного парламенту.

Курсові завдання

1. Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
   словник.
   
2. Питання підготовки до заліку.
   

1. Соціальний дарвінізм Івана Франка.
   
2. Концепція М.Грушевського про самостійне політичне буття укра­
   їнського народу.
   
3. Національна ідея у творчості Грушевського.
   
4. Політична концепція М.Грушевського.
   
5. Погляди В.Винниченка на Українську державу.
   
6. "Теорія прогресивного конституціоналізму" Олександра Кістяків-
   ського.
   
7. Теорія права і правової держави Богдана Кістяківського
   
8. Історія українського права у творах М. Владимирського-Буданова.
   
9. В. Липинський про варіанти державного будівництва в Україні.
   

10. Класократична теорія В. Липинського.
    
11. Проблема національного самовизначення України у творчості
    М.Міхновського.
    
12. Конституційний проект Міхновського.
    

3. Питання для самоконтролю (Відповіді молена перевірити за до­
датком).

3.1 Сформулюйте узагальнено : що було характерним для української ідейно-політичної думки і державно-правової практики періоду IX - XIX ст.?

2. Який внесок у розвиток української державно-правової думки зро­
   били діячі кінця XIX -початку XX ст.?
   
3. В чому полягала розбіжність поглядів І. Франка і марксистів щодо
   рушійних сил соціального прогресу?
   
4. В чому полягало політичне забарвлення історичних досліджень
   М. Грушевського?
   

5. Яка схема історичного розвитку на землях східнослов'янського
   масиву домінувала в офіційній російській історіографії початку XX ст. ?
   
6. Які погляди М. Грушевський назвав "національним злочинством"?
   
7. Розкрийте схему модернізації політичного ладу Росії за М. Гру-
   шевським.
   

3.8. Які варіанти державного будівництва в Україні запропонував
В. Липинський? Яким уявляв майбутнє правління Української держави
В. Липинський?

Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

3.1. Для української ідейно-політичної думки і державно-правової
практики IX - XIX ст. характерною була спрямованість на конституційну
регламентацію державного устрою, політичного режиму, прав і свобод лю­
дини, взаємовідносин особи, громадянського суспільства і держави.

2. Діячі України кінця XIX - початку XX ст. синтезували досягнення
   вітчизняної і зарубіжної державно-правової думки, зробили державу і пра­
   во об'єктами наукового пізнання, розвинули ідею національно-демокра­
   тичної держави, зробили спробу практичного втілення її в життя.
   
3. Якщо марксисти стверджували, що передумовою виникнення дер­
   жави є класові протиріччя в суспільстві, то І. Франко, навпаки, вважав, що
   саме в суспільстві, організованому в державу, загострюються класові про­
   тиріччя, які іноді набувають антагоністичного характеру.
   
4. У своїх історичних дослідженнях М. Грушевський виясняв право­
   мірність постановки питання про самостійне політичне буття українського
   народу.
   
5. В офіційній російській історіографії початку XX ст. домінувала
   схема розвитку історичного процесу у східних слов'ян, яка виключала
   український народ як самостійний фактор. Київська Русь розцінювалась як
   форма державності великоросійської народності.
   
6. "Національним злочинством" М. Грушевський назвав всякі прояви
   українського шовінізму, виключності, нетолерантності українського народу
   стосовно інших народів і націй.
   
7. М. Грушевський запропонував модернізувати політичний лад Ро­
   сії, запровадивши парламентське правління і децентралізацію країни. Регі­
   онам імперії, в тому числі і Україні, пропонувалось надати національну або
   територіальну автономію.
   

182

183

8. В. Липинський у своїй праці "Листи братам - хліборобам" вказує
   на три можливі варіанти державного будівництва в Україні: демократична
   республіка, охлократична диктатура, класократична монархія.
   
9. Майбутнє правління Української держави В. Липинський уявляв
   як незалежну монархю зі спадковою передачею влади. Така єдиновладна
   форма правління повинна бути обмежена особливою політико-соціальною
   структурою - класократією.
   

МОДУЛЬ 3. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СОЦІАЛІСТИЧНОГО ТА КОМУНІСТИЧНОГО НАПРЯМІВ

Зміст дидактичної одиниці

Погляди на державу і право соціалістів-утопістів Томаса Мора, Джо-ванні Кампанелли, Сен-Сімона, Фур'є, Оуена.

Марксистська теорія держави і права. Політичне вчення Едуарда Берн­штейна. Державно-правова теорія В. Леніна.

Література

Волгин В. Очерки истории социалистических идей с древности до кон­ца XVIII в.-М. 1975.

Галкин В. Наука или утопия? Опыт исследования социалистических учения последователей Р. Оуэна в Англии 20-40 гг. XIX в. - М., 1981.

История политических и правовых учений (под ред. В. Нерсесянца). -М., 2003.

Крестовская Н.Н., Цвиркун А.Ф. История политических и правовых учений. Курс лекций. - Харьков, 2002.

Кампанелла Т. Місто сонця. - К., 1988.

Ленин В. И. Государство и революция// Полное собрание сочинений -т. 33.

Ленин В.И. О государстве // Полное собрание сочинений - т.39.

Мамут Л. Карл Маркс как теоретик государства. - М. 1979.

Марксистское учение о государстве и праве. - М., 1977.

Мор Т. Утопія. - К. 1988.

Петренко Е.Л. Социалистическая доктрина Эдуарда Бернштейна. - М. 1990.

Ситник П. Аналіз вихідних принципів соціально-політичного вчення марксизму: Уроки історії. - К., 1997.

Утопический социализм. - М., 1982.


184

185

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Серед світових державно-правових концепцій певне місце займають теорії утопічного соціалізму і комунізму. З'ясування їх витоків має важливе значення для сьогодення, оскільки Україна в недалекому минулому волею долі виконувала роль полігону, де політичними мрійниками і екстреміста­ми робились спроби втілити згадані теорії в життя. Розгляд цих державно-правових вчень дасть змогу з'ясувати їх позитивні аспекти і недоліки, оці­нити їх під кутом зору місця серед інших державно-правових концепцій.

Зародження ідей утопічного соціалізму, очевидно, слід шукати у ле­гендах про „Золотий вік", яка існувала в багатьох народів світу і яка ідеалі­зувала суспільний лад з панівною соціальною рівністю людей. Перший уто­пічний опис уявної держави зробив представник політико-правової думки Стародавньої Греції Платон у діалозі „Тімей" та у „Республіці", де місти­лися принципи суспільного благоустрою.

Велику роль у формуванні утопічного комунізму зіграло раннє хрис­тиянство, яке проповідувало загальнолюдську рівність і братерство між християнами. Однак християнство спрямовувало утопічну думку в русло релігійних поглядів.

У сфері світського життя утопічні ідеї виникли разом з критикою бур­жуазного суспільства, які проголошували формальну рівність людей, але за своєю суттю залишались несправедливими і недосконалими. Гасла буржуа­зних революцій про права і свободи громадян, формальну рівність усіх пе­ред законом так і залишились ілюзорними гаслами для переважної маси знедолених трудящих, інтереси яких знайшли своїх захисників серед ідео­логів утопічного соціалізму і комунізму.

У державно-правовій концепції „Утопія" Томас Мор (1478-1535) під­дав критиці монархію та її економічну основу - приватну власність і запро­понував політичній устрій майбутньої ідеальної держави, в якій ліквідація приватної власності приводить до встановлення рівності всіх громадян. Головним аспектом такого суспільства мала бути обов'язковість праці. Це -перше.

Друге. Закони держави захищають інтереси багатих і спрямовані проти трудящих. Ідеальний політичний устрій розвивається на принципах загаль­ної рівності, всі посадові особи обираються народом, звітують перед ним і правлять в інтересах народу. Доленосні для Утопії питання обговорюються всіма жителями країни.

Третє. Головне завдання держави - організація виробництва і розподі­лу суспільних благ, боротьба зі злочинністю, забезпечення для громадян мирних умов життя.

Четверте. Посадовими особами не є привілейовані верстви. Очолює державу виборний князь. Будь-яка спроба князя запровадити тиранічне

186

правління завершується відстороненням його від влади. Посадові особи, сенат (зібрання наймудріших) щорічно переобираються. Для „Утопії"' Мора найприйнятнішою формою правління є така, яка поєднує елементи прямої і представницької демократії. Саме така форма може забезпечити умови для формування в суспільстві моральних засад. А високий рівень моралі робить зайвим складну систему законодавства, притаманну типовим державам.

В Італії ідеї утопічного соціалізму розвивав публіцист і поет Джованні Кампанелла (1568-1639), автор знаменитого „Місто Сонця" (Оскільки він був членом ордену домініканців, то одержав ім'я Томмазо, тобто Тома - на честь Томи Аквінського - відомого теолога католицької церкви).

Свої філософські роздуми мислитель побудував на вченнях Платона, Арістотеля, представників Просвітництва ці міркування увінчались вимрі­яною утопістом ідеальною державою. Як і Томас Мор, Кампанелла визнав приватну власність першоджерелом суспільної нерівності і негараздів. Іде­альним устроєм вчений вважав теократичну республіку, у якій всі грома­дяни були б рівними у політичному та економічному відношенні, де б па­нувала спільна власність на засоби виробництва. Основні риси суспільного життя соляріїв (жителів міста Сонця) зводились до наступного:

а) загальнообов'язкова трудова повинність, колективна праця, яка стає
джерелом радості і натхнення;

б) свідоме ставлення всіх громадян до праці, яка обмежується 4-
годинним робочим днем;

в) розподіл матеріальних благ за потребами;

г) доступність освіти, громадське виховання дітей, вибір професії за
здібностями.

Главою держави був наймудріший з її жителів - правосвященик, який уособлював світську і духовну влади, маючи повноваження найвищої судо­вої та апеляційної інстанції. Посади розподілялись між жителями відповід­но до їх практичних здібностей та освіти. Всі громадяни, які досягли 20-річного віку, входили до Великої ради, яка контролювала дії посадових осіб і за необхідності звільняла їх з посад.

Таким чином, мислитель не заперечував необхідність держави в суспі­льстві, але управління будував на інших засадах. Утвердження ідеального суспільства вбачалась ним у силі розуму. Як і Томас Мор, Кампанелла, пропонуючи державу з жорсткою регламентацією всіх аспектів життя і на­сильницькою рівністю, був переконаний, що досить сконструювати ідеаль­не суспільство, і за певних сприятливих умов воно втілиться в реальність.

Утопічні соціалісти кінця XVIII - першої половини XIX ст. (А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен) узагальнили ідейно-теоретичний матеріал своїх попередників, перейняли від просвітителів віру у всемогутність людського розуму. Вони послідовно проводили думку, що істинним втіленням і вира­зником розуму, правди і справедливості є соціалізм.

187

Характерними для їх учень є недостатня увага до правових та держав­них інститутів, спрощене сприйняття дійсності та наївне вирішення про­блем майбутнього суспільного розвитку. В їхніх творах порівняно мало відводиться місця питанням суспільно-політичних процесів, державі і пра­ву. Однак теорії соціалістів-утопістів послужили теоретичною підвалиною марксизму, невід'ємною часткою якого стала класова теорія походження держави та права і їх ролі у суспільному житті.

Анрі де Сен-Сімон (1760-1825) увійшов в історію суспільної думки як мислитель, який зробив першу спробу дати наукове обфунтування соціалісти­чному ідеалу. Погляди мислителя на державу і право визначалися його конце­пцією історичного прогресу: людське суспільство закономірно розвивається по висхідній, від однієї стадії до іншої, прямуючи до свого „золотого віку".

У своєму розвитку суспільство проходить три стадії: теологічну, ме­тафізичну та позитивну. Стадія теологічна охоплює добу античності і фео­далізму. Метафізична стадія є пануванням буржуазного порядку. Слідом за нею повинна розпочатись стадія позитивна. Тут установлюється справед­ливий суспільній лад, який надасть людському життю щастя, максимум засобів і можливостей для задоволення особистих потреб.

У Сен-Сімона головним рушієм історичного прогресу є розум, ідея, прогрес знань і моральності. Звідси він виводить відповідну закономір­ність: якщо панівні у суспільстві погляди і переконання втрачають довіру і перестають цінуватись, то існуючий порядок руйнується. На основі своєї концепції він доводить, що саме таким чином до зруйнування феодального ладу спричинила перемога ідей Просвітництва над теологією. Тільки новий рівень ідей, на думку мислителя, може створити надійний фундамент для постфеодального, індустріального порядку. Це станеться тоді, коли на змі­ну правлячому класу феодалів і духовенства прийде клас учених, художни­ків, промисловців і підприємців. Лише всесвітній розвиток промисловості на основі ефективного використання наукових принципів організації праці може позбавити основну масу народу злиднів, страждань, спричинених підневільним становищем і тяжкою фізичною працею.

При системі індустріалізму, вважав мислитель, відпаде необхідність в обтяжливих для суспільства різноманітних політичних інститутах з їх чис­ленними посадами. Ця система зведе діяльність центральних органів пере­важно до простого адміністрування, управління речами і виробничими процесами.

Видатним соціалістом-утопістом був