Перелік питань, що охоплюють зміст робочої програми дисципліни

Вид материала

Документы

Содержание Погроза або насильство щодо державного чи громадсько­го діяча Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу Посягання на життя працівника правоохоронного орга­ну, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного Захоплення представника влади або працівника право­охоронного органу як заручника Погроза або насильство щодо службової особи чи грома­дянина, який виконує громадський обов'язок Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок Об'єктивна сторона Одержання хабара Давання хабара Провокація хабара Притягнення завідомо невинного до кримінальної відпо­відальності З суб'єктивної сторони

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад, 320.92kb.
• Охоплює зміст робочої програми дисципліни „ Економ ічна інформатика за 1 модулем: Дайте, 324.1kb.
• До робочої програми навчальної дисципліни "Соціальна екологія" на 2007-2008 навчальний, 137.03kb.
• До робочої програми навчальної дисципліни "Наземні екосистеми та методи біомоніторингу", 124.64kb.
• Доцент Пилипів В. В. Орієнтовний перелік питань до підсумкового контролю з дисципліни, 67.25kb.
• Методичні рекомендації щодо укладання робочої програми та регламенту, 617.25kb.
• Истики, робочої програми навчальної дисципліни "Конфліктологія" підготовки спеціаліста, 221.33kb.
• Навчально-методичний комплекс дисципліни " політична економія" для підготовки фахівців, 1482.49kb.
• Характеристики, робочої програми навчальної дисципліни "Інноваційний менеджмент" підготовки, 308.39kb.
• Навчально-методичний комплекс дисципліни " Комерційна діяльність посередницьких підприємств, 1397.74kb.

Погроза або насильство щодо державного чи громадсько­го діяча (ст. 346). Стаття 346 передбачає відповідальність за три самостійних злочини: 1) погрозу щодо державного чи громадського діяча; 2) насильницькі дії; 3) заподіяння тим самим особам тяжких тілесних ушкоджень. Коло потерпілих суворо обмежене законом: це ті самі особи, що й у ст. 344, а також керівник політичної партії України та його близькі родичі. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у погрозі вбивст­вом, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також у погрозі викраденням або позбавленням волі щодо зазначених осіб (ч. 1 ст. 346), заподіянні їм легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, нанесенні побоїв чи вчиненні інших насильницьких дій (ч. 2 ст. 346), заподіянні їм тяжких тілесних уш­коджень (ч. З ст. 346). Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є те, що діяння вчи­няється у зв'язку з державною або громадською діяльністю потер­пілих. Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, а за заподіяння середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень — особа, яка досягла 14-річного віку. Для об'єктивної сторони цих злочинів необхідною умовою є за­стосовування зазначеного насильства у зв'язку з державною або громадською діяльністю потерпілих. Суб'єктивна сторона цього злочину — умисна форма вини. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 346 — позбавлення волі на І строк до п'яти років; за ч. 2 ст. 346 — позбавлення волі на строк від чотирьох до семи років; за ч. З ст. 346 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347). Предметом злочину може бу­ти як рухоме, так і нерухоме майно (гроші, цінні папери, жилий бу­динок, господарські споруди, дача, меблі, автомобіль, худоба, наса­дження тощо), яке є власністю працівника правоохоронного органу чи його близького родича або знаходиться у їх відповідальному во­лодінні. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні або по­шкодженні цього майна. Поняття знищення і пошкодження майна дано у ст. 194. Злочин вважається закінченим з моменту спричинення майнової шкоди потерпілому. Якщо винному не вдалося знищити або пошко­дити майно потерпілого з причин, що не залежали від його волі, вчинене слід кваліфікувати як замах на злочин. Для об'єктивної сторони цього злочину необхідним є те, щоб знищення або пошкодження майна мало місце у зв'язку з виконан­ням працівником правоохоронного органу службових обов'язків. Суб'єктивна сторона цього злочину — умисна вина. Суб'єкт цього злочину за ч. 1 ст. 347 — будь-яка особа, а за ч. 2 — особа, яка досягла 14-річного віку. У частині 2 ст. 347 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або за такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки. З суб'єктивної сторони відношення винного до загибелі людей чи інших тяжких наслідків можливе лише у вигляді необережної вини. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 347 — штраф від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п'яти років; за ч. 2 ст. 347 — позбавлення волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.

Посягання на життя працівника правоохоронного орга­ну, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348). З об'єктивної сторони злочин полягає у посяганні на життя зазначених осіб чи їхніх близьких родичів, тобто в умисному вбивстві або замаху на нього. Форми і способи посягання на життя потерпілих для кваліфіка­ції значення не мають. Злочин, передбачений ст. 348, з об'єктивної сторони має місце лише тоді, коли посягання на зазначених осіб вчинено у зв'язку з їх службовою діяльністю або громадською діяльністю щодо охорони громадського порядку. Для складу злочину не має значення, чи зна­ходився потерпілий в цей момент при виконанні обов'язків чи ні (наприклад, був у відпустці). Але якщо вбивство або замах на вбивство вчинене не у зв'язку зі службовою діяльністю або громад­ською діяльністю щодо охорони громадського порядку (наприклад на ґрунті особистих неприязних стосунків або з ревнощів), то ст. 348 не застосовується. Злочин вважається закінченим з моменту замаху на вбивство. Суб'єктивна сторона цього злочину — умисна вина. Суб'єктом цього злочину може бути особа, яка досягла 14-річ­ного віку. Покарання за злочин: за ст. 348 — позбавлення волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Захоплення представника влади або працівника право­охоронного органу як заручника (ст. 349). Потерпілими від цього злочину є представники влади і працівники правоохоронних органів, їх близькі родичі. Об'єктивна сторона злочину виражається у: 1) захопленні або 2) триманні як заручника представника влади або працівника право­охоронного органу чи їх близьких родичів. Злочин вважається закінченим з моменту захоплення або три­мання як заручника представника влади, працівника правоохорон­ного органу чи їх близьких родичів. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою — спонукати державну чи іншу уста­нову, підприємство, організацію або службову особу вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. Покарання за злочин: за ст. 349 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.


Погроза або насильство щодо службової особи чи грома­дянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350). Потерпілими від цього злочину можуть бути службові особи, грома­дяни, які виконують громадський обов'язок, їхні близькі. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у погрозі вбивст­вом, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом. Поняття по­грози аналогічне тому, що розглянуто при аналізі ст. 345. Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає вину у виді прямого умислу і спеціальну мету: припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або змінити її характер в інтересах того, хто погрожує. Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. У частині 2 ст. 350 передбачена відповідальність за умисне на­несення тим самим потерпілим побоїв або за заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, а у ч. З ст. 350 — тяж­кого тілесного ушкодження. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 350 — арешт на строк до шес­ти місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбав­лення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 350 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 350 — позбавлення волі на строк від п'яти до два­надцяти років.


Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради (ст. 351). Об'єктивна сторона злочи­ну, передбаченого ч. 1 ст. 351, полягає у невиконанні службовою особою законних вимог депутата або у створенні штучних перешкод у їх роботі, або у наданні їм завідомо неправдивої інформації. Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого діяння, зазначеного у ч. 1 ст. 351. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мета — перешкодити законній діяльності депутата. Суб'єкт злочину — службова особа. У частині 2 ст. 351 передбачена відповідальність за вчинення службовими особами тих самих діянь щодо комітетів чи тимчасових [слідчих комісій Верховної Ради України. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 351 — штраф від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 351 — штраф від п'ятисот до двох тисяч НМДГ або обмеження волі на строк до 5 років, або позбавлення права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю на строк до трьох років.

Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 352). Ознаки цього злочину з об'єктивної сторони злочину збігаються з тими, що зазначені у ст. 347. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні або по­шкодженні цього майна. Поняття знищення і пошкодження майна дано у ст. 194. Злочин вважається закінченим з моменту спричинення майнової шкоди потерпілому. Якщо винному не вдалося знищити або пошко­дити майно потерпілого з причин, що не залежали від його волі, вчинене слід кваліфікувати як замах на злочин. Для об'єктивної сторони цього злочину необхідним є те, щоб знищення або пошкодження майна мало місце у зв'язку з виконан­ням працівником правоохоронного органу службових обов'язків. Покарання: за ч.1 ст. 352 – штраф від 50 до 200 НМДГ, або арешт на строк до 6 місяців, або позбавлення волі на строк до 4р.; за ч.2 ст. 352 – позбавлення волі на строк від 5 до 12р.


89. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності. Суб’єкти злочинів.

У Розділі XVII Особливої частини КК — «Злочини у сфері служ­бової діяльності» — передбачена кримінальна відповідальність за діяння, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпе­чують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій неза­лежно від форми власності. До кола таких діянь КК відносить: зло­вживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроб­лення (ст. 366), службову недбалість (ст. 367), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370). Безпосереднім об'єктом кожного із вказаних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяль­ність в окремих ланках державного і громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій.

Об'єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері службо­вої діяльності (далі — службові злочини), характеризується такими ознаками. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) і службова недбалість (ст. 367) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Інші злочини вчиняються лише шляхом дії. Однак для всіх службових злочинів (за винятком давання хабара) характерною є наявність безпосереднього зв'язку І між діянням, яке вчиняє особа, та посадою, яку вона займає, чи службовою діяльністю, яку здійснює. Інакше кажучи, суспільно небезпечне діяння завжди зумовлене тут службовим становищем службової особи, яка: або а) використовує його для вчинення зло­чину, діючи у межах своїх повноважень; або б) виходить за межі прав і повноважень, наданих їй за посадою; або, нарешті, в) не ви­конує або виконує неналежним чином покладені на неї службові обов'язки. При цьому діяння, що створює об'єктивну сторону служ­бового злочину, завжди вчиняється всупереч інтересам служби, тобто є незаконним і таким, що суперечить цілям і задачам, заради досягнення яких функціонує апарат відповідних органів і для вико­нання яких службові особи цього апарату наділяються певними пов­новаженнями. Ця ознака є загальною для об'єктивної сторони будь-якого службового злочину. Психічне ставлення службової особи до наслідків його діяння характеризується як умисною, так і необережною формою вини.

Суб'єктом злочинів, які вчиняються у сфері службової діяль­ності, може бути тільки службова особа, тобто спеціальний суб'єкт. Таким чином, до кола службових закон відно­сить осіб, які: 1) здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов'язані з виконанням 2) організаційно-розпо­рядчих чи 3) адміністративно-господарських обов'язків.

Особа визнається службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним ор­ганом або службовою особою. Не є суб'єктами службових злочинів ті працівники підприємств, установ і організацій, які виконують суто професійні (наприклад, лікар, педагог, адвокат), виробничі (наприклад, водій, робітник) або технічні (наприклад, друкарка, технічний секретар, охоронець, ван­тажник, сторож) обов'язки. У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та осо­би без громадянства, що перебувають в Україні на законних підста­вах, користуються тими самими правами і свободами, а також не­суть такі самі обов'язки, як і громадяни України. Відповідно до цього конституційного положення у п. 2 примітки до ст. 364 вста­новлено, що службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в пунк­ті 1 цієї примітки.

Військовослужбовці за службові злочини, що посягають на вста­новлений порядок несення військової служби, несуть відповідаль­ність за статтями 423, 424, 425 і 426 КК.

При вчиненні службового злочину у співучасті його виконавця­ми можуть бути лише службові особи, а організатором, підбурюва­чем чи пособником можуть виступати і приватні особи.


90. Злочини, пов’язані з хабарництвом ( ст. ст. 368-370 )

Хабарництво включає в себе три самостійних склади злочину: одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370).

Одержання хабара (ст. 368) — це одержання службовою осо­бою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в ін­тересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Хабар як предмет цього злочину — це незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, в тому чис­лі вилучене з вільного обороту (гроші, в тому числі в іноземній ва­люті, цінні папери, матеріальні цінності), право на майно (докумен­ти, що дають право на одержання майна або право вимагати вико­нання майнових зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них або від права на майно, безкоштовне надання послуг майнового характеру тощо). Об'єктивна сторона злочину полягає в одержанні хабара в будь-якому вигляді. Способи одержання і давання хабара можуть бути різними, однак можна виділити дві основні форми: 1) просту (відкриту) і 2) завуальовану (приховану). У першому випадку пред­мет хабара безпосередньо вручається службовій особі без будь-яко­го прикриття, а у другому хабар маскується під зовні законну угоду (під виглядом виплати зарплати, премії, гонорару, повернення боргу тощо) і має вигляд цілком законної операції. Відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа отримала його: а) за виконання або невиконання будь-якої дії з використанням наданої їй влади або службового ста­новища і б) в інтересах того, хто дає хабар або в інтересах третьої особи. З цих положень закону випливає: і) за хабар службова особа може вчинити активні дії або може утриматися від їх вчинення; 2) дія або бездіяльність повинні бути пов'язані зі службовим стано­вищем особи. Причому судова практика відносить до таких не тіль­ки ті, які безпосередньо входять в коло службових обов'язків служ­бової особи, але і ті, які вона хоч і не мала повноважень вчинити, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими службовими особами. Об'єктивна сторона злочину вичерпується самим фактом одер­жання хабара. Тому не має значення, виконала або, навпаки, не ви­конала службова особа обіцяні нею дії (бездіяльність). Для складу цього злочину не має значення також і те, чи мала намір службова особа виконати або ні обіцяні дії (бездіяльність). Не впливає на ква­ліфікацію і та обставина, чи передали хабар до вчинення службовою особою зумовлених хабаром дій (бездіяльності) — так званий хабар-підкуп, або після їх вчинення — хабар-винагорода. Одержання хабара визнається закінченим з моменту прийняття службовою особою хоча б частини хабара. При цьому не має зна­чення, чи одержала службова особа хабар для себе особисто або для близьких їй осіб і як фактично був використаний предмет хаба­ра. Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується пря­мим умислом і наявністю корисливого мотиву. Особливістю суб'єк­тивної сторони цього злочину є наявність тісного зв'язку між умис­лом одержувача хабара і того, хто дає хабар, оскільки і той, і інший повинні усвідомлювати, що має місце давання-одержання хабара. У частині 2 ст. 368 передбачені такі кваліфікуючі ознаки злочину: 1. Одержання хабара у великому розмірі. 2. Одержання хабара службовою особою, яка займає відпові­дальне становище. 3. Одержання хабара за попередньою змовою групою осіб. 4. Одержання хабара повторно. 5. Одержання хабара, поєднане з вимаганням. За частиною 3 ст. 368 відповідальність настає за одержання ха­бара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 368 — штраф від семисот п'ят­десяти до однієї тисячі п'ятисот НМДГ або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 368 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна; за ч. З ст. 368 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Давання хабара (ст. 369) нерозривно пов'язано з його одер­жанням і полягає в передачі службовій особі матеріальних ціннос­тей, права на майно або у вчиненні на її користь дій майнового ха­рактеру за виконання (невиконання) в інтересах того, хто дає хабар або третіх осіб, дій з використанням службового становища. Предмет давання і одержання хабара повністю співпадає. Ха­бар може передаватися в будь-якій формі — відкритій або завуальо­ваній. Об'єктивна сторона цього злочину вичерпується самим фак­том передачі хабара, тому для кваліфікації не має значення, хто є власником матеріальних благ, що передаються як хабар, — той, хто його дає, або інші особи; діє він з власної ініціативи або від імені (за дорученням, проханням) та в інтересах інших осіб; чи є ці особи фі­зичними або юридичними. Якщо предмет хабара викрадений або здобутий іншим злочинним шляхом, дії того, хто дає хабар, кваліфі­куються за сукупністю. Давання хабара є закінченим злочином з моменту прийняття ¹ службовою особою хоча б його частини. З суб'єктивної сторони давання хабара вчиняється тільки з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передає незакон­ну винагороду саме як хабар. Суб'єктом цього злочину може бути як приватна, так і службо­ва особа. Якщо остання використовує для давання хабара своє службове становище, вона несе відповідальність і за ст. 364 КК. Кваліфікуючою ознакою давання хабара є повторність (див. п. З примітки до ст. 368). Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 369 — штраф від двохсот до п'ятисот НМДГ або обме­ження волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 369 — по­збавлення волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.


Провокація хабара (ст. 370) — це свідоме створення службо­вою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара. З об'єктивної сторони провокація хабара полягає в штучному створенні службовою особою таких обставин і умов, що зумов­люють або пропозицію, або одержання хабара. Способи провокації можуть бути самими різними (натяки, пропозиції, поради, рекомен­дації, умовляння тощо). З суб'єктивної сторони винний діє тільки з прямим умислом (завідомо, свідомо), керуючись при цьому різними мотивами (помс­та, кар'єризм, заздрість, пихатість, прагнення уславитися як «бо­рець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо) і переслі­дуючи спеціальну мету — викрити того, хто дав або взяв (або того та іншого) хабара. Суб'єктом провокації хабара є тільки службова особа. Коли приватна особа схиляє іншу особу до одержання чи давання хабара, вона відповідає за підбурювання до злочину за ч. 4 ст. 27 і за стат­тями 368 або 369 КК. У частині 2 ст. 370 передбачена відповідальність за провокацію хабара, вчинену службовою особою правоохоронного органу. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 370 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 370 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.


91. Загальна характеристика злочинів проти правосуддя.

У розділі XVIII Особливої частини КК «Злочини проти правосуд­дя» передбачена відповідальність за посягання на нормальну діяль­ність не тільки судової влади, а й органів, що сприяють процесуаль­ній діяльності з виконання судом функції правосуддя (органів проку­ратури, слідства і дізнання), а також органів, що виконують винесе­ні судами вироки, ухвали, постанови та інші судові рішення.

Усі передбачені у розділі XVIII Особливої частини КК злочини проти правосуддя, виходячи з їх безпосередніх об'єктів, можуть бути об'єднані у такій системі." 1. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяль­ності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду. Сюди входять: завідомо незаконні затримання, привід або арешт; притягнення завідомо невинного до кримінальної відпові­дальності; порушення права на захист; постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови; втручання в діяльність судових органів; втручання в діяльність захисника чи представника особи. 2. Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочин­ства. У цю групу входять: посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов'язаною із здій­сненням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; погроза або насильство щодо судді, на­родного засідателя чи присяжного; погроза або насильство щодо захисника чи представника особи; умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного; умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи. 3. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі. Сюди слід включити приму­шування давати показання; завідомо неправдиве повідом­лення про вчинення злочину; завідомо неправдиве показання; відмова свідка від давання показань або відмова екс­перта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків; перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку. 4. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю і присіченню злочину. У цю групу входять: невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист; розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист; розголо­шення даних досудового слідства або дізнання; приховування злочину; порушення правил адміністративного наг­ляду. 5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішен­ня) і призначеного ним покарання. Це невиконання судового рі­шення; приховування майна; ухилення від пока­рання, не пов'язаного з позбавленням волі; ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі; злісна непокора вимогам адміністрації виправної уста­нови; дії, що дезорганізують роботу виправних установ; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; втеча із спеціалізованого лікувального закладу.


92. Злочини, що посягають на законні права особи, як учасника судового процесу

( ст. 371-375,397)

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371). У статті 29 КУ встановлено, що ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмо­тивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, вста­новленому законом. З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умис­лом, коли особа усвідомлює, що діє незаконно і бажає цього. Закон спеціально говорить про завідомо незаконний арешт, затримання або привід, виключаючи тим самим відповідальність за ст. 371 за по­милку або через необережність при вчиненні цих слідчих дій. Суб'єкт цього злочину — робітник органів дізнання, слідчий, прокурор, суддя. У частині 3 ст. 371 встановлена підвищена відповідальність за зазначені дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки (наприклад, са­могубство, тяжку хворобу заарештованого) або були вчинені з ко­рисливих мотивів чи в інших особистих інтересах (наприклад, з ме­тою підвищення по службі). Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 371 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 371 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або по­збавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 371 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відпо­відальності (ст. 372). Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. То­му притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідально­сті є грубим порушенням Конституції і являє собою зловживання тими владними повноваженнями, що надані службовим особам у сфері кримінального судочинства. З об'єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кри­мінальної відповідальності може виявитися у пред'явленні обвину­вачення особі при відсутності події злочину або складу злочину в її діях або при недоведеності участі особи у вчиненні злочину. Злочин вважається закінченим з моменту, коли постанова про притягнення як обвинувачуваного пред'явлена особі для ознайомлення, тобто з моменту пред'явлення обвинувачення.

З суб'єктивної сторони цей злочин припускає лише прямий умисел — завідоме знання суб'єкта про те, що ним притягається до відповідальності невинний, і бажання вчинити такі дії. Суб'єктами цього злочину є слідчі і прокурори та інші уповно­важені законом особи. Судді за такі дії відповідають за ст. 375. У частині 2 ст. 372 передбачений кваліфікований вид цього зло­чину, тобто притягнення завідомо невинного до відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяж­кого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів об­винувачення або іншою фальсифікацією (наприклад, використання підроблених документів, знищення або вилучення зі справи доказів, що виправдують особу тощо). Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 372 — обмеження волі на '.\ строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за | ч. 2 ст. 372 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.