Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера»

Вид материала

Конспект

Содержание Сучасний менеджмент пропонує такі заходи для забезпечення етичної поведінки 1.Організаційні зміни та організаційний розвиток як об'єкти управління Організаційні зміни 2. Організаційний розвиток як об'єкт управління Організаційний розвиток 3. Ефективність менеджменту Ефективність менеджменту Економічна ефективність Організаційна ефективність Соціальна ефективність 4. Продуктивність. Управління продуктивністью 5. Критерії ефективності організаційної діяльності

Подобный материал:

• Г. О. Швіндіна "Організація праці менеджера" конспект, 1308.96kb.
• Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу, 15.25kb.
• Програма фахового вступного випробування для вступу на навчання за освітньо-кваліфікаційними, 346.9kb.
• Конспект лекцій з дисципліни " економіка праці І соціально трудові відносини", 2079.31kb.
• Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком" для студентів факультету, 2082.69kb.
• 1. Назва модуля, 21.04kb.
• Курс лекцій для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 000014, 1569.39kb.
• Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія для студентів спеціальності 040106  „Екологія,, 1393.76kb.
• В. О. Кодін конспект лекцій з дисципліни «Основи реконструкції історичних міст» для, 703.58kb.
• Тематичний план лекцій основи маркетингу та менеджменту у фармації для студентів третього, 81.6kb.

У більшості організацій приділяють особливу увагу етичним нормам, оскільки від цього значною мірою залежить імідж та ділова репутація компаній.
Юридична відповідальність разом із соціальною відповідальністю є джерелом етичної поведінки. Від неї залежать реалізація функцій, якість методів менеджменту і відповідно, результативність та коректність управлінських рішень. Саме завдяки цьому система менеджменту реагує на соціальні потреби суспільства. Ця реакція може виявлятися у наданні соціальної допомоги, підтриманні певних соціальних програм, дотриманні норм моралі тощо.

Діяльність у сфері бізнесу пов'язана не лише з досягненням економічного результату, який вимірюється передусім обсягами виготовленої продукції (послуг) та рівнем прибутку підприємства. Важливе значення має й етиопиняються перед дилемою: діяти етично, але недотримати потенційні прибутки чи досягати визначених цілей будь-якими засобами, тобто працювати за принципом Миколо Маккіавеллі (1469—1529) «Мета виправдовує засоби”. Практика свідчить: якщо фірма планує свою діяльність у короткостроковому періоді, не орієнтуючись на перспективний розвиток, то віддає перевагу другому варіанту поведінки. Якщо ж компанія прагне здобути стабільне становище на ринку, встановити взаємовигід.
ні та чесні стосунки зі своїми партнерами, забезпечити успішний та прибутковий бізнес у довгостроковому періоді, всі дії та вчинки її працівників повинні базуватись на дотриманні етичних норм, ділового етикету. Стратегія етичної поведінки інколи змушує підприємства відмовлятись від досить привабливих з комерційної точки зору пропозицій, що формує і посилює їх репутацію в ділових колах. Це підтверджує доцільність і виправданість інвестицій в етику. Нерідко з виховною метою в організаціях розробляють етичні кодекси, які визначають моральні та соціальні цінності компанії, принципи ділового етикету, правила поведінки працівників; створюються спеціальні структурні підрозділи (наприклад, комітет з етики) чи запроваджуються спеціальні посади (наприклад, уповноважений з етичних питань). Наприклад, Кодекс етики компанії “Cummins Engine”, охоплює такі пункти:

1. Підлеглість закону.
   
2. Бути чесним, оцінювати події справедливо і точно.
   
3. Бути справедливим — надавати змогу висловитися кожному.
   
4. Бути турботливим — турбуватись про те, щоб фірма впливала на інших, намагатись зробити цей вплив більш сприятливим.
   

5- Бути сміливим. Ставитись до інших з повагою, навіть коли це збитково для справи.

Сучасний менеджмент пропонує такі заходи для забезпечення етичної поведінки:

• запровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань, правил поведінки працівників організації. Так, етичними нормами заборонено хабарі, подарунки, порушення законів, незаконні виплати політичним організаціям, необґрунтовані вимоги, розкриття секретів фірми, використання забороненої інформації тощо. припинила свої капіталовкладення в економіку Бірми та Китаю через порушення прав людини в цих країнах;
  
• створення комітетів з етики;
  
• застосування механізмів стимулювання, які б протидіяли неетичній поведінці та вчинкам;
  
• здійснення соціальних ревізій для з'ясування впливу соціальних факторів на організацію;
  
• організацію навчання етичної поведінки керівників і всього персоналу;
  
• постійне інформування працівників про випадки високо етичної поведінки через різні інформаційні канали;
  
• проведення нарад, конференцій, симпозіумів тощо з проблем етичної поведінки.
  

Етична чи аморальна практика ведення бізнесу є відображенням системи цінностей, яка сформувалась у суспільстві, певній соціальній групі чи організації. Тому етичні норми поведінки необхідно впроваджувати на засадах виховання високого рівня культури та навчання етикету кожного члена колективу.

3. Взаємозв'язок відповідальності й етики у менеджменті

Взаємозв'язок відповідальності й етики, а також; їх роль в управлінні організацією в загальних рисах проілюстровано на рис. 15.1




1. Вплив відповідальності та етики на процес менеджменту

Етика ділового співробітництва, виявом якої е дотримання правил і норм партнерства, конкурентної боротьби, турбота про ділову репутацію фірми та людей, причетних до неї. Не менш значущими для підприємців, менеджерів є відповідальність перед суспільством, соціальна етика. Адже кожна організація використовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси держави і тому повинна усвідомлювати свій обов'язок, нести відповідальність перед суспільством, спрямовуючи частину своїх доходів та зусиль на його благо і вдосконалення.


Тема 16. Організаційні зміни, організаційний розвиток і ефективність менеджменту

1.Організаційні зміни та організаційний розвиток як об'єкти управління

Організація є динамічною системою, вона постійно і безперервно змінюється. Відповідно змінюються і всі її складові: керуюча і керована системи, технології, техніка, професійний, кваліфікаційний та віковий склад працівників, організаційні структури управління, цілі, продукція тощо. Усі зміни є постійними, взаємопов'язаними і, як правило, здійснюються з участю працівників організації. Зміни зумовлюють необхідність нововведень, які найчастіше приводять до:

• зміни цілей організації;
  
• зміни організаційної структури управління (розподілу повноважень, відповідальності, поділу на відділи, служби, підрозділи, комітети тощо);
  
• зміни техніки, технологічних процесів, конструкцій виробів;
  
• модифікації (зміни) можливостей або поведінки працівників (підготовки до спілкування, переміщення посадових осіб, підвищення кваліфікації, формування груп, оцінки роботи тощо);
  

— зміни в управлінні виробничо-господарською діяльністю (графіків руху деталей,, послідовності виконання операцій тощо; географії реалізації виробів; функціонування підрозділів і служб; рекламування продукції тощо).

Відомий американський економіст Честер-Ірвінг Бепнард (1886—1961) стверджує, що перед реалізацією певних організаційних змін доцільно:

• робити зважений вибір управлінських важелів з метою забезпечення необхідного впливу на підлеглих причетних до змін;
  
• враховувати структуру та обсяги витрат, які зумовлюються змінами, та ймовірність їх повної окупності;
  
• брати до уваги фактор часу;
  
• спрямовувати зміни в напрямку підвищення ефективності діяльності організації.
  

Організаційні зміни як об'єкт управління. Організаційні зміни є одним із найважливіших об'єктів управління.

Організаційні зміни — сукупність змін в організації, що зумовлюють здійснення нововведень та можуть відбуватись у таких напрямах: зміна цілей організації, структури, техніки, технологічних процесів, конструкцій виробів, управління виробничо-господарською діяльністю.

Власне, управління організаційними змінами є конкретною функцією менеджменту. Тому технологія управління ними реалізується через загальні функції менеджменту, охоплюючи такі етапи:

1. Планування організаційних змін.
   
2. Організування колективів працівників та окремих виконавців — учасників організаційних змін.
   
3. Мотивування працівників — учасників організаційних змін.
   
4. Контролювання результатів організаційних змін.
   
5. Регулювання відхилень, збоїв тощо, виявлених у процесі організаційних змін.
   

Наприклад, впровадження нового технологічного процесу виготовлення виробу на підприємстві супроводжуватиметься реалізацією певних видів управлінської діяльності. Розроблення технологічного плану виготовлення виробу. Він має передбачити певну сукупність технологічних операцій, прийомів тощо. За кожною операцією закріплюється обладнання, інструмент, технологічне та організаційне оснащення, транспортні засоби для переміщення предметів праці, персоналу з обслуговування робочих місць (ремонтники, електрики, та ін.); формуються вимоги до основних робітників, які виконуватимуть технологічні операції та ін. Важливе значення при цьому має економічне обґрунтування зміни технологічного процесу.

2. Організування впровадження нового технологічного процесу виготовлення виробу. При цьому технологи, механіки, майстри на виробничій дільниці відповідно готують робочі місця, забезпечують їх необхідним інструментом, пристроями, оснащенням тощо; підбирають виконавців (основних і допоміжних робітників) належної кваліфікації; вносять корективи у загальну схему виробничих процесів.

3. Розроблення системи мотивування- працівників, причетних до впровадження нового технологічного процесі. Конкретними результатами мотивування мають бути положення про застосування доплат, надбавок, премій за реалізацію нового технологічного плану тощо.

4. Забезпечення чіткого і послідовного контролювання за технологічними змінами. Повинно здійснюватись у формі попереднього, поточного та заключного контролю. На початковій стадії впровадження нового технологічного процесу попередній контроль повинен забезпечити відповідність створених умов (підбір обладнання, інструментів, працівників тощо) технологічному плану. На засадах поточного контролю встановлюють відповідність процесу виготовлення виробу вимогам технології. Заключний контроль полягає в оцінюванні результатів технологічних змін за певними критеріями (зменшення трудомісткості робіт, економія електроенергії, скорочення витрат на оснащення тощо).

6. Подолання відхилень, зривів, зупинок у процесі технологічних змін. Типовими відхиленнями є зупинка обладнання у зв'язку з перебоями електропостачання, виникнення браку, невідповідність інструментів вимогам технологічного процесу, неякісне обслуговування робочих місць ремонтом, оснащенням, заготовками тощо. У процесі регулювання ліквідовують усі відхилення і недоліки, уточнюють технологічний план, оптимізують процеси організування, удосконалюють мотиваційні механізми тощо.
   

Більшість провідних фірм світу для забезпечення ефективного управління організаційними змінами активно використовують науково обґрунтовані рекомендації, стандарти, механізми. Однією з найпоширеніших є планова модель процесу організаційних змін, розроблена американським науковцем Грейнером (рис. 4.2). Шість етапів моделі характеризують, з одного боку, вплив на керівництво організації, з іншого — реакцію керівних структур на цей вплив та вироблення певної протидії. При цьому важливою передумовою змін є залучення всіх працівників до управління.

Згідно з моделлю Грейнера існує три способи розподілу влади між різними рівнями організації при здійсненні організаційних змін.

• Поділ повноважень. Передбачає спільну участь керівників і підлеглих у визначенні необхідних змін, виробленні альтернативних підходів.

• Однобічні дії. Базується на використанні законної влади для забезпечення змін. Конкретно цими питаннями займається вище керівництво організації.
  
• Делегування повноважень. Вище керівництво на ліберальних засадах передає підлеглим інформацію про необхідність змін, а потім делегує повноваження для здійснення коригуючих дій.
  

Цілком природним є те, що в кожній організації існує певний опір змінам, спричинений:

• невизначеністю ситуації, що склалась;
  
• ймовірністю виникнення конфліктних ситуацій;
  
• можливістю особистих втрат;
  

• упевненістю, що зміни не принесуть нічого доброго;
  

—очікуванням негативних наслідків тощо.

Менеджер повинен володіти інформацією не лише проте, хто з працівників опирається змінам в організації, а й з'ясувати, з яких причин вони займають таку позицію. Знання причин, що породили опір змінам, аргументів, що висловлюються при цьому, є найважливішою передумовою його подолання. Для подолання опору змінам використовують такі заходи:

• відкрите обговорення ідей (індивідуальні бесіди, виступи перед колективом, проведення конференцій, симпозіумів, семінарів тощо);
  
• залучення підлеглих до прийняття управлінських рішень;
  

• підтримка працівників (емоційна, матеріальна, професійна тощо), які є активними учасниками процеси, пов'язаних зі змінами.
  

• переговори щодо впровадження новинок;
  

— аргументоване пояснення прогнозованих переваг від впровадження змін;

—висунення окремих працівників на більш високі посади;

• доручення особі, яка може найбільше опиратись змінам, провідної ролі в прийнятті рішень про нововведення;
  
• маневрування а метою отримання згоди на змін;
  
• примус через погрози (звільнення з роботи, блокування службового росту, підвищення заробітної плати тощо);
  
• створення механізму стимулювання працівників за нововведення;
  
• реорганізація структури управління тощо.
  

2. Організаційний розвиток як об'єкт управління

Об'єктивність організаційних змін зумовлює необхідність розв'язання проблеми розвитку організацій в умовах постійної динаміки внутрішнього та зовнішнього середовища функціонування.

Організаційний розвиток —довгострокова робота з удосконалення процесів розв'язання проблем та оновлення в організації з допомогою агента змін шляхом ефективного спільного регулювання використання культурних постулатів, теорії й технології прикладної науки про поведінку, дослідження дією.

Отже, основними складовими організаційного розвитку є культура, її спільне регулювання, агенти змін і дослідження дією. Культура характеризується нормами поведінки, почуттями, стосунками між працівниками, розумінням цінностей тощо. Спільне регулювання культури полягає в управлінському впливі на її найважливіші параметри. Формальні робочі групи (керівники та їх підлеглі) виступають головними об'єктами діяльності в процесі організаційного розвитку. Агент змін (каталізатор) — зовнішній консультант, який є представником служб організаційного розвитку (на підприємстві такими службами можуть бути відділ кадрів, відділ технічних нововведень та інші). Дослідження дією складається з таких етапів:

• діагностики стану організації (здійснюється за результатами інтерв'ю, опитування, спостереження, вивчення документів);
  
• передавання отриманих даних членам організації;
  
• прийняття рішень щодо вироблення конкретних планів дій;
  
• реалізації планів дій;
  
• оцінювання результатів розроблення та впровадження планів дій шляхом збору відповідних даних та повторення розглянутого.
  

Для ефективної реалізації складових елементів організаційного розвитку необхідно мати чіткий план, до розроблення якого залучають працівників організації, консультанта. В основному план передбачає такі заходи:

- проведення діагностичних робіт;

- організацію використання результатів досліджень;

- навчання та підвищення кваліфікації працівників;

• зміну структури організації;
  
• здійснення впливу на створення та діяльність неформальних груп в організації;
  
• створення формальних груп в організації;
  
• організацію міжгрупової взаємодії;
  
• розроблення пропозицій щодо подолання можливих конфліктів;
  
• залучення ключових фігур організації для діагностики її стану;
  
• залучення консультантів з питань людської поведінки, мотивації тощо;
  
• забезпечення підтримки запланованих заходів з боку керівників більш високого рівня;
  
• реалізацію заходів, покликаних поглибити і розширити розуміння суті організаційного розвитку;
  
• залучення працівників відділів кадрів, соціології, психології, охорони праці до вироблення та реалізації заходів, спрямованих на оптимізацію трудових відносин;
  
• оцінювання результатів;
  
• удосконалення організаційної структури управління;
  
• підвищення ролі реклами;
  
• перерозподіл повноважень та відповідальності тощо.
  

Здійснення організаційних змін з метою забезпечення розвитку організації є, як правило, тривалим, трудомістким та стресозумовлюючим процесом. Як зазначає американський науковець Гаррісон Емерсон (1853—1931), «навіть якщо реформатор на підприємстві наділений найвищою владою, йому все ж нелегко буває подолати величезний опір хибних ідеалів, утопічних норм та довголітніх практичних навичок своїх підлеглих ». Тому для успішної реалізації організаційних змін та розвитку доцільно забезпечити прозорість інформації та використовувати розгалужену систему матеріального і морального стимулювання.

3. Ефективність менеджменту

Організаційні зміни та організаційний розвиток передбачають підвищення ефективності систем менеджменту.Ефективність менеджменту — результативність управлінської діяльності, що визначається як відношення отриманих результаті від реалізації певних управлінських важелів в організації до витрат які супроводжують їх одержання.

При оцінюванні системи менеджменту, яка діє в організації, слід розрізняти економічну, організаційну та соціальну ефективність,

Економічна ефективність менеджменті. Відображає економічні результати діяльності організації за конкретної системи управління. З одного боку, економічну ефективність характеризують показники, що відображають побудову та функціонування систем менеджменту. Це рівень автоматизації робочих місць управлінців, рівень розроблення інструктивного та нормативного матеріалу, загальний діапазон менеджменту, рівень технічної озброєності управлінців тощо. Водночас ефективність систем менеджменту характеризується показниками, які відображають результати виробничо-господарської діяльності організації: величина прибутку, собівартість, обсяг виготовленої продукції, обсяг реалізації продукції, рентабельність, фондомісткість, рівень ліквідності, рівень ризику, коефіцієнти автономії, фінансової стійкості, маневрування, оборотності тощо.

Організаційна ефективність менеджменти. Характеризує якість побудови організації, я системи управління, прийняття управлінських рішень, реакцію системи управління
на стреси, конфлікти, організаційні зміни тощо, її оцінюють за показниками, які відображають якість побудови організації та її системи управління: рівень централізації
функцій управління, співвідношення чисельності управлінських працівників між різними рівнями управління, питома вага керівників у загальній чисельності апарату управління, коефіцієнт ланковості структури менеджменту, швидкість прийняття управлінських рішень тощо.

Соціальна ефективність менеджменту. Відображає вплив менеджменту на процеси формування професійних характеристик працівників, у тому числі керівників, формування корпоративного духу, відповідного психологічного клімату в колективі, атмосфери захищеної
й причетності до цілей організації, перспектив розвитку, соціальних інституцій тощо. Соціальну ефективність менеджменту можна оцінювати з двох точок зору, з одного боку, її оцінюють за показниками, що відображають соціально-культурну сферу функціонування організації рівень трудової дисципліни, рівень стабільності кадрів, рівень розвитку соціальної інфраструктури на підприємстві. рівень умов праці тощо. З іншого — за показниками, що відображають вплив на досягнення виробниче господарських результатів та задоволення потреб
ринку: продуктивність праці, зарплатовіддача, рівень задоволення потреб споживачів тощо.

Вплив організаційних змін та організаційного розвитку на систему менеджменту та її ефективність показано на рис. 16.1. Організаційні зміни та організаційний розвиток впливають на ефективність менеджменту шляхом удосконалення керуючої та керованої систем управління організацією. При цьому економічна ефективність менеджменту визначається, з одного боку, як результат
удосконалення керуючої та керованої систем, з іншого — на засадах трансформації організаційної та економічної ефективності.





Рис.1. Вплив організаційних змін і організаційного розвитку на ефективність менеджменту

Спрощено ефективність системи менеджменту визначається рівнем задоволення потреб працівників організації, споживачів та рівнем отриманих результатів. Причому, як зазначає американський науковець Ч. Бернард рівень задоволення потреб кожного члена організації впливає на величину його внеску в досягнення цілей, якщо потреби не задовольняються, то працівники йдуть із системи як неефективної. За організаційною теорією Ч. Бернарда, лише поєднання організаційних потреб з потребами соціолюдської системи та їх задоволення формуватиме ефективну та дієву систему менеджменту.

Одним із найголовніших завдань менеджменту як системи управління організацією є забезпечення ефективності її діяльності. Організаційна ефективність (лат. effectivus – виконання, дія) (ефективність організації) – здатність організації існувати і досягати визначених цілей із найвигіднішим співвідношенням результатів і витрат. Організаційні зміни та організаційний розвиток передбачають підвищення ефективності систем менеджменту.

Ефективність менеджменту — результативність управлінської діяльності, що визначається як відношення отриманих результаті від реалізації певних управлінських важелів в організації до витрат які супроводжують їх одержання. При оцінюванні системи менеджменту, яка діє в організації, слід розрізняти економічну, організаційну та соціальну ефективність.

Економічна ефективність менеджменту. Відображає економічні результати діяльності організації за конкретної системи управління. З одного боку, економічну ефективність характеризують показники, що відображають побудову та функціонування систем менеджменту. Це рівень автоматизації робочих місць управлінців, рівень розроблення інструктивного та нормативного матеріалу, загальний діапазон менеджменту, рівень технічної озброєності управлінців тощо. Водночас ефективність систем менеджменту характеризується показниками, які відображають результати виробничо-господарської діяльності організації: величина прибутку, собівартість, обсяг виготовленої продукції, обсяг реалізації продукції, рентабельність, фондомісткість, рівень ліквідності, рівень ризику, коефіцієнти автономії, фінансової стійкості, маневрування, оборотності тощо.

Організаційна ефективність менеджменту. Характеризує якість побудови організації, я системи управління, прийняття управлінських рішень, реакцію системи управління на стреси, конфлікти, організаційні зміни тощо, її оцінюють за показниками, які відображають якість побудови організації та її системи управління: рівень централізації функцій управління, співвідношення чисельності управлінських працівників між різними рівнями управління, питома вага керівників у загальній чисельності апарату управління, коефіцієнт ланковості структури менеджменту, швидкість прийняття управлінських рішень тощо.

Соціальна ефективність менеджменту. Відображає вплив менеджменту на процеси формування професійних характеристик працівників, у тому числі керівників, формування корпоративного духу, відповідного психологічного клімату в колективі, атмосфери захищеної
й причетності до цілей організації, перспектив розвитку, соціальних інституцій тощо. Соціальну ефективність менеджменту можна оцінювати з двох точок зору, з одного боку, її оцінюють за показниками, що відображають соціально-культурну сферу функціонування організації рівень трудової дисципліни, рівень стабільності кадрів, рівень розвитку соціальної інфраструктури на підприємстві. рівень умов праці тощо. З іншого — за показниками, що відображають вплив на досягнення виробниче господарських результатів та задоволення потреб ринку: продуктивність праці, зарплатовіддача, рівень задоволення потреб споживачів тощо.

Організаційні зміни та організаційний розвиток впливають на ефективність менеджменту шляхом удосконалення керуючої та керованої систем управління організацією. При цьому економічна ефективність менеджменту визначається, з одного боку, як результат
удосконалення керуючої та керованої систем, з іншого — на засадах трансформації організаційної та економічної ефективності.

У сучасному менеджменті також розрізнять наступні ви­ди ефективності: внутрішню, зовнішню, загальну, рин­кову, стратегічну (цільову), витратну, оперативну, ефек­тивність інноваційного проекту. Внутрішня ефективність - ефективність з точки зору використання внутрішніх можливостей організа­ції (управління її внутрішніми ресурсами). Зовнішня ефективність - ефективність з погляду використання зовнішніх можливостей організації. Ця складова великою мірою зумовлена станом організацій­ного оточення, особливо його інституційними складови­ми і здатністю організації пристосуватись до його змін, тому її ще називають адаптивною ефективністю. Загальна ефективність - сукупність внутрішньої і зовнішньої ефективності. Високої загальної ефективності можливо досягнути за рахунок гнучкої системи управління організацією, яка дає змогу оперативно пе­рерозподіляти її ресурси відповідно до змін зовнішнього середовища. Ринкова ефективність. Показує, наскільки повно організація задовольняє потреби споживачів порівняно з альтернативними способами їхнього задоволення. Ринкова ефективність враховує те, що будь-яка ор­ганізаційна діяльність націлена на задоволення потреб ринку. Невміння пристосувати організацію, її праців­ників, технологію до змін у структурі попиту спричи­няє ЇЇ низьку загальну ефективність. Тому менеджери мають спрямувати свої зусилля на розроблення іншої концепції бізнесу; вибір нової стратегії, переосмислен­ня відносин між керівниками та персоналом тощо. Стратегічна ефективність. Належить до категорій стратегічного управління і відображає здатність органі­зації реалізувати обрану стратегію. Для її визначення використовують три групи показників. Перша відобра­жає стан попиту у формі потенційно можливих темпів його зростання; друга характеризує динаміку економіч­них цілей підприємства (темпи зростання обсягу прода­жу, прибутку, рентабельності вкладень тощо); третя — динаміку групових цілей (зростання дивідендів, заро­бітної плати, кількості робочих місць). Оперативна ефективність. Відображає економіч­ність способів перетворення ресурсів у процесі виробни­чої діяльності підприємства. її можна охарактеризува­ти як здатність організації працювати з мінімальним використанням ресурсів. Якщо розглядати оперативну ефективність стосовно функцій, які випливають зі стра­тегічних цілей організації, то можна стверджувати, що оперативна ефективність організації забезпечує її стра­тегічну ефективність. Ефективність інноваційного проекту. Характери­зується системою показників, що відображають співвід­ношення витрат і результатів, пов'язаних із реаліза­цією проекту.

Отже, організаційна ефективність може описувати­ся різною системою координат, тому єдиного критерію, за допомогою якого можна було б її визначити, немає. Залежно від мети оцінювання організаційної ефектив­ності визначають її критерії.


4. Продуктивність. Управління продуктивністью

Вимірювання продуктивності (Productivity) – основний засіб для порівняння якості менеджменту різних підрозділів підприємства або менеджменту різних підприємств. Продуктивність охоплює та характеризує всі зусилля, затрачені підприємством. Це перша перевірка компетентності менеджменту. Постійне підвищення продуктивності – одне з найскладніших завдань менеджменту, оскільки продуктивність – це баланс між багатьма чинниками, і лише деякі з них піддаються чіткому визначенню та вимірюванню. Мета не в тому, щоб знайти одну досконалу міру продуктивності, а у використанні ряду (системи) вимірників. Отже, продуктивність організації означає той баланс між всіми чинниками виробництва (матеріальними, фінансовими, людськими, інформаційними, тощо), який забезпечує найбільше виробництво при найменших витратах.

Будь-яка організація може досягти зростання продуктивності, реалізуючі різні стратегічні підходи. Кожний із шляхів зростання продуктивності залежить від ряду чинників зовнішнього середовища (кліенти, конкуренти, постачальники, тощо) та стану мікросередовища організації (мета, технологія, персонал, фінаеси та ін.). Потенційний кліент, який має свободу вибору, віддасть перевагу, безумовно, товарам чи послугам більш продуктивної організації. Економічність має місце, коли певні виходи операційної системи досягнуті за умови мінімальних входів. Ринкова вартість виходів визначаеться рядом чинників: кількість виробленої продукції; відповідність асортименту продукції попиту на неї; якість продукції; своєчасність виробництва продукції, врахування характеру попиту та забов’язань з її доставки споживачам; гнучкість операційної системи при задоволенні різних вимог окремих споживачів. Загальна вартість входів теж визначається багатьма чинниками. При аналізі матеріальних витрат необхідно враховувати: кількість споживачів матеріалів; ціну закупівлі; затрати на збереження матеріалів; вартість замовлення матеріалів; розмір видатків, пов’язанних з низькою якістю матеріалів.

Використовуючи операційну систему, можна забезпечити конкурентноздатність організації різними методами: лідерство за мінімумом витрат; технічні характеристики продукції (наприклад, міцність, надійність); швидкість доставки; гарантованний час доставки; індивідуалізація виробів за вимогами замовників; впровадження продукції на ринок; гГнучке регулювання обсягів виробництва.

5. Критерії ефективності організаційної діяльності

Оцінювання організаційної ефективності потребує точних економічних критеріїв. Однак єдиної і цілісної методології не створено і донині. Зокрема, тривалий час як критерій ефективності використовували критерій прибутковості. Однак багато організацій не є прибутко­вими і проте займають свою нішу на ринку. Значно ближчим до істини є цільовий підхід, згідно з яким кожна організація - цілеспрямована система, голов­ною метою якої є досягнення заздалегідь визначених ці­лей. Тому для оцінювання організаційної ефективності необхідна сукупність параметрів ефективності, які ві­дображають міру (ступінь) наближення організації до бажаного стану. Параметри ефективності - найважливіші параметри функціону­вання системи, що дають змогу оцінити якість вирішення пробле­ми і досягнення поставлених перед системою цілей. Систему критеріїв, за якими може оцінюватись ефек­тивність діяльності організації, наведено у таблиці 1.