Наказ моз україни від 10 серпня 2011 р
| Вид материала | Документы |
- Програма структурована на модуль, змістовні модулі, теми у відповідності до вимог "Рекомендації, 575.36kb.
- Назва реферату: Аптеки, завдання, функції, класифікація, вимоги до діяльності Розділ, 108.15kb.
- Наказ моз україни від 21 жовтня 2011, 3815.77kb.
- Наказ моз україни від 05 травня 2011, 3646.93kb.
- Наказ моз україни від 03 жовтня 2011, 3578.04kb.
- Наказ моз україни від 28 січня 2011 р. №39, 7215.06kb.
- Міністерство транспорту та зв'язку україни наказ від 31 серпня 2005 року n 507 Про, 4303.44kb.
- Наказ моз україни від 14 липня 2011, 1358.47kb.
- Наказ моз україни від 18 березня 2011 р. №148, 2253.04kb.
- Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2007 року №1016, згідно з Положенням про Всеукраїнські, 146.84kb.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Препарат не впливає на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі зі складними механізмами.
Діти. Можна застосовувати дітям старше 3 років, враховуючи лікарську форму.
Побічні ефекти. З боку травної системи: слабко виражені нудота, діарея, запор, болі в животі.
З боку обміну речовин: гіперкальціємія, гіперкальціурія.
У осіб з підвищеною чутливістю можливий розвиток алергічних реакцій.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. При сумісному застосуванні препарати кальцію можуть потенціювати терапевтичні та токсичні ефекти серцевих глікозидів, підвищувати абсорбцію тетрациклінів і знижувати абсорбцію бісфосфонатів зі шлунково-кишкового тракту. Глюкокортикостероїди зменшують абсорбцію кальцію. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками або кальційвмісними препаратами підвищує ризик розвитку гіперкальціємії. Петльові діуретикі, навпаки, збільшують виведення кальцію нирками.
Наказ МОЗ України від 10 серпня 2011 р. № 494
ЛАМІВУДИН
таблетки по 150 мг № 60 (10х6) у контурних чарункових упаковках
ЗАТ "Фармацевтична фірма "Дарниця" Україна, м. Київ
Побічна дія. Ламівудин застосовують у комбінації з зидовудином, в окремих випадках його можна також призначати у комбінації з іншими протиретровірусними засобами. Деякі побічні ефекти, такі як панкреатит, периферична нейропатія, патологічні зміни крові, можливі при застосуванні й інших протиретровірусних засобів, таких як зидовудин, та/або можуть бути при тяжкій ВІЛ-інфекції, тому диференційна діагностика між побічною дією Ламівудину та іншими препаратами або ускладненнями ВІЛ-інфекції може спричинити труднощі.
Можливі такі побічні ефекти:
- гематологічні показники:
не часто: анемія, нейтропенія, тромбоцитопенія;
дуже рідко: істинна еритроцитарна аплазія;
- нервова система:
часто: головний біль,
дуже рідко: парестезії; описані випадки периферичної нейропатії, хоча причинний зв’язок з лікуванням до кінця не встановлений;
- травний тракт:
часто: нудота, блювання, біль у верхній половині живота, діарея;
рідко: панкреатит, хоча причинний зв’язок його з лікуванням не встановлений; підвищення рівня амілази сироватки крові;
- гепатобіліарна система:
не часто: підвищення рівня печінкових ферментів (АСТ, АЛТ);
- шкіра:
часто: висип, алопеція;
- опорно-руховий апарат:
часто: артралгія, міалгія;
рідко: рабдоміоліз;
- інші:
часто: втомлюваність, погане самопочуття, пропасниця.
Протипоказання. Підвищена чутливість до Ламівудину або до окремих компонентів препарату; панкреатит, або якщо це захворювання було в минулому; периферична нейропатія; висока функціональна недостатність нирок; лейкопенія (кількість нейтрофілів менше 7x109/л); анемія (гемоглобін менше 75 г/л), I триместр вагітності, період годування груддю. Діти до 12 років для даної форми препарату.
Особливості застосування. Обережно призначають препарат хворим на тяжкий цироз печінки, зумовлений вірусом гепатиту В.
У пацієнтів, які лікуються Ламівудином або будь-яким іншим антиретровірусним препаратом, зберігається ризик розвитку опортуністичних інфекцій та інших ускладнень ВІЛ-інфекції.
У пацієнтів з помірним і тяжким ступенем ниркової недостатності збільшується концентрація Ламівудину в плазмі у зв’язку зі зниженням кліренсу, тому дози для них повинні бути зменшені.
У деяких пацієнтів, частіше у дітей, можливо запалення підшлункової залози, тому при появі таких симптомів, як біль у животі, нудота, блювання, які можуть бути ознаками панкреатиту, лікування препаратом слід терміново припинити.
Антиретровірусна терапія не попереджує передачу ВІЛ при статевому контакті та через інфіковану кров. У зв’язку з цим слід застосовувати відповідні застережні заходи.
Застосування препарату під час вагітності можливо тільки за умов, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. За необхідності призначення препарату у період лактації слід вирішити питання щодо припинення вигодовування груддю.
Обережно призначають препарат пацієнтам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги, швидкості рухових і психічних реакцій.
У разі випадкового контакту з ВІЛ-інфікованою кров’ю (наприклад при пораненні голкою) необхідно негайно (протягом 1-2 годин) застосувати комбінацію зидовудину та ламівудину. У випадку підвищеного ризику інфікування в схему лікування потрібно включити інгібітор протеаз. Антиретровірусну профілактику рекомендується проводити протягом 4 тижнів. Контрольовані клінічні дослідження профілактики після контакту з вірусом не проводились, даних з цього питання недостатньо. Сероконверсія може відбутися, незважаючи на швидке застосування антиретровірусних препаратів.
Клас препаратів, до яких належить Ламівудин, може спричинити лактат-ацидоз (надмірний рівень молочної кислоти у крові) та одночасне збільшення печінки. Таке поодиноке ускладнення іноді призводило до летальних наслідків. Лактат-ацидоз частіше спостерігається у жінок. У зв’язку з можливістю розвитку такого стану слід регулярно проводити дослідження крові на вміст молочної кислоти.
Препарат застосовують у комбінації з зидовудином.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Вірогідність метаболічної взаємодії низька, враховуючи обмежений метаболізм Ламівудину і низький рівень його зв’язування з білками, а також практично повне виведення його нирками у незміненому вигляді. Оскільки Ламівудин виводиться переважно нирками, можлива взаємодія з медикаментами, що застосовуються одночасно з ним, коли основним шляхом їх виведення є активна ниркова секреція (наприклад із триметопримом). Інші препарати (ранітидин, циметидин) тільки частково виділяються таким шляхом, тому вони не взаємодіють з Ламівудином. Препарати, що виводяться переважно способом активної органічної аніонної секреції або гломерулярної фільтрації, очевидно не призводять до клінічно значущої взаємодії з Ламівудином. Спостерігається помірне збільшення максимального рівня зидовудину (28 %) при одночасному застосуванні його з Ламівудином, хоча загалом концентрація не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику Ламівудину.
Застосування в профілактичних дозах ко-тримоксазолу (у зв’язку з наявністю триметоприму у його складі) призводить до збільшення концентрації Ламівудину на 40 %. Однак, якщо у пацієнта немає ниркової недостатності, корекція дози Ламівудину не потрібна.
Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилування залцитабіну при одночасному застосуванні цих препаратів. Тому Ламівудин не рекомендується вживати у поєднанні з залцитабіном.
Одночасне застосування препарату з пентамідином, сульфаніламідами, етанолом підвищує ризик розвитку панкреатиту; з доксоном, диданозином, ізоніазидом, ставудином – периферичної нейропатії.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до Ламівудину або до окремих компонентів препарату; панкреатит або якщо це захворювання було в минулому; периферична нейропатія; висока функціональна недостатність нирок; лейкопенія (кількість нейтрофілів менше 7x109/л); анемія (гемоглобін менше 75 г/л).
Побічні реакції.
З боку травної системи: нудота, блювання, діарея, анорексія та/або зниження апетиту, біль у животі, транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів, амілази в сироватці крові, панкреатит (хоча зв’язок його з лікуванням до кінця не з’ясований), гепатит.
З боку центральної нервової системи: головний біль, підвищена втомлюваність, безсоння або порушення сну, запаморочення, депресії, рідко – парестезії. Описані випадки периферичної нейропатії, хоча причинний зв’язок з лікуванням до кінця не встановлений.
З боку дихальної системи: симптоми та ознаки ушкодження слизової оболонки носа (нежить, подразнення слизової оболонки), кашель.
З боку системи крові: анемія, нейтропенія, тромбоцитопенія, дуже рідко: істинна еритроцитарна аплазія.
З боку шкіри: висипи на шкірі, алопеція.
З боку опорно-рухової системи: артралгія, міалгія, міопатія, міозит, рідко – рабдоміоліз. Повідомлялося про випадки остеонекрозу у пацієнтів з такими факторами ризику як пізні стадії ВІЛ-інфекції або тривала комбінована антиретровірусна терапія (частота випадків невідома).
Інші: грипоподібний синдром, нездужання, гарячка, алергічні реакції, перерозподіл жирових відкладень на тілі.
При застосуванні антиретровірусних нуклеозидних аналогів (зидовудину, ламівудину) як монотерапії або у складі комбінованої терапії спостерігалися випадки розвитку лактатного ацидозу і тяжкої гепатомегалії з жировою дегенерацією. Ожиріння і довготривале застосування ламівудину і зидовудину є факторами ризику розвитку ацидозу і гепатомегалії.
Комбінована антиретровірусна терапія була пов'язана з перерозподілом жиру (ліподистрофія) у пацієнтів з ВІЛ, включаючи втрату периферичної і лицьової підшкірно-жирової клітковини, підвищення внутрішньочеревного і вісцерального жиру, гіпертрофією молочних залоз і дорсоцервікальним накопиченням жиру (горб буйвола).
Комбінована антиретровірусна терапія була пов'язана з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінорезистентність, гіперглікемія і гіперлактатемія.
У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з важким імунодефіцитом під час початку комбінованої антиретровірусної терапії (CART) можуть виникати безсимптомні запальні реакції або опортуністичні інфекції.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність: дані про безпеку застосування ламівудину у період вагітності в людини обмежені. Дослідження на людях показали, що ламівудин проникає крізь плаценту. Застосування препарату під час вагітності виправдане лише у випадку, коли очікувана користь для матері переважає можливий ризик для плода. Хоча дослідження на тваринах не є цілком прогностичними для людини, дані, отримані у дослідах на кролях, свідчать про можливий ризик ранньої загибелі ембріонів.
Повідомлялося про легке минуче підвищення рівня лактату в сироватці крові, що може бути наслідком порушення функції мітохондрій у новонароджених та немовлят, на яких мали вплив нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази під час вагітності або пологів. Клінічне значення цього підвищення рівня лактату в сироватці крові невідоме. Існують також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, судоми та інші неврологічні захворювання. Проте причинний взаємозв‘язок цих проявів з впливом нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази під час вагітності або пологів не встановлений. Ці дані не мають відношення до рекомендацій щодо застосування антиретровірусних препаратів для попередження вертикальної передачі ВІЛ у вагітних.
Лактація: експерти системи охорони здоров’я рекомендують ВІЛ-інфікованим жінкам відмовитися від годування груддю своїх немовлят з метою уникнення передачі їм ВІЛ-інфекції. Після перорального застосування ламівудин екскретується у грудне молоко людини в тих самих концентраціях, у яких він був у плазмі крові (1-8 мкг/мл). Оскільки ламівудин і вірус проникають в грудне молоко, матерям, які приймають препарат, не рекомендується годувати дітей груддю.
Діти.
Ламівудин у даній лікарській формі застосовують дітям з масою тіла не менше 30 кг.
Особливості застосування.
Ламівудин не рекомендується застосовувати у вигляді монотерапії. Пацієнтам слід повинні усвідомлювати, що лікування сучасними антиретровірусними препаратами, включаючи Ламівудин, не зменшує ризик передачі ВІЛ-інфекції статевим шляхом або з інфікованою кров’ю, тому вони мусять застосовувати відповідні запобіжні заходи.
Ниркова недостатність. Хворим із порушеннями функції нирок застосовувати препарат рекомендовано так, як зазначено у розділі Спосіб застосування та дози.
Панкреатит: описані поодинокі випадки панкреатиту у пацієнтів, які приймали ламівудин. Однак не до кінця встановлено, пов’язані вони із застосуванням препарату чи є наслідком ВІЛ-інфекції. При появі перших клінічних (біль у животі, нудота, блювання) або лабораторних симптомів, що вказують на розвиток панкреатиту, лікування ламівудином необхідно припинити до моменту, доки діагноз панкреатиту не буде виключено.
Печінкова недостатність. Дані, отримані при лікуванні пацієнтів з помірною і тяжкою печінковою недостатністю, свідчать, що ламівудин не має істотного впливу на функцію печінки. Тому необхідності в корекції дози в цьому випадку немає.
Пацієнти літнього віку. Спеціальних даних немає, однак рекомендується приділяти особливу увагу цій групі хворих у зв’язку з віковими змінами, наприклад, зниженням функції нирок і порушенням гематологічних показників.
Потрійна терапія аналогами нуклеозидів. Комбінації ламівудину разом з абакавіром/тенофовіром або диданозином/тенофовіром пов’язані з високими показниками неефективного лікування та появою резистентності на ранніх стадіях і не можна застосовувати як початкову схему лікування.
Опортуністичні інфекції. У пацієнтів, незважаючи на застосування антиретровірусних препаратів, можуть розвинутись опортуністичні інфекції та інші ускладнення ВІЛ-інфекції. Тому такі пацієнти повинні постійно перебувати під клінічним наглядом досвідчених лікарів.
Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом. При застосуванні антиретровірусних нуклеозидних аналогів (у тому числі ламівудину) для лікування ВІЛ-інфекції описані випадки лактоацидозу та гепатомегалії зі стеатозом (іноді – з летальним наслідком). Більшість із цих випадків спостерігалася у жінок. З особливою обережністю слід застосовувати Ламівудин пацієнтам, у яких можливий розвиток печінкової недостатності. Лікування Ламівудином слід припинити у разі появи клінічних або лабораторних ознак лактатного ацидозу або печінкової недостатності, яка може проявлятися гепатомегалією з жировою дегенерацією навіть при відсутності підвищення рівня трансаміназ.
Порушення жирового обміну. Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію. Як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів, існує можливість виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, що загалом можуть належати до явищ ліподистрофії. Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.
Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні не відомі.
При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів в сироватці та глюкози в крові. Лікування порушення у розподілі ліпідів слід проводити у стаціонарі.
ВІЛ-інфекція з супутнім гепатитом В. Дані клінічних досліджень та досвід застосування ламівудину у клінічній практиці показали, що у деяких пацієнтів з хронічним гепатитом В спостерігаються клінічні або лабораторні ознаки рецидивуючого гепатиту після відміни ламівудину, що можуть мати більш тяжкі наслідки у хворих з декомпенсованим захворюванням печінки. При відміні ламівудину у пацієнтів, одночасно інфікованих вірусом гепатиту В, рекомендується періодично контролювати показники функції печінки та маркери реплікації вірусу гепатиту В.
Комбінована противірусна терапія з інтерфероном-альфа і рибавірином. При одночасному застосуванні інтерферону-альфа і ламівудину у складі комбінованої противірусної терапії з рибавірином або без нього у ВІЛ-інфікованих хворих із гепатитом С існує висока імовірність виникнення вираженої печінкової недостатності (іноді – з летальним наслідком). Хворим, які застосовують інтерферон-альфа і ламівудин у комбінації з рибавірином або без нього, необхідно регулярно контролювати функцію печінки. При виявленні лабораторних ознак токсичності дози інтерферону-альфа та/або рибавірину слід негайно зменшити або, в окремих випадках, лікування вказаними препаратами потрібно припинити.
Вплив на мітохондрії. Нуклеозидні та нуклеотидні аналоги призводять до ураження мітохондрій різного ступеня. Кожна дитина, котра зазнає in utero впливу нуклеозидних чи нуклеотидних аналогів, навіть ВІЛ-негативна, має пройти клінічне та лабораторне обстеження на випадок можливого ураження мітохондрій.
Синдром імунного відновлення. Застосування комбінованої антиретровірусної терапії може спричинити активізацію повільно прогресуючих і резидуальних опортуністичних інфекції (наприклад, інфекції, збудниками яких є Mycobacterium avium, Cytomegalovirus, або пневмонія, спричинена Pneumocystis jirovecil [PCP], туберкульоз). У такому разі застосовується відповідна адекватна терапія.
Oстеонекроз. Хоча етіологія, як вважають, є багатофакторною (включаючи лікування кортикостероїдами, вживання алкоголю, важку імунодепресію, високий індекс маси тіла), повідомляли про випадки розвитку остеонекрозу, особливо у пацієнтів, які мали розгорнуту картину ВІЛ-захворювання та/або довготривале лікування антиретровірусними препаратами. Пацієнти можуть скаржитись на біль, погіршення рухливості суглобів, у цих випадках треба дослідити стан суглобів та розпочати лікування (при необхідності).
Профілактика інфікування після контакту з вірусом. Міжнародні директиви (Центр контролю та попередження захворюваності, червень 1998 р.) рекомендують у разі випадкового контакту з ВІЛ-інфікованою кров’ю, наприклад, при пораненні голкою, негайно (протягом 1-2 годин) призначити комбінацію зидовудину та ламівудину. У разі підвищеного ризику інфікування до схеми необхідно включити інгібітор протеаз. Рекомендується продовжувати антиретровірусну профілактику протягом 4 тижнів. Незважаючи на швидке призначення антиретровірусних препаратів, сероконверсія все ж таки можлива.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Спеціальні дослідження з цього приводу не проводилися. Враховуючи можливі побічні ефекти з боку нервової системи, пацієнтів, які приймають ламівудин, треба попередити про можливіть виникнення реакцій, які негативно вплинуть на здатність керувати механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Імовірність метаболічної взаємодії низька, враховуючи обмежений метаболізм препарату і низький рівень його зв’язування з білками, а також практично повне виведення його нирками у незміненому вигляді. Ламівудин виводиться здебільшого шляхом активної органічної катіонної секреції. Необхідно враховувати можливість взаємодії з медикаментами, які застосовують одночасно з ламівудином, особливо тоді, коли основним шляхом виведення є активна ниркова секреція за участю органічної катіонної транспортної системи (наприклад, триметоприм). Інші препарати (наприклад, ранітидин, циметидин) тільки частково виділяються таким шляхом, тому вони не взаємодіють з ламівудином. Препарати, що виводяться переважно способом активної органічної аніонної секреції або гломерулярної фільтрації очевидно не призводять до клінічно значущої взаємодії з ламівудином. Спостерігається помірне збільшення максимального рівня зидовудину (28 %) при одночасному призначенні зидовудину та ламівудину, хоча загалом концентрація не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.
Застосування 160 мг триметоприму та 800 мг сульфометоксазолу 1 раз на добу разом із ламівудином призводить до збільшення концентрації ламівудину у плазмі крові на 43 %. Однак, якщо у пацієнта немає ниркової недостатності, корекція дози ламівудину не потрібна. Ефект від застосування вищих доз триметоприму та сульфаметоксазолу не досліджений.
Дослідження in vitro показали, що рибавірин може зменшувати фосфориляцію пірамідин-нуклеозидних аналогів, до яких належить і ламівудин. Однак поки що немає підтвердження фармакокінетичної або фармакодинамічної взаємодії при одночасному застосуванні рибавірину і ламівудину.
Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну при одночасному застосуванні цих двох препаратів. Тому ламівудин не рекомендується застосовувати у поєднанні із залцитабіном.
Одночасне застосування препарату з пентамідином, сульфаніламідами, етанолом підвищує ризик розвитку панкреатиту; з доксоном, диданозином, ізоніазидом, ставудином – периферичної нейропатії.
Наказ МОЗ України від 10 серпня 2011 р. № 494
МЕДАКСА
порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій (5 мг/мл) по 50 мг у скляних флаконах № 1 UA/4884/01/01 порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій (5 мг/мл) по 100 мг у скляних флаконах № 1 UA/4884/01/02 порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій (5 мг/мл) по 150 мг у скляних флаконах № 1 UA/4884/01/03 порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій (5 мг/мл) по 50 мг in bulk № 208 у скляних флаконах UA/4885/01/01 порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій (5 мг/мл) по 100 мг у скляних флаконах in bulk № 140 UA/4885/01/02
медак ГмбХ Німеччина