Програма конференції «Актуальні питання клінічної медицини» програма конференції «Мікроелементози в клінічній медицині» програма конференції «Actual problems of fundamental and clinical medicine (in english)»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 6359.55kb.
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- Програма п’ятої міжфакультетської студентської наукової конференції " актуальні проблеми, 95.02kb.
- Програма конференції передбачає: пленарні засідання, роботу в секціях, а також майстер-класи., 21.94kb.
- Програма ІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Аграрна наука ХХІ століття, 297.6kb.
- Програма Житомир 2011 Зміст План заходів щодо відзначення Днів науки у 2011 році, 2359.69kb.
- Програма конференції включає проведення пленарного та секційних засідань, презентацію, 55.12kb.
- Програма третьої всеукраїнської наукової конференції студентів та молодих вчених актуальні, 146.71kb.
- Міністерство освіти І науки України Донецький державний університет управління Кафедра, 1256.36kb.
НАВЧАЛЬНІ ПРОГРАМИ ДЛЯ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНЕ ОБСТРУКТИВНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ ЯК МЕТОД ПОКРАЩЕННЯ ЯКОСТІ ЇХ ЖИТТЯ ТА ЗНИЖЕННЯ ТЕМПІВ ПРОГРЕСУВАННЯ
Захарченко Н.О., Приступа Л.Н., Дмитрук В.А.*, Гуйва Т.О.**
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
*фтизіатрична МСЕК
**Сумська обласна клінічна лікарня
Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) – це одна з найбільш актуальних проблем сучасної медицини. В Україні ХОЗЛ входить у число лідерів причин тимчасової втрати працездатності та інвалідності населення. Незважаючи на значну кількість різноманітних методик лікування ХОЗЛ, ця патологія залишається однією із провідних причин смерті населення в усьому світі.
Мета дослідження. Дослідити ефективність навчальної програми у хворих на ХОЗЛ.
Матеріал та методи дослідження. Проведено анкетування 80 хворих на ХОЗЛ згідно розробленої нами анкети.
Результати дослідження. У результаті анкетування хворих пульмонологічного відділення виявлено, що близько половини хворих ХОЗЛ не дотримувалися призначеної регулярної базисної терапії, а надавали перевагу препаратам короткої дії з швидким отриманням ефекту. Серед інвалідів це співвідношення було дещо менше. Анкета також включала перелік питань для оцінки якості життя хворих у залежності від регулярності та повноцінності лікування. Переважна більшість серед опитаних хворих (більше 90 %) хотіли б більше дізнатися про своє захворювання, причини розвитку, лікування та методи реабілітації. На основі отриманих даних була розроблена програма навчання хворих ХОЗЛ, в якій приймали участь 32 хворих. Навчання включало: показ мультимедійного навчального курсу по ХОЗЛ, бесіду та спонукання хворих до відмови від куріння, вивчення причин загострення захворювання та методів їх попередження, обговорення необхідності адекватного та регулярного лікування, консультації по харчуванню хворих, консультації по фізичній реабілітації (дихальна гімнастика, дозована хода).
Після завершення навчальної програми було встановлено, що близько 83 % хворих схильні до регулярного прийому медичних препаратів (але 12 % з них указують на неможливість прийому через низьке матеріальне забезпечення сімей), 57 % опитаних обмежують себе в курінні, 84 % хворих регулярно проводять міри із покращення свого здоров’я, займаються лікувальною гімнастикою на дому. Більшість серед опитаних (майже 90 %) відмітили покращення настрою, апетиту.
Висновок. Таким чином, за рахунок навчальних програм для хворих ХОЗЛ в короткі терміни та при незначних матеріальних затратах можливо досягнути покращення якості життя більшості хворих.
ОСОБЕННОСТИ ХРОНИЧЕСКОГО ПИЕЛОНЕФРИТА У БОЛЬНЫХ ПОЖИЛОГО ВОЗРАСТА
Пилипенко В.Г., Маркин М.А., Кисляков В.П., Старкив Е.И., Горяева С.Ю., Кравец А.Ф., Собчишин Н.П.
Сумский областной клинический госпиталь для инвалидов Отечественной войны
Изучено клиническое течение хронического пиелонефрита у 53 больных пожилого возраста. Клинико-лабораторная диагностика этого заболевания в условиях терапевтического отделения встречает затруднения. Это связано со скудностью клинических проявлений, их слабой или умеренной интенсивностью, кратковременным непостоянным течением, слабо выраженными лабораторными показателями.
Характерной особенностью клиники хронического пиелонефрита в геронтологической практике, в отличие от больных среднего и молодого возраста, является его возникновение и развитие на фоне других заболеваний. У наблюдаемых нами больных хронический пиелонефрит чаще развивался на фоне атеросклероза коронарных и церебральных артерий, ишемической болезни сердца с ее осложнениями (сердечной недостаточностью, нарушениями ритма сердца), реже воспалительными заболеваниями органов дыхания, аденомы простаты у мужчин, хронического холецистита, сахарного диабета. Можно полагать, что патология органов дыхания и желчевыводящих путей служила источником инфекции и одной из причин развития хронического пиелонефрита.
Жалобы на боль в пояснице и дизурические расстройства у наблюдаемых больных встречались редко. Систоло-диастолическая артериальная гипертензия (АГ) различной степени выраженности обнаружена у 46 больных. У основной массы больных АГ имела слабую или умеренную степень выраженности (мягкая АГ) с тенденцией к ослаблению по мере их лечения.
Хроническая почечная недостаточность, судя по величине содержания в плазме крови мочевины и креатинина, наблюдалась лишь у 6 больных, анемия - у 13 больных, СОЭ увеличивалась у 21 больного, лейкоцитоз - у 2. Что касается изменений в моче, то у половины больных обнаружена гипостенурия, лейкоцитурия и примерно у 2/3 из них - умеренная протеинурия.
Таким образом, фоновая патология сердечно-сосудистой системы с сопутствующей хронической сердечной недостаточностью и другие заболевания с их многочисленными поражениями внутренних органов, особенностями иммунных и адаптационных процессов “затеняют” клинико-лабораторную картину хронического пиелонефрита и ограничивают его клинические проявления.
ДЕЯКІ МЕТАБОЛІЧНІ ПОКАЗНИКИ У ЛІТНІХ ХВОРИХ ПРИ ОСТЕОАРТРОЗІ
Трофімцова О.П., Скоробагата Т.Є., Котова С.В., Руденко Т.М., Греченкова В.А., Міхно Т.О.
Сумський обласний клінічний госпіталь для інвалідів Вітчизняної війни
Остеоартроз (ОА) є лідером серед дегенеративних захворювань суглобів, особливо у людей похилого віку. За поширеністю ОА посідає значне місце серед ревматичних захворювань, уступаючи остеопорозу та синдрому болю в спині. Терміном метаболічний синдром (МС) пов`язані на патобіохімічному та патофізіологічному рівнях фактори, що обумовлюють високий сумарний ризик розвитку серцево-судинних захворювань. МС об`єднує такі фактори, як артеріальна гіпертензія, дисліпідемія, ожиріння, порушення вуглеводного обміну. Поширеність МС складає 15-20%. Тому актуальним є вивчення показників метаболізму при поєднаному перебігу ОА та МС у хворих похилого віку. Такий компонент МС, як дисліпопротеінемія, є фактором ризику ішемічної хвороби серця (ІХС). Згідно сучасних уявлень, необхідними для профілактики прогресування ІХС є статини (ловастатин). Результати багатоцентрових досліджень протягом 15 років свідчать, що регулярне застосування статинів призводе до зниження частоти розвитку інфаркту міокарда і смерті від патології коронарних судин до 40%.
Мета: вивчити стан деяких метаболічних показників у хворих на ОА з МС в похилому віці, вплив ловастатину на показники ліпідного обміну.
Обстежено 48 хворих на ОА колінного суглобу та МС віком від 64 до 83 років. Тривалість захворювання ОА склала у 14,8 років, порушення функції суглобу – ІІ стадії. У всіх хворих діагностували МС за наявності критеріїв: порушення толерантності до глюкози або цукровий діабет ІІ типу (за результатами визначення глікемії натщесерце та рівня постпрандіальної глікемії), абдомінальний тип ожиріння, дисліпопротеінемія (гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія). Хворим був призначений ловастатин у дозі 20 мг раз на добу протягом 18 діб. Контрольна група - 15 хворих, які не отримували ловастатин.
Після лікування ловастатином середній показник холестерину у сироватці крові складав 6,040,25, до лікування – 6,120,34 ммоль/л; тригліцеридів – після лікування 1,370,27, до лікування – 1,310,25 ммоль/л; рівень глікемії натщесерце після лікування – 7,340,26, до лікування – 7,50,41 ммоль/л; рівень постпрандіальної глікемії після лікування – 7,980,37 ммоль/л, до лікування – 8,060,42 ммоль/л.
Таким чином, результати дослідження свідчать про те, що ловастатин у хворих з остеоартрозом у поєднанні з метаболічними розладами має виражений гіполіпідемічний ефект, а також проявляє нейтральність до вуглеводного обміну.
ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІЗИНОПРИЛУ ПРИ ХРОНІЧНІЙ СЕРЦЕВІЙ НЕДОСТАТНОСТІ
В ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ
Чернацька О.М., Вашист М.М., студ. 6-го курсу, Зурнаджян Ю.В., учениця МАН
Наукові керівники – проф. Л.Н. Приступа, доц.Н.В. Деміхова
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
У лікуванні хронічної серцевої недостатності (ХСН) актуальним питанням є правильний вибір гіпотензивного препарату, враховуючи метаболічну активність та органопротекторну дію, саме в похилому віці.
Мета: вивчення ефективності застосування низьких і високих доз інгібітору АПФ (лізиноприлу) при ХСН у хворих похилого віку на основі комплексного вивчення перебігу, параметрів, що характеризують якість життя та внутрішньосерцеву гемодинаміку.
Обстежено 63 хворих з ХСН І-Ш ФК, у віці від 62 до 88 років, середнього віку 73,54±0,56 років, серед них 45 чоловіків (71,4%) і 18 жінок (28,6%). Контрольну групу склали 25 практично здорових осіб.
Функціональний клас (ФК) ХСН визначали згідно класифікації NYHA: І ФК ХСН - у 12 (19,0%), ІІ ФК – у 35 (55,6%), ІІІ ФК - у 16 (25,4%) хворих.
Дизайн дослідження складався із первинного обстеження, розподілу хворих на групи та повторного обстеження в кінці лікування. До 1-ої групи увійшов 31 (49,2 %) хворий: 22 чоловіки та 9 жінок. Хворі цієї групи приймали низькі (5-10 мг) дози лізиноприлу. До 2-ої групи увійшли 32 (50,8 %): 23 чоловіків і 9 жінок, які приймали високі (20-40 мг) дози лізиноприлу.
Параметри, що відображають якість життя хворих з ХСН, вивчали згідно Міннесотського опитувальника. У хворих 2-й групи в порівнянні з пацієнтами 1-й групи відзначають більш виражену динаміку балів по другому (відповідно на 45,1 і 16,0 %; P<0,05), третьому (відповідно на 47,4 і 25,1 %; P<0,05) і п'ятому (відповідно на 74,6 і 65,3 %; P>0,05) пунктах опитувальника. Таким чином, у хворих, які приймали високі дози інгібітору АПФ лізиноприлу, відмічено більш виражену позитивну динаміку показників Міннесотського опитувальника.
У процесі лікування відзначено тенденцію до збільшення толерантності до фізичного навантаження, що підтверджують результати тесту 6-хвилинної ходьби. В середньому хворі основної групи пройшли 402,4±57,1 м, у групі порівняння - 412,7±74,2 м (p>0,05). Після лікування відзначено тенденцію до збільшення подоланої відстані за 6 хвилин - 431,6±52,3 м, що підтверджено у зниженні ФК ХСН після лікування.
Під впливом терапії лізиноприлом зміни морфо-функціональних показників лівого шлуночка серця проявилися у зменшенні КДО на 12,76% (з 148,82 6,50 до 129,83 6,57 мл, р<0,05), КСО – на 17,86% (з 67,18 4,29 до 55,08 4,38 мл, р<0,05), що призвело до збільшення фракції викиду (ФВ) на 9,03% (з 50,341,64 до 55,34 1,72 %, р<0,05), що свідчить про покращення систолічної функції міокарду.
Таким чином, лізиноприл є ефективним і безпечним інгібітором АПФ в терапії хворих з ХСН, покращує систолічну функцію міокарду. Хороша переносимість високих доз лізиноприлу (20-40 мг) при ХСН є важливим чинником ефективного лікування і підвищення якості життя пацієнтів.
ОЦІНКА ВПЛИВУ ЛІЗИНОПРИЛУ В ЛІТНІХ ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ ІІ ТИПУ ТА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ
Бороденко А.О., Васько Н.О., Скакодуб А.С., студ. 3-го курсу
Науковий керівник – доц. Н.В. Деміхова
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Мета: оцінити деякі клініко-метаболічні показники у хворих на цукровий діабет ІІ типу в поєднанні з артеріальною гіпертензією (АГ) під впливом препарату лізиноприл - інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту.
Під наглядом знаходилися 40 хворих на цукровий діабет ІІ типу в поєднанні з АГ (І, ІІ стадій) віком від 63 до 78 років. Всі пацієнти були розподілені на дві групи: І групу склали 20 хворих, які отримували базисну терапію. До ІІ групи були включені 20 хворих, які одержували лізиноприл поряд з базисною терапією. У І групі було 14 чоловіків та 6 жінок, у ІІ - 11 чоловіків та 9 жінок. Лізиноприл призначали в дозі від 2,5 до 20 мг на добу, під контролем клінічного статусу, ЕКГ і артеріального тиску (АТ). Курс лікування - 18 діб.
Перебіг АГ зі стійким підвищенням діастолічного АТ (90-110 мм рт.ст.) у обстежених хворих старечого віку носить більш доброякісний характер. Відмічено, що зниження АТ у похилих людей до загальноприйнятих нормальних показників (систолічний АТ не більше 140 мм, діастолічний АТ не більше 90 мм рт.ст.) часто призводило до погіршення загального стану хворих та розвитку ускладнень. Суб`єктивні прояви захворювання цих пацієнтів дуже скудні, тоді АГ нерідко виявляється випадково, під час чергового огляду лікарем. Такий атиповий розвиток захворювання пояснюється гіпореактивністю нервової системи. Ранніми симптомами хвороби є “немотивована” слабкість, зниження працездатності, почуття тяжкості, розпирання в голові, головний біль, а також симптоми прогресуючого атеросклерозу: порушення сну, пам`яті, головокружіння, шум у голові, емоційна лабільність, біль у ділянці серця, порушення ритму серця, задишка. Слід зазначити, що з віком підвищується роль АГ як фактора ризику розвитку атеросклерозу. Встановлено, що добова динаміка АТ характеризується зниженням його рівня під час нічного сну, особливо під час першої половини ночі.
До лікування лізиноприлом у ІІ групі середній показник холестерину у сироватці крові складав 6,040,25, після лікування – 6,120,34 ммоль/л; тригліцеридів – до лікування 1,370,27, після лікування – 1,310,25 ммоль/л; рівень глікемії натщесерце до лікування – 7,340,26, після лікування – 7,50,41 ммоль/л; рівень постпрандіальної глікемії до лікування – 7,980,37 ммоль/л, після лікування – 8,060,42 ммоль/л.
Систолічний АТ у І групі складав до лікування 157,23,7, після лікування – 152,93,2 мм рт.ст.; діастолічний АТ до лікування - 90,33,2, після лікування 87,83,1 мм рт.ст. У ІІ групі систолічний АТ складав до лікування 156,53,2, після лікування – 139,83,1 мм рт.ст.; діастолічний АТ – до лікування 91,53,3, після лікування 80,02,8 мм рт.ст..
Таким чином, лізиноприл у хворих на цукровий діабет ІІ типу у поєднанні з АГ має виражений антигіпертензивний ефект, не погіршує стану вуглеводного та ліпідного обміну, тобто проявляє метаболічну толерантність.
ЕФЕКТИВНІСТЬ АМЛОДИПІНУ ПРИ КОРЕКЦІЇ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ В ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ З ОЗНАКАМИ ГІПЕРТЕНЗИВНОЇ НЕФРОПАТІЇ
Атаман Ю.О.
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
З огляду на високу поширеність артеріальної гіпертензії (АГ), залишається актуальним питання про вивчення лікарських засобів, вплив яких, з одного боку, дозволяв би контролювати артеріальний тиск, а з другого - уповільнював би прогресування її ускладнень, зокрема гіпертензивної нефропатії.
Метою дослідження було дослідження впливу амлодипіну на артеріальний тиск і функцію нирок у пацієнтів з ознаками гіпертензивної нефропатії.
В дослідженні приймали участь 28 пацієнтів терапевтичного відділення Сумського обласного клінічного госпіталю інвалідів Вітчизняної війни віком понад 65 років. У всіх хворих було діагностовано артеріальну гіпертензію різного ступеню тяжкості, крім того в 20 хворих були виявлені такі ознаки нефропатії, як мікроальбумінурія (вміст альбумінів ранішньої порції сечі 30 – 300 мг/л), мікрогематурія в 11 осіб, у 6 пацієнтів – підвищення рівня азотистих основ сироватки крові. Ультразвукове дослідження нирок було проведено 24 хворим – ознаки нефросклерозу були виявлені в 12 випадках. Хворим призначався амлодипін (амлонг) в дозі 2,5 – 10 мг протягом 18 – 24 днів. Оцінку ефективності використання амлодипіну проводили на підставі контролю артеріального тиску в межах 140/80 мм.рт.ст., вираженості покращення клініко–лабораторних показників.
Отримані в роботі данні свідчать про те, що досягнення цільових цифр АТ спостерігалося у 23 осіб (82%) протягом перших 7-х днів від початку лікування, і у 28 осіб (100%) - наприкінці другого тижня прийому препарату. 20 хворих (71%) починаючи з 10 доби лікування були переведені на підтримуючу дозу амлодипіну – 5 мг. При цьому відмічалось: у 8 пацієнтів (28%) - зникнення мікрогематурії, у 16 (57%) – зменшення альбумінурії, рівень креатиніну крові нормалізувався у 2-х хворих (7%, або 33% осіб з підвищеним рівнем азотистих основ крові). В жодної особи не було відмічено побічних реакцій і випадків непереносимості амлодипіну.
Таким чином, нами з’ясовано, що при адекватному виборі лікувальної тактики використання амлодипіну є ефективним як для контролю артеріального тиску, так і для покращення функції нирок, якщо до цього відмічались ознаки гіпертензивної нефропатії.
КОМОРБИДНАЯ С ЯЗВЕННОЙ БОЛЕЗНЬЮ АРТЕРИАЛЬНАЯ ГИПЕРТЕНЗИЯ:
ТИПЫ ОРТОСТАТИЧЕСКИХ РЕАКЦИЙ ДИАСТОЛИЧЕСКОГО АРТЕРИАЛЬНОГО ДАВЛЕНИЯ И ВАРИАБЕЛЬНОСТЬ СЕРДЕЧНОГО РИТМА
Томина Е.Е.
Научный руководитель – д.м.н., проф. Н.И. Яблучанский
Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, кафедра внутренних болезней
Изучены частоты встречаемости типов ортостатических реакций (ОР) диастолического артериального давления (ДАД) и особенности вариабельности сердечного ритма (ВСР) у пациента с коморбидной с язвенной болезнью (ЯБ) артериальной гипертензией (АГ), с разными типами ОР ДАД. В амбулаторных условиях обследованы пациенты (141), из них 41 –основная группа (коморбидная с ЯБ АГ), 58 – группа сравнения 1 (изолированная АГ) и 42 – группа сравнения 2 (изолированная ЯБ). Фиксация цифр ДАД проводилась в клиностазе после 5 минутного отдыха и на 3 минуте перехода в ортостаз. ВСР оценивали по данным интервалокардиометрии на электрокардиографе Cardiolab 2000 на 5-минутных интервалах ЭКГ, которую регистрировали во втором стандартном отведении в клиностазе, ортостазе и тесте с метрономизированным дыханием. Изучали спектральные показатели ВСР: общую мощность спектра (TP, мс2) и соотношение низко- и высокочастотных доменов (LF/HF). По приращению ДАД при переходе из клиностаза в ортостаз выделяли 3 типа ОР ДАД: гипотензивный, изотензивный, гипертензивный. Критериями изотензивного типа ОР было отклонение ДАД не более 5 мм рт.ст., гипо- и гипертензивного – снижение/увеличение более 5 мм рт.ст., соответственно.
В группе с коморбидной с ЯБ АГ, как и в группах с изолированными АГ и ЯБ, встречались все три типа ОР ДАД, при этом гипертензивный тип ОР ДАД был более частым (78%, 68%, 54%, соотв.), чем изотензивный (14-24-35%, соотв.), и гипотензивный (8-8-11%, соотв.). В группе с коморбидной с ЯБ АГ ТР ВСР в клиностазе имела промежуточные значения (1392, мс2) по сравнению с минимальными – в группе с изолированной АГ (1380, мс2) и максимальными – в группе с ЯБ (2130, мс2); LF/HF было максимальным (3,3) против промежуточного в группе с изолированной АГ(2,3) и минимального в группе с изолированной ЯБ (1,7). В группе с коморбидной с ЯБ АГ реакции ТР ВСР и LF/HF на ортостаз и тест с метрономизированным дыханием в основном были неправильные, против правильных в группах с изолированными АГ и ЯБ. Таким образом, коморбидная с ЯБ АГ характеризовалась утрачиванием правильных механизмов регуляции, что может свидетельствовать о взаимном усугублении течения данных заболеваний.
ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА КЛІНІЧНОЇ ефективнОсті та безпечності лікування ізольованої систоличної артеріальної гіпертензії дигідропіридинами у хворих похилого віку
Лайкова Л.М., Онда А.І., студ. 3-го курсу
Науковий керівник - к.м.н., асист. Ю.О. Атаман
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Актуальність проведеного дослідження зумовлена високою розповсюдженістю ізольованої систолічної артеріальної гіпертензії (ІСАГ) у літніх хворих та складністю пошуку оптимального лікування цієї недуги, зумовленою специфікою вказаного контингенту осіб. Метою проведених нами досліджень було проведення порівняльної оцінки клінічної ефективності та безпечності лікування ІСАГ найбільш поширеними дигідропіридинами пролонгованої дії у осіб похилого віку, оскільки численні данні вказують на те, що препарати цієї групи є ефективними при цьому захворюванні.
Для досягнення поставленої мети нами обстежено 78 хворих на ІСАГ віком понад 65 років. Всі хворі були умовно розподілені на чотири групи. В контрольну групу увійшли 13 пацієнтів, з які отримували в якості основного лікування ІСАГ тенорик (атенолол та гіпотіазид). Іншим 24 пацієнтам з метою лікування ІСАГ було призначено коринфар-ретард (нифедипін SR) – перша група порівняння. Крім того 23 хворих отримували нормодипін (амлодипін) – друга група порівняння та 18 – леркамен – третя група порівняння.
Проведені нами дослідження показали, що прийом усіх застосованих гіпотензивних засобів супроводжувався позитивним впливом на клінічну картину захворювання та покращенням добового профілю АТ. При цьому лікування амлодипіном та лерканидипіном дало кращі результати, ніж лікування нифедипіном SR та комбінованим препаратом гідрохлортіазиду та атенололу. Лікування першим та другим препаратом супроводжувалося більш вираженою, швидкою та безболісною стабілізацією АТ на цільовому для осіб похилого віку рівні, у цих препаратів чітко простежувався вплив на варіабельність денного та нічного САТ та ДАТ. З огляду на ефективність лікування ІСАГ достовірної різниці між амлодипіном та лерканидипіном не виявлено. З огляду на безпечність препаратів, найкращі результати були отримані в групі амлодипіну та лерканидипіну, причому при прийомі останнього препарату лише у однієї пацієнтки ми зареєстрували побічну реакцію у вигляді відчуття жару та почервоніння обличчя.
Таким чином, найбільший позитивний вплив мало застосування дигідропіридинів ІІІ покоління – амлодипіну та лерканидипіну. Цим препаратам має бути віддана перевага при виборі лікування ІСАГ.
Порівняльний аналіз гіпотензивної і нефропротекторної ефективності різних комбінацій двокомпонентної терапії при ренопаренхіматозній артеріальній гіпертензії
Зеленська Н. П., студ. 5-го курсу, Фесюк Н. І., студ. 4-го курсу
Науковий керівник – к.м.н., асист. О.С. Погорєлова
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Ренопаренхіматозна артеріальна гіпертензія (АГ) – синдром, при якому стійке підвищення артеріального тиску (АТ) обумовлене ураженням паренхіми при різних захворюваннях нирок. Незалежно від етіологічного фактора, що призвів до первинного ураження нирок, подальший перебіг захворювання, його прогресування характеризується загальними закономірностями патогенетичних механізмів і стадійністю. Основними чинниками АГ при ХЗН вважають випадання депресорної функції нирок внаслідок зменшення утворення в ній простагландинів і кінінів, що здатні розширювати ниркові артерії, збільшувати нирковий кровотік, виділення натрію; збільшення ОЦК внаслідок порушення видільної функції нирок; активацію ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.
Із метою порівняння ефективності гіпотензивної та нефропротекторної терапії різних комбінацій антигіпертензивних препаратів ми провели на базі нефрологічного відділення Сумської обласної клінічної лікарні дослідження, в яке було включено 18 хворих-жінок, 20-62 років, що страждали на ренопаренхіматозну артеріальну гіпертензію. У структурі причин, які призвели до розвитку хронічного захворювання нирок (ХЗН) у них слід зазначити, хронічний гломерулонефрит - 11 (61,1%) пацієнток, хронічних пієлонефрит - 3 хворі (16,6 %), і по 2 пацієнтки страждали на діабетичну нефропатію та полікістоз нирок, що становить по 11,1 %. Всі хворі мали ХЗН I-III ступеня, що відповідало рівню швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) 33,7- 89 мл/хв. З метою порівняння гіпотензивної та нефропротекторної комбінацій певних препаратів всі хворі були розподілені на 3 групи. Перша група хворих отримувала лікування комбінацією інгібітора АПФ з антагоністом кальцієвих каналів недігідропіридинового ряда, друга група хворих - комбінацію інгібітора АПФ з бета-адреноблокатором та третя група – комбінацію блокатора рецепторів ангіотензину II з антагоністом кальцієвих каналів. Порівняння проводилося за допомогою клінічних (збір анамнезу, скарг, моніторинг АТ), лабораторних (клінічного та біохімічного аналізу крові, клінічного аналізу сечі, проби Реберга-Тарєєва, добової протеїнурії) та інструментальних (УЗД нирок, ЕКГ) методів дослідження. Критеріями ефективності вважали зниження цифр АТ, зменшення протеїнурії у клінічному аналізі сечі, зменшення добової втрати білка, сповільнення темпів зниження ШКФ або, навпаки, збільшення цього показника на фоні терапії. Виявлено, що найкращі ренопротектерні та гіпотензивні властивості притаманні комбінації інгібітора АПФ з антагоністом кальцієвих каналів недігідропіридинового ряда.