Міністерство праці та соціальної політики України
| Вид материала | Документы |
- Міністерство праці та соціальної політики України Довідник центрів соціальної реабілітації, 1345.85kb.
- Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2009, 501.9kb.
- Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України Міністерство, 40562.88kb.
- Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 лютого 1998, 2505.74kb.
- Міністерство праці та соціальної політики україни комітет по нагляду за охороною праці, 3492.34kb.
- Міністерство праці та соціальної політики україни комітет по нагляду за охороною праці, 2396.63kb.
- Міністерство освіти І науки України Міністерство праці та соціальної політики України, 4377.57kb.
- Міністерство транспорту та зв'язку україни, 1344.63kb.
- Міністерство освіти І науки України Міністерство праці та соціальної політики України, 4883.57kb.
- Міністерство праці та соціальної політики україни пенсійний фонд україни, 2100.2kb.
Наліна Литвинова
(м.Київ)
Підготовка учнівської молоді до активного пошуку майбутнього є нагальною потребою сьогодення. Слід зазначити, що успіх реалізації цього завдання залежить від багатьох складових, в тому числі і від того, наскільки цілеспрямовано здійснюється профорієнтація учнів, чи відповідає вона проблемам сьогодення [3, 4, 9]. І якщо раніше профорієнтація розглядалася як система допомоги у професійному самовизначенні особистості, причому акцент робився на одноразове самовизначення у юнацькому віці, то тепер профорієнтація має озброїти людину умінням обирати професію, оволодівати професією, адаптуватися в професії, змінювати професію, - тобто, профорієнтація повинна надати людині ідеологію, методологію і технологію планування і здійснення свого професійного і кар’єрного розвитку[3].
Тому зараз постала гостра необхідність в розробці нових психотехнологій щодо здійснення профорієнтації з учнівською молоддю з метою підготовки їх до свідомого вибору професії. Вихідною позицією в розробці нової системи професійної орієнтації повинно бути бачення особистості насамперед не як об’єкта, а як суб’єкта саморозвитку. І саме цей процес саморозвитку повинен бути покладений в основу формуючої функції профорієнтації [9]. Тобто, здійснюючи профорієнтаційну роботу з учнівською молоддю педагогічні працівники повинні чітко усвідомлювати, що саме особистість у процесі проведення цієї роботи виступає як суб’єкт діяльності, суть якої полягає у підготовці її до свідомого вибору майбутньої сфери діяльності.
Слід зазначити, що свідомий вибір професії передбачає аналіз особистістю суб’єктивних та об’єктивних умов майбутньої праці з наступним вільним, самостійним прийняттям рішення щодо її обрання, який: а/ узгоджуються з інтересами самої особистості; б) відповідають кращій реалізації її творчого потенціалу; в) потребам подальшого розвитку особистості; г) умовам сучасного ринку в фахівцях відповідної кваліфікації тощо. Тому основна увага педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів повинна бути зосереджена насамперед на виявленні, розвитку і задоволенні інтересів і потреб особистості, які, безумовно, повинні узгоджуватися з потребами суспільства [3, 4, 5, 9].
Крім цього, у процесі своєї діяльності педагогічним працівникам цих закладів слід передбачити також активне формування в учнів психологічних якостей, здібностей, ціннісних орієнтацій, професійних намірів, психологічних знань щодо оцінки своїх психофізіологічних особливостей тощо. Все це, в кінці кінців, буде сприяти розвитку професійної спрямованості в учнівської молоді, її свідомому професійному самовизначенню у майбутньому, розвитку. самопізнання, активізації внутрішньої позиції щодо професійного самовизначення, об’єктивної оцінці своїх досягнень в різних видах навчальної та виробничої діяльності.
Однак, в останні роки цьому питанню саме у такому ракурсі у загальноосвітніх навчальних закладах належної уваги не приділялося. У зв’язку з цим, учнівська молодь, стикаючись з проблемою свідомого професійного самовизначення, має багато утруднень: З одного боку, вони не володіють сукупністю психологічних знань, які б допомагали у самоорієнтації, а з іншого, – її не навчили об’єктивно оцінювати свої особистісні якості з точки зору їх відповідності потребам майбутньої професійної діяльності.
Відомо, що основними складовими професійної орієнтації є: професійна інформація, професійна консультація, профдобір і профадаптація. Вказані напрямки взаємопов’язані і відповідають оптимальної організації роботи в даному напрямку[3, 4, 9]. Але, враховуючи специфіку роботи загальноосвітніх навчальних закладів можливостей щодо здійснення профінформації та профконсультації значно більше, ніж профдобору та профадаптації. Тому, в нашому конкретному випадку, ми більш детальніше зупинимось на розкритті саме особливостей здійснення профінформаційної і профконсультаційної роботи з учнівської молоддю.
Профорієнтаційна робота з учнівською молоддю повинна здійснюватися протягом всього періоду їх перебування в загальноосвітніх навчальних закладах. В залежності від її вікових особливостей та освітнього рівня, ця робота приймає ті або інші форми та наповнюється відповідним змістом. Безумовно, головну увагу, при підготовці учнівської молоді до вибору професії, слід зосереджувати на здійсненні профінформаційної роботі.
Комплекс робіт в галузі профінформації передбачає вирішення таких задач:
а)повідомлення школярів про потреби в тієї або іншій професії в умовах сучасного ринку праці;
б) інформування учнів про засоби та умови оволодіння відповідними професіями (мається на увазі розкриття професіограм професій), але головна увага повинна зосереджуватися на розкритті тих аспектів щодо професії, яка обирається й які впливають на успішність оволодіння нею, а саме: відповідність психофізіологічних якостей особистості щодо майбутніх життєвих планів;
в) формування позитивного ставлення до різних видів професійної діяльності /особливо до тих, які потребує сучасний ринок праці зосереджуючи при цьому увагу на тому, що в будь-якій діяльності можна знайти можливість задовольнити свої інтереси, потреби, нахили);
г) виховання стійких професійних інтересів і вірно мотивованих професійних намірів відповідно до потреб суспільства і особливо до психофізіологічних можливостей кожної особистості /в основу даної класифікації покладені методичні рекомендації щодо здійснення профінформаційної роботи з учнівською молоддю, розроблені співробітниками відділу психології профорієнтації ІПППО АПН України під керівництвом Б.О.Федоришина [1, 2, 3, 4, 5, 9].
При цьому слід завжди пам’ятати, що необхідна така організація профінформаційної роботи, при якій активізуються і надалі задовольняються пізнавальні потреби та інтереси учнів і яка у своєї реалізації спрямована на розв’язання важливої професіографічної задачі – виявити творчі елементи діяльності навіть в “не творчих” видах діяльності.
Позитивні наслідки будуть досягатися лише тоді, коли інформаційний матеріал буде сприяти надбанню учнями, з одного боку, необхідних знань щодо професій, які їм подобаються, а, з іншого, - допомагати співвідносити відповідність своїх індивідуально-психологічних особливостей щодо подальшого самовизначення свого майбутнього. Тобто, учням слід постійно нагадувати, що без наявності вмінь та навичок, ґрунтовних і досить широких знань з основ наук, виховання в собі властивостей і якостей, особливо потрібних для того або іншого виду професійної праці, неможливо здійснювати свідомий вибір професії, яка дозволить працювати з натхненням, швидко, продуктивно, якісно, красиво, перетворюючи свою зовні ніби нескладну і немудру, буденну справу, у високе світле майбутнє.
Однак слід пам’ятати, що засвоєння профінформації буде ефективним лише при дотриманні ряду умов. Перш за все, профінформаційний матеріал слід компонувати таким чином, щоб він і по змісту, і по формі відповідав можливостям його сприйняття і аналізу учнями (вони обумовлені їх віковими та освітніми особливостями). Ознайомлюючи учнів з різними видами професій, треба показати не тільки їх привабливі, “романтичні”, а й непривабливі, буденні сторони, труднощі, на які натрапляються фахівці в процесі праці і, переборюючи їх, гуртують свої сили. В цьому ознайомленні з різними видами діяльності, учні повинні виступати не тільки як об’єкти, а й як суб’єкти, що самі активно прагнуть до їх пізнання, виявляють ініціативу у використанні різних джерел інформації.
Крім цього, профінформаційний матеріал повинен бути не лише зрозумілим для учнів, а й об’єктивним і всебічним. Що ж стосується форм його подання, то він повинен бути досить різнобічним, щоб забезпечити активізацію мислення учнів. Саме цієї цілі можуть служити такі форми роботи, як бесіди, дискусії, екскурсії, зустрічі, пошукова діяльність тощо. Профінформаційний матеріал, якій подається учням, обов’язково повинен бути професіографічним за змістом. Дослідження довело, що ігнорування, або недооцінка цієї умови, значно знижує ефективність виховного впливу профінформаційної роботи. Для більш ефективного засвоєння профінформації, необхідно враховувати психологічні умови розвитку пізнавальної активності кожного учня (створення реальних можливостей для самостійного знаходження учнями нової інформації щодо розв’язання виникаючих проблем: інформаційного, пошукового, дослідницького характеру). У зв’язку з тим доцільною є розробка системи індивідуальних завдань та доручень: наприклад, можна використати підготовку рефератів щодо теми бесіди, дискусії або екскурсії; виконання науково-дослідницької роботи у ході екскурсій / зібрати, наприклад, матеріал щодо змісту та умов праці, до стану здоров’я, фізичного розвитку, вимог до особистісних якостей фахівця, які технічні засоби використовуються в процесі праці, в чому сутність професійної діяльності, які якості особистості найбільш притаманні фахівцям даної галузі виробництва, які індивідуально-психологічні особливості особистості визначають не лише успішне оволодіння даною професією, але й сприяють досягненню певних результатів у процесі діяльності і та ін.
У процесі підготовки цих заходів доцільним є активне включення в цю роботу учнів, які разом з вчителем розробляють систему проблемних завдань, вирішення яких дозволить зібрати різнобічний матеріал щодо складання професіограми професії, яка зацікавила їх [5].
При здійсненні профінформаційної роботи щодо організації самостійного професіографічного дослідження, вельми значимим є також постановка конкретного профорієнтаційного завдання для кожного учня. Воно повинно бути проблемним по своїй змістовної характеристики і відкритим з точки зору шляхів і засобів для його розв’язання. Така особливість у постановці завдання є суттєвою умовою активізації мислення учнів, її самостійного аналізу, вибору засобів його виконання. І саме цим буде забезпечуватися створення позитивного емоційного фону в діях, які спрямовані на вирішення проблеми, котра ставиться педагогом (буде активізуватися дослідницька діяльність учнів, долатися труднощі, які виникають на шляху досягнення мет). А все це, в кінці кінців, буде приводити до підвищення ефективності самостійної діяльності учнів розвитку в них професійної спрямованості до тієї або іншої сфери діяльності, сприяти свідомому вибору професії в майбутньому. Відомо, що з переходом до ринкових відношень і появою ринку праці змінилися вимоги до профорієнтації, що в свою чергу, викликало необхідність зміни схеми професіографічного аналізу професій. Враховуючи сучасні вимоги до професійної орієнтації, В.В.Синявським розроблена нова схема такого аналізу, яка повинна включати такі розділи: загальну характеристику професії; санітарно-гігієнічні умови та безпеку праці; вимоги до працівника; професійне навчання; протипоказання до навчання та професійної діяльності; заробітну плату; перспективи зайнятості; підвищення кваліфікації; іншу інформацію [5]. Врахування вищезазначеного у процесі здійснення пошукової діяльності учнів допоможе їм здобувати різнобічну інформацію щодо вивчаємої професії, зробити співставлення своїх індивідуально-психологічних особливостей з вимогами тієї або іншої професії, тобто якби “приміряти” себе до неї.
Заключним етапом пошукової діяльності учнів повинно бути колективне обговорення її наслідків на одному з занять. Саме це буде сприяти не лише більш детальнішому ознайомленню учнів з особливостями того або іншого виду діяльності, але й стимулювати їх пошукову діяльність, розвивати ініціативність, настирливість, спостережливість, самостійність у прийнятті рішень, сприятиме формуванню тих якостей особистості, які притаманні творчої людині (спроможність виявляти винахідливість, кмітливість, оригінальність, творчо підходити до розв’язання проблемних ситуацій тощо). Але найголовнішим при цьому є те, що у процесі колективного обговорення наслідків пошукової діяльності, учні мають можливість співставляти наявність знань, вмінь, навичок, відповідність своїх особистісних якостей, інтересів щодо професії, яка вивчається та набувається.
Отже, спираючись на вищезазначене, можна зробити висновок, що в процесі здійснення профінформаційної роботи з учнівської молоддю, перш за все, необхідне цілеспрямоване, послідовне ознайомлення їх з колом професій у відповідності з спрямованістю інтересів, нахилів, мотивів, індивідуально-психологічних особливостей розвитку, з обов’язковим врахуванням потреб сучасного ринку в тієї або іншій професії. Ознайомлювальну роботу необхідно здійснювати у такому напрямку, щоб учень мав можливість уявити у чому ж складається зв’язок професії з її інтересами, здібностями, психофізіологічними особливостями. З цією метою можуть бути використані різні форми профінформаційної роботи, наприклад, бесіди, екскурсії, аналіз відповідної галузі виробництва, самостійна пошукова робота щодо підготовки рефератів, професіографії професії тощо.
Розробка системи профінформаційних заходів безмежний. Однак зміст доручень учням повинен обов’язково розроблятися з врахуванням професійної спрямованості, індивідуально-психологічних особливостей кожного учня, спрямованістю його інтересів, нахилів, здібностей. Тому доцільно розробляти індивідуальну програму щодо участі кожного учня в профінформаційних заходах зокрема, та профорієнтаційної роботі, взагалі.
В процесі здійснення профорієнтаційної роботи з метою підготовки учнівської молоді до вибору професії значну увагу слід зосереджувати також на професійної консультації. Професійна консультація - це система психологічного вивчення особистості учня з метою надання йому порад щодо оптимальних для нього напрямків і засобів професійного самовизначення, тобто у центрі професійної консультації повинна бути особистість з усією складністю її психологічної структури, з індивідуальними особливостями прояву її психічних функцій, з її потребами, домаганнями, інтересами [1, 2, 6, 7, 9].Тобто, у процесі профконсультації учень отримує допомогу, яка дозволяє йому уточнити свою профорієнтаційну позицію, спрямувати її на реальні для нього перспективи і засоби професійного самовизначення. Внаслідок цього учні набувають знання щодо здійснення проектування своєї особистості на різні сфери професійної діяльності з врахуванням як суб’єктивних, так і об’єктивних факторів [1, 3, 8].
Однак, слід пам’ятати, що профконсультація, подібно як і профінформація, повинна ґрунтуватися на активній пізнавальній діяльності учнів, на його пізнавальних потребах, потребах у самопізнанні і на актуалізованих потребах вирішення життєво важливих питань власного професійного самовизначення. Отже, вона повинна спрямовуватися на допомогу учневі у самопізнанні, розкритті структури різних сфер виробництва та освіти, допомагати учням у самостійному зіставленні своїх інтересів, здібностей, особистісних можливостей із вимогами професії, яку вони планують обрати у майбутньому[4].
Щодо здійснення профконсультаційної роботи в діяльності вчителів, то можуть бути використані різні її форми, а саме: спостереження за діяльністю і розвитком учнів в навчальній і виховній роботі, вивчення наслідків їх діяльності та досягнень в неї. Для цього можуть бути використані опитувальники, тестові методики, бесіди, тощо [1, 2, 5, 6]. Поряд з цим, можна також використовувати й інші методичні засоби, наприклад, методику виявлення й оцінки загальних інтересів особистості, професійних намірів, професійної спрямованості, професійних інтересів, а також нахилів, здібностей та інших якостей особистості. Досить ретельно дані методики розроблені Б.Бассом, М.Г.Волковим, Є.О.Клімовим, Б.О.Федорішиним та його співробітниками [2, 6, 7, 8]. З метою профконсультації щодо визначення певних психологічних якостей особистості, які є професійно-важливими для більшості професій, може також бути використаний комплекс методик, якій розроблений В.В.Синявським: визначення рівня сформованості технічного мислення; комунікативних і організаційних нахилів, концентрації уваги, оперативної пам’яті, невербального інтелекту і та ін. [5].
Саме у процесі систематичного спостереження за поведінкою учнів, за їх розвитком, ставленням до виконання справи, яка їм доручається, а також використовуючи зазначені вище методики, педагогічні працівники загальноосвітніх навчальних закладів мають можливість скласти психолого-педагогічну характеристику, яка буде відображати не лише досягнуті рівні їх розвитку і певні психічні новоутворення особистості, а й перспективні можливості, тенденції подальшого розвитку. Відомо, що саме інтереси, професійні наміри, здібності, потреби, мотиви – це той мінімум психологічних утворень особистості, якій може бути виявлений і оцінений в системі профконсультаційної роботи в діяльності шкіл та професійно-технічних училищ з використанням доступних методів. Тобто, на цій основі виникає можливість складання прогностичної характеристики учня, яка повинна враховуватися у процесі профорієнтаційної роботи з учнями. Перевага використання цих методів полягає у тому, що учень спостерігається в динаміці свого розвитку. А це дає змогу педагогічним працівникам цих навчальних закладів здобути інформацію про темпи розвитку, його напрямки та їх обумовленість зовнішніми і внутрішніми чинниками. Безумовно, все це має неабияке значення для вироблення вчителями профконсультаційних рекомендацій щодо майбутнього кожного учня.
Спираючись на одержані наслідки щодо психологічних утворень кожного учня, вони можуть переходити до здійснення наступного етапу, а саме: до системи роботи з наданням порад і допомоги учневі щодо прийняття рішення про такій вибір конкретного виду діяльності, який би максимально відповідав суб’єктивним і об’єктивним умовам професійного самовизначення, перспективам подальшого розвитку даної особистості та її успішній реалізації в професійної діяльності, тобто до професійного добору, котрий є органічною складовою системи професійної орієнтації.
Отже, запорукою успіху підготовки учнівської молоді до вибору професії при здійсненні профорієнтаційної роботи є розуміння складності її завдань, відповідна підготовка до її виконання, тактовність порад, які залишають місце для власного вибору свого майбутнього.
Література:
1.Вітковська О.І. Професійне самовизначення особистості в клієнто-орієнтованій профконсультації.- В н..: Стан і перспективи професійної орієнтації, трудового і профільного навчання та підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів.- Бориспіль, 2002. – С.10-13.
2.Кобченко В.В. Психотехнічні засоби у професійної консультації.-В н..: Стан і перспективи професійної орієнтації, трудового і профільного навчання та підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів.- Бориспіль, 2002. – С.14 – 17.
3.Кондратова Н.О. Профорієнтація в неперервної освіті.-В кн.: Стан і перспективи професійної орієнтації, трудового і профільного навчання та підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів.- Бориспіль, 2002. – С. 21-26.
4.Литвинова Н.І. Філософія освіти та розвиток творчої особистості. – В кн.: Нові технології навчання: пошуки, проблеми, знахідки. – Львів, 1999.- С.65-69.
5.Методи психодіагностики в системі професійної консультації /Під.ред.В.В.Синявського. – К.,2000.- 145 с.
6.Психологічні виміри якості підготовки фахівців у навчальному закладі /методичні рекомендації/. –Переяслав-Хмельницький, 2001. – 24 с.
7.Психолого-педагогическая профконсультация учащихся. Методические рекомендации. / Под ред.Е.А.Климова. – Л., 1975. – 168 с.
8.Профконсультационная работа с учащимися старших классов /Под. ред.Б.А.Федоришина. – К.,1988. – 145 с.
9.Федоришин Б.О., Руденко М.А. Формування психологічної впевненості у молоді при виборі професії. – В кн.: Стан і перспективи професійної орієнтації, трудового і профільного навчання та підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Бориспіль, 2002. – С.28-32.
УДК 159.5
ПІДВИЩЕННЯ МОТИВАЦІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ ВИПУСКНИКІВ ВНЗ ДО ПРАЦІ
Ортікова Н.В.
(м.Київ)
Серед основних причин молодіжного безробіття – низька конкурентоспроможність на ринку праці, непідготовленість до нових відносин, невідповідність професійної підготовки потребам ринку праці – однією із вагомих є недостатній рівень мотиваційної готовності випускника ВНЗ працювати за набутою професією та недостатня мотивація взагалі до праці. Це підтверджується цілою низкою наукових досліджень. Зокрема автором було проведено опитування студентів психолого-педагогічних спеціальностей. Намір працювати за обраною професією мають 77,3% опитаних студентів першого курсу; 17,3% ще не визначилися і тільки 4,0% не мають такого наміру. А от студентів четвертого курсу лише 50%, які мріють працювати за обраною професією. Більший відсоток четвертокурсників (майже вдвічі за першокурсників), які ще не визначилися (37,9%) і 12,1% опитаних, які не мають наміру працювати за обраною професією. Основними мотивами вибору психолого-педагогічної спеціальності студентами першого курсу були такими: набути глибоких та міцних знань за обраною професією (60,0%); стати висококваліфікованим спеціалістом (57,3%); самопізнання та самовдосконалення особистості (45,3%); забезпечити успішність майбутньої професійної діяльності (44,0%). З’ясовуючи мотиваційний компонент студентів четвертого курсу було визначено, що поряд із такими мотивами як стати висококваліфікованим спеціалістом (60,3%), набути глибоких та міцних знань (36,2%); самопізнання та самовдосконалення особистості (34,5%); забезпечення успішності майбутньої професійної діяльності (22,4%), з’являється мотив отримання диплому (60,3%) [2]. Отже бачимо, мотивація студентів першого курсу характеризується високим ступенем прагнення до оволодіннями майбутньою професією. Разом з тим вибір саме цих мотивів обумовлений, в першу чергу, розумінням їх суспільного, а не особистісного змісту. Випускні ж курси “відкривають завісу” на проблему намірів, бажань працювати за обраною професією, що часто є причиною майбутнього безробіття молодих людей після закінчення вищого навчального закладу.
В ідеалі у випускників ВНЗ вже повинна бути сформована готовність до конкретної професійної діяльності, до входження у трудовий колектив, в систему професійних і виробничих взаємовідносин. Такий рівень готовності є передумовою успішної професійної адаптації та в значній мірі визначає динаміку трудового самовизначення на даній стадії. Готовність та бажання працівника виконувати свою роботу є одним із факторів забезпечення ефективності діяльності організації. Добре відомо, що самим міцним організуючим засобом є зацікавленість працею.
Зацікавленість роботою, яку виконує працівник, підвищуються за умов, коли роботу, яку виконує працівник, вимагає від нього винахідливості, серйозних мисленевих операцій та професійних навичок. У цікавій роботі людина реалізує свої можливості, здібності та психологічний потенціал. У захоплюючих роботою людей прослідковується позитивне ставлення до праці. Задоволення при цьому приносить не лише плата за працю, а й самий зміст, процес праці.
Психологічними дослідженнями встановлено також, що тільки високо мотивовані особистості схильні виявляти значні вольові зусилля у своїй діяльності й досягати значних результатів. Але на практиці частіше виходить так, що ця категорія молоді ще не готова до конкретної професійної діяльності, в неї не сформовані професійно значимі потреби, інтереси та мотиви професійної діяльності, тобто мотиваційний компонент.
Проведене автором дослідження мотиваційної готовності випускників ВНЗ до праці показало, що випускники ВНЗ, які знаходяться на обліку в службі зайнятості, бажають й готові працювати. В той же час, більша частина випускників керується, в першу чергу, матеріальними, так званими зовнішніми мотивами – достойна заробітна плата, стабільність та постійність роботи. Тільки половину опитуваних цікавить можливість реалізації власного потенціалу, розкриття й застосування своїх здібностей, результати роботи.
Безпосередня допомога випускникам ВНЗ щодо підвищення їх мотиваційної готовності до праці полягає у проведенні певної профорієнтаційної роботи. Проводиться вона у формі співбесіди. При необхідності із застосування відповідних психодіагностичних методик.
Така співбесіда починається із з’ясування у випускника ВНЗ його цінностей, його актуальних на теперішній момент потреб.
Ми знаємо, що мотиви ґрунтуються на потребах. Мотив є тим об’єктом, за допомогою якого може бути задоволена потреба, діяльність здійснюється відносно до цього об’єкта та заради нього. Таким чином, за умов відсутності мотивації необхідно розглянути, які саме потреби особистості задоволені на поточний момент, а які ні.
Зарубіжними вченими був виділений наступний перелік потреб, що можуть бути реалізованими в процесі трудової діяльності: 1. Потреба в повазі, визнанні іншими, у набутті та збереженні соціального статусу. 2. Задоволення матеріальних потреб (заробітна плата, заохочення). 3. Потреба у спілкуванні, дружбі та приятелюванні. 4. Потреба у пізнанні, вивченні нового, самопізнанні. 5. Потреба в самовираженні, прояву себе. 6. Потреба в співпричетності до загальної справи (досягнень організації, міста, соціальної групи, держави). 7. Потреба в задоволенні собою, моральними аспектами власної життєдіяльності. 8. Потреба в самореалізації, задоволенні власним життєвим шляхом. 9. Потреба у досягненні результатів та подоланні перешкод (проявляється у кар’єрному зростанні). [1, 11-12] Отже, постійна зайнятість може слугувати основою для реалізації певних суттєвих потреб випускника. Навіть часткова реалізація цих потреб сприяє формуванню відчуття задоволення.
Таким чином, потреба може задовольнятися в процесі професійної діяльності, а також в інших видах діяльності, таких як: спілкування, хобі тощо. Якщо потреби не задовольняються то формуються певні особистісні якості такі як: занижена самооцінка, безвідповідальність, пасивність тощо, знижується мотивація на досягнення бажаного. Отже, мотивуючи випускника ВНЗ до праці, необхідно, в першу чергу, виявити: які потреби на даний момент задоволені у нього, а які не задоволені. Для цього профконсультант центру зайнятості може використовувати методику діагностики особистісних базових потреб [3]. Після цього у формі бесіди профконсультант повинен з’ясувати, які зміни відбуваються з випускником у зв’язку з його незайнятістю, які він відчуває позитивні сторони в цьому та які негативні. Необхідним також є з’ясування того, яким чином випускник ВНЗ організовує свій час, яка діяльність йому подобається, наскільки він задоволений своїм поточним станом, які власні якості хотів би реалізувати. Така співбесіда дає можливість виявити потреби, які не задовольняються, й підвести розмову до того, що можна зробити щоб їх реалізувати. Чи то переглянути власні вимоги до майбутнього місця роботи, чи то разом зі спеціалістом пошукати застосування своїм набутим знанням, умінням та навичкам в іншій професії тощо. Звісно, що виявлення потреб, які не задовольняються, а також причин, що впливають на реалізацію цих потреб (соціальні або особистісні), складання плану певних дій разом зі спеціалістом щодо можливостей реалізації потреб випускника не дозволять в повній мірі підвищити його мотивацію до праці.
Для підвищення ефективності такої співбесіди пропонується методика “Формування мотивації” [1]. На наш погляд, дана методика може бути придатною у роботі спеціалістів ЦЗ щодо формування або підвищення мотивації у випускників ВНЗ до праці. В залежності від приналежності особистості до певного типу мотивації (перший тип, це коли особистість орієнтується на те, що їй буде добре, якщо вона це зробить; другий тип – особистості, які орієнтуються на те, що їм буде погано, якщо вони цього не зроблять) пропонуються певні способи її формування або підвищення у випускників ВНЗ.
Мотивуючи людину до праці необхідно спиратися не тільки на цінності роботи як такої, але й орієнтуватися на ті можливості, ті блага, які вона може принести, ті потреби, які випускник зможе реалізувати в роботі. При цьому випускник повинен бути переконаним в тому, що це дійсно відбудеться, якщо він це буде робити.
Виявляти переконання кожного з випускників можна, аналізуючи його ставлення до знайомих як працюючих так і не працюючих. Орієнтуючись на структуру розповіді, спеціаліст служби зайнятості повинен розставити акценти на певних позитивних моментах, таких як: можливість взагалі мати власний доход; можливість реалізувати набуті знання, вміння; збільшення кола спілкування; бажання взагалі бути зайнятим тощо. Кінцевим результатом такої роботи з випускником повинно стати усвідомлення ним власної проблеми, необхідність проявляти активність у пошуку роботи.
Особистостей з першим типом мотивації, в першу чергу, хвилює те, що вони можуть виграти, чого набути, чого досягти. Такі люди добре розуміють чого вони прагнуть, але у них можуть виникнути труднощі з визначенням того, що треба уникати. Таким особистостям необхідно намалювати гарну перспективу майбутнього місця роботи. Випускникові можна розповісти про те, що саме така робота зможе задовольнити його потреби, він зможе заробляти гроші й мати можливість ними розпоряджатися, з’явиться можливість нових перспективних знайомств. Навіть якщо запропонована вакансія з невеличкою заробітною платою, все одно, це надасть можливість відчути себе зайнятим. На будь-якому робочому місці можна зарекомендувати себе як перспективного й незамінного спеціаліста, що надасть можливість вимагати підвищення рівня оплати праці.
Особистостям з другим типом мотивації характерним є уникання негативних моментів, того, що їм не подобається. Це не означає, що у таких людей взагалі не має мети, такі люди, в першу чергу, звертають увагу на те, що їм не подобається. Люди з таким типом мотивації добре орієнтуються в тому, чого їм потрібно уникати, погано орієнтуються – до чого необхідно прагнути.
В процесі співбесіди з випускниками, які відносяться до другого типу мотивації необхідно створити жахливу картину їх майбутнього, якщо вони не будуть здійснювати певні кроки стосовно свого працевлаштування. Можна сказати, що якщо зараз він не працевлаштується, то в майбутньому йому ще важче буде знайти роботу, оскільки таких як він претендентів багато, що усі його однокурсники, друзі будуть зайняті справою, а він буде сидіти вдома. Необхідно переконати випускника ВНЗ в тому, що в майбутньому йому все важче буде самореалізуватися й досягти успіхів; що, якщо він не спробував зараз працевлаштуватися на ту вакансію, яку йому було запропоновано, то потім буде собі докоряти, що втратив шанс розпочати свій професійний шлях.
Якщо в процесі співбесіди з випускником ВНЗ спеціаліст відчуває, що він спочатку говорить про те, що їм не подобається, що їх не влаштовує, чого вони намагаються уникнути, а потім говорять вже про те чого прагнуть, чого бажають досягти. В таких випадках спеціаліст ЦЗ може використовувати фрази типу: “Зараз Ви себе почуваєте не впевнено, боїтеся, що у Вас нічого не вийде, адже у Вас замало досвіду, або не має практичних навичок! Доведіть роботодавцю, що досвід не головне, що Ви чудово орієнтуєтеся у своїй професійній діяльності, Ви маєте “свіжі” знання! У вас збільшиться коло спілкування, з’явиться можливість самореалізовуватися!”
У випадках, коли випускник ВНЗ в процесі співбесіди спочатку наголошує на тому, чого прагне досягти, а потім чого уникає, необхідно проаналізувати на чому все ж таки більше випускник акцентує увагу і діяти, тим способом, який тип мотивацій більше проявляється.
Таким чином, працюючи з випускниками ВНЗ, спеціалісти ЦЗ повинні звертати увагу на ті ознаки, які свідчать про відсутність або зниження мотивації. Якщо у консультанта виникає підозра щодо зниження або відсутності мотивації у випускника ВНЗ взагалі, то необхідно використовувати запропонований опитувальник мотиваційної структури особистості, для того щоб визначити потреби, які на даний момент не задоволені. Виявлення таких потреб дозволить розпочати роботу з формування або підвищення мотивації у випускника. Для цього пропонується вищезазначена методика, яка допоможе побудувати спеціалістові разом з випускником подальші дії щодо власного працевлаштування.
Окрім цього зазначене вимагає також застосування нових прогресивних методів профорієнтаційної роботи в закладах освіти; відновлення посад спеціалістів-профконсультантів, психологів, соціальних працівників, які можуть надавати допомогу молодим людям в питаннях професійного самовизначення; розгортання мережі відповідних відділів, де кожний може одержати потрібну інформацію про зміст певної професії, перспективи її здобуття та працевлаштування, пройти психологічне дослідження. Все це свідчить про гостру необхідність у створенні державної системи професійної орієнтації.
Література:
1. Бартенева З.С. Формирование мотивации у безработных граждан. // Профессиональный потенциал. - № 3-4. – 2003. – С.9-15.
2. Ортикова Н.В. Исследование состояния конкурентоспособности студентов-будущих учителей в процессе их профессиональной подготовки // Материалы Международного Конгресса по психологии и психотерапии 9-11 мая 2008 г. Гурзуф, «Артек» // Журнал практикующего психолога. – 2008. - №14. – С.160-168.
3. Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. – М., Изд-во Института Психотерапии. 2002.
УДК 378.37
УСТАНОВКИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ЩОДО МАЙБУТНЬОГО ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
Сорокіна О. А.
(м.Київ)
Майбутне України багато в чому залежить від того, якою є молодь, що вона вміє і може робити для власної реалізації і реалізації суспільних інтересів, а також реалізації свого творчого потенціалу. Це можливо лише за умов зайнятості молодого покоління у суспільно корисній справі. Молодь прагне соціально-економічного самоствердження, матеріально забезпеченого, здорового життя, якісної освіти як можливості здобути в майбутньому престижну професію і місце роботи для досягнення соціального успіху і матеріального благополуччя. На сьогодні існує тенденція до зростання виходу на ринок праці освіченої молоді, що вже набула спеціальність, професію. Сучасний ринок праці потребує фахівців з високим рівнем компетентності, здатних забезпечити конкурентоспроможність підприємства, фірми, установи. Але „конвеєр” навчальних закладів всіх рівнів продовжує випускати дипломованих спеціалістів, багато з яких не знаходять попиту за отриманою спеціальністю на ринку праці. Формується розрив між набутими знаннями та вимогами виробництва. Підготовка фахівців вищої кваліфікації здійснюється без урахування перспективних потреб економіки країни. Існує проблема як у тому, що бракує робочих місць, які відповідають кваліфікації та спеціальності, отриманій у вищій школі, так і в тому, що робота, яку можуть запропонувати випускникам ВНЗ, за оплатою, змістом і умовами праці не дуже їх приваблює. Внаслідок цього значна частина випускників навчальних закладів не може знайти роботу і вимушена змінювати кваліфікацію (або навіть професію) за допомогою центрів зайнятості. Відсутність професійного досвіду виявляється негативним фактором у пошуках першого місця роботи. В результаті випускники навчальних закладів вже займають достатньо помітне місце в структурі молодіжного безробіття і їх доля серед безробітних зростає. Аналіз ситуації, що склалася в Україні у відношенні працевлаштування молодих людей, законодавчих гарантій їх трудових прав, вивчення роботи органів, які проводять молодіжну політику, систематизація статистичних даних, соціологічних досліджень дозволяють зробити несприятливий висновок, що проблема зайнятості та рівня безробіття молоді дуже гостра і, нажаль, далека від свого вирішення. А також, перш за все, є проблемою осіб, які обирають професію і вперше вступають у трудову діяльність після завершення навчання.
Об’єктом дослідження є особливості працевлаштування молоді в сучасних економічних умовах.
Предметом вивчення виступає установки молоді щодо майбутнього працевлаштцвання.
Мета дослідження: визначення установок студентської молоді щодо проблеми майбутнього працевлаштування та чинників, що впливають на цей процес.
Методи дослідження: аналіз літературних, законодавчих та нормативних джерел, анкетне опитування методи статистичної обробки даних.
Вибіркову сукупність становили студенти київських ВНЗ як гуманітарного так і технічного напрямків: факультету соціального управління АПСВ ФПУ; міжнародних економічних відносин, юридичного журналістики Київського Міжнародного Університету; факультету технології легкої промисловості Київського Національного Університету Технологій і Дизайну; факультетів прикладної фізики, метрології, газотурбінних установок і компресорних станцій Київського Авіаційного Університету. Кількість респондентів, що приймали участь в дослідженні, становила 180 студентів ІІІ - V курсів.
Серед причин, що поліпшують чи погіршують підготовку спеціаліста вищої кваліфікації, великого значення набуває сформованість мотивації щодо навчання. Аналіз мотивів вибору ВНЗ і спеціальності дозволяє конкретизувати уявлення студентів про вищу освіту як цінність. В нашій анкеті були запропоновані ряд питань відносно цього вибору, а саме: мотивація, вдоволення ВНЗ, професією, а також, що найбільш значущим є для студентів в майбутній професії. Дослідження визначило наступну ієархію мотивів (див.табл. 1):
Таблиця 1
| 1. Я хочу одержати саме цю спеціальність | 39,1% |
| 2. Мене влаштовує рівень підготовки фахівців у даному навчальному закладі | 42,6% |
| 3. Цей навчальний заклад знаходиться близько до місця мого проживання | 16,5% |
| 4. У цьому навчальному закладі вчаться мої друзі, родичі | 14,8% |
| 5. Це престижний навчальний заклад | 40% |
| 6. Тут у мене є шанс одержати безплатну освіту | 29,6% |
| 7. Закінчення саме цього навчального закладу дозволить одержати престижну роботу і домогтися успіху в житті | 14,8% |
| 8. Мої батьки наполягають на навчання в даному навчальному закладі | 13% |
| 9. У мене не має шансів учитися в іншому навчальному закладі | 5,2% |
| 10. Бажання здобути диплом (будь-який і неважливо де) | 20,9% |
Результати дослідження дають засади вважати, що для молоді характерно високий рівень домагань щодо освіти. Вибір навчального закладу молодь здебільш пояснює бажанням отримати обрану спеціальність (39,1%), престижністю навчального закладу (40%).Серед відповідей респондентів перші місця за кількістю виборів посіли також рівень підготовки фахівців ВНЗ (42,6%) та можливість отримати безплатну освіту. Звертає увагу на себе той факт, що значний відсоток молоді, яка прагне отримати безкоштовну освіту, припадає на студентів технічного профілю – 41,4% (від всієї сукупності опитаних респондентів цього профілю) і з них лише кожний шостий виявив зацікавленість в отриманні „саме цієї спеціальності”. Тому не може не насторожувати те, що бажання отримати технічну освіту супроводжується зневагою до інженерної праці. Тобто, аналіз наших даних дає можливість припустити, що провідним мотивом навчання для значної частини молоді, яка вже стала студентами вищих навчальних закладів технічного профілю, є не інтерес до фаху, а тільки бажання одержати диплом. Якість підготовки за такої мотивації не буде високою.
Важливе питання – як студенти оцінюють вже зроблений вибір. Наскільки освітні послуги ВНЗ задовольняють запитам споживачів цих послуг. Чи задоволені студенти ВНЗ та спеціальністю, яку опановують. Отримані дані свідчать, що більшість студентів висловили задоволеність своїм вибором цілком (55,7%) та (20%) обраною професією. Для більшості наших респондентів (61,7%) важливим в обраній професії виявилася можливість отримати великі доходи. Прагматизм життєвих установок молоді суто на високооплачувану роботу очевидний, і це цілком природно для ринкових відносин. Але серед студентів багато й тих, хто замислюється про зміст, характер і особливості професійної діяльності, а саме: бажання реалізувати власний потенціал – 40,9%; творчий, цікавий характер роботи – 38,3%; можливість професійної кар’єри – 37,4%; відповідність професії темпераменту, характеру, здібностям - 24,3%. Це свідчить про самостійне та відповідальне ставлення молоді до вибору майбутньої професії не лише як джерела добробуту, а й можливості самореалізації в професії, що приваблює. Водночас, ці дані демонструють тенденцію до наростаючого прагматизму молоді у виборі спеціальності, ВНЗ.
На сьогоднішній день ми маємо невелику кількість позитивних результатів розвитку суспільства і це сприяє формуванню в молодіжному середовищі розчарування, втому і навіть страх перед майбутнім. Відтак в молодіжному середовищі спостерігаються дуже суперечливі погляди на своє майбутнє. Молодь не має впевненості в завтрашньому дні, про що свідчать відповіді наших респондентів. Майже 75% студентської молоді висловила свою занепокоєність стосовно перспективи безробіття. Але з властивим юності оптимізмом більшість студентів (60%) цілком „впевнені” або „скоріш впевнені” в своєму майбутньому працевлаштуванні, лише 21,7% скоріш чи зовсім не впевнені, 18,3% завагалися дати відповідь. Сьогодні загальна орієнтація молоді формується під впливом ринкових відносин. Отже, сучасна молодь розуміє, що в умовах ринкової економіки слід мати конкурентноспроможні властивості. Зараз щоб працювати далеко не достатньо академічних знань – потрібні практичні знання та професійний досвід праці. Тому в своїх відповідях наші респонденти відзначають відсутність досвіду (35,7%) та недостатню компетентність в своїй спеціальності (10,4%) як одні з головних перешкод в майбутньому працевлаштуванні. Значними перепонами на шляху до працевлаштування за фахом, на думку студентів, є також недостатній попит спеціальності на ринку праці (кожний четвертий) та перенасиченість ринку спеціалістів певного профілю (кожний сьомий ).
В останні роки все більш зростаюча кількість студентів поєднують навчання у ВНЗ з оплачуваною працею. Ринок праці за умов міста відрізняється наявністю широких можливостей, різноманітністю шляхів і методів працевлаштування. Пріоритетну роль у працевлаштуванні зазвичай відіграють неформальні шляхи й методи, що перебувають у площині особистих зв’язків і стосунків. Згідно з нашими даними, 57,1% студентів були працевлаштовані за допомогою родичів чи знайомих, 28,6% - за допомогою Інтернету і лише 6,4% за допомогою державної служби зайнятості. Дослідження також показали, що в умовах міста термін працевлаштування триває досить короткий час: 73% молоді влаштувалися на роботу „впродовж місяця або й менше”, 11% розв’язали цю проблему за 2-3 місяця. Близько півроку влаштовувалось 3,2% опитаних. Серед основних цілей зайнятості студентської молоді висувається турбота про післявузівське працевлаштування, потреба в роботі як однієї з форм соціалізації.
Згідно з нашого дослідження більшість, а саме 54,8% респондентів вже мають або мали, деякий час, власний досвід роботи. (7%) студентів працюють за фахом, (19,1%) працюють, але їх нинішня робота ніяк не пов’язана з майбутньою професією, (28,7 %) мали цей досвід, але незначний час і лише приблизно 45,2% не мали його зовсім. Кожний п’ятий студент визнав свій досвід як такий, що дозволяє розкрити творчій потенціал. Студентство працює для заробітку - (38,3%), для підвищення „конкурентних переваг” на ринку праці по закінченню ВНЗ - (34%) та отримання трудового стажу (13%). Отримані дані свідчать, що оплачувана робота для студентів на сьогодні являється лише інструментальною цінністю, тим більше, що більшості з них праця не дозволяє здобути фінансової незалежності і самостійності, а зароблені кошти розуміються ними „як засіб, що забезпечує, перш за все, особисті витрати”.
В той же час можливий і позитивний вплив оплачуваної роботи на учбовий процес – у випадку збігу або наближеності характеру і змісту праці студентів до їх спеціалізації у ВНЗ. Така робота може відігравати важливу роль в підвищенні професіоналізму студентів в якості підготовки майбутніх спеціалістів, взявши на себе функції професійної стажеровки.
Рівень доходів достатньо вагомо впливає на один з компонентів адаптаційного потенціалу: узгоджування самооцінки та рівня домагань молоді з її можливостями та реаліями ринкового становища. Тому важливим, на нашу думку, було з’ясування матеріальних, фінансових запитів молоді при майбутньому працевлаштуванні. На запитання „Який мінімальний розмір заробітної плати (доходу) зміг би Вас задовольнити по закінченню ВНЗ” відповіді виявилися досить показовими. Складні умови виживання схиляють молодь до вибору високого заробітку. Цей мінімум сягає максимуму можливостей суспільства, бо має межі „від 1000-1500 грн.” (1,7%), „від 1501-3000 грн.” (14%) до „3001-5000 грн.” (82,6%). Очевидно, в сучасному соціальному середовищі молодого покоління спостерігається загальна закономірність зростання розмірів та якості споживацьких стандартів, що пов’язані передусім із домаганнями молодих поколінь, ніяк не забезпеченими їхніми соціальними можливостями. І це стає важливою проблемою, бо породжує напруженість у суспільстві, пошук масою молодих людей високооплачуваних посад, які суспільство невзмозі їм надати.[ , с. 168]
Також в результаті дослідження було встановлено, що в майбутньому працевлаштуванні молодь в більшості розраховує на власні сили - 48%, на допомогу знайомих або родичів – 13%, на допомогу впливових осіб – 11,3%, збирається відкрити власну справу – 13%, продовжити освіту – 11,3%. Лише 2,6% студентів збираються зареєструватися у центрі зайнятості (ЦЗ). Низький в цілому відсоток відповідей з питання стосовно майбутнього працевлаштування за допомогою ЦЗ свідчить, насамперед, про слабку обізнаність молоді щодо напрямів та якості роботи цих центрів. Як і передбачалось, найчіткіше знають яким чином будуть працевлаштовуватися і де працювати ті, хто зумів сумістити навчання у ВНЗ з практичною роботою.
Отже, результати дослідження установок студентської молоді стосовно майбутнього працевлаштування дають підстави стверджувати, що:
- Для контингенту молодих людей, котрі отримали професійну освіту (середньо-спеціальну або вищу) і вийшли на ринок праці в пошуках першої в житті роботи, характерно поєднання високого рівня теоретичної підготовки і відсутність практичних навичок і виробничого досвіду. В той же час усвідомлення молодою людиною своєї гарної підготовленості, присутність певних професійних амбіцій і честолюбства, прагнення до успіхів у кар’єрі формують у молоді завищенні вимоги до майбутнього робочого місця як з точки зору характеру, умов і змісту праці, так і з точки зору її оплати;
- Сучасні орієнтації молоді, що формують її ставлення до праці суперечливі. З одного боку, молодь досить оптимістично ставиться до можливостей працевлаштування в ринкових умовах. Вона достатньо високо оцінює свої можливості адаптації до конкуренції на ринку праці. В той же час студентська молодь занепокоєна перспективою безробіття і вважає за серйозні перешкоди на шляху до успішного працевлаштування відсутність досвіду роботи та достатньо мала затребуваність на ринку праці набутої професії;
- Ріст вимог роботодавців до практичного досвіду випускників змушують останніх здобувати цей досвід в період навчання у ВНЗ. Серед основних цілей зайнятості студентської молоді висувається турбота про післявузівське працевлаштування та необхідність покращити власне матеріальне становище. Студентство працює для заробітку (38,3%), для „підвищення конкурентних переваг” на ринку праці після закінчення ВНЗ (34%) та отриманню трудового стажу (13%). Кожний п’ятий студент визнає свій досвід як такий, що дозволяє розкрити творчій потенціал;
- В процесі майбутнього працевлаштування студенти переважно розраховують на власні сили, а також на допомогу родичів чи знайомих. Лише 2,6% опитаних студентів збираються зареєструватися у центрі зайнятості. Найчіткіше знають яким чином будуть працевлаштовуватися і де працювати ті, хто зумів сумістити навчання у ВНЗ з практичною роботою.
УДК: 159.928.23:37.047
ЗМІСТОВИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ СТУДЕНТІВ – МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ
Кучеренко Є.В.
(м.Київ)
У психології професійного навчання все більше актуалізується проблема професійного самовизначення студента. Даний процес пов’язаний із необхідністю розробити науково обґрунтовану методологію дослідження професійного самовизначення студентства як специфічної вікової групи. Окрім того, особистісно-орієнтований підхід, який останнім часом намагаються впровадити у вищу школу засобами Болонського процесу, вимагає психолого-педагогічного аналізу та оптимізації самовизначення молодої особистості в процесі її підготовки (самопідготовки) до реалізації професійного вибору в майбутньому. Ми поставили за мету дослідити змістовий компонент професійного самовизначення студентів – майбутніх психологів.
Професійне самовизначення студента ми трактуємо як самодетермінований процес, який, незважаючи на низку соціальних чинників (зовнішня детермінація), відбувається з власної ініціативи студента як його особистісна діяльність, суб’єктом якої він виступає. Дана діяльність полягає в інтеграції учбово-професійної діяльності як професійного дійсного та обраної трудової діяльності як професійного майбутнього. В обох діяльностях ми виділяємо ціннісно-цільовий, мотиваційний, змістовий та регуляційно-поведінковий компоненти. Результатом названої інтеграції є визначені професійна мета та допоміжні цілі для її досягнення, а також регулятивно-поведінковий компонент, який виражає активність особистості у реалізації запланованого на основі провідних мотивів. Елементи диференціації у професійному самовизначенні ми вбачаємо на етапі здійснення професійного вибору, коли юнак зважує всі «за» та «проти» між власними схильностями та вимогами до затребуваних професій (тут професійне самовизначення оптанта спрямоване на порівняння результатів самопізнання з результатами вивчення професійного світу, в якому диференціюються професії та рівні їхньої престижності, мотиви обрання професії, шляхи досягнення професійних цілей, тощо). Проте студент також може диференціювати свої майбутні професійні цілі, наприклад, на етапі вибору певної спеціалізації, якщо вона передбачена у навчальному процесі. В будь-якому випадку професійне самовизначення студента спрямоване на інтеграцію його особистісних компонентів.
Змістовий компонент професійного самовизначення студента, так само як інші компоненти даного процесу, ми розглядаємо за критерієм ставлення особистості до психологічного дійсного та психологічного майбутнього (за М.Гінзбургом). У психологічному дійсному студента учбово-професійна діяльність є провідною і процес самовизначення у ній полягає в інтеграції реального образу «Я» професіонала з ідеальним образом «Я» професіонала у психологічному майбутньому, тобто у власне професійній діяльності. В даному контексті простежується вплив «Я-концепції» на професійне самовизначення особистості.
Загалом образ «Я» студента як майбутнього професіонала формується в умовах фахової освіти на всіх психологічних рівнях: когнітивному, мотиваційному та поведінковому. Його розглядають як один із показників рівня професійного самовизначення та як об'єктивний показник динаміки професійного самовизначення особистості [1], [2]. На нашу думку, реальний образ «Я» студента виражає не тільки його ставлення до себе як до суб’єкта майбутньої професійної діяльності, але й включає результати самоаналізу своїх учбово-професійних можливостей та недоліків. Саме реалізований потенціал студента в професійному навчанні є підставою для прогнозування себе у майбутній праці. Тобто ідеальний образ «Я» студента формується на основі результатів самореалізації його у психологічному дійсному. Водночас, образ «Я» професіонала стосовно майбутньої діяльності є тим мотиваційним чинником, що спонукає студента до самовизначення у навчанні і виступає змістом цієї особистісної діяльності за критерієм психологічного майбутнього. Його ми розглядаємо також як один із критеріїв сформованості цінності-мети в структурі ціннісно-цільового компоненту професійного самовизначення студента.
Але не будемо розуміти фахову підготовку як самовипробування, оскільки зміст професійного самовизначення за критерієм психологічного майбутнього включає ще й уявлення про зміст професійної діяльності, якою оволодіває студент через засвоєння необхідних знань та розвиток відповідних вмінь і навичок. Останнє значною мірою залежить від освітніх можливостей ВНЗ. Тобто успішне самовипробування у засвоєнні фахових знань ще не забезпечує студенту високий рівень його готовності до виконання професійних обов’язків. Така готовність «перевіряється» на етапі професійної адаптації.
Отже, змістовий компонент професійного самовизначення студента включає уявлення про свої можливості та недоліки в учбово-професійній діяльності та образ «Я» професіонала у майбутній професійній діяльності, що формується на основі знання про її зміст та завдання як цінність-мета. У даному компоненті професійного самовизначення відбувається інтеграція цілісного образу «Я» професіонала особистості студента.
Аналогічний до запропонованого нами підхід простежується у змістово-процесуальній моделі професійного самовизначення за М.Пряжніковим. Проте методичні розробки вченого стосуються лише учнівської молоді, тобто дають можливість дослідити професійне самовизначення до здійснення професійного вибору. Тому у проведеному пілотажному дослідженні було застосовано модифікований нами опитувальник М.Пряжнікова «Особистісна професійна перспектива» (ОПП) для діагностики студентів [3]. Змістовий компонент професійного самовизначення було проаналізовано у тій його частині, що стосується психологічного дійсного, на основі відповідних компонентів ОПП: уявлення студента про реальні власні можливості як майбутнього професіонала та уявлення про реальні власні недоліки (табл.1). Якісно-порівняльний аналіз образу «Я» професіонала у психологічному майбутньому студентів-психологів здійснено в інших наших публікаціях [4].
Таблиця 1
Динаміка змістового компоненту професійного
самовизначення студентів-майбутніх психологів (n = 160)
| Навчаль-ні курси | Рівні професійного самовизначе-ння | Розподіл за компонентами ОПП (у %) | Всього (абс. кіль- кість): | ||
| Образ «Я» професіонала як ідеальна цінність-мета | Уявлення про реальні власні можливості як майбутнього професіонала | Уявлення про реальні власні недоліки | |||
| І курс | Високий | 20,0 | 22,5 | 22,5 | 40 осіб |
| Середній | 47,5 | 47,5 | 52,5 | ||
| Низький | 32,5 | 30,0 | 25,0 | ||
| ІІ курс | Високий | 30,0 | 30,0 | 25,0 | 40 осіб |
| Середній | 55,0 | 57,5 | 40,0 | ||
| Низький | 15,0 | 12,5 | 35,0 | ||
| ІІІ курс | Високий | 40,0 | 20,0 | 15,0 | 40 осіб |
| Середній | 35.0 | 65,0 | 40,0 | ||
| Низький | 25,0 | 15,0 | 45,0 | ||
| ІV курс | Високий | 35,0 | 35,0 | 22,5 | 40 осіб |
| Середній | 45,0 | 47,5 | 45,0 | ||
| Низький | 20,0 | 17,5 | 32,5 | ||
Всього було опитано 160 студентів бакалаврату спеціальності «Практична психологія» НПУ імені М.П.Драгоманова.
Високий рівень професійного самовизначення за компонентами ОПП властивий тим студентам, які дали конкретизовані та обґрунтовані або ж зі спробою обґрунтування відповіді, середній – тим, що відповіли досить узагальнено, низький – студентам, що відмовились відповідати або ж їхня відповідь суперечить іншим і очевидно неправдива. Експертна оцінка результатів опитування дозволила нам проконтролювати можливий ефект фасаду – бажання студентів подати соціально схвалені відповіді.
Загалом у студентів першого і другого курсів спостерігається тенденція до розуміння власних професійних можливостей як тих рис характеру, що можуть забезпечити їм кар’єрне становлення (наприклад, цілеспрямованість, наполегливість, терпимість, прагнення до самовдосконалення, впевненість у собі, тощо). Як бачимо, професійне майбутнє, на їхню думку, вимагає розвинених вольових рис на основі соціальних мотивів. Але переважна кількість відповідей свідчить, що реальні професійні можливості більшості опитаних обмежені вміннями слухати, знаходити спільну мову та підтримувати інших людей у скруті (середній рівень професійного самовизначення на всіх курсах). Деякі респонденти називали навіть фінансову незалежність від батьків, впертість, егоїзм та самовпевненість як реальні можливості (низький рівень професійного самовизначення на першому та другому курсах).
Серед власних недоліків більшість студентів молодших курсів визначають нерішучість, незібраність, непунктуальність, апатію як постійно притаманні їм риси в житті (середній рівень професійного самовизначення), а також невміння контролювати свій емоційний стан та поведінку у розмові (високий рівень). Іноді студенти називають прийняття чужих проблем «близько до серця», некомунікабельність, агресивність (високий рівень професійного самовизначення) та лінощі (низький рівень) як реальні недоліки. Проте вже на третьому курсі багато студентів упевнені, що не мають недоліків, які б завадили їм реалізувати професійну мету – стати психологом. Подібні відповіді ми інтерпретували як низький рівень професійного самовизначення, бо вони свідчать про неадекватне самооцінювання та самоприйняття респондентів, оскільки недоліки є у кожного, хоча й різні.
З таблиці 1 видно, що на третьому курсі різко знижуються показники за високим рівнем самовизначення студентів у власних можливостях та недоліках і зростають до попереднього рівня на четвертому курсі. Серед головних причин такої динаміки ми називаємо переживання студентами кризи у змісті їхнього самовизначення, яка пов’язана із засвоєнням змісту фахових дисциплін: нові знання формують повне та адекватне уявлення про зміст майбутньої професійної діяльності, у якій деякі «не бачать» власних перспектив. Такі висновки підкріплені відповідями типу «моїм недоліком є розчарування в обраній професії», «я не претендую на роботу психологом», «у мене недостатньо комунікативних вмінь та емпатії», «я не можу стримувати своє невдоволення іншими людьми», тощо. Як видно, серед названих особистісних недоліків можна чітко простежити можливі причини некомпетентних рішень у майбутній психологічній діяльності. Але на четвертому курсі відповіді студентів конкретизовані саме професійними недоліками та можливостями особистості (у даних відповідях більшість респондентів здійснили самоаналіз результатів проходження психологічної практики різних видів, що, в свою чергу, і позначається на зростанні показників за високим рівнем професійного самовизначення). Окрім того, майбутні бакалаври психології у відповідях на інші питання опитувальника визначили способи розвитку професійних можливостей та подолання недоліків, чого не спостерігається на попередніх курсах.
Таким чином, розвиток змістового компоненту професійного самовизначення у майбутніх психологів відбувається нерівномірно. Так, на першому і другому курсах у зв’язку із нестачею фахових знань студентам важко інтегрувати первинне уявлення про майбутню професію з ідеальним образом «Я» професіонала у ній. При цьому свої можливості та недоліки вони визначають більш конкретно та повно, але без апеляції на об’єктивні вимоги до професії (вони про них ще не знають). Згодом, студенти старших курсів, розширюючи свої уявлення та знання щодо змісту психологічної діяльності та функцій психолога, а також на основі проходження психологічної практики різних видів, переживають особистісну кризу самовизначення в обраній професії, яку поступово долають, приймаючи одне з альтернативних рішень: продовжити навчання з професійно орієнтованих переконань чи з метою отримати повну вищу освіту, або ж обрати іншу спеціальність чи роботу, покинувши навчання у ВНЗ.
Література:
Рубинштейн С.П. Основы общей психологии. – СПб.: Питер. – 1999. – 705 с.
- Сафин В. Ф. Динамика оценочных эталонов в подростковом и юношеском возрасте // Вопросы психологии. – 1982. – №1. – С. 69 – 75.
- Пряжников Н.С. Профориентация в школе: игры, упражнения, опросники (8 – 11 классы). – Москва: Вако. – 2005. – 288 с.
- Кучеренко Є.В. Особливості цілепокладання у професійному самовизначенні студентів – майбутніх психологів. / Тези доповідей учасників Другої міжнародної науково-практичної конференції «Методологія та технології практичної психології в системі вищої освіти». – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова МОН України, Поліграф-Центр. – 2009. – С.100 – 102.
ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ЯК ВАЖЛИВА УМОВА
ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО НАВЧАННЯ
У ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ
Зубалій Н.П.
(м. Київ)
Професійна підготовка практичних психологів є складовою цілеспрямованого формування особистості майбутнього професіонала в процесі навчання у вузі. Особливо важливого значення набуває психотерапевтична підготовка, що впливає на становлення та розвиток особистості практичного психолога як професіонала. Врахування потреб майбутніх спеціалістів у психотерапевтичних знаннях, їх практичне спрямування, зумовлене змінами в суспільстві, що пов¢язано зі зростанням вимог до усвідомлення і конструювання моделі поведінки особистості. Очевидним є і те, що методи підготовки фахівців повинні бути зорієнтовані не тільки на передавання знань і оволодіння психотехніками, а також на рефлексію, як внутрішній механізм розвитку професійного психотерапевтичного мислення.
У дослідженні здійснювався теоретичний аналіз та узагальнення науково-психологічних підходів у контексті формування системи психотерапевтичних знань практичних психологів, як умови формування позитивного ставлення до навчання.
Соціальні перетворення у нашій країні передбачають зміну соціальної ролі людини в суспільстві, її ділової, комунікативної і організаторської активності, професійних якостей і психологічних властивостей, уміння взаємодіяти з різними людьми та в різних соціальних умовах. Відбувається переорієнтація мислення особистості. Особливого значення набуває вміння адаптації людей в соціальних групах, регуляція механізмів взаємовпливу, взаємостосунків, самовдосконалення та само актуалізації особистості, розв'язання конфліктів, запобігання невдач, стресів та хвилювань в екстремальних .умовах. Перехід на всіх рівнях взаємодії від домінанти конфронтації до домінанти діалогу, від пріоритету сили до пріоритету переконання є важливим і актуальним. Якісно новий аспект розуміння сутності людини як духовної істоти, визнання за духовністю системоутворюючої якості соціальної взаємодії, спричиняє формування якісно нових моделей поведінки людини у суспільстві. У зв'язку з цим актуалізується значення формування в практичних психологів позитивного ставлення до психотерапевтичних і психологічних знань та учіння в цілому.
В наші дні психотерапія як практична допомога в різноманітних життєвих ситуаціях - один із найбільш популярних напрямів у практичній психології. Потреба різних прошарків суспільства у психотерапевтичній допомозі призводить до того, що практика розвивається інтенсивніше теорії. В сучасному суспільстві психотерапія стала певною ..швидкою допомогою". Вона допомагає адаптуватися до середовища, що постійно змінюється, сприяє усуненню напруги в професійній діяльності, міжособистісних взаєминах тощо. Психотерапію розглядають як корекцію психічних порушень за допомогою психологічних методів. Поширеним є визначення: психотерапія це система лікувального впливу на психіку хворого, а через неї - на весь організм. Основна мета психотерапії - допомогти пацієнту усунути психічні відхилення, змінити ставлення до себе, свого стану і навколишнього середовища.
Усвідомлення практичними психологами завдань психотерапевтичної допомоги зорієнтоване на наступні напрями: допомога пацієнту краще зрозуміти свої проблеми, сприяти усуненню у пацієнта емоційного дискомфорту та перевантаження, заохотити пацієнта до вільного вираження почуттів, забезпечити пацієнта новими ідеями чи інформацією про те. як вирішити ті чи інші проблеми, допомоги пацієнту перевірити нові способи мислення і поведінки поза терапевтичною ситуацією.
Формування у практичних психологів системи психотерапевтичних знань, системи ставлень, озброєння їх системою психотехнік є необхідною умовою професійної підготовки. Розроблені курси „Основи психотерапії" та інших дисциплін з практичної психології спрямовані на теоретичну і практичну психотерапевтичну підготовку майбутніх практичних психологів. Наукові дослідження [1; 2; 3: 5] засвідчують, що оволодівання практичними психологами психотерапевтичними знаннями забезпечує професійну підготовку майбутніх спеціалістів по психокорекції і збереженню психічного здоров'я населення. Оволодівання психотехніками різних напрямів спрямоване на подолання дезадаптації особистості у сучасних соціальних умовах. Психотехніки психоаналізу виділяють головні цілі даного напряму: усвідомлення неусвідомленого (мотивів, фіксацій, захисних механізмів, моделей поведінки) і реалістичної інтерпретації; підсилення Его для моделювання більш реалістичної поведінки [2].
Метою психічного розвитку аналітичної психології визначається індивідуалізація - реалізація особистості як унікального неподільного цілого. Холічний підхід до індивідуальної психотерапії зосереджується на підході до кожної людини, як єдиної цілісності в соціальному контексті. Мета гуманістичного психоаналізу - сприяти людині в пізнанні своєї внутрішньої природи, сприяти розкриттю потреб, сенсу життя, ціннісних аспектів людського буття. В пошуках нових духовних орієнтацій увага практичних психологів акцентується на концепціях Е.Фрома. що ґрунтуються на філософії любові .Любов дає єдину вірну відповідь на проблему людського існування і є вищою гуманістичною цінністю [7].
Прагнення до самоактуалізації, самовираження, розкриття внутрішніх резервів у творчості являються основними гуманістичними потребами особистості. Гуманістичні потреби в добрі і моральності, доброзичливості з якими народжується людина реалізуються в певних соціальних умовах. Потреби в самоактуалізації задовольняються лише за умов задоволення інших потреб, передусім фізіологічних. Більшості ж людей не вдається домогтися задоволення навіть нижчих потреб. Ієрархію потреб згідно з Л.Маслоу [3] складають фізіологічні потреби; потреби в безпеці; потреби в любові й прихильності; потреби у визнанні та оцінці; потреба в самоактуалізації. Самоактуалізації досягає лише невелика кількість людей. А. Маслоу визначає такі їх особливості, як невимушеність у поведінці, ділова спрямованість, незалежність, вибірковість, глибина та демократичність у стосунках, творчість.
Дослідження самоактуалізації стосувалося різних людей, оскільки прояв їх особистісних властивостей у професійному та особистому житті свідчив про неординарність і креативність цих людей. Основними критеріями вивчення самоактуалізації були такі показники: по-перше, люди відносно вільні від неврозу й інших значних особистісних проблем, по-друге - це були талановиті люди, що використовували свої здібності та творчий потенціал. Група складалася з 18 індивідуумів, 9-ти сучасників та 9-ти історичних особистостей.
В результаті дослідження були виявлені наступні характеристики само актуалізованої особистості: більш усвідомлене ефективне сприйняття реальності: адекватне сприйняття себе, інших, природи; спонтанність, простота, природність: центрованість на завданні (на відміну від центрованості на собі); деякі усамітнення і потреба у самотності: автономія, незалежність від культури і середовища: постійна реальність оцінки; почуття причетності єднання з іншими; більш глибокі міжособистісні відносини, демократична структура характеру; розрізнення засобів і цілей, добра і зла; філософське, невороже почуття гумору; самоактуалізуюча творчість; опір до тиску конкретної культури.
Знання про самоактуалізацію дають можливість майбутнім психологам-практикам усвідомлення, що самоактуалізації - це не відсутність проблем, а рух віл минулих і нереальних проблем до проблем реальних. Саме цей рух проходить за певними моделями. Перша модель - самоактуалізація означає переживання, тобто моменти підвищеного усвідомленого інтенсивною інтересу. Друга модель - якщо життя розглядати, як процес постійного вибору, то самоактуалізація означає, що кожен вибір характеризується прогресивним розвитком особистості, вміння відкривати себе новому, несподіваному досвіду. Третя модель - актуалізація, означає реально оцінювати себе, власні вчинки й дії. Четверта модель - чесність та прийняття відповідальності за свої дії, істотні моменти самоактуалізації. П'ята модель - допомагає розвивати здатність до конструктивної лінії життєвого шляху. Шоста модель - самоактуалізація, як постійний процес розвитку своїх потенційних здібностей. Сьома модель - особистісне прозріння, як перехідний момент самоактуалізації. усвідомлення себе і світу вільного від внутрішнього конфлікту і тривожності, здатність конструктивно використовувати внутрішні резерви. Восьма модель - останній крок у становленні самоактуалізованої особистості проявляється у подоланні психологічних механізмів захисту та подальшій роботі у відмові від них [4].
Важливими напрямами, що вивчаються у системі психотерапевтичної підготовки є напрями аналітичної психотерапії центрованої на клієнті. Мета психотерапії даною напряму, наприклад, згідно концепції К.Хорні [2], допомогти пацієнту подолати внутрішні деструктивні сили. При опануванні психотехнік клієнт-центрованої терапії увага практичних психологів повинна акцентуватися на допомозі невротикам усвідомити свій ідеалізований образ, адже цей образ є суттєвою причиною внутрішніх конфліктів. В процесі аналітичної роботи практичний психолог повинен знати основні психотерапевтичні прийоми переорієнтування установок і життєвих планів клієнта.
Аналітична робота згідно концепції К.Хорні [4] повинна пробуджувати у пацієнтів конструктивні сили, прагнення до саморозвитку і самореалізації. Сутність психотерапії центрованої на клієнті ґрунтується на основних принципах психотерапії: психотерапія акцентується на емоційних аспектах; психотерапія ґрунтується на конкретній ситуації (по принципу „тут і тепер"); психотерапія орієнтована на ініціативу клієнта, допомогу йому у вирішенні проблеми з мінімальною участю психотерапевта.
Оскільки практичний психолог повинен не лише надавати психологічну допомогу іншим людям, а й бути гармонійною особистістю, поняття самореалізації є для нього актуальним і особистісно значимим. Психотерапія допомагає адекватно усвідомлювати питання про сенс життя і особливо про конкретний сенс конкретної особистості в конкретний момент, що висвітлюється в основних напрямах логотерапії, як однієї з базових мотиваційних тенденцій поведінки і діяльності практичного психолога. Практичні психологи повинні усвідомити, як людина знаходить сенс свого життя, що є ключовим для практичної логотерапії. Положення про унікальність сенсу дає можливість особистості конструювати змістовну модель можливих позитивних життєвих сценаріїв [4].
Розрізняючи три групи цінностей сенсу свого життя, практичні психологи усвідомлюють значення творчості, переживань і системи цінностей. Пріоритет мають цінності творчості, основним шляхом реалізації яких є праця, із цінностей переживання Франкл особливо виділяє любов, яка має багатий смисловий потенціал. Основний парадокс і новизна логотерапії пов'язана з цінностями ставлень. При будь-яких обставинах людина здатна зайняти усвідомлену позицію у зв'язку з чим змінювати модель життєвого сценарію і надавати, наприклад, своєму стражданню глибокий життєвий зміст. Таким чином, життя людини завжди змістовне і цілеспрямоване. Практичні досягнення логотерапії пов'язані з ціннісною системою ставлень, із знаходженням людьми сенсу свого існування в складних ситуаціях; однак звернення до них виправдані, коли всі інші можливості вплинути на долю вичерпані. З прийняттям рішення, з вибором пов'язана відповідальність людини за своє життя. Проблема відповідальності є основною проблемою логотерапії. Знайшовши сенс життя, людина несе відповідальність за реалізацію цього унікального сенсу, від індивіда вимагається прийняття рішення, бажає він чи ні, здійснення сенсу у певній ситуації. Необхідність і свобода локалізовані не на одному рівні, свобода домінує над будь-якою необхідністю, людина вільна у реалізації сенсу життя [2; 4].
Таким чином, формування позитивного ставлення у майбутніх практичних психологів до навчання в контексті професійної підготовки, ґрунтується на основі системи теоретичної і практичної психологічної підготовки.
Література
Братченко СЛ. Введение в гуманитарную зкспертизу образования (Психологические аспекти). - М., 199і).
- Зубалий Н.П., Льовочкина А.М. Основи психотерапии. - К., 2001.
- МаслоуА. Мотивация и личность. - СПб., 1999.
- Психотерапевтическая знциклопедия / Под общ. ред. Б.Д. Карвасарського. -СПб, 1999.
- Роджерс К.Р. Клиент-центрованая психотерапия; теория, современная практика и применение / Пер. с англ. Т. Рожковой и др. - М., 2002.
- Собчик Л.Н. Введение в психологию индивидуальности. - М., 1988.
- Фромм 3. Душа человека. - М., 1992.