Програма конференції «Актуальні питання клінічної медицини» програма конференції «Мікроелементози в клінічній медицині» програма конференції «Actual problems of fundamental and clinical medicine (in english)»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 6359.55kb.
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- Програма п’ятої міжфакультетської студентської наукової конференції " актуальні проблеми, 95.02kb.
- Програма конференції передбачає: пленарні засідання, роботу в секціях, а також майстер-класи., 21.94kb.
- Програма ІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Аграрна наука ХХІ століття, 297.6kb.
- Програма Житомир 2011 Зміст План заходів щодо відзначення Днів науки у 2011 році, 2359.69kb.
- Програма конференції включає проведення пленарного та секційних засідань, презентацію, 55.12kb.
- Програма третьої всеукраїнської наукової конференції студентів та молодих вчених актуальні, 146.71kb.
- Міністерство освіти І науки України Донецький державний університет управління Кафедра, 1256.36kb.
Кияненко В.А.
Науковий керівник – д.м.н., проф. В.І. Бойко
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
Попри численні дослідження з етіології та патогенезу невиношування вагітності, розроблення та впро-вадження нових препаратів і способів лікування цієї патології, в Україні частота невиношування вагітності на сьогоднішній день стоновить 15-27%. У 20-30% жінок в перші 16-20 тиж. гестації є ознаки загрози пере-ривання вагітності, у кожної другої з них відбувається викидень. Таким чином, згідно з даними літератури, до 85% викиднів припадає на перший триместр вагітності, а 15% відбувається в II і III триместрах. Однією з головних причин розвитку ранніх спонтанних абортів є недостатність лютеїнової фази, частка якої, за даними різних авторів, в етіології звичного невиношування становить від 5 до 40%. Згідно з даними літератури, у 25-60% жінок зі звичними викиднями в анамнезі причиною їх є дефіцит ендогенного прогестерону, пов'язаний з недостатньою функцією жовтого тіла.
Метою нашого дослідження було оцінити ефективність препарата Дуфастон в профілактиці та лікуванні загрози переривання вагітності в I триместрі у жінок з невиношуванням в анамнезі. На базі гінекологічного відділення, жіночої консультації та центру планування сім'ї СОЦАГР обстежено 43 жінки. З них основну групу (I) склали 23 жінок з невиношуванням вагітності в анамнезі, яким проводилась прегравідарна підготовка, що включала корекцію недостатності лютеїнової фази цикла препаратом Дуфастон. В контрольну групу (II) були включені 20 жінок з невиношуванням вагітності в анамнезі, вагітність яких наступила без попередньої підготовки. Пацієнтки обох груп не відрізнялися за віком (19-40 років), наявній екстрагенітальній патології і паритету. В основній групі (I) загроза невиношування в I триместрі спостерігалась у (17,4%), а в II групі загроза аборту спострерігалась у (65%). Слід відмітити, що у всіх пацієнток I і II групи в анамнезі відмічались різноманітні порушення менструального циклу: олігоменорея (60,9% і 55,0%), гіперполіменорея (17,4 і 20%), дисфункціональні маткові кровотечі (8,7 і 5%), перименструальні кров'янисті виділення (17,4 і 20,0% відпо-відно). На цьому фоні часто виявлялись гормонзалежні захворювання статевої сфери: міома матки у 13 і 15%, аденоміоз - у 8,7 і 10%, кісти яєчників ~ у 4,3 і 10% жінок відповідно по групам. Вторинне беспліддя в анамнезі було у 17,4% жінок в основній групі і у 10% - в групі порівняння.
Заслуговує на увагу той факт, що лише у 1 (4,3%) пацієнтки основної групи зберігалися ознаки загрози переривання вагітності в II триместрі, що майже в 4 рази менше аналогічного показника в групі порівняння (3-15%).
А наліз закінчення вагітностей показав, лише у однієї (4,3%) вагітної основної групи відбулися передчасні пологи в терміні 34-35 тижні гестації. Самовільного переривання вагітності в першому триместрі не спостерігалось. В той же час в групі порівняння у 1 (5,0%) вагітної відбувся самовільний аборт в I триместрі і у 2 (10,0%) передчасні пологи. Тобто залальна частота невиношування в цій групі значно перевищує таку у пацієнток основної групи.
Результати проведених досліджень дозволяють зробити слідуючи висновки: перебіг вагітності у жінок з невиношуванням в анамнезі після проведення прегравідарної підготовки з використанням Дуфастона значно рідше ускладнюється загрозою переривання в порівнянні з жінками, яким підготовка не проводилась. Застосування Дуфастона для лікування загрози переривання запеспечує швидкий клінічний ефект, що зменшує частоту неблагоприємного завершення вагітностей.
РЕАБИЛИТАЦИЯ РЕПРОДУКТИВНОЙ ФУНКЦИИ ЖЕНЩИН С ХРОНИЧЕСКИМИ ВОСПАЛИТЕЛЬНІМИ ЗАБОЛЕВАНИЯМИ ОРГАНОВ МАЛОГО ТАЗА
Терехов В.А.
Научный руководитель - д.м.н., проф. В.И. Бойко
СумГУ, кафедра акушерства и гинекологии
Самой частой причиной непроходимости маточных труб является воспалительный процесс. Он может быть обусловлен заболеваниями передающимися половым путем, инфекционными осложнениями после аборта. В результате воспалительного процесса в полости малого таза образуются спайки, которые могут полностью или частично закрывать просвет фаллопиевой трубы, приводить к сдавлению трубы снаружи, патологическим изгибам, нарушению строения фимбрий. Спайки между трубой и яичником могут препятствовать попаданию яйцеклетки в маточную трубу. Они могут также смещать яичники и маточные трубы, нарушая их нормальную анатомию.
Нами проведено косервативное лечение 10 женщинам с первичным бесплодием на фоне хронического сальпингоофорита, занятых на вредном производстве.У 7 из них, что составило 70%, наблюдали положительную динамику, у 3 (30%) при гистеросальпингографии выявлена непроходимость фаллопиевых труб. Следующим этапом была хирургическая лапароскопия. Этот метод хирургического вмешательства является основным, так как консервативная терапия при лечении спаек не эффективна. При этом спайки, имеющиеся в полости малого таза, рассекаются, проходимость трубы по возможности восстанавливается, фимбрии освобождаются из сращений. Эффект от операции зависит от степени нарушений и от того, в каком отделе маточной трубы нарушена проходимость. Во время лапароскопических операций было установлено, что у 2х из 3х прооперированных женщин спаечный процесс локализовался только вокруг маточных труб, что по статистике обуславливает 60% восстановление проходимости труб. У третьей из прооперированных, спаечный процесс локализовался внутри трубы. Эффективность восстановления проходимости при данной патологии не превышает 10%.
В послеоперационном периоде всем женщинам был проведен комплекс реабилитационных мероприятий с использованием: гидротубаций, гирудотерапии, физиотерапевтических методов. После проверки проходимости фаллопиевых труб у исследуемых, обнаружено, что проходимыми стали те трубы, у которых спаечный процесс локализировался вокруг маточных труб, что прогностически благоприятно для восстановления репродуктивной функции. Пациентке с локализацией спаечного процесса внутри трубы, проходимость трубы не была подтверждена.
Следующим этапом реализации репродуктивной функции у женщин с нарушенной проходимостью маточных труб является ЭКО. Что и было предложено третьей пациентке.
Результаты исследования показывают: что консервативная терапия восстановления проходимости маточных труб не эффективна и основным методом является хирургическая лапароскопия.
ПРОФІЛАКТИКА ГНІЙНО-СЕПТИЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ ПІСЛЯ ПОРОЖНИННИХ ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАНЬ У ГІНЕКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ СТАРШИХ ВІКОВИХ ГРУП
Сухоставець Н.П.
Науковий керівник – д.м.н., проф. В.І. Бойко
СумДУ, кафедра акушерства і гінекології
Профілактика післяопераційних гнійно-септичних захворювань була й залишається однією з найбільш актуальних проблем гінекології, як у нашій країні, так і за кордоном. Особливої актуальності дана проблема набуває в зв'язку з тим, що протягом останнього десятиріччя відзначається суттєве підвищення кількості гінекологічних оперативних втручань, що пов'язано зі зростанням частоти патологічних станів, які є показанням для оперативного лікування. Незважаючи на впровадження нових та удосконалення існуючих методів хірургічного втручання, проблема ускладнень після гінекологічних операцій лишається актуальною. Крім того, розвиток інфекційних ускладнень приводить до подовження термінів перебування хворої в стаціонарі й, відповідно, до збільшення вартості лікування на 10-20%.У такій ситуації особливого значення набуває проведення заходів профілактики виникнення післяопераційних гнійно-септичних ускладнень, так як останні негативно впливають на основні показники діяльності акушерсько-гінекологічної служби.
У СОЦАРГ за 2008-2009 ретроспективно було детально проаналізовано 17історій хвороб гінекологічних хворих старших вікових груп після оперативних втручань, у яких спостерігались наступні гнійно-септичні ускладнення: раньова інфекція – у 12 (70%), інфільтрати малого тазу – у 3(17,64) хворих, перикуксити – у 2 (12,36) прооперованих.
Середній вік хворих склав 64,5 ± 4 роки.
Складність лікування ускладнень зумовлена тим, що в більшості спостережень на момент постановки діагнозу і початку терапії були відсутні дані про збудника і його чутливість до антибактеріальних засобів. Тому в типових ситуаціях вибір антибіотика для початкової терапії здійснювався на підставі даних про найчастіші збудники інфекційних процесів в клініці впродовж останного часу з урахуванням препарату, що використовувався для проведення антибактеріальної профілактики,використовували цефалоспоринові антибіотики 1-3 генерації: цефазолін, цефокситин, цефуроксим, цефаперазон, цефотаксим, цефтазидим призначення яких доповнювали введенням метронідазолу або кліндаміцину для забезпечення антианаеробної активності з дуже широким спектром антибактеріальної активності, який включає стафілококів, стрептококів, кишкову паличку, протей, синьогнійну паличку, а також бактероїдів і анаеробних коків.
Важливу роль в досягненні позитивного ефекту відігравали такі компоненти загального лікування, як дезинтоксикаційна терапія, відновлення нормального водно-електролітного і білкового балансу, імунокорекція, нормалізація мікроциркуляції й обмінних процесів. Враховуючи важливу патогенетичну роль анемічного стану в розвитку і підтримці гнійно-септичних ускладнень, велике значення в комплексі лікування надавалося корекції залізодефіцитної анемії.
Отже, необхідно ще раз підкреслити, що питання профілактики і лікування гнійно-септичних ускладнень в післяопераційному періоді є однією з актуальних проблем в гінекології, тому що контамінації операційної рани під час лапаротомії уникнути практично неможливо і вона відбувається в 80-90% випадків. Це привело до ідеї застосування антибіотиків до оперативного втручання.
ОСОБЛИВОСТІ ЛАКТАЦІЇ ЖІНОК З ІНТРААМНІАЛЬНИМ ІНФІКУВАННЯМ
Муквич Ю.В.
Науковий керівник – д.м.н., проф. В.І. Бойко
СумДУ, кафедра сімейної медицини з курсом ендокринології
Лактація - це складний процес, підготовка до якого починається з ранніх термінів вагітності, тому характер лактаційної функції нерозривно пов'язаний з особливостями перебігу вагітності й пологового акту, а також з ранніми післяпологовими ускладненнями.
Незважаючи на зростання інтересу до проблеми грудного вигодовування дітей, число жінок, що страждають гіпогалактією при внутрішньоутробному інфікуванні неухильно збільшується й коливається від 20% до 80% серед породілей, що годують. Це зв'язано, насамперед, зі збільшенням ускладнень вагітності, пологів, післяпологового періоду, а також зі зниженням індексу здоров'я матері й дитини (С.Н. Гайдуков та співавт., 2002; І.І. Хаща, 2005).
Внутрішньоутробне інфікування є однією з актуальних проблем у сучасному акушерстві (Л.Б.Маркин і співавт., 2006; А.А.Зелінський 2008). При цьому частота інтраамніального інфікування істотно зросла за останні 10-15 років, що робить цю проблему досить актуальною, причому основними причинами такої негативної тенденції є екстрагенітальна патологія інфекційного генезу, порушення мікробіоценозу статевих шляхів, істотний рівень вихідної генітальної патології тощо (В.М. Запорожан та співавт., 2006; Б.М.Венцківський та співавт., 2008).
Метою наукової роботи є зниження частоти порушень лактаційної функції в жінок з інтраамніальним інфікуванням на основі вивчення клініко-функціональних, імунологічних і біохімічних особливостей лактації, а також розробки й впровадження алгоритму ведення цих пацієнток після розродження.
Для рішення даної мети були поставлені наступні завдання:
1.Вивчити особливості перебігу гестації й стану фетоплацентарного комплексу в жінок з інтраамніальним інфікуванням й їхній вплив на стан лактаційної функції.
2.Визначити частоту порушень лактаційної функції й інформаційну значимість мікробіологічного дослідження грудного молока в розвитку цієї патології.
3.Вивчити вплив мікробіологічних й інфекційних факторів на лактаційну функцію й біохімічний склад молока в жінок із внутрішньоутробним інфікуванням.
4.Розробити й оцінити ефективність тактики ведення післяпологового періоду в жінок з інтраамніальним інфікуванням і порушеннями лактаційної функції.
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ВАГІТНОСТІ У ЖІНОК З БАГАТОВОДДЯМ ПРИ ВНУТРІШНЬОМАТКОВОМУ ІНФІКУВАННІ
Шаповалова І.М.
Науковий керівник – д.м.н., проф. В.І. Бойко
СумДУ, кафедра акушерства і гінекології
Патологія навколо плодового середовища у вагітних жінок є однією з найчастіших, яким важко запобігти, і не прогнозованих ускладнень. Особливої актуальності вказана проблема набуває у зв’язку зі значним поширенням поєднаних форм TORCH- їнфекцій. В утворенні та циркуляції амніотичної рідини важливу роль відіграють навколоплодові структури,через які відбувається параплацентарний обмін між плодом і матірю. Під впливом інфекції може виникати дезорганізація основних функцій амніона з подальшим розвитком незворотніх деструктивних процесів як в навколо плодових оболонках, так і в плаценті.
Метою роботи було вивчення особливостей перебігу гестаційного процесу у жінок на тлі цитомегаловірусно-хламедійної інфекції при патології навколоплодового середовища. Було обстежено 50 вагітних з багатоводдям на тлі поєднаного цитомегаловірусно-хламедійного інфікування. Контрольну групу склали 50 соматично здорових жінок з нормальним об’ємом амніотичної рідини та фізіологічним перебігом вагітності. Методом ІФА визначалися специфічні антитіла у сироватці крові вагітних, IgМ та IgG до антигенів Citomegalovirus та Toxoplasma gondi. Дослідження кровоплину у маткових артеріях, артерії пуповини проводили під час УЗД.
Ретроспективний аналіз показав, що вік обстежуваних вагітних коливався від 18 до 33 років і склав у середньому 24,8±1,5 року. Серед жінок із внутрішньо матковим інфікуванням запальні захворювання органів малого таза в анамнезі зустрічалися у 22 (44,0%). У 8 (6,0%) пацієнток відмічалось загострення соматичної патології під час вагітності. На тлі ВМІ у 35 (70,0%) вагітних зустрічалася анемія, у 9 (18,0%) – ранній токсикоз, у 21 (42,0%) – пре еклампсія, у 22 (44,0%) – загроза передчасних пологів. У даній групі вагітних досить часто зустрічаються патологічний прелімінарний період (46%), передчасне вилиття навколоплодових вод (58%), аномалії пологової діяльності (44%), дистрес плода (22%), передчасне відшарування нормально розташованої плаценти (6%).
Отримані результати на даному етапі дозволяють зробити висновок щодо небезпечності перебігу вагітності та пологів у разі внутрішньо плодового інфікування та багатоводді як його наслідку.
ПЕРСПЕКТИВА ВИКОРИСТАННЯ ЛИВАРОЛУ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ КАНДИДОЗНОГО ВУЛЬВОВАГІНІТУ У ВАГІТНИХ
Сміян С.А., Томенко В.В.*, Сміян К.О., студ. 5-го курсу
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології,* СОЦАГР
Кандидозний вульвовагініт складає велику проблему у вагітних як з причин внутрішньоутробного інфікування плода, інфікування його при проходженні по пологовим шляхам матері при народженні, а також викликаючи дискомфорт у самої жінки. Актуальність даної проблеми обумовлено також зниженням чутливості грибів роду Саndida до антимікотичних препаратів. Крім того, при збереженні провідної ролі Candida albicans відмічається тенденція до збільшення розповсюдженості вульвовагінального кандидозу (ВВК), викликаного видами non-albicans, що спонукає до пошуку нових, більш ефективних препаратів для лікування ВВК. Для лікування ВВК у вагітних ми віддаємо переваги місцевій терапії.
Під спостереженням знаходилися 28 жінок у терміні вагітності 37-39 тижнів віком 18-38 років, які перебували у відділенні патології вагітності СОЦАГР з приводу прееклампсії легкого ступеня, рубця на матці, неправильного положення і передлежання плода. Всі жінки під час вагітності використовували різноманітні антимікотичні засоби для місцевого лікування з приводу вагінального кандидозу або кандидозного вульвовагініту. До першої групи спостереження включено 18 пацієнток з вагінальним кандидозом, до другої – 10 жінок з ВВК. Всім вагітним призначали вагінальні супозиторії Ливарол по 1 свічці (400 мг кетоконазолу) щоденно інтравагінально на ніч. При контрольному бактеріоскопічному дослідженні піхвового вмісту встановлено, що пацієнткам першої групи достатнім виявився курс санації 5 днів, а пацієнткам другої групи необхідна тривалість лікування становила 10 днів. Скарг з боку жінок під час прийому Ливарола не було.
Таким чином, препарат Ливарол добре переноситься і зарекомендував себе як для санації піхви, так і для лікування кандидозного вульвовагініту у вагітних.
КЛІНІКО- ІМУНОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ІМУНОТЕРАПІЇ ІМУНОФАНОМ ПРИ ХРОНІЧНОМУ САЛЬПІНГООФОРИТІ
Шевченко Т.В.
Науковий керівник - доц. С.А. Сміян
СумДУ, кафедра акушерстваі та гінекології
Хронічний сальпінгоофорит( ХСО) з його тривалим перебігом та частими рецидивами у жінок молодого віку є однією з основних причин безпліддя, ендокринного дисбалансу, порушення менструальної, сексуальної функцій організму. За останні роки частота ХСО зросла, і не має тенденції до зниження . Доведено, що в основі хронізації і рецидування ХСО лежать порушення в імунній системі з формуванням вторинного імунодефіциту, особливо в клітинній ланці імунітету. Тому виправданий пошук можливості підвищення ефективності лікування хронічних запальних процесів додатків матки шляхом використання імуностимулюючих факторів, а саме препаратів тимічного походження, які позитивно впливають на Т- клітинний імунітет.
Метою нашою роботи було: оптимізація лікування хворих на ХСО шляхом використання адьювантної імунотерапії імунофаном. За період 2005-2009 рр. з діагнозом ХСО проліковано 86 жінок, віком від 17 до 50 років. Середній вік- 38,6р. Імунологічний статус оцінювали за загальною кількістю Т- лімфоцитів (CD3) та іх субпопуляцій CD4, CD8, CD16 і B-лімфоцитів(CD22) імунофлюоресцентним методом з використанням моноклональних антитіл і рівнем концентрації імуноглобулінів Ig M, Ig G, Ig A. Беручи до уваги значну роль міжклітинних медіаторів- цитокінів в імунних механізмах регуляції гомеостазу, визначали цитокіновий статус у жінок. Для верифікації збудника проводилось бактеріологічне дослідження. Встановлено, що у хворих на ХСО визначаються суттєві порушення в клітинній та гуморальній ланках імунітету( зменшення числа Т- лімфоцитів за рахунок Т- хелперів до 28%), дисбаланс імунорегуляторного індекса до 0, 9, підвищення Ig G до 11,6 мг/л, зниження рівня протизапальних цитокінів IL2, IL4 і підвищення концентрації прозапальних цитокінів IL1, IL8, ФНО. З метою імунотерапії вводили імунофан- синтетичний похідний гормону тимопоетину, по 1 мл в/м через добу, сумарною дозою 5 мл. Ефективність імунотерапії визначали за клініко- імунологічними показниками.
Клінічне одужання спостерігалось у 76% пацієнток, поліпшення стану- у інших 24%. Позитивний вплив на імунну систему характеризувався підвищенням абсолютного і відносного числа Т-лімфоцитів, зокрема субпопуляцій CD4, CD16, корекцією імунорегуляторного індексу, нормалізацією цитокінового статусу та концентрації Ig G. Таким чином, отримані результати свідчать про наявність імунологічних порушень у хворих з ХСО і про можливість підвищення ефективності їх лікування шляхом використання адьювантної імунотерапії тімічним поліпептидом- імунофаном .
РОЛЬ ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ГЕНІТАЛІЙ У РОЗВИТКУ ПІЗНІХ ГЕСТОЗІВ
Сухарєв А.Б., Літвінов Ю.О., студ. 2-го курсу
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
Останніми роками спостерігається збільшення частоти пізніх гестозів. Дана патологія відноситься до найбільш поширених і тяжких ускладнень вагітності, є однією з основних причин материнської і перинатальної смертності. У зв'язку з цим вивчення етіології і чинників ризику розвитку гестозу є актуальним.
Для встановлення значущості запальних процесів геніталій в механізмах розвитку гестозу нами були вивчені клініко - анамнестичні дані 47 вагітних з гестозом другої половини вагітності, що знаходилися на стаціонарному лікуванні в обласному відділенні екстрагенітальної патології вагітних. Контрольну групу склали 45 вагітних жінок без проявів гестозу. Термін вагітності в основній і контрольній групах складав 32-41 тиждень. Середній вік обстежених жінок складав 28,1 років з індивідуальними коливаннями від 17 до 38 років.
Встановлено, що найбільш частими запальними захворюваннями геніталій у обстежених жінок з гестозом були: кольпіти, трихомоніаз, хламідіоз, сальпінгоофорит, носійство ЦМВ. У вагітних жінок з гестозом серед запальних захворюванні геніталій на першому місці знаходилися кольпіти (45%), потім сальпінгоофорити (42,5%), носійство ЦМВ (21%), трихомоніаз (14,8%), хламідіоз (12,7%). Причому запальні захворювання хламідійної та вірусної етіології частіше спостерігалися в групі молодих жінок (до 20 років), хронічні запальні процеси та їх наслідки (безпліддя, ектопічна вагітність) виявлялися частіше в жінок у віці 25 -38 років.
У ході вивчення анамнезу було з'ясовано, що перед госпіталізацією до стаціонару 12,7% жінок раніше користувалися внутрішньоматковими контрацептивами (за даними багатьох авторів, ризик розвитку запального процесу придатків матки у жінок – носіїв внутрішньоматкових контрацептивів підвищується в 4 рази); у 14,8% жінок з гестозом в анамнезі переривання вагітності (штучні аборти). Звертає на себе увагу ускладнений акушерський анамнез у 47% жінок.
Аналізуючи отримані нами результати клініко - анамнестичного обстеження вагітних жінок з гестозом, можна зробити наступні висновки:
1) для профілактики розвитку гестозу необхідна повноцінна прегравідерна підготовка, що включає обстеження жінок для виявлення генітальної, екстрагенітальної патології і санацію осередків інфекції до вагітності;
2) наявність запальних процесів геніталій дозволяють віднести вагітних до групи ризику по розвитку гестозу в II половині вагітності.