Молодіжний Націоналістичний Конгрес Гендерна агенція консультації та інформації

Вид материала

Документы

Содержание Я щаслива, що провела життя

Подобный материал:

• Буковинська міжнародний партнерська фонд агенція відродження, 1101.32kb.
• Назва реферату: Як розробити ефективну рекламну кампанію Розділ, 114.81kb.
• Доповідь Опишіть властивості інформації та основні інформаційні процеси. Методи захисту, 52.16kb.
• Резолюція другого Всеукраїнського конгресу з медичного права, біоетики І соціальної, 92.29kb.
• Методи та способи формування позитивної «я-концепції» учнів підліткового віку, з досвіду, 59.75kb.
• План Поняття інформації та її основні форми подання. Проблеми правового захисту комп’ютерної, 250.03kb.
• Нормативний документ системи технічного захисту інформації вимоги до захисту інформації, 355.9kb.
• Закону України "Про доступ до публічної інформації", 75.46kb.
• Урок з теми: «Пошук інформації в мережі Інтернет.», 110.55kb.
• Гендерна соціалізація є процесом засвоєння гендерних (соціостатевих) ролей І відтворення, 1080.51kb.

ПРОВІДНИЦЯ

“ Я щаслива, що провела життя

не на кухні”.

Це слова легенди українського національно-визвольного руху. Жінка, яка все своє життя присвятила боротьбі за Україну. Ярославі Стецько і справді судилося більше часу провести зі зброєю в руках (якою пані Слава, щоправда, не користувалася - “боялася, щоб вона мені не вистрілила”), ніж простояти біля плити. Але вона ніколи не вважала себе солдафоншею, котра мусить маршувати в чоботях. Бо стверджувала, що жінка в першу чергу повинна дбати про родинну атмосферу, про родину. Вона більше створена для цього - лагідна, ніжна... Вона повинна забезпечити родинне тепло дітям, чоловікові, повинна завжди залишатися жінкою - зі смаком вдягатися, готувати їжу, бути берегинею. І пані Слава такою була - завжди елегантною, вишукано вбраною, дуже жіночною.

Майбутня провідниця українських націоналістів з’явилася на світ 14 травня 1920 року. Ганна-Євгенія Музика перші роки життя провела у мальовничому селищі Романівка на Тернопільщині, що, як і вся Західна Україна, не входила тоді до Радянського Союзу. У сім’ї, в колі друзів чи на вулиці, маленька Ганнуся чула тільки українську мову. І навіть подумати не могла, що в цьому є щось “недостойне”.

Доки не пішла до шостого класу народної школи в Теребовлі - обласному центрі. Там дівчинка вперше відчула, що таке приниження. Наставницею в класі була полька, й україномовність Музики їй одразу не припала до вподоби. Якось пані навчителька сильно вдарила свою ученицю по руці й наказала перейти на польську. Ганна гостро відчула, що вона - українка. І що її рідну мову, її народ гноблять на рідній землі. Подальша доля юної Музики була вирішена.

Потім їй знову довелося відстоювати своє право називатися українкою, тепер уже в польській гімназії. І хоча до неї - відмінниці й однієї з найкращих учениць - ставилися досить добре, Ганна бачила, як страждають від дискримінації інші українські діти. Вихована в патріотичній родині (її старший брат — член ОУН, сидів у польській в’язниці), дівчина не могла бездіяльно спостерігати за такою несправедливістю. Разом з іншими гімназистками-українками організувала патріотичний гурток. Дівчата потайки збиралися у когось вдома, а часом і в лісі, щоб читати українські книжки та вивчати історію України, яку потім переповідали молодшим.

Тож не дивно, що коли “совєти” прийшли на Західну Україну, 19-річна Ганна Музика, яка ще 1938 року вступила в ОУН, мала всі підстави очікувати арешту. І, щоб уникнути більшовицької неволі, мусила переїхати до іншої місцевості. Працюючи директором сільської школи, заочно навчалася на філософському факультеті Львівського університету і входила до підпільної революційної організації. А далі була війна. Ганна Музика, - тоді вже соратниця, але ще не дружина провідника ОУН Ярослава Стецька, звісно, опинилася в партизанській групі.

1944 року радянська армія окупувала Львів, і за дорученням ОУН Славі Стецько довелося виїхати за кордон. Так у житті полум’яної революціонерки розпочався новий, найтриваліший етап - еміграція. Спершу - Відень, потім Баварія, Мюнхен, у якому пані Слава й провела переважну частину життя.

Ярослав Стецько очолив створений у 1946 році Антибільшовицький блок народів, а його вірна дружина входила до центрального комітету. Організація випускала часопис “АБН-кореспонденс”, який виходив п’ятьма мовами - англійською, французькою, німецькою, іспанською та португальською. Тож не дивно, що редагувати його доручили саме Славі, яка, навчаючись на правничому факультеті Мюнхенського університету, опанувала сім іноземних мов. І ні на мить не припиняла самовдосконалюватися - здобула ступінь магістра політичних наук, вивчала соціологію, цікавилася іншими науками.

Як провідники АБН, Стецьки виступали з доповідями, влаштовували прес-конференції, зустрічалися з молоддю, із державними діячами. Робили все, щоб викликати інтерес і симпатію до України. Бо треба було переконувати народи підтримувати емігрантів із підкомуністичних країн морально й політично. І ця праця не пропала даремно. В Організації Об’єднаних Націй з промовами на захист прав підневільних народів СРСР свого часу виступав навіть прем’єр-міністр Канади Діфенбейкер, та й багато інших високопоставлених осіб. Ще б пак, адже ОУН відкривала їм правду про страшні речі, які коїлися за “залізною завісою”, наводили приклади нелюдського поводження радянської влади з кожним, хто наважувався на протест.

Через 5 років після смерті Ярослава Стецька, у 1991 році Славу Стецько обрали керівником ОУН. І пробула вона на цій посаді аж до листопада 2000-го.

На рідну землю вперше після довгих років еміграції пані Слава повернулася 1991 року. Її запросили на святкування 50-ї річниці з дня проголошення Акту відновлення самостійності України, який 30 червня 1941 року зачитував Ярослав Стецько. А незабаром у Москві відбувсяпутштки Радянського Союзу розлетілися остаточно, і Україна здобула таку жадану, так довго виборювану Незалежність.

Мети, до якої все своє життя пліч-о-пліч ішли Стецьки, було досягнуто. І пані Слава вирішила переїхати на батьківщину назавжди. Вона знала, куди їде - контраст існування народу в пострадянському суспільстві й заможного життя на Заході був просто разючим. Та хіба це мало якесь значення для жінки, яка стільки років жила Україною, надією на те, що колись їй таки вдасться повернутися? Проте поле для боротьби за Україну зовсім не зникло, можливо, ще більше розширилось...

В 1992-му Організація українських націоналістів (революційна), за саму згадку про яку понад півстоліття на радянських громадян чекала в’язниця, створила Конгрес українських націоналістів. Головою КУНу Слава Стецько була до самої своєї смерті. Невтомна революціонерка включилася в політичну боротьбу на рідних теренах.

Подолавши чималі штучно створені перепони, пані Ярослава все таки потрапила до Верховної Ради в 1997 році. Коли нова обраниця народу приймала присягу народного депутата, із лівого боку парламентської зали лунали свист і образливі вигуки. Але для такої жінки як вона, це зовсім не мало ніякого значення. Вона просто не звертала уваги. Потім пані Славі довелося пережити таку ж ситуацію вдруге, і теж стоячи за трибуною Верховної Ради. Коли у травні 1998-го вона, як найстарший парламентарій, зачитувала присягу для всього депутатського корпусу, фракція Комуністичної партії демонстративно вийшла із зали. А через чотири роки, у день свого народження, незламна патріотка Слава Стецько знову приводила до присяги новообраний парламент. Цього разу із залу не вийшов ніхто. Навіть суперники по ідеологічній боротьбі збагнули: ця жінка може викликати тільки пошану. Бо таких людей - щирих у своїх ідеалах, безкомпромісних у своїй боротьбі й безкорисливих у житті - залишилося катастрофічно мало.

“Слава Україні!” – завжди й завжди вчуватимемо заклик, що лунав з полум’яних уст. Тож, відказуючи на нього: “Героям слава!” – неодмінно згадуватимемо та пам’ятатимемо: героїнею Нації – нашою сучасницею, була саме Вона.

12 березня 2003 року в Мюнхені перестало битися її серце. Разом зі Славою Стецько у вічність відійшла ціла епоха.


Освіта: Українська гімназія в Теребовлі, Львівська політехніка, правничий факультет Мюнхенського університету.

Здобуті фахи: конференц-перекладач, соціолог, психолог, політолог. Магістр. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами.

Ув’язнення: у 1943 році у Львові (німцями).

Робота: учителька в с.Юшківці Бібрського району; із 1946-го – член проводу ОУН; співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН; шеф пресового бюро АБН; редактор квартальника „Юкрейніен ревю”; співорганізатор Європейської ради за свободу та багатьох її конференцій; 1947-1991 рр. –редактор „АБН-Кореспонденс” у Мюнхені; з 1946-го – президент Антибільшовицького блоку народів; із липня 1991 р. по листопад 2000 р. – голова проводу ОУН; з 1992-го – голова КУНу. Депутат Верховної Ради трьох скликань (в останньому – у фракції „Наша Україна”, член комітету Верховної Ради у закордонних справах).

Відзнаки: 1993 р. – почесний громадянин м.Львова; 2000 р. – Орден княгині Ольги ІІІ ступеня.


З АНКЕТИ

- Що Ви вважаєте своїм головним політичним досягненням?

- Відкриття роботи Верховної Ради України.

- Яка Ваша головна політична невдача?

- Завелика фракція комуністів у ВР.

- Що для Вас є найбільшим нещастям?

- Поневолена нація.

-Хто Ваші улюблені літературні герої?

- Тарас Бульба.

- Що вважаєте головною рисою свого характеру?

- Тверду волю.

- Яка Ваша найбільша вада?

- Брак опікування родичами.

- Яке Ваше захоплення?

- Політика.

- Який Ваш улюблений колір?

- Блакитний.

- Як би Ви хотіли померти?

- Перед тим довго не хворіти.

- Якщо б існувало перевтілення душ, ким би хотіли стати в іншому житті?

- Собою.


Катерина ВУСТИЧ,

Тернопільська обласна організація

Молодіжного Націоналістичного Конгресу